Курсова робота з екологічного права

„Юридична відповідальність за порушення екологічного права”

Зміст

Вступ

1. Екологічне правопорушення

1.1 Поняття екологічного правопорушення

1.2 Склад екологічного правопорушення

1.3 Види екологічного правопорушення

2. Юридична відповідальність в екологічному законодавстві

3. Види юридичної відповідальності

1. . Кримінальна відповідальність за екологічні злочини

2. . Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення

3. Дисциплінарна відповідальність в екологічній сфері

4. Матеріальна відповідальність

3. Судова практика при розгляді екологічних справ

Висновки

Література

Вступ

Відповідальність в екологічному праві є важливим складовим елементом правового забезпечення раціонального природокористування, відновлення екологічних об'єктів і охорони довкілля.

Законодавство про юридичну відповідальність за порушення права природокористування тим чи іншим природним об'єктом розвивалось у рамках загальних правових норм про відповідальність за порушення вимог природоохоронного законодавства.

Розвиток законодавства в цій галузі йшло насамперед по шляху визначення кола протиправних дій, які посягають на порядок користування природними ресурсами, та суб'єктів правопорушень, встановлення відповідальності за їх здійснення, уточнення обов'язків органів та посадових осіб по прийняттю заходів юридичної відповідальності та порядку розгляду справ про окремі правопорушення.

Однією із загальних характеристик юридичної відповідальності за порушення вимог природоохоронного законодавства є те, що природоохоронні закони містять більш-менш повні переліки правопорушень, котрі об'єднані в спеціальних статтях у самостійному розділі, який присвячено відповідальності за порушення водного, лісового, земельного тощо, законодавства.

Об'єктом порушення права природокористування є право виключно державної власності на природні ресурси та правила користування природними ресурсами.

Суть екологічної відповідальності - проявляється в трьох функціях: стимулюючій, компенсаційній, превентивній, і полягає в збереженні сталого балансу економічних та екологічних інтересів у процесі господарської діяльності на базі попередження, скорочення та відновлення втрат у природному середовищі.

Юридична відповідальність у галузі екології має на меті покарання винних, припинення і попередження порушень законодавства у галузі природокористування і охорони навколишнього природного середовища, а також поновлення порушених прав власників природних ресурсів і природо користувачів.

1. Екологічне правопорушення

1.1. Поняття екологічного правопорушення

Екологічне правопорушення — це винна, протиправна, екологічно небезпечна дія, яка посягає на встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та порушує екологічні і пов’язані з ними ін. права людини і вимоги екологічної безпеки Екологічне правопорушення (екологічний делікт або екологічний злочин) може бути адміністративним або дисциплінарним.

Суб’єктами екологічного правопорушення є право- і дієздатні, осудні фізичні і юридичні (посадові особи) особи. Суб’ктивними ознаками є вина, необережність чи навмисність та екологічний ризик власників джерел підвищеної екологічної небезпеки.

1.2. Склад екологічного правопорушення

До складу екологічного правопорушення входить предмет (об’єкт) посягання і екологічні правовідносини. Об’єктами посягання є навколишнє природне середовище (природні, умови життєдіяльності) та життя і здоров’я людини.

Об’єктивними ознаками екологічного правопорушення є дія чи бездіяльність, які призводять до протиправного порушення екологічних вимог. Дані порушення мають екологічну спрямованість і призводять до екологічної небезпеки та майнової і моральної шкоди природним ресурсам належним власнику чи користувачу, навколишньому природному середовищу, життю і здоров’ю людини.

1.3. Види екологічного правопорушення

Види екологічних правопорушень — це визначені чинним екологічним законодавством категорії незаконних дій (бездіяльність), за які в залежності від характеру і ступеню екологічної небезпеки, об’єкта, предмета посягання та ін. ознак можуть застосовуватись заходи державно-правового примусу.

Екологічні правопорушення в залежності від предмета і об’єкта посягання можуть бути в галузі

— використання природних ресурсів : земельні, водні, лісові, гірничі, фауністичні, в сфері використання і охорони атмосфери;

— охорони навколишнього природного середовища : порушення природоохоронних вимог на стадії прийняття рішень і в процесі здійснення господарської та ін. діяльності, порушення вимог охорони територій і об’єктів природно-заповідного фонду, курортних, лікувально-оздоровчих рекреаційних зон та ін. територій, що підлягають особливій охороні;

— екологічної безпеки : невиконання заходів щодо попередження виникнення та ліквідації наслідків надзвичайних екологічних ситуацій, порушення вимог екологічної безпеки у процесі здійснення видів діяльності.

Правопорушення по окремих галузях і інститутах екологічного законодавства поділяються на :

1) порушення у сфері права власності на природні ресурси;

2) порушення у сфері права природокористування;

3) правопорушення у сфері відтворення природних ресурсів;

4) правопорушення у сфері екологічної експертизи;

5) екологічні правопорушення у сфері застосовування економічних важелів щодо використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища;

6) порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишні природне середовище;

7) порушення норм екологічної безпеки;

8) порушення екологічних прав громадян (на повну і достовірну інформацію та ін.);

9) екологічні правопорушення у сфері управління і контролю.

