Волинь у Першій світовій війні

План

1. Волинь напередодні Першої світової війни

1. Відступ Російських військ

2. Контрнаступ армії Російської імперії

2. Перша світова війна та її вплив на населення Волині

Висновок

Волинь напередодні Першої світової війни

Напередодні Першої світової війни Волинська губернія з економічного погляду була однією з найвідсталіших в Україні, залишалась глухим аграрним краєм. У 1913 р. кількість робітників на промислових підприємствах, що підлягали наглядові фабричної інспекції, становила 25,5 тис. чол., або 7,8% загальної кількості робітників на Україні. У роки війни Волинь була єдиною на Україні губернією, де кількість робітників зменшилася з 24,9 тис. у 1914 році до 14,6 тис. чол. у 1916 році. Це зумовлено низкою обставин. По-перше, мобілізацією чоловічого населення, зокрема робітників промислових підприємств до російського війська. По-друге, відбулася переорієнтація галузей промисловості, яка зумовила скорочення або припинення виробництва, не пов'язаного із задоволенням потреб фронту. По-третє, з серпня 1915 р. до червня 1916 р. Володимир-Волинський, Ковельський та Луцький повіти знаходились під окупацією австрійських військ, а отже і робітники цього регіону не брали участі в загальному процесі виробництва. Напередодні війни вказані три повіти нараховували 104 підприємства, на яких працювало 1310 робітників.

На Волині, згідно з переписом 1897 р., проживало 2 млн. 800 тис. чол., з них 92% – на селі. На початку XX ст. в губернії з 1823 підприємств тільки 8,6% мали понад 100 робітників, в інших кустарних майстернях працювало по декілька робітників. Середньорічна заробітна плата робітників була в 3,5 рази меншою ніж, наприклад, в робітників аналогічних професій Катеринославської губернії, і становила 98 крб. На селі сільськогосподарські робітники (наймити) отримували 64 крб., жінки – 40 крб.

Перед Першою світовою війною у Луцьку проживало 22480 чол. На вересень 1917 р. тут вже мешкало 26475 чол. В Луцьку працювали такі підприємства: по виробництву мила, свічок, черепиці, цегли, млини, тартак та невеликі кустарні майстерні – столярські, кушнірські, ковальські, кравецькі, шевські. За історичними джерелами, в 1913 р. у Луцьку функціонувало десять фабрик і заводів (3 тис.439 робітників), а обсяг промислової продукції сягав 2,4 млн. крб. Великими підприємствами в Луцьку були чавунно-ливарний завод братів Свободів, цегельний завод Старчевського, тартак, паровий млин Глікліха, паркетна фабрика, два пивоварних заводи, інші кустарні майстерні з ручною працею.

Чималі розміри мало ремісниче виробництво. Станом на 1 січня 1914 р. у Луцьку нараховувалося 995 ремісничих закладів, на яких працювали 1043 робітники і 872 учні, процвітав візниковий промисел.

Дещо слабшою була економіка Володимира-Волинського, де чисельність населення становила 9883 чол., з них міщан – 7329, селян – 1446, шляхти – 473, духовенства – 105, купців – 52 чол. та ін. Характерною особливість економіки міста була наявність великої кількості невеликих майстерень з 1-2 робітниками. Напередодні війни у місті нараховувалось 4484 ремісничих закладів, в яких працювало 4969 найманих робітників і учнів.

Економічне становище населення Волині з кожним роком погіршувалося. Робочий день збільшувався, реальна заробітна плата зменшувалася. На підприємствах губернії погіршувалися умови праці, середньорічна заробітна плата скоротилася з 164 крб. у 1913 р. до 144 крб. у 1914 р. Нерідко заробітну плату видавали не вчасно, з великою затримкою, що було хронічним явищем промислового життя регіону.

