Ольхова Н.В.

СОЦIАЛIЗМ ДИТИНИ ЗА МЕЖАМИ СIМ'Ї.

“Як змiнюється свiт, так змiнююсь я сам”. Цi слова поета може сказати про себе люба людина. Бо змiни в оточуючому свiтi дiйсно проходять на наших очах.

Змiнюється свiт, а разом з нею i людина. доросла людина змiнюється, але не так швидко як свiт. Зовсiм iнша справа, коли мова йде про дiтей, тим бiльше про пiдлiткiв.

Пiдростаюче поколiння сприяє релiгiї життя як даннiсть. Для них не стоїть питання про пристосування до цiєї данностi - вони органiчно вписанi в неї, живуть в нiй.

В цьому вiдмiннiсть дорослих вiд дiтей, в цьому ж i криється сьогоднi сама велика проблема виховання пiдростаючого поколiння. Бо виховувати повиннi дорослi, якi не завжди вписуються в сучасне життя. А саме цi реалiї визначають змiст, характер i в кiнцевому рахунку результат соцiалiзацiї молодi. Процес розвитку людини у взаємодiї з оточуючим свiтом називається соцiалiзацiєю.

Сiм'я - головний iнститут соцiалiзацiї пiдростаючого поколiння. Вiн являє собою персональне середовище життя i розвитку пiдлiткiв дiтей, якiсть якого визначається низкою параметрiв конкретної сiм'ї. Яку б сторону розвитку дитини i пiдлiтка ми не взяли, завжди з'ясовується, що головну роль в його ефективностi вiдiграє сiм'я.

По даним соцiологiї до 25% сiмей в наш час не можуть виховувати дiтей, а до 15%- формують правопорушникiв. Але решта нових сiмей, це сiм'ї, де дорослi прагнуть формувати особистiсть дитини, дисциплiнувати її, допомогти їй, в її iндивiдуальному розвитку. Такi батьки отримують вiд дiтей емоцiйну близкiсть, розумiння, тобто допомагають ставленню людини в великому розумiннi цього слова; люди з високими моральними якостями, патрiотичними i громадськими почуттями.

Дискується проблема, що школа повинна тiльки вчити, а не виховувати. Лев Толстой писав: “I виховання i освiта невiддiльнi. Не можна виховувати не передаючи знань, всяке знання виховує”.

Iнститути виховання сьогоднi переживають кризу, в тому числi i школа. I проблеми її вiдомi. Цю кризу можна подолати тiльки при серйознiй державнiй пiдтримцi. Деякi кроки в цьому напрямку держава вже робить. Введення в школi посад соцiального педагога i психолога допоможе вирiшенню проблем у вихованнi, навчаннi дiтей та пiдлiткiв, в процесi їх соцiального становлення.

Тому тема соцiалiзацiї пiдлiтка в межах сiм'ї i за її межами набуває державного значення. Цiєю проблемою займалися ряд вчених. Зокрема вiдомий вчений i психолог Д.Кон теж вважає, що якою ми виховуємо особистiсть пiдлiтка, так наступне поколiння буде жити, працювати i вiдновлювати нашу державу, де тяжко, але вже починають вiдбуватися великi змiни.

Тема впливу соцiалiзацiї на особистiсть мало розроблена, з цiєї причини основоположних праць не мае, крiм пiдручника “Людина i суспiльство” пiд редакцiєю професора Р.А.Арцiшевського. Проблеми соцiальної i психiчної адаптацiї людини займалися доктор педагогiчних наук А.В.Мудрик, психолог I.Д.Бех, вiдомий вчений i психолог Д.Кон, професор Росiйської асоцiацiї соцiальних педагогiв В.Г.Бочарова. Працi цих науковцiв є основними в дослiдженнi цiєї проблеми.

