ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА КРЕДИТУ ТА ЙОГО РОЛЬ У СУСПІЛЬНОМУ ВІДТВОРЕННІ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

КИІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра політичної економії

ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА КРЕДИТУ ТА ЙОГО РОЛЬ У СУСПІЛЬНОМУ ВІДТВОРЕННІ.

Курсова робота з

політичної економії

студентки 1 курсу

спеціальності 0103

групи 4

Воєводи Наталії Вікторівни

Науковий керівник

Шумілов О. Ю.

КИЇВ 1999

ПЛАН:

Вступ.

Сутність кредиту.
Види і форми кредиту.
Роль кредитуу відтворенні валового національного продукту (ВНП).
Особливості кредитної системи в Україні.

Висновок.

Вступ.

Кредит (від лат. сreditum - позика, борг) є однією з найскладніших економічних категорій. Передумовою його історичного генезису було майнове розшарування суспільства в період розкладу первісно-общинного ладу. Але характеру об'єктивної необхідності він набув лише за умов становлення і розвитку товарно-грошових відносин. Ця необхідність була зумовлена особливими взаємовідносинами між товаровиробниками: коли продавцю потрібно було продавати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити (тому що він ще не виготовив або не продав свій), виникала потреба у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, в кредит. Ще більшою мірою, чим функціонуючим виробникам, кредит був необхідним тим, хто тільки прагнув організувати виробництво, але не мав для цього власних коштів.

З часом розвививаються різні форми (товарна та грошова) і види (комерційний, банківський, споживчий, іпотечний та ін.) кредиту, виникли відповідні економічні інститути, які акумулюють і перерозпроділяють кредитні ресурси-банки, постійно розширювалась сфера функціонування, яка відіграє важливу роль у запезпеченні неперервності процесу відтвореня, а конкретніше-неперервності продукту в процесі його руху.

Рух вартості у відвореному процесі суспільства перш за все втілюється в кругообороті і обороті виробничих фондів підприємств різних форм власності. Виробничі фонди в кожний даний момент одночасно існують в грошовій, продуктивній та товарній формах. Рух вартості фондів являє собою послідовний, неперервний її перехід від однієї функціональної форми до іншої. Цьому процессу об’єктивно притаманна нерівномірність, обумовленна індувідуальним характером кругообороту і обороту фондів на кожному підприємстві внаслідок несхожості організаційно-технічних характеристик виробництва і реалізації продукції.

Коливання в кругообороті основних фондів обумовлені невідповідностю між потребою у великих одноразових витратах на оновлення основних фондів і поступовим характером відшкодування їх вартості в процессі амортизації. В результаті у підприємств може утворюватися як тимчасовий надлишок коштів, що накопичується у фондах розвитку виробництва, так і потреба в додаткових грошових ресурсах для технічного переоснащення або виробничого будівництва у випадку недостатності власних накопичень, тобто виникає потреба у кредиті. Нерівномірність руху оборотніх фондів підприємств викликається відхилиннями фактичної потреби в оборотніх засобах від їх нормативу, який визначає мінімум об’єму власних грошових ресурсів підприємства, необхідних для його нормальної діяльності. Потреба в оборотних засобах залежить від багатьох факторів, специфічних для кожного підприємства: сезонності виробництва, характера виробленої продукції і спожитої сировини, величини робочого періоду, співвідношенням між часом виробництва і часом обігу продукції, рівнем цін на неї тощо. Норматив власних оборотніх засобів носить усереднений характер. Зрозумїло, що індивідуальність кругообороту оборотніх засобів підприємства об’єктивно обумовлює можливість невідповідності між потребою в оборотніх засобах і фактичною наявністю їх в даний момент. При цьому може виникати як тимчасовий надлишок оборотних засобів, так і необхідність в залученні додаткових грошових ресурсів. Коливаннями доходів та випадків зумовлюється також потреба населення в кредиті.

У молодих людей потреби часто перевищують їх прибутки. І навпаки, у людей похилого віку прибутки, як правило, перевищують видатки. Це також, з одного боку, викликає потребу в кредиті, а з іншого - створює умови для його надання. Можна зробити висновок, що необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність поточних або майбутніх прибутків у позичальника, а конкретними причинами, що обумовлюють необхідність кредиту - коливання потреби в коштах та джерелах їх формування, як у юридичних, так і фізичних осіб.

1. Сутність кредиту.

"Кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненя і, як правило, з виплатою процента" (1, ст.128).

Економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення. В цих відносинах завжди беруть участь не менш ніж дві сторони: кредитор - сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі в кредит і позичальник - сторона, що зацікавлена в одержані позики для досягнення своєї певної мети. Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, відносно яких укладається угода позики, - є об’єктом кредиту.

Рушійним мотивом кредитних відносин є отримання додаткового прибутку (доходу) кожним із суб’єктів кредитних відносин: кредитор отримує його у формі відсотку на кошти, надані у позику, а боржник - у вигляді прибутку на позичені кошти, використані у підприємницькій діяльності, чи на розширення свого власного споживання (3, ст.392). Завдяки цьому, кредит справляє важливий стимулюючий вплив на поведінку економічних суб’єктів. Але об’єктивної необхідності кредиту, про яку мова йшла вище, а також його стимулюючих мотивів недостатньо для повноцінної реалізації кредитних відносин. Для цього необхідні також певні економіко-правові умови.

