Кримінологічні аспекти банківської діяльності

За умов нинішньої нестабільності у суспільстві та економічної кризи, на фоні послаблення реального впливу держави на макро- і мікрорівнях, доларизації грошового обігу, посилення структурних деформацій в економіці відбувається значне зростання кількості вчинених корисливих злочинів. Значною мірою вражена кримінальними метастазами кредитно-фінансова та банківська сфера, в яких кількість злочинів постійно збільшується. Викрито чимало фактів незаконного отримання й нецільового використання пільгових кредитів, переливу капіталів у “тіньову” економіку і зарубіжні банки, “відмивання” грошей, здобутих злочинним шляхом.

На кінець 2000 р. в Україні зареєстровано понад 200 фінансових установ. Серед них: 2 державні банки — Державний експортно-імпортний банк та Ощадний банк України, 118 — створено як відкриті акціонерні товариства, 49 — закриті акціонерні товариства, 27 — товариств з обмеженою відповідальністю, 30 — створено за участю іноземного капіталу, в тому числі 8 — зі стовідсотковим закордонним капіталом. Процент участі іноземного капіталу в банківські системі України становить 14,5 %. На ринку банківських послуг функціонує 158 комерційних банків.

Розвиток банківської системи України за результатами 1999 р. характеризується початком реорганізації малих банків через їх приєднання до середніх. Кількість малих банків у 2000 р. порівняно з початком 1999 р. зменшилась з 32 до 6; середніх — збільшилась з 97 до 99; великих (за винятком 7 найбільших банків) — з 21 до 37. У стадії ліквідації, реорганізації та фінансового оздоровлення знаходиться 37 банків, 52 банки (25,6 % від загальної кількості вітчизняних комерційних банків) віднесено до категорії проблемних. За минулий рік 54 банки (33 % від загальної кількості) допустили порушення економічних нормативів.

Постійно зростає кількість злочинів, вчинюваних у фінансово-кредитній сфері. Підрозділами МВС України у 1997 р. викрито 6 227 злочинів, у 1999 р. — 9 881 злочинів, що на 15,7 % більше, ніж у 1998 р., за 6 місяців 2000 р. — 6 298 злочинів. Із них вчинено організованими злочинними угрупованнями: у 1997 р. — 361 злочин; у 1998 р. — 750; у 1999 — 535; за 6 місяців 2000 р. — 494 злочини (табл.)

 

Таблиця

 

Кількість злочинів, зареєстрованих у банківській системі

 

Види банків та банківських установ

Р о к и

1996 

1997 

1998 

1999 

І півріччя 2000 

У системі НБУ

662

1036

1683

1712

881

В Ощадбанку та його філіях

582

920

1087

807

229

У комерційних банках

765

1078

953

1008

736

Інші банківські структури (фінансові корпорації, фонди, інвестиційні фірми і т.ін.)

-

1653

2589

3140

1601

Разом у банківській сфері

2009

4687

6312

6667

3447

 

Як свідчать дані таблиці, протягом 1999 р. кількість злочинів, вчинених у банківській системі, зросла на 355 і досягла 6 667 злочинів, що на 5,6 % більше ніж в 1998 р. (6 312), у 1997 р. детальна кількість злочинів у банківській сфері склала 4 687, за 6 місяців 2000 р. — 3 447. Кількість злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями у банківських установах у 1999 р. дорівнює 453, у 1998 р. — 630, у 1997 р. — 262, за 6 місяців 2000 р. — 316. У системі Національного банку України вчинено у 1999 р. 1 712 злочинів (+ 1,7 %), в системі ощадбанків — 807, більше тисячі злочинів виявлено в комерційних банках. Таким чином, найвищими темпами криміналізувалися банківські установи, що безпосередньо підпорядковані НБУ.

У системі банків у 1999 р. значного поширення набули розкрадання державного або колективного майна — 863 (+ 14,6 %), у тому числі у банках, підпорядкованих НБУ — 208 (+ 25,3 %), у комерційних банках — 156 (+ 3,3 %) і в ощадбанках — 159. У банківських установах домінують розкрадання у великих та особливо великих розмірах, відмічається зростання посадових злочинів. У минулому році їх зареєстровано, відповідно, 408 та 1 654 (+ 6,2 %), у тому числі безпосередньо в системі НБУ — 340 (+ 9,0 %); в ощадбанках — 256.