Життя людини iснує в багатогранному середовищi. Воно є єднiстю бiологiчного i соцiального, людського i iндивiдуального. Природне середовище оточує нас з моменту зачаття i все подальше свiдоме життя. Але людина живе не тiльки у природi, а i у суспiльствi. Людина як суспiльна iстота є в той час же i бiологiчним органiзмом. У неї, як i у тварин, iснують певнi бiологiчнi потреби, насамперед потреба в харчуваннi, диханнi, розмноженнi, самозбереженнi. Проте у людини бiологiчнi потреби не є нi єдиними, нi пануючими в її життi. Це пояснюється перш за все тим, що в процесi спiльної дiяльностi у людей формуються над бiологiчнi потреби - в красi, в пiзнаннi свiту, в усвiдомленнi сенсу свого життя, а також виникають такi якостi, як великодушнiсть, спiвпереживання, альтруїзм. “Iншими словами, в людей формується така якiсть, якої не має в свiтi природи, а саме - соцiальнiсть. Саме соцiальними потребами, стимулами i мотивами визначається поведiнка людей, а тому вони, як правило, панують над бiологiчними. Бiологiчне в людей завжди опосередковано соцiальним. Ось чому соцiальнiсть i є сутнiсною характеристикою суспiльства.” Отже, свiдомiсть i мова, праця i соцiальнiсть є тими важливими чинниками, якi якiсно вiдрiзняють суспiльство вiд природи.

Академiк Вернадський називає все те, що оточує людину в природному, соцiальному свiтi, все те, що створила людина, завдяки науково-технiчному прогресу - ноосферою. Ноосфера - макросередовище в якому дiє людина (свiт, суспiльство, держава); мiкросередовище для людини є сiм'я, а також соцiальнi iнститути виховання, навчання i працi. Частiше поняття соцiального середовища використовується в вузькому розумiннi: сiм'я, школа, неформальнi об'єднання, громадськi органiзацiї, позашкiльнi заклади, трудовi колективи. Але для людини суспiльство i держава бiльш опосередкованi поняття, нiж сiм'я, школа, iнша соцiальна установа, де ця конкретна людина здобуває соцiального досвiду.

Особистiсть є частиною соцiального середовища i головною його ланкою. Людина як представник певного суспiльства, як носiй тих властивостей, що визначається даним суспiльством i в тiй чи в iншiй мiрi характеризують усiх її представникiв, називаються особою. Особистiсть це виконання ролей в суспiльствi: в сiм'ї - батьки i дiти, на виробництвi - працiвники, в громадському об'єднаннi - члени конкретної органiзацiї, об'єднанi єдиною цiллю. Особистiсть не завжди позитивно впливає на розвиток суспiльства, часто цей вплив носить негативний характер. Процес становлення особистостi набагато в чому залежить вiд вимог дорослого до поведiнки дитини, вiд оцiнок дитини оточуючими. Це дуже важливо i в перiод пiдлiткового становлення людини, коли дитина свiдомо набуває соцiальностi. Отже соцiалiзацiя це набування людиною всiх ознак суспiльного життя.

Суспiльство це не просто зiбрання людей, а результат взаємодiї мiж людьми, тобто насамперед тi зв'язки i вiдносини, якi складаються у процесi їх суспiльної дiяльностi. Саме зв'язки i вiдносини становлять сутнiсть людини. Оскiльки самi суспiльнi вiдносини не залишаються незмiнними, а змiнюються по мiрi розвитку суспiльства, то це також значить не залишається незмiнною, i сутнiсть самої людини.

Так, змiна в доктринi освiти i виховання любої держави призводить до того, що змiнюється iдеал особистостi, всi оцiнки i самооцiнки. “Формування особистостi, змiстом якого є соцiалiзацiя, а механiзмом - засвоєння соцiальних ролей, є основним, але не кiнцевим етапом виховання, яке має переходити в подальшому до саморозвитку iндивiдуальностi. Останньому не достатньо придiлялась увага в теорiї комунiстичного виховання. Хоча в нiй великий наголос робився на самовихованнi, але воно розумiлось не як саморозвиток чи самоактуалiзацiя, а скорiше, як формула самоконтролю”.