Сама природа кредитної угоди, яка грунтується на тимчасовому запозичені чужої власності, зумовлює необхідність матеріальної відповідності її учасників за виконання взятих на себе зобов’язань. Це можливо у випадку, коли кругооборот коштів господарюючих суб’єктів відокремлений від кругообороту коштів суспільства і організації, які вступають в кредитні відносини і повинні бути власниками наявного у них майна або (якщо це державні підприємства і організації) мати право володіння в користування майном. Таким чином, учасники кредитної угоди повинні бути юридично самостійними особами і функціонувати на засадах господарського або комерційного розрахунку. Фізичні особи можуть стати суб’єктами кредитних відносин, якщо вони дієздатні в правовому відношенні і мають стабільні гарантовані джерела доходів.

Другою обов’язковою умовою реалізації кредитних відносин є збіг економічних інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому має узгодженя конкретних параметрів позики: її забезпечення, строку кредитування, величини проценту тощо, а також наявності альтернативних варіантів фінансування і розширення коштів. Особливого значення ця умова набула при переході до ринку.

Основними суб’єктами кредитної угоди виступають держава, банківкькі установи, підприємства і організації різних форм власності та громадяни.

2. Види і форми кредиту.

В залежності від комбінації суб’єктів кредитної угоди можна виділити основні види кредиту:

банківський,
комерційний,
споживчий,
державний,
міжнародний.

Банківський кредит - це рух позичкового капіталу, який надається банками у позику на умовах забезпеченості, цільового характеру, терміновості, поворотності та платіжності. Він виражає економічні відносини між кредиторами (банками) і суб’єктами кредитування, якими можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Банківський кредит пов’язаний з акумулюванням тимчасово вільних грошових ресурсів, їх перерозподілом, а також з емісією грошових знаків в обіг через систему кредутування. Поворотна форма руху грошових ресурсів створює можливість перерозподілити їх неодноразово.

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка виражає відносини з приводу перерозподілу матеріальних фондів між двома підприємствами і продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником). Він надається у вигляді відстрочки платежу за продані товари і оформлюється векселем, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя. Основне призначення комерційного кредиту - це прискорення реалізації товарів і одержання прибутку. Комерційний кредит обмежений строками і сумами, його розміри залежать також від розміру резервних капіталів функціонуючих кредиторів, тому він має менші можливості, ніж банківський.

Споживчий кредит відбиває відносини між кредитором і позичальником з приводу кредитування кінцевого споживання. В ролі позичальників тут виступають фізичні особи, а в ролі кредиторів - банки, позабанківські кредитні установи (ламбарди, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи), підприємства і організації. Видача споживчого кредиту населенню прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів.

Державний кредит відбиває кредитні відносини з приводу акумуляції державою грошових ресурсів на засадах поворотності для фінансування державних видатків. Кредиторами можуть виступати фізичні або юридичні особи, позичальником - держава в особі її органів (Міністерство фінансів, місцеві органи). Дана форма дозволяє позичальнику мобілізувати додаткові кошти для покриття бюджетного дефіциту, без здійсненя для цих цілей паперовогрошової емісії. Державний кредит також використовується як один із засобів стабілізації грошового обігу.

Міжнародний кредит являє собою тимчасову передачу товарних або грошових ресурсів одних країн для використання іншими країнами з метою прискорення їх суспільно-економічного розвитку. Суб’єктами кредитних відносин тут виступають держави, банки, міжнародні валютно-кредитні організації, окремі юридичні особи. Розрізняють такі основні напрями міжнародних кредитних відносин:

відносини, що виникають між високорозвинутими країнами світу і тими, що розвиваються, намагаючись стати врівень з ними;
відносини, що виникають між розвинутими країнами;
відносини, що виникли недавно між високорозвинутими країнами і колишніми країнами соціалістичної співдружності, які відмовилися від соціалістичної доктрини і стали на капіталістичний шлях розвитку.

Об’єктом кредиту є гроші або речі, що втілюють певну вартість. Позичальник використовує їх для підтримання процесу виробництва або для задоволення своїх особистих потреб. Тому об’єкт кредитних відносин для позичальника має не тільки вартість, а й споживчу вартість. Вона полягає в тому, що спрямовані в обіг гроші чи речі забезпечують позичальнику зростання вартості, тобто є капіталом. Коли ж гроші або речі надаються в кредит для задоволення особистих потреб позичальника, то це передбачає одержання позичальникам у майбутньому доходів від його теперешньої, минулої (пенсіонери) чи майбутньої (студенти, учні) участі в процесі суспільного виробництва, тобто від використання його робочої сили як товару, без чого не можливе самозростання капіталу.