Особливо небезпечним залишається поширення хабарництва серед працівників банківських установ. Зазвичай надання кредитів, прискорення проходження фінансової документації супроводжується хабарами. Так, у м. Києві працівниками органів внутрішніх справ викрито директора Оболонської філії АТ “Укрінкомбанк”, який за відкриття кредитної лінії отримав від директора ЗАТ “Фрегат-96” хабара на суму 8,8 тис. грн. Злочинця засуджено до 10 років позбавлення волі. Протягом 1997–1999 рр. виявлено 356 суспільно небезпечних корисливих правопорушень.

Але наведені офіційні дані лише частково характеризують реальний стан дотримання законності у сфері банківської діяльності. Реальна криміногенна обстановка є тут значно складнішою через латентний характер злочинів.

За своїм змістом акцент зловживань у банківських установах все помітніше переміщується від правопорушень, пов’язаних з кредитуванням, до відтоку грошової маси за кордон, “відмивання брудних” коштів шляхом акціонування підприємств, вкладання їх в нерухомість, укладання фіктивних угод, повернення незаконно вивезених грошей в якості інвестицій. Все активніше організована злочинність проявляє інтерес до операцій з цінними паперами.

Злочинна діяльність у банківській системі завдає значних збитків державі. За 1999 рік сума встановлених збитків склала близько 55 млн грн, що на 90 % більше порівняно з 1998 р., а у 2000 р. вони склали вже 115,8 млн грн. Особливо значні збитки встановлено за цей період у системі НБУ, що сягли 89 млн грн. Серед загальної суми збитків, встановлених у банківській системі, збитки у банківських установах НБУ складають майже 80 %.

Розширення мережі кореспондентських відносин українських банків із зарубіжними банківськими установами та включення до системи електронних міжбанківських міжнародних розрахунків залишаються майже не захищеними перед можливостями їх використання організованими злочинними угрупованнями для налагодження функціонування стійких каналів незаконного витоку за кордон валютних коштів через систему лоро-рахунків. Сформовано мережу фіктивних комерційних структур, які займаються конвертацією безготівкових коштів юридичних осіб різних форм власності у готівкову валюту, створено механізм переказу резидентами України валютних коштів на неконтрольовані державою рахунки у закордонних банках під виглядом оплати імпортних контрактів. У м. Києві резонансною справою стала ліквідація у 1998 р. найбільшого у столиці конвертаційного центру. До його послуг вдавалися понад 3 тис. комерційних організацій і державних установ.

Через злочинну діяльність у фінансово-кредитній і банківській сферах економіка України втратила значну суму коштів, які знаходяться зараз за межами держави. Валютні цінності, котрі незаконно переведені за межі України, обчислюються мільярдами доларів; спроби повернути їх в Україну залишаються малоефективними. Валютні цінності на суму 529,5 млн грн через строк давності вже не можна буде повернути.

Широкого розповсюдження набули шахрайства з фінансовими ресурсами. Кількість викритих шахрайств з фінансовими ресурсами залишається майже на одному рівні. За період з 1997 по 1999 рр. було викрито понад 1,7 тис. фактів щороку, за 2000 р. викрито 1 393 злочини.

Такий високий рівень злочинності в банківській системі країни та її негативну динаміку обумовлено багатьма факторами, але деякі з них стали визначальними.

Основним з них є “тінізація” економіки в цілому та її головної складової — грошового обігу. За даними НБУ, сьогодні в Україні поза банківською системою, в “тіньовому” обігу, знаходиться близько 10 млрд дол. США.

Проте глибокого аналізу цього явища та основних його чинників, оцінки масштабів “тіньової” економіки і розробки єдиної цілісної концепції щодо її локалізації до цього часу не проведено. Ця обставина фактично виключає можливість розробки науково обгрунтованих заходів протидії цьому антисуспільному феномену. Науковий аналіз часто підміняється популістськими, публіцистичними міркуваннями, газетними сенсаціями, називаються різні, нічим не обгрунтовані цифри, які залежно від поглядів використовуються як один із засобів політичної боротьби.

Поширенню злочинності у банківській сфері сприяє спрощений порядок створення банківських структур (тільки в Автономній Республіці Крим їх діє більше 100). За даними Головного управління МВС України в Криму, злочинні угруповання, користуючись недосконалістю банківського законодавства, створили свої банки. Навколо банків утворилися цілі групи “фіктивних” фірм, що були зареєстровані на загублені паспорти і померлих осіб. Ці фірми через банки займались “відмиванням” “тіньового” капіталу.

Серйозну загрозу для економіки утворюють так звані конвертаційні центри, що створюються навколо комерційних банків з метою “відмивання брудних” грошей.

