Реферат

На тему:

„ГОЛОВНИЙ МОЗОК”

План.

1. Визначення.

2. Будова.

3. Мозочок.

Головний мозок (еncephalon) людини є не лише субстратом психічної діяльності, а й регулятором усіх процесів, які відбуваються в організмі. Прогресивний розвиток головного мозку у вищих приматів, зумовлений трудовою діяльністю й виразною мовою, дав змогу людині якісно виділитись у тваринному світі.

Серед приматів абсолютна маса мозку людини є найбільшою. Велике значення має відносна маса мозку, тобто відношення абсолютної маси мозку до маси тіла. Відносна маса мозку найбільша в людини (винятки: дрібні співучі птахи та деякі мавпи Нового Світу).

Індивідуальні коливання маси головного мозку сучасної людини, незалежно від її обдарованості, досить значні (найчастіше 1100 — 1700 г.). У таких межах була маса мозку І. П. Павлова (1653 г.), Д. І. Менделєєва (1571 г.) та інших великих людей. Поряд з цим маса мозку І. С. Тургенева (2012 г.), Байрона (1807 г.), І. Ф. Шіллера (1785 г.) перевищила максимальну масу, а мозок Анатоля Франса (1017 г.) мав мінімальну масу, відому для сучасної людини.

Головний мозок міститься в порожнині черепа і в цілому повторює його форму.

У головному мозку людини розрізняють три частини, відмінні щодо еволюційного минулого та функціонального значення: найдавнішу — стовбур головного мозку (truncus ensephali) (охоплює довгастий мозок, міст і середній мозок); мозочок, черв'як якого також належить до стародавніх утворів, і передній мозок, який у процесі еволюції хребетних сформувався найпізніше.

Головний мозок розсікають дві глибокі щілини: поздовжня, яка ділить великий мозок (cerebrum) на праву й ліву півкулі (hemisphcrium cerebri), і поперечна, яка відокремлює півкулі великого мозку від мозочка (cerebellum).

У кожній півкулі розрізняють лобовий, потиличний і скроневий полюси та верхньобічну, присередню и нижню поверхні, верхній, нижньоприсередній і нижньобічний краї. Поверхня півкуль мас велику кількість борозен (sulci cerebri) та зви вин (gуri cerebri).

Мал. Головний мозок.

Верхньобічна поверхня кожної півкулі відповідно до рельєфу склепіння черепа випукла, а присередня плоска, що добре видно при розрізі головного мозку вздовж поздовжньої щілини В глибині цієї щілини помітно велику спайку головного мозку — мозолисте тіло (corpus callosum).

Нижня поверхня головного мозку нерівна і є ніби відбитком внутрішньої основи черепа. Задня частина її - це поверхня стовбура головного мозку (головним чином моста й довгастого мозку) передня — поверхня лобових часток, роз ділена поздовжньою щілиною, з боків її виступають донизу і вперед скроневі частки півкуль.

На нижній поверхні лобових часток помітні веретеноподібної форми нюхові цибулини (bulbi оlfасtorii), що назад продовжуються спочатку в нюхові шляхи, а ще далі — в нюхові трикутники Позаду кожного нюхового трикутника визначається передня продірявлена речовина (substantia perforata anterior), яка має багато маленьких отворів для проходження дрібних судин у речовину мозку (це добре видно під час видалення м'якої оболонки мозку). Між правою та лівою пронизаною речовинами розташоване зорове перехрестя (chiasma opticum), нервові волокна якого ззаду переходять у правий та лівий зорові шляхи, що діляться на присередній і бічний корінці.

Позаду зорового перехрестя міститься сірий горб (tuber cinereum), що нижче і спереду переходить у лійку (infundibulum), на кінці якої ніби підвішений hypophysis. На основі черепа він міститься в гіпофізарній ямці турецького сідла.

Далі, прилягаючи одне до одного, лежать соскоподібні тіла (corpora mamillaria), вкриті білою мозковою речовиною. Всередині їх містяться ядра нюхового мозку. Безпосередньо за соскоподібними тілами розташована міжніжкова ямка (fossa interpeduncularis), обмежена з боків ніжками великого мозку (pedunculi cerebri). Дно ямки пронизане багатьма отворами і дістало назву задньої продірявленої речовини (substantia perforata posterior). З присередньої борозни кожної ніжки мозку виходить окоруховий нерв.