В умовах ринкової економіки об’єктом кредитних відносин переважно є гроші, як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси: матеріальні, технічні, трудові, природні тощо. Кредитні відносини виникають з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненя (тобто з приводу перерозподіла вже розподіленого валового національного продукту, насамперед національного доходу). Надана у тимчасове користування вартість, через певний час має бути повернена до її власника, причому, як правило, з виплатою відсотку. Таким чином, за кредитною угодою від кредитора до позичальника переходить у тимчасове користування, лише споживча вартість грошей чи речей без зміни їх власника. Цим кредит відрізняється від товару, котрий після продажу його, повністю переходить від продавця до покупця.

Передумовою поверненя кредиту є кругообіг основних та оборотніх коштів або одержання доходів позичальником. У виключних випадках кредит може бути повернений третьою особою - гарантом, коли позичальник не спроможній сам це зробити. Найчастіше у ролі гаранта виступає великий банк.

Конкретний строк поверненя кредиту залежить від того, як здійснюється кругообіг коштів у позичальника (строк завершення циклу кругообігу або його стадій), та від можливості кредитора щодо строку, на який він може надати кредит.

За термінами використання і погашення, кредит поділяється на:

короткострокові кредити (до 1 року) пов’язані переважно з функціонуванням оборотніх фондів і фондів обігу;
середньострокові (від 1 до 5 років) - з оборотом основних фондів;
довгострокові (більше 5 років) охоплюють інвестиційні процеси, капітальні вкладення в нове будівництво.

Такий поділ випливає з економічної природи об’єктів, що кредитуються. Характерною рисою кредиту є сплата відсотків за користування ним. Без одержання доходу у вигляді відсотку в кредитора не буде зацікавленості позичати гроші. Адже формула руху позикового капіталу в ринковій економіці має вигляд Г - Г. З цієї формули, проте, не видно яким чином зростає вартість надана в позику. Це можна побачити, якщо поєднати формулу руху позичкового та промислового капіталів: Г - Г - Т... В... Т- Г - Г

Лише в процессі виробництва вартість має здатність до самозростання, за рахунок додаткової вартості, створеної працею учасників виробництва. Але авансовані у виробництво кошти не завжди повертаються з процесу кругообігу з приростом. Це спостерігається, наприклад, коли від реалізації продукції позичальник має збитки. Тоді проблематичним стає не тільки сплата процента, а й погашення позики (Г). У зв’язку з цим відносини між кредитором і позичальником будуються таким чином, що перший здійснює постійний контроль за другим. Якщо виникає загроза повернення кредиту, то кредитор проводить певні заходи щодо її запобігання, аж до дострокового стягнення заборгованості по позичці.

Одним із джерел кредитних ресурсів є залишки на розрахунках у банках вивільних із кругообігу авансованих коштів внаслідок постійних коливань як потреби в них, так і джерел їх формування. Передусім -це кошти, призначені для нових закупок сировини, палива, тари тощо. До використання за цільовим призначенням на розрахунках тимчасово осідають грошові кошти, необхідні для чергової виплати заробітної плати, а також не розподілені амортизаційні відрахування, прибуток та інші кошти підприємств. Крім цих тимчасово вільних коштів, найбільш кредитним ресурсом є грошові заощадженя населення, що зберігаються як на розрахунках у кредитних установах, так і на руках. Останні можуть бути використані для купівлі облігацій скарбниці чи підприємств, а також для надання позичок іншим громадянам. Розрахунки між підприємствами, організаціями та установами здійснюються у безготівковому порядку. Тому після списання з одного рахунку і до зарахування на інший, кошти знаходяться у розрахунках, в дорозі. Вони вже не нелажеть платникові, але ще не належать і одержувачу. Ці кошти рахуються на балансі банку і використовуються ним як кредитні ресурси.

Банки, крім коштів своїх клієнтів, що зберігаються в них, мають власні кошти: сплачувальний, резервний та інші фонди, нерозподілений прибуток, що також служать для видачі кредитів. Кредитними ресурсами виступають також тимчасові вільні кошти, які постійно є на розрахунках державного і місцевих бюджетів, бюджетних установ.

Отже, у народному господарстві постійно є кошти які можуть використовуватися як кредитні ресурси для надання позик. Сукупність цих коштів в ринкових умовах становить позичковий капітал країни. Він перебуває у постійному русі, породжуючи виникненя кредитних відносин. Тому кредит трактується нерідко, як форма руху позичкового капіталу.

3. Роль кредиту у відтворенні валового національного продукту (ВНП).

Кредитні відносини відбивають єдиний цілісний процес тимчасово вивільнених коштів і виникнення тимчасової потреби в них у процесі суспільного відтворення. Опосередковуючи зміну функціональних форм ВНП і забезпечуючи тим самим безперервність його руху, кредитні відносини є об’єктивною необхідною частиною економічних відносин суспільства.