Слід погодитися з пропозиціями фахівців і вчених-економістів щодо максимального обмеження кола небанківських організацій, які можуть укладати з банками агентські угоди стосовно обміну валюти, віддаючи перевагу спеціалізованим банківським установам.

Не сприяла покращанню криміногенної ситуації у банківській сфері помилкова позиція Правління Національного банку України, яке ще у 1997 році стверджувало, що НБУ не має права здійснювати ревізії фінансово-господарської діяльності комерційних банків і таким чином попереджувати вчинення злочинів у банківській системі, що працівники НБУ ніби-то не є державними службовцями, тому не несуть відповідальності за корупційні діяння.

Нагальною залишається проблема посилення контролю за наданням кредитів юридичним і фізичним особам. Триває і досі надання комерційними банками значних сум кредитів без належного оформлення угод і забезпечення гарантій повернення коштів, у зв’язку з чим порушується Закон України “Про заставу” і Положення про кредитування.

Загостренню криміногенної ситуації сприяє недостатня взаємодія та координація роботи окремих служб НБУ з правоохоронними органами з узгодження можливостей НБУ, що випливають з його статусу, завдань та функцій відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” та Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”.

Аналіз статистичних даних МВС України, оперативно-слідчої практики, матеріалів перевірок державних контролюючих органів свідчить про те, що організовані злочинні угруповання активно проникають в банки, використовуючи недосконалість законодавства, зловживання у самій банківській системі, що стала центральною ланкою у технологічному ланцюзі по “відмиванню” капіталів, здобутих злочинним шляхом, які потім вкладаються у сферу підприємництва та міжнародну фінансову систему. Деякі комерційні банки використовуються злочинцями для протиправного “перекачування” державних коштів на рахунки підставних фірм, або на рахунки окремих громадян.

За таких умов значна частина фінансових рухів обслуговує “тіньові” товарні потоки, виплату процентів за кредити, боргів і т.ін.

Через банківську систему, крім товарно-фінансових потоків, проходять також фіктивно утворені грошові кошти, інші кримінальні капітали, які потребують “відмивання” за допомогою банківських операцій через їх багаторазове перерахування з метою вуалювання джерел утворення та розміщення у легальному бізнесі. Немає жодної великомасштабної операції з “відмивання” грошей, яка б не передбачала використання банківських установ і фінансових інституцій. “Відмивання” грошей є одним з найбільш розповсюджених видів економічних злочинів і однією з найхарактерніших ознак організованої злочинності.

Як заявив Президент України Л. Д. Кучма 14 грудня 1999 р. на Розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю: ”… у всьому світі банки заробляють гроші кредитуванням економіки. В Україні ж така діяльність неприваблива для банкірів. У наших комерційних банків є тільки декілька напрямів діяльності: по-перше, легальна закупівля валюти через уповноважені банки для забезпечення імпортних контрактів з використанням фіктивних фірм; по-друге, перерахування грошових коштів в національній валюті на лоро-рахунки зарубіжних банків з наступною покупкою валюти в Україні на міжбанківських торгах з використанням фіктивних фірм та компаній, зареєстрованих в офшорних зонах; по-третє, банківські операції по переведенню безготівкових коштів в готівку з використанням фіктивних фірм та кодованих рахунків фізичних осіб” [1].

Внаслідок злочинної діяльності в Україні з часу проголошення незалежності було отримано і потім “відмито” незаконних прибутків на суму понад 100 млрд дол. США. До “тіньового” сектора перераховано близько 14 млрд грн готівкою, які обертаються поза банківським обігом. За даними Світового банку, “тіньова” економіка України посідає перше місце за масштабами серед країн СНД (інформаційні матеріали семінару на тему: “Про протидію “відмиванню” коштів та майна, отриманих злочинним шляхом”, Київ, 1999 р., видані Міністерством юстиції України разом з Посольством США) [2]. Великий податковий тиск також сприяє зростанню рівня “тіньової” економіки. Теоретичні узагальнення та повсякденна економічна діяльність в Україні підтверджують, що перевищення допустимої (оптимальної, раціональної) величини податкового тягаря призводить до того, що платники податків — юридичні та фізичні особи — або розорюються, або переходять до “тіньової” економіки (“крива Лаффера”).

“Відмивання” грошей, як правило, здійснюється у міжнародному масштабі та у такий спосіб їх кримінальне походження може бути краще замаскованим. “Відмивання” коштів та інвестиції прибутків, отриманих від кримінальної діяльності, тягнуть за собою інтернаціоналізацію злочинного світу, який шукає країни та банки, що надають найбільші гарантії таємності, законності та конфіденційності вкладів. В Україні проблема “відмивання” фінансів виникла нещодавно, проте процес “відмивання брудних” грошей розвивається дуже стрімко і сьогодні він вже набув найбільшої гостроти.