Екологічне правопорушення за ступенем екологічної небезпеки і заходами державно-правового примусу може бути :

— еколого-правовим проступком, що тягне за собою дисциплінарну відповідальність;

— еколого-майновим деліктом, що тягне за собою майнову відповідальність;

— еколого-адміністративним правопорушенням, що тягне за собою адміністративну відповідальність;

— екологічним злочином, що тягне за собою кримінальну відповідальність.

2. Юридична відповідальність в екологічному законодавстві

Юридична відповідальність — один із найважливіших правових засобів забезпечення дотримання екологічного законодавства (екологічної законності) та екологічних прав громадян і юридичних осіб, підтримання в державі і суспільстві належного екологічного правопорядку.

Підставою для застосування такої відповідальності є факт вчинення екологічного правопорушення, тобто винної, протиправної поведінки, яка порушує встановлений нормами права екологічний правопорядок.

Основною рисою екологічного правопорушення, яка відрізняє його від інших правопорушень, є його екологічна спрямованість. Підставою для застосування юридичної відповідальності в екологічній сфері є екологічне правопорушення.

Фактичною підставою для юридичної відповідальності в екологічній сфері є екологічне правопорушення, сутність якого визначається його складом: суб'єктом, об'єктом, суб'єктивною стороною, об'єктивною стороною.

Серед об'єктів екологічного правопорушення виокремлюють:

навколишнє природне середовище як норми найбільш загального характеру, норми природоресурсового (земельного, надрового, водного, лісового, атмосферного, фауністичного) законодавства, а також норми природоохоронного (заповідно-охоронного тощо) та екологобезпечного законодавства.

Об'єкти екологічного правопорушення поділяються на три великі групи: загальні, спеціальні та особливі. Найбільш загальним об'єктом усіх видів екологічних правопорушень є встановлений нормами екологічного права екологічний правопорядок. Його основою є суспільні правовідносини щодо охорони, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки навколишнього середовища.

Загальний об'єкт екологічного правопорушення можна поділити на три спеціальні (складові) частини: природоресурсові, природоохоронні правовідносини, а також правовідносини щодо забезпечення екологічної безпеки. І, нарешті, кожний із спеціальних об'єктів екологічних правопорушень можна поділити на особливі. Так, серед природоресурсових правопорушень виокремлюють земельні, надрові (гірничі), водні, лісові, атмосферні та фауністичні правопорушення. До природоохоронних правопорушень можна віднести правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища, природозаповідні правопорушення, порушення норм екологічної експертизи, охорони континентального шельфу, морської економічної зони тощо. У галузі забезпечення екологічної безпеки вирізняють екологічні правопорушення, які пов'язані з радіоактивною та ядерною безпекою, забезпеченням санітарно-епідемічного благополуччя населення, безпеки продуктів харчування, безпеки поводження з радіоактивними та іншими відходами тощо.

Суб'єктивну сторону екологічного правопорушення становить вина, яка може бути як навмисною, так і необережною. Вина відбиває психічне ставлення правопорушника до своєї дії та її наслідків.

Об'єктивна сторона екологічного правопорушення характеризується рядом ознак, а саме: 1) протиправністю діяння (дії чи бездіяльності), яке порушує екологічний правопорядок; 2) настанням шкоди чи загрози її завдання навколишньому середовищу або здоров'ю людини; 3) причинним зв'язком між протиправним діянням і шкодою (збитками), які настали. Відсутність названих елементів може впливати на наявність екологічного правопорушення і застосування заходів юридичної відповідальності.

В юридичній літературі є різні визначення видів екологічних правопорушень, за які залежно від характеру і міри екологічної небезпеки, об'єкта і предмета посягання та інших ознак можуть вживатися різноманітні заходи державно-правового примусу.

Екологічні правопорушення залежно від об'єкта посягань поділяють на такі види:

1) у галузі використання природних ресурсів (природоресурсові),земельні, надрові (гірничі), водні, лісові, фауністичні (тваринні), флорні (рослинні) та атмосферні;

2) у галузі охорони навколишнього середовища (природоохоронні):

• порушення природоохоронних вимог на стадії прийняття рішень;

• в порушення природоохоронних вимог у процесі здійснення господарської та іншої діяльності;

• порушення вимог охорони територій і об'єктів природно-заповідного фонду, курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних зон та інших територій, що підлягають особливій охороні;

3) у галузі екологічної безпеки (екологонебезпечні):

• невиконання заходів щодо запобігання виникненню та ліквідації наслідків надзвичайних екологічних ситуацій;

• порушення вимог екологічної безпеки у процесі здійснення різних видів діяльності;

4) правопорушення за окремими інститутами екологічного законодавства:

• порушення у сфері права власності на природні ресурси;

• порушення у сфері права природокористування;

• правопорушення у сфері відтворення природних ресурсів;

• правопорушення у сфері екологічної експертизи;

• екологічні правопорушення у сфері застосування економічних заходів щодо використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища;

• порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

• порушення норм екологічної безпеки;

• порушення екологічних прав громадян.