В умовах планово-адміністративного управління економікою, кредит, який за своїми об’єктивними властивостями виступає фактором інтенсіфікації виробництва, нерідко використовувався як важіль екстенсивного розвитку економіки. Це виявляється, зокрема, в автоматичному характері кредитування, в процесі якого кредити надавалися без ув’язки з наявними кредитними ресурсами, використовувалися для покриття непродуктивних витрат, кредитування надпланових запасів або видавалися без забезпечення товарно - матеріальними цінностями. Кредитний перерозподіл часто відігравав антистимулюючу роль, оскільки проводилися без урахування кредитноспроможностей господарюючих суб’єктів і тому використовувався для покриття збитків неефективно працюючих підприємств за рахунок добре працюючих підприємств. Не завжди виконувався принцип строковості кредиту. Така практика кредитування, яка не вираховувала і на віть суперечила сутнісним властивостям кредиту, перешкоджувала реалізацїї його далі в розвитку і підвищенні ефективності економіки, нормальному відтворенні ВНП.

По мірі переходу до ринку, широкого впровадження економічних методів управління, підвищення ролі вартісних категорій в управлінні економікою, зростає регулююча роль кредиту. В розвинутому ринковому господарстві кредит виступає як інструмент безпосереднього регулювання процесів відтворення. Будучи розподільною категорією, кредит не може виступати як матеріальний фактор виробництва, безпосередньо впливаючи на сам виробничий процес. В той же час кредит забезпечує процес зміни вартісних форм ВНП в процесі його руху, обслуговує весь процес розширеного відтворення, і тим самим виступає як фактор його неперервності.

Активний вплив кредиту на відтворювальний процес реалізується шляхом застосування його, як інструмент перерозподілу вільних ресурсів, а також за рахунок його стимулюючих властивостей, які обумовлюють раціональне використання запозичених коштів.

Як відомо, кредит об’єктивно виступає, як необхідне джерело формування основних і оборотніх засобів господарюючих суб’єктів. Завдяки кредитним відносинам випадає необхідність обов’язкового нагромадженя власних засобів і відбувається більш швидше залучення ресурсів в господарський оборот за рахунок економії часу на закупку сировини, матеріалів тощо. Таким чином, сприяючи неперервності відтвореного процесу, кредит разом з тим є фактором прискорення. Зрозуміло, що кредит не може прямо вплинути на скорочення часу виробництва товарів, оскільки воно має об’єктивні межі, обумовлені зовнішніми факторами, зокрема технологією виробництва. Його вплив на прискорення процесу відтворення реалізується за рахунок скорочення часу, що витрачається на зміну функуціонуючих форм продукту, що збільшує швидкість обороту фондів. Особливо ефективним в данному випадку є надання платіжних кредитів та комерційного кредиту, які безпосередньо сприяють прискоренню реалізації товарів. Крім того, як фактор прискорення відтворювального процесу, кредит виступає за необхідність повернення взятих у позику коштів у встановлений строк, а також обов’язковість плати за них у вигляді відсотку, змушує позичальника вживати заходи щодо підвищення ефективності суспільного виробництва і, як наслідок, прискорення процесу відтворення ВНП.

В силу своїх сутніх властивостей кредит взаємодіє зі збалансованостю економіки, яка виступає найбільш важливою умовою ефективності суспільного виробництва. Зокрема, нормальне функціонування кредитних відносин в економічно обгрунтованих межах передбачає дотримання рівноваги між наявними в суспільстві тимчасово вільними ресурсами і об’ємами перерозподіляємих за допомогою кредиту коштів. Порушеня данної рівноваги приводить до спотворення природи кредиту і негативно впливає на грошовий обіг, що дестабілізує до певної міри всю економіку. Взаємодіючи зі збалансованостю економіки, кредитні відносини безпосередньо впливають на неї. Так, в ринковій економіці роль кредиту виявляється у регулюванні, тобто підтримуванні або оптимізації пропорцій суспільного відтворення. Кредитна форма перерозподілу ВНП і національного доходу є завершальною. Вона охоплює, поряд з фінансовою формою, перерозподіл між виробничою і невиробничою сферами, між галузями виробництва і регіонами. Таким чином, кредит певною мірою впливає на формування структури суспільного відтворення ВНП, на найбільш важливі пропорції суспільного господарства: співвідношення між фондами заміщення, нагромадження, споживання тощо. Сприяючи вирівнюванню норми прибутку в різних галузях, кредит впливає також і на галузеву структуру суспільного господарства, оскільки тимчасово вільні ресурси перерозподіляються в галузі, де забезпечується отримання більшого прибутку.

Взаємодія кредита зі збалансованістю економіки виявляється в його першому впливі і на товарно-грошову збалансованість. З однієї сторони, використання кредиту в суспільному господарстві з дотриманням усіх принципів кредитування (строковості, платності та інших) веде до збільшення виробництва товарів. Досить важливо, що в конкретних умовах і комерційній направленості діяльності банків, позики надаються підпртємствам, у яких виробництво організоване більш ефективно і чиї товари користуються попитом. Тим самим кредит стимулює розширення виробництва товарів, яких потребує суспільство, тобто сприяє розширенню ємності ринку з позиції пропорції.