Виховання в сiм'ї чи в школi, цiлеспрямоване або стихiйне - завжди по сутностi соцiальне. Якi б не були оригiнальнi в методах виховання батьки i педагоги, їх цiлi, бажання визначенi суспiльством, тими чи iншими соцiальними групами i конкретними iсторичними умовами. Взагалi виховання це постiйний процес, тобто кожна людина з збiгом життя пiдпадає якимось впливам з боку суспiльства i змiнюється. “Людина, як соцiальна одиниця є продуктом виховання, а не результатом вроджених або суспiльних умов”, писав академiк Бехтєрєв.

Iсторичний досвiд людства ще в еполху античностi зафiксував iдею соцiальної обумовленостi становлення та життєдiяльностi кожної людини. В Древньому Римi про немовлят говорили як про “чисту дошку” на якiй пише вихователь. Iдея соцiального виховання розроблялась i французькими просвiтителями. Концепцiї їх виконання складаються з трьох головних рис:

- суспiльне виховання спрямоване на формування гармонiйно, всебiчно розвинутої особистостi;

- виховання дiтей в дитячих закладах органiчно поєднується з безпосереднiм вихованням дорослими своїх педагогiчних обов'язкiв по вiдношенню до пiдростаючого поколiння;

- основа виховноi системи є праця “спочатку обслуговуюча, а в майбутньому i суспiльно корисна.

В ХIХ - ХХ столiттях багато педагогiв та суспiльних дiячiв звертаються до теми суспiльного виховання, а також до його зв'язкiв з сiм'єю. “Родина завжди залишається головним каменем суспiльного

розвитку”, писав Сухомлинський В.А.

Великого поширення набула iдея суспiльного виховання в роки

радянської влади в практичних дослiдах та роботах радянських педагогiв

Макаренка, Сухомлинського та iнших. Макаренко рахував, що виховання

соцiальний процес в самому широкому розумiннi цього слова. “Виховуе

все. Люди, речi, явища, але перш за все люди. З них перше мiсце

займають батьки i педагоги”.

В наш час ми маемо змогу познайомитись i вивчити теоретичну

спадщину видатних педагогiв та дiячiв України, якi були вiдринутi в

радянськi часи, як буржуазнi та нацiоналiстичнi, як не пiдходящi для

радянських людей. Цi працi Б. Грiнченка, В. Вiнниченка, К. Ушинського,

М. Драгоманова, Г. Ващенка.

Iснують загальнi риси системи виховання i навчання в теорiях цих

українських педагогiв:

- виховання на основi нацiональної самосвiдомостi;

- нероздiльнiсть виховання i навчання;

- виховання на основi загальнолюдських i християнськiх цiнностей;

- освiта i виховання нацiональних педагогiчних кадрiв;

- висока культура i освiдченнiсть педагога як особистостi.

В суспiльствi iснуе багато соцiальних iнститутiв по вихованню

пiдростаючого поколiння. Це дитячi садки, школи, вузи, позашкiльнi

установи, неформальнi об'еднання i врештiрешт сiм'я - це один з

головних соцiальних iнститутiв, де закладаються основнi риси дитини

як людини взагалi, i як майбутнього громадянина нашого суспiльства.

В дошкiльних закладах дитина проходить адаптацiю до суспiльностей

(зокрема до своеї групи); надаються елементарнi навички ( по

особистому обслуговуванню). Вихователi та педагоги розвивають

естетичний, етичний свiт дитини, розширюють її свiтогляд.

В короткому словнику даеться таке визначення дошкiльних установ:

“дошкiльнi устнови - яслi, дитячi садки, в яких виховуються та

навчаються дiти дошкiльного вiку по бажанню батькiв з немовля (3

роки) до старшого шкiльного вiку (7 рокiв)”.

Сiм'я i школа - головнi учасники виховання пiдростаючого

поколiння. Вплив сiм'ї на дiтей обумовленний родинними зв'язками.

Роль школи визначае її соцiальний статус. В “Законi України про

освiту” проходить лiнiя едностi навчання i виховання. Освiта не

зводиться до надбання певної суми знань, а розглядаеться як цiлiсний

процес “людинотворення”, формування особистостi громадянина.

Детальнiше цiль освiти - формування особистостi гармонiйно

об'еднуючої функцiї сiм'янина, робiтника; гармонiйної в вiдношеннi з

людьми, природою, культурою i самим собою.

