РЕФЕРАТ

на тему:

“Гостра гнійна інфекція. Остеомієліт.

Бурсит. Гнійний артрит.”

Підготувала:

Хільчук Н.М.

Медсестра ТМО

м. Коломия

2000

Викликається стафілококами, стрептококами, пневмококами і гонококами, рідше — синьогнійною, кишковою і черевнотифозною паличками.

У зв'язку з широким застосуванням антибіотиків питома вага стрептокока і пневмокока в розвитку гнійної інфекції знизилася; на перше місце вийшла стафілококова інфекція. Численні дослідження і клінічні спостереження свідчать про зрослу стійкість мікроорганізмів, особливо стафілококів, до антибіотиків, що утруднює профілактику і лікування гнійних захворювань.

Мікроорганізми проникають в організм через «вхідні ворота» — при порушенні шкіри і слизових оболонок або ендогенним шляхом — по лімфатичних і кровоносних судинах. У травмованих тканинах створюються сприятливі умови для розвитку мікроорганізмів внаслідок некробіотичних змін і порушення окисних процесів.

Гостра гнійна інфекція супроводиться місцевою і загальною реакцією організму.

Організм реагує як цілісна система. В захисній реакції беруть участь насамперед центральна нервова та ендокринна системи й органи кровотворення.

У захисній реакції організму велике значення має підвищення числа лейкоцитів — місцеве в ділянці заглиблення мікробів і в крові хворих. Лейкоцити, як показали дослідження І.І. Мечникова, поїдають мікробів фагоцитоз) і тим самим запобігають поширенню інфекції в організмі, сприяють її відмежуванню.

Місцева запальна реакція характеризується почервонінням, набряком, болем, підвищенням температури тіла і порушенням функції. В результаті місцевої запальної , реакції настає відмежування інфекції. Місцева лейкоцитарна інфільтрація тканин, потім грануляційна тканина і піогенна оболонка перешкоджають поширенню мікробів у організмі.

Загальна реакція організму виявляється у високій температурі, ознобі, головному болі, збільшенні кількості лейкоцитів у крові (лейкоцитоз), порушенні обмінних і окисних процесів. Ці симптоми пов'язані із заглибленням мікробів, інтоксикацією організму мікробними токсинами та продуктами розпаду тканин і поширенням мікробів.

Залежно від реактивності організму запальна реакція може бути нормальною (нормергічною), підвищеною (гіперергічною) і зниженою (гіпоергічною).

Центральна нервова система регулює складні обмінні трофічні процеси в організмі, в тому числі й функцію ендокринної системи, яка впливає на перебіг запального процесу. Викликаючи зміни функції нервової системи, наприклад, новокаїновими блокадами, можна вплинути на перебіг запального процесу. Гормони кори надниркових залоз зменшують (кортизон) або посилюють (дезоксикортикостерон) запальну реакцію.

Принципи лікування гнійних захворювань включають проведення загальних і місцевих лікувальних заходів. Загальне лікування спрямоване на дезинтоксикацію .організму, підвищення його захисних сил та нормалізацію функції внутрішніх органів і нерозривно пов'язаних з ними обмінних і окисних процесів.

Місцеве лікування полягає у відмежуванні запального процесу, зменшенні деструкції тканин і своєчасному розрізуванні гнійного вогнища для зменшення інтоксикації і створення достатнього відтікання гнійного виділення.

Велике значення мають своєчасна іммобілізація, боротьба з болем і антибактеріальне лікування (антибіотики, сульфаніламідні препарати). Використання антибіотиків повинне грунтуватися на чутливості до них збудників гнійної інфекції.

Бурсит (Bursitis) — запалення слизової сумки. Захворювання виникає в результаті механічної травми (травматичний бурсит) або викликається різними мікроорганізмами (стафілококами, стрептококами та ін.). Травматичний бурсит здебільшого виникає у ділянці препателярної і ліктьової слизових сумок, наприклад у шахтарів наслідок постійного професійного травмування. У ділянці плечового суглоба часто спостерігаються піддельтовидний і акроміальний бурсит.

Захворювання характеризується м'яким еластичним утворенням округлої форми, розміщеним над кістковими виступами в ділянці суглобів. Шкіра при серозному бурситі не змінена, болісність незначна. При гнійному бурситі визначаються симптоми гнійного запалення — різка болісність, набряклість та гіперемія шкіри і порушення функції. Захворювання супроводиться підвищенням температури, лейкоцитозом та іншими симптомами гнійної інтоксикації.

При хронічному бурситі відбувається фіброзне стовщення стінки слизової сумки, утворення вільних сольових відкладів («рисових тіл»). Хронічний бурсит називають гігромою.

