1

Зміст.

Вступ

Розділ 1. Теоритичні основи визначення конкурентоспроможності підприємства.

1. Поняття та види конкурентоспроможності.

2. Параметри та умови, які забезпечують конкурентоспроможність персоналу, підприємства, продукції.

3. Показники та оцінка конкурентних можливостей фірми.

4. Маркетингова діяльність в системі управління конкурентоспроможністю.

Розділ 2.Дослідження рівня конкурентоспроможності ВАТ "ЕМЗ"Металіст".

1. Характеристика об’єкту дослідження.

2. Оцінка технічних та організаційно-економічних показників конкурентоспроможності підприємства.

3. Аналіз конкурентоспроможності основної продукції.

4. Оцінка ринків збуту основної продукції.

Розділ 3. Концепція заходів по підвищенню конкурентоспроможності ВАТ "ЕМЗ"Металіст" для роботи в умовах ринкової економіки.

1. Вибір стратегічних напрямків розвитку підприємства.

2. Впровадження організаційної структури управління ВАТ "ЕМЗ"Металіст" орієнтоване на розв’язання стратегічних проблем.

3. Реорганізація маркетингової служби підприемства.

Додаток

Висновок

Література

Вступ

Одна з найважливих задач розвитку підприємтсва і країни в цілому, нерозривно пов`язана з ефективністю виробництва, забеспечення випуску необхідної кількості сучасних виробів та покращення якості, досягнення конкурентоспроможності продукції на світовому ринку.

Загострення конкурентної боротьби (за збут своєї продукції, за місце на ринку) поміж фірмами-виробниками змушує шукати їх нові засоби впливу на рішнння покупців. Одним з таких шляхів є створення товарів покращеного рівня якості.

Передовий закордонний досвід свідчить , що якість, безперечно, є найбільш вагомою складовою конкуренотоспроможності, але разом з тим, можливості реалізації продукції, крім якості, визначаються значним числом параметрів і умов, більшість з яких розповсюджується не тільки на товар, але і на підприємство, фірму і навіть країну.

У теоретичній частині даної роботи зроблена спроба узагальнити параметри та умови, які впливають на конкурентоспроможність персоналу, підприємства, продукції.

О`бєктом цього дослідження є ВАТ “ЕМЗ ”Металіст ”, який як і інші підприємтсва країни в сучасних умовах, повинні вміти виробляти конкурентоспроможну продукцію і бути готовим до ефективної роботи в режимі ринкових відносин.

Прелметом дослідження є конкурентоспроможність підприємства, як цілісного господарюючого елемента, впливовість економічних факторів як на мікро- так і на макро- рівнях на конкурентоспроможність пвдприємства, продукції та персоналу.

Задачі данної роботи – проаналізувати рівень конкурентоспромож-ності ВАТ”ЕМЗ”Металіст”та намітити шляхи щодо її підвищення.

Особливість даної роботи полягає в тому, що:

- зроблені теоретичні і практичні розробки проблеми у тому аспекті, як вони поставлені сучасним розвитком нашої економіки;

- предмет розробки ( стики науки, виробництва, споживання, утилізації продукції, покращення якості продукції, зниження цін та ін.) має складний та суперечливий характер;

- комплексний (всеохоплюючий) підхід до вивчення діючого господарського механізму підприємства та його доопрацювання до рівня, який би забеспечив конкурентоспроможність персоналу, підприємства, і усіх видів його продукції на світовому рівні;

- напрвленість на рішення суто практичних питань, в стислі строки по всьому діапазону проблеми єфективного функціонування заводу в умовах ринкових відносин.

Мета роботи:

- зробити аналіз конкурентоспроможності основної продукції з оцінкою ринку збуту і конкурентів;

- зробити дослідження і визначити рівень конукрентоспроможності підприємтсва в контексті з навколишнім середовищем;

- намітити шляхи поліпшення конкурентоспроможності підприємства.

В роботі використані матеріали, розроблені у 1994 році групою спеціалістів заводу під керівництвом Мяновського В.М., по “Створенню основ господарського механізму, який забеспечує конкурентоспроможність заводу “ЕМЗ”Металіст“ та його продукції в умовах ринку“, а також технічні, економічні, фінансові, організаційні матеріали і документи ВАТ “ЕМЗ ”Металіст” за 1996 1998 р.р.

Розділ 1. Теоретичні основи визначення

конкурентоспроможності підприємства.

1.1. Поняття та види конкурентоспроможності

Поняття конкурентоспроможності (КС) інтерпритується і аналізується в залежності від економічіного об`єкту який розглядається. Безумовно, критерії, характеристики і фактори динаміки конкурентоспроможності на рівні товару, фірми, корпорації, галузі, національного господарства, або нації мають свою специфіку. Аналіз конкурентоспроможності може бути проведений для кожного з рівней, в залежності від цілей дослідження.

Якщо говорити про поняття конкурентоспроможності на макрорівні, то воно відображає позиції національної економіки в системі міжнародних відносин, головним чином в сфері міжнародної торговлі, і одночасно її здатність зміцнювати позиції. Це найбільш важливий, але не єдиний аспект поняття конкурентоспроможності нації. Слід враховувати здатність зберігати і нарощувати темпи економічного зростання, зайнятості, реальні доходи громадян.

Конкурентоспроможність - це ступінь, з якою нація при справедливих умовах вільного ринку виробляє товари і послуги, які задовольняють світовим вимогам і при цьому збільшує доходи своїх громадян.

Рівень конкурентоспроможності нації визначається такими основними факторами, як:

- технологія;

- наявність капіталів;

- наявність людських ресурсів;

- стан зовнішньої торгівлі.

Конкурентоспроможність (взагалі), - як соціально-економічна категорія - це спроможність, вміння досягати законним шляхом найвищих економічних та соціальних переваг. З цього визначення виходить важливий практичний висновок про те, що конкурувати (досягати найвищих економічних та соціальних переваг) можливо:

а) самому з собою (у часі: результати досягнуті в попередній період діяльності та результативність за анологічний останній період суттєво відрізняються);

б) один з одним (суперництво за досягнення будь-чого);

в) колектива з колективом;

г) продукції даного виду з аналогічною продукцією і таке інше.

Зрозуміло, що конкурентоспроможність виступає не сама по собі, не як самоціль, а як засіб для створення визначеного товару (продукції), послуг різного виду.

Визначення, аналіз та узагальнення існуючих в науковій та учбовій літературі основних категорій, щодо конкурентоспроможності дозволяє охарактеризувати поняття слідуючим чином.

Конкурентоспроможність продукції - це комплекс споживчих та вартісних характиристик, які визначають його успіх на ринку, тобто спроможність саме даного товару бути обміненим на гроші в умовах широкої пропозиції до інших конкуруючих товаровиробників.

Конкурентоспроможність підприємства слід розуміти, як реальну та потенційну спроможність, а також наявні для цього можливості підприємства вивчати попит (ринок), проєктувати, виготовляти та реалізувати товари, які по своїм параметрам у комплексі більш для споживачів, ніж товари конкурентів.

Конкурентоспроможність підприємства - можна розглядати також, як вміння виготовляти і реалізувати швидко та дешево якісну продукцію в достатній кількості.

Конкурентоспроможність персоналу, тобто робітників, спеціалістів, керівників підприємства - це вміння кожного з них і всім разом, як одне ціле, швидко і єфективно сприймати і реалізувати різні новинки в кожній стадії життєвого циклу продукції. Це вміння створювати вироби, які відповідають всім вимогам споживача з найменшими витратами всіх видів ресурсів.

Критерій конкурентоспроможності - важливий елемент апарату даної категорії. Визначається стабільністю місця на своєму ринку підприємства і його продукції, а також рівнем продажі продукції підприємства на ринках.

Зразу треба звернути увагу на одну з суттєвих помилок, які роблять наші підриємства. Вона полягає в тому, що ми зосереджуємо свої зусилля на випуску окремих видів продукції, порівнюючи їх з закордонними аналогами, - не завжди кращими, - стараємось перевершити їх по деяких параметрах. А якщо вдалося що-небудь продати за валюту - радість на грунті самообману. Ми не враховуємо, не приймаємо до уваги головне, - що єдиний критерій конкурентоспроможності підприємства і його продукції, - стабільне місце їх на світовому ринку, а не разова, нехай навіть вдала угода.

Звідси, для досягнення цього критерію нам треба змінити акценти, перенести центр ваги нашої роботи при вирішенні даної проблеми на створення насамперед конкурентоспроможних персоналу та підприємства. А в цьому тандемі пріоритет повинен віддаватися персоналу, так як саме в людях зосереджується конкурентоспроможна сила підприємства.

Тільки в цьому випадку вони (персонал і підприємство) зможуть гнучко і єфективно реагувати на запити різних споживачів, задовольняючи їх високі вимоги до тієї або іншої продукції.

З цього можна зробити висновок: у багатогранній практичній діяльності по досягненню конкурентоспроможності акценти повинні бути розставлені слідуючим чином:

1) КС персоналу;

2) КС підприємства;

3) КС продукції (одержана як похідна перших двох).

Зрозуміло, що вся робота повинна проводитися паралельно, енергійно, відповідними службами, але пріоритет повинен належати персоналу.

В багатогранній роботі по досягненню КС важливе місце належить показникам, які повинні характеризувати та давати змогу оцінювати КС того чи іншого об`єкту.

1.2. Параметри та умови, які забеспечують конкурентоспроможність персоналу, підприємства, продукції.

Параметри та умови є основними складовими категоріями КС

Параметри КС рокривають її зміст та характеризують той або інший бік КС, як об`єкта: персоналу. підпиємства, продукції. Вони надають можливість оцінити ступінь відповідності об`єкту певним вимогам споживача.

Як показало проведене дослідження, нараховується близько 10-ти різноманітних параметрів, які повинні знаходитися в полі зору керівництва підприємства, як найважливіші об`єкти управління, Разом з тим, задаючись параметрами КС для того або іншого об`єкту, необхідно постійно турбуватися про створення належних умов, які забеспечують досягнення потрібних параметрів КС.

Умови (обставини, від яких будь-що залежить) виступають, таким чином, другою основоположною складовою категорією КС. Вони охоплюють широкий спектр технічних, технологічних, організаційних, економічних, соціальних, кадрових, правових, ідеологічних відносин, які складаються в процесі функціонування господарського механізму підприємства.

Формування, ефективний вплив цих умов на досягнення відповідних параметрів КС залежить, як від персоналу підприємства, так і від " зовнішнього середовища" - впливу господарських механізмів галузі, регіону, світовіх зв`язків. Таких умов (найбільш важливих), нараховується біля 60. Створення всіх необхідних умов для досягнення КС об`єктів - первинна турбота керівництва і всього персоналу підприємства. Наведу тільки один приклад. Американські експерти, зробили дослідження багатьох підприємств, які досягли успіху, прийшли до висновку: історія комерційних успіхів досить специфічна. Окрім технологічної новізни розробок, компанії об`єднувала одна важлива обставина. Це - створення організаційних і економічних умов для "вирощування" нововведень, цілеспрямоване стимулювання новаторської діяльності у фірмах.

Таким чином, параметри та умови КС є найважливішими позиціями для аналізу та практичної діяльності по досягненню КС персоналу, підприємства, продукції (КС ППП).

Для кращого стримання і зручності ії використання далі вони зведені в таблицю, яка встановлює взаємозв`язок параметрів та умов КС ППП. (Див.таблиці 1.1 – 1.3).

З цього зробимо практичний висновок; для досягнення КС персоналу, підприємства, продукції необхідно:

1. Провести чітке закріплення параметрів та умов КС за відповідними підрозділами і спеціалістами заводу.

2. Встановити вагоме заохочення за їх досягнення.

3. Створити в усіх підрозділах заводу групи забеспечення КС ППП і діючу систему винагороди за ефективні пропозиції.

1.3 Показники та оцінка конкурентних можливостей підприємства.

Поняття конкурентоспроможності фірми містить у собі великий комплекс економічних характеристик, визначаючих положення фірми на галузевому ринку (національному або світовому). Цей комплекс може містити характеристики товару, які визначаються сферою виробництва, а також фактори, формують у цілому економічні умови виробництва і збуту товарів фірми.

