Розвиток педагогічної думки в Росії у XVIII —XIX ст.

Розвиткові педагогічної думки в Росії у XVIII ст. передусім сприяли освітня діяльність і педагогічні погляди Михайла Васильовича Ломоносова (1711—1765), який виступав за демократизацію освіти, за народну школу. Він вважав, що система освіти повинна складатися з трьох ступенів державної безстанової школи: початкової, середньої — гімназії та вищої — університету. Головне завдання школи — виховати в дітей любов до праці, навчити їх «правил і прийомів поведінки», дати освіту. Мета виховання — формування щасливих, духовно і фізично розвинених громадян. Обстоюючи принцип народності у вихованні, наголошував на необхідності виховувати у дітей любов до вітчизни, гуманність, вірність громадянському обов'язку, прагнення до знань, працьовитість, силу волі, відвагу, скромність, тобто риси, притаманні народові.

М. Ломоносов створив навчальні плани і програми для навчальних закладів різних типів, визначив основні принципи та методи навчання, запровадив класно-урочну систему. Був переконаний, що провідними методами навчання є бесіда, розповідь, лекція, які необхідно доповнювати вправами. Навчання повинно мати виховний характер, забезпечувати свідоме, міцне, систематичне засвоєння матеріалу, матеріал слід викладати стисло, підкріплюючи теоретичні положення фактами, наочністю, враховуючи вікові та психологічні особливості учнів, їх природні нахили та ін.

У моральному вихованні М. Ломоносов обстоював метод прикладу, переконання: могутнім засобом виховання вважав працю; виступав проти фізичних покарань. Цінні його думки про сімейне виховання, взаємозв'язок школи і сім'ї, про допомогу батьків учителям. Він написав підручники («Риторика», «Російська граматика», «Стародавня російська історія» та ін.), які упродовж півстоліття були кращими в російській загальноосвітній школі. «Російська граматика» витримала 14 видань, її було перекладено багатьма іноземними мовами, покладено в основу всіх наступних граматик, що розроблялися в Росії.

М. Ломоносов — основоположник університетської освіти в Росії. За його ініціативи й активної участі в 1755 р. було відкрито Московський університет. Він виступав за те, що викладачі й студенти університету повинні паралельно з навчанням займатися науковою роботою.

Помітний слід у розвитку педагогічної думки в Росії залишив відомий учений, хірург і анатом, основоположник військово-польової хірургії, Микола Іванович Пирогов (1810—1881). Свої педагогічні погляди він виклав у статтях та офіційних документах «Питання життя», «Про публічні лекції з педагогіки», «Про методи викладання» та ін. У статті «Питання життя» виступив проти станової системи освіти в Росії, вузькопрофесійної підготовки молоді, зниження загальноосвітнього рівня навчання учнів початкової та середньої школи і студентів університетів. Високо оцінював роль знань у підготовці розумове розвиненої особистості. Обстоюючи ідею людяності у вихованні, сформулював прогресивну ідею виховного навчання, при цьому велику увагу приділяв моральному вихованню, вихованню чесної, правдивої, щирої людини. Він вимагав, щоб усе негативне, що є в житті й побуті, було усунуто із системи засобів виховання молодого покоління; щоб своєю поведінкою вчителі наполегливо й систематично впливали на дітей і молодь. Найважливішим чинником морального виховання, на його переконання, є наука, яка дає змогу людині зрозуміти природу, розвиває її свідомість, допомагає пізнати себе й інших.

У центрі уваги педагогів, за Пироговим, повинні бути активні методи навчання, які сприяли б розвиткові думки учнів, розвивали б їх здібності та інтереси, прищеплювали б уміння самостійно працювати. В усіх навчальних закладах слід широко використовувати наочність. З метою активізації учнів варто організовувати навчальні ігри, оскільки вони сприяють розвиткові мислення, почуттів, фантазії.