ВУЗ - це ще один ступiнь соцiалiзацiї особистостi, пов'язаний з

фаховим вибором людини, поглибленням її свiтогляду i остаточному

закрiпленню фахової соцiальної ролi.

На нашу думку якiб не були прогресивнi методи виховання i навчання

дiтей в дошкiльних, шкiльних i позашкiльних установах, сiм'я була i

залишається головним виховним важелем суспiльства.

Славетний педагог В.А.Сухомлинський писав: “ В сiм'ї починається

суспiльне виховання. В сiм'ї,образно говорячи, закладуються корнi, з

яких виростають потiм i гiлки, i квiти,i плоди. На моральному

здоров'ї сiм'ї будується педагогiчна мудрiсть школи”.

Але самим небезпечним перiодом встановлення i соцiалiзацii

особистостi є пiдлiтковий перiод. Сучасна суспiльна перебудова

винесла молодих на крутийи злам двох епох: в однiй їм належить

навчатись i виростати, в iншiй вони житимуть i працюватимуть. Нашi

дiти стоять перед невизначенiстю.

Яким буде майбутнє суспiльство? Швидка полiтична i iдеологiчна

диференцiацiя суспiльства охопила i неповнолiтнiх. Вони починають

виявляти себе як певна соцiальна сила, з якою слiд рахуватися i яка

перебуває пiд неослабленою увагою увагою полiтизованих рухiв i

об'єднань. Не випускає з поля свого зору пiдлiткiв органiзована i не

органiзована злочиннiсть, не рiдко використовуючи їх у своїх

iнтересах. Крiм того такi соцiальнi хвороби як наркоманiя,

проституцiя, алкоголiзм зараз є проявами не тiльки дорослого життя, а

часто i пiдростаючого, менш соцiально захищеного поколiння. Нашi

пiдростаючi дiти вiдчувають гострий болючий i психологiчний

дискомфорт. Безумовно, iснує гостра потреба в спецiальному аналiзi,

що виявив би комплекс чинникiв, якi деформують процес соцiалiзацii

молодих поколiнь. Цей процес виявився занедбаним, бо навчання i

виховання держава фiнансувала за залишковим принципом i здiйснювала

його на грунтi авторитарної педагогiки. Вона проводила молодiжну

полiтику, яка по сiтi вiдтiсняла пiдлiткiв i молодь на периферiю

суспiльного життя - до сфери розваг i дозвiлля.

А що заважає дiалогу мiж пiдлiтками i дорослими? Одна з сучасних

проблем пiдлiткового становлення. Чимало обставин, але основна увага

звертається на авторитаризм старших i нiгiлiзм молодших. Авторитаризм

старших - пряме породження командно - адмiнiстративної системи

управлiння суспiльством, яка стояла над ним i законом, диктуючи свою

волю. Звичайно, не всi дорослi ураженi авторитаризмом, бо об'єктивно

iснують два типи особи: авторитарна i демократична. Перша прагне

нав'язати свою волю iншим, друга дiє через добру волю i згоду з

iншими.

Зрозумiло, такi двi рiзнi особи у ролi вихователiв провокуватимуть

неоднаковi педагогiчнi ситуацiї, бо будуть дотримуватися рiзних

прийомiв, методiв виховання. Безсумнiвно, авторитарна особа дiятиме

як прихильник авторитарноi (диктаторської, насильницької) педагогiки,

що пригнiчує вихованця,демократична особа - педагогiки спiвробiтництва

з вихованцями.

Крайнiм виявом авторитаризму у вихованнi є домашнiй, батькiвськiй

деспотизм або тиранiя матерi. Юним однаково нестерпнi обидвi форми.

Саме вiд них пiдлiтки тiкають з дому. I в них в деяких випадках слiд

шукати коренi дитячої жорстокостi.

Авторитарна особа - вихователь визнає педагогiчну ситуацiю,

акцентовану тiльки в одному напрямi - вiд вихователя до вихованця,

якого необхiдно формувати вiдповiдно до якихось завдань, вимог,

цiлей. Звiдси домiнуючим у дiяльностi такого вихователя стає метод

примушення, нотацiй, повчань. Дитину втискують до зовнi нав'язаної їй

системi вимог, правил, норм, iнструкцiй, де згасає її самобутнiсть.