Лікування. Для лікування гострого серозного бурситу застосовують зогрівальні компреси, УВЧ. При тривалому перебігу роблять пункції для видалення випоту і введення антибіотиків. Після пункції накладають давлячі пов'язки. При хронічному бурситі рекомендуються фізіотерапевтичні методи лікування (грязелікування, парафін та ін.). Якщо консервативна терапія неефективна, вдаються до операції — видалення запаленої слизевої сумки. При гнійному бурситі показані розріз і дренування запаленої слизової сумки, призначення антибіотиків.

Профілактика бурситу полягає в запобіганні професійному травматизму і своєчасному лікуванні Інфекційних захворювань.

Гнійний артрит (Arthritic purulenta) — гостре гнійне запалення суглобів — виникає у зв'язку з інфікуванням під час травми (поранення, перелом), лімфогенним і гематогенним шляхом з різних гнійно-запальних вогнищ. Особливо часто гнійний артрит розвивається при сепсисі і пораненнях суглобів. Захворювання викликається стрептококом, стафілококом, пневмококом та іншими мікроорганізмами.

Гнійний артрит характеризується різким болем у суглобі, загальною слабістю, підвищенням температури тіла. Активні та пасивні рухи суглобів неможливі внаслідок різкої болісності. Суглоб збільшується в об'ємі, відмічається почервоніння і набряклість шкіри, контури суглоба згладжені. При пальпації визначається підвищення температури в ділянці суглоба, різка болісність і наявність випоту. Гнійний артрит може розвинутися як ускладнення серозного запалення суглоба.

Розрізняють емпієму суглоба, коли гнійний процес обмежується синовіальною оболонкою. Тяжке ураження всіх елементів суглоба називають панартритом. При прориві гною в тканини, що оточують суглоб, виникають гнійні запливи, розвивається параартикулярна флегмона.

Лікування гнійного артриту хірургічне. В ранній стадії захворювання застосовують пункції для видалення гнійного ексудату і введення антибіотиків. Якщо це не дає ефекту, роблять артротомію — розріз суглоба і дренування. Через дренажі систематично промивають суглоб розчинами антисептичних речовин (фурацилін та ін.) або антибіотиків. Суглоб іммобілізують гіпсовим лонгетом у функціонально вигідному положенні. Призначають лікування антибіотиками, вітаміни, повноцінне харчування.

Після вилікування гнійного артриту може розвинутися нерухомість суглоба (анкілоз) або обмеження рухів (контрактура). Для лікування контракту? показані механотерапія, грязе- або парафінолікування та інші методи. При анкілозі відновлення рухомості суглоба можна досягти з допомогою операції (артропластика).

Остеомієліт (Osteomyelitis) —гнійне запалення кістки. Розрізняють остеомієліт гострий і хронічний. Гострий триває 2—3 тижні, хронічний — місяці і роки. Виділяють гематогенні, травматичні остеомієліти.

При гематогенному остеомієліті мікроорганізми проникають у кістковий мозок з якого-небудь гнійного вогнища гематогенним шляхом. Остеомієліт, що виник в результаті проникнення мікроорганізмів із зовнішнього середовища при травмі, називають травматичним. Зокрема, остеомієліт, який розвивається після вогнестрільних поранень кісток, має назву вогнестрільного остеомієліту.

Збудником остеомієліту здебільшого є стафілокок, рідше стрептокок або їх асоціація з іншими мікроорганізмами. Мікроорганізми заносяться в кістку течією крові з якого-небудь гнійного вогнища (ангіни, фурункула, флегмони та ін.). Факторами, що сприяють розвиткові остеомієліту, є травма кістки, простуда, виснаження, перевтома, авітаміноз і т. д.

Гострий гематогенний остеомієліт настає в результаті спазму судин, який виникає у відповідь на надмірні подразнення, що виходять із зовнішнього середовища (охолодження, травма та ін.). Велике значення має попередня сенсибілізація організму.

При гострому остеомієліті в кістковому мозку розвиваються гіперемія і набряк, потім флегмона і некроз кісткового мозку. Запальний процес поширюється, захоплюючи нові ділянки кісткового мозку. По гаверсових каналах запальний процес поширюється на кортикальний шар кістки і окістя. У процес звичайно втягуються метафіз і частина діафізу кістки. В суглобі спостерігається реактивне запалення у вигляді серозного випоту. Кортикальний шар розпушується, окістя відшаровується від кістки. Внаслідок тромбозу судин настає різке порушення живлення кістки з наступним некрозом. Утворюються різної величини ділянки некрозу — секвестри. Іноді мертвіє вся ділянка кістки між двома епіфізами (тотальний секвестр). Гній поступово пробивається назовні, після чого утворюється фістула, і запальні явища стихають. Навколо некротичних ділянок кістки утворюється секвестральна капсула, або коробка.