Екологічне правопорушення за мірою екологічної небезпеки і заходами державного примусу поділяється на:

• екологічний злочин, за який настає кримінальна відповідальність;

• екологічне адміністративне правопорушення, за вчинення якого настає адміністративна відповідальність;

• екологічний дисциплінарний вчинок, за скоєння якого настає дисциплінарна відповідальність;

• екологічний майновий делікт, за наявності якого настає майнова відповідальність.

Екологічні правопорушення визначено насамперед у екологічному законодавстві. Як відомо, залежно від об'єктів правопорушень їх систему можна поділяти на три великі групи: природоресурсові, природоохоронні та екологонебезпечні правопорушення.

У свою чергу кожен із цих видів правопорушень, які об'єднуються в екологічні, можна поділяти на спеціальні правопорушення (земельні, надрові, водні, лісові, атмосферні, фауністичні та інші природоресурсові правопорушення); заповідно-охоронні, ландшафтноохоронні та інші природоохоронні правопорушення; санітарно-небезпечні, радіаційнонебезпечні та інші екологонебезпечні правопорушення.

Крім того, усі види екологічних правопорушень поділяють залежно від видів законодавчих актів, у яких вони передбачені.

Найбільш загальні за призначенням і характером екологічні правопорушення визначено Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища».

У цьому законодавчому акті (ст. 68) визначено правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища, за які винні особи несуть юридичну відповідальність, а саме:

а) за правопорушення в галузі екологічної безпеки (екологонебезпечні правопорушення);

- порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

- порушення норм екологічної безпеки;

- порушення вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, у тому числі подання свідомо неправдивого експертного висновку;

- невиконання вимог державної екологічної експертизи;

- фінансування будівництва і впровадження у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;

- порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів;

- допущення понаднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

- невжиття заходів щодо запобігання та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

б) правопорушення в галузі природоресурсових правовідносин (природоресурсові правопорушення):

- перевищення лімітів та порушення інших вимог використання природних ресурсів;

- самовільне спеціальне використання природних ресурсів;

- порушення строків внесення платежів за використання природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища;

в) правопорушення в галузі природоохоронних правовідносин (природоохоронні правопорушення):

- порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних і радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів;

- невиконання вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

- відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, приховування або фальсифікація відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення;

- невиконання розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчинення опору їх представникам;

- приниження честі й гідності працівників, які здійснюють контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, посягання на їхнє життя і здоров'я.

Законодавством України встановлено також відповідальність за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Спеціальні види та система екологічних правопорушень у різних галузях і сферах екологічної діяльності передбачаються в окремих актах екологічного законодавства. Так, земельні правопорушення і відповідальність у цій галузі визначені в Земельному кодексі України (розділ IX, ст. 114— 117); надрові — в Кодексі України про надра (глава 6, ст. 65—67); водні — у Водному кодексі України (глава 23, ст. 110, 111); атмосферні — у Законі України «Про охорону атмосферного повітря» (розділ IX, ст. 44); фауністичні — у Законі України «Про тваринний світ» (розділ VI, ст. 58); інші правопорушення в природоохоронній галузі — у Законі України «Про захист рослин» (розділ III); у Законі України «Про природно-заповідний фонд» (розділ IX, ст. 64, 65) та інших.

Відповідно до структури екологічних правовідносин юридична відповідальність у цій сфері становить певну систему залежно від різних критеріїв. Залежно від об'єктів правовідносин розрізняють юридичну відповідальність у природоресурсовій, природоохоронній та в екологобезпечній галузях. Залежно від ступеня тяжкості й застосовуваних санкцій та інших заходів реагування юридичну відповідальність в екологічній сфері поділяють на кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та матеріальну (цивільно-правову).

3. Види юридичної відповідальності

3.1. Кримінальна відповідальність за екологічні злочини

Кримінальна відповідальність в екологічній сфері — це найсуворіший вид відповідальності. Підставою для її застосування є вчинення екологічного злочину, тобто найнебезпечнішого екологічного правопорушення, відповідальність за яке передбачено Кримінальним кодексом України.

Злочином у екологічній сфері визнається передбачене Кримінальним кодексом України суспільне небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на екологічний правопорядок, екологічні права громадян, а також інше суспільне небезпечне діяння в екологічній сфері.

У чинному Кримінальному кодексі України міститься понад двадцять статей, що встановлюють кримінальну відповідальність за злочини, які безпосередньо стосуються екологічної сфери і які можна визначити як екологічні. Проте розміщені вони в різних главах без чіткої системи, що становить певні труднощі в їх знаходженні та застосуванні. Позитивним з цього погляду є підготовлений проект нового Кримінального кодексу України, в якому екологічні злочини розміщені в одному спеціальному розділі.