Конкурентоспроможність продукції і конкуренто-спроможність фірми-виробника продукції відносяться поміж собою як частина і ціле. Можливість компанії конкурувати на визначеному товарному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності товару і сполуки економічних засобів діяльності фірми, надаючи перевагу в умовах конкурентної боротьби.

На рівень конкурентоспроможності фірми впливає науково-технічний рівень і ступінь удосконалення технологій виробництва,використання новітніх винаходів та відкриттів,залучення сучасних засобів автоматизації виробництва.

Рівень конкурентоспроможності фірми залежить від того, якими товарами вони торгують, де і як товари споживаються.

Конкурентні позиції фірми на ринку залежать також від тієї підтримки, яку фірма отримує з боку національних державних органів і інших організацій шляхом надання гарантій експортних кредитів, їх страхування, звільнення від податків, надання експортних субсидій, забезпечення інформацією про кон`юктуру ринку та ін.

Як правило, конкурентоспроможним є підприємство (фірма), що здатне довгий час залишатися прибутковим в умовах відкритої ринкової економіки.

До кола показників, які визначають конкурентоспроможність фірм, включаються:

• частка на внутрішньому і світовому ринках;

• чистий доход на одного зайнятого;

• чисельність зайнятих;

• кількість основних конкурентів.

Слід вважати, що закордонні дослідники класифікують і визначають для всіх рівнів цінову і структурну конкурентоспроможність. Остання, іноді, визначається як "конкурентоспроможність за обсягом", або "загальна конкурентоспроможність підприємств". Відділення цього типу конкурентоспроможності відображає той об`єктивний процес, коли міжнародна конкуренція переміщується із цінової сфери в сферу, де конкурують національні умови виробництва. Іншими словами, структура конкурентоспроможності являє собою інтегральне поняття, в якому відображається виробничий, технологічний, експортний потенціал національної економіки.

Існує цілий ряд методик оцінки конкурентоспроможності з урахуванням як цінових, так і нецінових факторів. Особливу роль при аналізі конкурентоспроможності експортної продукції відіграє фактор часу. Приймається до уваги так звана теорія "життєвого циклу" товару.

В практиці проведення оцінки конкурентоспроможності, в основному, аналізуються технічні параметри (наприклад показники потужності, вантажопід`ємність, надійність і тип), менше уваги приділяється економічним показникам таким як ціна, витрати виробництва, вартість споживання, ефективність експорту, тощо. За однією з існуючих методик рівень кокурентоспроможності товару визначається як співвідношення продажної ціни експортного товару до "еталонної ціни", або середньозваженої ціни аналогічного товару, який користується найбільшим попитом на даному ринку.

В практиці закордонних фахівців існують спеціальні індикатори та методи визначення цінової конкурентоспроможності за даний період. Визначення цінової конкурентоспроможності на внутрішньому національному ринку, як правило, проводиться шляхом порівняння цін внутрішнього ринку і цін імпортних товарів, або світових цін. На зарубіжному ринку співставляються три показники: витрати виробництва в національній валюті; обмінні курси валют; розміри прибутків (різниця між продажною ціною на ринку і витратами виробництва).

З нашої точки зору слід привернути увагу фахівців до розгляду питання КС товару у тому вигляді, як воно подається у монографії "Пути повышения КС экспорнной продукции" під редакцією В.Я.Маштабея. Розглядаючи КС, як відповідність товару умовам ринку по технічним, економічним, комерційним та іншим характеристикам, він пов`язує воєдино поняття "якість", "технічний рівень", "конкурентоспроможність". Загальна кількість цих показників досягає 400.

Автори виділяють такі групи техніко-економічних показників, які характеризують складний виріб на ринку споживання:

- властивості виробу на стадії попиту, а саме - економічна ефективність його використання (наприклад, потужність обчислення, довгостроковість, амортизація, ремонтоздатність,тощо);

- характеристики виробу з точки зору можливості його використання в комплексі з машинами та зручності експлуатування (технічні параметри, площа, тощо);

- характеристики виробу на стадії цього збуту (зовнішній вигляд, вид пакування, тощо);

- інші ознаки (наприклад, престижність).

Наведені групи показників поділяють на два основних види: технічні та економічні. В свою чергу, вони відповідно поділяються на параметри ергоекономічнсті, естетики, відповідності стандартам та законодавству, а також на параметри, які визначають рівні окремих елементів ціни попиту (рис.1.1).

Рис.1.1. Показники конкурентоспроможності

Неабияку роль у визначенні КС продукції відіграє кон`юктурна інформація. Велике значення мають показники темпів зростання продажу, частка ринку та темпи її зростання, обсяги експорту, тощо.

Для оцінки КС фірми, використовують деякі чисельні показники, які свідчать про ступінь стійкості положення фірми, спроможності виготовляти продукцію, яка користується попитом на ринку й забеспечує фірмі одержання намічених та стабільних кінцевих результатів. До ряду таких показників відносяться:

- відношення вартості реалізованої продукції до її кількості за поточний період. Збільшення цього співвідношення обсягів реалізованої продукції;

- відношення прибутку до загальної вартості продажу (profit to sales). Підвищення цього показника свідчить про підвищення рівня КС фірми;

- відношення загальної вартості продажу та вартості нереалізованої продукції (sales to finished goods) свідчить про спад попиту на продукцію фірми та затоварювання готової продукції;

- відношення загальної вартості продажу та вартості матеріальних виробничих запасів (sales to inventories) показує, що сталося, або зниження попиту на готову продукцію, або збільшення запасів сировини. Зменьшення цього показника свідчить про уповільнення обігу запасів;

- відношеня обсягу до суми дебіторської заборгованності (sales to receivables) показує, яка частка реалізованої продукції поставлена покупцями на основі комерційного кредиту.

Фірма, яка має більш низькі витрати виробництва, отримує більш великий прибуток, що дозволяє розширювати обсяги виробництва, підвищувати його технічний рівень, економічну ефективність та якість продукції, а також удосконалювати систему збуту. В результаті КС такої фірми та виробляємої продукції підвищується, що сприяє збільшенню її частки на ринку за рахунок інших фірм, які не мають таких фінансових та технічних можливостей.

Важливе значення має аналіз витрат обігу, який обчислюється шляхом відношення величини збутових витрат до розмірів прибутку.

Аналіз витрат обігу дозволяє викрити невиробничі витрати по всій системі товарного руху від продавця до покупця.

Таким чином, оцінка КС фірми на конкурентному ринку, або його сегменті, побудовані на ретельному аналізі технологічних, виробничих, фінансових та збутових можливостей фірми. Вона є останнім етапом маркетингового дослідження та покликана з`ясувати потенційні можливості фірми і заходи, які фірма повинна вжити для забезпечення КС позицій на конкурентному ринку.

Така оцінка повинна містити слідуючі показники:

• потреба у капіталовкладеннях фактичних та перспективу як в цілому, так і по окремим видах продукції і по конкретних ринках;

• асортимент КС продукції, її обсяги та вартість (продуктова диферинціація);

• набір ринків або їх сегментів для кожного продукту (ринкова диферинціація);

• потреба у засобах на формування попиту та стимулювання збуту;

• перелік заходів та засобів, якими фірма може забезпечити собі перевагу на ринку;

• створення заохочуючого уявлення про фірму у покупців, виготовлення високоякісної продукції, постійне оновлення продукції на основі власних розробок та винаходів, забезпечених патентним захистом, добропорядне та чесне виконання зобов`язань за угодами по відношенню терміну постачання товарів та послуг.

Результати досліджень беруться за основу при розробці стратегії фірми, її технічної, асортиментної та збутової політики.

Проведення економічного дослідження та використання великого набору показників неможливе без використання комп`ютерної техніки.

1.4. Маркетингова діяльність в системі управління конкурентоспроможністю.

Під маркетингом приймається така система управліення фірмою, яка направлена на вивчення і облік попиту та потреби ринку для більш обгрунтованої орієнтації виробничої діяльності підприємств на виробництво КС видів продукції в заздалегіть установлених об`ємах відповідаючим відповідним техніко- економічним характеристикам.

Філософія маркетингу проста: виробник повинен виготовляти таку продукцію, яка забеспечить збут і одержання фірмою (підприємством) прогнозуючого рівня рентабельності і мати прибуток.

Сучасною концепцією маркетинга є замкутий і постійно діючий процес безперервного впливу споживача на виробника.

Маркетинг - це система управління, яка має свої принципи, функції, структуру, нормативні і правові акти, Основним принципом маркетингу є: обгрунтований вільний вибір відповідних цілей і стратегій функціонування и розвиток підприємства; комплексний підхід розвитку цілей з ресурсами і можливостями підприємства; досягнення оптимально сполучення в управлінні фірмою, вияву нових форм та інструментів для підвищення ефективності виробництва.

На реалізацію принципів маркетингу орієнтовані його функції:

• розробка технічної політики;

• виявлення оптимального асортименту виготовленої продукції і структури виробництва;

• розробка реалізаційної політики, організації післяреалізаційного технічного обслуговування потреб споживача;

Маркетингова программа є ядором маркетингу. Вона є в основі планування виробництва по кожному воробу в кожному підрозділі фірми.

В організіції маркетингу діяльності фірми особливу увагу приділяють науково-технічним розробкам.

Навід`ємною рисою маткетингу є відповідний образ мислення, підхід до поняття консерваторських, виробничо- реалізаційних рішень з позиції найбільш повного задоволення вимог споживача, ринкового попиту. Без цього не можливо досягнення високої якості КС продукції. закріплення стану позицій на ринку.

Управління розвитком виробництва у фірмі (підприємства) - це таке регулювання процесу виробництва в цілях підвищення його єфективності, росту продуктивності праці, підвищення якості продукції та КС в цілому.

Основна ціль менеджменту в управлінні воробництвом полягає в тому, щоб досягти раціонального функціонування виробничих підрозділів в результаті керування" з верху".

Основними вимогами в управлінні виробництвом є пристосування до нових умов виробничо-технічного циклу:

- фондомістким та гнучким виробництвам; швидко прийнятим рішенням; значної ролі людського фактору в виробництві; поліпшення якості виробів; скорочення виробничих витрат; досконалому використанню виробничої площі; удосконалення сфери послуг і технічного обслуговування виготовляємої продукції.

Задачі можуть визначатися таким чином:

- постійне впровадження в виробництво нових, більш досконалих виробів:

- систематичне скорочення всіх видів витрат на виробництво продукції;

- підвищення якісних та споживчих характеристик при зниженні ціни на вироблену продукцію;

- зниження витрат в усіх ланках виробничо-збутоваго циклу при постійному впровадженні в серійне воробництво нових виробів;

- поширення номенклатури виробничої продукції та зміни асортименту.

Однією з важливих цілей управлінської діяльності в сфері виробництва є підвищення єфективності виробництва, яке грунтується на таких факторах, як збільщення рентабельності інвестицій, зріст продуктивності праці.

Для досягнення намічених цілей необхідне впровадження шорокого комплексу технічних, технологічних, організаційно- керівних заходів, розробка принципів інвестиційної та технічної політики для фірми в цілому; визначення приорітетних областей інвестування та направлень роботи; концентрація зусиль і ресурсів на розвиток найбільш перспективних галузей технічного процесу; створення виробничих систем нового покоління, працюючих з використанням ЕВМ.

Розробка принципів інвестування має вижливе значення єфективності виробництва.

Дєякі важливі принципи інвестування:

• довгострокова перспектива в визначенні портфелю інвестицій;

• купівля за найнижчу ціну і продаж по самій високій ціні;

• планування діяльності на ринку з урахуванням таких факторів сприяння на ринок, який впливає на ринковий механізм;

• наявність всіх видів інформації, яка має значення для прийняття правильних інвестиційних рішень.

В основі організації трудового процесу закладено технічний процес, який визначає необхідну послідовність і зміст трудових операцій та відповідні їм засоби, прийоми, методи праці.

Система управління технологією орієнтована на управління інвестиціями та обеспечення ефективного використання технології, обладнання. Він включає не тільки обладнання , а також:

1. процедури організації виробництва;

2. компонувння робочих місць;

3. раціональне використання виробничах площ;

4. навчання виробників передовим навичкам, підвищення їх квалафікації.