Хронічний остеомієліт характеризується деформацією ураженої кістки внаслідок нерівномірного кісткотворення, виникненням секвестрів, часто наявністю порожнин і склерозуванням кістки. Фістули на шкірі зберігаються

доти, доки в ураженій кістці є ділянки некрозу (секвестри) і гнійні порожнини.

Гострий остеомієліт починається гостро, подібно до багатьох інфекційних захворювань. Захворюють найчастіше діти і підлітки. Спочатку відмічається загальна слабість, нездужання, озноб. Температура тіла підвищується до 39—40°С. Хворі скаржаться на сильний головний біль, блювання. Пульс частий. Язик сухий, обкладений. При дослідженні крові виявляється високий лейкоцитоз із зрушенням лейкоцитарної формули вліво.

Початок захворювання настільки нагадує цілий ряд гострих інфекцій, що це дало підставу деяким авторам образно називати дане захворювання «кістковим тифом». Хворі скаржаться на біль в ураженій кінцівці. Через кілька днів він посилюється, спостерігається набряклість і гіперемія шкіри над ураженою кісткою. При рентгенологічному дослідженні в гострій стадії процесу виявити зміни у кістці спочатку не вдається. Лише на 10 — 12-й день захворювання з'являються лінійні нашарування паралельно кірковому шару кістки (періостит).

При хронічному остеомієліті відмічається ущільнення в ділянці ураженої кістки, фістули з гнійним виділенням. Фістули періодично закриваються, але через деякий час знову виникає сильний біль, з'являються набряк і почервоніння шкіри, підвищується температура. Невдовзі фістула прориває, виділяється гній, і запальний процес знову затихає. При хронічному остеомієліті нерідко виникає амілоїдне переродження нирок і печінки.

При рентгенівському дослідженні визначають секвестри, порожнини і склероз кістки. Секвестри відрізняються від живої кістки різкішою тінню (меншою прозорістю) і оточені світлим обідком—вінчиком з грануляційної тканини. Застосовується контрастне дослідження з допомогою введення через фістулу різних контрастних речовин (фістулографія).

Лікування. При гострому остеомієліті вирішальне значення має своєчасне призначення антибіотиків (бензилпеніцилін, стрептоміцин та ін.) місцеве і внутрішньом'язово. Якщо захворювання має тяжкий перебіг, вдаються до операції, яка полягає в розрізі м'яких тканин над ураженою ділянкою кістки з наступним розсіченням окістя і трепанацією кістки.

Своєчасне застосування антибіотиків значно поліпшує результати лікування гострого остеомієліту. Антибіотики розчиняють у 0,25 % розчині новокаїну і краплинним способом вводять у порожнину абсцесу під окістям шляхом пункції після попереднього відсмоктування гною. Кінцівку обов'язково іммобілізують.

Використовують також переливання малих доз крові, вітамінотерапію, введення розчинів глюкози та ін.

Тепер найкращим способом лікування хронічного остеомієліту слід вважати оперативний. Рецидиви виникають лише в тих випадках, коли операцію зроблено не досить радикально.

Основним принципом оперативного лікування остеомієліту має бути видалення некротичних тканин, головним чином кісткових секвестрів, і ліквідація порожнин. Видаляються секвестри і просочені гноєм грануляції, ділянки кістки, що виступають.

У процесі передопераційної підготовки застосовують антибіотики, які сприяють ліквідації гострого процесу, відмежуванню остеомієлітичного вогнища. Антибіотики можна використовувати як для внутрішньом'язових ін'єкцій, так і місцеве через фістульні ходи внутрішньокістково і внутрішньоартеріально. Велике значення мають загальнозміцнювальне лікування, раціональне харчування і призначення вітамінів.

У післяопераційному періоді рекомендується фізіотерапія, зокрема грязелікування. При цьому зміцнюється рубець, стимулюється утворення нової кістки на місці кісткового дефекту.

Етіологія, патогенез і патологічна анатомія вогнестрільного остеомієліту значно відрізняються від остеомієліту гематогенного. Збудником вогнестрільного остеомієліту можуть бути різні мікроорганізми, в тому числі й анаеробні, які потрапили у рану в момент поранення. При вогнестрільному остеомієліті завжди має місце більш або менш значне руйнування м'яких тканин. Секвестри утворюються внаслідок порушення живлення і безпосереднього руйнування судин під час поранення. Секвеструються осколки кісток, що втратили живлення, і кінці відламків («кінцеві остеомієліти»). Процеси регенерації при вогнестрільному остеомієліті менш виражені внаслідок руйнування м'яких тканин.

При вогнестрільному остеомієліті спочатку, коли ще не минули гострі явища, здійснюється оперативне втручання за типом вторинної хірургічної обробки вогнестрільного перелому. Коли ж процес перейшов у хронічну стадію, лікування не відрізняється від лікувальних заходів при хронічному гематогенному остеомієліті.