З другого боку, кредит є одним з основних регуляторів сукупного грошового обігу, а за допомогою останнього внутригосподарського обороту кожного суб’єкта економічної діяльності, й обороту грошових доходів населення. Внаслідок цього кредит сприяє розширенню ємності ринку з позицій попиту. Цей аспект ролі кредиту в ринкових умовах надзвичайно важливий і обумовлений тією обстановкою, що грошові знаки і платіжні засоби, які обертаються в сучасних грошових системах, мають кредитний характер (2, ст.124). Таким чином, за допомогою кредиту контролюється суспільна корисність (rocapit), що входить до складу ВНП, а шляхом розширення ємності ринку, з позицій як попиту так і пропозиції, забезпечується більш повна і якісна їх реалізація.

Важливу роль кредит відіграє в забезпеченні науково-технічного прогресу (НТП). Підвищення його технічного і технологічного рівнів відтворювального процесу здійснюється перш за все непрямим шляхом: забезпечення неперервності виробництва, стимулювання збільшення випуску продукції тощо. Разом з тим кредит прямо виступає фактором, що забезпечує НТП, оскільки він є найважливішим джерелом капіталістичних вкладень. Ефективність кредитних важелів розвитку НТП визначається кредитною політикою, яку проводить держава. Але в реалізації ролі кредиту в даній сфері необхідно здійснювати пріоритетне кредитування наукових галузей, конверсійних програм; цілеспрямоване кредитування технічного вдосконалення виробництва, впровадження у виробництво нових видів товарів, що користуються попитом населення або мають велике народогосподарське значення; розвиток інноваційних банків, які спеціалізуються на кредитуванні нових технічних і технологічних проектів тощо. Сприяючи розвитку НТП, кредит тим самим впливає на поліпшення якісної структури ВНП, створює передумови подальшого його відтворення на розширеній основі.

Оскільки найвищою метою суспільного відтвореня є розвиток людини, її фізичних і духовних здібностей, необхідно відзначити роль кредиту в соціальній сфері. По суті всі кредити мають соціальну направленість, тому що на їх основі підвищується ефективність суспільного відтворення і, відповідно більш повно задовольняється потреба суспільства, зростає життєвий рівень. Виступаючи одним з факторів впровадження прогресивної техніки і технологій, кредит сприяє скороченню важкої і низькокваліфікованої праці, зростанню продуктивності суспільної праці та доходів трудящих. Кредит сприяє покращеню стану споживчого ринку у відповідності з пріоритетом соціальної політики. В цій сфері вагома роль тих кредитів, які спрямовуються в галузі виробництва товарів народного споживання, торгівлі тощо., пільгове кредитування сільського господарства. Велике соціальне значення має споживчий кредит, який сприяє більш швидкому зростанню життєвого рівня населення.

Підводячи підсумки, слід зазначити, що головна роль кредиту у відтворені ВНП полягає в наступному: по - перше, кредит забезпечує неперервність відтворювального процесу; по - друге, виступає фактором його прискорення; регулює пропорційність відтворення складових частин ВНП. Крім того, кредитні відносини, сприяючи впровадженню досягнень НТП у виробництво, забеспечують покращення якісного складу ВНП, і що найголовніше, сприяють досягненню основної мети суспільного відтворення - підвищенню добробуту народу.

4. Особливості кредитної системи в Україні.

Якщо звернутися до сукупності кредитних відносин в цілому, то на їх функціонування здійснює великий вплив система економічних відносин суспільства, і впершу чергу відносини власності, які визначають характер руху кредитних ресурсів в масштабах суспільства. Це виявляється у впливі на організацію акумулювання і перерозподілу тимчасово вільних коштів, а через механізм кредитування - на характер руху кредитних ресурсів в конкретній кредитній угоді.

Сьогодні Україна намагається перейти від планової, командної до соціально орієнтованої ринкової економіки. Здійснюється переорієнтація в кожній сфері економічного життя країни, в тому числі і в кредитній, де істотно змінився характер і напрямки руху кредитних відносин. Але щоб глибше з’ясувати ці зміни, необхідно розглянути, яким же був рух кредитних ресурсів за умов командно-адміністративної системи.

При плановій централізованій економіці кредит трактується як рух позичкового фонду суспільства, єдиним власником якого виступала держава. У зв’язку з тим, що учасники кредитних відносин були головним чином суб’єктами суспiльної власності, державні органи планували і централізовано регулювали в основному адміністративними методами рух позичкового фонду. При цьому майже не враховувались інтереси суб’єктів кредитної угоди, форми руху кредитних ресурсів були досить одноманітними: держава фінансувала банки, банки кредитували підприємcтва. Це призводило до кредитного перенасичення господарств, що виявлялося в незабезпеченні кредиту, в порушенні його поворотності і списуванні боргів. В результаті дотримання принципів кредитування ставало неможливим.

Сьогодні значна частина позичкового фонду все ще залишається власністю держави. В той же час здійснюється перехід від детального планування кредиту до економічних методів регулювання його руху в рамках навіть державної власності. Це привносить елемент стихійності в рух позичкового фонду. Він все більш набуває децентралізованого характеру. Дані зміни зумовлені перш за все розвитком відносин власності, зокрема наділенням державних підприємств більш широкими правами розпорядження власними коштами у зв’язку з переходом до функціонування на засадах самофінансування, а також розвитком повного госпродрозрахунку, державних банків і процесом їх акціонування. Ці учасники кредитних відносин в нових умовах вже не повинні бути об’єктами адміністративних методів управління з боку держави. Ще більшою мірою це відноситься до новостворених комерційних банків, акціонерних і приватних підприємств.