За експертними оцінками, нелегальна валютна маса складала у 1999 р. в Україні від 8 до 16 млрд дол. США, або — від 28 до 58 млрд грн, що приблизно у 2–4 рази більше, ніж готівкова грошова маса, яка наприкінці 1998 р., за даними НБУ, складала 15,7 млрд грн [3]. Зростають масштаби нелегального експорту капіталу і позабанківського грошового обігу: якщо у 1994 р. доля неконтрольованої грошової маси складала 24,7 %, то у 1999 р. — 44,4 %, що становить 8,6 млрд грн.

Основними причинами, що сприяють “відмиванню брудних” грошей з використанням фінансово-кредитних установ є недостатньо досконале законодавче та нормативне регулювання питань, пов’язаних з функціонуванням фінансово-кредитних установ та протидією “відмиванню брудних” коштів.

В Україні не створено ефективно діючої системи запобігання злочинам та іншим правопорушенням у фінансовій сфері, відсутні законодавчі акти, зокрема, Закон України “Про протидію легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом”, які б визначали, що таке “відмивання” грошей, “незаконна діяльність”, “злочинно здобуті доходи” та ін.

Оскільки за чинним законодавством України “відмивання брудних” грошей не є самостійним складом злочину, тому і правова відповідальність за такі дії відсутня, що значно поглиблює криміногенні процеси. У багатьох випадках “відмивання брудних” коштів переслідується у сукупності з протиправними діями, результатом котрих стало отримання незаконних прибутків, особливо в економічній та фінансовій сферах. У той же час у ряді країн світу передбачено кримінальну відповідальність за сам факт “відмивання” коштів, здобутих злочинним шляхом.

Кримінальним законодавством деяких країн визнаються “брудними” тільки ті гроші, які були отримані від торгівлі наркотиками, прекурсорами та психотропними речовинами. Гроші, що надійшли, наприклад, від торгівлі жінками, дітьми, або в результаті отримання хабарів і т.ін., не вважаються “брудними”. Стаття 209 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність лише за вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутих завідомо злочинним шляхом, а також за використання зазначених коштів для здійснення підприємницької діяльності та створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації(відмивання) таких коштів чи майна, а стаття 306 КК — за розміщення коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин їх аналогів або прекурсорів у банках, на підприємствах, установах тощо, або придбання за такі кошти об’єктів, майна, що підлягає приватизації, або з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів.

Для України орієнтиром законодавчого забезпечення та боротьби з “відмиванням” грошей має бути Міжнародна конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом, що регулює питання розшуку, слідства, арешту та конфіскації грошей злочинного походження, яку Україна ратифікувала 17 грудня 1997 року.

Недостатнім є контроль за діяльністю підприємницьких та фінансово-кредитних структур, за зовнішньоекономічною діяльністю та за розрахунками через рахунки типу лоро, ностро з боку державних, фінансових та податкових органів.

В Україні понад 90 банківських установ мають ліцензії на здійснення операцій з банками-нерезидентами; на підставі отриманих ліцензій було відкрито понад 600 кореспондентських лоро-рахунків.

Особливо значних збитків державі завдають незаконні торговельні операції, що здійснюються через підставні фірми. Обсяги таких незаконних фінансових операцій досягли масштабів, що ставлять під загрозу подальше нормальне функціонування економіки країни. Протягом 1998 року підрозділами податкової міліції було викрито понад 2,7 тис. фіктивних підприємств. На їх рахунках заблоковано понад 27 млн грн, у 1999 р. виявлено більше 4 тис. фіктивних підприємств, ліквідовано 45 конвертаційних центрів, через рахунки яких було проконвертовано понад 2,5 млрд грн. Через стосунки легальних платників податків з виявленими у 1998–1999 рр. фіктивними фірмами втрати бюджету з ненадходжень тільки з податку на додану вартість склали понад 10 млрд грн. За 5 місяців поточного року підрозділами податкової міліції ліквідовано понад 2 тис. фіктивних фірм і 22 конвертаційні центри. За попередніми даними, обіг коштів на рахунках цих підприємств склав більше 2 млрд грн, заарештовано 34 особи, які займалися організацією фіктивних фірм.