При цьому вихователь, як правило,виявляє нетерпимiсть до всього, що

вiдхиляється вiд його вимог. Особливо нетерпляче вiдноситься до

iнакомислення пiдлеглих.

Мабуть, за такої педагогiчної ситуацiї важко розраховувати на

спiвробiтництво, дiалог вихователя i вихованця як рiвних, бо в нiй не

вистачає насамперед того, на що свого часу наголошував Л.М.Толстой, -

вихованого вихователя. Авторитарний вихователь не сприймає i не

потребує зворотнього зв'язку з вихованцем, коли той справляє вплив на

нього. А саме цей прцес Л.М.Толстой вважає необхiднiшим: ми можемо

виховувати iнших через себе, власну вихованiсть. Без “вихованого

вихователя” неможлива гуманiзацiя процесу виховання.

Дослiдження останнього часi виявили, що двi третини

старшокласникiв i понад половина учнiв СПТУ визначили найнегативнiшою

якiстю вчителя адмiнiстративно - командний стиль його роботи,

небажання рахуватися з iнтересами учнiв, перебiльшену, а тому часто

необгрунтовану вимогливiсть, недостатню професiйну майстернiсть. I

навпаки, наявнiсть рис, що свiдчать про демократизм учителя, учнi

вважали обов'язковим для “iдеального наставника”.

Дiалог мiж старшими i молодшими має стати джерелом гуманiзму та

демократизму в їх вiдносинах. Мова йде насамперед про органiзований

дiалог. Вiн може бути реалiзований у рiзних формах: диспут i “круглий

стiл”; спокiйна дружня бесiда i полемiчно загострений спiр; спiльне

обговорення книги, фiльму, проблем, що хвилюють i старших, i молодших

тощо. Ну, а стихiйний, спонтанний дiалог мiж дорослими i пiдлiтками

йде здавна. Його платформа не залишається незмiнною. Нинi активний

дiалог ведеться навколо проблем оцiнки минулого, теперiшнього, вибору

майбутнього. Складнiсть i серйознiсть проблеми, що обговорюється з

усiєю гостротою, виявляє потребу полiпшеня якостi спiлкування,

виховання, культури дiалогу.

Сучасна соцiологiя дослiджує фактори, якi сприяють i суперечать

дiалогу мiж пiдлiтками i дорослими в областi соцiальних орiєнтирiв

неповнолiтнiх.

На вiдмiну вiд дорослих пiдлiтки живуть у подвiйному свiтi.

Насамперед - у власному свiтi (школа, дозвiлля, спорт, дружнi

спiлкування) особливої субкультури.

Але це не заважає їм рватися в свiт дорослих, що формує життєвi

перспективи, iдеали, цiлi та засоби їх досягнення. Цей свiт вабить

багатьма принадами. Однак увiйти пiдлiтку до дорослого свiту не

легко, так само як дорослим збагнути свiт пiдлiткiв. Адже вони давно

пройшли свiй перехiдний вiк, до того ж - за iнших обставин. Так

об'єктивно виникає певна розбiжнiсть мiж поколiннями.

У свiтi пiдлiткiв є все те, що є у свiтi дорослих: бiднiсть i

багатство, жорстокiсть i доброта, добро i зло, справедливiсть i не

справедливiсть. Його рiзноманiтнiсть примушує неповнолiтнiх по

рiзному поводитися в ньому. Тому активнiсть одних - старанне

навчання, праця, спорт, музика i лiтература. Активнiсть iнших -

коробки спалених цигарок, фанатичне галасування на стадiонах, бiйки,

пиятство, наркотики. Активнiсть третiх - розбiй, крадiжки,

гвалтавання. Дзеркально вiдбивається свiт дорослих у поведiнцi дiтей,

модифiкуючись лише у часi.