Нові умови, які складалися на ринках , зажадали створенння більш простих і гнучких систем управління. Сучасні системи управління харатеризуються слідуючими особливостями:

- наявністю невиликих підрозділів з меньшим числом , но більш високим рівнем кваліфікації працівників;

- наявністю невиликої кількості рівней управління;

- створенням організаційних структур, які грунтуються на групах спеціалістів;

- складанням графіків і виробничих програм, орієнтованих на попит покупця;

- наявністю на складах фірми мінімального об`єму запасів;

- швидке реагування на відбування змін, як в фірмі так і на ринку;

- наявністю гнічкого переобладнання воробництва;

- високою продуктивністю праці і низкими затратами;

- високою якістю виробленої продукції;

Важливим фактором досягнення високо рівня КС фірми є концепція виробництва в рамках гігантських промислових компаній. В них сполучаються складні організаційні структури управління и новітні технічні засоби управління.

Рівень КС визначається і такими факторами, як розвиток нових видів продукції і формування нових потреб у споживача.

Це потребує:

- постійного оновлення асортименту виготовлюваної продукції;

- систематичної розробки і швидке освоєння нових видів продукції;

- підвищення продуктивності праці;

- підвищення гнучкості та ефективності виробництва;

- знижки всіх видів витрат и затрат;

- забеспечення стабільного росту якості і надійності нових виробів при одночасному зниженні цін на нові види продукції.

Удосконалення менеджменту в сфері виробництва припускає:

• проведення фундаментальних досліджень;

• орієнтацію діяльності фірми на довгострокову перспективу;

• диверсифікацію виробництва;

• максимальне використання творчої активності персоналу;

• залежність росту працівників та їх оплати від реальних результатів діяльності.

Розділ 2. Дослідження рівня конкурентоспроможності

ВАТ “ ЕМЗ “Металіст”

2.1. Коротка характеристика об’єкту дослідження.

Коротка історична довідка. В червні 1994 року створено ВАТ “ЕМЗ “Металіст”. Товариство засноване згідно з наказом Управління комунального майна м.Києва від 20 червня 1994 року №131 шляхом перетворення державного комунального підприємства “ЕМЗ “Металіст” у відкрите акціонерне товариство відповідно до розпоряджень Представника Президента України у м.Києві від 13 серпня 1993 року №862 “Про порядок корпоратизації підприємств комунальної власності м.Києва” та від 23 вересня 1993 року №1018 “Про затвердження переліку підприємств комунальної власності, що підлягають корпоратизації, та графіку їх проведення “.

Реквізити підприємства.

ПОВНА ТА СКОРОЧЕНА НАЗВА: Відкрите акціонерне товариство “Експериментально-механічний завод “Металіст” (ВАТ “ЕМЗ “Металіст“).

ЮРИДИЧНА АДРЕСА: 04209 Україна, м.Київ, вул.Лебединська, 4.

ФОРМА ВЛАСНОСТІ: колективна.

Дочірні та спільні підприємства до складу ВАТ “ЕМЗ “Металіст“ не входять.

Структура підприємства. ВАТ “ЕМЗ “Металіст“ має в своєму складі 7 промислових та допоміжних цехів, підрозділи заводоуправління та складські приміщення, а саме:

1.Основні:

1.1. цех металоформ і оснастки;

1.2. цех металоконструкцій;

1.3. механічний цех;

1.4. цех по виготовленню металевих та броньованих дверей;

2. Допоміжні:

2.1. інструментальний цех;

2.2. енерго-механічний цех;

2.3. автотранспортний цех

А також: - монтажний участок;

• ремонтно-будівний участок;

• охорона;

• склад сировинних матеріалів;

• склад готової продукції та інструментів.

Організаційна структура підприємства наведена на рисунку 2.1.

Цілі підприємства. Метою діяльності товариства є задоволення потреб промислових підприємств та будівельних організацій у металоформах, металопрокаті, оснастках, товарній арматурі та реалізація, на основі отриманого прибутку, інтересів акціонерів та трудового колективу.

Основні види діяльності підприємства.

Предметом діяльності товариства є:

• виготовлення і реалізація металоформ, оснастки та товарної арматури для виробництва залізобетонних конструкцій;

• виготовлення і реалізація будівельно-монтажної оснастки та нестандартного обладнання для промислових підприємств та організацій;

• виробництво товарів народного споживання та надання послуг населенню;

• проведення зовнішньоекономічних операцій;

• надання виробничих, транспортних, експедиційних, маркетингових, посередницьких, брокерських та інших послуг;

• виготовлення і реалізація столярних виробів, пиломатеріалів;

• виготовлення металевих конструкцій і виробів для населення.

Для здійснення своєї основної діяльності товариство забезпечує:

• проведення науково-технічної політики, що забезпечує підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення технології та виробничого процесу;

• поліпшення якості продукції, створення та впровадження нового перспективного асортименту металевих виробів;

• раціональне використання сировинних, матеріальних та трудових ресурсів, застосування ресурсозберігаючих технологічних процесів;

• підвищення продуктивності праці;

• збільшення прибутку;

• створення безпечних умов праці на виробництві.

Майно ВАТ “ЕМЗ “Металіст“ складається з основних засобів, позаоборотних активів та обігових коштів, вартість яких відображається в бухгалтерському балансі.

Товариство є власником:

• майна, переданого йому засновником у власність;

• продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності;

• одержаних доходів;

• іншого майна, набутого на підставах, незаборонених законодавством.

Товариством створюються фонди: 1. резервний (страховий);

2. споживання;

3. нагромадження;

4. дивідендів;

5. інші.

2.2 Оцінка технічних та організаційно-економічних показників конкурентоспроможності підприємства.

Для того, щоб оцінити рівень КС даного підприємства зробимо короткий аналіз техніко-економічних показників за 1996-1998 роки.

Обсяги виробництва продукції заводу.

Обсяги виробництва у 1996-1998 роках наведені у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Динаміка обсягів виробництва продукції ВАТ “ЕМЗ “Металіст“

за 1996-1998 роки тис.грн.

Показники

1996 р.

1997 р.

1998 р.

Обсяг продукції (робіт) в оптових цінах підприємства без ПДВ (у порівняних цінах)

1605

1623

4151,5

Собівартість виготовленої продукції

1524,2

1649,8

3945,5

Біля 50% виробничих затрат у собівартості складають сировина, основні матеріали та комплектуючі вироби, тобто продукція заводу характеризується високим рівнем матеріаломіскості.

Основні засоби заводу і використання виробничих потужностей.

Дані по основним засобам заводу приведені на рисунку 2.2., 2.3 та в таблиці 2.2.

Рисунок 2.2. Вартість основних засобів ВАТ “ЕМЗ “Металіст“

Таблиця 2.2.

Вартість основних засобів ВАТ “ЕМЗ “Металіст“ у 1997-1998 роках

тис.грн.

Показники

01.01.1997

01.01.1998

01.01.1999

• Залишкова вартість

• Знос

• Первісна вартість

10377,9

4748,9

15126,8

10085,1

5126,1

15211,2

9764,9

5537,9

15302,8

Надійшло (введено за рік)

-

83,2

98

Вибуло за рік

-

9,1

7

Коефіцієнт вибуття

-

0,06

0,05

Коефіцієнт оновлення

-

0,55

0,064

Коефіцієнт зносу на кінець року

0,31

0,34

0,36

Основні засоби товариства мають незначний знос (на кінець 1998 р. - 34%. 1999 р. - 36%). Але спостерігається негативна тенденція до збільшення цього показника. Коефіцієнт оновлення основних виробничих фондів невосокий: у 1998 році він склав 0,64%, що не достатньо при наявному ступені зносу. Віковий склад груп основного обладнання за станом на кінець 1998р. наведено в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3.

Вікова структура основних груп обладнання

Групи обладнання

Кількість одиниць, шт.

а саме за віком, років

до 5

від 5 до 10

Від 10 до 20

Металоріжуче

31

7

24

-

Зварювальне

73

4

23

46

Вантажно- розвантажне

10

-

2

8

Пресове

4

-

3

1

Деревообробне

6

-

6

-

Разом основне обладнання

124

11

58

55

Питома вага вікової структури обладнання до загальної кількості,%

100

8,8

46,8

44,4

Використання застарілого обладнання (у "віці" 10 років і більше - 44 %) потребує збільшення витрат на його ремонт та підтримку в працездатному стані. Наявність незначної кількості нового обладнання (у "віці" до 5 років - 8,8% ) та низький коефіцієнт оновлення морального та фізичного зношеного обладнання погіршує положення, що склалося. Особливе занепокоєння в цьому відношенні викликає стан металоріжучого та вантажно-розвантажувального обладнання, майже половина якого знаходиться у "віці" більше 10 років.

Коєфіцієнт завантаження технологічних груп обладнання ВАТ “ЕМЗ “Металіст“ по видам виробництва за 1998 рік складає:

• Технологічна оснастка (металоформи, бортоснастка)

0,75

• Нестандартне обладнання

0,54

• Товарна арматура

0,69

• Металеві та броньовані двері

0,89

Величина коефіцієнту завантаження обладнання свідчить про наявний резерв збільшення обсягів випуску продукції.

Вузька спеціалізація робіт, одиничне, дрібно- та середьньосерійне виробництво, високий рівень механізації та автоматизації технологічних процесів при відповідних умовах (вивчення ринку збуту, пошуку замовників на продукцію ВАТ “ЕМЗ “Металіст“, випуск КС продукції, яка користувалась би підвищеним попитом у споживачів) можуть забеспечити повне завантаження потужностей заводу зі всіма наслідками, що виходять з цього.

Вище наведені дані свідчать, що завод має всі можливості для того, щоб змінити номенклатуру своєї продукції та збільшити обсяг її без збільшення потужностей чи кординальної зміни напрямків виробництва.

Фінансовий аналіз діяльності підприємства.

Основні показники діяльності ЗАТ “ЕМЗ “Металіст” за період 1996-98 роки наведені в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4.

Обсяги реалізації,чистий прибуток та обсяг власних та прирівняних до них коштів за 1996-98 роки.

тис.грн

Показники

1996

1997

1998

Обсяг реалізації (Без ПДВ)

-

1606,8

4358,9

Чистий прибуток

-

48

302,6

Обсяг власних і прирівняних до них коштів

10903,8

10743,6

10951,3

Власні оборотні кошти

519,6

657,5

1170,4

Товарно-матеріальні запаси

236,1

193,6

1044,1

Сума господарських коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємства

11374,1

11104,3

12153,4

Як видно з таблиці практично всі основні показники діяльності ВАТ “ЕМЗ “Металіст” мають тенденцію до зростання. Але для того, щоб дати характеристику фінансового стану підприємства, результатів його діяльності, а також визначити можливості розвитку на перспективу, необхідно розрахувати показники оцінки фінансово-господарської діяльності на основі даних фінансового обліку. Дані розрахунку зведені у таблиці 2.5.

Балансовий звіт ЗАТ “ЕМЗ “Металіст” за 1996-98 роки наведений у Додатку А.

Таблиця 2.5.

Основні показники фінансового стану ЗАТ “ЕМЗ “Металіст”

Показники

1.01.1997

1.01.1998

1.01.1999

1. Коефіцієнт фінансової залежності

1,04

1,03

1,11

2. Коефіцієнт заборгованості

0,04

0,03

0,11

3. Маневреність функціонуючого капіталу

0,03

0,03

0,008

4. Коефіцієнт рентабельності всіх активів

-

0,004

0,027

5. Доля товарно-матеріальних запасів у поточних активах

0,239

0,190

0,440

6. Коефіцієнт рентабельності реалізації продукції

-

0,030

0,069

7. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності)

0,035

0,055

0,008

8. Коефіцієнт покриття (загальної ліквідності)

2,10

2,82

1,97

1. Коефіцієнт фінансової залежності. (Відношення загальної суми господарських коштів до власного капіталу).

Як видно з отриманих даних, частка позикових коштів у фінансуванні підприємства незначна, але за 1998 рік трохи збільшилась.