Характерним прикладом створення фіктивних фірм з метою переказу безготівкових коштів в українській валюті за межі нашої країни з наступною конвертацією в іноземну готівкову валюту є припинена Головним управлінням по боротьбі з організованою злочинністю МВС України спільно з Генеральною прокуратурою спроба переказу за кордон майже 80 млн грн. Ця сума раніше була викрадена з Вінницького обласного управління Національного банку України. Крадіжка була вчинена шляхом несанкціонованого доступу до комп’ютерної мережі НБУ.

Створена фіктивна фірма, на яку були перераховані 80 млн грн, спочатку виступила як постачальник пально-мастильних матеріалів. У свою чергу вона нібито купила ще в однієї неіснуючої фірми комп’ютери та різографи. Метою всіх цих оборотів став переказ грошових коштів за межі України через кореспондентські рахунки з подальшим безперешкодним розпорядженням.

ГСУ МВС України у 1999 році направило до суду кримінальну справу по відношенню до групи посадових осіб Центру ділових та творчих ініціатив “Мета” м. Києва, які звинувачувалися у розкраданні з використанням підроблених документів неіснуючих суб’єктів підприємницької діяльності з державних і комерційних банків України за допомогою телеграфних авізо грошових коштів на суму 259 млн грн і в посяганні на розкрадання ще 41 млн грн.

Тільки за закінченими кримінальними справами за останні 2 роки у 18 регіонах України виявлено 124 фіктивні фірми, які через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів перерахували 63 млн дол. США і понад 90 млрд російських рублів.

Вивчення світового досвіду з цього питання показує, що правовою основою протистояння кримінальному підприємництву в країнах з розвинутою економікою є досконале законодавство, що перешкоджає легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом.

“Відмивання брудних” грошей вважається злочином у цілому ряді країн, у тому числі у Великобританії, Канаді, Франції, Австрії, Італії. Найжорсткіше поставлено питання боротьби з цим явищем у США. Історія пошуку ефективних шляхів боротьби з “відмиванням брудних” грошей у США нараховує три десятиліття. Наприкінці 60-х років уряд США почав проявляти занепокоєність з приводу використання таємних банківських рахунків американськими громадянами, які займаються незаконною діяльністю. Такі рахунки використовувалися з метою ухилення від сплати податків; маніпуляцій на ринку цінних паперів; порушення правил внутрішньої торгівлі; торгівлі золотом; розміщення коштів, отриманих незаконним шляхом; переказу грошей, отриманих злочинним шляхом, через позичку “відмитих” коштів.

Конгресом США у 1970 р. було прийнято цілу низку законодавчих актів, спрямованих на протидію легалізації злочинних доходів: Закон про контроль за організованою злочинністю, Закон про контроль за розповсюдженням наркотиків і Закон про банківську таємницю.

На сьогодні чинними є такі акти: “Про всесторонній контроль злочинності” (1984 р.), “Про контроль “відмивання” грошей (1986 р.), “Про боротьбу з вживанням наркотиків” (1988 р.), “Про боротьбу з “відмиванням” грошей (1992 р.), “Про попередження “відмивання” грошей” (1994 р.), “Про заходи, спрямовані на стримання підробки та “відмивання” грошей”. У США кредитно-фінансові установи зобов’язані зберігати протягом мінімум п’яти років певну документацію, зокрема, інформацію про надання кредиту на суму більше 10 тис. дол., картки бухгалтерського обліку, що стосуються операцій по рахунках та копії чеків на суму більше 100 дол., сплачених у банківській установі. За порушення цих вимог банківська установа, її керівник, посадова особа, службовець можуть понести покарання у вигляді сплати штрафу у розмірі 10 тис. дол. за кожне порушення. Останні десять років застосовується додаткова форма звіту, що передбачає спеціальну помітку в тому разі, коли операція, що здійснюється, викликає підозру. Порушник даного положення може нести відповідальність у кримінальному порядку. Введено також форму звітності про платежі готівкою у сумі понад 100 тис. дол., яка повинна надаватися протягом 15 днів після отримання готівки. Порушник даного положення притягується до відповідальності у вигляді штрафу до 25 тис. доларів або позбавлення волі на строк до п’яти років. Крім того, законодавчо передбачено можливість виплати винагороди особам за надання інформації, підтвердження якої дозволяє стягнути з винних більше 50 тис. дол. у вигляді штрафу чи конфіскації майна.

У 1986 році у США був прийнятий Акт про контроль за “відмиванням” грошей. Відповідно до цього документа здійснення фінансових операцій з “відмивання” власності, яка здобута з “однозначно визначеної незаконної діяльності” тягне покарання у вигляді штрафу у розмірі 500 тис. дол. або позбавлення волі на строк до 20 років. Крім вельми жорстких санкцій, передбачених федеральним законодавством, у багатьох штатах діють закони, відповідно з якими “відмивання” грошей визнається державним злочином, а це значною мірою розширює, зокрема, можливості кримінального переслідування осіб, що здійснюють операції такого роду.