Таким чином власниками позичкового фонду сьогодні є перш за все банк (Національний банк України і комерційні). Крім того, власником цього фонду виступають підприємства різних форм власності, страхові та інвестиційні компанії, громадяни тощо. Реформа банківскої системи обумовила децентралізацію і демонополізацію позичкового фонду, оскільки акціонерний характер формування статутних фондів комерційних банків передбачає значне розширення їх прав по розпорядженню кредитними ресурсами.

Отже в сучасних умовах рух кредитних ресурсів починає набувати децентралізованого характеру, а управління ними все більшою мірою здійснюється через систему заходів державно-кредитного регулювання економіки.

І нарешті, здійснюється цільова направленість руху позичкового фонду. Раніше, розподіл кредитних ресурсів формально був підпорядкований задачі розвитку економіки в цілях підвищення добробуту народу, а на практиці нерідко суперечив і їй, і економічній доцільності. З розвитком ринку, комерціалізацією діяльності підприємств і кредитних установ державного сектору, як керівний мотив руху кредитних ресурсів починає виступати отримання позичкового відсотку, який є критерієм вільного розподілу кредиту по галузям і суб’єктам господарювання.

Основною функцією банківської системи є кредитування підприємств різних галузей народного господарства. Але наші фінансово-кредитні інститути поки що не можуть дозволити собі це.Як правило, кредитуванням реального сектора економіки у нас займаються так звані системоутворюючі банки, наприклад, «Промінвестбанк» або «Україна». Щодо інших, то комерційні банки не дуже поспішають заробити гроші на кредитуванні підприємств. В основному їх завдання - це кредитування фізичних осіб. Причина в тому, що немає ніяких проблем щодо забезпечення застави, а також більш просто простежити за там, куди пішли гроші, та у разі виникнення неприємностей закликати боржника до відповіді у суді. Але деякі з комерційних банків намагаються працювати з підприємствами, хоча це не приносить більших грошей, ніж співробітництво з фізичними особами. Ми знаємо, що половина наших підприємств збиткові, і будь-які інвестиції не взмозі допомогти.

Протягом 1998 року біля 55% промислових та 90% сільськогосподарських підприємств працювали зі збитками. ВВП знизився на 1,7% по відношеннб до рівня 1997 року. Але якщо у підприємства все добре, це ще не є гарантом того, що кредит буде отримано. Однією з головних причин є те, що для отримання кредиту в банку, необхілно надати фінансово-кредитному інституту ліквідну заставу. Як правило, це нерухомість. Друга причина в тому, що фінансові інститути, щоб уникнути будь-яких ризиків, бажають бачити у вашій особі постійного клієнта. І останнє - банки не кредитують підприємства більш ніж на 1 рік.

Сьогодні Національний банк виступає у своїх телеграмах з призивом до банків кредитувати вугледобувні підприємства. Але при цьому він просить звертати увагу на кредитоспроможність цих підприємств та наявність реального забезпечення для своєчасного погашення кредитів та процентів по ним.

Описані тенденції руху кредитних ресурсів характерні для всього періоду реформи в Україні, які тривають з 1991 р. До певної міри вони характерні і для періоду 1994-1997 р.р.

Таблиця 1

Залишки заборгованості на кінець 1997 року.

[1, с.62]

Роки

Всього

У валюті

За терміном

Національній

Іноземній

Кроткострок.

Довгострок.

1991

0,97

0,85

0,12

1992

1993

406

358

396

1994

1558

1199

359

1381

176

1995

4113

3029

1084

3678

435

1996

5452

4102

1350

4885

607

1997

5093

3752

1342

4472

621

Таблиця 2

Питома вага у загальному обсязі, %

[1, с. 62]

Роки

Всьго

У валюті

За терміном

Національній

Іноземній

Короткострок.

Довгострок.

1991

100

87,2

12,8

1992

100

90,6

9,4

95,4

4,6

1993

100

94,8

5,2

97,4

2,6

1994

100

88,7

11,3

1995

100

73,6

26,4

89,4

10,6

1996

100

75,2

24,8

88,9

11,1

1997

100

73,2

26,3

87,8

12,2

Наведені дані свідчать про коливання частки продуктивних кредитів в загальному обсязі кредитних вкладень (кредити НБУ практично повністю направлялися на кредитування внутрішнього боргу, дефіцитів державного бюджету та пенсійного фонду і , отже не можуть характеризуватися як продуктивні), якщо в 1994-1995 р.р. вони мали стійку тенденцію до зростання, то в 1996-1997 р.р. спостерігається зворотна тенденція.

Важливі висновки випливають з аналізу співвідношення між довгостроковими і короткостроковими кредитами. Значні зміни в стуктурі як короткострокового так і довгосторокового кредитування відображають реальні труднощі перехідного періоду до ринкових відносин. Протягом останніх років велика частка наданих комерційними банками кредитів суб’єктам господарювання припадала на короткострокові кредити. У цілому за останні роки приблизно 2/3 загального обсягу короткострокових кредитів комерційних банків спрямовувалося в сферу матеріального виробництва. Найбільша частка надходила до промислових і сільськогосподарських підприємств. Найбільше падіння частки кредитів суб’єктам господарювання відбулося в заготівельній сфері, у постачанні и збуті, в торгівлі і громадському харчуванні.