Бойові дії

Основний театр воєнних дій розгорнувся у європейській частині Російської імперії, де були зосереджені центри промисловості і сільськогосподарського виробництва, фінансового життя. Війна набрала затяжного характеру і потребувала великих матеріальних, людських і фінансових затрат. Україна входила до складу двох ворогуючих країн (Росії та Австро-Угорщини) і з перших днів війни стала ареною бойових дій. Непідготовленість Росії до війни, величезний попит на предмети військового і матеріального забезпечення спонукали до перебудови господарства. У травні 1915 р. було створено Особливу нараду з артилерійського забезпечення армії на чолі з військовим міністром, але вона була малоефективною. Тож у серпні 1915 р. замість однієї особливої наради було утворено чотири: з оборони, палива, перевезень і продовольства.

Труднощі економіки Росії незабаром позначились і на ході бойових дій армії. На Південно-Західному фронті російська армія почала переходити до опозиційних боїв вже в кінці 1914 р. і остаточно перейшла до них влітку 1915 р., після грандіозного наступу Центральних держав. Під натиском противника, російські війська, що відступали, відводили із собою на Схід цивільне населення з Галичини і Волині. Вже на початку червня 1915 р. із Галичини через Горохів-Луцьк прослідувала партія селян у кількості 376 чол. Сім'ї із домашнім скарбом, худобою зупинились поблизу Гнідавської дамби у Луцьку на перепочинок. Становище біженців було просто жахливим.

Ось як описувала "Киевская мысль" перебування цивільної людності з Галичини на землях Волинської губернії. "Йшли вони цілими сімействами з війтом на чолі, тягнучи за собою коней, корів і той скарб, котрий встигли захопити". Вони чекали, що, прийшовши сюди, будуть тут бажаними гостями, так, як їм обіцяли діячі москвофільського руху. Багато хто з них на повному серйозі вимагав по 1 крб. на день на харчування, так як їм було обіцяно. Інші запитували: "де ті господарства, які конфіскували на їх користь?" Звичайно, їх чекало глибоке розчарування. "Тепер ці біженці бродили по Південно-Західному краї, залишаючись в основному неприлаштованими. Бродили ватаги по 3-4 тисячі чоловік. В одному місці, поблизу міста Рівне, просто неба, немов кочівний табір циган, розташувався табір біженців-галичан, близько 30 тис. чол.". Тут їх ізолювали від міста, оточивши військами. В жахливих санітарно-гігієнічних умовах, разом із худобою, прогресували інфекційні хвороби. Питної води не було, навіть для їжі використовували дощову воду з калюж. Дров не було, як і даху над головою. Спали під відкритим небом і в дощ, і в холод.

Варто відзначити, що саме в цей час, після Луцької операції військ Південно-Західного фронту, в штаб 8-ї армії під командуванням О.Брусилова прибув до міста Рівне цар Микола II. На пропозицію командуючого фронтом генерал-ад'ютанта Іванова він був нагороджений Георгіївським хрестом IV ступеня в пам'ять того, що цар знаходився в районі артобстрілу.

Згідно зі статистикою через Волинську губернію пройшло більш ніж 600 тис. біженців. Причому осіло в губернії понад 130 тисяч. Головним чином вони розмістились у Житомирському, Новоград-Волинському і Рівненському повітах, у місцях колишніх німецьких колоній. У межах Волині для обслуговування потреб біженців губернським земством у 1916 р. було відкрито 125 харчових, 73 медичних, 25 продовольчих пунктів – для окопних робітників, переважно організованих із біженців. Відкрито було також 12 пересувних крамниць, одна швацька майстерня (1 тис. працівників) по виготовленню одягу, 4 продсклади, 8 пекарень, 53 лазні, 2 будинки для людей похилого віку (на 100 чол.). Однак ці заходи не повною мірою задовольняли потреби біженців.

Норма сухого пайка для одного дорослого біженця на місяць становила: хліб – 45 фунтів (1 фунт – 405 г), сало – 3, крупа – 10, сіль – 2, мука – 6 фунтів. Загальна вартість складала З крб. 75 коп. Якщо врахувати ще дітей, то цих продуктів катастрофічно не вистачало. В місцях зосередження біженців процвітала спекуляція, були поширені інфекційні хвороби.

Траплялися і факти насильницького виселення жителів із земель, які потрапляли в зону окупації противником. Так, 16 серпня 1915 р. фельдшера села Піддубці Луцького повіту Миколу Рудюка російські козаки насильно вигнали із села. Із усього майна він встиг захопити з собою лише одяг та білизну. В результаті такої "евакуації" він опинився аж у місті Черкаси, куди його завезли залізничним транспортом.

Відступ російських військ

Під натиском противника відступали російські війська, евакуйовувались державні установи, залишало свої помешкання місцеве населення. Загального плану залишення міста Луцька не було, але скликані напередодні збори міської думи постановили вивезти: всі кріпосні документи і плани на міські землі, всі поточні справи з 1912 р. і грошову звітність за цей період, усі реєстраційні книги про народження, смерть, шлюб і розлучення.

Відсутність плану евакуації призвела до того, що штаб корпусу зі своєю командою залишив місто раніше за інші установи. Склад міської управи евакуювався 16 серпня 1915 р. о 4-ій годині ранку в м. Житомир. Загальна сума вивезеного капіталу становила 52 тис. 375 крб. Повернулась управа до Луцька на початку червня 1916 р. Будинок управи окупанти перетворили в конюшню, майно пограбували.

Відступаючи, російські війська палили й нищили села, поміщицькі маєтки й палаци, щоб залишити ворогам пустиню. Найбільше потерпіли західні повіти губернії. Так, росіянами було спалено костьол у Порицьку (тепер с. Павлівка Іваничівського району), австрійці знищили палац класичного стилю Тадеуша Чацького. Пізніше були пограбовані пам'ятки мистецтва й архітектури (картинні галереї) в палацах Ходкевичів (у Млинові), Радзивіллів (в Олиці), Олізарів (у Кисилині) та інші. Великих збитків було спричинено Вербківській парафії Ковельського повіту. Під час евакуації у 1915 р. всі церковні речі були вивезені до Курська і звідти вже не повернулись. Це призвело згодом до занепаду церковно-релігійного життя краю. Дуже постраждало село Воютин Луцького повіту. У 1914 р. в армію було призвано понад 100 чол., 19 із них загинуло на фронті. У 1915 р. солдати царської армії, відступаючи з Волині, спалили половину села.

У Порицькій волості Володимир-Волинського повіту австрійські війська знищили багато населених пунктів. В селі Самоволя було спалено 35 селянських дворів, у селі Щенютині – 48, у цілому по волості – 453 двори.

У результаті відступу російських військ склалося скрутне становище для населення краю. З одного боку, західні повіти губернії потрапили під австро-німецьку окупацію, де було встановлено терористичний режим. З другого – територія краю знаходилася в зоні бойових дій воюючих сторін, а це вело до великих руйнувань і бідування населення. Як відступаючі російські війська, так і наступаючі австрійські, завдали відчутних втрат економіці Волині, її культурі.

Контрнаступ армії Російської імперії

Російські війська зупинились під містом Рівне. Звідси в середині вересня 1915 р. розпочався контрнаступ по лінії Броди-Луцьк-Чорторийськ. З осені 1915 р. до весни 1916 р. тут почалися запеклі опозиційні бої. Внаслідок цього на волинських землях виникали військові цвинтарі. Один з них знаходиться в лісі поблизу села Ромашківка (тепер Ківерцівського району) – цвинтар російських солдат. Численні військові поховання з часів Першої світової війни залишилися в містах Рівне, Ковель, Володимир-Волинський, Дубно, Луцьк, у селах колишнього Горохівського повіту, на землях теперішніх Маневицького, Луцького, Локачинського та інших районів Волині. Це цвинтарі російських, австрійських, німецьких та польських солдат першої бригади Ю.Пілсудського.

4-6 червня 1916 р. російська армія під командуванням генерала О.Брусилова прорвала австрійський фронт, зайняла Луцьк і змусила війська противника відступити на лінію річки Стохід. Лінія передових позицій російських військ проходила на південь від витоку р. Стохід, пролягла через Киселин, Затурці, Локачі, Свинюхи, Горохів і далі – на Броди. В такому положенні фронт протримався до середини 1917 р., внаслідок чого прилегла місцевість уздовж Стоходу і Стиру була цілком знищена. По дорозі Луцьк-Дубно майже всі населені пункти були зруйновані.

Перша світова війна та її вплив на населення Волині

Дуже потерпіли землі так званого трикутника міст: Ковель-Дубно-Рівне. У 1915-1916 рр., коли військові дії на Волині набули великих масштабів, руйнації тут були значно більшими, ніж в інших повітах. Так, у Дубнівському повіті, за підрахунками губернського земства, в 1916 р. цілком знищено 8832 житлових будинки і 28,8 тис. господарських будівель, пошкоджено понад 4,5 тис. хат і більш як 9 тис. інших споруд. Усього ж на Волині за роки Першої світової війни було знищено або пошкоджено 212 тис. будинків, 170 км брукованих доріг, 3800 мостів та багато інших господарських споруд.

25 вересня 1914 р. у Москві було створено Комітет її імператорської величності великої княгині Тетяни Миколаївни для подання тимчасової допомоги потерпілим від воєнних бідувань. У жовтні 1914 р. Головний благодійний комітет було створено і у Львові, який звернувся до населення з листівкою "Помогите родной Галичине!". Луцька міська дума неодноразово надавала потерпілим кошти, одяг. Проте допомога громадських організацій була епізодичною, і, звичайно, не могла вирішити багатогранних проблем населення. Ця акція швидше мала пропагандистський характер, аніж була реальною матеріальною допомогою. "Царська ласка" стосувалась лише тих, хто підтримував москвофільські ідеї в Галичині. Відомо, що цвіт української нації – молодь, студентство – знаходився у лавах Українських січових стрільців.

Для ліквідації наслідків окупаційного режиму міста і населені пункти Волині потребували насамперед фінансової допомоги з боку держави. В червні 1916 р. до Ради у справах місцевого господарства звернулися О.Брусилов і волинський губернатор з проханням про термінову підтримку міст, які зазнали найбільших збитків. Було прийнято рішення асигнувати із фонду 10 грудня 1914 р. місту Луцьку 40 тис. крб., Крем'янцю – 29, Дубну – 25 тис. крб. Передбачалась і видача позик земствам. Але перш ніж отримати гроші, земства повинні були подати дані про своє фінансове становище. Гроші видавались на термін не більше 5 років з відповідними процентами. Такий порядок уповільнював отримання коштів, а разом з тим відкладалось і вирішення першочергових проблем.

У роки війни швидкими темпами зростали ціна на товари першої необхідності. З метою боротьби зі штучним завищенням цін командуючий військами Київського військового округу видав спеціальну постанову, яка забороняла таке підвищення. Відповідні заходи вживалися місцевими органами влади. Винні в порушеннях притягались до адміністративної відповідальності, а також до штрафу в розмірі З тис. крб. або ув'язнювалися терміном до 3 місяців. На ці товари встановлювався твердий тариф, але торговці часто його ігнорували, а поліція на це дивилась крізь пальці.

Тарифікація цін торкнулась, насамперед, м'ясних і хлібобулочних виробів, різних круп, овочів; також були встановлені граничні розміри цін на сіль, цукор, сірники, мило, гас, вугілля, зернові та інші товари першої необхідності. Окрім високих цін на продукти, в Луцьку відчувалась гостра їх нестача. В січні 1915 р. для ліквідації дефіциту товарів потрібно було: 10 вагонів солі, 10 – цукру, 40 – пшениці, 20 – жита, 10 – вівса, 10 – гасу, 8 – різних круп, 6 – нафти і вугілля та багато інших товарів.

Крім суб'єктивних факторів, що впливали на зростання цін, були і об'єктивні, пов'язані зі значним зростанням транспортних витрат, продажем оптового товару виключно за готівку. Так, у місті Ковелі з початком війни товарна станція була закрита для прийому приватних вантажів зовсім. Усі товари, що надходили, вивантажувались на сусідній станції, звідти гужовим транспортом доставлялись за 20 верст у Ковель. Це призводило до зростання цін на 50% від їх попередньої вартості.

На початку 1915 р. гостру потребу в товарах першої необхідності відчували всі населені пункти Волинської губернії, а особливо Володимир-Волинський, Дубно, Ковель, Житомир, Крем'янець, Луцьк, Рівне. У найбільш несприятливих умовах знаходились прикордонні з Галичиною міста і повіти. З них вивозилась значна кількість продуктів для військ. Велику кількість припасів видавали для тих, хто прямував на фронт, і поранених солдатів у містах Ковель, Дубно, Володимир-Волинський.

Економічне становище краю ускладнювала наявність великої кількості війська, яке знаходилось у губернії. Так, зокрема, тільки у Луцьку розташовувалися: 43-ій піхотний Охотський полк, 44-ий піхотний Камчатський полк, 11-й гусарський Ізюмський полк, 11-а піхотна дивізія та інші військові частини. Солдати мешкали в низьких і сірих приміщеннях (заввишки від 3 до 4 аршин; аршин – 71,12 см) із земляною долівкою, фактично без будь-яких меблів. Багато солдат розмістили в будинках власників: Шейхета, Баргмана, Гуна на невеликих площах.

Поряд із державними органами виникли громадські об'єднання промисловців і великих землевласників, які ставили собі за мету сприяти забезпеченню військових частин. Це були військово-промислові комітети. В Україні було створено чотири обласних – Київський, Харківський, Катеринославський і Одеський – та декілька місцевих комітетів. Волинська губернія належала до Київського. Вони намагалися розподілити воєнні замовлення серед підприємств, але дуже швидко вступили в. протиріччя з особливими нарадами та їхніми районними відділеннями.

Прифронтові міста і повіти губернії потерпали як від хаосу, так і від існуючого порядку доставки вантажів залізничним транспортом. Це пояснюється тим, що одні міста Волині в питаннях постачання знаходились у віданні Київського обласного комітету, а інші – Варшавського, який погоджував поставки товарів ще й з Московським комітетом. У результаті, окремі міста тривалий час залишалися без товарів першої необхідності.

Мобілізація до армії, реквізиції худоби (насамперед коней) і хліба, залучення населення до окопних робіт важким тягарем лягло на волинян. Уже на початку 1915 р. в діючу армію було призвано з міст Володимира-Волинського – 231 чол., Дубна – 130, Ізяслава – 55, Ковеля – 350, Крем'янця – близько 600. Луцька – 316, Новограда-Волинська – 430, Овруча – 118, Острога – 115, Рівного – близько 600, Старокостянтинова – 106 чол. По Волинській губернії число мобілізованих в армію із сільської місцевості станом на 1 вересня 1917 р. – 267,3 тис. чол., або 49,9% працездатного населення чоловічої статі. Місцеві власті давали допомогу сім'ям воїнів – 60 коп. на місяць на кожного члена сім'ї. При тогочасних цінах це було суто символічне піклування. Наприклад, фунт хліба коштував 50 коп., фунт м'яса – 1 крб. 50 коп.,

Населення краю намагалось уникнути мобілізації, а то й дезертирувало з військових частин. У Ковельському повіті станом на 1 лютого 1915 р. нараховувався 641 чол. у запасі. На збірні пункти не з'явилось 294 чол. (майже половина запасників). Причина: емігрували до Америки. Навіть із числа тих, хто вже був призваний і проходив службу, дезертирували 94 чол. Місцеві власті, поліція в цей час наполегливо розшукували Івана X. із села Чудниця Ковельського повіту, який втік із військової частини. Це свідчило про непопулярність війни серед волинян.

Перша світова війна негативно вплинула і на медичне обслуговування населення. Земства Волинської губернії спочатку зовсім закрили інфекційні відділення при міських і земських лікарнях. Через переповнення цивільних лікарень військовими частинами, доступ туди для цивільного населення був зовсім закритий. Велике пересування військ через Волинь, незадовільний санітарний стан міст, казарм сприяв появі інфекційних захворювань, зокрема холери, тифу, дезинтерії та інших. З початком бойових дій у Луцьку відкрилась повітова земська лікарня на 60 ліжок (40 місць для поранених і 20 – для інфекційних хворих). Медичний персонал – 1 лікар і 4 фельдшери. Така кількість медперсоналу, звичайно, не могла здійснювати належне обслуговування як поранених, так і хворих на інфекційні недуги. Вже у квітні-травні 1915 р. сюди стали прибувати хворі на тиф.

У роки війни волинське село особливо страждало через відсутність коней. Це позначилось на недосівах землі зерновими. Витоптані поля (десятки тисяч десятин), зрита окопами земля, як стверджували спеціалісти, втрачала половину своєї родючості. Ці явища спостерігались у всіх повітах губернії, за винятком Заславського і Старокостянтинівського. Площі "незябленої" оранки сягали значних розмірів. Бракувало робочих рук і худоби. Так, у 1915 р. 31,5% селянських господарств не мали робочої худоби, а в окремих повітах цей процент був ще вищим, сягаючи 41,3% (Житомирський), 46,3% (Старокостянтинівський). Тільки у Старокостянтинівському повіті земською управою в 1915 р. було взято у селян понад 3 тисяч коней. У решті повітів запас коней теж було вичерпано. Весь тягар польових робіт лягав на плечі жінок, старих і підлітків.

Економічне становище малоземельних селян у роки війни значно ускладнилось. Земля не могла прогодувати селян, орендувати ж її у поміщика вони не могли через високі ціни. З початком війни на Волині зросли натуральні повинності селян (гужова, роботи по будівництву доріг, окопна). Тільки у 1914 р. для перевезення військ влада використала 1529 підвід селян Пульменської волості Володимир-Волинського повіту. У дрібних господарів майже ніколи в роки війни не вистачало хліба до нового врожаю. Так. волосний старшина в березні 1915 р. доповідав, що для більшості селян потрібна позика для прохарчування і посіву ярових.

Висновок

Отже, Перша світова війна була важким випробуванням для волинян. Протягом кількох років населення губернії жило в екстремальних умовах. Великої шкоди зазнали невеликі промислові підприємства, кустарні майстерні. Значна частина населення губернії вимушена була напризволяще лишати свої оселі і вирушати в колонах біженців на Схід. Господарство Волині було доведене до крайньої межі. Відбувався спад сільськогосподарського виробництва. Істотно позначились на виробництві відсутність кваліфікованої робочої сили, мобілізованої до армії. Внаслідок скорочення виробництва предметів першої необхідності зросли ціни, розпочались інфляційні процеси в економіці. Таким чином, війна віддалила Волинь від індустріальних центрів країни, загострила продовольчу кризу в краї. Сільське господарство губернії зазнало втрат, які визначили розвиток цієї галузі на десятиріччя.

Використана література

1. Історія Волині. – Львів, 1988; Щербина Й.Т. Робітничий клас України та його революційна боротьба в 1914-1917 рр. – К., 1963.

2. Історія міст і сіл України. Волинська область. – К., 1970.

3. Киричук М. Волинь – земля українська. – Луцьк, 1995.

4. Михайлюк О.Г., Кічий І.В. Історія Луцька. – Львів, 1991.

5. Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства. – К., 1994.

6. Роде наш красний: Волинь у долях краян і людських документах. – Луцьк, 1996.

7. Оксенюк Р.Н. Нариси історії Волині. 1861-1939. – Львів, 1970.