При вирішенні питань дієвого застосування вилучення грошей у процесі протидії злочинним та комерційним проявам і пов’язаними з ними прибутками принцип збереження банківської таємниці виключається як обгрунтування для відмови діяти відповідно до положень п. 3 ст. 5 Віденської конвенції. Для цього вживаються законодавчі та регламентаційні заходи, що дозволяють обмежити фінансову таємницю. Такі заходи передбачають обов’язкове застосування правила “знай свого клієнта”, а також виявлення і надання інформації стосовно підозрілих фінансових угод, забезпечуючи при цьому повне звільнення представників фінансових установ від будь-якої відповідальності за сумлінне надання інформації про такі угоди, за винятком грубої недбалості.

За оцінками зарубіжних спеціалістів, велику роль у боротьбі з незаконним обігом грошей повинні відігравати фінансові установи, тому що виявити ці гроші найпростіше саме на стадії розміщення їх у цих структурах. Тому, незважаючи на банківську таємницю, фінансовим установам надана можливість передавати посадовим особам правоохоронних органів обмежену інформацію щодо клієнтів, яка стосується будь-яких порушень закону. При цьому установи звільняються від відповідальності за розкриття такої обмеженої інформації.

Такі правила діють у ряді країн світу. Наприклад, в Італії забороняються розрахунки готівкою на суму понад 20 млн італійських лір. Ці операції можуть здійснюватися тільки з використанням банківських чеків чи кредитних карток. Держава контролює рух грошових коштів, а також має право знати джерело виникнення вкладів.

Положення Закону “Про заходи проти відмивання грошей” поширюються на компанії, що можуть брати участь у “відмиванні” грошей (казино, адвокати, бухгалтери, ювеліри). Кримінальний кодекс Італії передбачає застосування позбавлення волі від 7 до 12 років і грошовий штраф від 2 до 30 млн. італійських лір до осіб, зайнятих легалізацією коштів, здобутих злочинним шляхом. Установлено сувору відповідальність для осіб, які відмовилися надати або пред’явили фальшиву інформацію стосовно таких діянь. Банки та посередницькі структури несуть адміністративно-фінансову та кримінальну відповідальність.

В Австралії касири фінансових установ зобов’язані повідомляти про рух грошових коштів готівкою у розмірі 10 тис. австрал. дол. та інші підозрілі операції Агентство по збору звітів про грошові операції. Такі відомості подаються, якщо існує підстава вважати, що особа має відношення до вчинення злочину.

Банки Англії повідомляють щорічно поліцію в середньому про 18 тис. підозрілих операцій, три тисячі з яких (кожна шоста) детально розслідуються.

У Росії Центральний банк прийняв Положення, відповідно з яким всі банки країни повинні відстежувати підозрілі фінансові операції та у разі необхідності повідомляти про них у правоохоронні органи. Підозрілими вважаються операції, якщо їх розмір перевищує 1000 мінімальних окладів (8 млн рублів). Для юридичних осіб встановлено межі у розмірі 10 000 мінімальних окладів. Для фізичних осіб визначено перелік “підозрілих” операцій з готівкою. До таких операцій відносяться: купівля (продаж) валюти; придбання цінних паперів; обмін банкнот однієї вартості на банкноти іншої; зарахування на рахунок грошей в упаковках, опечатаних іншим банком.

Крім того, банки зобов’язані звертати особливу увагу на депозитарні вклади, гроші з яких може зняти кожен пред’явник відповідних документів. Фінансисти повинні відстежувати та аналізувати перерахування вкладів за кордон і переказ вкладів з-за кордону, а також розпорядження про виплату з рахунків грошей готівкою, якщо операції були незначними або не проводилися зовсім.

Директива про запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей, прийнята 19 червня 1991 р. Радою Європейського Економічного Співтовариства, також передбачає ряд заходів стосовно запобігання “відмивання” коштів, здобутих злочинним шляхом.

У рамках ЄЕС створено підрозділ по боротьбі з організованою злочинністю, що запропонував розробити спеціальні заходи по захисту певних професій від впливу організованої злочинності взагалі та рекомендує розширити дію зобов’язання про надання інформації згідно з Директивою про відмивання грошей на осіб, які не зайняті у фінансовому секторі, стаття 132 якої передбачає основу для такого розширення, хоча залишаються невирішеними деякі питання професійної таємниці для певних професій.