Ще далі розташований міст (pans) — масивний утвір чотирикутної форми з поперечною посмугованістю й обмежений спереду від ніжок великого мозку і ззаду від довгастого мозку глибокими борознами. З боків міст поступово переходить у середні мозочкові ніжки. З кожної мозочкової ніжки виходять корінці трійчастого нерва. Огинаючи ніжки мозку згори донизу і ззаду наперед, справа та зліва виходить дуже тонкий стовбур блокового нерва.

Позаду моста розташований довгастий мозок (medulla oblongata), який продовжується в спинний мозок. По середній лінії довгастого мозку проходить передня серединна щілина, яка відділяє одну від одної праву й ліву піраміди довгастого мозку. Назовні й назад від кожної піраміди розташований овоїдної форми утвір — олива (oliva). У борозні між пірамідою довгастого мозку та мостом з кожного боку виходить відвідний нерв, назовні від нього — лицевий та присінково-завитковий нерви. За оливою видно корінці язико-глоткового, блукаючого й додаткового нервів. Нарешті, з передньої латеральної борозни між оливою та пірамідою виходить під'язиковий нерв.

Позаду і з боків від моста й довгастого мозку розташований мозочок. Бічні відділи мозочка — півкулі мозочка (hemi-spherium cerebelli dextrum et sinistrum) — детально можна вивчити з боку нижньої поверхні головного мозку. Півкулі мозочка ніби порізані багатьма щілинами, які ділять поверхні півкуль на масу листочків.

Щоб легше зрозуміти будову й краще оцінити взаємозв'язок окремих частин головного мозку, доцільно розглянути утворення цих частин в онтогенезі.

Мозочок (cerebellum) розташований під потиличною часткою великого мозку в задній черепній ямці. Він складається з правої та лівої півкуль (hemispherii cerebelli), що добре розвинулися лише у ссавців, та закладеного між ними черв'яка (vеrmis cеrеbеlli), який є більш давнім утвором мозочка.

Мал. Стовбур головного мозку і частина проміжного мозку.

Поверхня мозочка ніби порізана великою кількістю щілин (fissurae cerebelli), що ділять його речовину на багато плоских дугоподібних зігнутих листків (folia cerebells). Найбільша горизонтальна щілина (fissura honzontalis) проходить по екватору мозочка i ділить його поверхню на верхню i нижню. У межах кожної поверхні розрізняють частки й часточки мозочка. Однойменні часточки обох півкуль відмежовуються однією й тією самою борозною i їм відповідає певна часточка черв'яка.

Мозочок складається з білої i сірої речовини. Біла речовина (мозочкове тіло) залягає в товщі мозочка та у вигляді білих смужок проникає в кожну часточку. Сіра речовина утворює кору мозочка (cortex cerebelli), а також ізольовані парні клітинні скупчення, закладені в товщі білої речовини, — ядра мозочка зубчасте ядро (nucl. dentatus), коркоподібне (nucl. emboliforims), кулясте (nucl. globosus) i ядро вершини (nucleus fastigii) (присереднє ядро мозочка).

Мозочок зв'язаний з розташованими вище та нижче нього частинами центральної нервової системи за допомогою трьох пар ніжок.

Нижні ніжки мозочка (pedunculi сегеbellares infеriores) з'єднують мозочок з довгастим мозком. В них проходять: задній спинно-мозочковий шлях (до кори черв'яка); дорсальні та вентральні зовнішні дугоподібні волокна (до кори півкулі); волокна оливо-мозочкового шляху (до зубчастого ядра) і волокна присінково-мозочкового шляху (переважно до ядра намету).

Верхні ніжки мозочка (pedunculi сеrebellares superiores) зв'язують мозочок з середнім мозком і мають вигляд правого та лівого тяжів, які йдуть, розходячись від мозочка до середнього мозку. В їхній товщі проходять волокна шляхів: переднього спинно-мозочкового (до кори черв'яка); мозочково-горбкового та мозочково-червоноядерного.

Середні ніжки мозочка (pedunculi сеrebеllarеs medii) — масивні тяжі, які несуть у своєму складі численні волокна, що йдуть від ядер моста до кори мозочка. Ці волокна є другою ланкою зв'язків кори (плаща) великого мозку з мозочком.

Завдяки нервовим зв'язкам мозочка із спинним і головним мозком він може здійснювати високу координацію доцільних довільних рухів тіла. Ця функція мозочка має велике значення при локомоції, якій, як відомо, належить вирішальна роль в еволюції багатьох форм вищих хребетних. Крім того, в мозочку міститься один з центрів автономної нервової системи.

Література:

1. „Анатомія людини”, О.І.Свіридов, Київ, Вища школа, 2001