Учений виступав передусім проти існуючого формалізму під час перевідних і випускних екзаменів, який знижує їх ефективність. За правильної організації екзаменів, вони потрібні при вступі молодих людей до вищих навчальних закладів, проте слід зважати не лише на бали, а й на їх загальний розвиток, на прагнення здобути наукові знання, оволодіти методами наукових досліджень.

Великого значення у навчанні й вихованні М. Пирогов надавав добре підготовленим учителям-вихователям, які повинні дбати про підвищення свого методичного рівня, обмінюватися досвідом з іншими, в усьому бути прикладом для молоді. Проте головне для вчителя — його освіта, ґрунтовне знання свого предмета і методики навчання та виховання учнів. Важливим аспектом морального виховання він вважав формування свідомої дисципліни, ріпіуче боровся проти використання у дисциплінуванні учнів тілесних покарань, що негативно впливають на нервову систему та психіку дитини, принижують людську гідність. Проте, заперечуючи їх теоретично, він, будучи керівником Київського учбового округу, не зумів відстояти свою позицію при обговоренні цього питання і підписав циркуляр, яким дозволялися різки як засіб покарання школярів.

М. Пирогов наголошував, що завдяки належній освіті жінка може досягти того ж рівня, що й чоловік. Однак виступаючи за рівноправність чоловіка і жінки в освіті, він не був прихильником їх рівноправності загалом.

Видатний російський письменник і педагог Лев Миколайович Толстой (1828—1910), заперечуючи революційну перебудову суспільства, мріяв про мирне самовдосконалення людей. Його педагогічні погляди знайшли відображення у статтях «Загальний нарис характеру Яснополянської школи», «Про народну освіту», «Про методи навчання грамоти», «Проект загального плану організації народних училищ», «Про виховання» та ін. Він показав неспроможність абстрактної педагогіки, відірваної від практики. Доводив, що педагогіка буде справжньою наукою лише тоді, коли спиратиметься на досвід учителів і будуватиме свої висновки на узагальненнях педагогічної практики. У 60-х роках Л. Толстой обстоював думку, що школа повинна давати учням широке коло знань, всебічно розвивати їх творчі сили, але заперечував наперед укладені програми, твердий розклад занять і вимагав, щоб зміст навчальних занять у школі визначався інтересами й потребами дітей. На його думку, головне завдання школи — щоб дитина охоче і добре вчилася. Для цього необхідно, щоб те, чому її навчають, було зрозуміле, захоплююче та відповідало її розвиткові.

Виходячи з ідеї вільного виховання, Л. Толстой вважав, що школа повинна займатися тільки освітою, а не вихованням учнів. Згодом він визнав помилковість цього погляду і дійшов висновку, що школа має також виховувати дітей, але в релігійному дусі.

Виступаючи проти догматичного навчання і зазубрювання, Л. Толстой наголошував, що дітей треба навчати так, щоб вони могли самостійно формулювати висновки, які випливають із спостережень і дослідів. Високо оцінюючи роль наочності в навчанні, закликав вивчати предмети і явища в природній обстановці, проводити екскурсії в поле, до лісу, де діти можуть спостерігати за життям рослин, тварин та ін.

Л. Толстой розробив методику шкільної розповіді й бесіди, подав взірці використання живого слова вчителем. Методом бесіди він пробуджував думки дітей, допомагав їм самостійно вникнути у складні питання. Найвагоміший внесок зробив у методику написання дітьми творів, що сприяють розвиткові їх творчих задатків. Великої уваги видатний письменник надавав питанням сімейного виховання. Вимагав, щоб батьки виховували дітей у дусі поваги до праці, піклувалися про їх усебічний розвиток, наголошував, що вирішальний вплив на поведінку дітей справляє приклад батьків. На його думку, діти народжуються без негативних якостей, ці якості формуються під впливом середовища і неправильного виховання. Особистість дитини потрібно поважати і вміло розвивати її задатки й творчі здібності.