У Швейцарії професіонали, які пропонують фінансові послуги, підпадають під законодавство про “відмивання брудних грошей”. Відповідно до ст.7 Угоди про кодекс банкірів Швейцарії, банки не володіють правом надання будь-якої активної допомоги у переведенні капіталу за межі країн, законодавство яких забороняє подібні перекази чи встановлює обмеження в розміщенні коштів за кордоном. Банки не мають права повертати банківську таємницю проти Наглядової ради або перевіряючого.

Комітет міністрів Європейської Співдружності 27 червня 1980 р. прийняв Заходи проти переказу та збереження грошових коштів злочинного походження, де зроблено висновок про те, що банківська система може відігравати дуже ефективну роль у попередженні такої злочинної діяльності, а співробітництво банків може бути корисним для розкриття таких злочинів судовими органами та поліцією.

У Відні 20 грудня 1988 р. було прийнято Конвенція ООН (Віденська конвенція), одним з головних питань якої є боротьба з “відмиванням” грошей, отриманих від торгівлі наркотиками. Конвенцією висунуто принцип, згідно з яким таємниця банківських вкладів не повинна перешкоджати кримінальному розслідуванню.

Важливу роль на шляху запобігання використання фінансової системи для “відмивання” грошей відіграє Декларація принципів, прийнята у грудні 1988 р. у Базелі банківськими наглядовими органами Групи Десятьох, в якій зазначається, що конфіденційність банківських операцій у зв’язку з використанням банків зі злочинною метою може бути порушена.

Відповідно до вимог цих документів банки повинні прикладати значних зусиль для встановлення особистості клієнта, відмовлятися від угод, пов’язаних з “відмиванням” грошей, дотримуватися законів та положень, що мають відношення до фінансових оборотів, які, вірогідно, пов’язані з “відмиванням” грошей, співпрацювати з адміністративними і правоохоронними органами в рамках правил, котрі стосуються збереження таємниці фінансових операцій клієнтів.

На жаль, законодавством України поняття “незвичайні (підозрілі) операції” не визначено, як не визначено і зобов’язаність банків їх відстежувати та надавати інформацію до правоохоронних органів. На нашу думку, ці питання необхідно визначити у проекті Закону України “Про протидію легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом”.

Загострення криміногенної обстановки у банківській сфері значною мірою обумовлено неврегульованістю системи державного контролю за банками. В Україні у законодавчому порядку наглядові та регулятивні функції закріплено лише в Законі України “Про Національний банк України”, тобто, сьогодні обов’язки банківського нагляду в державі покладено лише на одне відомство — Національний банк України. Інші органи, зокрема Державна податкова адміністрація, виконують контрольні функції тільки з питань оподаткування.

Стаття 51 Закону України “Про Національний банк України” передбачає підзвітність Національного банку тільки Президенту та Верховній Раді України. Проте, підзвітність інших банків ця норма не регулює. Разом з тим, ст. 61 цього ж Закону визначає наглядові та регулятивні функції НБУ відносно всіх банків та інших фінансово-кредитних установ, що полягають у здійсненні на місцях всіх видів перевірок банків, інших фінансово-кредитних установ. НБУ має право вимагати від них проведення загальних зборів акціонерів та брати участь в їх роботі з правом дорадчого голосу, вказувати вимоги щодо здійснення обов’язкових аудиторських перевірок. У разі невиконання у встановлений Національним банком термін вимог щодо усунення порушень відповідно до ст. 62 він має право накладати штрафи на фізичних та юридичних осіб, відстороняти керівництво від управління та зупиняти ліцензії на здійснення окремих банківських операцій.

У той же час є очевидним, що й для НБУ це не головна функція. Ні за своїм призначенням, ні за своїми штатними можливостями центральний банк країни за умов становлення нової банківської системи одноособово забезпечити дієвий нагляд за діяльністю 201 комерційного банку і більше ніж двома тисячами їх філій, а також надати їм методичну допомогу в організації роботи реально не в змозі.

Вивчення зарубіжного досвіду щодо організації банківського нагляду свідчить, що у більшості розвинених демократичних країн контрольні функції не монополізовані. Поряд з центральними банками їх виконують інші спеціально створені органи. Державний контроль за банківською діяльністю повсюдно максимально жорсткий. Це пов’язано з турботою держави не тільки про те, щоб зберегти свій контроль і владу над випуском і обігом валюти, а й забезпечити безпеку вкладників та інших кредиторів банків, репутацію фінансової системи країни в цілому.

За останні роки в Європі удосконалено методи банківського контролю. Поряд зі зростанням ролі центральних банків, особливо у сфері валютного контролю, посилюється також вплив і спеціально створених автономних органів. Намітилася тенденція інтернаціоналізації банківської діяльності, дотримання однакових стандартів і міжнародних норм банківського контролю і регулювання.

В Україні відповідно до Закону України “Про Національний банк”, прийнятий 20.05.1999 р., передбачено також створення вищого органу управління і контролю — Ради Національного банку. Проте її функції поширюються лише на Національний банк України, залишаючи за межами безпосереднього впливу головне — діяльність комерційних банків. У Франції головною функцією всіх трьох контролюючих органів — Банківської комісії, Національної кредитної ради і Комітету по банківській регламентації, а також органу управління Банку Франції є регламентація і контроль за діяльністю всієї банківської системи країни. Контрольні функції покладено також на орган управління Банку Франції — Генеральну раду.

Таким чином, у більшості розвинених демократичних країн банківський нагляд не є монополізованим, він не здійснюється тільки одним відомством — центральним банком. Держава суворо контролює діяльність банків, використовуючи для цього різноманітні механізми і важелі. Такий досвід заслуговує на увагу і на впровадження у вітчизняну практику, оскільки стан банківського нагляду в Україні з боку держави не відповідає реальній обстановці в економіці країни і значною мірою обумовив зростання злочинності у цій сфері.

Тому за умов розвитку банківської системи України на порядок денний винесено питання стосовно створення в Україні, крім НБУ, автономного державного органу, що зобов’язаний контролювати банківську діяльність, а також щодо надання певних прав органам Контрольно-ревізійної служби Міністерства фінансів.

Виходячи з викладеного, на нашу думку, буде доцільним:

1. Кабінету Міністрів України прискорити розробку та подання у встановленому порядку до Верховної Ради України проекту Закону України “Про протидію легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом”.

2. Національному банку України посилити контроль за діяльністю комерційних банків з метою запобігання проведення ними підозрілих операцій та виконанням ними п. “б” ст.18 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” стосовно надання спеціальним органам відомостей, що можуть свідчити про організовану злочинну діяльність.

3. З метою запобігання створенню фіктивних фірм відповідним міністерствам і відомствам вивчити питання щодо створення єдиного банку даних про загублені громадянами паспорти та інші документи, котрі в подальшому використовуються для реєстрації фіктивних суб’єктів господарювання.

4. Національному банку України, Міністерству фінансів України, Міністерству внутрішніх справ України, Службі безпеки України разом з іншими відомствами розробити спеціальну навчальну програму для службовців банківських та фінансових установ по виявленню та розпізнанню підозрілих операцій з фінансами.

5. Національному банку України, Міністерству фінансів, Міністерству економіки, Міністерству юстиції, Міністерству внутрішніх справ та Службі безпеки України за участю Генеральної прокуратури України, з урахуванням досвіду розвинених демократичних країн, вивчити питання щодо необхідності створення автономної служби банківського контролю в кожній області з розрахунку по 1 контролеру на область та 5–7 контролерів при Уряді України; внесення змін і доповнень до Закону України “Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, якими передбачити надання цій службі права здійснення фінансового контролю за всіма комерційними структурами, у тому числі банків.

6. Національному банку України разом з Аудиторською палатою України внести зміни і доповнення до Закону України “Про аудиторську діяльність” стосовно внесення до статуту комерційних банків окремого положення про організацію внутрішнього аудиту; надання Національному банку України права суттєво впливати на процедуру і порядок проведення аудиту комерційних банків, наділивши його поряд з Аудиторською палатою України правом надавати ліцензію аудиторським організаціям для проведення аудиту банків, як це практикується у багатьох країнах; надання права Національному банку України проводити ліцензування аудиторів, які здійснюватимуть аудит банків, оскільки Національний банк України єдиний державний орган повно обізнаний з тим, якими професійними знаннями має володіти аудитор банку.

7. Національному банку України разом із зацікавленими міністерствами та відомствами прискорити розробку та подання до Верховної Ради України проекту Закону України “Про кредит”.

 

1. Виступ Президента України Л. Д. Кучми на Розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України 14 грудня 1999 р. // Крок. — 2000. — січ. — № 2.

2. Про протидію “відмиванню” коштів та майна, отриманих злочинним шляхом // Інформаційні матеріали семінару. — К: Міністерство юстиції України, Посольство США. — 1999.

3. Бізнес. — 1999. — квіт. — № 12.