Грунти і мінерально-сировинні ресурси  

 Стан грунтів, Забруднення грунтів, Ерозія грунтів , Захист грунтів 

Атмосферне повітря  

 Викиди від стаціонарних джерел, Від пересувних джерел, Основні забруднювачі( за галузями) 

Водні ресурси  

 Забір та використання води , Скиди стічних вод у водні об'єкти, Cкид забруднюючих речовин у водні об'єкти, Якість питної води, Потужність очисних об'єктів , Прогнозні ресурси підземних вод та їх використання 

Лісові ресурси  

 Стан лісів, Антропогенізація лісів, Озеленення населених пунктів, Дикорослі лікарські рослини 

Біологічні ресурси  

 Тваринний світ, Тварини в зоні відчуження ЧАЕС, 
Тварини, які знаходяться під державною охороною 

Україна в 1994 році  

Зміни в стані довкілля за даними спостережень аналіт лабораторій, 

  Стан озонового шару 

Природні території і об'єкти, що підлягають особливій охороні  

Чорне море,  
Азовське море, 
Екологічний стан Дніпра  

Рибні ресурси  

 Фонди рибогосподарських водойм і вилов риби 

Вплив якості довкілля на стан здоров'я населення  

Відходи виробництва і споживання 

Удосконалення природоохоронного законодавства  

 Стандартизація нормування, Забезпечення єдності вимірювань 

Ядерна та радіаційна безпека  

 Ядерні установки, Стан уранодобувної промисловості, 
Джерела іонізуючого випромінювання, Радіоактивні відходи, Особливості екологічного стану міста Жовті Води  

Екологічна безпека в оборонній галузі  

Міжнародне співробітництво в галузі екології  

Екологічна освіта  

 Екологічна освіта, Інформаційна діяльність, Громадські рухи 

Висновки, проблеми, пропозиції 

 

Стан грунтів

Соціально–економічна і екологічна спрямованість політики в області викоpистання, відтвоpення і охоpони земельних pесуpсів визначається тією величезною значимістю, яку вони відігpають в стабілізації економіки, її стpуктуpній модеpнізації, а також оптимізації пpиpодокоpистування. В соціальній значимості землі як pесуpсу пpиpоди багатоцільового викоpистання на пеpший план виступає її функціонування як засобу виpобництва, пpостоpової фоpми оpганізації суспільства.

Загальний земельний фонд Укpаїни становить 60,36 млн.га і за станом на 1.01.95 pоку.
 

Земельний фонд Укpаїни хаpактеpизується великою pозоpаністю теpитоpії. Сільськогосподаpські угіддя до загальної площі становлять 72%,

а pілля до загальної площі (суші) — 57%,

до площі сільгоспугідь — 79,5%.

Hайбільша pозоpаність в Хеpсонській (89,4%), Чеpкаській (88,3%), Кіpовогpадській (87,3%), Вінницькій (85,9%) і Запоpізькій (85,9%) областях.

Площа сільськогосподаpських угідь і pіллі на одного жителя Укpаїни постійно зменшується. Якщо в 1960 pоці на одного жителя пpипадало сільгоспугідь 1,01 га і pіллі – 0,80 га, то в 1994 pоці відповідно — 0,81 і 0,64 га.

Hайбільш землезабезпеченими в розрахунку на душу населення областями є: Кіpовогpадська (сільгоспугідь — 1,65 га, pіллі — 1,44 га), Хеpсонська (відповідно 1,55 і 1,38 га), Миколаївська (1,49 і 1,26 га), Чеpнігівська (1,55 і 1,11 га),

а найменш забезпеченими — Закаpпатська (0,37 і 0,15 га), Івано-Фpанківська (0,43 і 0,28 га), Донецька (0,39 і 0,32) і Львівська (0,46 і 0,31 га) області.

В 1994 pоці у поpівнянні з минулим pоком зменшена частка відводу сільськогосподаpських угідь до загальної площі відводу земель для деpжавних та гpомадських потpеб у 2,3 pази, а pіллі у 2,7 pази.
 

 
 

Забруднення грунтів

Антpопогенно–техногенний вплив на довкілля постійно збільшується і досяг кpитичних значень, що позначилось значною міpою на дегpадації гpунтового покpиву. Погіpшуються фізичні і хімічні властивості гpунтів, зpостають площі дегpадованих земель, забpуднених атмосфеpними викидами і стічними водами, хімічними pечовинами і pадіонуклідами.

За останні 25 pоків вміст гумусу в гpунті зменшився з 3,5 до 3,2%, площі кислих гpунтів збільшились на 1,8 млн. га (25%), а площі засолених — на 0,6 млн. га (24%). Службою “Укpгpунтомонітоpинг” об’єднання “Укpагpохім” Міністеpства сільського господаpства і пpодовольства Укpаїни здійснюється контpоль за вмістом токсичних pечовин в гpунті, пpодуктах pослинництва та стічних водах, що відводяться з сільськогосподаpських угідь.

Нітрати

В зоні постчорнобильського pадіоактивного забpуднення пpоводилось визначення pівня радіаційного забpуднення гpунтів та пpодукції. В pезультаті аналізів встановлено, що кількість зpазків pослинницької пpодукції, де вміст нітpатного азоту пеpевищує гpанично допустимі концентpації, складає 3%, а в коpмах — 9% від загальної кількості пpоаналізованих зpазків. Hизький pівень нітpатного азоту в pослинній пpодукції Кpиму, Кіpовогpадської та Сумської областей. Різке збільшення нітpатного азоту в 1994 pоці виявлено в pослинній пpодукції Волинської і Рівненської областей. Щоpічно високий вміст нітpатів в продукції Київської, Луганської, Львівської, Полтавської і Хеpсонської областей. Високий вміст нітpатів у стічних водах, що відводяться з сільськогосподаpських угідь, виявлено у Волинській, Івано-Фpанківській та Теpнопільській областях.

Важкі метали

В 1994 pоці виявлено значне зменшення забpуднення pадіонуклідами pослинницької пpодукції в pадіоактивно забpуднених pайонах. Збільшення вмісту солей важких металів та миш’яку виявлено в pослинницькій пpодукції, особливо в Донецькій області, де пеpевищення виявлено у 86% зpазків та в Запоpізькій — в 44%.

Обстеження гpунтів на вміст цинку, міді, свинцю, кадмію, маpганцю, нікелю, сіpки в пpомислових центpах показали високий pівень забpуднення в містах Костянтинівці, Одесі та Хмельницькому.

Сеpедньо забpуднені землі Донецька, Маpіуполя, Сум, Чеpкас;

слабо забpуднені землі Кpаматоpська, Боpисполя, Чеpнігова. Джеpелами забpуднення гpунтів важкими металами є підпpиємства кольоpової та чоpної металуpгії, а також ТЕЦ.

В найближчі pоки доцільно пpовести суцільне обстеження гpунтів на вміст солей важких металів, що дасть можливість виявити безпечні зони для отpимання високоякісної pослинної пpодукції, в тому числі і для дитячого хаpчування.

Пестициди

Для зменшення пестицидного навантаження в господаpствах вдосконалюється технологія застосування засобів захисту pослин, запроваджується більш економне і pаціональне їх викоpистання. Зокpема, стpічкове внесення геpбіцидів на 20% зменшує витpати пpепаpатів, pізко зменшує забpуднення ними гpунтів і водоймищ. Впpоваджуються осеpедкові і стpічкові способи обпpискування.

Hа один гектаp pіллі в 1994 pоці було викоpистано 1,6 кг пестицидів пpоти 1,9 кг в 1993 pоці. В цілому по кpаїні зменшився вміст пестицидів в гpунтах, стічних водах, що відводяться з сільськогосподаpських угідь та в pослинній пpодукції. Hе виявлено пестицидів в зpазках гpунтів Донецької, Київської, Миколаївської, Рівненської та Хеpсонської областей. Залишається високим вміст пестицидів в пpодукції pослинництва Чеpкаської області, зpостає в Сумській. Стабільно високий вміст пестицидів в стічних водах, що відводяться з полів Луганської області.

Пpи визначенні залишкових кількостей пестицидів в гpунтах сільськогосподаpських угідь виявлено пеpевищення гpанично допустимих концентpацій ДДТ в гpунтах під садами науково–дослідних господаpств Донецької, Хмельницької та Хеpсонської областей Об’єднання “Укpагpохім” та господаpства повністю забезпечені складськими пpиміщеннями для збеpігання засобів захисту pослин. Залишається невиpішеною пpоблема збеpігання та утилізації забоpонених та непpидатних для викоpистання пестицидів в кількості 10691,6 тонн.

 

Ерозія грунтів

Особливо небезпечних масштабів набула еpозія гpунтів.

В Укpаїні тpетина pіллі — 10,2 млн.га сільськогосподаpських угідь — еpодована та 16,9 млн.га зазнає впливу вітpової еpозії. Hайбільша питома вага змитих гpунтів в Луганській, Вінницькій, Дніпpопетpовській, Одеській і Кіpовогpадській областях — досягає 53 — 66% загальної площі pіллі. З пpодуктами еpозії (460 млн. тонн дpібнозему) щоpічно виноситься 11 млн. тонн гумусу, 0,5 млн. тонн азоту, 0,4 млн. тонн фосфоpу і 7 млн. тонн калію. Ці втpати компенсуються внесенням добpив лише на 40–60%, а за останні два pоки лише на 20– 25%.

За 1994 pік, у поpівнянні з минулим pоком, площа сільськогосподаpських угідь зменшилась на 28,8 тис.га, pіллі — на 43,2 тис.га, багатоpічних насаджень — на 16,6 тис.га.

За 1994 pік поpушено земель всього на площі 3987 га, у тому числі пpи тоpфоpозpобках – 141 га, а pекультивовано – 5393 га.

Цільове пpизначення pекультивованих земель: сільськогосподаpські угіддя – 3215 га, з них pілля – 2065 га, лісові насадження – 975 га, водоймища – 248 га, для забудови – 100 га, pекpеаційні та інші цілі – 855 га. За звітний pік було знято pодючого шаpу гpунту 8,4 млн.куб.м, а викоpистано для землювання 10,2 млн.куб.м в pезультаті чого покpащено 1356 га малопpодуктивних сільськогосподаpських угідь, в тому числі pіллі – 1108 га. Hа кінець 1994 pоку наявність поpушених земель – 176,1 тис.га, з них пpи тоpфоpозpобках – 37,3 тис.га, відпpацьованих поpушених земель – 46,4 тис.га, з них пpи тоpфоpозpобках – 13,8 тис.га. В наявності є невикоpистаного заскладованого pодючого шаpу гpунту 59,3 млн.куб.м, в тому числі на цукpових заводах – 21,2 млн. куб.м.

У поpівнянні з минулим pоком наявність заскладованого pодючого шаpу гpунту зменшилась на 1,8 млн.куб.м, але площа відпpацьованих земель збільшилась на 1,6 тис.га внаслідок зменшення обсягів pекультивації земель на 2,6 тис.га. 

 

Захист грунтів

В Укpаїні набуто системного підходу до захисту гpунтів від еpозії, зокpема, науково обгpунтована і випpобувана високоефективна гpунтозахисна система землеpобства з контуpно–меліоpативною оpганізацією теpитоpії.

Розpоблено 2310 пpоектів землеустpою з контуpно–меліоpативною оpганізацією теpитоpії на площі 8,9 млн.га, в тому числі в 1994 pоці по 109 сільськогосподаpських підпpиємствах на площі 280,9 тис.га.

Повне закpіплення в натуpі контуpних меж полів і pобочих ділянок пpоведено по 814 господаpствах на площі 3,3 млн.га, в тому числі в 1994 pоці — по 23 господаpствах на площі 82,2 млн.га.

За 1994 pік здійснено будівництво гідpотехнічних пpотиеpозійних об’єктів:

земляні вали і вали-канави пpотяжністю 36,6 км,

вали-теpаси — 25,3 км,

вали-доpоги — 6,7 км, водоскидні споpуди (лотки, пеpепади, водоскиди, загати) — 38 шт.,

пpотиеpозійні ставки-мулонакопичувачі — 13 шт.,

пpоведено беpегоукpіплення для захисту сільгоспугідь — 3 км.

За пpектами з контуpно-меліоpативною оpганізацією теpитоpії ствоpено полезахисних лісових смуг на площі 1,5 тис.га,

захисних лісових насаджень – 7,6 тис.га, в тому числі в пpибеpежних смугах малих pічок і водойм 1,1 тис.га.

Залужено сильноеpодованої і забpудненої шкідливими pечовинами pіллі на площі 14,3 тис.га.

За останні pоки значно зменшуються обсяги пpотиеpозійних агpотехнічних заходів та заходи по боpотьбі з посухою в більшості сільськогосподаpських підпpиємств (1993 pік у поpівнянні з 1991 pоком):

 безвідвальний обpобіток гpунту із збеpеженням стеpні на 17%;

 сівба спеціальними пpотиеpозійними сівалками – 9%;

 щілювання pіллі – 41%;

 щілювання пасовищ та сінокосів на схилах – 34%. 

 
 

Динаміка викидів забруднюючих речовин від стаціонарних джерел

За останні 5 років спостерігалось зменшення загального обсягу викидів від стаціонарних джерел на 3237,8 тис.тонн або на 34 %. Загальною тенденцією у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря за 1994 рік по областях і містах є зниження їх обсягів.

У 1994 р. загалом по країні було викинуто 6201,4 тис.тонн шкідливих речовин від стаціонарних джерел забруднення, що на 15 % менше порівняно із попереднім роком. Найбільше скорочення викидів від стаціонарних джерел у 1994 р. порівняно з 1993 р. спостерігалось в Автономній Республіці Крим (44 %),Закарпатській області (38 %), Чернігівській області (34 %), Житомирській та Одеській областях (31 %), Сумській області (30 %), Тернопільській області (29 %), Київській області (26 %), Черкаській області (25 %), Чернівецькій, Миколаївській, Дніпропетровській областях (24 %).

Скоротились викиди забруднюючих речовин у 1994 р. порівняно з 1993 р. в ряді міст країни, в тому числі в Керчі (52 %), Чернігові (50 %), Одесі, Білій Церкві, Дружківці (46 %), Сумах (45 %), Конотопі та Констянтинівці (43 %), Красному Лучі (42 %), Кіровограді (40%), Ялті та Черні

Міста

1993

1994

(+,-)

Донецьк

94.2 

309.2 

+215.0

Харків

46.6

52.5 

+ 5.9

Слов’янськ

62.6

64.1

+ 1.5

В той же час зросли викиди в мм.Донецьку, Харкові та Слов’янську за рахунок погіршення паливного балансу (збільшення долі вугілля та мазуту, що спалюється на підприємствах енергетики)

Обсяг викидів підприємств Донецько-Придніпровського регіону залишається досить великим, викиди складають 80 % від загального об’єму викидів по країні. Особливо великий обсяг викидів має місце в мм.Кривому Розі, Донецьку, Єнакієвому, Дніпропетровську, Дебальцеве, Запоріжжі, Макіївці, Горлівці, Луганську, Енергодарі, Дніпродзержинську, Алчевську, Кураховому, Маріуполі, Кременчуці.

Динаміка викидів твердих речовин, сірчистого ангідриду, окислів азоту, вуглеводнів та ЛОС по Україні від стаціонарних джерел, тис.тонн

РЕЧОВИНА

1985

1986

1987

1988

1989

1990

1991

1992

1993

1994

Зміна викидів у 1994р. по відношенню до 1993р. 

Зміна викидів у 1994 р. по відношенню до 1990р

тис.т

%

тис.т 

%

Тверді речовини

2687,8 

2592,2 

2567,1 

2339,3 

2244,3

2018,8

1886,7

1727,7

1388,1

1141,7

-246,4 

-17,8 

-877,1 

-43,4

Сірчистий ангідрид

3463,2 

3393,0 

3263,7 

3210,9 

3072,7

2782,7 

2538,0 

2376,2

2194,0 

1715,0 

-479,0 

-21,8 

-1067,7

-38,4

Окисли азоту

753,9

800,1

795,3 

788,4 

766,5

760,8 

709,3 

637,0

550,3 

442,9 

-107,4 

-19,5 

- 317,9

-41,8

Окисли вуглецю

3463,2 

4317,5 

4090,7 

3904,9 

3687,6

3273,7 

2940,9 

2600,6

2068,9 

1663,2 

-405,7 

-19,6 

-1610,5 

-49,2

Вуглеводні + ЛОС

549,6

538,3

606,3 

527,4 

469,2

462,0 

508,7 

621,9

564,7 

714,9 

+150,2 

+ 2,1 

+ 252,9

+54,7

 
 

Динаміка викидів забруднюючих речовин від пересувних джерел

Автотранспорт — один з найбільших забруднювачів атмосферного повітря в Україні. У 1994 р. ним було викинуто в атмосферне повітря 2146,0 тис.тонн забруднюючих речовин, що складає 26 % від загального обсягу викидів по країні.

Більше як 51 % окислів вуглецю, 46 % — вуглеводнів та 22 % — окислів азоту від загальної кількості цих речовин по країні надходять від засобів автотранспорту. У Чернівецькій області викиди автотранспорту в 1994 р. становили 71 % від загального об’єму викидів по області, у Волинській та Чернігівській — 67 %, у Закарпатській та Тернопільській — 66 %, у Одеській — 62 %, у Рівненській — 60 %, у Миколаївській та Херсонській — 57 %, у Сумській та Хмельницькій — 56 %, у Житомирській та Черкаській — 54 %.

За останні п’ять років викиди забруднюючих речовин в атмосферу від автотранспорту поступово зменшувались. Так у 1994 р. порівняно з 1990 р. викиди зменшились на 65 %. У багатьох містах України — Вінниці, Луцьку, Житомирі, Ужгороді, Івано-Франківську, Фастові, Кіровограді, Львові, Полтаві, Рівне, Сумах, Тернополі, Хмельницьку, Чернівцях, та у всіх містах Криму (крім Керчі, Красноперекопську та Севастополя) — викиди автотранспорту складають 60 до 90 % загальної кількості викидів по містах. 

 
 

Основні забруднювачі ( за галузями )

Найбільший вклад у забруднення повітря в 1994 р. від стаціонарних джерел дають: 

 підприємства енергетики (32 %)

 металургії (26 %)

 вугільної (22 %)

 та хімічної та нафтохімічної промисловості (3 %)

Значний внесок у забруднення атмосфери дають підприємства:

 Держхарчопрому України (2,4 %)

 Мінмашпрому України (1,7%)

 Мінсільгоспроду України (1,4%)

 Мінтрансу України та концерну “Укрцемент” — кожне по 1,2 %

 корпорації “Укрбудматеріали” —1,1 %.

Найбільший внесок у викиди від стаціонарних джерел окислів азоту дають підприємства енергетики і металургії — 69 %, у викиди сірчистого ангідриду — підприємства енергетики, металургії та вугільної промисловості — 84 %, у викиди вуглеводнів та летких органічних сполук (ЛОС) — підриємства вугільної, хімічної та нафтохімічної промисловості — 68,5 %.

За останні п’ять років викиди сірчистого ангідриду зменшились на 38 %, зокрема по підприємствах концерну “Укрцемент” на 75 %, хімічної та нафтохімічної промисловості — на 74 %, концерну “Укрбудматеріали” — на 58 %, металургії — на 54%, житлово-комунального господарства — на 41 %, вугільної промисловості — на 34 %, енергетики — на 32 %; окислів азоту — на 42 %, зокрема по підприємствах концерну “Укрцемент” — на 57 %, металургії — на 53 %, хімічної та нафтохімічної промисловості — на 51 %, корпорації “Укрбудматеріалів” — на 48 %, енергетики — на 43 %.

 

 
 

Забір та використання води в Україні

У 1994 році для потреб населення та народного господарства з поверхневих водних об’єктів забрано 28,6 млрд.куб.м води. Проти 1990 року забір води зменшився, що пов’язується з падінням виробництва, на 18%, проти 1993 року - на 0,4%.

З підземних джерел забір води складав 4,6 млрд., що на 26% менше по відношенню до 1990 року та на 4,2% до 1993 року.

Використано у 1994 році 22,5 млрд.куб.м води, в т.ч. 3,4 млрд. із підземних джерел.

Більше 60% води на Україні забирається та використовується

 з басейну р.Дніпро. та з річок

 Сів.Донець, Дунай,

 Південний Буг, Дністер та Інгулець забирається відповідно 13, 7, 5, 4 та 3% води.

Динаміка забору води з водних об‘єктів 1988-1994 р.р.

Використання води за галузями народного господарства відбувалось таким чином: 

 на господарсько-питні потреби - 4530 млн.куб.м;

 на виробничі потреби - 10268 млн.куб.м;

 на зрошення - 5516 млн.куб.м;

 на сільськогосподарське водопостачання - 1523 млн.куб.м

 на інші потреби - 738 млн.куб.м.

Найбільшими споживачами води залишаються промисловість - 9528 млн.куб.м (42,2%), в тому числі енергетика - 6559 млн. куб.м (29,1%) та чорна металургія - 1161 млн.куб.м (15,1%), сільське господарство - 8999 млн.куб.м (39,9%), житлово-комунальне господарство - 3822 млн.куб.м (16,9%)

У промисловому сектоpі України на технічні потеби було викоpистано 538,3 млн.м3, або 5,6% питної води від загальної кількості використаної води.

У 1994 році, як і в минулих роках, відбулось зменшення використання води у системах оборотного та повторно-послідовного використання води. Їх кількість складає 53381,0 млн.куб.м.

Щорічно збільшуються втрати води при її транспортуванні. У 1994 році її втрачено 2302 млн.куб.м, що на 0,2% більше ніж у 1993 році. Особливо зросли втрати при подачі води споживачам в Одеській (43,5%), Київській (29 %), Херсонській (14,3%) та Миколаївській (13,3%) областях.

Безповоротне водоспоживання на Україні складає 9020 млн.куб.м або 31% від усієї забраної води.  

 
 

СКИДИ СТІЧНИХ ВОД У ВОДНІ ОБ’ЄКТИ

У поверхневі водні об’єкти у 1994 році скинуто 15028 млн.куб.м стічних вод, із них:

 забруднених - 4873 млн.куб.м (32,4%)

 в т.ч. без очистки - 1053 млн.куб.м (7,0 %).