Одна з таких модифiкацiй - криза вiри i сприяння демократiї як

вседозволеностi. Демократiя Украiни молода, механiзми її дiї ще

невiдпрацьованi, вони лише формуються. Вiдсутнi також i належний

рiвень загальної культури, i терпимiсть до супротивних позицiй,

думок, поглядiв, не має досвiду жити без конфонтацiї з їх носiями.

Вiдсутнiсть стабiльного порядку провокує вседозволенiсть. Хвиля

пiдлiткової агресивностi прокотилася мiстами країни i вилилася у так

званий “казанський феномен”, коли неповнолiтнi зав'язували масовi

вуличнi бiйки мiсяцями тримали мiстот в напрузi.

Демократiя справила i позитивний вплив на неповнолiтнiх. Вона

активiзувала їх, виявила риси, факти, якi ранiше були приглушеними.

Наприклад, прагнення до незалежностi, природнiсть поведiнки,

неприйняття формалiзму, казенщини у ставленi до людей, повалення

сумнiвних авторитетiв, спроби вiдкритої критики батькiв i вчителiв,

взагалi дорослих.

Криза вiри - наслiдок переоцiнки цiнностей, що проходить у

суспiльствi. ¤ї витоки - у розвiнчанi iдеалiв, за якими виховувалися

попереднi поколiння.

Комунiстичний iдеал, який мiг бути лише безмежно вiддаленою

перспективою, тлумачився як реальна мета, якої мала досягти якась

мiфiчна “ нова людина”. Тому завдання формування такої людини -

“борця за свiтле майбутнє” ставилося перед усiєю системою суспiльного

виховання.

Але виявилося, що мiж таким “iдеалом” i реальнiстю велика

дистанцiя. Нинi, за умов полiтичного плюралiзму, ситуацiя

моноiдеологiї змiнюється у нас ситуацаєю полiiдеологiї, що i

приводить до утворення нових iдеалiв.

Рiзноголосся iдеологiї виявляє себе, зокрема, у пiдходах оцiнки

нашого минулого. Однi вдаються до “перемивання кiсток”, iншi бачать у

ньому лише злочини i трагедiї, третi пересмикують факти, четвертi

прагнуть повнiстю перефарбувати iсторiю.

Така ж неоднозначнiсть й у соцiально - полiтичних орiєнтацiях на

майбутнє. Ось, наприклад, результати опитування 958 старшокласникiв i

учнiв СПТУ чотирьох мiст України (Києва, Луганська, Миколаєва, Iвано

- Франкiвська), здiйсненого науково - дослiдним центром проблем

молодi ЦК МДС за проектом “Ми i свiт полiтики” у груднi 1998 року.

Вивчалося, зокрема ставлення респондентiв до суспiльних iдей.

Виявилося, що симпатiї двох третин опитаних (прив'язанi), причому

приблизно рiвною мiрою, до iдеалiв гуманного, демократичного

соцiалiзму i демократичного капiталiзму. Iншi ж iдеали не мають

достатньої притягальної сили, на них орiєнтується лише 2 - 7% опитаних.

Слiдуючим соцiальним орiєнтиром молодi є субкультура, яка привертає

до себе значну увагу преси, радiо, телебачення.

Молодi (особливо пiдлiткового та юнацького вiку) притаманна своя

культура. Отже, йдеться про часткове явище, носiєм якого є пiдлiтковi

та юнацькi об'єднання, групи з рiзною соцiальною спрямованiстю,

набором спiльних цiнностей, стилем дозвiлля тощо. Через субкультуру

може виявлятися активнiсть чи пасивнiсть, соцiальна iнiцiативнiсть чи

байдужiсть, протест чи схвалення пiдлiткiв.

Де в кого субкультура молодi викликає непорозумiння, а також

звинувачення у наслiдуваннi Закону.

А соцiологiчнi дослiдження показують, що молодiжна субкультура

закономiрно виникає за певних умов. Нинi це явище так чи iнакше

притаманне всiм iндусрiально розвинутим країнам. Отже, йдеться про

механiчне наслiдування нашими неповнолiтнiми закордонних зразкiв, а

про закономiрнiсть.

Звичайно, молодiжна субкультура складне явище. Вона є продуктом

змiн, у рiзних сферах суспiльства, у взаєминах мiж поколiннями.