Темпи зростання довгострокових кредитів, наданих комерційними банками суб’єктам господарювання України, не були однорідними протягом п’яти останніх років. Як у цілому, так і за основними напрямками темпи зростання на кінець терміну, що аналізується, були нижчими ніж на його початок. Найбільше зростання при цьому зафіксоване в кредитуванні житлово-будівельної кооперації. Із спрямованих комерційними банками кредитів в економіку в цілому найбільше отримав нефінансовий державний сектор.

Структура кредитного портфелю банків на 01.04.1998р. має такий вигляд:

короткострокові кредити - 62,3%

довгострокові кредити - 6%

кредити в іноземній валюті - 16,7%

міжбанківські кредити - 15%

З цієї структури можна зробити висновок, що банки надають перевагу короткостроковим кредитам. Це означає, що кредитні ресурси відсторонюються від сприяння структурній перебудові України, модернизації і реконструкції потужностей з довгим циклом виробництва. В аналізований період вони широко спрямовувалися на кредитування оборотніх фондів підприємств, сприяючи тим самим їх непомірному середньорічному зростанню. Крім того, внаслідок нерівномірного перерозподілу кредитних ресурсів по галузям народного господарства, можна побачити певні диспрпорції в економіці України, що тим самим гальмувало розвиток інших галузей народного господарства України (найбільша частина короткострокових кредитів була направлена в промисловість).

Основними причинами виникнення диспропорційної структури кредитних вкладень виступають значна розтіленість банківського капіталу по дрібним і середнім банкам, а також високий ризик, пов’язаний з видачею довгострокових кредитів. Банки боялись великих збитків у зв’язку з інфляційним забезпеченням відсотків по вкладеним позикам і несвоєчасним поверненням кредитів.

Проблема неповернення кредитів стоїть зараз перед українськими банками дуже гостро. Неповернення отриманих кредитів, невиконання договірних умов стали нормою. Арбітражні суди виносять постанови про повернення боргів, а борги не повертаються тому, що на розрахунковому рахунку відповідальника числиться нуль. Об’явлення банкрутом теж мало чим допомагає справі, особливо у випадку, коли відповідальником виступає товариство з обмеженою відповідальністю. Ті банки, які надають сьогодні кредити, по суті стають банкрутами самі. Але ж у нас ні одне підприємство, установа, організація державної форми власності не може бути проголошено банкрутом і відповідати перед банком за неповернення позики. Так, при здійсненні кредитування необхідно враховувати не лише високий рівень прибутковості цих операцій, але й високий ступінь їхнього ризику. Більшість комерційних банків намагається одержати максимальний прибуток, орієнтуючись фактично, на один вид активних операцій - кредитування, причому в досить агресивній формі. Наслідком такої політики можна вважати банкрутство досить великих банків "нової хвилі" : "INKO", "Відродження", "Градобанк".

Станом на 01.01.98 р. безнадійні кредити, видані комерційними банками, складали близько 3%. Прострочені кредити за 1997 р. зросли на 32%. Обсяги пролонгованих кредитів зросли на 44,5%, а їхня питома вага на початок 1998 р. досягла 15,9%, що свідчить про нестабільну роботу комерційних банків.

Слід сказати про кредити нерезидентам України, які головним чином видані в іноземній валюті і практично протягом 1995-1998 р.р. вони на 99% або прострочені, або пролонговані, що наводить на думку про безпідставність надання їх.

Таблиця 3

Кредитування юридичних осіб, млн. грв.

[1, с. 65-59]

Показники

1995 р.

1996р.

1997р.

1998р.

Кредитування матер. вир-ва

62,2

61,1

56,3

55,6

Кредитування невироб.сфери

14,1

10,7

12,5

11,9

Здійснення розрахунків

23,3

28,2

31,2

Кредитування держ. сектора нар. Госп.

Кредитування недерж. сект. нар. Госп.

Кредитування домаш. госп.

Кредити в іноз. валюті в держ. сект.

Кредити в іноз. валюті в недерж. Сект.

Кредити в іноз. валюті в інші сектори

Кредити надані комерц. Банками нерезидентам

в т. ч. прострочені та пролонговані

Декілька слів про кредитування фізичних осіб. Незважаючи на те, що банки продовжують орієнтуватись на роботу з крупними клієнтами, більш надійною є робота по кредитуванню фізичних осіб - ризик менше. Сьогодні працюють у такому напрямку банки: АППБ "Аваль", АКБ "Україна", "Укрсоцбанк", "Приватбанк", "ПІБ" та інші. Середня сума надання кредиту 2-10 тис. USD. Домінують короткострокові кредити. Наприклад у "Приватбанку" сальдо від наданих кредитів фізичним особам збільшилось за 1997 р. у 3,8 р., за перший квартал 1998 р. - ще в 1,5 р.