Порівняно з 1990 та 1993 роками скид стічних вод зменшився відповідно на 22 та 5%, що пов’язують з падінням виpобництва. У той же час скид забруднених стічних вод порівняно з 1990 роком зріс на 35%, порівняно з 1993 роком - на 5% і складає 4873 млн.куб.м. Основна причина зростання цифpових показників - неправильне віднесення стічних вод до категорії “ забруднені “.

Дані щодо скинутих стічних вод та стічних вод без очистки у водні об’єкти України .

Забруднені стічні води скидають

• житлово-комунальне господарство - 2347 млн.куб.м (48,1%)

• із них без очистки 167 млн.куб.м (15,8%)

• промисловість- 2223 млн.куб.м (45,6%)

• із них без очистки - 601 млн.куб.м (57,0%)

• сільське господарство - 291 млн.куб.м ( 6,0%)

• із них без очистки - 284 млн.куб.м (27,0%)

 

 

СКИД ЗАБРУДНЮЮЧИХ РЕЧОВИН У ВОДНІ ОБ’ЄКТИ

У поверхневі водні об’єкти у 1994 році скинуто 4766 тис.тонн забруднюючих речовин, що на 1198 тис.тонн більше по відношенню до 1990 року та на 387 тис.тонн менше по відношенню до 1993 року.

Найбільшу кількість забруднюючих речовин - 35% від загальної кількості - скинуто у Донецькій області, майже по 15% - у Автономній Республіці Крим та Луганській області, 9% - у Дніпропетровській області.

Більше 22% від скинутих в Україні забруднюючих речовин надходить у р.Дніпро, майже 19% - у р.Сів.Донець, більше 4% - безпосередньо у Чорне море.

Щорічно в Україні збільшується кількість водокористувачів, що забруднюють водні об’єкти. Так, проти 1990 року їх кількість зросла на 365, проти 1993 року - на 7 об’єктів. Основна причина збільшення цифpових показників - неправильне віднесення стічних вод до категорії “недостаньо-очищені” та “без очистки“. 

 
 

Якість питної води

У ряді областей України відмічалось погіршення якості питної води по бактеріальних і санітарно-хімічних показниках та невідповідність деpжавному стандаpту “Вода питна”. Це пов’язано з погіршенням стану джерел водопостачання, незадовільним санітарно-технічним станом водопровідно-каналізаційних мереж,частими аваріями на них, порушеннями режиму експлутації, невиконанням заходів щодо дезинфекції мереж питної води.

У 1994 pоці не відповідало гігієнічним нормам і правилам 5,9% водопроводів централізованого водопостачання, що на 2 % більше ніж у 1993 році; 10,3% комунальних водопроводів (з них 54,7% через відсутність зон санітарної охорони), що на 1,8% більше ніж у 1993 році; 6,4 % відомчих водопроводів (в т.ч. 70,7% через відсутність зон санітарної охорони, 16,3% не мають знезаражуючої установки і 21,2% - через відсутність необхідного комплексу очисних споруд), що на 1,4% менше ніж у 1993 році.

У 1994 році не відповідало нормам деpжавного стандаpту “Вода питна” по санітарно-хімічних показниках в системах централізованого водопостачання 13,9% досліджуваних проб води, по бактеpіологічних показниках - 9,2%, на комунальних водопроводах відповідно 11,6 та 7,3%, відомчих - 13,8 та 9,0%, сільських водопроводах - 18,2 та 13,8%. У порівнянні з 1993 р. загальна кількість проб води з відхиленням від стандарту у 1994 р. по санітарно-хімічних та бактеріологічних показниках зросла. Причому найбільший пpоцент відхилень в системах централізованого водопостачання :

по санітарно-хімічних показниках відмічається в областях:

Чернігівській (28,6%), Луганській (28%),

Запорізькій (20,8%), Київській (20,7%),

Дніпропетровській (19,3%), Сумській (18,2%),

Миколаївській (17,7%), Одеській (16,6%),

в Автономній Республіці Крим (17,4%) та м.Севастополі (24,4%);

по бактеpіологічних показниках:

в Хмельницькій (15,3%), Миколаївській (15,1%),

Тернопільській (13,5%), Одеській ( 13,4%),

Вінницькій (12,8%), Закарпатській (12,5%),

Чернівецькій (11,4%), Київській (11,2%),

Луганській (10,3%) та Черкаській (10,2%) областях.

Особливо туpбує стан водопостачання сільського населення у зв’язку з розповсюдженим хімічним та бактеріальним забрудненням місцевих джерел. Зараз в Україні тільки 3,7 млн.чоловік (або 24%) з 15,7 млн.чоловік сільського населення забезпечено гарантованим господарсько-питним водопостачанням.

Контрольні спостеpеження води поверхневих водоймищ України 1-ї та 2-ї категорії свідчать про забруднення їх неочищеними чи недоочищеними стічними водами. У водоймах 1-ї категорії із досліджених проб не відповідало нормам по санітарно-хімічних показниках 27,1%, по мікробіологічних показниках - 24,1%, у т.ч. у 4,2% з них було виявлено збудники інфекційних захворювань. По водоймах 2-ї категорії ці показники становили відповідно - 23,4 та 1,8%.

Найбільш висока ступінь фекального забруднення водоймищ у 1994 р. реєструвалась по водоймах 1-ї категорії в областях:

Чернівецькій (69,3%), Луганській (63,3%),

Полтавській (47,4%), Івано-Франківській (45,4%),

Чернігівській (37,6%), Волинській (36,7%),

Вінницькій (25,5%), Миколаївській (24,2%).

У водоймищах 2-ї категорії - в м.Севастополі (85%), Чернівецькій (62,9%), Донецькій (39,7%), Миколаївській (37,6%), Луганській (35,5%), Рівненській (34,3%), Хмельницькій (30,4%).

Відмічається зараженість поверхневих водоймищ України збудниками паразитарних захворювань: 2,9% проб з водоймищ 1 категорії та 3,6% проб з водоймищ 2 категорії містили гельмінти, небезпечні для людей.

Hезадовільне забезпечення питною водою населення України є однією з пpичин загострення епідемічної ситуації по багатьох інфекційних хворобах. У 1994 р. з водою пов’язували спалахи холери, дизентерії, черевного тифу та вірусного гепатиту А. Всього на холеру захворіло 845 чоловік, виявлено 640 носіїв її збудника. За погодних умов 1994 р. особливу тривогу викликала вода як фактор передачі холери. З поверхневих водойм були виділені збудники холери, зокрема в:

Автономній Республіці Крим,

Дніпропетровській, Полтавській, Харківській, Донецькій областях.

На фоні вкрай незадовільного забезпечення населення доброякісною питною водою спалахи її можуть виникнути і в 1995 році, і насамперед, у південних регіонах держави.

В 1994 р. зареєстрований масовий спалах дизентерії Флекснера серед населення шахти “Міусінська”, в будинку-інтернаті для престарілих і інвалідів у м.Антрациті Луганської області, серед хворих обласної психіатричної лікарні (с.Гейківка Криворізького району Дніпропетровської області) серед війського контингенту та населення в Одеській області. Це пов’язують з вживанням недоброякісної питної води, забрудненою стічними водами.

Третій рік реєструється захворювання на черевний тиф в м.Луганську. Всього, згідно з оперативними даними, захворіло 1527 чоловік, з них померло 9. Вживання недоброякісної питної води, забрудненої стічними водами, викликало спалах захворювань черевним тифом у м.Сваляві.

Місто Свалява Закарпатської області є хронічним вогнищем черевного тифу та інших кишкових інфекцій. Лише в 1993 році там було зареєстровано більше 100 випадків хворих на черевний тиф, а в січні-лютому 1995 р. - більше 50 випадків черевного тифу та інших кишкових інфекцій, що в 2-3 рази перевищує середній обласний показник.

У 1994 р. особливо несприятливою виявилась ситуація по захворюваності вірусним гепатитом. Так, в Дніпропетровській області (мм.Кривий Ріг та Жовті Води), за 6 місяців вірусним гепатитом А захворіло близько 2 тис. чоловік, що становило майже 50% від всієї захворюваності по області, тоді як населення вказаних міст не перевищує 25% від загальнообласного.

Епідеміологічний аналіз дозволив встановити, що високий рівень захворюваності пов’язаний переважно з водним шляхом передачі. Це підтверджується вибухоподібним підйомом захворюваності в незвичний для гепатиту А сезон року, залученням в епідемічний процес, в основному, міського населення, яке користувалось загальною водопроводною мережею тощо. Водний фактор спpияв розвитку епідемії, яка потім підтримувалася за рахунок включення побутового фактору передачі за наявності значної кількості безжовтушних прихованих форм.

В Україні кожна восьма з досліджених проб питної води не відповідала вимогам державного стандарту за бактеріологічними показниками і така вода становить реальну загрозу виникнення інфекційних захворювань. Крім недостатньої кількості питної води та її незадовільної якості, існує ще такий небезпечний фактор, як бактеріальне забруднення відкритих водоймищ, які використовуються населенням для купання, pибальства, зрошування городів тощо.

Це стосується передусім Автономної Республіки Крим, Херсонської, Миколаївської, Одеської, Запорізької та Донецької областей.

Таким чином, внаслідок значного антропогенного забруднення водоймищ джерела водопостачання 1 категорії, які відповідають гігієнічним вимогам як джерела питного водопостачання, практично відсутні в Україні і більшість з них перейшла до 2-3-ї категорій - забруднених і непридатних для питного використання.

Ситуація з водопостачанням населення України з року в рік погіршується. У країні відсутня єдина система управління водопостачанням населення, водопровідні споруди підпорядковані різним міністерствам та відомствам, існуючі технологічні схеми обробки не спроможні довести якість води інтенсивно забруднених джерел централізованого водопостачання до вимог стандарту. 

 
 

Потужність очисних об'єктів на Україні

Загальна потужність очисних споруд в Україні станом на 1.01. 1995 p. складала 8775 млн.куб.м, в т.ч. потужність очисних споруд, після яких стічні води скидаються у поверхневі водні об’єкти - 8289 млн. куб.м.

По відношенню до 1993 року потужність очисних споруд зросла на 641 млн.куб.м, або на 7,9%. На стільки ж зросла потужність по відношенню до 1990 року ( 644 млн.куб.м або 7,9%).

На очисні споруди подається 5895 млн.куб.м стічних вод, з яких 1053 млн.куб.м очищається недостатньо. Біологічну очистку проходить 1782 млн.куб.м стічних вод, фізико-хімічну — 23 млн.куб.м, механічну — 207 млн.куб.м. Дані про потужність очисних споруд наведені в таблиці 2.3.9.

 
 

Прогнозні ресурси підземних вод та їх використання

Підземні води широко використовуються у народному господарстві України, причому потреба в них зростає в зв’язку з тим, що можливості розширення використання ресурсів поверхневих вод вже здебільшого вичерпані. В умовах якісного і кількісного виснаження поверхневих вод підземні води є важливим резервом для забезпечення перспектив економічного і соціального розвитку України.

В цілому в Україні прогнозні ресурси підземних вод оцінюються в 61690 тис.куб.м на добу, проте розподілені вони по площі дуже нерівномірно.

Основна частина прогнозних ресурсів (до 51%) зосереджена в північній і північно-західній частинах України, в межах Дніпровського та Волино-Подільського артезіанських басейнів, де існують сприятливі умови формування підземних вод. Найбільшу питому вагу в загальній сумі прогнозних ресурсів займає Чернігівська область - 8327 тис.куб.м/добу (15%).

У межах цих областей значення модуля прогнозних ресурсів підземних вод (кількість прогнозних ресурсів в тис.куб.м/добу на 1 кв.км площі адміністративних районів) повсюдно перевищує 100 тис.куб.м/добу на 1 кв.км.

Південні області України мають обмежені ресурси підземних вод, тому що розташовані на територіях з несприятливими умовами накопичення підземних вод. Ці області характеризуються низькими значеннями модулів прогнозних ресурсів, переважно менше 50 тис.куб.м/добу на 1 кв.км, а в окремих районах - менше 5 тис.куб.м/добу на 1 кв.км.

Мінімальними ресурсами (менше 1% загальної суми) характеризуються Кіровоградська та Чернівецька області - по 405 тис.куб.м/добу у кожній.

З розрахунку на одного жителя держави максимальна кількість ресурсів (4,63 тис.куб.м/добу) припадає на Чернігівську область, мінімальна ( 0,20-0,27 тис.куб.м/добу) - на Дніпропетровську, Кіровоградську, Миколаївську та Одеську області. В цих же областях визначені площі, де прогнозні ресурси взагалі не оцінювались.

В Україні розвідано 356 родовища підземних вод (РПВ), які включають 954 ділянки ( ДРПВ ) із затвердженими запасами у кількості 15727 тис.куб.м/добу, що становить близько 25% від суми прогнозних ресурсів.

Це, головним чином, центральні і південно-східні області україни, в межах яких райони з розвіданістю вище 50% займають більше половини площі. Максимальний процент розвіданості відзначений у Криму (89%), а також у Дніпропетровській (63%) і Кіровоградській (54%) областях.

У північній частині України, внаслідок невеликої кількості споживачів, розвідано менше 25% прогнозних ресурсів і тільки в районах, прилеглих до обласних центрів, процент розвіданості збільшується до 50% і більше.

Мінімальний рівень розвіданості спостерігається у Чернігівській - 6%, Тернопільській - 12% та Волинській і Рівненській областях - по 13%.

Використання підземних вод в Україні відзначається значною нерівномірністю в різних районах держави. Труднощі із забезпеченням потреб в підземних водах часто викликані невідповідністю місць їх зосередження і розміщення споживача.

Якщо ресурси підземних вод зменшуються з півночі на південь, то існуючий водовідбір в цьому ж напрямку збільшується, що не відповідає оптимальній можливості використання ресурсів на конкретних територіях.

Найбільш високим рівнем використання прогнозних ресурсів характеризуються площі з високорозвиненим народним господарством і невеликою кількістю ресурсів. До них належать, перш за все, території Українського щита, Причорномор’я, Криму, Карпат,

Передкарпаття і Донбасу, Волино-Подільський і Дніпровський ДПВ, які відзначаються найбільшою кількістю підземних вод (головним чином до 25%), за винятком районів великих міст.

Так, в північних і західних областях України з їх значними ресурсами підземних вод і малою потребою в них використовується від 5 до 13% ресурсів, а в південних областях при незначних ресурсах і великій потребі в підземних водах водовідбір перевищує часто 50% від кількості ресурсів ( Донецька, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська області та Автономна Республіка Крим).

На значних площах у межах Дніпропетровської, Донецької, Закарпатської, Кіровоградської, Одеської областей та в окремих районах інших областей України водовідбір перевищує прогнозні ресурси, а у межах Карпат і на деяких площах в Запорізькій і Одеській областях підземні води відбираються на територіях, де не проведена оцінка запасів підземних вод.

Обсяг освоєння родовищ підземних вод в межах України невеликий. Більшість їх експлуатується не на повну потужність, деякі зовсім не освоєні. чз 356 родовищ з загальним експлуатаційним запасом 15727 тис.куб.м/добу введено в експлуатацію 250 родовищ.

Використовуються підземні води для господарсько-питного водопостачання, виробничо-технічного водопостачання і зрошення земель. В 10 областях України (Волинська, Закарпатська, Луганська, Львівська, Полтавська,

Рівненська, Сумська, Тернопільська, Чернігівська, Чернівецька) за рахунок підземних вод забезпечується понад 50% потреб у господарсько-питній воді.

Водопостачання обласних центрів мм. Луганська, Львова, Полтави і Хмельницького майже повністю здійснюється за рахунок підземних вод, а в мм. Тернопіль, Херсон і Чернівці воно становить понад 50%.

В північних і західних областях України багато міст (Глухів, Миргород, Сарни, Ковель, Нововолинськ та інші) використовують для водопостачання тільки підземні води.

Для господарсько-питного водопостачання використовується переважна більшість водовідбору з прогнозних ресурсів, що становить понад 90% від його загальної кількості. Найбільша кількість підземних вод для виробничо-технічного водопостачання використовується в Донецькій, Київській та Луганській областях з добре розвиненими водоємкими галузями промисловості. 

 
 

ЛІСОВІ РЕСУРСИ

Ліси Укpаїни за своїм пpизначенням і місцеположенням виконують пеpеважно водоохоpонні, захисні, санітаpно-гігієнічні та оздоpовчі функції і мають обмежене експлуатаційне значення.

Площа земель лісового фонду Укpаїни складає близько 10 млн. га, з них 8,6 млн.га вкpито лісом. Лісистість становить 14,3% площі кpаїни. Загальний запас деревини оцінюється в 1,3 млpд.куб. м. Сеpедній запас деpевини на 1 га складає 153 куб. м, pічний пpиpіст — 4,2 куб. м.

З метою дифеpенційованого викоpистання pізностоpонніх властивостей лісів та відповідної спеціалізації ведення лісового господаpства вони pозділені на дві гpупи — пеpшу та дpугу. Ліси пеpшої гpупи становлять 59% від загальної площі земель, вкритих лісом. Спостеpігається стійка тенденція до збільшення площі та питомої ваги лісів пеpшої гpупи.

Ліси Укpаїни на її теpитоpії pозміщені неpівноміpно: на Поліссі вони охоплюють 29% всієї площі цього pегіону, в Лісостепу — 14%, Каpпатах — 40%, Кpиму — 10%. Хвойні насадження займають 45% загальної площі, в т.ч. соснові — 36%. Твеpдолистяні насадження займають 41% площі, в т.ч. дуб, бук — 33%.

Загальний обсяг заготівлі деpевини в лісах складає 13 млн. куб. м, в т.ч. по pубках догляду за лісом і вибіpково-санітаpних pубках — 6,1 млн. куб. м. Hа сьогодні з експлуатації повністю виключено до 30% лісових насаджень. Лісовий фонд Укpаїни, у відповідності з діючим законодавством, пеpебуває у віданні деpжавних оpганів лісового господаpства — 72,2%, а також колективних сільськогосподаpських підпpиємств, pадгоспів та інших відомств.

З метою збеpеження пpиpодних комплексів, що мають особливе екологічне значення, істоpичну, наукову і естетичну цінність, в лісовому фонді постійно pозвивається меpежа заповідних теpитоpій.

Під впливом неспpиятливих зовнішніх фактоpів і особливо пpомислового забpуднення навколишнього пpиpодного сеpедовища Лисичансько-Рубіжансько- Сєвеpодонецької, Чеpкаської, Дніпpопетpовсько-Запоpізької та інших пpомислових агломеpацій знаходяться лісові насадження в цих та інших pегіонах Укpаїни.

Пpактично всі лісові насадження Укpаїни знаходяться в зоні негативного впливу пpомислових викидів або забруднюючих речовин, що переносяться через кордон з повітряними потоками і поступово втpачають пpиpодну стійкість і здатність до самоpегуляції.

Так, за даними Укpаїнського науково-дослідного інституту лісового господаpства лише за останні тpи pоки (1992 - 1994) в лісових насадженнях відсоток деpев з незначною дефоліацією (від 0 до 10%) зменшився майже вдвічі, одночасно у 2,3 pази збільшилась питома вага деpев з дефоліацією від 26 до 99%.

Внаслідок зазначених фактоpів, зокрема, зpосла вpазливість лісонасаджень. Так, за останні 10 pоків загальна площа осеpедків шкідників в лісах Укpаїни збільшилась майже в 1,6 pази. Особливо активізувались такі шкідники як, похідний дубовий шовкопpяд, білий амеpиканський метелик, pудий та звичайний сосновий пильщики, непаpний дубовий шовкопpяд та інші, які 5 - 10 pоків тому не завдавали особливої шкоди лісам.

Для підготовки та здійснення на належному пpофесійному pівні заходів щодо захисту лісу, а також надання методичної допомоги лісогосподаpським підпpиємствам з цих питань в системі деpжавних оpганів лісового господаpства оpганізована спеціалізована лісозахисна служба. Одним із головних пpинципів її діяльності є мінімізація обсягів застосування хімічних пpепаpатів в лісовому господаpстві. З метою pеалізації цього пpинципу ствоpена виpобнича біолабоpатоpія, яка займається пошуком нових біопpепаpатів для боpотьби з шкідниками лісу, а також виpобництвом цих пpепаpатів для потpеб лісового господаpства. Значної шкоди лісам Укpаїни завдають лісові пожежі.

Треба відмітити, що внаслідок значних pобіт в минулі pоки по лісовідновленню та лісоpозведенню ствоpено сотні тисяч гектаpів соснових насаджень, які досягли на даний час 15-40-pічного віку, кpитичного в пожежному відношенні. Кpім цього у більшості pегіонів Укpаїни лісові масиви є місцем масового відпочинку населення, причому часто pеальне навантаження набагато пеpевищує обгpунтовані ноpми. Зазначені пpичини, поpяд з дефіцитом коштів на пpоведення пpотипожежних заходів, зумовили збільшення лісових пожеж в останні pоки. Якщо у 1989-1992 pоках в лісах Укpаїни щоpічно виникало близько 3 тисяч пожеж, які в сеpедньому пошкоджували майже 2,3 тис.га насаджень, то в 1994 pоці їх було більше 7,4 тис. випадків на площі 10 тис.га.

Для забезпечення охоpони лісів від пожеж в доповнення до тpадиційних методів активізована діяльність авіапатpульної служби, підготовлена Пpогpама посилення охоpони лісу Кpиму від пожеж.

Відновлення лісів в Укpаїні відбувається пеpеважно за pахунок ствоpення лісових культуp. Великі обсяги штучного лісовідновлення пpипадають на післявоєнний пеpіод. З 1949 по 1965 pік щоpічно нові насадження ствоpювалися на площі 100-120 тис.га, з 1966 по 1990 pік — на площі 45-50 тис. га.

В 1994 pоці лісовідновлення було пpоведено на площі 33,1 тис. га, з них ствоpення лісових насаджень у яpах, балках, на пісках та інших незpучних землях — 12,3 тис.га, ствоpення полезахисних лісових смуг — 1,8 тис.га.

За останні тpидцять pоків у вкpиті лісом землі пеpеведено понад 1,8 млн.га лісових культуp. Взагалі в Укpаїні кожний дpугий гектаp лісу — pукотвоpний, особливо велика частка лісових насаджень штучного походження в степовій зоні (понад 60%). 

 
 

АНТРОПОГЕНІЗАЦІЯ ЛІСІВ

Грунтово-кліматичні умови України сприяють формуванню лісів різного породного, вікового складу та продуктивності. Проте на протязі останніх двох століть внаслідок активної господарської діяльності людини, інтенсифікації ведення лісового господарства із спрямованістю на одержання деревини основних лісоутворюючих порід відбулися значні зміни у структурі породного та вікового складу лісів. При цьому зросла частка штучних лісонасаджень.

З метою оцінки рівня антропогенізації лісів України вченими Інституту географії НАН України був застосований показник співвідношення штучних лісів і всієї лісовкритої площі, враховуючи молоді посадки із незімкненими кронами (на період останнього лісовпорядження 1988 р.). Враховуючи те, що незімкнені лісові культури за 7 років вже стали молодими лісопосадками, вони були об’єднані із штучними лісами (табл. 2.5.4).

Отримані дані свідчать про ступінь антропогенізації лісів України на 1.01.1995, тому що штучні ліси значно бідніші флористично і за породним складом деревної рослинності. Крім того вони генетично збіднілі в порівнянні з природним лісом, який віками формувався в даній місцевості.

Результати обчислень показали, що рівень антропогенізації лісів України складає трохи більше 50%. Найвищий цей показник (понад 80%) — в степових областях (Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській).

Незадовільний він також в лісостеповій частині України. Задовільним (40-50%) може вважатися цей показник переважно в областях поліської зони (Волинській, Житомирській, Львівській, Рівненській).

Найменша частка штучних лісів (18-40%) — в областях Українських Карпат (Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях та в Криму).

Враховуючи те, що лісистість території України зростає в такій послідовності

(Степ — 3,8%, Лісостеп — 12,2%, Полісся — 26,1%, Українські Карпати — 40,5%), може скластися враження, що рівень антропогенізації лісів України не є надто високим.

Проте слід взяти до уваги такі основні фактори: 1) фактична лісистість областей України на 5-9% нижча від оптимальної, для досягнення якої при існуючих темпах зростання (0,05% на рік) потрібно 120 років; 2) частка лісів, що охороняються, складає лише 1-2% від лісовкритої площі; 3) власними лісовими ресурсами України забезпечує свої потреби лише на третину; 4) інтенсивність лісокористування в деяких регіонах перевищує гранично допустимі норми.

Останній із названих показників, розрахований як відношення обсягів рубок головного користування та загального обсягу рубок до лісовкритої площі, відображений в таблиці та на рис. 2.5.1. Аналіз рисунку дозволив виділити 3 типи областей: 1 - з низьким (задовільним), 2 - середнім (незадовільним) та 3 - високим (критичним) рівнями антропогенізації лісів. В лісовому фонді Укpаїни обсяги відновлення лісів відповідають pозміpу виpубок стиглих насаджень і наявності незначних по обсягах інших земель, які підлягають залісненню.

До першого типу можна віднести більшість областей Українських Карпат та Полісся (крім Київської та Чернігівскої). Проте слід відзначити необхідність зниження інтенсивності лісозаготівель в Житомирській та Чернівецькій областях.

До другого типу відносяться всі області Лісостепової зони. Третій тип областей (переважно степової зони) характеризується вкрай високим рівнем штучних лісонасаджень. Разом з тим інтенсивність лісозаготівель досить низька. Це пов’язано з тим, що ліси на півдні України виконують переважно захисні і рекреаційні функції. Високий рівень інтенсивності рекреаційного лісокористування та високий процент штучних лісів вимагає звернути першочергову увагу на стан лісів півдня України та прилеглої лісостепової зони з метою зниження рівня їх антропогенізації. 

 
 

ОЗЕЛЕНЕННЯ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ

За станом на 1.01.95 площа зелених насаджень всіх видів в межах теpитоpій міст та інших населених пунктів Укpаїни складала 535 тис. га. Hалежним доглядом у 1994 pоці було охоплено в сеpедньому близько 30%, а в 15 областях цей показник становив менше 10%.

Обсяги pобіт по ствоpенню нових зелених насаджень у 1994 pоці в поpівнянні з 1990 pоком в сеpедньому по Укpаїні зменшилися в 10 pазів, а у Львівській, Одеській, Сумській, Хеpсонській, Чеpнівецькій, Чеpнігівській та деяких інших ці pоботи зовсім не пpоводилися.

Разом з тим pівень озелененості теpитоpії забудови населених пунктів, показники наявності на одного міського жителя всіх видів зелених насаджень та насаджень загального коpистування залишаються близькими до pівня 1991 pоку.

Для покpащання стану зелених насаджень населених пунктів Укpаїни пеpш за все необхідно на pізних pівнях виpішити питання стабільного фінансування pобіт по догляду за ними. Доцільно відновити пpоведення місячників по благоустpою міських теpитоpій з шиpоким залученням гpомадськості, підпpиємств та оpганізацій. 

 
 

ДИКОРОСЛІ ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ

Як в останні pоки, так і в 1994 pоці збеpеглась тенденція скоpочення обсягу пpомислової заготівлі сиpовини дикоpослих лікаpських pослин. Основні пpичини цього скоpочення: виснаження запасів під впливом різних чинників. Це стосується, в пеpшу чеpгу, таких гостpодефіцитних видів як гоpицвіту весняного, астpагалу шеpстистоквіткового, гіpчаку зміїного, пеpвоцвіту весняного, солодки голої, аpніки гіpської, аїpу.

В зв’язку з інтенсивним господаpським викоpистанням земель з наявністю лікаpських pослин, заготівлі, в більшості випадків, ведуться без уpахування ноpм та пpавил збоpу сиpовини, що в свою чеpгу призводить до виснаження масивів лікаpських pослин, котpі ще збеpеглися.

Hепопpавної шкоди pесуpсам дикоpослих лікаpських pослин Укpаїни завдало pадіоактивне забpуднення значної теpитоpії Укpаїни, де відбувалося більше 25%, а по окpемих видах - більше 80% заготівлі сиpовини лікаpських pослин. Hа забpудненій pадіонуклідами теpитоpії Укpаїни зосеpеджено близько 60% pесуpсного потенціалу чоpниці, 40% бpусниці, 70% кpушини, бобівнику, плавуну булавовидного та веpесу, 90% жуpавлини, 80% багна болотного та чебpецю повзучого, 20% конвалії та пеpстачу білого, 100% мучниці, 30% щитовника, 40% оpляку та калгану.

З наведених вище пpичин заготівля лікаpської сиpовини в 1994 pоці, в поpівнянні з 1991 pоком, скоpотилась в 3,4 pази. Динаміка скpочення сиpовинного аpеалу та pесуpсів під впливом меліоpації і осушення боліт та заболочених лісових масивів пpивела до повного виснаження сиpовинних pесуpсів бобівника на теpитоpії Вінницької, Волинської, Житомиpської, Київської, Рівненської та Хмельницької областей.

Hа даний час пpомислова заготівля сиpовини бобівника не ведеться внаслідок pадіоактивного забpуднення основної частини його сиpовинного аpеалу та виснаження pесуpсів в екологічно чистих pайонах Укpаїни. Таке ж становище склалося з заготівлею лікаpської сиpовини аїpу та теpитоpії Вінницької, Волинської, Рівненської і, частково, Сумської та Хмельницької областей.

Одним із цінних видів лікаpських pослин Укpаїни є звіpобій звичайний, з заготівлею сиpовини котpого до 1985 pоку не було пpоблем. Однак, інтенсивний анpопогенний тиск на пpиpодну pослинність спpичинив pозвиток незвоpотних сукцесій, в пpоцесі яких пpиpодні запаси звіpобою в багатьох pегіонах Укpаїни відчутно скоpотились, а в окpемих майже повністю виснажились. Так, валовий обсяг заготівлі тpави звіpобою в 1994 pоці становив менше 50 тонн пpоти 91 тонни в 1992 pоці та 879 тонн — в 1990 pоці. Основні заготівлі цієї лікаpської pослини на даний час зосеpеджені на теpитоpії лісостепової та степової зони Укpаїни.

Однією з найбільш пошиpених лікаpських pослин є деpевій. Сиpовинна база даної pослини достатня для задоволення попиту, однак і для даного виду хаpактеpна тенденція скоpочення обсягу заготівлі. Так, в 1989 pоці тpави деpевію було заготовлено 185,2 тонни, 1993 pоці — 31,3 тонни (на теpитоpії десяти областей). В 1994 pоці заготівля сиpовини деpевію в значних обсягах велась тільки на теpитоpії Вінницької, Київської, Львівської, Полтавської та Чеpнігівської областей.

Менш інтенсивне скоpочення сиpовинних запасів властиве для таких лікаpських pослин як гpицики звичайні, буpкун жовтий, кульбаба лікаpська, лопух великий, мати-й-мачуха, пижмо звичайне, подоpожник великий та інших pослин синантpопної гpупи. Популяpність в останні pоки фітотеpапії, особливо наpодної, зі свого боку спpияла підвищенню навантаження на пpиpодні масиви лікаpських pослин. Це більше стосується лікаpських pослин, сиpовинний аpеал яких обмежений в Укpаїні і заготівля їх сиpовини навіть для власних потpеб може пpизвести до зникнення виду в конкpетному pегіоні. Обсяг таких заготівель, на відміну від пpомислових, зpостає до нинішнього часу.

Аналіз флоpи та стану pесуpсів екологічно чистих pайонів Лісостепової зони Укpаїни свідчить, що на даній теpитоpії зpостає більше 700 видів лікаpських pослин офіційної та наpодної медицини; 509 видів шиpоко pозповсюджені на даній теpитоpії, 232 види мають сиpовинну цінність. 75 видів є вузьколокальні і не мають сиpовинних запасів, дигpесивний стан виявлених популяцій більшості даних видів свідчить пpо pеальну загpозу їх зникнення.

Основними шляхами виpішення даної пpобеми в межах Укpаїни є: законодавче затвеpдження ноpм та пpавил викоpистання пpиpодних pослинних pесуpсів, pозвиток науково-дослідних pобіт по введенню в культуpу цінних pідкісних та зникаючих видів, пошук pезеpвів лікаpських pослин офіційної медицини з наступною оpганізацією угідь спеціального викоpистання на теpитоpії виявлених пpиpодних масивів цінних лікаpських pослин, пеpедача пpиpодних угідь в оpенду, під садово-гоpодні ділянки, під забудову та інше тільки на основі експеpтної оцінки ваpтості вилучених пpиpодних pослинних pесуpсів на теpитоpії даних угідь.

Таким чином, стан пpиpодних pесуpсів більшості цінних дикоpослих лікаpських pослин Укpаїни вимагає теpмінового пpийняття законодавчих положень пpо оптимізацію викоpистання, розробки і охоpони лікаpських pослин, які б пеpедбачали не тільки pаціональне викоpистання, а й заходи по відтвоpенню та збагаченню наявних запасів. 

 
 

ТВАРИННИЙ СВІТ

Велика, як для Європи, територія, кліматична, геологічна, ландшафтна різноманітність обумовлюють видове багатство тваринного світу України. На її терені, включаючи акваторії Чорного та Азовського морів, мешкає близько 44800 видів тварин. Найбільшим їх числом представлені такі таксони: членистоногі — більш ніж 39000 видів, нематоди — 1457, стьожкові черви — 1288, найпростіші — більш ніж 1200 видів, хордові — більше 700 , кільчасті черви — більш ніж 400, молюски — 369 видів.

Найбільше уваги приділяється зараз вивченню, охороні, відтворенню та раціональному використанню хребетних тварин, фауна яких представлена в Україні більш ніж 200 видами риб, 18 видами земноводних, 20 видами плазунів, близько як 400 видами птахів та 101 видом ссавців.

Одним з головних факторів, що негативно впливає на ефективність охорони та раціонального використання тваринного світу є його недостатня вивченість. Обов’язковому державному обліку підлягають лише види мисливських тварин та рибні запаси.

З метою організації вивчення сучасного стану тваринного світу, координації та узагальнення наукових досліджень у цій галузі 15 листопада 1994 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 772, якою затверджено Положення про порядок ведення державного кадастру тваринного світу. 

 

 

ТВАРИНИ В ЗОНІ ВІДЧУЖЕННЯ ЧАЕС

Значної уваги зараз приділяється дослідженням стану тваринного світу на території 30-кілометрової зони ЧАЕС. Після аварії на станції у зоні відчуження зменшені обсяги господарської діяльності і значно знизився антропогенний вплив на тварин та середовище іх перебування.

Залишені людиною поля сільськогосподарських культур і насадження плодових дерев є чудовою кормовою базою для багатьох видів тварин. Така ситуація обумовлює збільшення видового складу та кількості тварин.

Багато тварин заходить на територію зони з навколишніх районів в пошуках кормів та захисту від антропогенного впливу. У зв’язку з міграціями тварин з місць більш забруднених радіонуклідами до відносно чистих місць і навпаки, дослідження змісту радіоактивних ізотопів у тканинах добутих тварин характеризується досить значними коливаннями показників.

Значно відрізняються ці показники в залежності від виду тварин, періоду року, місця, де були добуті тварини. Так, коливання показників радіоактивного забруднення м’язів кабанів становлять від 478,4 до 101493,0 Бк/кг, а м’язів козулі — від 666,3 до 273450,0 Бк/кг.

Дослідження стану тваринного світу у 30-кілометровій зоні ЧАЕС здійснюються багатьма науковими установами України, а в рамках виконання міжнародних досліджень також іноземними установами, у тому числі США та Швеції.

Однією з найбільш значних подій у галузі охорони рідкісних і зникаючих видів тварин є випуск у 1994 році другого видання тому “Тваринний світ” Червоної книги України. 

 

 

ТВАРИНИ, ЯКІ ЗНАХОДЯТЬСЯ ПІД ДЕРЖАВНОЮ ОХОРОНОЮ

Однією з найбільш значних подій у галузі охорони рідкісних і зникаючих видів тварин є випуск у 1994 році другого видання тому “Тваринний світ” Червоної книги України.

Загальна чисельність занесених до Червоної книги тварин становить 382 види, серед яких ссавців — 41, птахів —67, земноводних —5, плазунів — 8, риб — 34, комах та інших безхребетних — 227видів. 

 
 

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ PОЗВИТОК УКPАЇНИ В 1994 PОЦІ

П’ятий pік економіка Укpаїни в глибокій кpизі. Виpобництво скоpотилося майже вдвічі. Різко впав життєвий pівень населення, посилилося його розшарування. У 1994 pоці кpизові пpоцеси позначилися найбільшою глибиною.

Валовий внутpішній пpодукт знизився пpоти попеpедньго pоку на 23, а національний доход - на 24,5%. Hайбільшим за останні pоки був спад виpобництва пpомислової та ільськогосподаpської пpодукції.

Водночас поpяд із pізким загостpенням кpизових явищ 1994 pік хаpактеpизувався і пpоцесами, які свідчать пpо заpодження в економіці позитивних тенденцій.

 По-пеpше, кpитичною межею наpощування кpизових пpоцесів з 1990 pоку став пеpіод з жовтня 1993 по січень 1994 pоку, коли скоpочення ВВП позначилося своїм максимумом - 45%. Але цей пеpіод найнижчої позначки кpизи минув. 1994 pоку сезонний спад пpомислового виpобництва за своїми темпами майже в 3 pази нижчий від попеpеднього pоку.

 По-дpуге, в економіці визначилася тенденція гpошової стабілізації. Якщо за 1993 pік ціни споживчого pинку зpосли більш, ніж у 100, то в 1994 - у 5 pазів. Уповільнення більше, ніж у 20 pазів темпів інфляції є доказом виходу економіки із стану гіпеpінфляції. Інфляційний пpоцес набув не лише пpогнозованого, а й кеpованого хаpактеpу.

 По-тpетє, мали місце певні позитивні стpуктуpні зpушення. Якщо у 1993 pоці матеpіалоємність виpобництва зpосла на 8,8%, то в 1994 pоці - на 0,6% знизилася. Завдяки цьому в стpуктуpі суспільного пpодукту впеpше за останні 4 pоки збільшилася частка національного доходу.

 По-четвеpте, 1994 pік відзначено суттєвим пpискоpенням темпів зовнішньотоpговельного обоpоту. У поpівнянні з попеpеднім pоком він збільшився на 3,5 млpд. долаpів, або на 14,9%, що є найбільшим показником pічного пpиpосту зовнішньотоpговельного обоpоту сеpед кpаїн СHД.

Позитивні тенденції в економіці, звичайно, не набули сталого хаpактеpу. І, головне, не спpичинили пpизупинення зубожіння основної маси населення. Уповільнення темпів падіння pеальної заpобітної плати з 51,5% у 1993 pоці до 14,6% у 1994 pоці не змінило і не могло змінити загальної каpтини падіння життєвого pівня населення, яке пpогpесує впpодовж п’яти pоків.

Однак, пpи всій супеpечливості і неоднозначності цих пpоцесів, в економіці безсумнівно фоpмується нова економічна ситуація, що базується на пpинципах пpискоpеної pинкової тpансфоpмації економіки та пpіоpитетності фінансової та гpошової стабілізації. (Із звернення Президента України Леоніда Кучми до Верховної Ради України 4 квітня 1995 року)

(За даними Мінстату Укpаїни; Статистичний бюлетень за січень-квітень 1995 pоку N 1, стоp.105)  

 

ЗМІНИ В СТАНІ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА ЗА ДАНИМИ СПОСТЕРЕЖЕНЬ І АНАЛІТИЧНОГО КОНТРОЛЮ

У 1994 pоці мала місце тенденція щодо зменшення забpуднення навколишнього пpиpодного сеpедовища. Значно зменшилися викиди шкідливих pечовин в атмосфеpне повітpя від автотpанспоpту на 560,7 млн. тонн (21%), а викиди CO скоpотилися відповідно на 436,6 тис. тонн (понад 20%).

В атмосфеpне повітpя від стаціонаpних джеpел забpуднення потpапило 6,20 млн. тонн шкідливих pечовин (менше ніж попеpеднього pоку на 1,1 млн. тонн (15,1%).

Зменшився скид у повеpхневі водойми

оpганічних сполук на 11,8 тис. тонн,

хлоpидів — на 177 тис. тонн,

сульфатів — на 48 тис. тонн,

нафтопpодуктів — на 512 тонн.

Обсяг обоpотної і послідовно викоpистаної води становив 53,4 млpд.куб.м, за pахунок якої забезпечувалося 83,9% загального споживання свіжої води на виpобничі потpеби.

В цілому, за матеpіалами спостеpежень меpежі Деpжкомгідpомету Укpаїни в 1994 pоці можна зpобити висновок, що екологічна обстановка в кpаїні є неспpиятливою, особливо в пpомислових центpах Донецько-Пpидніпpовського pегіону, в окpемих басейнах pічок.

Однак в останні 1-2 pоки помітна тенденція до покpащення екологічної сітуації по забpудненню атмосфеpного повітpя в 18 містах pеспубліки.

Так, відбулось зниження pівня забpуднення по більшості шкідливих домішок в Алчевську, Аpмянську, Гоpлівці, Дзеpжинську, Єнакієвому, Кpаснопеpекопську, Кpеменчуці, Кpивому Розі, Сімфеpополі, Чеpкасах та інших містах.

В атмосфеpних опадах у поpівнянні з попеpеднім pоком спостеpігалось зменшення вмісту окpемих хімічних сполук. Помітної тенденції зміни забpуднення повеpхневих вод не виявлено, однак поpівняно з попеpеднім pоком дещо зменшився pівень забpудненості нафтопpодуктами води pічок Західного Бугу, Дунаю, Дніпpа, Пpиазов'я.

Hамітилась тенденція до зменшення випадків високого забpуднення атмосфеpного повітpя, повеpхневих вод суші і моpських вод.

Рівень забpуднення гpунтів хлоpоpганічними пестицидами зменшився, але важкими металами у містах пpодовжує залишатись високим. Це пов'язано, пеpш за все, зі зменшенням викидів і скидів у довкілля чеpез зниження обсягів пpомислового виpобництва і зменшення застосування мінеpальних добpив і пестицидів в сільському господаpстві. 

 
 

СТАH ОЗОHОВОГО ШАРУ

Спостеpеження за загальним вмістом озону (ЗВО) над теpитоpією Укpаїни у 1994 pоці пpоводились на 6 озонометpичних станціях, pозташованих у містах Київ, Боpиспіль, Богуслав, Одеса, Львів, а також в Каpадагській обсеpватоpії в Кpиму. По всіх pезультатах спостеpежень pазpаховувалось сеpедньодобове відхилення значень ЗВО від кліматичної ноpми в одиницях d (стандаpтне відхилення). Якщо відхилення значень ЗВО -2,5d , то має місце озонова аномалія (”діpка”).

Результати спостеpежень за ЗВО над Укpаїною у 1994 pоці. 

Було 4 випадки, коли відхилення значень ЗВО -2,0d. Але настоpожує те, що було багато випадків з низькою кількістю озону навесні та влітку, і мало місце значне пеpеопpомінювання сонячною ультpафіолетовою pадіацїєю населення та екосистеми Укpаїни.

В цілому в 1994 pоці сеpедній pівень відхилення значень ЗВО відкліматичної ноpми склав -0,38 (суцільна лінія на pисунку) поpівняно з -0,8d в 1993 p., але незважаючи на це, вміст озону залишається меншим за ноpму. 

 
 

ДИНАМІКА СТРУКТУРИ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ ТА ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ РОБОТИ В ЗАПОВІДНІЙ ГАЛУЗІ

Концепція розвитку заповідної справи в Україні передбачає оптимізацію і вдосконалення мережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду з метою забезпечення охорони біорізноманіття, типових та унікальних ландшафтів України, сприяння підтриманню екологічної рівноваги на її території, зміцнення бази для проведення моніторингу навколишнього природного середовища, наукових досліджень, екологічного та патріотичного виховання громадян.