Дослiдження показують, що глибина цiнносної свiдомостi пiдлiткiв

формуються пiд переживаючим впливом соцiального макросередовищем.

Економiка, мораль, iдеологiя, полiтка - це макросвiт, який, i

визначає структуру свiдомостi. Зокрема, хiба не економiка, яка не

здатна пiдняти народне господарство, вина в тому, що на вершинi

цiннiсної пiрамiди у свiдомостi неповнолiтнiх стоїть не духовнi, а

моральнi потреби.

Що ж до задоволення духовних потреб, то воно пов'язане з вiльним

часом. Оскiльки вони в основному вчаться, то вiльного часу у робочий

день у них не багато - 3 - 3,5 години. Його значно бiльше у вихiднi

та святковi днi. Як вiн витрачається? Не менш нiж 70% його у

старшокласникiв “з'їдає” телевiзор, 30% - прослуховування записiв,

читання художньої лiтератури, вiдвiдування занять у спортивних

секцiях, шкiльних факультетiв. Що правда, є певнi вiдмiнностi. Так,

дiвчата бiльше читають i сидять бiля телевiзора, частiше здiйснюють

прогулянки, ходять у кафе та бiльше спiлкуються з друзями. Хлопцi

частiше вiдвiдують гуртки, спортивнi секцiї, факультативи, бiльше

захоплюються музикою.

Отже, яким є свiт сучасного пiдлiтка? Складним, суперечливим i

нестiйким. Неповнолiтнiй хоче дiяти, прагне до самостiйностi, шукає

можливiсть самоутвердитись. Однак справжнього дiла йому не вистачає.

Разом з тим вiн живе у свiтi майбутнє якого для нього не виразне - i

з погляду iдеалiв, i з погляду реалiй. Нарештi, багато що у своєму

свiтi вiн хотiв би змiнити, до того ж власноручно.

Юних громадян суспiльства виховують: сiм'я, школа, комiсiї у

справах неповнолiтнiх, вiдео i телебачення, багатоманiтнi засоби

масової iнформацiї, релiгiя i церква. А результати такi ж не

однозначнi як i впливи. В областi шкiльної освiти i виховання

прийнята i дiє комплексна державна програма “Освiта”, яка ставить за

мету виховання всебiчно розвинутої особистостi, а також вказує важелi

i методи виховання розвинутої особистостi. Таким чином, всi дiї, якi

спрямованi на допомогу у соцiальномi становленi пiдлiткiв i молодi

повиннi мати пiд собою не тiльки особисту, а й серйозну державну

основу.

Л I Т Е Р А Т У Р А:

1. Людина i суспiльство : Експериментальний пiдручник для 11 класу.

- т.I.- К.:Компас, 1992 р. - ст.227.

2. Петровський А.В.” Бути особистiстю.”- М. : Педагогiка. 1990р. -

112ст.

3. “ Дiалоги про виховання” (Книга для батькiв) пiдг.О.Г.Свердлова. -

Книга “Радянська школа”, 1985р. - 304 ст.

4. Кириленко Т.С. “Виховання почуттiв” - К.; Полiтвидавництво

України, 1989р. ст. 31.

5. Сухомлинський В.А. “Вибранi педагогiчнi твори” в 3-х т.,т.I (пiдг.

О.С.Богданова). - М. Педагогiка, 1981р. ст. 245.

6. Ярмаченко Н.Д. “Педагогiчна дiяльнiсть та творчiсть А.С.Макаренка.

Книга для вчителя. - К.: Радянська школа 1989р.

А Н О Т А Ц I Я

У статтi розглядається проблема соцiалiзацiї особистостi дитини за

межами сiм'ї. Розглянутий вплив оточення на формування свiдомостi

пiдлiткiв.

In the article we deal with the problem of the socializing of

child`s personaliti out of the family. The analised of the

surrounding on the formation of the consious.

Аспiрантка I року навчання по спецiальностi “Вiкова i педагогiчна

психологiя” -

Ольхова Наталiя Володимирiвна

Науковий керiвник: кандидат педагогiчних наук, доцент-

Цьось Анатолiй Васильович.