2. Коефіцієнт заборгованості. (Співвідношення залучених і власних коштів).

Даний показник вказує, скільки залучених коштів припадає на одиницю власних коштів, вкладених в активи підприємства. Зростання цього показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів та кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості.

3. Маневреність функціонуючого капіталу (власних оборотних коштів). (Співвідношення грошових коштів та власних оборотних коштів).

Цей показник характерізує ту частину власних оборотних коштів, що мають абсолютну ліквідність. Для нормально функціонуючого підприємства він змінюється в межах від 0 до 1. Зростання показника - позитивна тенденція. В даному випадку в 1998 році порівняно з 1997 цей коефіцієнт знизився у 3,75 рази.

4. Коефіцієнт рентабельності всіх активів. (Відношення величини чистого прибутку до активів підприємства).

Даний коефіцієнт вказує, скільки прибутку за рік отримує фірма на кожну одиницю коштів, що вкладені у підприємство незалежно від джерела цих коштів. Цей показник є одним з найбільш важливих індикаторів конкурентоспроможності підприємства. В даному випадку він має позитивну тенденцію до збільшення.

5. Доля товарно - матеріальних запасів у поточних активах. (Співвідношення величини запасів і поточних активів).

Це сіввідношення вказує, яку частину поточних активів складають запаси. На підприємстві ЗАТ “ЕМЗ “Металіст” товарно - матеріальні запаси складають відносно незначну частину поточних активів – біля 44%.

6. Коефіцієнт рентабельності реалізації продукції. (Відношення величини чистого прибутку від реалізації до величини виручки від реалізації продукції).

Коефіцієнт рентабельності реалізації продукції вказує, скільки чистого прибутку припадає на кожну одиницю реалізованої продукції. В ньому знаходять відображення зміни в політиці ціноутворення та здатність фірми контролювати собівартість реалізованої продукції, тобто ту частину коштів, яка необхідна для оплати поточних витрат, сплати податків тощо. Динаміка цього показника може свідчити про необхідність перегляду цін або посилення контролю за використанням товарно - матеріальних запасів. На ЗАТ “ЕМЗ “Металіст” цей показник має тенденцію до зростання. (рисунок 2.4.)

7. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності). (Співвідношення грошових коштів і поточних зобов'язань).

Цей показник є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства. Він вказує, яка частина короткострокових зобов'язань може бути при необхідності погашена одразу. Рекомендована нижня межа цього коефіцієнту 0,2. Як видно з приведених розрахунків, на ЗАТ “ЕМЗ “Металіст” значення цього показника вкрай низьке. Так на 1.01.99 року підприємство змогло б терміново погасити лише 0,8% поточних зобов'язань.

Динаміка показника абсолютної ліквідності наведена на рисунку 2.5.

Рисунок 2.5. Динаміка показника абсолютної ліквідності протягом 1997-98 років.

8. Коефіцієнт покриття (загальної ліквідності). (Співвідношення поточних активів і поточних зобов'язань).

Коефіцієнт покриття дає загальну оцінку ліквідності поточних активів, включаючи запаси, і показує, скільки поточних активів припадає на одиницю поточних зобов'язань. Логіка розрахунку цього показника полягає в тому, що

підприємство покриває поточні зобов'язання в основному за рахунок поточних активів. Таким чином, якщо поточні активи перевищують по величині поточні зобов'язання, підприємство можна розглядати як таке, що успішно функціонує. Нормальне значення цього показника 2. В даній ситуації коефіцієнт покриття на ЗАТ “ЕМЗ “Металіст” складав на початку 1999 року 1,97. Це означає, якщо мобілізувати всі поточні активи і погасити поточні зобов'язання, у фірми залишиться 97% поточних активів.

Графічно динаміка коефіцієнту покриття представлена на рисунку 2.6.

Рисунок 2.6 Динаміка коефіцієнту покриття протягом 1996-98 років.

Трудові ресурси та організація праці. В умовах ринкової енкономіки перед заводом стоїть питання швидкого реагування попиту на свою продукцію шляхом її удосконалення, зміни номенклатури. Результати діяльності підприємства повністю залежать від кількісного і якісного складу колективу, від вкладу кожного в спільну справу. Ці вимоги і визначають кадрову політику заводу.

Кількісний склад працівників заводу характеризується даними, що наведені в таблиці 2.6.

Таблиця 2.6.

Динаміка загальної кількості та складу персоналу

Категорія

працівників

Чисельність,чол

на 01.01.1997 р.

на 01.01.1998 р.

на 01.01.1999 р.

1. Робітники

2. Керівники,спеціалісти та службовці

3. Загальна кількість

155

57

212

137

48

185

237

57

294

Структура якісного та вікового кадрового складу заводу наведена в таблиці 2.7.

Таблиця 2.7.

Якісна характеристика кадрового складу заводу

Категорія

Чисельність, чол.

на 01.01.1997 р.

на 01.01.1998 р.

на 01.01.1999 р.

1. Спеціалісти з вищою освітою

2. Спеціалісти з середньою та середньоспеціальною освітою

3. Всього спеціалістів

4. Всього працівників

а також за віком:

• До 19 років

• 19-30 років

• 31-50 років

• більше 50 років

23

34

57

212

6

49

117

40

18

30

48

185

3

44

103

35

27

30

57

294

15

58

187

34

Виходячи з трудомісткості виготовлення виробів щорічно (щоквартально і щомісячно ), визначається потреба в трудових ресурсах і кваліфікаційні вимоги до них.

Регулювання потреби у трудових ресурсах здійснюється за рахунок поповнення з професійно-технічних училищ, технікумів, залучення сумісників (до 5%), навчання і перекваліфікації робітників заводу.

Можливе використання такого варіанту тамчасової роботи, як запрошення на договірній основі інженерно-технічних працівників або створення творчих колективів.

Таким чином, виходячи з потреб і можливостей по поповненню кадрового складу заводу, можна зробити висновок: підприємство має можливість відбору кадрів на якісній основі в залежності від вимог виробництва.

Для поліпшення умов праці розробляються заходи, що відображені у щомісячних планах з підготовки виробництва, НТП і контролю головним інженером.

Заробітна плата кожного робітника складається з постійної частини (тариф оклад) і перемінної (премії, надбавки, доплати).

Диференціація тарифних ставок та посадових окладів залежить від:

- умов складності, кваліфікації (визначається сітками, схемою посадових окладів);

- значення виробництв, служб;

- умов праці (її важкість, шкідливість та ін.).

3. Аналіз конкурентоспроможності основної продукції.

Оцінка рівня конкурентоспроможності продукції може здійснюватись за трьома групами показників: технічних, економічних, організаційних.

Визначення конкурентоспроможності виробів за технічними показниками здійснюється у такій послідовності:

° встановлюються одиничні параметричні показники і порівнюються із значенням гіпотетичного (ідеального) показника, здатного задовольнити відповідну суспільну потребу на 100 відсотків;

° оцінюється пересічний груповий технічний показник за рейтинговим принципом (з урахуванням значущості одиниці параметру);

° розраховується показник конкурентоспроможності виробу порівняно з виробом-конкурентом як співвідношення його групового технічного вимірника та аналогічного параметру конкуруючого виробу; якщо це співвідношення становитиме більше за одиницю, то даний виріб має конкурентні переваги.

Економічні показники, що формують ціну споживання виробу, охоплюють такі вартісні елементи:

1. витрати на транспортування виробів до місця експлуатації (споживання);

2. вартість установки (монтажу) та приведення в робочий стан складних технічних виробів;

3. витрати на паливо та електроенергію (по виробах, які потребують споживання цих енергоносіїв);

4. вартість навчання і заробітна плата обслуги;

5. витрати на придбання запасних частин і післягарантійний сервіс технічних виробів;

6. витрати на страхування виробів та обслуги;

7. інші непередбачувані і важкопрогнозовані витрати.

Груповий параметричний показник виробу за економічними вимірниками визначається простим додаванням структурних елементів ціни споживання, а показник конкурентоспроможності розраховується з використанням вагових коефіцієнтів.

У процесі визначення конкурентоспроможності тих або інших виробів мають бути враховані таюж організаційні показники, які охоплюють систему знижок з продажної ціни, умови платежу за товар, терміни й умови постачання, гарантії тощо.

Практика господарювання допускає використання дещо простішого методу оцінки конкурентоспроможності виробів, який зводиться до обгрунтування і вибору головних техніко-економічних параметрів та присвоєння певної кільюсті балів (за прийнятою п'яти або десятибальною системою) усім конкуруючим між собою виробам. Для кожного з цих виробів визначається певна сума балів – інтегральний показник конкурентоспроможності на ринку. Конкурентоспроможність виготовлених і призначених для продажу на ринку виробів можна також визначати за ціновими показниками, порівняльною вартістю та прибутковістю. У випадках цінової конкуренції виріб вважається конкурентоспроможним, якщо його якісні показники, дизайн і продажна ціна не поступаються таким самим характеристикам аналогів.

При визначенні рівня конкурентоспроможності продукції вирішального значення набуває співвідношення між категоріями "вартість" (уречевлена у товарі суспільна праця продуцентів) та "корисність" (споживча вартість у суспільному масштабі).

Ступінь науково-технічного й економічного розвитку країни, потужність і якість її виробничого потенціалу та міжнародний імiдж визначаються конкурентоспроможністю виготовлюваної продукції, обсягом її експорту. Нині Україна має в цілому низький рівень конкурентоспроможності вітчизняних виробів. Обсяг експортованих товарів ще не відповідає її потенційним можливостям. Тому треба терміново задіяти як використовувані раніше, так і нові шляхи підвищення якості виробів та забезпечення конкурентоспроможнсті товарів

Зробивши фінансовий аналіз ВАТ “ЕМЗ “Металіст” та розібравши основні напрямки діяльності можна сказати, що дане підприємство має високий виробничий та науковий потенціал.

Основною продукцією ВАТ “ЕМЗ “Металіст” є:

8. металоформи та осностка для виготовлення залізобетонних конструкцій;

9. освітлювальні опори та металеві огорожі;

10. металеві броньовані двері.

На протязі 10-ти років товариство було провідним у випуску металоформ для залізобетонних конструкцій. Основними споживачами до реформування ВАТ “ЕМЗ “Металіст” були заводи ЗБК м.Києва. За всі ці роки на підприємстві постійно вдосконалювалась технологія випуску, методи зварювання, конструктивне виконання металоформ та оснастки з метою зменшення собівартості, підвищення якості та технологічного удосконалення. В результаті довготривалої співпраці підприємства з основними споживачами виробився певний інтелектуальний потенціал та гнучкі підходи щодо вимог замовників.Значна частина замовлень виготовляється по технічним завданням замовників і являє собою переважно вироби інливідуального виконання. За цей час було запатентовано два нові підходи технологічного зварювання та методика зміцнення жорсткості металоформ за допомогою ексреактивних ребер жорсткості. Крім того в співпраці з заводом ЗБК №1 були розроблені та введені в експлуатацію металоформи для виготовлення полегшенних залізобетонних панелей для перекриття, які дозволили при виробництві економіти близько 20% цементно-керамзітного розчину. Також була розроблена та виготовлена металоформа для виготовлення монолітних гаражів.

ВАТ “ЕМЗ “Металіст” приймало активну участь у реконструкції м.Києва. У 1998 році був виготовлений комлект металоформ та оснастки УБ-1 та УБ-2 для залізобетонної розділювальної смуги на відрізку дороги по вул.Червоних Козаків від вул.Вишгородської до жилого масиву Троєщина.

Таким чином, підприємство є провідним у галузі виробництва та проектування металоформ та оснастки у Київському регіоні.Об’єктне оріентування комплектів, яке враховує особливості обладнання заводів ЗБК,доробка та,як правило, пусконалагоджувальні роботи проводяться силами власних спеціалістів ВАТ “ЕМЗ “Металіст”,що являється досить вагомим рушієм підвищення конкурентоспроможності виготовляємої продукції.

Виготовлення освітлювальних опор та металевих огорож освоєно ВАТ “ЕМЗ “Металіст” не так давно. Освітлювальні опори, що виготовляються підприємством, - досить високотехнологічний продукт. Завдяки використання верстатів внутрішнього плазменого зварювання металоконструкцій (ВВПЗ-4) освітлювальні опори мають підвищену жорсткість конструкції та зменшену масу і матеріаломісткість. Освітлювальні опори ОП-1, ОП-4, ОП-7,ОП-8/2, ОП-12/П є альтернативною заміною вже застарілих залізобетонних опор, більшість з яких в м.Києві потребує заміни в зв’язку з закінченням строку безпечної експлуатації. Вищевказані опори не піддатливі процесам вивітрювання та мають у 10-12 разів вищий коефіцієнт статичної міцності ніж залізобетонні опори (Акт випробування Державно інституту міцності при Академії наук України від 26 квітня 1995 року №131). Завдяки цьому строк безпечної експлуатації зазначених металевих опор складає 35 років. Основним недоліком металевих опор є те, що вони потребують періодичного фарбування, що збільшує експлуатаційні витрати замовників. Але спеціалістами підприємства розроблений метод покриття металевих опор полімерною фарбою, яка забезпечує гарантований надійний антикорозійний захист на протязі 25 років. Такі освітлювальні опори мають кращий естетичний дизайн, завдяки чому покращується благоустрій вулиць, на яких вони встановлюються.

Виготовлення металевих дверей розпочато на ВАТ “ЕМЗ “Металіст” в 1998 році на діючому виробництві, використовуючи наявні потужностті. Але збільшення обсягів виробництва даної продукції потребує розширення виробничих площ, закупки та монтажу додаткового обладнання згідно з технологічним циклом.

Основним стратегічним споживачем металевих дверей є холдингова компанія “Київміськбуд”,яка забезпечує будівництво житла в м.Києві та інших регіонах України. Проведені маркетингові дослідження показали, що ринок металевих дверей заповнений дрібними неорганізованими виробниками з низьким рівнем виробництва. Питомість ринку збуту вхідних металевих дверей на 1999 рік складає 10 тисяч штук (ХК “Київміськбуд” у 1999 році планує збудувати 10 тисяч квартир).

ВАТ “ЕМЗ “Металіст” без введення нових потужностей по виробництву дверей може задовольнити потреби ринку лише на 80%.Ціна на металеві двері з урахуванням НДС складає 627 грн.60коп.

Шляхи підвищення конкурентоспроможності основної продукції:

1. зниження затрат на виробництво, собівартості та ціни;

2. покращення технічних характеристик,параметрів надійності та дизацну;

3. гнучка маркетингова,ціінова та товарна політика;

4. удосконалення маркетингових досліджень та реклами;

5. проведення сертифікаації продукції.

4. Оцінка ринку збуту основної продукції ВАТ “ЕМЗ “Металіст”.

Після розвалу Державної програми будівництва житла у м.Києві обсяги будівництва, а разом з ними і виробництво залізобетонних панелей значно зменшилось. У зв’язку з цим зменшилась і потреба у металоформах. Але після реорганізації державної будівельної компанії “Київміськбуд” (найбільшої будівельної компанії м.Києва) у холдингову компанію “Київміськбуд” та з появою нових програм будівництва житла об’єми будівництва поступово почали збільшуватись.

ХК “Київміськбуд”, конкуруючи з іншими будівельними компаніями, у тому числі і іноземними, почала проектувати житлові будинки покращеного планування та з урахуванням індивідуальних замовлень, що в свою чергу примусило заводи ЗБК випускати нові залізобетонні панелі та перекриття, а це викликало збільшення попиту на металоформи.

Головною перевагою продукції ВАТ “ЕМЗ “Металіст” відносто інших виробників є високий технологічний рівень, короткі строки розробки проектної документації та виготовлення продукції.

Одним із шляхів підвищення конкурентоспроможності продукції ВАТ “ЕМЗ “Металіст” є жорстке дотримання вимог замовника. Позитивним фактором, який впливає на попит на металоформи і оснастку, вироблені підприємством, є досить великий стаж на ринку, на протязі якого підприємство постійно прямувало до підвищення якості, зниженню вартості та підвищенню технічної озброєності своєї продукції. ВАТ “ЕМЗ “Металіст” має в своєму складі унікальне обладнання, яке дозволяє впевнено конкурувати з основними конкурентами на ринку металоформ та оснастки.

Основними конкурентами є: ВАТ “Укрсталеконструкція”, ВАТ ”Київпромстройсервіс”, ЗАТ ”Савватс”, ТОВ ”Спектр”, ЧП Андрієв В.С.

Але їх низька технологічна озброєність не дозволяє завоювати сектор ринку більший за 20%, і в основному їх продукція - це нескладні металоформи, виготовлені за застарілою технічною документацією з невисоким технологічним рівнем.

За даними маркетингового дослідження ринку будівництва житла протягом найближчих трьох років ринок буде розвиватись, тобто об’єми будівництва будуть позитивно зростати, що прямо пропорційно викличе підвищення попиту на металоформи та оснастку. Враховуючи необхідний час для досягнення конкурентами технологічного рівня ВАТ “ЕМЗ “Металіст”, та невикористаний резерв даного підприємства щодо збільшення об’ємів виробництва, відносно невеликий знос технологічного обладнання можемо зробити висновок, що ситуація, яка складатиметься на ринку металоформ і оснастки благоприємна для підприємства.

Основним споживачем освітлювальних опор та металевих огорож є мерія м.Києва. Голова мерії О.Омельченко втілив у життя та продовжує розвивати програму реконструкції м.Києва. На об’явленому мерією м.Києва тендері свою продукцію представляли виробники освітлювальних опор та металевих огорож (ВАТ “Київенергореконструкція”, ЗАТ ”Савватс”, ТОВ ”Спектр”, ЧП Андрієв В.С.). Але після розгляду технічних параметрів, ціни, якості та строків виготовлення перевагу віддали ВАТ “ЕМЗ “Металіст”. На даний час підприємством виконано замовлення на поставку комплектів освітлювальних опор та металевих огорож для реконструкції пр.Перемоги від площі Перемоги до вул.Чорнобильскої, а таккож для реконструкції вул.Хрещатик, вул.Грушевського, вул.Олени Теліги. Найближчим часом, згідно з Програмою реконструкції міста Києва, будуть замінюватися залізобетонні освітлювальні опори, що морально та фізично застаріли, на всіх вулицях, по яких рухається електротранспорт, а це складає близько 10 тисяч освітлювальних опор. Тому ситуація на ринку освітлювальних опор склалась досить сприйнятлива для ВАТ “ЕМЗ “Металіст”. Великий резерв щодо збільшення резервів виробництва, висока якість та помірна ціна розкривають додаткові можливості пошуку споживачів на ринку Київської області та сусідніх областей. Зручна залізнодорожна розв’язка дозволить підприємству легко доставляти свою продукцію до різних споживачів.

Аналіз маркетингової діяльності фірми – це дослідження сукупності маркетингових дій, умов,звязків тощо для з’ясування ефективності діяльності фірми щодо досягнення маркетингових цілей. До нього включають:

• Оцінку економічного потенціалу фірми;

• Аналіз результатів її маркетингової діяльності;

• Аналіз ринку фірми;

Аналіз маркетингової діяльності фірми здійснюють відповідно до такого алгориитму.

Насамперед визначають мету аналізу (стан справ, рівень доходів чи прибутку, встановлення параметрів розвитку тощо), вихідний інформаційний матеріал (звіти, баланси, результати опитування, дані статистики).

Аналіз вторинної інформації дає перше уявлення про стан аналізованих питань. Конкретна їх оцінка у вигляді розрахованих коефіцієнтів,індексів та інших показників потребує збирання , класифікації й аналізу первинної інформації.

Після цього досліджують причини, які привели до таких саме результатів, формулюють відповідні висновки, складають звіт.

Оцінка економічного потенціалу фірми – це визначення кількості і вартості виробленої продукції, кількості та розміщення виробничих і збукових підрозділів, інфраструктури, капіталовкладень, науково-дослідного потенціалу тощо. В цілому (з погляду маркетингу) оцінка економічного потенціалу фірми – це аналіз її конкурентоспроможності.

Конкурентоспроможність фірми визначається конкурентоспроможністю її продукції, а також сукупністю економічних методів її діяльності, які впливають на результати конкурентної боротьби.

Вирішальні фактори, які визначають конкурентоспроможність фірми:

• Рівень її науково-технічного розвитку;

• Технологія виробництва;

• Ступінь використання нових винаходів і відкриттів, упровадження сучасних засобів автоматизації виробництва;

• Індивідуальність фірми;

Джерелами інформації про конкурентів в межах компанії є:

• Персонал віллілу ринкових досліджень;

• Торгівельний персонал служби сервісу;

• Колишні працівники конкурентів,оглядачі або сервісні служби;

• Інженерні працівники;

• Відділ закупок – у контакті з постачальниками, які обслуговують конкурентів;

• Відділ дослідно-конструкторських робіт – загалом займається технічними розробками та науковими конференціями і публікаціями.

Конкурентоспроможність фірми визначається її порівнюванням з фірмами-конкурентами (Таблиця 2.8).

Аналіз інформації, викладеної вище дозволяє визначити сильні та слабкі сторони ВАТ "ЕМЗ “Металіст” та виявити можливості та потенційні загрози для його діяльності.

Сильні сторони:

• Встановлені стабільні зв'язки з основними споживачами;

• Встановлені стабільні та взаємовигідні стосунки із сировиними базами;

• Перспективність та динамічність політики, що її проводить керівництво ВАТ "ЕМЗ “Металіст”;

• Знання та досвід роботи управлінської команди підприємства на українському ринку.

Слабкі сторони:

• Недостатньо повні дослідження внутрішнього та зовнішнього ринку;

• Нестача висококваліфікованих спеціалістів в галузі маркетингу;

• Відсутність налагодженої системи збору маркетингової інформації.

Можливості:

• Можливість розширити номенклатуру товарів;

• Можливість розширення збутової мережі;

• Можливість збільшення обсягів продажу;

• Вихід на нові регіональні ринки;

• Пошук нових ринкових ніш (споживачів).

Загрози:

• Ймовірність покращення конкурентними організаціями своїх маркетингових програм;

• Економічна нестабільність в Україні.

Таблиця 2.8. Визначення рівня конкурентоспроможності фірми

Фактори конкурентоспроможності

ВАТ”ЕМЗ”Металіст”

Конкуренти

ТОВ”Спектр”

ВАТ”Укрстале-конструкція”

ЗАТ”Савватс”

ВАТ”Київпром-стройсервіс”

1. Продукт

Якість

Технічні параметри

Гарантійний строк експлуатації

Унікальність

Надійність

Захищеність патентами

5

5

4

5

5

4

3

4

4

2

4

1

4

3

3

2

4

3

4

3

4

3

3

3

3

2

2

2

2

1

2. Ціна

Розмір прейскурантної ціни

Строки платежів

Умови кредитування

3

4

4

4

5

2

4

4

3

4

4

4

5

5

2

3. Канали розподілу

Розвиток системи оптових посередників

Кваліфікація торгового(збутового)персоналу

Охоплення ринку

Розвиток складських площ

Система управління запасами

Система транспортування продукції

3

4

5

5

5

5

1

3

1

2

3

2

3

4

3

3

4

3

2

4

2

4

3

5

4

3

3

2

4

2

4. Система комунікацій

Розвиток реклами

Індивідуальний продаж

Презентація товарів

Навчання і підготовка збутових служб

Система стимулювання збуту

2

4

4

4

4

1

5

1

1

3

4

5

4

3

4

3

5

3

4

3

5

4

4

4

4

Загальна кількість балів:

84

52

70

70

63

Розділ ІІІ. Концепція заходів по підвищенню

конкурентоспроможності ВАТ»ЕМЗ»Металіст»

для роботи в умовах ринкової економіки.

3.1. Вибір стратегічних напрямківрозвитку підприємства.

Один із підходів до формулювання стратегії – це погляд на позиції на ринку, де фірма може досягти своїх цілей, не загрожуючи конкурентам. Коли цілі конкурента добре зрозумілі, на ринку може існувати таке місце, де кожен є відносно задоволеним. Природно, такі позиції існують не завжди, особливо тоді, коли враховується той факт, що до галузі, в якій вкоріненим фірмам живеться добре, можуть спробувати увійти новачки. У більшості випадків фірма має схилити конкурентів до компромісу, щоб вона змогла досягти своїх цілей. Для цього потрібно розробити стратегію захисту від існуючих конкурентів та новачків завдяки деяким істотним перевагам.

Процес вибору стратегії складається з етапів розробки, доведення і аналізу (оцінки). На першому етапі створюються стратегії, що дозволяють досягнути поставлених цілей. Тут важливо розробити можливо більше число альтернативних стратегій. На другому стратегії доопрацьовуються до рівня адекватності цілям розвитку організації у всьому їх різноманітті і формується загальна стратегія. На третьому аналізуються альтернативи в рамках загальної вибраної стратегії фірми і оцінюються по мірі придатності для досягнення її головних цілей. На цьому етапі відбувається наповнення загальної стратегії конкретним змістом.

Сучасна концепція стратегічного планування передбачає при розробці стратегії організації використання ефективного методичного прийому стратегічної сегментації і виділення стратегічних зон господарювання (СЗГ). Об'єктом такого аналізу є СЗГ - окремий сегмент зовнішнього оточення, на який організація має або бажає отримати вихід. Спочатку формується набір СЗГ, потім здійснюється відбір досить вузького кола СЗГ, інакше рішення по них втратять повноту і здійсненність. Такий аналіз дозволяє оцінити перспективи, які відкриваються в даній зоні будь-якому конкуренту з точки зору розвитку, норми прибутку, стабільності і технології, а це дозволяє вирішити, як організація має намір конкурувати в даній зоні з іншими фірмами. Після вибору СЗГ організація повинна розробити відповідну номенклатуру продукції, з якою має намір вийти на ринок в даній області.

Вибір стратегії центральний момент стратегічного планування. Часто організація вибирає стратегію з декількох можливих варіантів. Так, якщо організація хоче збільшити свою частку на ринку, вона може досягнути своєї мети декількома шляхами:

1. Знизити ціни на продукцію.

2. Продавати товар через більшу кількість торгових представників.

3. Подати на ринок нову модель.

4. Через рекламу представити більш привабливий образ товару і т.д.

Кожний шлях відкриває різні можливості. Таким чином організація може зіткнутися з великим числом альтернативних стратегій.

Обмежене зростання. Цю стратегію застосовує більшість організацій в галузях зі стабільною технологією. При застосуванні стратегії обмеженого зростання цілі розвитку встановлюються від “досягнутого" і коректуються на умови, що змінюються (наприклад, інфляцію).

Зростання. Ця стратегія частіше за все застосовується в галузях, що динамічно розвиваються з технологією, яка швидко міняється. Для неї характерне встановлення щорічного значного перевищення рівня розвитку над рівнем розвитку минулого року.

Скорочення або стратегія останнього засобу. Ця стратегія вибирається організаціями рідше усього. Для неї характерно встановлення цілей нижче за рівень, досягнутий в минулому. До стратегії скорочення вдаються тоді, коли показники діяльності організації приймають стійку тенденцію до погіршення і ніякі заходи не змінюють цієї тенденції.

Комбінована стратегія. Ця стратегія являє собою будь-яке поєднання розглянутих стратегій: обмеженого зростання, зростання і скорочення. Комбінованої стратегії дотримуються частіше за все великі організації, які активно функціонують в декількох галузях.

Кожна їх вищезазначених стратегій являє собою базову стратегію, яка, в свою чергу, має безліч альтернативних варіантів.

Базові стратегії служать варіантами загальної стратегії організації, наповнюючись в процесі доведення конкретним змістом.

Також до оснсвних стратегій відносять виробничі тобто ті, які стосуються виробничої політики підприємства.

Стратегія сукупних найменших витрат

Стратегія найменших сукупних витрат - це прагнення досягти мінімуму сукупних витрат у галузі через набір функціональних політик, спрямованих на цю базову мету. Лідерство в цій сфері вимагає наступального створення виробничих потужностей, ефективних за масштабом, енергійного зменшення витрат завдяки досвіду, політики економії та контролю за накладними витратами, уникання граничних купівельних рахунків та мінімізації витрат у сферах, таких як дослідно-конструкторська діяльність, сервіс, робота торгівельного персоналу, реклама тощо. Для досягнення цієї мети необхідна велика частка уваги менеджерів до контролю за витратами. Низькі витрати в порівнянні з конкурентами стають темою, що проходить через усю стратегію, хоча не можна нехтувати й якістю, сервісом та іншими сферами.

Становище низькозатратної компанії дає фірмі прибуток вище середнього в галузі, незважаючи на наявність сильних чинників конкуренції. Таке становище захищає фірму від суперництва конкурентів, оскільки її низькі витрати означають, що вона так само може одержувати прибутки після того, як конкуренти втратили свої прибутки в процесі боротьби. Становище низькозатратної фірми захищає її від впливу покупців, оскільки покупці можуть застосовувати свій вплив лише для збивання цін до рівня найбільш ефективного конкурента. Наявність малих витрат гарантує захист від авторитетних постачальників, подає можливість гнучкіше впоратися із зростанням цін на ресурси. Фактори, що приводять до становища низькозатратної фірми, як правило, також створюють надійні вхідні бар’єри в показниках економії за рахунок масштабів чи в перевагах за рівнем витрат. Нарешті, це звичайно ставить фірму в сприятливе становище стосовно проблеми замінників порівняно з її конкурентами.

Досягнення фірмою становища низькозатратної часто вимагає володіння значною часткою ринку чи інших переваг, таких як сприятливий доступ до сировини. Таке становище може також вимагати дизайну товарів, які б було нескладно виробляти, підтримання широкого асортименту споріднених продуктів для розподілу витрат та обслуговування всіх основних груп покупців з метою нарощення обсягу збуту. Водночас впровадження низькозатратної стратегії може потребувати значних попередніх капіталовкладень в устаткування, наступальне ціноутворення і витрати на старі з метою завоювати частку ринку. Велика частина ринку, в свою чергу, може сприяти економії при закупках, що й далі зменшує витрати. При досягненні низькозатратної позиції остання гарантує високі граничні прибутки, які можна заново інвестувати в нове устаткування та сучасні виробничі потужності, щоб досягти найменших витрат. Такі повторні інвестиції можуть бути передумовою досягнення фірмою становища низькозатратної.

Стратегія мінімуму витрат накладає суворі випробування на фірму, що прагне утримати свої позиції, а це означає реінвестування в сучасне устаткування, рішучу заміну застарілих активів, уникання розширення товарного асортименту та готовність до вдосконалення технології. Зменшення витрат із сукупним обсягом виробництва ніколи не відбувається автоматично, як без постійної уваги ніколи не можна досягти всієї можливої економії за рахунок масштабів.

Стратегія мінімуму витрат є вразливою до ризику покладання на масштаби виробництва чи досвід як вхідні бар’єри.

Певний ступінь ризику криють у собі:

• Технологічна зміна, що зводить на нівець попередні інвестиції чи досвід;

• Використання стратегії мінімуму витрат новачкам галузі чи наступниками шляхом імітації або завдяки їх спроможності інвестувати у відповідні виробничі потужності;

• Нездатність побачити необхідність змін у товарі чи комплексі маркетингу через зосередження уваги на рівні витрат;

• Знецінення витрачених коштів, що послаблює спроможність фірми підтримувати достатню різницю рівня цін, щоб переважити марочний імідж конкурентів або інші підходи до диференціації.

Стратегія диференціації

Другою загальною стратегією є диференціація продукту чи послуг фірми у вигляді пропорції такого продукту, що сприймається в межах галузі як щось унікальне. Підходи до диференціації можуть бути різними:

• створення іміджу дизайну чи марки;

• технології,

• сервісу для покупців,

• дилерської мережи тощо.

В ідеальному випадку фірма проводить диференціацію в кількох вимірах. Слід зазаначити, що стратегія диференціації не дозволяє фірмі нехтувати витратами, а точніше, зменшення витрат не є першочерговою стратегічною метою.

Диференціація є надійною стратегією для досягнення віддачі вище середнього рівня в галузі, оскільки вона дає реальну можливість упоратися з чинниками конкуренції (постачальники, покупці, замінники, потенційні конкуренти, конкуренти в галузі), хоча і в інший спосіб, ніж стратегія найменших витрат. Диференціація гарантує захист від конкуренції завдяки прихильності покупців до певної марки товару та, як наслідок, меншої їх чутливості до ціни. Вона також збільшує прибуток, а це змінює необхідність найменших витрат. Наслідкова прихильність покупців і необхідність для конкурентів створити власний оригінальний товар породжують вхідні бар’єри. Диференціація дає більші прибутки, що зміцнює позиції фірми у переговорах з постачальниками, і вона, очевидно, послаблює вплив покупців, оскількі останні не матимуть гідних альтернатив, і тому не так чутливо реагуватимуть на ціну. Нарешті, фірма, що провела самодиференціацію з метою досягнення прихильності покупців, позиціонуватиметься краще щодо замінників, аніж її конкуренти.

Проведення диференціації деколи може запобігати захопленню більшої частки ринку. Це часто вимагає атмосфери винятковості, що несумісне з великою часткою ринку. Проте частіше диференціація йтиме у розріз із статусом низькозатратної фірми, якщо діяльність, необхідна для проведення диференціаціі, обходиться дорого, як широкомасштабна дослідниціка робота, дизайн товару, використання високоякісних матеріалів та активна підтримка покупців. Там, де покупці в масштабі ринку визнають першість певної фірми, не всі вони будуть готові чи спроможні сплатити необхідні підвищені ціни. На інших ринках диференціація може бути несумісною з відносно низькими витратами і відносними цінами конкурентів.

Диференціація має ризик:

1. Різниця цін між низькозатратними конкурентами та диференційованою фірмою виявляється надто великою для диференціації з метою підтримки марочної прихильності покупців. Покупці, отже, жертвують деякими характеристиками, послугами чи іміджем, які пропонує диференційована фірма з метою заощадження на витратах;

2. Потреба покупців у чинникові диференціації послаблюється. Це може статися з нагромадженням досвіду покупців.

3. Наслідування звужує диференціацію, як вона сприймається покупцями, а це часто трапляється при старінні галузі.

Стратегія зосередження

Останньою із загальних стратегій є зосередження на конкретній групі покупців, сегменті чи товарній номенклатурі, або ж на географічному ринку; як і диференціація, зосередження може набувати багатьох форм. Хоча стратегії низьких витрат і диференціації спрямовані на досягнення цілей у масштабах ринку, мета комплексної стратегії зосередження – найкраще обслужити конкретну цільову групу, і при розробці кожної функціональної політики слід завжди це пам’ятати. Стратегія грунтується на припущенні, що фірма, таким чином, спроможна досягти вузької стратегічної мети ефективніше, ніж конкуренти, зусилля яких розпорошуються. Завдяки цьому фірма досягає диференціації внаслідок повнішого задоволення потреб конкретної групи, або одного й другого. Навіть якщо стратегія зосередження не дозволяє зменшити витрати чи досягти диференціації з позиції ринку в цілому, вона все ж досягає однієї з цих цілей чи обох відносно її вузької цільової групи.

Фірма, що зосереджує зусилля, крім того, може отримувати прибутки в своїй галузі, вищі середнього рівня. Її зосередженість означає, що фірма або користується становищем низьких затрат, поряд зі своєю стратегічною метою, високою диференціацію товару, або працює в обох цих напрямках. Як ми вже згадали, в контексі найменших витрат і диференціації, такі стратегії забезпечують захист від кожного чинника конкуренції. Для добору цільових ринків, найменш чутливих до замінників, чи тих, де конкуренти найслабіші, можна також скористатися стратегією зосередження.

Стратегія зосередження завжди передбачає певні обмеження на розмір сукупної частки ринку. Зосередження завжди вимагає вибору між прибутковістю та обсягом збуту. Як і стратегія диференціації, зосередження виключає (або й ні) можливість низьких витрат.

Стратегія зосередження приховує такі види ризику:

• Різниця у витратах широкомасштабних конкурентів та зосереджених фірм збільшується, щоб усунути переваги обслуговування вузького цільового ринку або зрівноважити диференціацію, досягнуту стратегію зосередження;

• Відмінності між бажаними товарами чи послугами, що пропонуються стратегічному сегментові і ринкові в цілому, стираються;

• Конкуренти знаходять свої сегменти на стратегічному ринку фірми-зосереджувача і перевищують останню.

Існує декілька методичних підходів до планування стратегічних альтернатив і їх оцінки. Один з таких прийомів може бути успішно використаний в наших умовах для вироблення загальної стратегії організації. На рисунку 3.1 представлена матриця “можливостей по товарах та ринку", яка дає уявлення про концепцію загальної стратегії. Вироблені за допомогою цієї матриці загальні стратегії підлягають надалі доведенню одним з способів до повної адекватності цілям розвитку фірми. У матриці представлені всі продукти і всі ринки, незалежно від того, існують вони або тільки проектуються. Кожний квадрант матриці визначає яку-небудь загальну стратегію і її елементи.

Р И Н К И

Т О В А Р И

Існуючі

Нові

Існуючі

І Стратегія – “покращуй те, що вже робиш”

ІІІ Стратегія розвитку ринку

Нові

ІІ Стратегія розробки нових продуктів

ІV Стратегія диверсифікації

Рисунок 3.1. Матриця можливостей по товарах та ринку.

Квадрант I показує спрямованість стратегії організації на існуючі продукти і ринки. Цю стратегію називають методом економії витрат, або “поліпшуй те, що вже робиш". Організація прагне розширити збут товарів, що випускаються на традиційних ринках шляхом таких маркетингових зусиль, як встановлення конкурентоспроможних цін, наступальна реклама або інтенсифікація просування товарів і т.п.

Квадрант II показує спрямованість стратегії на розвиток ринку, тобто на створення нових ринків для тієї, що випускається вже досить довго продукції. Ця стратегія ефективна, якщо організація прагне розширити свій ринок за рахунок проникнення на нові географічні ринки.

Квадрант III означає спрямованість стратегії на розробку нових продуктів для давно освоєних ринків, що склалися.

Квадрант IV стратегія диверсифікації. Реалізація стратегії диверсифікації передбачає розробку нових продуктів і нових ринків, тому вона є найбільш ризикованою, оскільки ніколи немає повної упевненості, що нові ринки готові прийняти нову продукцію, і вона буде користуватися увагою покупців.

Досвід вироблення стратегії різних фірм показує, що вони рідко зупиняють свій вибір на якомусь одному варіанті стратегії. Частіше за все загальна стратегія являє собою комбінацію перерахованих стратегій.

Наступний етап вироблення стратегії полягає в тому, щоб довести загальну стратегію до рівня адекватності її цілям розвитку організації. Методи доведення можуть бути самими різними. Для цього використовують цілі і задачі розвитку, всі види стратегічної інформації.

Кульмінаційним моментом вибору стратегії розвитку є аналіз і оцінка альтернативних варіантів. Задача оцінки полягає у виборі такої стратегії, яка забезпечувала б максимальну ефективність роботи організації в майбутньому. Стратегічний вибір повинен бути заснований на чіткій концепції розвитку організації, а саме формулювання однозначної і ясної, оскільки вибрана стратегія на тривалий час обмежує свободу дій керівництва і впливає глибокий чином на всі рішення, що приймаються ним. Тому вибрана альтернатива ретельно досліджується і оцінюється. При цьому повинні братися до уваги численні чинники: ризик, досвід минулих стратегій, вплив власників акцій, чинник часу і так далі.

Таким чином, проаналізувавши представлені альтернативи, враховуючи специфіку ВАТ”ЕМЗ”Металіст”, умови, що склалися на ринку,стратегічну поведінку конкурентів, для нашого підприємства можна запропонувати комбінацію стратегій “обмеженого зростання”, “диференціації” та “покращуй те, що вже робиш”.

3.2. Впровадження організаційної структури управління ВАТ”ЕМЗ”Металіст” орієнтоване на розв'язання стратегічних проблем.

Бажання знайти прийнятні угоди між централізованим і децентралізованим управлінням приводить до необхідності створити систему стратегічного управління, яка характеризується централізованою розробкою стратегії і господарської політики і децентралізованим оперативним управлінням.

Організаційні структури, сприяючі реалізації принципів стратегічного планування і управління на практиці, розвивалися еволюційно, по мірі розвитку самої концепції стратегічного менеджменту. для цілей посилення функції стратегічного управління використовують:

1. групи нововведень;

2. програмно-цільовий підхід;

3. матричні структури.

Але найбільшої уваги заслуговує використання концепції стратегічного господарського підрозділу при проектуванні організаційних структур управління організаціями.

У ній в повній мірі реалізуються принципи:

1. централізації розробки стратегії;

2. децентралізація процесу її реалізації;

3. забезпечення гнучкості управління;

4. забезпечення адаптивності управління;

1. залучення до процесу управління широкого кола менеджерів всіх рівнів.

Розглянемо принципову схему організаційної структури управління з використанням концепції стратегічного господарського підрозділу мал. 3.2. У основу організаційної структури управління ВАТ встановлена концептуальна модель диверсифікованої організації, орієнтованої на стратегічне управління. Цей підхід передбачає децентралізацію управління організацією і дозволяє:

1. Створити сучасну організаційну структуру управління, адекватно і оперативно реагуючу на зміни у зовнішній середі;

2. Реалізувати систему стратегічного управління, сприяючу ефективній діяльності організації в довгостроковій перспективі;

3. Звільнити вищих керівників від повсякденної рутинної роботи, пов'язаної з оперативним управлінням виробництвом;

4. Підвищити оперативність рішень, що приймаються;

5. Залучити до підприємницької діяльності широке коло співробітників організації, здатних розширити номенклатуру продукції і послуг, підвищити гнучкість виробництва і, тим самим, підвищити конкурентноздатність фірми.

Верхній рівень управління в даній моделі представлений типовою структурою управління ВАТ (або іншою структурою, відповідною організаційно-правовій формі фірми). По мірі переходу на нову структуру управління істотно міняються функції вищого керівництва. Поступово воно звільняється від оперативного управління виробництвом і фокусується на проблемах стратегічного порядку, управлінні економікою і фінансами організації загалом.

Особливістю цієї моделі організаційної структури є виділення в складі організації стратегічних господарських підрозділів (СГП) і придання окремим виробничим і функціональним підрозділам статусу центрів прибутку (ЦП). СГП являє собою напрям або групу напрямів виробниче-господарської діяльності з чітко вираженою спеціалізацією, своїми конкурентами, ринками і так далі. Кожне СГП повинно мати свою власну генеральну мету, порівняльне незалежну від цілей інших СГП. СГП може являти собою відділення, філіал, групу цехів або окремий цех, тобто знаходитися на будь-якому рівні ієрархічної структури. Відповідальність за кожний напрям як в коротко-, так і довгостроковій перспективі покладається на одного керівника-директора.

Організаційну структуру, що забезпечує функцію стратегічного управління в організації, утворять відділ стратегічного планування на вищому рівні управління і сукупність СГП, до складу яких входять власні служби стратегічного планування.

Досвід показує, що практично можливо створити 3 види служб стратегічного планування:

1. Сильна центральна служба планування, розробляюча стратегії для всієї організації і її підрозділів;

2. Центральна служба планування, що забезпечує стратегічне планування шляхом надання методичною допомоги і координації діяльності планових служб СГП і підрозділів організації;

3. Децентралізована служба стратегічного планування, в якій повноваження і відповідальність за розробку стратегії повністю покладається на керівників СГП.

Вибір тієї або іншої структури стратегічного планування визначається багатьма чинниками: складністю організаційної структури фірми, її специфічними властивостями, накопиченим досвідом і традиціями планування і т.п.

У моделі організаційної структури, що розглядається управління СГП займають середній рівень влади, через який реалізовується стратегічне управління. На нижньому поверсі управління знаходяться центри прибутку (ЦП), що створюються на базі виробничих і функціональних підрозділів організації; і через них реалізовується оперативне управління виробництвом. Все ЦП можна поділити на 2 групи: ЦП, що війшли і що не війшли в склад СГП.

ЦП, включені в склад СГП, як правило, повинні являти собою структурні виробничі підрозділи по переділах (цехи, дільниці, функціональні служби), тісно пов'язані в технологічні ланцюжки по одному з основних напрямів діяльності. Ці ЦП функціонують на правах госпрозрахунку різної міри самостійності в складі СГП. Можливе виділення з цієї групи ЦП і окремих юридично самостійних утворень, якщо це виправдано економічно.

ЦП, що не війшли до СГП, також можна розділити на 2 групи: дочірні фірми організації різних організаційно-правових форм, що володіють юридичною самостійністю; підрозділи, безпосередньо підлеглі керівництву організації, діючі на умовах хоз. розрахунку.

Структура управління, що розглядається передбачає поступове “переливання" кадрів управлінців і фахівців з вищої ланки управління в СГП і ЦП. Це пов'язано з поступовою передачею цілого ряду функцій управління СГП і ЦП і необхідністю укомплектування їх кваліфікованими кадрами менеджерів і фахівців, насамперед, в області економіки і фінансів.

Юридично самостійні центри прибутку

Функціональні служби підприємства

Відділ стратегічного планування

Госпрозрахункові центри прибутку

Центри прибутку

Керівництво підприємства

Стратегічні господарські підрозділи

Швидке наростання змін у зовнішній середі організації, загострення конкурентної боротьби на внутрішньому і зовнішньому ринках роблять особливо актуальними розробку і впровадження систем стратегічного управління. Рішення цієї задачі потрібно здійснювати поступово, шляхом впровадження в управлінську практику організацій окремих елементів стратегічного управління з подальшою обов'язковою їх ув'язкою в добре структуровану і формалізовану систему.

Рис 3.2.Організаційна структура управління стратегічного госп. підрозділу.

3.3.Реорганізіція маткетингового підрозділу підприємства

Механічні та органічні структури управління.

Вибір підприємством механічних (жорстких) чи органічних (гнучких) структур управління безпосередньо пов’язано зі ступенем маркетингової орієнтації підприємства. Основна ідея механічної структури полягає у миттєвій реакції на якусь подію, в той час як сутність органічної структури полягає у спробі випередити подію.

Таблиця3.1, що наведена нижче ілюструє особливості і умови використання органічних, механічних структур.

Таблиця 3.1

Умови навколишнього середовища

Організаційні структури

Механічна

Органічна

Клієнти (споживачі)

Пасивні

Сильні, агресивні

Конкуренція

Відсутня

Сильна

Технологія

Стабільна

Мінлива

Розвиток продукції

Немає

Динамічний

Ціни

Поточні ринкові

Залежить від цінової політики підприємства

Система розподілення

Стабільна

Динамічна

Для ВАТ»ЕМЗ»Металіст» найбільш сприйнятлива механічна організаційна структура.

Оргацізаційні структури маркетингових підрозділів.

Маркетинг менеджмент (маркетингове управління) - це процес планування і реалізації політики ціноутворення, просування і розподілу ідей, продуктів і послуг, спрямований на здійснення обмінів, що задовольняють як індивідів, так і організації.

Управління маркетингом спрямоване на вирішення задачі впливу на рівень, часові межі та структуру попиту таким чином, щоб організація досягла визначеної мети. По суті, маркетингове управління являє собою управління попитом.

На рисунку 3.3. представлені основні сили і дійові особи сучасної маркетингової системи.

Навколишнє середовище

Компанія (активний суб’єкт ринку)

конкуренти

Ринок кінцевих споживачів

Маркетингові посередники

Постачаль-ники

Рисунок 3.3. Основні сили і дійові особи сучасної маркетингової системи.

Організація маркетингу на підприємстві має базуватися на відповідних організаційних структурах. Створення таких підрозділів вимагає дотримання певних принципів:

1. Цілеспрямованість. Організація маркетингу має відповідати сучасним цілям, філософії та політиці підприємства, бути чітко сформульованою, мати кількісні виміри.

1. Чіткість організаційної структури. Вона має бути розумно спеціалізованою, відповідати напрямкам діяльності підприємства, комплексно вирішувати проблеми виробництва і збуту, забезпечувати єдність керівництва маркетинговою діяльністю.

2. Структуризація стадій. В організації маркетингу треба поєднати перспективне (стратегічне), тактичне і оперативне управління підприємством.

3. Гнучкість. Організація маркетингу має оперативно реагувати на зміни в навколишньому середовищі.

4. Стимулювання активності і творчості працівників.

5. Скоординованість та узгодженість дій окремих підрозділів і виконавців.

Створення ефективної організації маркетингової діяльності потребує вирішення трьох основних завдань:

1. Як згрупувати працівників;

2. Хто для кого є керівником;

3. Хто які функції виконує.

Структура служби маркетингу визначається багатьма факторами. Підприємство повинно розробити таку структуру, яка зможе взяти на себе всю маркетингову роботу, включаючи планування.

За аналогією із загальними організаційними структурами управління існують варіанти організації і в службах маркетингу.

Директор

Начальник відділу маркетингу

Комунікації

Планування продукціі

Вивчення ринку

Ціни, заукпки,збут

Рисунок 3.4. Функціональна модель побудови відділу маркетингу.

Директор

Начальник відділу маркетингу

П і д р о з д і л и м а р к е т и н г у

Продукт «В»

Продукт «Б»

Продукт «А»

Рисунок 3.5 Товарна модель побудови відділу маркетингу.

Директор

В і д д і л и м а р к е т и н г у

Група споживачів (ринків) «В»

Група споживачів (ринків) «Б»

Група споживачів (ринків) «А»

Рисунок 3.6. Модель організації маркетенгу, орієнтована на споживачів (ринки).

Директор

Маркетинг

Виробництво

Фінанси

Закупівля

Реклама

Дослідження ринку

Збут

Планування продукту

Продукт «А»

Ринок «А»

Продукт «А»

Продукт «А»

Продукт «Б»

Ринок «Б»

Продукт «Б»

Продукт «Б»

Рисунок 3.7. Матрична модель побудови маркетингової орг. структури.

Організація управління за ринковим принципом передбачає продаж товарів на різних за своїм характером ринках; її застосовують у тих випадках, коли у різних ринків різні споживчі звички або товарні вимоги. ВАТ «ЕМЗ»Металіст» продає продукцію будівельним компаніям, торгівельним підприємствам та кінцевим споживачам; тому модель організації маркетингової діяльності оріентованої на споживачів та ринки є найбільш прийнятною.

Керівництво маркетинговою діяльністю.

Головне завдання керівництва маркетинговою діяльністю пов`язана із виконанням маркетингових планів і програм. Це дозволяє з позицій керівництва досягти наступних цілей:

1. Заохочення керівників постійно мислити на перспективу.

2. Чітка координація дій, що здійснюються підприємтсвом.

3. Встановлення показників діяльності для наступного контролю.

4. Більш чітке формулювання організацією своїх завдань.

5. Підготовка організації до раптових змін.

Наочна демонстрація взаємозв`язків між обов`язками різних осіб.

Основні типи маркетингового контролю.

Контроль за виконанням різних планів - співставлення фахівцями з маркетингу поточних показників з контрольними цифрами річного плану і при необхідності вжиття заходів для виправлення становища.

Контроль прибутковості - визначення фактичної рентабельності різних товарів, територій, сегмнентів ринку і торговельних каналів.

Стратегічний контроль - регулярна перевірка вищим керівництвом відповідності вихідних стратегічних настанов підприємства з наявними ринковими можливостями.

Додаток А.

Балансовий звіт за 1996-98 роки

(в тис.грн.)

1.01.1997

1.01.1998

1.01.1999

Актив

Основний капітал

Основні засоби

10377,9

10085,1

9764,9

Нематеріальні активи

6,3

-

-

Незавершені капіталовкладення

-

1,0

16,0

Разом основний капітал

10384,2

10086,1

9780,9

Оборотний капітал

Запаси і затрати

622,6

606,0

1737,2

Товари відвантажені

299,2

336,0

-

Дебіторська заборгованість

51,5

56,2

625,6

Грошові кошти

16,6

20,0

9,7

Разом оборотний капітал

989,9

1018,2

2372,5

Разом Активи

11374,1

11104,3

12153,4

Пасив

Власні кошти

Статутний фонд

1537,2

1537,2

1537,2

Фонди цільового призначення

9387,8

9387,4

9539,3

Збитки

21,2

181,0

125,2

Разом власні кошти

10903,8

10743,6

10951,3

Довгострокові зобов’язання

-

-

-

Короткострокові зобов’язання

470,3

360,7

1202,1

Разом Пасиви

11374,1

11104,3

12153,4

Висновок

Конкурентоспроможність, - як соціально-економічна категорія - це спроможність, вміння досягати законним шляхом найвищих економічних та соціальних переваг. Поняття конкурентоспроможності (КС) інтерпритується і аналізується в залежності від розглядаємого економічіного об`єкту. У багатогранній практичній діяльності по досягненню конкурентоспроможності акценти повинні бути розставлені слідуючим чином:

1) КС персоналу;

2) КС підприємства;

3) КС продукції (одержана як похідна перших двох ).

Зрозуміло, що вся робота повинна проводитися паралельно, енергійно, відповідними службами, але пріоритет повинен належати персоналу.

В багатогранній роботі по досягненню КС важливе місце належить показникам, які повинні характеризувати та давати змогу оцінювати КС того чи іншого об`єкту.

Як показало проведене дослідження, нараховується близько 10 різноманітних параметрів, які повинні знаходитися в полі зору керівництва підприємства, як найважливіші об`єкти управління, Разом з тим, задаючись параметрами КС для того або іншого об`єкту, необхідно постійно турбуватися про створення належних умов, які забеспечують досягнення потрібних параметрів КС.

Умови (обставини, від яких будь-що залежить) виступають, таким чином, другою основоположною складовою категорією КС. Вони охоплюють широкий спектр технічних, технологічних, організаційних, економічних, соціальних, кадрових, правових, ідеологічних відносин, які складаються в процесі функціонування господарського механізму підприємства. Створення всіх необхідних умов для досягнення КС об`єктів - первинна турбота керівництва і всього персоналу підприємства.

З проведеного фінансово-економічного та технічного аналізу маємо, що підприємство (об’єкт аналізу) в цілому конкурентоспроможне.

Детальна оцінка і аналіз сучасного стану ВАТ”ЕМЗ”Металіст” дозволив визначити його сильні та слабкі сторони та виявити можливості та потенційні загрози для його діяльності.

Сильні сторони:

Висока якість продукції; наявність унікального обладнання; зростаюча питомість ринку; висока кваліфікація персоналу; налагоджені взаємовигідні зв’язки із споживачами; виконання замовлень “під ключ”; великий досвід роботи на ринку.

Слабкі сторони:

Недостатньо повні дослідження внутрішнього та зовнішнього ринку; нестача висококваліфікованих спеціалістів у відділі маркетингу; відсутність налагодженої системи збору маркетингової інформації; слабка іноваційна політика.

Можливості:

Розширити номенклатуру товарів;збільшення обсягів продажу продукції; вихід на нові регіональні ринки; пошук нових ринкових ніш (споживачів).

Загрози:

Ймовірність скорочення попиту внаслідок зменшення об’ємів будівництва житла;ймовірність покращення конкурентами своїх маркетингових програм; економічна нестабільність в Україні.

Але успіх нашого, та інших підприємств буде залежити від Державної політики.Основним завданням Держави має бути створення токого економічного, політичного та правового середовища, інституційної інфраструктури, які б стримували перспективні конкурентоспроможні товари. В першу чергу це стосується визначення та проведенням реформ господарської діяльності в умовах переходу до нової моделі розвитку економіки, створення ефективної еспортно-імпортної стратегії, політики таможні, валютно- фінансові, та інших, які б враховували національні інтереси та інтереси виробників.

Література.

1. Альперин Л. Что нужно для успешной конкуренции с зарубужными фирмами. "Стандарты и качество". №2, 1991 г. с 12-16

1. Белоус О.П., Панченко Е.Г. Менеджмент: конкурентоспособность и эффективность. К., "Знание Украины",1992 г., 40с.

2. Герасимчук В.И. Розвиток підприємства.Діагностика, стратегія, єфективність. К., 1995 р., 268 с.

3. Гончаров В.В. В поисках совершенства управления: Руководство для высшего управленческого персонала ( Опыт лучших промышленных фирм США, Японии, стран западной Европы)М., 1993 г.

4. Ганс А и др. Конкурентноспособность глобальных предприятий\\ Проблемы теории и практики управления.- 1995.-№3-с.96-104

5. Герхард Шварц "Мягкие составляющие конкурентноспособности".\\Проблемы теории и практики управления.- 1995.- №4.= с. 96-100

6. Герчикова И.Н. Менеджмент : Учебник .- М.: Банки и биржи ЮНИТИ, 1994. 685 с. : ил.

7. Дикань В. Управління якістю як фактор конкурентноспособності підприємств\\ Економіка України.- 1996.- №1.- с.43-48

8. Економіка підприємств : Підручник .- В 2т. \ За ред. С.Ф.Покропивного, - К.: Вод-во “Хвиля - Прес” , Донецьк : Мале підприємство “Поиск” . Т-во Кноголюбів, 1995 - 400 с.

9. Экономическая стратегия повышения конкурентноспособности развития капиталистических стран. ч.1 и ч.2. Реф. сборник обзоров Ан СССР, М, 1988 г.

10. Завьялов П. Конкурентноспособность и маркетинг\\ Рос. экон. журнал.- 1995.- №12. - с. 50-56

11. Игольников Г., Патрушева Е. Что понимать под конкурентноспособностью, инвестиционной привлекательностью и экономичностью производства\\ Рос. экон. журнал, -1995.- №11.- с.108-112

12. Істірян Г.П. Конкурентоздатність: методика вимірювання та оцінки \\ Легка промисловість.-1994.- №4.- с. 1214

13. Корбанколева И. Решающий фактор - конкурентноспособность предприятия, ж. МТС, 1996 г., №10

14. Кулагина Н.А. Способы оценки конкурентноспособности продукции (работы услуги) как фактор роста эффективности производства. Проблемы статистики и рыночных отношений. М., 1992 г. с, 50-57

15. Кочкин С.М. Что мешает конкурентноспособности отечественных товаров\\ Патенты и лицензии.- 1995.- №4.- с. 3-4

16. Кредисов А. Чи конкурентноспроможні наші товари ? ( Про економіку України) \\ Політека і час.- 1994- №8- с. 37-41

17. Львов Н.А. Маркетинг - ключ к решению проблемы "Конкурентноспособность"." Стандарты и качество", 1990 г., №9, с 21-25.

18. Маштабет В. и др. Пути повышения конкурентноспособности экспортной продукции. К., "Наукова думка" , 1988

19. Молчанов Н.Н. Оценка конкурентноспособности наукоемкой продукции, Вестник Ленинградского у-та, серия 5, Экономика, 1991г., вып. 3. с.43-49

20. Портер М. Конкурентная стратегия. Нью-Йорк. 1980 г.

21. Портер М. Международная конкуренция. Конкурентное преимущество стан. М., Международное отношение, 1993

22. Портер М. Конкурентное преимущество. Нью-Йорк, 1985

23. Питер Вейал. Искуство менеджера. Новые идеи для мира хаотических перемен. "Новости", М., 1993.

24. Сник С. Управление производительностью : планирование, измерение оценка, контроль, повышение. М., "Прогресс", 1989 г.

25. Уотармен Р. Фактор обновления. Как сохраняют конкурентноспособность лучшие компании. М., "Преса", 1988, 368 с.

26. Чейз Ричард, Акьюлано Николас. Производственный (операционный) менеджмент.Бостон, 1992 г., 1062 с.

27. Швец В.Я. Об управлении конкурентноспособностью продукции на предприятии. Л., 1990 г.

28. Яковлева С., Денисова Е. Современные факторы повышения капиталистической фирмы. Л. ЛГУ, Серия экономики, 1990 г.