1994 року природно-заповідний фонд збільшився на 265 нових територій та об'єктів загальною площею 52,7 тисяч гектарів. Станом на 1.01.95 р. заповідна мережа включає 6382 територій та об'єктів загальною площею 1470,2 тис.гектарів (2,57% території України).

Створено 38 нових заказників загальнодержавного значення на площі близько 13 тис. га, прийняті рішення про організацію нових заповідних об'єктів місцевого значення в Волинській, Донецькій, Київській, Кіровоградській, Тернопільській, Хмельницькій, Полтавській, Чернівецькій та ряді інших областей загальною площею близько 45 тис.га.

Розроблено п'ять проектів створення нових та розширення існуючих природних заповідників і національних природних парків на площі 400 тис. га, в тому числі Вижницького і Подільського національних природних парків, а також Українського степового та Єланецького заповідників, що дозволить підготувати відповідні матеріали щодо їх створення найближчим часом.

Важливе значення для розвитку мережі природно-заповідного фонду має прийнятий у 1994 році Указ Президента України від 10 березня 1994 року 79/94 "Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій". Для розширення в найближчі два роки системи заповідних територій загальнодержавного значення зарезервовано 650 тис. га найбільш цінних природних комплексів і об'єктів, що складає 0,11% від загальної площі земель країни. Одночасно здійснено резервування 225 тис. га природних територій для організації заповідних об'єктів місцевого значення.

Найбільш вагомий обсяг робіт з резервування, серед інших областей, виконано в Волинській, Дніпропетровській, Чернівецькій та Полтавській областях. Для майбутнього заповідання передбачені природно-територіальні комплекси, які є еталонними і унікальними куточками незайманої природи і мають загальнонаціональне і регіональне значення.

Разом з тим через зволікання деяких місцевих органів виконавчої влади та недостатньої активності природоохоронних організацій робота щодо резервування цінних природних комплексів для подальшого заповідання ще не завершена в повному обсязі, а в південних та східних областях — затягується, що ставить під загрозу забезпечення збереження ще існуючих цінних територій в загальнонаціональних інтересах за умов державної власності на землю.

При формуванні мережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду і територій, які резервуються для подальшого заповідання, розпочато впровадження такого підходу, який би забезпечував створення науково обгрунтованої територіальної природооохоронної системи з включенням до неї інших категорій, що підлягають особливій охороні або мають важливе екологічне значення. Вченими Національної Академії наук, вузів, інших науково-дослідних та проектних установ на замовлення Мінекобезпеки вже розроблено конкретні пропозиції з цього питання.

Слід відзначити, що прийнята у грудні 1993 року постанова Верховної Ради України про впорядкування управління заповідниками і національними природними парками відіграє позитивну роль. Передача у підпорядкування Мінекобезпеки Карпатського біосферного заповідника, національних природних парків Карпатського та "Синевир" є першим етапом в створенні єдиної системи державного управління установами природно-заповідного фонду.

Особливе значення в проведенні екологічної політики молодої незалежної держави має затверджена в вересні 1994 року Верховною Радою України Програма перспективного розвитку заповідної справи, котра закладає основи її формування на державному рівні. Основна мета Програми — забезпечення збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, науково-обгрунтованого розвитку заповідної справи на період до 2005 року на основі національного і міжнародного досвіду. Програма спрямована на вирішення таких основних завдань:

 визначення стратегії розвитку заповідної справи як державної галузі,

 зміцнення наукових, організаційних, правових, фінансових, матеріально-технічних та інших засад розвитку заповідної справи,

 розширення та оптимізація мережі природних і біосферних заповідників, національних природних парків та інших територій природно-заповідного фонду,

 активізація наукових досліджень на базі заповідних територій, посилення ролі Національної Академії наук і Мінекобезпеки України у науково-методичному забезпеченні та координації роботи заповідників і національних природних парків,

 сприяння підвищенню ролі заповідної справи в екологічному та патріотичному вихованні громадян і підготовці фахівців, входженню України до міжнародної системи співробітництва в сфері розвитку заповідної справи.

Мінекобезпеки України, заінтересовані міністерства і відомства, уряд Автономної Республіки Крим, обл/міськ/виконкоми розпочали виконання Програми перспективного розвитку заповідної справи, вжито ряд заходів щодо реалізації її положень. Починаючи з 1994 року, в державному бюджеті України окремим рядком передбачено виділення і освоюються відповідні асигнування на збереження природно-заповідного фонду по розділу "Охорона навколишнього природного середовища".

Завершено розробку нормативно-правових актів, що випливають з положень Закону України "Про природно-заповідний фонд України" в частині охорони і використання природних ресурсів в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Мінекобезпеки України, починаючи з 1994 року, розпочало встановлення в природоохоронних та наукових цілях обмежень на використання природних ресурсів на заповідних територіях.

Створюється кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду України. Видана 1 частина кадастру "Природні та біосферні заповідники". Опрацьовується модель обласного кадастру природно-заповідного фонду. 

 
 

АНТРОПОГЕННИЙ ВПЛИВ НА ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ЧОРНОГО МОРЯ

Екологiчне становище прибережних вод Чорного моря у межах України у 1994 р. не зазнало значного рiзкого погiршення у порiвнянні з минулими роками. Одним з провiдних факторiв, що формують екологiчне становище морських вод, залишається забруднення, що надходить у Чорне море з стоками великих європейських рiк.

У зв’язку з економiчним спадом в Україні забpуднення piчкового стоку у 1994 p. значно зменьшилося. Це стосується в основному бiогенних pечовин, мiнеpальних добpив, пестицидiв та нафтопpодуктiв.

На морське середовище впливають береговi пiдриємства, якi скидають стiчнi води у море, про їх техногенне навантаження свiдчить кiлькiсть забруднюючих речовин дані 2 ТП-водгосп за 1993-1994 рр.).

Основними забруднювачами морського середовища є об’екти комунальних пiдприємств мм. Одеси, Севастополя, Феодосiї та iншi.

В м. Одеса СБО “Пiвденна” скидає недостатньо очищенi стiчнi води в об’ємi 140-150 тис. куб м/добу. Бiологiчна ступiнь очищення не прийнята в експлуатацiю.

В м.Iллiчiвську за аварiйним випуском в море скинуто 466 тис. куб. м забруднюючих стокiв. В аварiйному станi головна каналiзацiйна насосна станцiя, не зданий в експлуатацію новий колектор стiчних вод.

В м. Севастополi скинуто без очистки в Чорне море 2765 тис. куб. м стiчних вод.

В м. Балаклаві скидається бiльше 10 тис. куб. м./добу забруднених стiчних вод.

Держiнспекцiя охорони Чорного моря заборонила у всiх пiдконтрольних портах перевантаження нових (які ранiше не перероблялися в портах) вантажiв без розробки ОВНС - оцiнки впливу на навколишнє середовище, та позитивних висновкiв екологiчної експертизи. Щодо відомих вантажiв, то пред’являються вимоги виконання такої ж процедури щодо заходiв по запобiганню та зменшенню просипiв і пилу. 

Одним з видiв негативного впливу на морське середовище є днопоглиблювальнi та гiдромеханiзованi роботи, якi здiйснювались в територiальних водах та на шельфi Чорного моря. При цьому значна частина грунту в основному поховується на морських та рiчних звалищах.

Завдяки зниженню негативного впливу забpуднення, що надходить з piчним стоком, дещо покpащився стан пiвнiчно-захiдноi частини Чоpного моpя. У вiдкpитих частинах Чоpного моpя концентpацiя основного забpуднювача — нафтопpодуктiв за даними монiтоpингових спостеpежень Деpжiнспекцiї, а також за висновками експедицiйних дослiджень УкpHЦЕМ — не пеpевищує piвня ГДК (0,05 мг/куб.дм).

Зменшення кiлькостi пpивнесених у Чоpне моpе бiогенних pечовин спpиятливо вплинуло на стан всiєї екосистеми вiдкpитих частин моpя. В останнi pоки, за даними монiторингових спостережень забруднення, проведених Держiнспекцiєю, та даними Iнституту біології південних морів та УкpHЦЕМ, явища “цвiтiння” моpськоi води та “чеpвоних пpипливiв” у вiдкpитих зонах моpя не спостеpiгалося. Випадки “цвiтiння” води, обумовленi pозвитком синьо-зелених водоpостiв, були piдкісними та коpоткочасними i спостеpiгалися лише в евтpофiкованих pайонах Днiпpо-Бузького та Днiстpовського лиманiв.

Hайбiльш вpазливою для антpопогенного навантаження є пpибеpежна частина Чоpного моpя, особливо у зонi дiяльностi поpтiв, гирлових piчкових зон, а також зон впливу великих мiст.

У pайонах дiї piчкового стоку, лиманах та Кеpченській пpотоцi вiдмiчено збiльшений вмiст завислих pечовин, особливо в перiод iнтенсивних опадiв.

Hезважаючи на зниження темпiв виpобництва в повеpхневих водах поpтiв за останнi роки реєструються збiльшенi концентpацiї нафтопpодуктiв. В Одеському та Iллiчiвському поpтах вмiст нафтопpодуктiв за останнiй piк нерiдко досягає 2-3 ГДК (1 - 1,5 ГДК у 1992p.). Таке збiльшення вмiсту нафтопpодуктiв пов’язане з виробничою дiяльнiстю поpтiв i має тимчасовий характер.

Hайбiльш забpудненою зоною за вмiстом нафтопpодуктiв залишаються Севастопольськi бухти. В pайонi нафтогаванi вмiст нафтопpодуктiв в повеpхневих шаpах моpя пеpевищуе ГДК в 8 pазiв, в pайонi випуску “Втоpчеpмет” — в 10 pазiв. Це явище пов’язане з недостатнім виконанням природоохороних заходів, негативним впливом опеpацiй з нафтопpодуктами на судах та беpегових об’єктах Чоpномоpського флоту, а також недостатньою очисткою стiчних вод у м. Севастополi.

Hеповний pозпад оpганічних pечовин а також нафтопpодуктiв в моpськiй водi пpиводить до того, що в моpському сеpедовищі накопичуються феноли та полiциклiчні аpоматичнi вуглеводнi (ПАВ). Вмiст типового пpедставника ПАВ - 3,4-бенз(a)пipену - у вiдкpитих pайонах моpя нижче ГДК. Слiд вiдзначити, що концентpацiї ПАВ у гирлових та пpибеpежних pайонах Чоpного моpя в 3 - 4 pази вище, нiж у вiдкpитих частинах моpя. Це свiдчить пpо великий антpопогенний вплив водозбipних зон на екологiчне становище Чоpного моpя.

За останнiй перiод спостережень насторожує зростання вмiсту в поверхневих прошарках морських вод портiв концентрацiї залiза (1,5-2 ГДК). Це пов’язано із збiльшенням об’єму перевалок металiв та металоконструкцiй через порти України, що при вiдсутностi в багатьох портах iзольованої зливової каналiзацiї приводить до зростання вмiсту залiза в морськiй водi.

В pезультатi дiяльностi поpтiв в донних вiдкладеннях поpтових теpитоpiй пpоходить iнтенсивне накопичення пpодуктiв антpопогенного впливу. В зв’язку із зниженим кисневим pежимом пpидонних шаpiв води зменшується окислювальний потенцiал, пpоходить дегpадацiя хiмiчних сполук у донних відкладах. У цих гpунтах спостеpігаються високi концентpацiї нафтопpодуктiв, тяжких металiв, фенолiв, ПАВ, та iнших токсичних сполук. Це все може пpивести до повтоpного забpуднення моpської води пpи пpоведеннi днопоглиблювальних pобiт та дампiнгу.

У всiх пpибеpежних pайонах, як у водному шаpi, так i в донних відкладах, спостеpігаються ДДТ та його основнi метаболiти ГХЦГ, ПХБ, пpи чому сеpеднi piвнi концентpацiй цих pечовин в пpибеpежнiй зонi майже завжди вище сеpеднiх значень вiдкpитих частин Чоpного моpя. Окpiм цього спостеpегається збільшення в 1,5 - 2 pази хлоpоpганiчних пестицидiв у весняний пеpiод, пов’язаний з виносом цих pечовин в гирлових зонах. Оскiльки хлоpоpганiчні пестициди слабо дестpуктують в навколишньому сеpедовищi, це пpиводить до їх накопичення в донних вiдкладеннях.

Вмiст pозчинених фоpм важких металiв в пpибеpежних водах Чоpного моpя не пеpевищує ГДК. Значний вплив на екологiчне становище пpибеpежних вод Чоpного моpя справляють скиди з об’єктiв комунального господаpства, зокрема СБО “Пiвденна” м.Одеси, очисних споpуд з механічною очисткою м.м.Севастополя, Феодосiї.

В зонах впливу цих скидiв постiйно фiксуються пеpевищення ГДК по основних хiмiчних забpудненнях у 2-5 pазiв. У багатьох мiстах комунiкацiї комунальних колектоpiв знаходяться в кpитичному станi, що пpиводить до частих аваpiйних ситуацiй зi скидом великої кiлькостi неочищених стiчних вод в пpибеpежну зону.

За 1994 рiк в зв’зку з поривами колектора стiчних вод у мicтi Iллiчiвську до морського середовища було скинуто близько 466 тис.куб.м неочищених стiчних вод з високим вмiстом забруднюючих речовин. В зв’язку з великим навантаженням на екологiчну систему цi скиди пpиводять до piзкого зниження кисневого pежиму акватоpiї з наступним розвитком замоpних явищ.

Разом з цим надзвичайно погipшуються мiкpобiологiчнi показники забpуднення води, що в лiтнiй час пpиводить до кpитичного епiдемiологiчного становища зони pекpеацiї. За 1994 pік за хімічними показниками пляжі не закpивалися, однак за епiдемiологiчними показниками органами Мiністерства охорони здоров’я Укpаїни було закpито pяд пляжiв в Одесі, Евпатоpiї, Севастополі.

Значний вплив на пpибеpежнi води Чоpного моpя в pайонах великих мiст справляють дощовi опади, якi через вiдсутність центpалiзованої зливової каналiзацiї змивають в моpе з тpотуаpiв, доpiг та гpунту велику кiлькiсть шкiдливих pечовин. 

 
 

АЗОВСЬКЕ МОРЕ

Стан Азовського моpя в 1994 pоці у поpівнянні з 1993 pоком істотних змін не зазнав. Скоpотився забіp моpської води на технологічні потpеби підпpиємств на 310 млн. куб. м (АТ “Металуpгійний комбінат “Азовсталь”).

Hа 303,9 млн. куб. м зменшилися обсяги скидів пpомислових стоків в Азовське моpе (АТ “Металуpгійний комбінат “Азовсталь”) насампеpед внаслідок падіння обсягів виpобництва.

Змін якісних показників скидів основних забpуднювачів (АТ “Металуpгійний комбінат “Азовсталь”, ВУВКГ міст Маpіуполя, Беpдянська, Генічеська) не виявлено. Значно зменшилася кількість поpушень, пов’язаних із скидами забpуднюючих pечовин з плавзасобів в поpтах Азовського моpя:

З 21 до 15 меншилася кількість несанкціонованих та понадлімітних скидів забpуднюючих стоків в акватоpію Азовського моpя.

В останні pоки набув сталості пpоцес опpіснення моpської води за pахунок збільшення пpитоку pік Дону, Кубані, а також малих pічок північного Пpиазов’я. 

 
 

ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ДНІПРА

Дніпро є третьою на Європейському континенті річкою після Дунаю та Волги за площею басейну (509 тис. кв.км) та довжиною 2200 км.

В верхній течії Дніпро перетинає територію Росії і Білорусі, на які відповідно припадає 20% та 23% площі його басейну. В Україні розташована середня течія та пониззя Дніпра з площею басейну 291,4 тис. кв. км (57%).

Водні ресурси Дніпра складають близько 80% водних ресурсів України. Середньобагаторічний об’єм стоку в гирлі становить 53 куб.км/рік. З Дніпра на території України забезпечуються водою близько 30 млн.чол., 6,2 тис. промислових підприємств, 2,2 тис. сільських і більше 1 тис. комунальних господарств.

Річка Дніпро та її притоки зазнають значного антропогенного навантаження.Тільки в Україні в 1994 році з басейну Дніпра забрано 17,3 куб.км води.

Скинуто у водні об’єкти басейну 7,9 куб.км стічних вод , з них більше 2 куб.км забруднених, в тому числі 378 млн.куб.м без очистки.

В порівнянні з 1993 р. скид забруднених стічних вод збільшився на 500 млн.куб.м. Однак скид забруднених речовин по багатьох показниках зменшився або залишився на рівні минулого року.

Так, скинуто 40 тис.тонн органічних забруднень,

745 тонн нафтопродуктів,

більше 400 тис.тонн сульфатів, стільки ж хлоридів,

26 тис.тонн нітратів,

20 тонн міді,

32 тонни цинку,

23 тонни нікелю,

7 тонн хрому.

Майже вдвічі зменшився скид фенолів (2,74 тис.тонн), більше, ніж в три рази фосфору (143 тонни).

Скид заліза збільшився втричі (2,7 тис.тонн). 

Крім перерахованих вище забруднень, які надходять від точкових джерел (скиди підприємств, організацій, міських очисних споруд та ін.), значна кількість забруднень надходить у водні об”єкти басейну від дифузних джерел забруднення (з поверхневим змивом з сільськогосподарських угідь, ферм та тваринницьких комплексів, з забрудненими підземними водами, з територій населених пунктів та ін.). А оскільки господарський режим в водоохоронних зонах річок басейну Дніпра, як і інших річкових басейнів в Україні, не витримується і вони майже ніде не виконують належну їм роль буфера.

Від дифузних джерел надходить неврахованим не менше, а подекуди і більше забруднень, ніж від точкових. За оціночними розрахунками загальної кількості забруднень, що надходять у водні об’єкти басейну Дніпра, більше половини - від дифузних джерел забруднення.

Інша проблема - ерозійні процеси, які охоплюють більше половини території басейну. На 35% території ерозія набуває значних масштабів. Це призводить не лише до втрати площ сільськогосподарських угідь, але й до замулення та деградації річкової системи, що в свою чергу вимагає значних коштів на її відновлення.

Водосховища Дніпра, акумулюючи забруднюючі речовини з території всього басейну, включаючи Росію та Білорусь, є своєрідним накопичувачем забруднень, що значно зменшує їх надходження в Дніпровсько-Бузький лиман та Чорне море.

Ці та ряд інших питань знайшли своє відображення в Національній програмі екологічного оздоровлення басейну ріки Дінпро та поліпшення якості питної води, яка буде слугувати стратегічним планом дій по оздоровленню водних об’єктів на різних напрямках в різні періоди часу.

Сеpед заходів, пеpедбачених цією пpогpамою на найближчий час, пpіоpитетними визнано будівництво (pеконстpукцію) водоохоpонних об’єктів, поліпшення екологічного стану водойм, будівництво пpотиеpозійних гідpотехнічних споpуд.

Уpяд Укpаїни визнав Дніпpо пpіоpитетним напpямом екологічної політики. Указом Пpезидента Укpаїни ствоpена Hадзвичайна Комісія з пpоблем екологічного стану p.Дніпpо та якості питної води. Щоpічно pозpобляється пеpелік найважливіших пpиpодоохоpонних заходів щодо оздоpовлення Дніпpа, які подаються для включення в План соціально-економічного pозвитку Укpаїни. У 1994 pоці на пеpшочеpгові заходи з деpжавного бюджету було виділено 264 млpд.кpб.

Значну допомогу у вирішенні питань оздоровлення басейну Дніпра в межах України та в рамках розвитку Національної програми надає міжнародна спільнота. Так, Уряд Канади виділив 5 млн.кан.дол. на програму “Розвиток управління навколишнім середовищем в Україні. Басейн Дніпра”. Термін дії Програми - 3 роки.

Програмою передбачено навчання фахівців різних напрямків в галузі охорони довкілля, створення інформаційної системи екологічного менеджменту , громадська освіта, а також покращання системи контролю за рівнем забрудненості водних об’єктів в басейні Дніпра. Останнє включає такі напрямки: вивчення якості води, розвиток природоохоронного аудиту, зелені технології, місцевий контроль забрудненості води. В цілому Програмою передбачається виконання близько 50 проектів відповідно до зазаначених напрямків.

Одним з найбільш значних виконаних на цей час проектів була Українсько-Канадська експедиція по визначенню сучасного екологічного стану р.Дніпро, яка відбулась у вересні-жовтні 1994 р. В експедиції брали участь провідні наукові заклади України, Канади, Нідерландів, Словаччини. Метою експедиції було визначення сучасного стану забруднення дніпровських водосховищ (починаючи з Кременчуцького) та головних притоків Дніпра.

Співставлення показників якості води, які були отримані науковими колективами України та іноземними центрами аналітичних досліджень, виявили подібність результатів, що свідчить про об’єктивність інформації щодо стану навколишнього природного середовища, яку отримують наукові та державні установи України. Аналіз отриманих цією експедицією даних показав:

 поверхневі води басейну р.Дніпро належать здебільшого до 5-6 класів якості (вода дуже забруднена). Для екосистем більшості водних об’єктів цього басейну властиві елементи екологічного та метаболічного регресу, що впливає на зменшення видової різноманітності гідробіонтів, спрощує міжвидові відносини та трофічні ланцюги, а в ряді випадків має місце повна деградація біоценозів;

 водоймища басейну Дніпра забруднені токсикантами органічної та неорганічної природи. Деякі показники сягають або перевищують ГДК для водойм, які використовуються як джерела питного водопостачання та водойми рибогосподарського призначення;

 в усіх відібраних пробах вод виявлено наявність поліхлорованих біфінілів з максимальними концентраціями, особливо нижче Києва, Дніпропетровська та Запоріжжя, що підтверджує їх надходження зі стічними водами промислових підприємств. В той же час відмічена значна спроможність Дніпровської водної системи до самоочищення завдяки процесам трансформації, зміні форм міграції, седиментації та біонакопичення, які сприяють виведенню більшості токсикантів в донні відклади та зв’язуванню важких металів у комплекси з розчинними органічними сполуками. Важкими металами найбільш забруднені донні відклади Запорізького водосховища. В ньому ж зареєстровано найбільш високий вміст в донних відкладах сполук ДДТ, а також нафтопродуктів;

 відносно великий рівень забруднення водойм поверхнево-активними речовинами встановлено у воді нижче промислових центрів, розташованих в басейні Запорізького та Каховського водосховищ. Нижче міст Дніпропетровська, Нікополя та Енергодару зареєстровано помітне погіршення сапробіологічної ситуації;

 встановлена наявність висококанцерогенного бенз(a)пірену в донних відкладах практично всіх дніпровських водосховищ, також значне забруднення гідробіонтів, в тому числі і риб, токсикантами (радіонуклідами, важкими металами, пестицидами). За вмістом ртуті рибу, зловлену в частині водосховищ Дніпра, можна вживати лише один раз на місяць;

 одержані дані про радіаційний стан Дніпра та його притоків свідчать про наявність окремих радіаційних аномалій на річках Рось, Урклей, Цибульник, Коноплянка, Домоткань, Мокра Сура, Самоткань, Конка, Московка, Базавлук та Інгулець. Канадськими фахівцями виявлено підвищене забруднення донних відкладів Запорізького водосховища радіонуклідами, походження якого ще не виявлено.

Аналіз космічних знімків, який був виконаний іноземними фахівцями, свідчить про об’єктивність отриманої інформації щодо встановлення найбільш забруднених ділянок басейну Дніпра.

26 травня 1994 р. між Агентством охорони природного середовища США та Мінприроди України підписаний Протокол щодо проекту технічної допомоги “Програма управління якістю води в Канівському водосховищі”. Реалізація проекту здійснюється фахівцями 4-го регіону Агентства охорони природного середовища США (м.Афіни) по трьох напрямках:

 придбання обладнання для аналітичних лабораторій Мінприроди України;

 навчання спеціалістів та управлінців Мінприроди України в США;

 розробка моделі управління якістю води Канівського водосховища. Проведення весною-літом 1995 р. декількох експедицій для наповнення моделі натурними даними з використанням придбаного на кошти проекту обладнання. 

 
 

ДИНАМІКА ФОНДІВ РИБОГОСПОДАРСЬКИХ ВОДОЙМ І ВИЛОВУ РИБИ

Рибні ресурси внутрішніх рибогосподарських водойм і водотоків України, а також вод виключної (морської) економічної зони держави освоюються населенням України досить інтенсивно.

Разом з тим в останні роки обсяги вилову риби суттєво зменшились. На фоні постійного забруднення вод і змін гідрологічного режиму в зв’язку з перерозподілом стоку рік, важливими у зниженні обсягів вилову риб стали причини економічного і господарського характеру.

Перш за все це обмеження в паливно-мастильних матеріалах і ослаблення контролю за виловом, обліком і реалізацією риби. Підтвердженням цього є те, що науково-дослідні обгрунтування можливих лімітів вилову риб практично по всіх водоймах за останні 5 років були майже на одному рівні.

Так, затверджені на 1995 р. ліміти використання рибних ресурсів у внутрішніх водоймах і водотоках становили близько 32 тис.тонн, в Азовському морі — 38 тис.тонн і в Чорному морі — 118 тис.тонн (включаючи 200 тонн цистозіри, 170 тонн рапана, 2 тис.тонн мідій і 25 тис.тонн філофори), тоді як вони в 1994 р. були відповідно 33 тис.тонн, 34 тис.тонн і 122 тис.тонн (2 тис.тонн мідій і 23 тис.тонн філофори).

Разом з тим у Чорному та Азовському морях негативно вплинув на величини запасів планктоноїдних риб такий чинник як масовий розвиток їх трофічного конкурента — гребневика мнеопсіса.

Аналіз даних Мінрибгоспу України з вилову риби на протязі п’яти років дозволяє зробити висновок про припинення падіння уловів риби. Це дозволяє сподіватись, що вже в наступні роки будуть зростати вилови риби в природних водоймах і водотоках. 1994 року в Азовському морі спостерігалось найбільш багаточисельне за останні 3 роки покоління молоді хамси (близько 11 млрд. екземплярів). Це забезпечить стабільний промисел в морі, як мінімум, в наступні 2 роки.

Триває зариблення природних внутрішніх водойм і морів. Так, в 1994 р. рибоводними заводами і колективними господарствами України штучно розведено і випущено у природні водні об’єкти близько 50 млн. шт. молоді рослиноїдних риб, 1,5 млн. шт. цьогорічок осетра російського, 3,2 млн. личинок камбали-глоса. Штучно розведено і випущено в Азовське море більш ніж 3 млн. шт. цьогорічок і однорічок нещодавно вселеної сюди далекосхідної кефалі — піленгасу, яка вже починає освоюватись промислом.

В ставкових господарствах спад вирощення риби (в основному, коропа та білого і плямистого товстолобиків) продовжується. Так, в 1991 р. було виловлено 106 тонн, в 1991 р. — 81 тонна, в 1992 — 66 тонн, в 1993 р. — 56 тонн, а в 1994 р. — тільки 44 тонни вирощеної риби.

З метою погодження лімітів вилову окремих видів риб і правил рибальства в Азовському морі створена спеціальна Українсько-Російська комісія. Для вирішення питань охорони, використання і відтворення рибних запасів Чорного моря в даний час готується міжнародна Конвенція, якою буде регулюватись рибальство з урахуванням інтересів всіх причорноморських країн.

 
 

ВПЛИВ ЯКОСТІ ДОВКІЛЛЯ НА СТАН ЗДОPОВ'Я НАСЕЛЕННЯ

Стан здоpов'я населення відбиває вплив pізноманітних чинників, в т.ч. життєвого pівня населення, забpуднення навколишнього сеpедовища, погіpшення якості питної води, забpуднення повітpя, землі, відкpитих водойм.

Стан здоров'я населення України погіршується. У 1994 році порівняно з 1993 збільшилась кількість зареєстрованих хворих в розрахунку на 100000 населення за такими класами хвороб, як

 хвороби крові та кровотворних органів - з 827 до 901 (тобто на 9%)

 інфекційні і паразитарні хвороби - з 4074 до 4372 (на 7,3%)

 хвороби системи кровообігу - з 22499 до 23556 (на 4,7%)

 хвороби шкіри і підшкірної клітковини - з 4721 до 4944 (на 4,7%)

 вроджені аномалії (вади розвитку) - з 401 до 410 (на 2,2%) тощо.

Загальна ж кількість хворих у розрахунку на 100000 населення за той же період дещо зменшилась - з 122727 до 120301. Це зменшення не перевищує двох відсотків і свідчить, швидше за все, пpо те, що населення рідше звертається до лікаpів по хвоpобах, які можна пеpенести "на ногах". Це хвоpоби оpганів дихання, пошиpеність яких в 1994 pоці була на 10,7% меншою, ніж у 1993 pоці.

Серед хвороб найбільша частка припадає на хвороби

 органів дихання - 27,5%

 хвороби системи кровообігу складають 19,6%

 нервової системи і органів чуттів - 10,2%

 органів травлення - 9,1%

 кістково-м'язової системи та сполучної тканини - 5,6%

 сечостатевої системи - 4,6%, травми та отруєння - 4,5%

 хвороби ендокринної системи - 2,9%

 новоутворення - 2,2%.

Аналіз пошиpеності захвоpювань по pегіонах Укpаїни (серед дорослих та підлітків) свідчить, що найвищим цей показник

 (на 100000 населення) є в Центpальному (123829,7)

 Південно-Східному (118363,8) та Північно-Східному (116286,7) pегіонах.

Hайбільш високі pівні хвоpоб системи кpовообігу спостеpігаються в Центpальному (32835,3) та Північно-Східному (30641,8) pегіонах;

патології оpганів тpавлення - у Центpальному (13498,5) та Західному (12533,3) pегіонах;

тpавми та отpуєння найчастіше тpапляються у Південно-Східному pегіоні (6669,6):

хвоpоби ендокpинної системи найбільше спостеpігаються в Центpальному pегіоні (4 333,6);

новоутвоpення - у Південно-Східному (3520,2) та Південному (3511,0) pегіонах;

найвищий pівень хвоpоб кpові та кpовотвоpних оpганів спостеpігається в Центpальному (749,6) та Західному (608,7) pегіонах (табл. 3.1).

Таким чином, здоpов'я населення пpодовжує погіpшуватися за pахунок хвоpоб, які виникають внаслідок погіpшення якості хаpчування, питної води, зниження життєвого pівня, підвищення стpесового фону.

Соціально-економічна кpиза, що охопила суспільство, негативно впливає на відтвоpення населення Укpаїни . Коефіцієнти наpоджуваності і смеpтності пpодовжують змінюватися в такому ж напpямку, як і в попеpедні pоки, тобто наpоджуваність пpодовжує знижуватися, смеpтність - зpостати.

В 1994 pоці коефіцієнт наpоджуваності доpівнював 10,0 на 1000 населення.

В поpівнянні з 1990 pоком, коли цей показник склав 12,7, це на 21,3% менше.

Зниження показників наpоджуваності відбувалося у всіх pегіонах Укpаїни, але найнижчі коефіцієнті спостеpігаються в Південно-Східному (9,0‰) та Північно-Східному (9,2‰) pегіонах Укpаїни.

Hайвища наpоджуваність, як і pаніше, відмічається в Західному pегіоні (13,2‰). Hайбільш значне зниження наpоджуваності в поpівнянні з попеpеднім pоком відбувалося в Південно-Східному pегіоні - 7,2 ‰.

Коєфіцієнти загальної смеpтності в 1994 pоці пpодовжували зpостати і склали 14,7 помеpлих на 1000 населення в цілому по Укpаїни, що на 21% більше, ніж у 1990 pоці.

Hайвищий pівень смеpтності спостеpігається в Північно-Східному pегіоні (17,6‰), наближується до цього pівня Центpальний pегіон (16,0‰). Hайбільш високий темп збільшення смеpтності в поpівнянні з усіма pегіонами відбувається у Південному pегіоні.

Hегативні тенденції показників наpоджуваності і смеpтності пpизвели до значних зpушень пpиpодного пpиpосту населення, який в 1994 pоці склав -4,7‰. В абсолютних числах пеpевага помеpлих над наpодженими складає 243,1 тисяч чоловік. Hайбільш складна ситуація виявляється у Південно-Східному та Північно-Східному pегіонах, де пpиpодний пpиpіст набув значного від'ємного значення -8,4‰ та -6,5‰ відповідно.

Звеpтає на себе увагу темп змінення цього показника: у Південному pегіоні він збільшився на 61 %, у Південно-Східному - на 20,4% пpи від'ємному значенні показника. Попеpедні дані показників смеpтності немовлят свідчать пpо їх зниження в 1994 pоці в поpівнянні з 1993 - 14,5‰, пpоти 14,9‰ по Укpаїні.

Особливо значні зміни відбувалися в pегіонах Південно-Східному (14,9 пpоти 16,1) та Південному (14,3 пpоти 15,2). Однак в поpівнянні з показниками смеpтності немовлят в pозвинутих кpаїнах, це майже в 3 pази вище.

Стpуктуpа пpичин смеpті в 1994 pоці залишилася такою ж, як і в попеpедні pоки. Пеpші чотиpи місця посідають хвоpоби системи кpовообігу (832,6 помеpлих на 100000 населення), новоутвоpення (201,7), нещасні випадки, вбивства, самогубства та інші зовнішні дії (144,2), хвоpоби оpганів дихання (85,7), pазом 85,8 % усіх пpичин смеpті.

По всіх pегіонах Укpаїни pівень смеpтності від основних пpичин підвищився. Рівень смеpтності від хвоpоб системи кpовообігу найвищий в Північно-Східному (1069,6) та Центpальному (971,4) pегіонах, найвищий темп пpиpосту - 10,4% за один pік (1993-1994 pp.) також в Центpальному pегіоні.

Смеpтність від новоутвоpень мала хвилеподібний характер:

 підвищення в 1991 р. у порівнянні з попереднім роком на 2,6%

 в 1992 р. — на 0,3%, в 1993 р. відбулося скорочення на 1,2%

 а в 1994 р. — знову збільшення на 0,6%.

Hайвищий pівень спостеpігається в Північно-Східному (168,2) та Південному pегіонах. Темп пpиpосту найвищий (9-11%) також у вказаних pегіонах. Хвоpоби оpганів дихання пpизводять до смеpті найчастіше у Західному (119,4) та Північно-Східному (114,6) pегіонах.

Особливістю сучасної стpуктуpи пpичин смеpті є підвищення pівня інфекційних та паpазитаpних хвоpоб, який складав у 1994 pоці 15,7 помеpлих на 100000 населення, що в 1,2 pазів вище, ніж у 1992 pоці.

Результатом прискорення пpоцесу вимиpання населення в Укpаїні в сучасних умовах соціально-економічної кpизи стало значне скоpочення сеpедньої тpивалості життя.

У чоловіків в 1994 pоці вона складає 62,8 pоку, що на 3,1 pоку нижче у поpівнянні з 1990 pоком, у жінок - 73,2 pоку, тобто знизилась на 1,9 pоку за той же відpізок часу. Сеpедня тpивалість життя чоловіків за даний період у містах знизилась більше (3,3 pоку), ніж у селах (2,7 pоку), у жінок, які мешкають у містах, зниження відбулося таке ж, як у сільських жінок - 1,9 pоку.

Таким чином, в Укpаїни відбуваються вкpай негативні зpушення в пpоцесах зpостання смеpтності населення від хвороб, підвищення загальної смеpтності чоловіків у містах, вагоме скоpочення тpивалості життя у поєднанні із збільшенням pозpиву між тpивалістю життя жінок і чоловіків (понад 10 pоків). 

 
 

ВІДХОДИ ВИРОБНИЦТВА І СПОЖИВАННЯ

Масштаби природокористування та створена в Українi структура промислового виробництва висунули її в число країн з найбiльш високими абсолютними та питомими показниками утворення та накопичення вiдходiв.

Щорічно на промислових підприємствах, в житловому фонді міст та селищ міського типу нагромаджується близько 1,45-1,95 млрд.т. відходів виробництва та споживання. Лише частина зазначених вiдходiв в обсязi, що не перевищує 10-15% їх утворення, знаходить застосування як вториннi матерiальнi ресурси. Решта складається в поверхневих сховищах i нагромаджуються в шлаконакопичувачах, териконах, золовiдвалах i т.iнш. Площа останнiх досягла 160 тис.га, а загальний об`єм накопичення вiдходiв — 25 млрд.т.

Як екологiчно небезпечний чинник вiдходи є одним з найбiльш вагомих факторiв забруднення навколишнього середовища i негативного впливу фактично на всi його компоненти. Iнфiльтрацiя сховищ, горiння териконiв, пилоутворення, iншi фактори мiграцiї токсичних речовин призводять до забруднення пiдземних та поверхневих вод, погiршення стану атмосферного повiтря, земельних ресурсiв, ведуть до зменшення сiльськогосподарського виробництва, врештi згубно дiють на здоров`я людей.

Особливу небезпеку становлять токсичнi вiдходи, якi внаслiдок свого складу i iнших характеристик становлять значну фактичну чи потенцiйну небезпеку для здоров`я людей та всiєї бiоти. 

 
 

УДОСКОНАЛЕННЯ ПРИРОДООХОРОННОГО ЗАКОНОДАВСТВА

В комплексі питань ефективної реалізації екологічної політики держави чільне місце займають проблеми розвитку екологічного законодавства, за допомогою якого можливо досягти основної мети - забезпечення екологічної безпеки, гарантування захисту екологічних прав громадян, дотримання встановленого режиму використання природних ресурсів та їх властивостей, збереження якісного стану навколишнього природного середовища.

Як свідчить аналіз практики застосування законодавства у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної, в тому числі радіаційної, безпеки, прийняті за останні роки ноpмативні акти багато в чому сприяли зміцненню законності на місцевому, регіональному та державному рівнях.

Незаперечний позитивний вплив на регулювання екологічних правовідносин, здійснення екологічної політики України на державному та міждержавному рівнях мали Закон України про охорону навколишнього природного середовища від 25 червня 1991 року, інші кодифіковані на його базі законодавчі та підзаконні акти. 

 
 

СТАНДАРТИЗАЦІЯ ТА НОРМУВАННЯ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Одним із суттєвих заходів щодо охорони та раціонального використання природних ресурсів є забезпечення нормативно-правової бази у зазначеній галузі шляхом розроблення відповідних стандартів і нормативів.

При Мінекобезпеки України діє Технічний комітет із стандартизації ТК 82 "Охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання ресурсів України", у складі якого функціонують 6 підкомітетів (ПК).

Функціонують також робочі групи "Охоpона та pаціональне використання природних ресурсів" - на базі Київського унівеpситету ім.Т.Шевченка Міносвіти Укpаїни та "Методи визначення складу та властивостей об'єктів довкілля" на базі Харківського державного університету.

Технічним комітетом розпочата робота по створенню стандартів згідно з зазначеними напрямками щодо термінів і визначень; класифікацій; норм і методів вимірювань забруднюючих речовин; правил охорони і раціонального використання природних ресурсів; методів визначення параметрів стану природних об'єктів тощо.

Згідно з ініціативою ТК 82 , яка була підтримана Кабінетом Міністрів України 20-22 грудня 1994 р. було проведено засідання міждержавної робочої групи з стандартизації в якому взяли участь представники Республіки Молдови, Російської федерації, члени ТК 82. На засіданні було прийнято рішення створити міждержавні технічні комітети із стандартизації (МТК) з залученням фахівців країн СНГ з секретаріатами в Україні, які б функціонували аналогічно з технічними комітетами міжнародної організації з стандартизації ISO, а саме:

 МТК "Якість поверхневих, підземних та стічних вод"

 МТК "Управління навколишнім природним середовищем"

 МТК "Радіаційний контроль".

У 1994 р. було розроблено та затверджено у галузі стандартизації :

 Державній стандарт України (ДСТУ) 2730-94 "Система стандартів у галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання ресурсів. Якість природних вод для зрошення. Агрономічні критерії"

 "Концепцію стандартизації у галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів. Основні положення" (розробники: Мінекобезпеки України, Київський університет ім. Т. Шевченка Міносвіти України, Чернівецький державний університет ім. Ю.Федьковича Міносвіти України, науково-виробниче об'єднання "Система");

Розроблено та затверджено керівні нормативні документи (КНД) Мінприроди України :

 КНД 211.0.0.001-94 "Порядок розроблення, погодження та затвердження нормативних документів. Основні положення" , наказ від 11.03.94 р. N 25 ;

 КНД 211.2.4.002-94 "Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря", наказ від 30.05.94 р. N 53 ;

 КНД 211.1.4.003-94 "Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів", наказ від 30.05.94 р. N 53 ;

 КНД 211.6.4.004-94 "Методика розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища", наказ від 30.05.94 р. N 53 ;

 КНД 211.0.0.005-94 "Порядок проведення екологічної експертизи нормативних документів. Основні положення" , наказ від 19.09.94 р. N 87 ;

 КНД 211.0.1.006-94 "Метрологічне забезпечення. Положення про метрологічну службу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України" , наказ від 31.10.94р. N 100 ;

 КНД 211.0.0.007-94 "Атестація лабораторій по контролю забрудненості природного середовища. Основні положення", наказ від 28.12.94 р. N 123 ;

 КНД 211.1.2.008-94 "Гідросфера. Правила контролю складу і властивостей стічних та технологічних вод", наказ від 28.12.94 р. N 124 ;

 КНД 211.1.0.009-94 "Гідросфера. Відбір проб для визначення складу і властивостей стічних та технологічних вод. Основні положення" , наказ від 28.12.94 р. N 125 ;

 КНД 211.1.4.010-94 "Екологічна оцінка якості поверхневих вод суші та естуаріїв України. Методика" , наказ від 28.12.94 р. N 126 ;

 РД 211.0.7.011-94 "Алгоритми оцінювання характеристик похибки вимірювань за методиками визначення складу та властивостей проб води. Методичні вказівки", затверджено міністром 30.12.94 р.

У 1994 році була продовжена робота по систематизації підзаконних нормативно-правових актів, які є компонентами екологічного законодавства України. Серед цих нормативно-правових актів слід відзначити Указ Президента України про утворення Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 29 грудня 1994 року, який прийнятий з метою дальшого вдосконалення системи управління у галузі охорони навколишнього природного середовища та екологічної, в тому числі безпеки використання ядерної енергії, радіаційних технологій та речовин.

На рівні Уряду України було прийнято постанову "Про впорядкування ввезення в Україну і транзит через її територію відходів (вторинної сировини)" від 22 лютого 1994 року № 117, якою затверджено Перелік груп речовин і матеріалів, що належать до категорії небезпечних відходів, ввезення в Україну яких забороняється, та порядок видачі дозволів на ввезення в Україну і транзит через її територію відходів (вторинної сировини). Встановлено, що такі дозволи видаються органами Мінекобезпеки за погодженням з Головним державним санітарним лікарем України.

Для розгляду питання про видачу дозволу на транзит відходів подаються документи за відповідним переліком, що встановлюються вказаною постановою. Важливу стимулюючу роль мають також постанови Кабінету Міністрів України, якими затверджено Порядок справляння плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів від 8 лютого 1994 року № 75 (із змінами та доповненнями від 26 квітня 1994 р. № 247 та 5 вересня 1994 р. N615), Тимчасовий порядок справляння плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин від 8 лютого 1994 року № 85 та інші.

Практичну спрямованість мають нормативно-правові акти, прийняті на рівні Мінекобезпеки України та інших органів центральної виконавчої влади щодо регулювання окремих правовідносин у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки. До таких нормативних актів слід віднести

 Інструкцію про порядок встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, затверджену наказом Мінекобезпеки України від 11 травня 1994 р. N43;

 Інструкцію про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, затверджену тим же наказом;

 Інструкцію про порядок обчислення і оплати платежів за спеціальне використання прісних водних ресурсів, затверджену наказом Головної державної податкової інспекції України, Мінекономіки України, Мінприроди України та Держкомгеології України від 1 квітня 1994 р., N26)50)46)48;

 Інструкцію про порядок видачі дозволів на видобування підземних вод, затверджену наказом Мінприроди України від 5 вересня 1994 р., N210/420;

 Положення про громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, затверджене наказом Мінприроди України від 4 серпня 1994 р., N81;

 Про внесення змін до Базових нормативів плати за забруднення навколишнього природного середовища, затверджених наказом Мінприроди України від 20 вересня 1994 р.; Інструкцію про здійснення державної екологічної експертизи, затверджену наказом від 20 вересня 1994 р., N89 та інші.

 Отже, за вказаний період підготовлена добротна нормативно-правова база для подальшої кодифікації екологічного законодавства, підготовки концептуальних засад створення єдиного уніфікованого й універсального законодавчого акту - Екологічного кодексу України, поліпшення практики застосування законодавства у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та гарантування екологічної безпеки в Україні. 

 
 

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЄДНОСТІ ВИМІPЮВАНЬ

Для підвищення ефективності контpолю стану навколишнього пpиpодного сеpедовища було ствоpено метpологічну службу, яка охоплює всю систему аналітичних лабоpатоpій Мінекобезпеки Укpаїни, тобто визначено стpуктуpу, головні завдання, функції та пpава всіх ланок метpологічної служби міністеpства. Hалагоджено кооpдинацію pобіт у цьому питанні із зацікавленими міністеpствами і відомствами, які займаються пpиpодоохоpонною діяльністю.

До головних завдань метрологічної служби міністерства відносяться впровадження сучасних методів і засобів вимірювань, автоматизованого контрольно-вимірювального обладнання, здійснення відомчого контролю за дотриманням метрологічних норм і правил, за розробкою, виробництвом, станом, застосуванням і ремонтом засобів вимірювань у галузі, створення відповідної нормативної бази тощо.

Вpаховуючи специфіку пpиpодоохоpонної галузі до складу метpологічної служби залучені науково-виpобничі заклади інших міністеpств та відомств, які мають пpіоpитети в охоpоні пpиpоди у своїх сфеpах діяльності. Виконання функцій базової оpганізації метpологічної служби (БОМС) Мінекобезпеки покладено:

 з наукового та ноpмативно-методичного забезпечення контpолю складу та властивостей об’єктів довкілля - на Хаpківській деpжунівеpситет (кафедpа хімічної метpології);

 з методів біотестування - на Укpаїнській науковий центp охоpони вод Мінекобезпеки Укpаїни (м.Хаpків);

 з охоpони моpського сеpедовища - на Укpаїнській науковий центp екології моpя Мінекобезпеки Укpаїни (м.Одеса);

 з охоpони атмосфеpного повітpя - на HВО “Енеpгосталь” Мінпpому Укpаїни (м.Хаpків);

 з охоpони гpунтів - на Укpаїнський інститут агpоекології та біотехнології Укpаїнської Академії агpаpних наук (м.Київ); · з pадіаційної безпеки - на Hауковий центp pадіаційної медицини Академії медичних наук Укpаїни (м.Київ).

Робота з створення оптимальної структури метрологічної служби, пошуку можливостей організації нових базових організацій продовжується. 

 
 
 

ЯДЕРНІ УСТАНОВКИ

Найвизначнішими об’єктами у сфері регулюючої діяльности Мінекобезпеки є діючі і зупинені ядерні установки атомних электростанцій

Найбільш неблагонадійний стан щодо порушень (у перерахуванні на один діючий блок) склався на Хмельницькій АЕС. За останні 3 роки помітно знизилась кількість порушень на Рівненській АЕС. Стабільним є стан безпеки на Чорнобильській АЕС. Із загальної кількості порушень в 12 випадках було порушено межі і/або умови безпечної експлуатації (в 1993 р. таких випадків було 6).

Сумарне недовироблення електроенергії на АЕС України через порушення у роботі, обмеження потужності блоків у зв’язку з невиконанням вимог безпеки склало більш ніж 1,6 млрд. кВт-год.

Найбільш частими причинами порушень у роботі АЕС є:

 відмова у пуску при плановому опробовуванні дизель-генераторів через дефекти у схемі управління;

 відмова вимикача ВЕС-6, що приводить до невимикання механізмів СБ при їх опробуванні;

 недоліки технічного обслуговування і технічної підтримки;

 відмова блоків УКТС при перехідних режимах роботи енергоблоків.

Порушення в роботі АЕС за 1992-1994 роки.

Найбільш неблагонадійний стан щодо порушень (у перерахуванні на один діючий блок) склався на Хмельницькій АЕС. За останні 3 роки помітно знизилась кількість порушень на Рівненській АЕС. Стабільним є стан безпеки на Чорнобильській АЕС. Із загальної кількості порушень в 12 випадках було порушено межі і/або умови безпечної експлуатації (в 1993 р. таких випадків було 6). Сумарне недовироблення електроенергії на АЕС України через порушення у роботі, обмеження потужності блоків у зв’язку з невиконанням вимог безпеки склало більш ніж 1,6 млрд. кВт-год.

Найбільш частими причинами порушень у роботі АЕС є:

 відмова у пуску при плановому опробовуванні дизель-генераторів через дефекти у схемі управління;

 відмова вимикача ВЕС-6, що приводить до невимикання механізмів СБ при їх опробуванні;

 недоліки технічного обслуговування і технічної підтримки;

 відмова блоків УКТС при перехідних режимах роботи енергоблоків. 

 

 

СТАН УРАНОДОБУВНОЇ ТА ПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Уранодобувні та переробні підприємства України розташовані в Кіровоградській, Дніпропетровській та Миколаївській областях. Це досить густонаселені регіони з великою кількістю промислових підприємств. Добування уранових руд провадиться підземними виробками на трьох проммайданчиках. Глибина шахт від 300 до 2000 м. Ще два родовища були відпрацьовані способом підземного вилуговування.

Основну промислову діяльність по видобуванню і переробці уранових руд виконує об’єднання “Східний гірничо-збагачувальний комбінат” (СхідГЗК). Необхідно зазначити, що розвиток уранодобувної галузі в Україні був тісно пов’язаний із забезпеченням потреб військово-промислового комплексу колишнього СРСР. Закритість галузі — основна причина наявності виключно відомчих норм і правил. Система нагляду також була побудована за відомчим принципом.

Після реорганізації системи управління та регулювання в ядерній галузі виконання функцій регулювання безпеки при поводженні з радіоактивними речовинами і радіоактивними відходами добувної і рудопереробної промисловості було покладено на Мінекобезпеки України.

Аналіз існуючої нормативної бази уранодобувної галузі дозволяє зробити висновки про її недостатність. Нормативному регулюванню не підлягають різні за складом і великі за обсягами відходи. Необхідно зазначити, що саме з цим пов’язана специфіка уранодобувної галузі, практично всі відходи при добуванні і переробці руди — радіоактивні.

Наприклад, при розробці родовища підземним способом кожна тонна руди, що добувається, “виймає” на поверхню від 0,2 до 0,6 тонн пустої породи “забалансових руд”. При переробці руди гідрометалургійним способом практично вся маса переходить у відходи у вигляді хвостів. Тільки 15% загальної активності при цьому вилучається з урановим продуктом. І тому найгострішим питанням галузі є організоване складування хвостів, кінцевої операції технологічного процесу переробки руди.

З урахуванням існуючих проблем, надалі процес державного регулювання може відбуватися при:

 перегляді діючих і створенні на їх базі нових національних норм і правил безпеки при видобутку і переробці руд;

 здійсненні процесу ліцензування тих робіт, порушення технологій яких може призвести до негативного впливу на персонал, населення і довкілля;

 організації незалежної служби нагляду;

 розробці форми і змісту звітної документації по безпечному поводженню з радіоактивними речовинами і відходами для аналізу ефективності впроваджуваних заходів. 

 
 

ДЖЕРЕЛА ІОНІЗУЮЧОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ В НАРОДНОМУ ГОСПОДАРСТВІ

В Україні близько 5000 підприємств, установ та організацій, що використовують у своїй роботі джерела іонізуючого випромінювання (ДІВ). Підтримання безпечного рівня використання радіаційно-небезпечних технологій здійснюється шляхом ліцензійної та наглядової діяльності. Процедура ліцензування передбачає отримання інформації щодо стану радіаційної безпеки на підприємстві та в установі, що отримує дозвіл, наявності необхідної проектної, технічної, організаційної, інструктивної та іншої документації у суб’єкта підприємницької діяльності.

За результатами проведення в 1994 році інспекційного нагляду за використанням джерел іонізуючого випромінювання виявлені порушення норм і правил радіаційної безпеки. Найбільш характерними серед них є:

 відсутність в проектній документації вимог (умов) радіаційної безпеки;

 відсутність дозволів регулюючих органів на використання ДІВ;

 втрата контролю над ДІВ або наявність неврахованих джерел;

 відсутність обліку джерел;

 використання ДІВ, термін експлуатації яких минув;

 незадовільна якість радіаційного контролю при поводженні з ДІВ;

 низький рівень кваліфікації обслуговуючого персоналу і пов’язана з цим незадовільна готовність до ліквідації радіаційних аварій.

Як наслідок вищезазначених недоліків — велика кількість радіаційних інцидентів, що виникають в результаті втрати контролю за ДІВ або їх викрадення. Частина джерел з часом була виявлена, але невідомі місцеперебування, стан та наслідки втрати контролю над іншою частиною ДІВ.

Послаблення контролю з боку МВС (не реєструються в органах внутрішніх справ замовлення-заявки) за придбанням і зберіганням джерел та “прозорі” кордони СНД створюють умови для контрабанди ДІВ. Необхідно зазначити, що кількість випадків збільшується.

За інформацією, що отримана від ФРН та Швейцарії, в цих країнах в 1992 році зафіксовано 15 випадків нелегальної торгівлі радіоактивними речовинами, а за два місяці наступного — 6. На початку 1994 року агентство з атомної енергії Польщі надало інформацію щодо спроби контрабанди з України до Польщі 7 джерел іонізуючого випромінювання, які були виявлені в багажному відділенні автобуса. Потужність експозиційної дози гама-випромінювання у пасажирському салоні у сотні разів перевищувала допустимі значення.

Таким чином, встановлення радіаційного контролю на державному кордоні України є актуальною проблемою сьогодення. Необхідно також підвищити ефективність та дієвість державних регулюючих органів в галузі поводження з джерелами іонізуючого випромінювання. Для цього вже існує відповідна правова база, у 1995 році було прийнято Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”. 

 
 

ПОВОДЖЕННЯ З РАДІОАКТИВНИМИ ВІДХОДАМИ

Складовою ядерної та радіаційної безпеки є нормативи і технології щодо безпечного поводження з радіоактивними відходами (РАВ). Проблема РАВ полягає у накопиченні великих обсягів та у відсутності технологій, які б гарантували надійну ізоляцію РАВ від навколишнього середовища і не допускали шкідливого впливу радіації на протязі великого проміжку часу.

Обсяг РАВ на українських АЕС становить:

 рідких—близько 125000 куб.м

 твердих—близько 25000 куб.м

Щорічний приріст РАВ на АЕС становить:

 по рідким—близько 5800 куб.м

 по твердим—близько 5000 куб.м

В промисловості, сільському господарстві, медицині та наукових закладах накопичено більше ста тисяч відкритих та закритих радіоактивних джерел. За даними Міністерства охорони здоров’я України розрахункова активність твердих РАВ, що утворюються щорічно в Україні, становить близько 194 кг-екв. Ra. Майже половину з них “виробляє” м.Київ. Понад 70 мільйонів кубометрів РАВ зосереджено у відвалах та хвостосховищах гірничодобувної та переробної промисловості.

З Чорнобильською аварією пов’язана величезна кількість РАВ, точний обсяг яких ще не визначено. Існуюча практика поводження з РАВ не гарантує радіаційну безпеку населення та довкілля, що зовсім неприпустимо для України, перенасиченої об’єктами атомної промисловості та енергетики, користувачами радіоізотопної продукції, і значна територія якої зазнала радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС.

З метою забезпечення безпеки людини та навколишнього природного середовища в Україні створюється інтегрована система поводження з РАВ. Складовими цієї системи є: планування галузі, безпечне поводження на стадіях до захоронення, приповерхневе і глибоке геологічне захоронення, безпечне видобування і збагачення уранових руд, зняття з експлуатації ядерних об’єктів та відновлення довкілля. Планування галузі полягає у науковому обгрунтуванні поводження з РАВ, прийнятті законодавчих актів та нормативів, розробці національних програм, ліцензуванні, організації системи нагляду і контролю, інвентаризації та державному регістрі.

Державне регулювання безпеки поводження з РАВ здійснюється шляхом нормування, ліцензування і нагляду. На сучасному етапі важливим елементом державного регулювання є надання дозволів на здійснення діяльності, пов’язаної з РАВ. Ліцензії отримали підприємства, організації і установи, які виконують роботи в галузі поводження з радіоактивними відходами. Діапазон діяльності зазначених ліцензіатів досить широкий і охоплює галузь від проектно-конструкторських розробок до надання експертно-конструктивних послуг щодо безпеки об’єктів атомної енергетики в частині поводження з РАВ та зняття з експлуатації.

Відсутність єдиної інфраструктури галузі і належного науково-технічного її супроводу гальмують вирішення багатьох проблем, зволікання з якими може призвести до небажаних екологічних наслідків.

Аналіз, наглядова діяльність та заходи щодо підвищення рівня безпеки при поводженні з РАВ дозволяють зробити висновки щодо основних напрямків розвитку галузі. Пріоритетними повинні стати: скорочення кількості утворюваних РАВ, система якості, створення та впровадження технологій, пов’язаних з переробкою, кондиціюванням і контейнеризацією РАВ. Одночасно повинен відбуватися процес створення національної нормативно-правової бази. Основою для цього має стати основоположний у ядерному законодавстві України Закон “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”. Серед першочергових заходів, що потрібно здійснити в галузі ядерної і радіаційної безпеки, доцільно відзначити удосконалення нормативної бази, а саме:

 розробку та прийняття Закону України “Про радiацiйний захист населення”; пiдзаконних актiв до Закону України “Про використання ядерної енергiї та радiацiйну безпеку”;

 доопрацювання проектiв законiв та iнших нормативних актiв, якi розробляються безпосередньо Мiнекобезпеки України (Закон “Про зони надзвичайних екологiчних ситуацiй”, “Правила вiдшкодування шкоди, заподiяної порушеннями законодавства по охоронi навколишнього природного середовища” та iнші);

 розробку екологiчних нормативiв на викиди i скиди в частинi викидiв i скидiв радiоактивних речовин;

 розробку економiчних нормативiв природокористування в частинi розробки плати за викиди i скиди радiоактивних речовин;

 розробку екологiчних критерiїв вибору майданчикiв розташування об’єктiв ядерної енергетики та з використанням радiацiйно-небезпечних технологiй. 

 
 

ОСОБЛИВОСТBІ ЕКОЛОГIЧНОГО СТАНУ МIСТА ЖОВТI ВОДИ

У мiстi Жовтi Води Днiпропетровської областi функцiонує 11 промислових пiдприємств, декiлька шахт, гiдрометалургiйний завод (ГМЗ), який займається переробкою уранової сировини, сховище радiоактивних вiдходiв. Екологiчній стан мiста формується під впливом об’єктів Схiдного гiрничо-збагачувального комбiнату (ГЗК).

Основними суб’єктами забруднення навколишнього середовища є: склади уранової руди, склади породи, сховища та рiдкi стоки гiдрометалургiйного заводу, шахтнi води, вентиляцiйнi викиди, залiзничнi та автомобiльнi маршрути, пульпопровiд для транспортування радiоактивних вiдходiв.

У радiоактивних твердих вiдходах та скидах уранового виробництва, у вентиляцiйних скидах Схiдного ГЗК мiстяться природнi радiонуклiди уранового i торiєвого рядiв. Зокрема, радiоактивний газ Радон-222. Значний негативний вплив на навколишнє середовище i радiоекологiчний стан мiста було вчинено при розробцi уранових родовищ у 50-тi роки, коли за браком знань, радiометричного обладнання i систем радiацiйного контролю при будiвництвi дорiг, тротуарiв, деяких будiвель використовувалися матерiали iз збiльшеним вмiстом радiонуклiдiв.

В результатi комплексного радiоекологiчного дослiдження територiї м. Жовтi Води встановлено:

 1. Потужнiсть експозицiйної дози гамма-випромiнювання на територiї мiста коливається в межах вiд 8 до 33 мкР/год.

 2. Величина гамма-фону на 92% територiї дорiвнює в середньому 16,5 мкР/год, а на 8 % - бiльше 30 мкР/год., у тому числi на 3% територiї близько 120 мкР/год.

 3. Виявлено 5357 аномалiй iнтенсивнiстю 120 мкР/год. i вище. Усi виявленi аномалiї пов’язанi з безконтрольним вивезенням та використанням в якостi будматерiалiв продукцiї мiсцевої гiрничо-добувної промисловостi.

 4. Основним джерелом гамма-випромiнювання у пробах грунту є природне радiоактивне забруднення. Радiонуклiдів чорнобильського походження не виявлено. Вмiст урану-238 i радiю-226 у водi не перевищує рiвнів, встановлених НРБ-76/87.

Результати виконаного радiоекологiчного дослiдження свiдчать про те, що м. Жовтi Води, яке на протязi багатьох рокiв є центром уранодобувної та уранопереробної промисловостi, на даний час потребує до себе особливого ставлення у порiвняннi з iншими мiстами України. 

 
 

ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ОБОРОННОЇ ГАЛУЗІ В 1994 PОЦІ

Екологічний стан територій і об’єктів, що знаходяться в оборонній сфері, та рівень природоохоронних заходів здебільшого характеризуються як незадовільні.

Цей висновок підтверджують матеріали перевірок військових частин та підприємств Міністерства оборони, що були виконані державними органами охорони навколишнього природного середовища, а також дані Управління екологічної безпеки Мінобоpони.

Аналіз цих матеріалів вказує на те, що у багатьох з них має місце недотримання Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, невиконання заходів Плану Міноборони по охороні довкілля.

Серед головних порушень та недоліків слід назвати такі:

 Відсутній або формально ведеться первинний облік джерел забруднення у гарнізонах. Визначення обсягів та токсичності викидів шкідливих речовин в атмосферу, промислових та побутових відходів проводяться нерегулярно, нормативи гранично допустимих викидів та скидів (ГДВ та ГДС) не витримуються.

 Особливо негативно впливає на екологічний стан військових об’єктів проливання нафтопродуктів, що мали місце в минулому та трапляються у даний час. Більшість складів паливно-мастильних матеріалів (ПММ) збудовано кілька десятків років тому, їх стан не відповідає вимогам “Руководства по работе складов и баз горючего”.

 На територіях деяких гарнізонів, в першу чергу авіаційних, внаслідок розливань, проливань та витікання нафтопродуктів утворились так звані техногенні родовища ПММ, що відповідно призводять до забруднень грунтів, і, у свою чергу, водоносних горизонтів, колодязів з питною водою, річок, інших водойм.

 Очисні споруди у багатьох військових містечках є застарілими, працюють неефективно, а у деяких гарнізонах, особливо приморських, взагалі відсутні. Біологічні стави або відсутні або не експлуатуються. Лабораторний контроль за очищенням стічних вод ведеться формально. Такі стічні води скидаються з перевищенням допустимих норм забруднення у 20-40 разів, при цьому контрольно-вимірювальні прилади часто знаходяться у неробочому стані або взагалі відсутні. Санітарні зони джерел водопостачання не витримуються, території водозаборів засмічені, захаращені. Навіть підсобні господарства у деяких військових частинах розміщуються в зонах суворого санітарного режиму, в місцях розташування джерел питної води.

 Не дотримується природоохоронне законодавство щодо використання питної води на пунктах миття автомобільної та бронетанкової техніки. До 90% пунктів миття не обладнані системами очищення та повторного використання води.

 За даними Міністерства оборони України з 1488 котелень, що працюють на твердому паливі, тільки 50% мають газоочисні установки. Традиційно під час будівництва, реконструкції та капітального ремонту котелень установка газо-пилоочисного обладнання не розглядається як обов’язкова, контроль за технічним станом діючого обладнання формальний. Дозволів на викид та скид шкідливих речовин більшість начальників гарнізонів не має.

 У військах фактично не організований контроль за токсичністю видмухових газів дизельної та карбюраторної техніки. Тому забруднення повітряного басейну відбувається також і за рахунок видмухових газів бронетанкової, автомобільної та іншої техніки, яка працює із значними перевищеннями встановлених норм забруднення. Талони контролю токсичності видмухових газів автотехніки у водіїв відсутні.

 Негативний вплив на довкілля спричиняють об’єкти та кораблі Чорноморського Флоту. Особливо інтенсивно з року в рік забруднюється акваторія Севастопольської бухти внаслідок діяльності паливної бази м.Севастополя. Реконструкція паливної бази не закінчена, не встановлений загороджуючий мол, не перехоплюються зливові та грунтові води.

 У Севастопольські бухти щоденно скидається близько 9000 куб.м забруднених стоків, судна-збирачі стічних вод та забруднень внаслідок відсутності палива не функціонують, більшість очисних поруд застаріли, працюють неефективно, 80% сепараторів для очистки стоків мають ступінь очистки значно нижче встановлених норм.

 Значні проблеми пов’язані з недотриманням лісового законодавства. У військових лісгоспах та лісництвах Міністерство оборони України своєчасно не проводить санітарні рубки, відмічається зниження продуктивності лісів, має місце нераціональне використання земель, пустують вирубки. Зокpема це спостерігається у Чернігівській, Кіровоградській, Миколаївській, Львівській, Полтавській та Закарпатській областях, Остерському, Чернігівському, Чортківському лісгоспах, Краснянському та Уманському лісництвах, а також на учбових полях та полігонах.

Викладені вище та інші численні факти, що мають місце у Збройних Силах України, свідчать про те, що відсутність у структурі Міністерства оборони України чітко визначеної системи дотримання природоохоронного законодавства, або його формальне існування - головна причина того, що екологічний стан об’єктів оборонного призначення в 1994 році не тільки не покращився порівняно з 1993 роком, а наблизився до критичного.

Проте сьогодні екологічний стан об’єктів оборонного призначення не перетинає критичну межу тільки завдяки різкому зниженню інтенсивності учбово-бойової та оперативної підготовки військ (навчань, польотів, походів, маршів та ін.).

Багаторічний дефіцит цільових асигнувань на природоохоронні заходи, залишковий принцип їх фінансування, низький рівень екологічної освіченості керівних кадрів, неадекватність відповідальності військового керівництва наслідкам шкідливого впливу військової діяльності на природне середовище, відсутність профілактики порушень норм екологічної безпеки - логічні похідні вказаної головної причини важкого екологічного стану гарнізонів, низького рівня природоохоронної діяльності та природокористування у частинах Збройних Сил України.

Мінекобезпеки України за останні роки вжило ряд заходів, спрямованих на покращання ситуації, що склалася, зокрема:

 до проекту Військової доктрини України розроблено розділ “Екологічні концепції військово-технічної політики” (направлено до Ради національної безпеки у 1993 році);

 до тимчасових Статутів ЗС України введені положення та статті, що визначають обов’язковість впровадження природоохоронних заходів у повсякденну службу військ;

 Міноборони та іншим воєнізованим міністерствам та відомствам надані пропозиції щодо вдосконалення відомчих природоохоронних структур, базової та курсової підготовки і перепідготовки кадрів, а також щодо активізації взаємодії та взаємоінформування про стан природоохоронної діяльності між Мінекобезпеки та оборонними організаціями;

 розроблена та направлена “Примерная методика проверки экологического состояния объекта (в/части, гарнизона)” з переліком всіх базових керівних документів;

 з Міноборони погоджені організаційні документи щодо створення принципово нових, якісних природоохоронних структур у ЗС України, розроблені відповідні положення;

 розроблені заходи щодо екологічного забезпечення реалізації п’яти комплексних програм роззброєння та конверсії ВПК та програми будівництва Державного кордону України.

Екологічні проблеми військової діяльності та її вплив на навколишнє природне середовище, а також шляхи мінімізації негативного впливу на довкілля відображені в проекті Національної програми охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів України” у розділі “Військова діяльність та конверсія ВПК”.

У той же час Мінекобезпеки України вважає, що каpдинальне вирішення проблем, пов’язаних з охороною довкілля у військовій діяльності, можливе і необхідне. Навіть за існуючого важкого економічного стану та недосконалої нормативно-правової бази, сил та засобів, що є у військах, а, головне, - важелів впливу на особовий склад, можна значно поліпшити природоохоронну роботу на об’єктах оборонного призначення, здійснивши ряд перетворень. Для цього потрібно:

 Визначити реальні потреби МО України щодо полігонів, танкодромів, аеродромів, учбових баз, підсобних господарств, баз зберігання ПММ та боєприпасів. Усю іншу інфраструктуру та землі передати у господарське викоpистання.

 Оцінити реальний екологічний стан оборонної інфраструктури, починаючи з конкретного гарнізону, об’єкта тощо, проаналізувати та розробити відповідну програму екологічного відновлення довкілля.

 Не гаючи часу вжити практичних заходів щодо створення затвердженої структури природоохоронних органів у військах, посилити правові норми та ступінь адміністративної відповідальності керівництва частин, гарнізонів за їх недотримання.

 Припинити хибну практику фінансування за залишковим принципом природоохоронних заходів, як важливішої складової соціальної політики у військах.

 Введення в гарнізонах природоохоронного режиму, близького до режиму заповідної зони. При жорсткій централізації управління та військовій дисципліні дотримання такого режиму цілком під силу майже кожному окремому гарнізону.

 Переглянути програму та плани підготовки керівного та всього особового складу Збройних Сил України з метою забезпечення неухильного дотримання природоохоронного законодавства (базова підготовка майбутніх офіцерів, курсова підготовка керівного складу та кадрів природоохоронних органів, гуманітарна підготовка особового складу).

 Доповнити статути Збройних Сил України статтями та положеннями, що конкретизують обов’язки кожного військовослужбовця щодо охорони природи в процесі учбово-бойової піготовки та персональну відповідальність за порушення природоохоронних норм.

Вимоги природоохоронного законодавства не виконуються в належному обсязі і на підприємствах військово-промислового комплексу (ВПК), які безпосередньо підпорядковані Мінмашпрому України.

Це проявляється перед усім у недотриманні екологічної політики держави під час розробки та реалізації тих чи інших дослідницьких та виробничих технологій, в тому числі вимог Закону України “Про екологічну експертизу”, у відсутності чітких напрямків діяльності та структур по утилізації (знешкодженню) промислових відходів.

Мінмашпром до останнього часу не знаходить шляхів інформування і тіснiшої взаємодії з Мінекобезпеки для більш успішного вирішення проблем охорони навколишнього середовища та природокористування в процесі виробництва продукції оборонного призначення. Традиції минулого досвіду, а саме - під маркою режимності підприємств не показувати справжню екологічну собівартість продукції, що випускається (або утилізується), - виявились набагато сильніше, ніж сучасні екологічні вимоги до будь-якого виду виробничої діяльності.

Становище, що склалося, можна виправити тільки шляхом суворого дотримання вимог природоохоронного законодавства України, використовуючи при цьому значний науково-технічний потенціал Мінмашпрому та можливості конверсії військово-промислового комплексу, а також більш жорсткі екологічні вимоги. 

 
 

МІЖНАРОДНІ ПРОЕКТИ І ПРОГРАМИ

Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України продовжує брати участь у багатосторонньому та двосторонньому співробіництві, у виконанні міжнародних програм, розпочатих раніше, та координувати впровадження міжнародних природоохоронних проектів. Проекти фінансуються через гранти (беззворотня фінансова допомога), або через технічну та експертну допомогу.

Мінекобезпеки України плідно співпрацює на протязі 2 років в двох міжнародних програмах разом з іншими європейськими державами. Це регіональний проект за участю урядів Болгарії, Грузії, Румунії, Росії, Туреччини та України: RER/92/G31/B/G1/31 "Упpавління станом довкілля та захист Чоpного моpя", який було підписано 30 чеpвня 1993 pоку у Ваpні, Болгаpія, pозpахований на 3 pоки (1993-1995).

Цей пpоект фінансується Глобальним екологічним фондом (ГЕФ), Пpогpамою pозитку ООН, Пpогpамою охоpони навколишнього пpиpодного сеpедовища ООН та Світовим банком. Пеpедбачено фінансування у pозміpі 9,3 млн. долаpів США на 6 кpаїн. В Укpаїні 5 центрів отpимали технічну допомогу від Пpогpами pозвитку ООН—технічне обладнання в тимчасове коpистування ваpтістю 9000 долаpів США для кожного центpу.

Продовжується також успішна робота в рамках Міжнародної програми з питань охорони навколишнього середовища басейну р.Дунай. Україна приєдналася до Програми у травні 1992 року. Ця програма фінансується Комісією Європейського Співтовариства, Європейським банком реконструкції та розвитку, Всесвітнім фондом сприяння навколишньому середовищу, Світовим банком та ін. на загальну суму 40 млн. ЕКЮ на 3 роки для 11 придунайських країн.

Україні надано технічну допомогу на суму 9000 доларів США (отримано офісне обладнання). Зараз розробляється єдина система аварійного моніторингу для країн дунайського басейну, де передбачено обладнання національних пунктів спостережень та оповіщення про аварійні ситуації супутниковим та комп'ютеpним обладнанням. Ствоpено також національну лабоpатоpію монітоpингу в Ізмаїлі, яка має бути включена до загальної системи монітоpингу всіх пpидунайських кpаїн. Отpимано обладнання для цієї лабоpатоpії.

За участю всіх дунайських кpаїн під егідою Міжнаpодної Робочої гpупи Пpогpами pозpоблено Стpатегічний план дій для басейну pіки Дунай. Заpаз ствоpюється національна Робоча гpупа на базі Укpаїнського наукового центpу охоpони вод Мінекобезпеки в м.Хаpкові для pозpобки Національного плану дій для укpаїнської частини басейну pіки Дунай.

Щодо охоpони навколишнього сеpедовища в басейні pіки Дунай та активної участі Укpаїни у цій pоботі, 28 чеpвня 1994 pоку за доpученням Уpяду Укpаїни було підписано Конвенцію пpо співpобітництво щодо охоpони та сталого pозвитку в басейні pіки Дунай (Конвенцію пpо охоpону pіки Дунай).

Пpодовжується впpовадження пpоектів за гpантами, що надані Укpаїні Світовим Банком на збеpеження біоpізноманіття. Це пpоект "Збеpеження біоpізноманіття Східних Каpпат", pозpахований на 3 pоки до січня 1996 pоку, угоду пpо який було підписано 30 липня 1993 pоку в Вашінгтоні. А також пpоект "Збеpеження біоpізноманіття дельти Дунаю", який розрахований на 4 роки до січня 1998 року. Потрібно відзначити, що у 1994 році було успішно виконано передпроектну стадію цього проекту вартістю 150000 доларів США.

Впроваджується проект "Програма розвитку системи управління навколишнім середовищем в Україні (район басейну Дніпра)" з Міжнародним центром розвитку досліджень та Мінекобезпеки України. Підписання у 1994 році Декларації про співробітництво між Урядом України і Урядом Канади по реалізації програми управління навколишнім середовищем у басейні р.Дніпро забезпечило надання Україні технічноі допомоги на суму 5 млн. канадських доларів на створення Програми трирічної допомоги Україні -"Програми розвитку системи управління навколишнім середовищем в Україні". В 1994 році було проведено Міжнародну експедицію в басейні ріки Дніпро за участю експертів України, Канади, Словаччини та Нідерландів.

В 1994 роцi також здiйснювався спiльний проект з нiмецькою фiрмою Atlas Electronic "Система монiторингу навколишнього середовища Києва та Київської областi". Серед проектiв, пiдтримка яким надається технiчною допомогою або консультацiйними послугами, необхiдно вiдзначити:

 Розробку проекту Пiвденно-Бузького агентства управлiння якiстю водних ресурсiв. Цей проект фiнансується Мiнiстерством навколишнього середовища Францiї. Участь Мiнекобезпеки України передбачає надання дослiдницього об'єкту, органiзацiйний розвиток та надання даних та iнформацiї.

 Розробку проекту "Аналiз природоохоронної полiтики для басейну Азовського моря", що фiнансується Урядом Нiдерландiв.

 Впровадження проекту "Система раннього радiацiйного оповiщення та монiторингу Гамма-1", який фiнансується Програмою TACIS. Проект розраховано на Україну та Бiлорусь (Запорiзька та Рiвненська атомнi станцiї). У перспективi передбачено здiйснення таких проектiв:

 Регiональний проект "Iнтегроване управлiння прибережною смугою Чорного моря".

 Програма по iнвентаризацiї водно-болотних угiдь України. В перспективi - пiдтримка проведення iнвентаризацiї за рахунок Секретарiату Рамсарської конвенцiї. 

 

ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначає, що підвищення екологічної культури суспільства і професійна підготовка спеціалістів забезпечуються загальною обов'язковою комплексною освітою та вихованням у галузі охорони довкілля, в тому числі в дошкільних дитячих закладах, в системі загальної середньої, професійної та вищої освіти, підвищенням кваліфікації та підготовкою кадрів.

Сьогодні стало загальновизнаною істиною, що екологічну культуру кожного громадянина слід формувати змалку, а поглиблення й удосконалення її має тривати протягом усього життя. Для України, з її вагомим техногенним і антропогенним тиском на природу, утвердження на практиці цих принципів набуває особливого значення.

Певна робота в цьому напрямі у нашій державі проводилася і протягом 1994 року. Для учнівської молоді екологічна освіта здійснювалася в системі середньої та професійно-технічної освіти.

У ряді областей напрацьований цікавий і повчальний досвід такої роботи, у якій безпосередню участь беруть регіональні підрозділи Мінекобезпеки. Чимало робиться для цього у такій складній за екологічною обстановкою Дніпропетровській області. В усіх дошкільних закладах Дніпропетровщини проводяться заняття по формуванню екологічної культури дітей дошкільного віку, викладається предмет "Знайомство з рідною природою". У ряді таких закладів проводяться заняття з охорони природи і для батьків.

У середніх школах Дніпропетровщини реалізується обласна "Цільова комплексна програма по екологічній освіті і вихованню учнів". Для школярів 10-11 класів викладається курс "Основи екологічних знань", яким передбачено знайомство з особливостями стану довкілля в області й заходами по його охороні. У Дніпропетровській області нараховується 14 середніх шкіл екологічного профілю.

Відповідно до рішення Волинської обласної Ради Держуправління Міністерства спільно з Волинським університетом підготувало до друку методичний посібник природничо-наукового циклу "Охорона природи Волині" для вчителів та учнів області.

Курс покликаний сформувати в учнів 10-11 класів цілісний географічний образ Волині, ознайомити з основними екологічними проблемами області та шляхами їх вирішення.

У Луцькій міській гімназії N 21 був проведений "круглий стіл" з питань екології міста Луцька. У ньому взяли участь голова обласної Ради, начальник Держуправління Міністерства, головний санітарний лікар, науковці області. Матеріали "круглого столу" засняті для шкільної відеотеки і будуть використовуватися під час навчально-виховного процесу гімназистів. З ініціативи учнів школи-гімназії і за підтримки Держуправління кіностудія "Аверс" запланувала підготувати цикл науково-освітніх телепередач для учнів 10-11 класів.

Держуправління Міністерства по Вінницькій області на допомогу викладачам вузів, технікумів, вчителям шкіл випустило методично-статистичний довідник "Екологічний стан Вінницької області у 1993 році".

Прикладів такої творчої роботи чимало. Однак здобутий досвід екологічного виховання молоді часом замикається у рамках якоїсь однієї області чи регіону. На сьогодні відсутня єдина система екологічної освіти населення. Конче потрібна розробка концепції, а на її основі й Національної програми безперервної багатоступеневої екологічної освіти, сучасного рівня методичних рекомендацій. Головне ж, слід забезпечити відповідне фінансування такої роботи, без чого зрушити з місця справу екологічної освіти - справа марна.

Зрозуміло, це ж стосується й системи вищої й середньої спеціальної освіти. Загалом в Україні активно створюються кафедри екологічного і природоохоронного профілю, вводяться відповідні курси до навчальних програм. За даними, що надіслали регіональні підрозділи Мінекобезпеки, 24 вузи України мають кафедри екологічної спрямованості, у ще багатьох вузах питання екології доручено вести природничим кафедрам.

Так, у великому вузівському центрі Харкові програми окремих курсів і спеціальних розділів загалом відповідають сучасним вимогам раціонального природокористування та завданню підготовки спеціалістів у сфері екології. У найбільш повному обсязі природоохоронні питання висвітлюються в курсах, що читаються у Харківському державному університеті, політехнічному університеті та педагогічному університеті, де працюють спеціальні екологічні кафедри. Зокрема у Харківському державному університеті діє три кафедри екологічного профілю:

раціонального використання природних ресурсів і охорони природи, геоекології і конструктивної географії, зоології і екології.

Але така багатопрофільна вузівська навчальна діяльність часто ще спирається на зусилля і відданість ентузіастів, ініціативу певних викладацьких чи студентських колективів. Поки ця робота недостатньо вивчається, спрямовується й координується. Немає повної ясності в тому, скільки спеціалістів екологічного профілю і з яких конкретно дисциплін слід готувати у вищих і середніх спеціальних закладах України.

Міністерства і відомства ж зі свого боку недостатньо використовують можливості договірної підготовки спеціалістів.

З огляду на це Міністерство охорони навколишнього природного середовища України в 1994 році узагальнило матеріали, що надійшли з вищих учбових закладів щодо наявності кафедр, факультетів з викладанням екологічних дисциплін. Опрацьовано також відомості, що надійшли з галузевих міністерств та відомств щодо наявності та потреб народного господарства у спеціалістах екологічного профілю. Узагальнені дані використано для підготовки матеріалів до Національної стратегії екологічної освіти України.

У 1994 році Міністерство відповідно до угоди з ЮНЕСКО, продовжувало роботу по організації перекладу, тиражування та розповсюдження бюлетеня ЮНЕСКО-ЮНЕП "Контакт". Підготовлені 6 випусків тиражем 1200 примірників кожний були розповсюджені по школах, вузах, курсах підвищення кваліфікації педагогів, а також серед працівників природоохоронних служб України. Міністерство надало також фінансову допомогу Саксаганському природничому ліцею Кривого Рогу на проведення у березні 1994 року екологічного фестивалю "Еко-94". 

 

ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Важливою передумовою становлення екологічної свідомості населення, формування його активної громадської позиції є налагодження державної системи екологічного інформування. За Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" цю функцію виконує Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки. Міністерство видало чергову Національну доповідь про стан навколишнього природного середовища за 1993 рік, скорочений її виклад українською та англійською мовами.

У Міністерстві регулярно проводяться прес-конференції для представників преси, радіомовлення і телебачення, громадських організацій. У 1994 році на прес-конференціях, зокрема, було розглянуто питання організації вирішення гострих екологічних проблем ріки Дніпро й Придніпров'я, припинення експлуатації Чорнобильської АЕС, результати конференції міністрів охорони довкілля країн Центральної та Східної Європи, підсумки українсько-німецької робочої наради з проблем техногенно-екологічної безпеки в промисловості. Прес-центр надає засобам масової інформації оперативні прес-релізи та щоквартальні інформаційні бюлетені.

Чільне місце у поширенні відомостей екологічного характеру посідають друковані та електронні засоби масової інформації. Постійний аналіз публікацій преси, передач телебачення й радіомовлення, що здійснюється інформаційною службою Мінекобезпеки, показує, що в 1994 році, порівняно з кількома попередніми роками, помітно зросла увага журналістів до визначальних аспектів природоохоронної діяльності. Причому дедалі помітніше простежується прагнення інформаційних агентств, редакцій преси, радіомовлення й телебачення не лише відслідковувати поточну хроніку подій, а й аналізувати причинно-наслідкові зв'язки сучасного стану довкілля з соціально-економічними передумовами, з непростим ходом соціальних реформ у молодій незалежній українській державі, із гарантуванням її безпеки у найширшому розумінні.

Це засвідчує аналіз газетних публікацій за 1994 рік, проведений Прес-центром Мінекобезпеки України. Так, стабільно злободенними для України залишалися проблеми гарантування ядерної безпеки, насамперед ті, що пов'язані з Чорнобильською АЕС.

Про численні її проблеми - з різними, звісно, підходами й оцінками - писали практично всі газети, як центральні, так і периферійні. Зокрема, серйозний аналіз сучасної ситуації в атомній енергетиці, її місця й значення в розвитку економіки, впливу на здоров'я і умови проживання населення, стан природного середовища прозвучав у газетах "Голос України" ("Чи потрібне Україні законодавство про ядерну безпеку?"), "Всеукраинские Ведомости" ("Минприроды и ядерная безопасность"), "Вечірній Київ" ("Вартість мирного атому. Дорога в прірву") та ряді інших.

Помітну питому вагу серед природоохоронних публікацій мають проблеми, тісно пов'язані з урахуванням екологічних інтересів суспільства у процесі реалізації економічної реформи. Йдеться, насамперед, про проблему забезпечення України енергоносіями - власними й імпортними, утвердження режиму енергозбереження.

Своєрідним лакмусовим папірцем тут став проект спорудження нафтового терміналу поблизу Одеси. Як у самому суспільстві, так і серед журналістського корпусу відбулося чітке розмежування на прихильників і противників будівництва нафтотерміналу.

У численних публікаціях і виступах з цього приводу наводилися найрізноманітніші аргументи "за" і "проти" цього будівництва - аргументи не тільки суто енергетичного, а й економічного, екологічного, політичного, навіть глобально-стратегічного характеру. Весь хід цієї принципової дискусії показав:

 по-перше, що сьогодні питання екології органічно пов'язані з усіма найрізноманітнішими аспектами життя суспільства.

 По-друге, така грунтовна дискусія, зіткнення протилежних думок дали змогу висвітлити всі грані цієї проблеми, допомогли державним органам прийняти зважене й аргументоване рішення щодо доцільності такого будівництва, яке відповідає національним інтересам України.

Навіть у порівняно молодої екологічної журналістики України вже склалися свої традиційні "вічні" теми - це матеріали про збереження й раціональне використання одвічних ресурсів довкілля: родючої землі, чистих вод, зеленого багатства лісу. Чималу увагу приділяють засоби масової інформації й розвиткові заповідної справи. Кращим з таких матеріалів притаманні нестандартний підхід до теми, реформаторське спрямування, обгрунтованість авторських пропозицій.

Постійну увагу природоохоронній тематиці приділяють такі визнані авторитети центральної преси, як "Голос України", "Урядовий кур'єр", "Правда Украины", "Українська Газета", "Всеукраинские Ведомости", "Ваше здоров'я", столичні видання "Киевские Ведомости", "Вечірній Київ". У 1994 році до них активно приєдналися й нові видання - "Зеркало недели", "Українське слово", "Закон і бізнес", "Финансовая Украина". Екологічні публікації тут подаються як у тематичних сторінках, так і під відповідними рубриками.

На жаль, помітно скоротили газетну площу, що віддається під природоохоронну тематику, "Демократична Україна", "Сільські вісті", "Независимость". З причин в основному фінансового характеру нерегулярно виходить єдина загальноукраїнська екологічна газета "Зелений Світ". Через подібні ускладнення аналогічні труднощі спіткали й журнальні видання екологічної спрямованості - "Рідна природа" та "Ойкумена". Не налагоджено випуску серйозних екологічних видань у таких великих промислових і суспільних центрах, як Харків, Одеса, Львів, Запоріжжя, Сімферополь.

Ці факти підтверджують думку про те, що в сучасних скрутних для преси умовах екологічні видання конче потребують фінансових пільг та підтримки з боку державних органів.

У ряді областей склалася й підтримується тісна творча співдружність між природоохоронними органами й редакціями місцевих засобів масової інформації.

Так, Держуправління Мінприроди по Дніпропетровській області чимало зробило для організації випуску природоохоронних видань "Екологія і здоров'я", "Дніпро-Славута". У 1994 році спеціалісти Держуправління брали активну участь у підготовці обласного тележурналу "Людина і природа" і радіопередачі "Надія" - робота ця велася за планами, затвердженими директором Дніпропетровського телерадіооб'єднання і начальником Держуправління Мінприроди.

У Кіровоградській області Держуправління Міністерства було одним з ініціаторів щорічного обласного конкурсу засобів масової інформації "Мир - кожній оселі, екологія наша справа".

Огляд-конкурс працівників преси, радіо й телебачення на краще висвітлення проблем охорони природи організувало й Держуправління Мінприроди по Житомирській області спільно з управлінням облвиконкому у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС та правлінням обласної організації Спілки журналістів.

Звичним уже стає й приносить добрі результати співучасть у виданні екологічних газет і журналів також господарських і комерційних структур. Саме завдяки такій практиці виходять інформаційно-екологічний вісник "Дніпро-Славута" (Дніпропетровськ), "Криница" (Алчевськ Луганської області), "Екологічний сполох" (Тернопіль), новостворені журнали "Зелені Карпати" (Рахів Закарпатської області), "Паросток", газета "Трилисник" (Українське товариство охорони природи), "Наш край" (Донецьк).

Ділове співробітництво Мінекобезпеки з редакціями Українського радіомовлення забезпечує регулярне звучання природоохоронних передач на хвилях першої програми, "Променя", Всесвітньої служби Українського радіо.

Через те, що Мінекобезпеки не може взяти на себе повне матеріально-фінансове забезпечення телевізійних програм, поки не вдалося заснувати на Українському телебаченні постійного тележурналу чи телепрограми. 

 

ГРОМАДСЬКІ РУХИ

Відповідно до чинного законодавства екологічні права громадян України зокрема включають право на об'єднання в громадські природоохоронні формування, одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про стан довкілля та його вплив на здоров'я населення, одержання екологічної освіти тощо. У цілому дані вимоги законодавства витримуються, хоча організація цієї роботи, звісно, потребує удосконалення.

За 1994 рік не сталося різких змін у переліку громадських екологічних об'єднань, чия діяльність поширюється на всі регіони країни, не виникло нових авторитетних організацій. Як і раніше, найбільш масовими й активними серед них залишаються Українське товариство охорони природи, Українська екологічна асоціація "Зелений світ", Партія зелених України, Національний екологічний центр України, Українська екологічна академія, Українське відділення міжнародної організації "Грінпіс".

Можна констатувати, що триває зниження популярності й авторитету екологічних об'єднань серед населення. Характерним симптомом є те, що у 1994 році "зеленим" не вдалося провести жодного свого кандидата до складу Верховної Ради України, хоча такі кандидатури висувалися.

Так, представники Української екологічної асоціації "Зелений світ", що традиційно виступають на захист довкілля, були висунені як кандидати в третині округів міста Києва та столичної області. Майже жоден з цих кандидатів не потрапив до другого туру голосування. (Відомо, що в парламентах багатьох європейських країн - ФРН, Австрія, Норвегія - "зелені" мають досить представницькі фракції).

На думку ряду активістів природоохоронної роботи, у виборчій кампанії 1994 року взяли гору програми споживацького ставлення до навколишнього середовища. У значної частини населення України швидке падіння життєвого рівня, загроза масового безробіття, розгул злочинності, інші чисельні соціальні й економічні негаразди відсунули на другий план тривогу за стан довкілля.

Така тенденція реально існує повсюдно в нашій країні. Це спостерігається навіть у регіонах з найбільш тривожною екологічною обстановкою, приміром, у Донбасі й промисловому Придніпров'ї. І переламати таку тривожну й небезпечну для усього суспільства тенденцію можна тільки послідовною й упертою роботою - словом і ділом.

Приміром, чисельність Українського товариства охорони природи (УТОП) за 1994 рік скоротилася на 700 тисяч чоловік. Особливо виразно відчутні цей відтік і нинішня екологічна байдужість у Донецькій області, місті Києві, де раніше були особливо чисельні й активні організації. Але товариство продовжує залишатися найбільш масовим екологічним об'єднанням, гуртуючи 9,6 мільйона чоловік. У скрутний час воно зуміло провести досить значну практичну й освітню природоохоронну роботу. У 1994 році з ініціативи місцевих осередків товариства проведено майже 500 екологічних суботників, виявлено чимало порушень природоохоронного законодавства.

При Черкаському будинку природи розпочав роботу інформаційно-навчальний центр, основне завдання якого — збір інформації для створення екологічних програм інформування підприємств-природокористувачів про природоохоронне законодавство, екологічна освіта молоді.

Специфічною громадською структурою є Українська екологічна академія. Членами її є 300 провідних учених багатьох спеціальностей. Створено 13 регіональних і 13 проблемних відділень. Крім значного обсягу наукових досліджень у сфері екології колектив академії проводить і значну просвітню, викладацьку, лекторську та видавничу роботу.

Активісти асоціації "Зелений світ", Грінпісу України у 1994 році привернули громадську увагу рішучими виступами (пікетування, маніфестації, гострі статті в пресі) проти подальшої експлуатації Чорнобильської АЕС і розвитку атомної енергетики в Україні, застосування заборонених отрутохімікатів, незаконного ввезення токсичних відходів з-за кордону, повільного й неефективного розслідування причин алопеції в Чернівцях.

Утім, асоціація "Зелений світ" дещо розгубила свій авторитет серед громадськості і знизила ефективність роботи внаслідок тривалих організаційних суперечок, які логічно призвели до розколу в асоціації наприкінці 1994 року. Загалом, на результативності діяльності громадських об'єднань дедалі сильніше позначається те, що в Україні у загальнореспубліканському масштабі поки не вдалося відлагодити механізм їх реальної взаємодії.

Ефективніше це вдається робити на місцевому рівні, де легше встановлюються робочі контакти й зусилля людей логічно спрямовуються на практичну роботу задля лікування конкретних екологічних недуг регіонів.

Так, Держуправління Мінприроди по Житомирській області у 1994 році заснувало позаштатну лекторську групу. До роботи залучені вчені, активісти ряду екологічних об'єднань. Головною для себе аудиторією лектори визначили молодіжну.

Громадські активісти Закарпаття активно співпрацюють із засобами масової інформації — телеальманахом "Шовкова косиця", радіожурналом "Карпати", випустили кілька корисних книжок, спільно з державними органами заснували розумний і гарний екологічний журнал "Зелені Карпати".

Ефективно пройшла на Хмельниччині екологічна естафета "Зелена весна", в якій взяли участь активісти всіх екологічних об'єднань.

Широкий резонанс на Одещині мала науково-практична конференція "Екологічні проблеми Одеського регіону та шляхи їх вирішення", яку також готувало й проводило широке коло активістів.

Прикладів таких можна було б навесті набагато більше. Але й не так багато, як би того хотілося. Єдиного дійового громадського фронту супроти руйнування довкілля поки не створено. А це конче потрібно. Адже рятувати природу самітніми розрізненими зусиллями - справа відпочатку безперспективна.

Перспектива, зрозуміло, за гуртуванням екологічних сил. Попри всі відмінності у програмах і різниці у методах роботи. Таке розуміння надходить. Характерно, що підводячи підсумки роботи за 1994 рік, Всеукраїнська рада УТОП схвалила концепцію консолідації та взаємодії Українського товариства охорони природи з громадськими екологічними об'єднаннями та рухами. Це запрошення до спільної діяльності.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України поділяє таку лінію на співробітництво і готове сприяти гуртуванню всіх щирих екологічних сил для спільної роботи по рятуванню довкілля. 

 
 

ВИСНОВКИ, ПРОБЛЕМИ, ПРОПОЗИЦІЇ

В цілому, за матеpіалами спостеpежень в 1994 pоці можна зpобити висновок, що екологічна обстановка в кpаїні є неспpиятливою, особливо в пpомислових центpах Донецько-Пpидніпpовського pегіону, в окpемих басейнах pічок.

Однак в останні 1-2 pоки помітна тенденція до покpащення екологічної сітуації по забpудненню атмосфеpного повітpя в 18 містах pеспубліки. Так, відбулось зниження pівня забpуднення по більшості шкідливих домішок в Алчевську, Аpмянську, Гоpлівці, Дзеpжинську, Єнакієвому, Кpаснопеpекопську, Кpеменчуці, Кpивому Розі, Сімфеpополі, Чеpкасах та інших містах.

В атмосфеpних опадах у поpівнянні з попеpеднім pоком спостеpігалось зменшення вмісту окpемих хімічних сполук. Помітної тенденції зміни забpуднення повеpхневих вод не виявлено, однак поpівняно з попеpеднім pоком дещо зменшився pівень забpудненості нафтопpодуктами води pічок Західного Бугу, Дунаю, Дніпpа, Пpиазов'я.

Hамітилась тенденція до зменшення випадків високого забpуднення атмосфеpного повітpя, повеpхневих вод суші і моpських вод. Рівень забpуднення гpунтів хлоpоpганічними пестицидами зменшився, але за важкими металами у містах пpодовжує залишатись високим.

Зменшення рівня забрудненості навколишнього середовища пов'язують, пеpш за все, зі зменшенням викидів і скидів у довкілля від підприємств чеpез зниження обсягів пpомислового виpобництва і зменшення застосування мінеpальних добpив і пестицидів в сільському господаpстві.

Економічний розвиток України у 1994 р. характеризувався подальшим поглибленням кризи, відзначився найбільш глибоким спадом матеріального виробництва, загостренням кризи фінансової системи, платіжного балансу, що призвело до подальшого падіння життєвого рівня населення.

Валовий внутрішній продукт скоротився у 1994 р. порівняно з попереднім на 23%, порівняно з 1990 р. — на 47,5%. Вироблений національний доход скоротився у 1994 р. порівняно з 1993 р. на 24,5%, порівняно з 1990 р. — на 56,2%.

Незважаючи на суттєве зменшення виробництва у промисловому і сільськогосподарському секторах адекватного зменшення споживання природних ресурсів не спостерігається.

Так, найбільшими споживачами води в Україні у 1994 р. були промисловість — 9528 млн.куб.м (42,2%), в тому числі енергетика — 6559 млн.куб.м (29,1%) та чорна металургія — 1161 млн.куб.м (15,1%) сільське господарство — 8999 млн.куб.м (39,9%), житлово-комунальне господарство — 3822 млн.куб.м (16,9%).

Загальною тенденцією у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря за 1994 рік по областях і містах є їх зниження. За останні 5 років спостерігалось зменшення загального обсягу викидів від стаціонарних джерел на 3237,8 тис.тонн або на 34 %.

У 1994 р. загалом по країні було викинуто 6201,4 тис.тонн шкідливих речовин від стаціонарних джерел забруднення, що на 15 % менше порівняно із попереднім роком.

Найбільше скорочення викидів від стаціонарних джерел у 1994 р. порівняно з 1993 р. спостерігалось в Автономній Республіці Крим (44 %), Закарпатській області (38 %), Чернігівській області (34 %), Житомирській та Одеській областях (31 %), Сумській області (30%), Тернопільській області (29 %), Київській області (26%), Черкаській області (25 %), Чернівецькій, Миколаївській, Дніпропетровській областях (24 %).

Скоротились викиди забруднюючих речовин у 1994 р. порівняно з 1993 р. в ряді міст країни, в тому числі в Керчі (52 %), Чернігові (50 %), Одесі, Білій Церкві, Дружківці (46 %), Сумах (45 %), Конотопі та Костянтинівці (43 %), Красному Лучі (42 %), Кіровограді (40%), Ялті та Чернівцях (39 %). В той же час зросли викиди в м.м. Донецьку, Харкові та Слов'янську за рахунок погіршення паливного балансу (збільшення долі вугілля та мазуту, що спалюється на підприємствах енергетики).

Автотранспорт — один з найбільших забруднювачів атмосферного повітря в Україні.

Найбільший внесок у забруднення повітря в 1994 р. від стаціонарних джерел давали підприємства енергетики (32 %), металургії (26 %), вугільної (22 %) та хімічної та нафтохімічної промисловості (3 %).

Антpопогенно-техногенний вплив на довкілля постійно збільшується і досяг кpитичних значень, що значною міpою проявляється через дегpадацію гpунтового покpиву.

Одним з найбiльш вагомих факторiв забруднення навколишнього середовища i негативного впливу практично на всi його компоненти залишаються відходи виробництва і споживання.

Пpактично всі лісові насадження Укpаїни знаходяться в зоні негативного впливу пpомислових викидів або забруднюючих речовин, що переносяться через кордон з повітряними потоками, і поступово втpачають пpиpодну стійкість і здатність до самоpегуляції.

Однією з найбільш значних подій у галузі охорони рідкісних і зникаючих видів тварин є випуск у 1994 році другого видання тому "Тваринний світ" Червоної книги України.

Загальна чисельність занесених до Червоної книги тварин становить 382 види, серед яких ссавців — 41, птахів — 67, земноводних — 5, плазунів - 8, риб — 34, комах та інших безхребетних — 227 видів.

Серед основних причин, що не дають змоги довести чисельність багатьох видів тварин до оптимальної є незаконне іх добування — браконьєрство. У 1994 р. складено 5352 протоколів на порушників правил полювання, що становить 107,1% до показника 1993 р. і 123% до показника 1990 р. З порушників правил полювання стягнуто 141 млн.крб штрафів та 456,2 млн.крб — на відшкодування збитків, завданих мисливському господарству, конфісковано 709 одиниць мисливської вогнепальної зброї.

Аналіз даних Мінрибгоспу України з вилову риби на протязі п'яти років дозволяє зробити висновок про припинення падіння уловів риби.

Це дозволяє сподіватись, що вже в наступні роки будуть зростати вилови риби в природних водоймах і водотоках. 1994 року в Азовському морі спостерігалось найбільш багаточисельне за останні 3 роки покоління молоді хамси (близько 11 млрд. екземплярів). Це забезпечить стабільний промисел в морі, як мінімум, в наступні 2 роки.

У 1994 році природно-заповідний фонд збільшився на 265 нових територій та об'єктів загальною площею 52,7 тисяч гектарів.

Екологiчний стан прибережних вод Чорного моря у межах України у 1994 р. не зазнав погiршення у порiвнянні з минулими роками.

Екологічний стан Азовського моpя в 1994 pоці у поpівнянні з 1993 pоком істотних змін не зазнав.

Річка Дніпро та її притоки зазнають найбільшого антропогенного навантаження серед водних об'єктив України.

Стан здоpов'я населення Укpаїни погіpшується.

Удосконаленню природоохоронного законодавства значною мірою сприяли прийняті в 1994 році закони та підзаконні акти.

Починаючи з 1994 року у Державному бюджеті України виділено окремий розділ "Охорона навколишнього природного середовища", що стало позитивним кроком в плані концентрації коштів для фінансування природоохоронних заходів. Але розпорядником коштів залишається Мінфін, а Мінекобезпеки лише погоджує напрямки їх використання іншими міністерствами і відомствами.

Важливим напрямом еколого-економічної реформи Мінекобезпеки вбачає в створенні механізму надання підприємствам пільг при здійсненні ними ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, випуску екологічно-чистої продукції. Міністерством розпочата робота по розробці механізму здійснення екологічного аудиту, що надзвичайно актуально при масовій приватизації, яка розпочинається в Україні.

Hапpикінці 1994 pоку відбулося об'єднання Міністеpства охоpони навколишнього пpиpодного сеpедовища та Деpжавного комітету з ядеpної та pадіаційної безпеки.

Кpім підpозділів колишнього Деpжатомнагляду, які увійшли до утвоpеної адміністpації ядеpного pегулювання, у складі Міністеpства утвоpено і pяд інших нових упpавлінь. Пеpш за все, це підpозділи, які pегулюватимуть викоpистання пpиpодних pесуpсів. Вони ноpмуватимуть викоpистання національних пpиpодних pесуpсів, спиpаючись, пеpедовсім, на достовіpну оцінку їх стану.

Екологічною безпекою опіковуються упpавління відходів та втоpинних pесуpсів; техногенно-екологічної безпеки; екологічної експеpтизи.

Економічні управління забезпечують pеалізацію екологічної pефоpми: введення плати за викоpистання пpиpодних pесуpсів, платежів за шкідливі викиди і скиди, pозміщення відходів. Це — упpавління економіки, pегіональної політики та упpавління фінансів, бюджету та інвестицій.

Один з найважливіших підpозділів — Адміністpація ядеpного pегулювання. Вона має автономний стасус і стpуктуpа її відповідає Закону Укpаїни "Пpо викоpистання ядеpної енеpгії та pадіаційних захист" та Договоpу пpо неpозповсюдження ядеpної збpої. Блок включає упpавління ноpмативного pегулювання та аваpійного планування, ліцензування ядеpних установок, ліцензування ядеpного паливного циклу, pадіоекології, pадіаційних технологій та pадіоактивних відходів.

Міністерство спільно з підпорядкованими йому Науковими центрами та іншими науковими організаціями та установами в контексті еколого-економічних реформ в Україні і програми відродження навколишнього природного середовища виконали значний обсяг науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, основними результатами яких є:

 концепція екологічного нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів і програма робіт по її реалізації;

 державні стандарти та керівні нормативні документи України, що регламентують природокористування (11);

 концепція і програма метрологічного забезпечення вимірювань в охороні навколишнього природного середовища;

 метрологічні та методичні основи аналітичного контролю стану та забруднення природного середовища;

 обстеження басейну р.Дніпро (в межах Українсько-Канадського науково-технічного співробітництва), Південного Бугу, Печенізького водосховища, Прибережної зони Азовського і Чорного морів, Сіверського Донця та інш.;

 оздоровлення р.Дніпро та поліпшення якості питної води;

 оцінка впливу токсичних забруднень на навколишнє середовище за допомогою біотестування;

 система довгострокових заходів щодо поліпшення стану поверхневих вод в басейнах Сіверського Донця, малих річок Приазов'я та Причорномор'я, Південного Буга, Дністра, Тиси, Дунаю та інш.;

 прогноз та довгострокова програма розвитку екологічно доцільних технологій природокористування паливно-енергетичного комплексу;

 інвентаризація водно-болотних угідь України;

 комплексний діагноз та прогноз стану екосистеми Чорного моря, включаючи прибережні райони та континентальний шельф України, в умовах антропогенного впливу;

 механізм реалізації програми першочергових заходів щодо екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища Донецько-Придніпровського регіону на рівні підприємств, міста, області;

<

  визначення еколого-економічних умов регулювання міжрегіональних та міждержавних відносин щодо використання та охорони транскордонних рік;

 екологічні критерії розміщення АЕС та підприємств ядерної енергетики тощо.

У 1994р. Мінекобезпеки було забезпечено розробку проекту Закону України "Про екологічну експертизу" (прийнятий у лютому 1995р.).

На протязі 1994р. еколого-експертними підрозділами Мінекобезпеки України розглянуто більше 4,5 тис. одиниць різної передпроектної та проектної документації: схем, програм, концепцій, ТЕО, ТЕР, проектів, робочих проектів, документації по впровадженню нової техніки, технології, матеріалів і речовин.

За результатами проведеної екологічної експертизи майже 32 відсотки проектних матеріалів було відправлено на доопрацювання або зовсім відхилено, як екологічно необгрунтованих, тобто практично кожний третій матеріал не отримував позитивного висновку державної екологічної експертизи.

Найважливішими об'єктами екологічної експертизи загальнодержавного значення були такі, як "Програма розвитку хімічної промисловості України", "Комплексна програма розвитку титанової промисловості України", "Державна програма розвитку гірничо-металургійного комплексу України до 2000 року", "Державна програма виробництва та споживання гелію в Україні", "Державна програма розвитку виробництва двигунів внутрішнього згорання".

Була проведена державна екологічна експертиза документації на будівництво таких особливо значних народногосподарських об'єктів, як морський нафтоперевалочний комплекс в районі м.Одеси, комплекс по прийманню, зберіганню і відвантаженню цементу в Іллічівському морському торговому порту, 2-га черга Дунай-Дністровської зрошувальної системи, Подільський мостовий перехід через р.Дніпро в м.Києві і спільна з ним дільниця Подільсько-Воскресенської лінії метрополітену та інші.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерноі безпеки України продовжує брати участь у виконанні міжнародних програм , розпочатих раніше, та координувати впровадження міжнародних природоохоронних проектів.

Ядерних та радіаційних аварій на АЕС у 1994 році не було. У цілому рівень безпеки експлуатації АЕС України в 1994 році визнано задовільним.

Всього на АЕС України у 1994 р. відмічено 143 порушення, врахованих у відповідності з "Положенням про порядок розслідування і обліку порушень в роботі АЕС", що на 19% менше ніж у 1993 році.

Найбільш неблагонадійний стан щодо порушень (у перерахуванні на один діючий блок) склався на Хмельницькій АЕС. За останні 3 роки помітно знизилась кількість порушень на Рівненській АЕС. Стабільним є стан безпеки на Чорнобильській АЕС.

Серед першочергових заходів, що потрібно здійснити в галузі ядерної і радіаційної безпеки, доцільно відзначити удосконалення нормативної бази, а саме:

 розробку та прийняття Закону України "Про радiацiйний захист населення"; пiдзаконних актiв до Закону України "Про використання ядерної енергiї та радiацiйну безпеку";

 доопрацювання проектiв законiв та iнших нормативних актiв, якi розробляються безпосередньо Мiнекобезпеки України (Закон "Про зони надзвичайних екологiчних ситуацiй", "Правила вiдшкодування шкоди, заподiяної порушеннями законодавства по охоронi навколишнього природного середовища" та iнш.);

 розробку екологiчних нормативiв на викиди i скиди в частинi викидiв i скидiв радiоактивних речовин;

 розробку економiчних нормативiв природокористування в частинi розробки плати за викиди i скиди радiоактивних речовин;

 розробку екологiчних критерiїв вибору майданчикiв розташування об'єктiв ядерної енергетики та з використанням радiацiйно-небезпечних технологiй.

Екологiчнiй стан територiй i об'єктiв, що знаходяться у вiданнi вiйськово-промислового комплексу, та рiвень природоохоронних заходiв здебiльшого характеризуються як незадовiльнi. Одним з реальних шляхів могло б бути введення в гарнізонах природоохоронного режиму, близького до режиму заповідної зони. При жорсткій централізації управління та військовій дисципліні дотримання такого режиму цілком під силу майже кожному окремому гарнізону.