Реферат

З історії медицини

На тему:

Життєвий та творчий шлях О.О.Богомольця

Студента 1 курсу

Національного Медичного Університету ім. О.О.Богомольця,

Пархоменка Олега

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ О. О. БОГОМОЛЬЦЯ

дитинство

24 травня 1881 р. в Києві в Лук'янівській тюрмі «політична злочинниця Богомольцева,— доносив на-чальник тюрми генерал-губернатору,— благополучно розродилась від ноші сином». Так почалося життя Олександра Олександровича Богомольця.

Мати Олександра Олександровича Софія Миколаївна Богомолець (Присецька) притягалась до судової відповідальності в справі Київського Південноросій-іського робітничого союзу (КПРРС).

Прокурор вимагав для всіх підсудних смерт-ної кари, проте Софію І Миколаївну Богомолець і суд присудив до десяти років каторги.2 червня 1881 p. Софія Миколаївна Богомолець прощалася з сином, якого їй довелося бачити лише незадовго до смерті, майже через 10 років, у Карійській каторжній тюрмі.

Батько Олександра Олександровича, Олександр Михайлович Богомолець (1850—1935), лікар за освітою, був сподвижником дружини.

Дізнавшись про арешт дружини, О. М. Богомолець, залишивши її брата в Бєлграді, став пробиратись на Україну, але був затриманий на станції Ніжин і залучений поліцією до дізнання в «справі 63». А на початку квітня 1882 p. він без суду, за «височайшим повелінням» був відпроваджений у шестирічну висилку в Східний Сибір, під гласний нагляд поліції. Сина йому тоді бачити так і не вдалося.

Раннє дитинство Саша провів в будинку батьків Софії Миколаївни, Присецьких, на Полтавщині та в Кишиневі. Воно пройшло в атмосфері ніжної любові й прихильності до хлопчика.

Навесні 1887 p. Олександр Михайлович відбув строк висилки, і семирічний Саша переїхав до садиби свого другого діда, Михайла Федоровича Богомольця. Тут пройшла майже вся друга половина дитинства Олександра Олександровича.

Цієї ж осені Саша вступив у перший клас ніжинської гімназії. Він дуже багато і з захопленням читав.

НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

Основні етапи. Науковий світогляд і творчі інтереси Олександра

Олександровича Богомольця в перше десятиліття XX ст. формувались в атмосфері Одеського університету, де ще свіжі були передові ідеї борців за матеріалізм у природознавстві — Івана Михайловича Сєченова, Іллі Ілліча Мечникова та Олександра Онуфрійовича Ковалевського. Його вчителями були прогресивні вчені того часу: В. В. Підвисоцький і Л. О. Тара-севич, які залучили його до школи І. І. Мечникова, М. Г. Ушинський — учень В. В. Пашутіна та С. П. Бот-кіна, і видатний дослідник В. В. Воронін.

Від школи І. М. Сєченова— В. В. Пашутіна О. О. Богомолець сприйняв усвідомлення великого значення експериментального методу дослідження, інтерес до фізіологічних процесів, обміну речовин; від школи І. І. Мечникова — еволюційний підхід до аналізу патологічних процесів, ідеї про значення реактивності організму в розвитку патологічних процесів і роль сполучної тканини, інтерес до проблеми старіння організму, думку про можливість стимуляції функцій організму за допомогою специфічних цитотоксичних сироваток.

Але найголовніше — від цих передових шкіл природознавців Олександр Олександрович вже на ранніх етапах своєї наукової діяльності сприйняв переконання в реальності та пізнавальності навколишнього світу, намагання розглядати організм як єдине ціле в його розвитку та зв'язках з навколишнім середовищем. Проте Богомолець не пасивно сприймав наукові ідеї шкіл, під впливом яких проходили перші роки його наукової діяльності, а творчо перероблював їх і розвивав.

У 1909 p. 0. О. Богомолець захищає докторську дисертацію на тему До питання про мікроскопічну будову та фізіо-логічне значення надниркових залоз». Ця робота становить великий інтерес не тільки з точки зору новизни та оригінальності постановки і розв'язання питань, але й у відношенні тієї ролі, яку вона відіграла в наступних дослідженнях О. О. Богомольця та його школи. З одного боку, вона запо- чаткувала ряд досліджень, присвячених вив-ченню ролі надниркових залоз в організмі, з другого—в ній вперше з метою посилення функцій організму застосовано специфічну цитотоксичну сироватку, що привело до одержання широко відомої антиретикулярної цитотоксичної сироватки (АЦС).

Після захисту дисертації при Військово-медичній академії (Петербург) і піврічного закордонного відрядження в Париж (де він працював на кафедрі фізіології в Сорбонні) О. О. Богомолець у 1911 p. обирається професором кафедри загальної патології відкритого за два роки до цього Саратовського університету. Тут він згруповує навколо себе талановиту молодь, залучає до роботи на кафедрі клініцистів.

В 1917—1924 pp. 0. О. Богомолець працює над створенням першого підручника патологічної фізіології.В ці роки формується перше покоління його учнів (Є. А. Та-таринов, Н. Б. Медведєва, М. М. Сиротинін, Л. Р. Перель-ман та ін.), виходять два томи праць кафедри, якою він керував.

В лютому 1925р. Олександр Олександрович був затверджений Державною вченою радою завідуючим кафедрою патологічної фізіології медичного факультету 2-го Московського державного університету (медичний факультет цього університету пізніше було реорганізовано в 2-й Московський медичний інститут).

Taк, в травні 1925 p. він брав участь в організації Інституту функціональної діагностики і експериментальної терапії Головнауки (пізніше перейменованого в Ме-дико-біологічний інститут), в якому на посаді заступника директора інституту і керівника відділу експериментальної патології він працював з дня організації Інституту до переїзду в Київ.

В 1926 p. 0. О. Богомолець організував онкологічну лабораторію Московського відділу охорони здоров'я, в якій він розпочав вивчення дії запропонованої ним анти-ретикулярної цитотоксичної сироватки на розвиток експериментального Раку.

У Києві О. О. Богомолець разом з учнями створює в 1931 p. Інститут експериментальної біології і патології Наркомату охорони здоров'я УРСР, а в 1934 p.— Інститут клінічної фізіології Академії наук УРСР, в якому об'єднує всіх академіків-медиків (В. П. Воробйов, В. П. Філатов, М. Ф. Мельников-Разведьонков, М. Д. Стражеско, пізніше—В. П. Протопопов та ін).

У 1929 p. О. О. Богомолець обирається Дійсним членом Академії на-наук Української РСР, а в 1930 p.— її президентом.

Під його керівництвом відбувається докорінна реорганізація структури Академії наук УРСР, перехід від розрізнених кафедр, комісій, кабінетів та інших застарілих форм до системи інститутів. Він керував розгортанням роботи Академії в тяжких умовах евакуації, коли робота всіх її установ була підпорядкована допомозі фронту. Під його керівництвом Академія відновлює і ширше розгортає роботу після повернення до звільнено-

го Києва.

У київський період О. О. Богомолець з групою учнів сладає капітальну багатотомну працю «Основи патоло-гічної фізіології», засновує «Медичний журнал», який протягом 20 років був органом теоретичної медичної думки на Україні, щороку організовує конференції, присвячені найбільш актуальним проблемам медицини проблемам алергії, шоку, патології кровообігу, старін-ня та ін.).

Питання ендокринології. Однією з перших галузей, в якій він почав працювати і до якої потім часто повертався, була нова на той час галузь медицини — ендокринологія.

Ряд праць О. О. Богомольця, присвячених вченню про внутрішню секрецію надниркових залоз, не втратили значення і досі. До їх числа належать «До питання про мікроскопічну будову надниркових залоз у зв'язку з їх видільною діяльністю», «До питання про зміни в надниркових залозах при дифтерії», монографії «До питання про мікроскопічну будову та фізіологічне значення надниркових залоз в здоровому і хворому організмі», «До питання про надниркові залози. Супрарено-лізини», «Про гіперсекрецію ліпоїдної сполуки корою надниркових залоз при експериментальному ботулізмі», «Недостатність надниркових залоз і спонтанна гангрена».

Значення робіт О. О. Богомольця в цій галузі полягає в тому, що ними вперше в науці доведена реакція надниркових залоз при різних фізіологічних і патологічних станах. Встановлена можливість за допомогою специфічних цитотоксичних імунних антитіл викликати стимуляцію їх функції. Вперше висловлена думка про ліпоїдну природу гормонів коркової частини надниркових залоз.

Як зазначалося, О. О. Богомолець вже на початку нашого століття на підставі своїх дослідів дійшов висновку, що кора і мозкова речовина надниркових залоз являють собою два самостійних органи, кожен зі своїми специфічними функціями; на основі ретельного вивчення мікроскопічних картин кори надниркових залоз при різних станах організму висловив припущення про ліпоїдну природу секрету кори надниркових залоз і виявив посилення його виділення при м'язовій роботі, інфекції та інших станах. Ці положення суперечили панівним в той час поглядам, згідно з якими жири та жироподібні речовини можуть лише відкладатись в клітинах і не можуть бути продуктом секреції.

Пізніше О. О. Богомолець висунув припущення про роль недостатності кори надниркових залоз не лише при втомі та інфекції, але й при шоку, діабеті й інших патологічних станах.

В лабораторіях О. О. Богомольця вивчалося і багато інших питань, пов'язаних з функціями залоз внутрішньої секреції. Результати робіт, які були виконані до 1927р., узагальнені в ряді його статей та в монографії«Криза ендокринології».

Імунітет та алергія З перших років наукової діяльності увагу О. О. Богомольця привертають також питання імунітету та анафілаксії. Їм присвячено такі праці, як «Роль сенсибілізуючих речовин нормальних і специфічних сироваток в явищах фагоцитозу», «Гіпотези і факти у вченні про анафілаксію», «Про ліпоїдну анафілаксію», «Про найближчі завдання вивчення етіології, патогенезу та специфічної профілактики висипного тифу», «Анафілаксія як реакція інтрацелюлярного зв'язування комплементу», «Про механізм лікувальної дії протеїнової терапії» та деякі інші.

Вже в ранніх працях висловлюються думки, які були розвинуті в наступні роки: припущення, що антигенні й анафілактогенні властивості зумовлені не лише білками, а й ліпоїдами, визнання залежності вірулентності збудника хвороб від умов дії в організмі, ідея про значення захисних сил організму в боротьбі з інфекцією і можливості їх стимуляції. Розвитку цих ідей пізніше було присвячено велику кількість робіт О. О. Богомольця та його учнів.

В 1936р. за ініціативою О.О.Богомольця в Києві була організована конференція з питань алергії, на якій він виступив з оригінальною за формою та змістом доповіддю «100 питань з проблеми алергії». В цій доповіді, насиченій фактами, взятими з літератури та одержаними в дослідженнях автора і його співробітників, були поставлені питання, на які потрібно було дати відповідь, щоб створити умови для розвитку вчення про алер-гію.

Розроблюючи теоретичні питання вчення про інфек-цію, О. О. Богомолець, як завжди, тісно пов'язував їх з завданнями практики. Так, в роки громадянської війни він приділяв велику увагу питанням діагностики та профілактики висипного тифу. Під час Вітчизняної війни він разом з М. Д. Стражеском організував роботу в госпіталях з метою комплексного вивчення та лікування ранового сепсису.

Фізіологія та патологія кровообігу. В ряді робіт О. О. Богомольця розроблено питання фізіології та патології кровообігу. Ним було висунуто оригінальне твердження, що основною силою, яка рухає кров у судинах, є атмосферний тиск. Серце лише підтримує різницю між тиском крові в аорті і біля отвору порожнистих вен, створюючи свого роду систему сифона.

В одній з ранніх праць («Про тиск крові в дрібних артеріях і венах (близьких до капілярів) за нормальних і деяких патологічних умов», 1911) в ряді ретельно поставлених експериментів О. О. Богомольцем було дослід-жено розподіл кров'яного тиску в різних відділах судинної системи. На підставі цих досліджень він, всупереч панівним в ті часи уявленням, дійшов висновку, що більша частина кров'яного тиску витрачається на подолання опору не в капілярах, а в передкапілярних артеріолах, що являють собою ніби шлюз, який регулюється нервовою системою. Така регуляція дає можливість збільшувати або зменшувати доплив крові в капілярну сітку залежно від потреб тканин в харчових речовинах (робоча гіперемія) чи від інших умов. Ці ідеї були розвинуті в деяких наступних роботах.

Увагу О. О. Богомольця привертали й інші види порушень кровообігу, зокрема такі, що характеризуються різким зниженням кров'яного тиску, стани шоку та колапсу.

Серед питань, які вивчались О. О. Богомольцем разом із М. Д. Стражеском та їх школами, не можна не згадати також про питання кисневої недостатності та кисневої терапії.

Переливання крові. Велику роль відіграв О. О. Богомолець у розвитку справи переливання крові в нашій країні. В 1927 p. у Москві був створений перший у світі Інститут переливання крові.

На підставі спостережень за хворими та вивчення змін в організмі людини і тварин після переливання крові О. О. Богомолець розробляє теорію, що пояснює механізм дії перелитої крові.

Питання про механізм дії перелитої крові було те-мою доповіді О. О. Богомольця на міжнародному конгресі з проблеми переливання крові, який відбувся в Римі в 1935 p., та на II Міжнародному конгресі

з проблеми переливання крові, що проходив у Парижі в 1937 р.

Якщо в роки Великої Вітчизняної війни і мирної праці тисячі життів радянських людей були врятовані завдяки вчасно зробленому переливанню крові, то в цьому велика заслуга Олександра Олександровича Богомольця.

Проблема старіння та продовження життя. Незадовго перед війною. Богомолець як вчений-гума-ніст, як людина з широким і сміливим польотом думки висуває грандіозну за масштабами проблему продовження життя і боротьби з передчасним старінням організму.

Свої погляди з цієї проблеми він виклав у малень

кій за обсягом, але яскравій за змістом і формою монографії «Продовження життя», яка витримала кілька видань і була перекладена на англійську, болгарську та інші мови.

Він виходив з уявлення про існування фізіологічної старості, про те, що межа життя, визначена людині природою, — близько 140—150 років, що старість, яка настає в 60—70 років — передчасна, патологічна старість, результат хвороб, які скорочують життя людини. І тому є реальна можливість боротись за продовження людського життя до його природної межі.

Головну роль у передчасному старінні організму o.о. Богомолець відводив соціальним факторам, станові нервової системи.«Величезне значення для здоров'я організму, для його реактивності, для його довголіття має стан нервової системи»,— писав Богомолець. І, детально розглядаючи роль психічних травм в передчасному старінні, він закінчує: «Необхідно вихо-вувати свій характер: надмірна подразливість, яка призводить до чвар, скорочує життя».

В підтриманні здоров'я і, отже, в профілактиці передчасного старіння О. О. Богомолець визначальну роль надавав праці. Праця створила людину, праця є запорукою її здорового життя. «Перший принцип цього розумного життя — робота,— пише Богомолець,— працювати повинен весь організм, всі його функції. Жодна з них не повинна бути забутою, жодну не можна перевантажувати до виснаження».

О. О. Богомолець пише: «Ні один ле-дар не досяг глибокої старості, всі, хто досяг її, вели Дуже діяльний спосіб життя».

Проблему довголіття О. О. Богомолець розглядав як проблему пристосування організму до змінених з віком фізіологічних можливостей.

В боротьбі за продовження життя основне значення він надавав соціальним та гігієнічним заходам, чергуванню праці й відпочинку, умовам праці й побуту, а для лікування передчасного старіння рекомендував повторні переливання крові та введення АЦС.

Проблема реактивності. Незважаючи на те що наукові інтереси О. О. Богомольця були дуже широкі і він вніс вагомий вклад у багато галузей медичної науки, є одна ідея, що червоною ниткою пронизує майже всі його праці — це ідея про роль реактивності організму у виникненні, розвитку й кінці захворювання.

Ідея ця породжена уявленням про те, що хвороба е це тільки результатом дії на організм шкідливого фактора, але й результатом сукупності реакцій організму на шкідливі агенти зовнішнього середовища, які виробились у тваринному світі в процесі еволюції як один з механізмів пристосування до постійної зміни умов існування. «Порушення нормальної реактивності організму—основний фактор, який визначає можливість виникнення хвороби, її протікання та кінець. Інфекційна хвороба, ракова пухлина можуть виникнути лише в результаті порушення нормальної реактивності організму, наслідком чого є його недостатній захист. Треба навчитись управляти захисними силами організму, які завжди були найкращим помічником і хворого, і лікаря». (О. О. Богомолець. Основні напрямки моїх робіт. Вибрані твори, том 3, с.304).

Серед різних систем, стан яких у сукупності визначає характер реакцій організму на хвороботворні агенти, О. О. Богомолець особливе значення надавав нервовій системі і сполучній тканині.

В монографії «Продовження життя» відзначається: «Величезне значення для здоров'я організму, для його реактивності і для його довголіття має стан нервової системи». І далі:«Вплив вищої нервової діяльності, психічних станів на загальний стан організму, на стан його внутрішніх органів через посередництво симпатичної нервової систе-ми — безсумнівний». О. О. Богомолець підкреслював невіддільність робочих органів від їх інервації і рефлекторний характер регуляції їх діяльності.

О. О. Богомольцем у 1945 p. був розроблений широкий план вивчення ролі нервової системи, і зокрема вегетативного відділу, в умовах норми і патології, «Навчитись управляти вегетативною нервовою системою, захищати її від шкідливих внутрішніх та зовнішніх впливів є одним з найближчих і істотних завдань наукової медицини. Вирішення цього питання, можливо, дасть нові способи боротьби проти таких ворогів нормального довголіття, як склероз, гіпертонія, різні порушення обміну речовин, а можливо, навіть проти раку» («Основні напрямки моїх робіт». Вибр. тв., т. З, с. 314).

Роль системи сполучної тканини.Велику увагу О. О. Богомолець приділяв ролі сполучної тканини, уявлення про яку — результат розвитку ідей головним чином вітчизняних вчених.

О. О. Богомольцем було створено вчення про «фізіологічну систему сполучної тканини». Цією назвою він хотів підкреслити, що сполучна тканина виконує в організмі важливі фізіологічні функції. Поняття «фізіологічна система сполучної тканини» включало різноманітні клітинні елементи сполучної тканини та міжклітинні утворення (основна речовина та волокнисті структури).

1924 p. улабораторіїО.О.Богомольця вперше була одержана шляхом імунізації твариниантигеном,виготовленимізлезінки,кісткового мозку та лімфатич них вузлів тварини іншого виду, імунна цитотоксична сироватка, умовно названа антиретикулярною.В численних дослідах на тваринах було показано, що невеликі (стимулюючі) дози цієї сироватки посилюють утворення імунних і підвищують титр природних антитіл, стимулюють фагоцитарну активність лейкоцитів і захват колоїдних часток елементами ретикулоен-дотелію, підвищують резистентність до інфекції, при-скорюють загоєння ран і кісткових переломів, сповільнюють розвиток трансплантованих, індукованих та спонтанних пухлин і гальмують розвиток пухлинних метастазів у піддослідних тварин (Й. М. Нейман, Олег Олександрович Богомолець, П. Д. Марчук, Р. Є. Ка-вецький та багато інших).

Після того як в експерименті була встановлена нешкідливість стимулюючих доз антиретикулярної сироватки та її ефективність при ряді патологічних процесів, у 1936 p. одержано антиретикулярну сироватку до сполучної тканини людини. Ця сироватка (АЦС) була випробувана в численних клініках, лікарнях і госпі-талях.

О. О. Богомолець вклав дуже багато енергії, ініціативи та наполегливості в справу впровадження запропонованого ним методу в широку практику. В багатьох десятках лікувальних уста- нов до війни і в госпіталях на фронті та в тилу в роки Великої Вітчизняної війни з успіхом застосовувалась АЦС, що сприяло швидшому поверненню до лав діючої армії поранених солдат і офіцерів.

Питання онкології. З ідеї про цілісний організм оцінював О. О. Богомолець розвиток усіх патологічних процесів, у тому числі й раку. В цьому питанні позиція школи О. О. Богомольця прямо протилежна вузьколокалістичним уявленням про «автономність» і «незалежність» пухлинного росту.

Виходячи з уявлень про цілісність організму і зв'язки його з навколишнім середовищем, О. О. Богомолець завжди виступав запеклим ворогом твердження про «автономність» пухлинного росту, підкреслював зв'язок пухлини з усім організмом, насамперед через обмін речовин, і залежність розвитку пухлини від стану реактивності організму, зокрема від стану сполучної тканини.

В галузі етіології пухлин О. О. Богомолець дотримувався погляду, що різні за своєю природою (хіміч-ні, фізичні та біологічні) фактори середовища можуть відігравати істотну роль у виникненні пухлин; він особливо підкреслював роль професійних та побутових шкід-ливостей.

Виходячи з уявлення про рак як про захворювання всього організму, в наступні роки нами вивчалась роль нервової системи, ендокринних залоз та сполучної тка-нини в розвитку злоякісних пухлин і на підставі цього розроблялись методи комплексної терапії раку. Ці дані узагальнені в монографіях Р. Є. Кавецького «Пухлина і організм» (1962) та «Взаємодія організму і пухлини (1977).

Проте важке дитинство, напружена робота, суворі умови воєнних років давалися взнаки; туберкульоз, на який Олександр Олександрович хворів з юності, проявляється все тяжчими загостреннями. В 1943 p. він переносить спонтанний пневмоторакс, в 1946 p. пневмоторакс повторюється. 19 липня 1946 p. Олександр Олек-сандоович Богомолець помер.

За час своєї майже піввікової творчої діяльності О. О. Богомолець вніс значний вклад майже в усі розділи патологічної фізіології. Його роботи з ендокринології, обміну речовин, імунітету та анафілаксії, онкології, патології кровообігу, шоку, переливання крові являли собою новий етап у розвитку цих галузей радянської фізіології та патології. 0. О. Богомольцеві у високій мірі були притаманні здатність широкого охоплення питання, вміння бачити Ціле в окремих деталях, які іншим могли б здатись несуттєвими. Часто на підставі малопомітних окремих фактів він висував положення, яке потім підтверджувалось в експериментальних дослідженнях. Характерною рисою всієї його наукової діяльності було вміння поєднувати глибину теоретичної думки з завданнями практичної медицини.

Таким і був він сам — справжнім новатором у нау-ці, який нещадно критикував консервативні погляди захоплював своїми ідеями учнів і разом з тим давав їм повну свободу для наукової творчості.

Олександр Олександрович Богомолець був вченим новатором, полум'яним патріотом Батьківщини, керівником, вимогливим до себе та своїх співро-бітників, чуйним, уважним до людей, готовим завжди прийти їм на допомогу.

Він був державним діячем, увінчаним вищими нагородами, і простою у поводженні скромною людиною.

ОСНОВНІ ДАТИ ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ О. О. БОГОМОЛЬЦЯ

Олександр Олександрович Богомолець народився 12 (24) травня 1881 p. у Києві.

1887 p. Вступив до ніжинської гімназії.

1890 p. Поїздка до Кари—місця заслання матері.

1895 p. Переїзд до Кишинева.

1899 p. Переведено в Першу київську чоловічу гімназію.

1900 p. Закінчив з золотою медаллю Першу київську гімназію і вступив на юридичний факультет Київського університету (згодом перейшов на медичний факультет).

1901 p. Перейшов на медичний факультет Новоросійського університету в Одесі.

1902 p. Опублікував першу наукову працю «До питання про будову та мікрофізіологію бруннерових залоз».

1906 p. Закінчив з відзнакою медичний факультет Новоросійського університету.

1909 p. Захист докторської дисертації «До питання про мікроскопічну будову та фізіологічне значення надниркових залоз».

1910 p. Обрано приват-доцентом медичного факультету Новоросійського університету по кафедрі загальної патології.

1911 p. Робота на кафедрі фізіології в Сорбонні (Париж). Обрано професором кафедри загальної патології Саратовського університету.

1919 p. Призначено консультантом-епідеміологом санітарної частини Південно-Східного фронту Червоної Армії.

1925 p. Обрано завідуючим кафедрою патофізіології 2-го Московського державного університету.

1926—1931 pp. Керівництво лабораторією експериментальної онкології Московського міського відділу охорони здоров'я.

1928—1932 pp. Директор Інституту гематології та переливання крові.

1929 p. Обрано дійсним членом Академії наук УРСР.

1930 p. Обрано президентом Академії наук УРСР. 1931—1946 pp. Директор Інституту експериментальної біології

та патології Наркомату охорони здоров'я УРСР.

1932 p. Обрано дійсним членом Академії наук СРСР.

AH УРСРЮ

1934-1946 рр. Директор Інституту клінічної фізіології

1935 р. Присвоєно звання заслуженого діяча наук РРФСР. 1937 р.- Обрано депутатом Верховної Ради СРСР. 1938 р.Обрано депутатом Верховної Ради УРСР.

1939 р. Обрано Дійсним членом Академії наук БРСР, Обрано

членом Президії Академії наук СРСР.

1940 p. Нагороджено орденом Леніна.

1941 p. Присуджено Державну премію СРСР за наукову працю «Посібник з патологічної фізіології» в 3-х томах.

1942 p. Обрано віце-президентом Академії наук СРСР.

1943 p. Присвоєно звання заслуженого діяча науки УРСР.

1944 p. Присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Обрано дійсним членом АМН СРСР. Обрано почесним членом Академії наук ГрузРСР. Обрано на Шостій сесії Верховної Ради УРСР заступником Голови Верховної Ради УРСР.

Нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

1945 p. Нагороджено орденом Вітчизняної війни І ступеня. Олександр Олександрович Богомолець помер 19 липня 1946 p. в Києві. |