Види злочинних діянь в екологічній сфері відповідно до Кримінального кодексу України можна поділити на три групи:

1) у галузі природоресурсових відносин:

- самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 199);

- незаконна порубка лісу (ст. 160);

- незаконне видобування корисних копалин (ст. 162);

- незаконне полювання (ст. 161);

- незаконне заняття рибним, тваринним та іншими воднимидобуваючими промислами (ст. 162);

- жорстоке поводження з тваринами (ст. 207);

2) у природоохоронній галузі:

- забруднення водойм і атмосферного повітря (ст. 228);

- забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, або іншими відходами і матеріалами (ст. 228);

- знищення і руйнування природних об'єктів (ст. 207);

- навмисне знищення або суттєве пошкодження лісових масивів шляхом підпалу (ст. 89, ч. 2 і 3);

- проведення вибухових робіт із порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 163);

- порушення законодавства щодо континентального шельфу України (ст. 163);

3) у галузі екологічної безпеки:

- приховування або перекручування відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення (ст. 227);

- заготівля, переробка або збут радіоактивних продуктів харчування чи іншої продукції (ст. 227);

- порушення правил безпеки гірничих робіт (ст. 218);

- незаконне придбання, зберігання, використання, передача або руйнування радіоактивних матеріалів (ст. 228);

- розкрадання радіоактивних матеріалів (ст. 228);

- загроза здійснення розкрадання радіоактивних матеріалів або їх викрадення (ст. 228);

- порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення радіоактивних матеріалів (ст. 228);

- незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ст. 228).

3.2. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення

Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення — найпоширеніший вид юридичної відповідальності в екологічній сфері. Підставою для її застосування є адміністративні екологічні правопорушення, різні види і склади яких передбачено Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення — це вид юридичної відповідальності, яка передбачає заходи адміністративного впливу за протиправні й винні діяння, що порушують встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища (довкілля) та вимоги екологічної безпеки.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення найбільша кількість статей (понад сорок), у яких передбачається відповідальність за екологічні правопорушення, міститься в сьомій главі «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури» (ст. 52—92). Окремі види адміністративних екологічних правопорушень містяться в главах 5, 6, 8 та ін. цьогокодексу.

Залежно від об'єкта посягання адміністративні правопорушення поділяють на кілька груп.

Першу групу екологічних правопорушень, за які настає адміністративна відповідальність, становлять адміністративні правопорушення, що стосуються права власності на природні ресурси (глава 4 ст. 47—51 Кодексу України про адміністративні правопорушення). До таких адміністративних екологічних правопорушень відносять порушення права державної власності нанадра (ст. 47), порушення права державної власності на води (ст. 48), порушення права державної власності на ліси (ст. 49), порушення права державної власності на тваринний світ (ст. 50), а також інші правопорушення.

Другу групу становлять адміністративні земельні правопорушення (глава 7, ст. 52—56 Кодексу України про адміністративні правопорушення). До таких правопорушень відносять псування і забруднення сільськогосподарських земель (ст. 52), порушення права використання земель (ст. 53), самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 53'), приховування або перекручування даних Земельного кадастру (ст. 532), несвоєчасне повернення тимчасово зайнятих земель або неприведення їх до стану, придатного для використання за призначенням (ст. 54), самовільне відхилення від проектів внутрішньогосподарського землеустрою (ст. 55), знищення межових знаків (ст. 56 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Третю групу адміністративних правопорушень, в екологічній сфері становлять адміністративні надрові правопорушення, передбачені ст. 57, 58 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: порушення вимог щодо охорони надр (ст. 57), порушення правил і вимог проведення робіт з геологічного вивчення надр (ст. 58).

Четверту групу адміністративних екологічних правопорушень становлять водні правопорушення, передбачені ст. 59—62 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Ці правопорушення стосуються порушення правил охорони водних ресурсів (ст. 59), порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення (ст. 59), порушення правил водокористування (ст. 60), пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації (ст. 61), невиконання обов'язків щодо реєстрації в суднових документах операцій із шкідливими речовинами і сумішами (ст. 62).

Лісові адміністративні правопорушення, які передбачені ст. 63—77 Кодексу України про адміністративні правопорушення, становлять п'яту групу адміністративних правопорушень. До таких правопорушень відносять незаконне використання земель державного лісового фонду (ст. 63), порушення встановленого порядку використання лісосічного фонду, заготівлі та вивезення деревини, заготівлі живиці (ст. 64), незаконну порубку, пошкодження та знищення лісових культур і молодняку (ст. 65), знищення або пошкодження підросту в лісах (ст. 66), здійснення лісових користувань не згідно з метою або вимогами, передбаченими в лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку (ст. 67), порушення правил відновлення і поліпшення лісів, використання ресурсів спілої деревини (ст. 68), пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду (ст. 69), самовільне сінокосіння і випасання худоби, самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід (ст. 70), введення в експлуатацію виробничих об'єктів без обладнання, що запобігає шкідливому впливу на ліси (ст. 71), пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, шкідливими викидами, відходами і покидьками (ст. 72), засмічення лісів побутовими відходами і покидьками (ст. 73), знищення або пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем і шляхів на землях державного лісового фонду (ст. 74), знищення або пошкодження відмежувальних знаків у лісах (ст. 75), знищення корисної для лісу фауни (ст. 76), порушення вимог пожежної безпеки в лісах (ст. 77), самовільне випалювання сухої рослинності або її залишків (ст. 77).

Шосту групу екологічних правопорушень становлять адміністративні атмосферні правопорушення (ст. 78—83 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Вони стосуються порушень порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу або шкідливого впливу на неї фізичних та біологічних факторів (ст. 78), порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ (ст. 78), недодержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при введенні в експлуатацію і експлуатації підприємств і споруд (ст. 79), недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об'єктів або споруд (ст. 79), пуску в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у викидах (ст. 80), експлуатації автотранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у викидах (ст. 81) та ін. (ст. 82—84).

Сьому групу екологічних правопорушень становлять адміністративні фауністичні (тваринні) правопорушення, передбачені ст. 85—89 Кодексу України про адміністративні правопорушення. До таких правопорушень відносять порушення правил використання об'єктів тваринного світу (ст. 85), виготовлення та збут знарядь добування об'єктів тваринного або рослинного світу (ст. 85), експлуатацію на водних об'єктах водозабірних споруд, не забезпечених рибозахисним обладнанням (ст. 86), порушення вимог щодо охорони середовища перебування і шляхів міграції, переселення, акліматизації та схрещування диких тварин (ст. 87), незаконне вивезення з України та ввезення на її територію об'єктів тваринного і рослинного світу (ст. 88), порушення порядку придбання чи збуту об'єктів тваринного або рослинного світу, порушення правил утримання диких тварин у неволі або в напіввільних умовах (ст. 88), порушення правил щодо зоологічних, ботанічних колекцій та торгівлі ними (ст. 88), жорстоке поводження з тваринами (ст. 89), порушення вимог щодо охорони тварин і рослин, занесених до Червоної книги України (ст. 90).

В окрему, восьму групу екологічних правопорушень можна об'єднати правопорушення природозаповідних та інших природоохоронних норм і правил. До таких правопорушень, передбачених у Кодексі України про адміністративні правопорушення, відносять порушення правил щодо природозаповідних територій (ст. 91), порушення правил охорони і використання пам'яток історії і культури (ст. 92), знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об'єктів озеленення населених пунктів (ст. 153), потрава посівів (ст. 104), порушення правил боротьби з карантином рослин (ст. 105), порушення правил карантину (ст. 106,107), невиконання вимог органів екологічного контролю (ст. 188) та ряд інших.

Дев'яту групу екологічних правопорушень становлять адміністративні екологонебезпечні правопорушення, передбачені в Кодексі України про адміністративні правопорушення.

До таких адміністративних правопорушень відносять порушення правил щодо промислових та побутових відходів (ст. 82), порушення правил щодо пестицидів, агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (ст. 83), невиконання вимог і норм щодо роботи з мікроорганізмами, біологічно активними речовинами та іншими продуктами біотехнологій (ст. 90), невиконання вимог екологічної безпеки у процесі впровадження нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів (ст. 91) та ін.

У десяту групу екологічних правопорушень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, можна виокремити адміністративні правопорушення в галузі охорони праці та здоров 'я населення.

До них відносять порушення вимог законодавства про працю та охорону праці (ст. 41), порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних норм і правил (ст. 42), вимог виробництва, заготівлі, реалізації сільськогосподарської продукції, що містить хімічні речовини понад граничне допустимі концентрації (ст. 42), заготівлі, переробки або збуту радіоактивне забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ст. 42), порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіаційного забруднення (ст. 46), порушення норм і правил з ядерної та радіаційної безпеки при використанні джерел іонізуючого випромінювання (ст. 95), невиконання вимог органів нагляду за охороною праці (ст. 188), органів державної інспекції праці (ст. 188) та ін.

Адміністративні стягнення, які застосовуються до правопорушників:

- штраф;

- вилучення об'єктів правопорушення;

- позбавлення права займатися спеціальною діяльністю;

- конфіскація знарядь правопорушення;

- обмеження, зупинення, припинення діяльності чи експлуатації об'єктів.

Порушення екологічних лімітів, нормативів, стандартів, вимог екологічної безпеки тягне за собою застосування заходів адміністративного впливу, а саме:

- обмеження діяльності;

- зупинення діяльності на певний час;

- припинення діяльності.

Державні органи, які уповноважені застосовувати зазначені заходи реагування:

- Кабінет Міністрів України;

- органи Мінекоресурсів України та інші спеціально уповноважені органи;

- органи місцевої державної виконавчої влади;

- органи місцевого самоврядування;

- органи суду за позовом прокуратури в разі систематичних правопорушень.

3.3. Дисциплінарна відповідальність у екологічній сфері

Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення (проступки)— це вид юридичної відповідальності, що застосовується до винних за протиправні дії осіб, які порушують екологічні вимоги під час виконання своїх посадових обов'язків та інші вимоги дисципліни праці, пов 'язані з використанням природних ресурсів, охороною навколишнього середовища, забезпеченням екологічної безпеки.

Підставами для відповідальності в галузі екології є дисциплінарні проступки в галузі:

- використання природних ресурсів;

- охорони навколишнього середовища (довкілля);

- забезпечення екологічної безпеки.

Умови настання дисциплінарної відповідальності в екологічній сфері:

- протиправність;

- наявність вини правопорушника;

- професійна правосуб'єктність в екологічній сфері;

- невиконання чи неналежне виконання екологічних вимог, які становлять коло службових професійних обов'язків правопорушника.

Види дисциплінарних стягнень, передбачені Кодексом України про працю (ст. 147):

- догана;

- звільнення з посади.

3.4. Матеріальна відповідальність за шкоду, завдану екологічними правопорушеннями

Матеріальна (майнова або цивільно-правова) відповідальність за екологічні правопорушення (делікти) — це вид юридичної відповідальності, яка передбачає виконання фізичними і юридичними особами обов 'язку щодо компенсації шкоди, заподіяної власникам чи користувачам природних ресурсів порушенням екологічного законодавства або екологічних та інших прав громадян.

Підстави майнової відповідальності — це наявність реальної шкоди.

Умови, за яких настає майнова відповідальність:

- протиправність;

- причинний зв'язок між заподіяною шкодою і протиправною дією;

- наявність вини осіб, які завдають шкоди;

- підвищений екологічний ризик і небезпечна діяльність.

Види майнової відповідальності залежно від об'єкта правопорушення за:

- земельні правопорушення;

- надрові (гірничі) правопорушення;

- водні правопорушення;

- лісопорушення;

- фауністичні правопорушення;

- порушення законодавства про атмосферне повітря;

- порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

- порушення законодавства про природно-заповідний фонд;

- порушення вимог і нормативів екологічної безпеки;

- порушення законодавства про санітарно-епідемічне благополуччя населення;

- порушення вимог радіаційної ядерної безпеки;

- порушення екологічних прав громадян.

Способи (методи) обчислення шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями, які передбачаються екологічним законодавством:

- нормативний — визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища на підставі затверджених нормативів;

- таксовий — застосування такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної внаслідок порушення правил природокористування;

- розрахунковий — обчислення збитків, заподіяних природним ресурсам і народному господарству порушенням правил на підставі методик та інших розрахунків.

Одним із нормативно-правових актів, на підставі якого здійснюється визначення збитків у екологічній сфері, є «Порядок визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. Він визначає єдині на території України правила встановлення плати за викиди й скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення в ньому відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва, а також стягнення відповідних платежів з підприємств, установ і організацій.

Плата за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється за:

- викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;

- скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти, в тому числі скиди, що провадяться підприємствами через систему комунальної каналізації;

- розміщення відходів у навколишньому природному середовищі.

Платежі за викиди й скиди забруднюючих речовин і розм іщення відходів у навколишньому природному середовищі стягуються з підприємств незалежно від форм власності й відомчої належності. Стягнення платежів не звільняє підприємства від відшкодування збитків, заподіяних порушенням природоохоронного законодавства.

Розміри зазначених платежів встановлюються урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями на підставі лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів та нормативів плати за них.

Враховуючи місцеві умови. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації можуть звільняти підприємства, організації та установи від платежів за викиди і скиди забруднюючих речовин, що проводяться в межах граничне допустимих викидів і скидів.

Граничне допустимі викиди або скиди — це кількість забруднюючих речовин, що викидається або скидається в навколишнє природне середовище з окремого джерела забруднення за одиницю часу, яка з урахуванням дії інших джерел забруднення та перспективи розвитку підприємства не перевищує встановлених норм екологічної безпеки людини.

Тимчасово погоджені викиди або скиди -— це кількість забруднюючих речовин, що викидається або скидається в навколишнє природне середовище з окремого джерела забруднення за одиницю часу, яка встановлюється на відповідний строк — до досягнення граничне допустимих викидів або скидів.

Міністерство екології та природних ресурсів України встановлює загальні на території Автономної Республіки Крим, областей або окремих регіонів, а також міст республіканського підпорядкування ліміти:

- викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення;

- скидів забруднюючих речовин у територіальні та внутрішні морські води, а також поверхневі води загальнодержавного значення.

Ліміти викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення, скидів забруднюючих речовин у територіальні та внутрішні морські води, поверхневі води загальнодержавного значення, а також розміщення відходів, які призводять до забруднення природних ресурсів республіканського значення, встановлюються для підприємств органами Мінекоресурсів України у формі видачі дозволів на викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів.

Ліміти скидів забруднюючих речовин у поверхневі води місцевого значення і розміщення відходів, які призводять до забруднення природних ресурсів, крім віднесених до ресурсів загальнодержавного значення, встановлюються для підприємств за поданням органів Мінекоресурсів України в порядку, що визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими (міст республіканського підпорядкування) радами.

Ліміти викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів встановлюються на один рік і доводяться до підприємств не пізніше 1 липня попереднього року.

Нормативом плати за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у межах установлених лімітів є розмір плати за одну тонну конкретної забруднюючої речовини або клас забруднюючих речовин.

За викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у межах лімітів встановлюються базові нормативи плати і коефіцієнти, що враховують територіальні екологічні особливості.

Зазначені нормативи і коефіцієнти розробляються й затверджуються Мінекоресурсів України за погодженням з Міністерством економіки і Міністерством фінансів України.

Платежі підприємств за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у межах встановлених лімітів відносяться на витрати виробництва, а за понадлімітні — провадяться за рахунок доходу, що залишається в розпорядженні підприємства.

Обмеження розмірів платежів за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів установлюється Кабінетом Міністрів України за пропозицією Міністерства економіки, Міністерства фінансів і Мінекоресурсів України.

За рішенням рад базового рівня збиткові та низькорентабельні підприємства можуть повністю або частково звільнятися від плати за забруднення навколишнього природного середовища.

Розміщені на території України спільні та інші підприємства, що використовують іноземні інвестиції і реалізують усю свою продукцію або її частину за валюту, вносять плату за лімітні та понадлімітні викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у іноземній валюті пропорційно до обсягу реалізації їхньої продукції за валюту.

Платежі за забруднення навколишнього природного середовища провадяться підприємствами у вигляді авансових платежів рівними частинами від розрахункового річного розміру платежів щоквартально до 15 числа першого місяця наступного кварталу.

Остаточний розрахунок за платежами за звітний рік провадиться відповідно до фактичної кількості викинутих і скинутих забруднюючих речовин та розміщених відходів у 10-денний строк після подання підприємствами річного звіту про кількість викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів за формами статистичної звітності, а для підприємств, що не складають таких звітів, — за довідками підприємств, що подаються органам Мінекоресурсів України обласного рівня. Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, а також уряду Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, про фактичну кількість викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів.

Контроль за достовірністю звітних даних щодо обсягів викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів здійснюють органи Мінекоресурсів України і Державного комітету статистики України. Якщо виявлено, що обсяги викидів і скидів і розміщення відходів перевищують звітні, за них стягуються платежі відповідно до встановлених нормативів у п'ятикратному розмірі цих платежів. Уразі несвоєчасного перерахування коштів за забруднення навколишнього природного середовища стягується пеня в розмірі 0,1% суми платежів за кожний прострочений день.

Якщо підприємство не сплатило платежі, при остаточному розрахунку за рік після строку, зазначеного в п. 14 Порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища, платежі стягуються в безакцептному порядку.

Платежі за забруднення навколишнього природного середовища підприємства (крім розташованих у містах республіканського підпорядкування) перераховують у таких розмірах:

- 70% — до позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища рад базового рівня на окремі рахун. ки;

- 20% — до позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим і обласних рад на окремі рахунки;

- 10%— на рахунок республіканського позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища Мінекоресурсів України.

Підприємства, розташовані у містах республіканського підпорядкування, платежі за забруднення навколишнього природного середовища перераховують у таких розмірах:

- 90% — до позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища міських рад;

- 10% — на рахунок республіканського позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища Мінекоресурсів України.

Контроль за використанням платежів за забруднення навколишнього природного середовища здійснюють органи Мінекоресурсів України.

4. Судова практика при розгляді екологічних справ

Питання юридичної відповідальності за екологічні правопорушення в діяльності судових органів узагальнено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 січня 1990 р. № 1 «Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи», а також у роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23 червня 1995 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов 'язаних з застосуванням Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Так, у постанові Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26 січня 1990 р. зазначено, що забезпечення охорони і раціонального використання землі та її надр, водних ресурсів, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу, оздоровлення екологічної обстановки потребує підвищення рівня здійснення правосуддя в справах про відповідальність за порушення природоохоронного законодавства.

Обговорення судової практики свідчить, що в діяльності природоохоронних органів і судів є істотні недоліки.

Допускаються помилки у застосуванні законодавства. Не забезпечується принцип невідворотності відповідальності за забруднення грунту, рік, озер, морів та атмосферного повітря. Не завжди притягуються до відповідальності всі особи, причетні до злочину, внаслідок чого іноді залишаються безкарними організатори і пособники. Спостерігаються факти недооцінки суспільної небезпечності порушень законів про охорону природи, призначення м'яких мір покарання злісним порушникам, неправильної кваліфікації їхніх дій. Не завжди конфіскують знаряддя злочину.

Деякі суди за наявності в природоохоронному законодавстві спеціальних норм, що регулюють порядок відшкодування шкоди, вирішуючи позови про її відшкодування, керувалися лише загальними нормами цивільного законодавства про зобов'язання із заподіяння шкоди.

У ряді випадків судами без достатніх нате підстав зменшувався розмір належної до відшкодування шкоди, не виконувалися вимоги закону про вилучення незаконно добутої продукції (звірів, птахів, риби, хутра та ін.) або стягнення її вартості за неможливості вилучення.

За виявлення у цивільних справах у діях особи діянь, що караються в кримінальному порядку, окремі суди на порушення ст. 235 Цивільно-процесуального кодексу України не повідомляли про це прокурора і самі не порушували справи.

Суди не приділяли належної уваги виявленню причин і умов, які сприяли екологічним правопорушенням, і реагуванню на них, розширенню гласності в цих справах.

Пленум Верховного Суду України постановив звернути увагу судів на необхідність усунення наявних недоліків і вдосконалення практики розгляду кримінальних та цивільних справ про порушення законодавства про охорону природи, забезпечення правильного і однакового застосування цього законодавства, неухильного додержання положень Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», про те, що однією з гарантій екологічних прав громадян є невідворотність відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Суди мають підвищувати ефективність застосування правових засобів до припинення порушень законодавства про охорону природи, активніше виявляти причини й умови, що сприяють екологічним правопорушенням, реагувати з метою усунення їх винесенням окремих ухвал, розширювати гласність судових процесів у такій категорії справ.

Судам належить у кожній справі забезпечити всебічне, повне і об'єктивне з'ясування всіх обставин вчиненого злочину, виявляти всіх його учасників, осіб, які сприяли цьому, і вживати заходів щодо притягнення їх до відповідальності.

При цьому слід мати на увазі, що коли дві і більше особи, які об'єднані наміром вчинити злочин проти природи, розподілили ролі так, щоб досягти бажаного результату, всі вони мають нести відповідальність за співучасть у вчиненні цих злочинів незалежно від того, хто з них відстрелив тварину, виловив рибу, зрубав дерево чи чагарник.

Пленум звернув увагу судів на необхідність суворого додержання вимог законодавства при розгляді справ, пов'язаних із забрудненням водойм і атмосферного повітря.

При вирішенні справ цієї категорії слід мати на увазі, що відповідальність за ст. 228 Кримінального кодексу України настає при порушенні чистоти водойм і атмосферного повітря шкідливими викидами і відходами промислових, сільськогосподарських, комунальних та інших підприємств, які здійснюють функції виробничого характеру, пов'язані з виготовленням, зберіганням, застосуванням, утилізацією продуктів і матеріалів, що містять забруднюючі речовини.

Відповідальність за ч. 1 ст. 228 Кримінального кодексу України настає за умови, що забруднення водойм заподіяло чи могло заподіяти шкоду здоров'ю людей, сільськогосподарському виробництву чи рибним запасам, а так само при забрудненні атмосферного повітря шкідливими для здоров'я людей відходами промислового виробництва. Згідно з ч. 2 ст. 228 КК відповідальність настає за умови, що забрудненням заподіяно значної шкоди здоров'ю людей (захворювання одного чи кількох осіб на тяжку хворобу, поширення епідемічних або заразних хвороб серед значної кількості людей), сільськогосподарському виробництву (загибель чи пошкодження великої кількості сільгосппродукції, пошкодження на значних площах угідь, посівів, насаджень, падіж або захворювання значної кількості худоби) або спричинено масову загибель риби (знищення всієї чи більшості риби у водоймі чи на значній її площі або загибель великої кількості цінних порід риб).

У постанові Пленуму Верховного Суду України дано роз'яснення судам також щодо інших екологічних правопорушень у природоохоронній, природоресурсовій галузях та у сфері екологічної безпеки.

При вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», арбітражним судам необхідно мати на увазі, що відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, охорону атмосферного повітря та іншими.

Згідно зі ст. 69 зазначеного закону шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без зниження розмірувідшкодування та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища і погіршення якості природних ресурсів.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природоохоронного законодавства, арбітражні суди мають керуватись також главою 40 Цивільного кодексу України, зокрема ст. 453, згідно з якою арбітражний суд, присуджуючи відшкодування шкоди, може зобов'язати відповідальну за шкоду особу відшкодувати її в натурі. Отже, якщо в судовому засіданні буде встановлена можливість відновлення навколишнього природного середовища за рахунок особи, яка порушила природоохоронне законодавство, в рішенні арбітражного суду необхідно зазначити конкретні заходи щодо відновлення навколишнього природного середовища та строки їх проведення. У разі ухилення винної сторони від виконання рішення арбітражний суд на підставі ст. 121 Арбітражно-процесуального кодексу України вправі змінити спосіб виконання рішення та застосувати до неї санкції, передбачені ст. 119 Арбітражно-процесуального кодексу України.

Виходячи з вимог ст. 69 закону, володільці джерел підвищеної екологічної небезпеки зобов'язані відшкодувати заподіяну ними навколишньому природному середовищу шкоду відповідно до ст. 450 Цивільного кодексу України. Питання про віднесення підприємств, організацій, установ до таких, що являють собою підвищену екологічну небезпеку, вирішуються відповідно до вимог ч. З ст. 66 закону. Такі підприємства звільняються від відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, тільки тоді, коли вони доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Що ж до підприємств, не віднесених до джерел підвищеної екологічної небезпеки, то вони звільняються від відшкодування шкоди, якщо доведуть, що шкоду заподіяно не з їхньої вини (ст. 440 Цивільного кодексу України).

Література

1. Андрейцев В.І. Екологічне право. — К.,1996

2. Андрейцев В. І. Екологічне право: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів.-К.,2001

3. Бабяк О. С., Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник.-К.,2000

4. Байсалов С.Б. Экологическое правонарушение (понятие и состав). — К.,1982

5. Малишко М. І. Екологічне право України: Навчальний посібник.-К.,2001

6. Петров В.В. Экологическое преступление: понятие и составы. — М.,1991