Якщо ж говорити про ринок міжбанківських кредитів, то ситуація на ринку слідуюча. На міжбанківському ринку України помітне значне уповільнення темпів зростання кредитних ресурсів. Так, якщо за 1994 рік вони зросли в 60 разів, то наступного - вже лише в 6 разів.А за 1996 рік кредитні ресурси приросли лише на 195 млрд.крб., або на 0,1 %. При цьому в 1996 році спостерігалося навіть скорочення на 1/5 куплених кредитних ресурсів комерційних банків.Найбільший приріст - у 159 разів було зафіксовано за кредитними ресурсами установ комерційних банків у 1993 році.

Основу куплених кредитних ресурсів у національній валюті на міжбанківському ринку України в 1992-1996 роках становили кредитні ресурси комерційних банків, частка яких дорівнювала в 1992 році - 99%, у 1993 році - 98% , у 1994 - 97,5% , у 1995 році -99,97%, у 1996 році - 99,99%. Поміж останніми відбувався перерозподіл питомої ваги головних комерційних банків та їх установ. Так, якщо в 1992 році 64,4% куплених кредитних ресурсів комерційних банків припадало на їхні головні контори, то, починаючи з 1993 року, ці контори втратили свої позиції, і частка банків у кредитних ресурсах зросла до 95,1% у 1993 році, трохи знизившись у 1994 році (87,7%) і знову пішовши вгору в 1995 році (90,5%).

Кредитні ресурси філій зарубіжних банків були вкрай незначними (лише в 1993 році трохи перевищували 1 % сукупних кредитних ресурсів у національній валюті на міжбанківському ринку України), що зумовлювалося як загальною нестабільністю соціально-економічного стану в країні, а через це й обережність зарубіжних банкірів, так і невеликою кількістю самих філій зарубіжних банків. Що ж стосується проданих кредитних ресурсів у національній валюті на міжбанківському ринку України, то тут також спостерігається зниження темпів зростання загального обсягу з 68 разів у 1993 році, до 15,3 % в 1997, централізованих кредитних ресурсів НБУ з 47 разів до 3,3 раза, кредитних ресурсів комерці йних банків з 81 разу до 4%. А продані кредитні ресурси філій зарубіжних банків, взагалі скоротилися в 1995 році на 61 % порівняно з попереднім роком, а наступного року ще на 39%.

Аналізуючи стан кредитної політики України (особливо в останні роки), яка визначається своєю нестабільністю, слід відзначити, що змінний характер цієї політики має лише негативний вплив на весь економічний стан нашої країни.

За словами голови Нацбанку, у 1998 році отримано кредитів на 15% більше, ніж у попередньому, грошова маса збільшилася на чверть, резерви НБУ зросли на 300 млн. USD. Економіка України отримала 17% реального приросту кредитних ресурсів. Темпи кредитних планів в економіці виросли в гривнях на 17,9%, в іноземній валюті на 54,5%.У цілому кредитна активність підвищилася приблизно на 26%.

На початок 1999 року кредитні ставки не змінилися як за гривневими позиками, так і за валютними кредитами.

Таблиця 4

Кредитний ринок

[6,с.14]

Банк

Розміри кредитної ставки

Розмір застави

Гривневі кредити

валютні кредити

під кредит

Аваль

не менше 125%

Ажіо

70% (до року)

40%

150%

Ощадбанк

не кредитує

Приватбанк

60% (до 60 днів)

35% (до 60 днів)

індивід.підхід

Трансбанк

55-70%

18-30%

не менше 200%

Україна

не кредитує

Укр.кред.банк

80-100%

30-45%

160%

Укрексімбанк

65-70%

20-35%

200%

Укрінбанк

70%

індивід.підхід

150-250%

Форум

90-130%

25-40%

200%

Висновок

Рівень розвитку кредитних відносин в Україні в сучасних умовах містить в собі значну кількість протиріч і недосконалостей, що виявляється у нецілеспрямованому русі кредитних ресурсів в країні, а також в нерозвиненості деяких форм кредиту (комерційного, іпотечного) внаслідок заборони їх застосування в колишньому СРСР. Кризові явища в економіці ще більше ускладнюють ситуацію.

Але певні кроки щодо розвитку кредитних відносин, адекватним ринковим умовам вже зроблені. На основі закону "Про банки і банківську діяльність" створено дворівневу систему з розгалудженою мережею комерційних банків, що сприяє демополізації і децентралізації кредитних ресурсів, комерціалізації кредитних відносин, які базуються тепер на принципах партнерства і взаємовигоди; створюється правова база для розвитку і вдосконалення всіх форм кредиту, при цьому активно залучається досвід розвинутих країн світу. Крім того, розробляються принципи нової кредитної політики: створення сприятливих економічних умов для ефективного використання кредитних ресурсів, прискорення структурної перебудови економіки, її соціальної оріїнтації.

Отже, Україна стала на шлях координальної перебудови національної системи для кредитних відносин, і хоча на сучасному етапі її спіткає багато труднощів, вона має великі перспективи розвитку в цій сфері економічної діяльності.

Зміст використаної літератури: