Реферат з дисципліни «Основи екології»

Тема: «Здоров’я людини та навколишнє середовище».

Зміст.

1. Навколишнє середовище..................................................................3

2. Екологія людини...............................................................................4

3. Здоров’я людини...............................................................................5

4. Адаптація...........................................................................................6

5. Завдання екології людини................................................................7

6. Висновок............................................................................................9

7. Використана література..................................................................10

Навколишнє середовище (довкілля) – сукупність матеріальнх сил і явищ середовища, його речовина і простір, діяльність людини, що контактує з неживими і живими істотами; сукупність абіотичних, біотичних і соціальних середовищ, які впливають на людину.

Людина є складовою, самоорганізованою, саморегульованою системою, функціонуваня якої значною мірою залежить від її взаємодії із зовнішнім середовищем. У глобальному вимірі людина як вищий рівень живих організмів належить до біосфери – оболонки Землі, де існує життя. На неї поширюються всі закономірності функціонування біосфери та організмів, що її заселяють, із змінами біосфери пов’язаний розвиток суспільства, а також глобальні і локальні загрози людському життю.

Водночас людина є елементом екосистеми – сукупності організмів і умов їх існування, неживих компонентів довкілля, що перебувають у взаємозв’язках і взаємодії, внаслідок яких відбувається біотичний кругообіг речовин та енергії. Утворюють екосистему організми та весь комплекс фізичних факторів. Вони можуть бути стійкими (зберігатися тривалий час) і короткостроковими (штучні водойми).

Середовище функціонування людини охоплює не лише природні, а й технологічні і соціокультурні елементи. Це означає, що її життєдіяльність відбувається в антропоекосистемі, якою вважають однорідно заселений простір, котрому властиві однорідні для певного часу форми взаємодії людей із довкіллям. Антропоекосистему формують такі компоненти і процеси: природа, її забрудненість, населення, його культура, рівень освіти, здоров’я, екологічна свідомість, соціально – побутові умови життя, господарська діяльність та ін.

Людина не є пасивною, цілком залежною від зовнішнього середовища істотою. Завдяки своїй унікальній тілесно-душевній організації вона спромоглася піднятися над світом тварин, стала суспільною особистістю, здатною планомірно і цілеспрямовано діяти, змінюючи навколишній світ, своє життя і власну сутність. Духовно-культурне панування над природою(одночасно із залежністю від неї) вирізняє людину з-поміж живих істот, робить її творцем свого життя, його матеріальних, духовних та культурних реалій. Крім того, людина здатна відокремлювати значуще, ціннісне від корисного, доцільного, функціонального, що збагачує особливим змістом її життя і форми взаємодії з довкіллям.

Створення людиною реалій свого матеріального буття, утвердження духовних цінностей відбувалося у процесі і завдяки пізнанню, використанню нею природних закономірностей, тому людські творіння значною мірою повторюють витвори природи. Усе глибше пізнаючи її закономірності, використовуюючи її потенціал задля своїх цілей, людине не завжди діяла виважено, завдавала шкоду довкіллю і собі. Навчити людину усвідомлювати седе невід’ємним елементом природного світу, враховувати і раціонально, без негативних наслідків, використовувати його закономірності і взаємозалежності покликана галузь екологічної науки – екологія людини (антропоекологія).

Екологія людини – міждисциплінарна наука, яка досліджує загальні закономірності взаємодії людини, популяції людини з довкіллям, вплив факторів зовнішнього середовища на функціонування людського організму, цілеспрямоване управління збереженням і поліпшенням здоров’я населення.

В екологій людини акумульовані надбання багатьох природних і суспільних наук, внаслідок синтезу яких вона сформувалася в багатомірну галузь знань, своєрідну філософію гармонічного буття людини у світі. Головна особливість екології людини полягає у виокремленні із загального контексту екології, охорони природи найскладнішого елемента – людини, в дослідженні різноманітних впливів на неї (природного, техногенного, культурного середовища), законів і закономірностей гармонійного буття людини у світі. З цього погляду для екології людини значний інтерес становлять стан і процеси, що відбуваються у біосфері, зокрема у техносфері – сукупності створених цілеспрямованою діяльності людини штучних і змінених нею природних об’єктів.

Екологія людини не обмежується дослідженням проблематики довкілля, збереження оптимальних параметрів природного, культурного, техногенного середовищ, а постає як синтез знань про людину і все, що її оточує, їх взаємозв’язки і взаємовпливи, збагачує антопогенними принципами інші галузі знань і людської діяльності.

Предметом екології людини як науки є вивчення взаємодії людського організму та людської популяції із середовищем їх існування як цілісної системи, а об’єктом дослідження цієї науки – система «людина – навколишнє середовище (довкілля)». Людина при цьому фігурує на рівні окремого організму і на рівні популяції, а середовище охоплює природні, культурні, техногенні компоненти.

Комплексним показником стану людського суспільства є рівень здоров’я самих людей. За сучасними уявленнями, здоров’я – це природний стан організму, що перебуває в повній рівновазі з біосферою і характеризується відсутністю будь-яких патологічних змін. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, «здоров’я – це стан повного фізичного, духовного та соціального добробуту, а не лише відсутність захворювання чи фізичних дефектів».

Стан здоров’я віддзеркалює динамічну рівновагу між природним середовищем і організмом. На здоров’я людини впливають спосіб життя, генетичні фактори та фактори навколишнього природного середовища. Гомеостазом вважають відносну динамічну сталість внутрішнього середовища та деяких фізілогічних функцій організму людини й тварин, що підтримуються механізмами саморегуляції в умовах коливань внутрішніх і зовнішніх подразників.

Здоров’я людини, забезпечене гомеостазом її організму, може зберігатися і в разі деякої зміни факторів навколишнього природного середовища. Такі зміни зумовлюють появу в організмі людини відповідних біологічних реакцій, але завдяки процесам адаптації вони не призводять до негативних наслідків у здоров’ї в певних межах зміни факторів. Для кожної людини ці межі не однакові.

Сферою науково-практичних інтересів екології людини є також адаптація – пристосування організму на індивідуальному і популяційному рівнях до умов зовнішнього середовища, вироблене в процесі еволюційного розвитку. Людина популяція) піддається невичним впливам, природних, економічних, соціально-культурних, психологічних факторів що позначаються на її здоров’ї. У зв’язку з цим екологія людини трактує адаптованість до нових умов як сукупність соціально-біологічних параметрів, необхідних для стійкого існування організму в конкретному екологічному середовищі. Адаптивні можливості індивіда і популяції виявляються в реальних умовах, які утворюють антропоекологічне напруження – проблеми організму людини, спричинені дією факторів зовнішнього середовища. Його чинниками є соціально-психологічна, виробнича, побутова напруженність, гіпокінезія (порушення функцій організму внаслідок обмеження рухової активності), неправильне харчування, забруднення води і повітря, посилення шумів тощо.

Дослідження впливу цих факторів на людину є передумовою вироблення науковообгрунтованої екологічної політики, яка повинна охоплювати соціально-економічні, технологічні, технічні, інформаційно-виховні, організаційні та інші напрями діяльності, спрямованої на розвиток фізичних і психічних можливостей людини, її здатності вдосконалюватися, жити у злагоді з собою і світом природи. Реалізація цього завдання неможлива без виконання екологією людини певних функцій: теоретико-пізнавальної (нагромадження, систематизація, узагальнення знань про закономірності взаємодії людини і довкілля; вироблення науковообгрунтових висновків, прогнозів стосовно змін у природі внаслідок певної діяльності або бездіяльності людини, рекомендацій про доцільність чи недоцільність конкретних заходів); інформаційної (інформування суспільства про процеси і явища у природі, форми і способи раціональної поведінки людини); просвітницької (реалізація просвітницьких програм, акцій); практично-перетворювальної (реалізація на основі науково-обгрунтованих прогнозів і рекомендацій конкретних заходів щодо збереження, оздоровлення довкілля, оптимізації поведінки людини в ньому); соціально-економічного контролю (цілеспрямований аналіз ситуацій, обгрунтування суспільних норм, забезбечення функціонування мехаізмів контролю за їх реалізацією); організаційно-управлінської (організація, аналіз, корегування процесів) та ін.

Головні завдання екології людини полягають в аналізі впливу факторів довкілля на організм людини, впливу людини на довкілля, прогнозуванні можливих змін у параметрах рівня здоров’я людей під дією зовнішніх факторів, виробленні науково-обгрунтованих нормативів їх життєзабезпечення з урахуванням прогнозів антропоекологічного напруження. Не менш значущими є і такі завдання:

• вивчення стану здоров’я людей, їх соціально-трудового потенціалу, впливу факторів, комплексів середовища на здоров’я і життєдіяльність населення;

• прогнозування можливих змін у здоров’ї людей внаслідок процесів, що відбуваються у зовнішньому середовищі;

• прогнозування стану здоров’я майбутніх генерацій;

• створення антропогенетичного моніторингу – системи спостережень за змінами процесів життєдіяльності людей у зв’язку з дією на них різних факторів довкілля, а також дослідження і оцінювання його умов, що впливають на здоров’я населення і зумовлють поширення захворювань;

• визначення науково-обгрунтованих значень гранично-допустимих техногенних навантажень на природне середовище;

• вивчення впливу окремих факторів середовища і їх комплексів на здоров’я та життєдіяльність популяцій людини;

• дослідження процесів збереження і відновлення здоров’я людських популяцій;

• аналіз глобальних і регіональних екологічних проблем, які зумовлюють стан здоров’я людини;

• вироблення нових методів дослідження екологічних факторів впливу на здоров’я людини (космічних, біохімічних та ін.);

• аналіз і обгрунтування шляхів поліпшення рівня здоров’я і соціально-трудового поиенціалу населення.

До сфери інтересів екології людини належить не лише нагромадження природничих, медичних, соціально-економічних знань, які стосуються життя людини. У її компетенції й організація морального, духовного виховання людини, спрямованого на усвідомлення нею своєї ролі в навколишньому середовищі. Філософське бачення людини як міри всіх речей має домінувати при вирішенні найвадливіших проблем життя на землі. Водночас, долаючи корінні проблеми свого буття, людина повинна дбати про збереження рівноваги в природі, цілісності її систем. У цьому контексті екологія людини покликана розв’язувати двоєдине завдання: актуалізувати необхідність врахування під час реалізації будь-яких проектів потреб людських спільнот, окремої людини і зберігати цілісність природного середовища, що є передумовою оптимального функціонування багатокомпонентної і динамічної системи «людина – суспільство – природне середовище», еклогічної безпеки людства.

Висновок.

Екологія людини як міждисциплінарна наука, що досліджує взаємовпливи природи і людської популяції з метою поліпшення стану здоров’я, підвищення соціально – трудового потенціалу людини, зародилася майже одночасно з класичною біологічною екологією. Однак інтерес людини до того, що відбувається в навколишньому світі і як це впливає на її здоров’я, виявився значно раніше – тоді, коли вона сформувалася як мисляча істота. З часом знання про взаємозв’язки у природі, вплив зовнішніх чинників на самопочуття, здоров’я і розвиток людства були систематизовані, осмислені, збагачені результатами різноманітних експериментів та синтезовані в науковий напрям, який поєднує набутки природничих (астрономія, геологія, географія, фізика, хімія, біологія, медицина та ін.), соціальних, філософських і економічних галузей наукової діяльності.

Використана література.

1. Н. М. Чернова, А. М. Білова «Екологія», Москва 1981 р.

2. Г. О. Білявський «Основи загальної екології»,

Київ 1995 р.

3. О. М. Микитюк «Основи екології», Харків 2003 р.

4. Е. М. Міщенко «Основи екології», Мінськ 2002 р.

5. Ю. Д. Бойчук, М. В. Шульга «Основи екології та екологічного права», Суми 2004 р.

6. Ю. Одум «Основи екології», Москва 1975 р.