Брусниця (брусника) — Vaccinium vitis-idaea L.

На Русі брусниця відома, з давніх-давен. З незапам'ятних часів ціниться вона горянами Українських Карпат. Той, хто піднімався в безхмарну височінь карпатських вершин або побував на Поліссі чи в південних районах Лісостепу, не один раз милувався в 1 хвойних і листяних лісах цією рослиною.

Брусниця — невеликий, до ЗО см заввишки, кущ з родини брусничних (Vacciniaceae), живе до 300 років. Стебло прямостояче з округлими короткоопушеними гілочками.

Листки чергові, оберненояйцеподібні або еліптичні, на верхівці тупі або дещо виїмчасті, цілокраї або з неясно зарубчастими краями, загнутими вниз, зверху темно-зелені, блискучі, зісподу світліші, з темними крапчастими ямочками. Квітки з дзвоникуватим білим або блідо-рожевим віночком, зібрані у верхівкові густі китиці. Плід — куляста яскраво-червона ягода до 0,8 см у діаметрі. Цвіте в Другій половині травня і в червні, ягоди достигають у серпні—вересні.

Поширена на Поліссі і в Карпатах, де росте на полонинах, доходячи місцями до гірських вершин. Часом утворює суцільні зарості на площі у кілька гектарів.

Для лікарських потреб використовують сушене листя і достиглі ягоди брусниці. Листки містять глікозид арбутин, флавонол, гідрохінон, дубильну і виннокам'яну кислоти, ягоди — бензойну кислоту, яка має антисептичні властивості, вітамін С (2,2 %), цукор /7_9 %), а також яблучну, лимонну, оцтову кислоти та дубильні речовини.

Ягоди вживають свіжими і переробленими. З них готують варення, компоти, джем, начинку для цукерок, сік, маринади, екстракти і напої. Квашена брусниця має приємний смак й може тривалий час зберігатись, її застосовують як гарнір до м'ясних і рибних страв, додають до салатів.

У науковій медицині використовують листки брусниці як сечогінний і дезинфікуючий засіб при нирковокам'яній хворобі, ревматизмі, подагрі, циститах. Антисептична й протизапальна дія препаратів з листків брусниці подібна до дії листків мучниці.

У народній медицині застосовують ягоди при запальних процесах, а відвар усієї рослини (зібраної у період цвітіння) — при ревматизмі, простуді, кашлі, захворюваннях печінки, нирок, сечового міхура, гіпертонії. ,

Розмножувати брусницю в домашніх умовах важко. Найдоступніші способи — насінням та поділом куща.

Ягоди збирають з середини серпня до перших приморозків. Листки — зразу після сніготанення і до початку цвітіння або восени після збирання ягід. Збирають вручну, почорнілі листки відкидають. Сушать у сушарках або під наметами з доброю вентиляцією, розсипаючи тонким шаром на папері чи тканині.

Бузина чорна (бузина черная) — Sambucus nigra L.

З історії дізнаємося, що батько наукової медицини Гіппократ виділяв бузину за сечогінну дію, рекомендував відвар з її коренів для лікування набряків.

У середні віки бузину вважали священним деревом. Вірили, що її плоди дарують" довголіття.

Бузина чорна — гіллястий кущ або невелике дерево (5—5,5 м заввишки) з світло-бурою тріщинуватою корою з родини жимолостевих (Caprifotiaceae). Пагони буруваті, всіяні коричневими сочевичками, всередині містять широку, білу, м'яку серцевину. Листки З—5 см завдовжки, супротивні, непарноперисті. Листочки яйцеподібні або яйцеподібно-довгасті, гостропилчасті з косо витягнутою вершиною, по жилках опушені. При розтиранні відчувається неприємний запах. Квітки дрібні, жовтувато-білі, зібрані в щитко-подібні волоті з п'ятьма головними гілочками. Віночок п'ятипелюстковий (до 5 мм у діаметрі), тичинок 4—5, маточка одна, зав'язь нижня. Плід — тринасінна кістянка, чорно-ліловий.

Росте в листяних і мішаних лісах, заростях чагарників, на лісових порубах, узбіччі лісових доріг, узліссях, у старих парках, садах, біля жител. Цвіте в червні—липні.

У квітках бузини містяться: вітамін С (до 82 мг%), глікозид самбунігрин, який розпадається на синильну кислоту, бензальдегід і глюкозу, а також рутин, ефірна олія (до 32 %), холін, хлорогенова, кавова, валеріанова, яблучна і оцтова кислоти. Плоди містять до 50 мг% аскорбінової кислоти, каротин, дубильні речовини, карбонові та амінокислоти. В недозрілих ягодах виявлено самбунігрин, у насінні — жирну олію, в листі — самбунігрин (0,11 %), ефірну олію, гексеновий і глікогеновий альдегіди, в старих листках — аскорбінову кислоту (до 280 мг%) і каротин (0,014 %), у корі гілок — ефірну олію, холін, ситостерин.

Суцвіття визнано лікарською сировиною в 22 країнах світу/ їх використовують у гомеопатії, в індійській медицині.

Квіти мають потогінну, сечогінну, в'яжучу і слабку дезинфікуючу дію. Водний настій з них застосовують при простуді, а також при хворобах печінки як жовчогінний засіб. Зовнішньо — для полоскання при запальних захворюваннях порожнини рота і горла, для компресів і припарок.

Ягоди використовують для забарвлення виноградного вина і надання йому мускатного смаку, відвар плодів — для фарбування шовкових тканин в оливковий колір.

У деяких сільських місцевостях бузину спеціально висаджували навколо комор із збіжжям, бо вважали, що миші і щурі не терплять запаху цієї рослини. Для захисту сіна від мишей у нього клали гілки бузини.

Бузина дуже легко розмножується стратифікованим насінням і вегетативне (пагонами та поділом куща). Вона не вибаглива до грунту, швидко росте, на другий рік життя плодоносить. '.

Квітки збирають у період їх повного розвитку, приблизно на початку червня. Зрізують усе суцвіття. Сушать на повітрі, після чого перетирають руками, відділяючи від щитків. Плоди збирають у фазі повної стиглості — в серпні—вересні. Сушать на печах або в добре провітрюваних приміщеннях.

Буквиця лікарська (буквица лекарственная) — Betonica officinalis L.

У різних народів Європи використовували по-різному. Дуже популярна в НДР, Чехословаччині і Польщі.

Це — багаторічна трав'яниста рослина з родини губоцвіти: [Lamiaceae (Labiatae)], 30—60 см заввишки, з коротким кореневищем, яке щороку дає пучок листків з довгими черешками. Стебл; висхідні, прямі, звичайно не розгалужені, чотиригранні. Нижн листки довгочерешкові, у прикореневій розетці, стеблові — супро тивні, майже сидячі, 2—3 пари. Листки, як і вся рослина, більш менш довгошорстковолосисті, великі, яйцеподібно-видовжені або довгасті, тупі, при основі серцеподібні, по краю зарубчасті. КвіткІ зібрані в густі пазушні багатоквіткові кільця, зближені в щільні колосоподібне суцвіття, нижні кільця бувають віддалені. Квітков кільця виходять із пазух верхівкових листків. Квітки неправильні двогубі. Віночок світло-пурпуровий або. пурпуровий, пухнастий Плід — розпадини чотиригорішок.

Росте в мішаних лісах, серед чагарників, на луках. Цвіте у червні—вересні.

Буквиця лікарська містить гіркі і дубильні речовини (стахідрин, холін, бетоніцин), алкалоїди (0,1—0,5 %), слиз і ефірну олію (до 0,058 %).

У народній медицині надземну і підземну частини використовують як відхаркувальний (при кашлі й астмі), сечогінний, жовчогінний, легкий проносний засіб; траву — при поганому шлунковому травленні та підвищеній кислотності; листки — як проносний, болезаспокійливий засіб, при ломоті, хворобах сечового міхура, паралічі, подагрі, простудах горла і грудей. У ветеринарії молочний відвар листків дають тваринам при запаленні кишок. Порошок _ з сухої рослини використовують для отруєння мишей. Молоді листки вживають в їжу як вітаміни. З трави одержують буро-оливкову фарбу, яку використовують для фарбування вовни.

Розмножується насінням і вегетативно (поділом куща, відсадками, живцями). При висіві тільки-но зібраного насіння на глибину 1—1,5 см та ширині міжрядь 35—40 см сходи одержують навесні, при літній сівбі — на 12—15-й день після неї. Вперше зацвітає на третій рік життя. Плодоносить регулярно.

Залежно від величини кущ ділять на 2—4 частини і висаджують на відстані 25—ЗО см одна від одної; міжряддя — ЗО—35 см. Догляд як при насінному, так і при вегетативному розмноженні полягає в розпушенні і прополюванні міжрядь.

Збирають листки і надземну частину під час цвітіння. Сушать у добре провітрюваних приміщеннях.