Зміст

Вступ ……………………………………………………………………..2

1.Джерела формування фінансових коштів

1.1.Прибуток і амортизаційні відрахування ……………………….4

1.2.Кредиторська заборгованість та кошти від продажу цінних паперів …………………………………………………………………...14

1.3.Кредит ………………………………………………………………15

1.4.Інші надходження фінансових коштів …………………………19

2.Основні техніко-економічні показники роботи дослідного хлібозавода

2.1.Історична довідка і характеристика потужності …………20

2.2.Склад і структура персоналу …………………………………..22

2.3.Асортимент продукції …………………………………………..22

3.Аналіз фінансового стану підприємства

3.1.Аналіз джерел фінансових ресурсів і їх використання ……..25

3.2.Аналіз використання майна ……………………………………..31

3.3.Розрахункові таблиці ……………………………………………..34

Висновок ...……………………………………………………………….37

Література……………………………………………………………… м39

Додатки

Вступ

Фінанси об'єднань, підприємств і галузей являють собою систему економічних взаємозв'язків, пов'язаних із кругообігом коштів, утворенням, використанням грошових прибутків, контролем за виробництвом, розподілом, використанням національного продукту.

Функціонування фінансово-кредитної системи безпосередньо залежить від ступеня використання товарно-грошових відносин у керуванні й організації господарських відносин. Подія , що сталася у минулому і стосувалася згортання товарно-грошових відносин (із 1920-1923р. до кінця 80-х початку 90-х років панували адміністративно-командні методи господарюваня) негативно позначилася на стані економіки. Незважаючи на спроби економічних реформ 1965-го, 1979-го, 80-х років, практично тільки зараз розроблються рішучі кроки, щоб вартісні категорії: гроші, ціна, фінанси, кредит почали активно впливати на розвиток економіки. На сучасному етапі гроші, фінанси поступово стають самостійним і вирішальним ресурсом виробництва.За матеріальним змістом фінанси - це цільові фонди грошових коштів, що у сукупності представляють собою фінансові ресурси підприємств.

Відповідно до Закону України "Про підприємство", фінансові ресурси підприємств – це переважно прибуток і амортизаційні відрахування, прибутки від цінних паперів, пайові внески, кошти спонсорів.

Поряд з цим фінанси підприємства займають одне з головних місць у відтворювальному процесі , формуванні власних грошових фондів і ценралізованих фінансових ресурсів держави, тому вимагають постійного контролю і належної уваги з боку керуючих органів.

Перехід до ринкової системи викликав серйозні зміни всієї фінансової системи і в першу чергу її основної ланки – фінансів підприємства . Фінансові умови господарювання притерпіли суттєвих змін , котрі знайшли своє відображення в лібералізації економіки , зміні форм власності , проведенні широкомаштабної приватизації , зміні умов державного регулювання , введення системи стягнення податків з підприємств . В результаті проведених в країні реформ з’явились : недержавний сектор економіки, сучасна банківська система , ринки товарів і послуг , капіталу. Але головним надбанням , на мою думку , є те, що з’явилися умови для початкового формування ,так званого, середнього класу піпдприємців . Тобто почали народжуватись вже зовсім нові або частково реорганізовані підприємства, які мають на меті виробництво конкурентно-спроможної продукції, а головне – це отримання високих прибутків від своєї діяльності . А прибуток, як відомо, виступає головним джерелом формування фінансових коштів підприємства , розширеного виробництва , росту доходів підприємства і його власників .Нарешті, підприємництво чітко орієнтоване на одержання прибутку, чим в умовах розвинутої конкуренції досягається і задоволення суспільних потреб. Це найважливіша передумова і причина зацікавленості в результатах финансово-господарської діяльності. Реалізація цього принципу на ділі залежить не тільки від наданої підприємствам самостійності і необхідності фінансувати свої витрати без державної підтримки, але і від тієї частки прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Крім того, необхідно створити таке економічне середовище, в умовах якого вигідно виробляти товари,отримувати прибуток, знижувати витрати. Цієї мети можна досягти лише при оптимальній організації фінансів на підприємстві, котра дозволить не лише закріпити фінансовий стан підприємств , але й забезпечити фінансову стабілізацію в країні .

1. Джерела формування фінансових коштів

1.1. Прибуток і амортизаційні відрахування

Відповідно до Закону України “Про підприємства” від 25 листопада 1998 р. “підприємство - це самостійний суб'єкт, що господарює, створений для ведення господарчої діяльності, що здійснюється з метою отримання прибутку і задоволення суспільних потреб”.¹

Як правило, підприємство виступає юридичною особою, що визначається сукупністю ознак: відокремленістю майна, відповідальністю по зобов'язаннях цим майном, наявністю розрахункового рахунку в банку, виступом від свого імені. Відокремленість майна виражається наявністю самостійного бухгалтерського балансу, на якому значиться майно підприємства.

Фінансові відносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних коштів підприємства, його прибутків, залучення позичкових джерел фінансування господарської діяльності, розподіл прибутків, що утворюються в результаті цієї діяльності, їхнє використання на цілі розвитку підприємства.

Організація господарської діяльності вимагає відповідного фінансового забезпечення, тобто початкового капіталу, що утворюється з внесків засновників підприємства і приймає форму статутного капіталу. Це найважливіше джерело формування майна будь-якого підприємства. Конкретні засоби утворення статутного капіталу залежать від організаційно - правової форми підприємства.

При створенні підприємства статутний капітал направляється на придбання основних фондів і формування оборотних коштів у розмірах, необхідних для ведення нормальної виробничо-господарської діяльності, вкладається в придбання ліцензій, патентів, ноу-хау, використання яких є важливим чинником при утворенні прибутку. Таким чином, початковий капітал інвестується у виробництво, в процесі якого створюється вартість, що виражається ціною реалізованої продукції. Після реалізації продукції вона приймає грошову форму - форму виручки від реалізації зроблених товарів, що надходить на розрахунковий рахунок підприємства.

“Виторг - це ще не прибуток, але джерело відшкодування витрачених на виробництво продукції коштів та формування грошових фондів і фінансових резервів підприємства.”¹ В результаті використання виторгу з її виділяються якісно різні складові частини створеної вартості.

Насамперед це пов'язано з формуванням амортизаційного фонду, що утворюється у вигляді амортизаційних відрахувань після того, як знос основних виробничих фондів і нематеріальних активів прийме грошову форму. Обов'язковою умовою утворення амортизаційного фонду є продаж зроблених товарів споживачу і надходження виторгу.

Оскільки матеріальну основу утворюваного товару складають сировина, матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, їхня вартість поряд з іншими матеріальними витратами: зносом основних виробничих фондів, заробітною платою робітників складають витрати підприємства по виробництву продукції, що приймають форму собівартості. До надходження виторгу ці витрати фінансуються за рахунок оборотних коштів підприємства, що не витрачаються, а авансуються у виробництво. Після надходження виторгу від реалізації товарів оборотні кошти відновляються, а понесені підприємством витрати по виробництву продукції відшкодовуються.

Відокремлення витрат у вигляді собівартості дає можливість зіставити отриманий від реалізації продукції виторг і зроблені витрати. Зміст інвестування коштів у виробництво продукції відображається в одержанні чистого прибутку , і якщо виторг перевищує собівартість, то підприємство одержує його у вигляді прибутку.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства - це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрямки її використання можна визначити як нагромадження і споживання. Пропорції

розподілу прибутку на нагромадження і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.

“Прибуток від реалізації продукції – представляє собою різницю між виторгом від реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизів, експортних тарифів і витратами на виробництво і реалізацію, включених у собівартість продукції”.¹ Виторг від реалізації продукції визначається або по мірі її оплати (при безготівкових розрахунках – по мірі надходження фінансових коштів за товари на рахунки у банки, а при розрахунках готівкою – по надходженням коштів у касу), або по мірі відвантаження товарів і представлення покупцю розрахункових документів. Метод визначення виторгу від реалізації продукції визначається підприємством на довгостроковий період виходячи з умов господарювання і укладених договорів. В галузях товарного обігу (торгівля, громадське харчування, заготівля) замість категорії “виторг від реалізації продукції” використовується категорія “товарооборот”. Зміст товарообороту становлять економічні відносини , пов”язані з обміном грошових доходів на товари в порядку купівлі-продажу. В іноземній практиці часто використовується замість терміна “виторг” термін “валовий доход”.

Прибуток від іншої реалізації – представляє собою прибуток, отриманий від реалізації основних фондів і іншого майна господарюючого суб”єкта, відходів, нематеріальних активів і т.д. Прибуток від іншої реалізації визначається як різниця між виторгом від реалізації і витратами на цю реалізацію. При встановленні прибутку від релізації основних фондів і іншого майна враховується різниця між продажною ціною і первісною, або залишковою вартістю цих фондів і майна. При цьому залишкова вартість майна застосовується до основних фондів, нематеріальних активів, малоцінним і швидкозношуваним речам. Залишкова вартість – це балансова вартість за мінусом зноса. Доходи від позареалізаційних операцій включають:

• доходи, отримані від дольової участі в діяльності інших господарюючих

суб’єктів, дивіденди по акціям, доходи по облігаціям і іншим цінним паперам, належачих господарюючому суб’єкту;

• доходи від здачи майна в аренду;

• доходи від дооцінки виробничих запасів і готової продукції;

• присуджені або визнані боржником штрафи, пеня, неустойка, інші види санкцій за порушення умов господарчих договорів, а також доходи від відшкодування спричинених збитків;

• прибуток минулих років, виявлений у звітньому році;

• позитивні курсові різниці по валютним рахункам, а також операції в іноземній валюті;

• суми коштів, отримані безоплатно від інших підприємств при відсутності спільної діяльності;

• інші доходи від операцій, безпосередньо не пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції;

Балансовий прибуток – представляє собою суму прибутків від реалізації продукції, від іншої реалізації і доходів по позареалізаційним операціям за вирахуванням витрат по них. При цьому слід зауважити, що доходи від дольової участі в інших господарюючих суб’єктах, доходи по цінним паперам оподатковуються по іншій ставці, ніж прибуток. Тому ці доходи потрібно відокремлювати від оподаткованого прибутку в окрему групу.

Господарюючий суб’єкт самостійно визначає напрями використання прибутку, якщо інше не передбачене статутом.

Табл.№1

Схема розподілу балансового прибутку:

Балансовий прибуток

Прибуток, що неоподатковується

Прибуток, що оподатковується

Чистий прибуток

Податок на прибуток

Резервний фонд

Фонд нагрома-дження

Фонд споживання

Соціальні потреби

Благодійні цілі

Тант'єма

Відсотки по облігаціям

Дивіденди по привілейованим акціям

Дивіденди по звичайним акціям

Резервний фонд створюється суб’єктами на випадок припенення їх діяльності для відшкодування кредиторської заборгованності. Він є обов’зковим для акціонерного товариства, кооператива, підприємства з іноземними інвестиціями. Акціонерні товариства зараховують до резервного фонду також емісійний доход, тобто суму різниці між продажною і номінальною ціною акцій, отриману при їх реалізації по ціні, яка перевищує номінальну вартість. Ця сума не підлягає якому-небудь використанню або розподілу, крім випадків реалізації акцій по ціні нижчий за номінальну вартість. Резервний фонд акціонерного товариства використовується на виплату процентів по облігаціям і дивідендів по привілейованим акціям у випадку недостатнього чистого прибутку для цих цілей. Відрахування до резервного фонду і в інші подібні по призначенню фонди відбувається до досягнення розмірів цих фондів, встановлених засновницькими документами, але не більше 25% статутного фонду,а для акціонерного товариства – не менше 15%.

Фонди нагромадження і фонди споживання – це фонди спеціального призначення. Вони формуються, якщо це передбачено установчими документами. Фонд нагромадження представляє собою джерело коштів господарюючого суб’єкта, акумулюючого прибуток, і інші джерела для створення нового майна, купівлі основних фондів, оборотних засобів і т.д. Фонд нагромадження відображає зростання майнового стану господарюючого суб’єкта, збільшення його власних засобів. Разом з тим операції по придбанню і створенню нового майна господарюючого суб’єкта не зачипають фонд нагромадження.

Фонд споживання представляє собою джерело фінансових коштів підприємства, зарезервованого для проведення операцій по соціальному розвитку і матеріальному заохоченню колектива. До фондів споживання перераховуються наступні виплати в грошовій і натуральній формах:

• суми, нараховані на оплату праці;

• доходи по акціям членів трудового колективу і їх внескам у майно господарюючого суб’єкта, нараховані до виплат робітникам;

• сума представлених господарюючим суб’єктом трудових і соціальних пільг;

“Амортизація – економічний процес, який кількісно відображає втрату знаряддями праці своєї вартості і поступове перенесення її на новостворену продукцію з наступним нагромадженням коштів для відтворення основних засобів”.¹ Амортизація є грошовим виразом фізичного та морального зносу основних фондів і здійснюється з метою повної заміни основних фондів при вибутті. Сума амортизаційних відрахувань залежить від вартості основних фондів, часу їх використання, витрат на модернізацію. Амортизація нараховується відповідно до балансової вартості основних фондів, вона є елементом виробничих витрат, включається в собівартість продукції і відшкодовується при її реалізації. В умовах ринкових відносин амортизаційні відрахування є сталим джерелом формування фінансових ресурсів, розмір яких істотно впливає на економіку підприємства. Практика свідчить, що висока питома вага відрахувань збільшує витрати виробництва, знижує конкурентноспроможність продукції, зменшує обсяг прибутку і скорочує можливості підвищення економічного рівня розвитку підприємства. З іншого боку, знижена питома вага відрахувань продовжує строк обігу засобів, вкладених у придбання основних фондів, і, як наслідок, знижує конкурентноспроможність продукції, призводить до втрати позицій підприємства на ринку.

Все майно, яке підлягає амортизації об”єднано в чотири категорії:

1. будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої;

2. транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі, меблі, офісне обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації;

3. інші основні фонди, що не ввійшли до попередніх груп;

4. нематеріальні активи;

Річні норми амортизації встановлюють у процентах до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початку звітнього періоду в таких розмірах: 1-ша категорія – 5%, 2-га – 25%, 3-тя – 15%. При цьому проводиться щоквартальна індексація при інфляціїї понад 102,5%. У відношенні до нематеріальних активів амортизаційні відрахування відбуваються рівними частками на протязі строку існування цих активів. У випадку якщо строк використання активів встановити неможливо, строк амортизації встановлюється на десять років.

Прибуток і амортизаційні відрахування є результатом кругообігу коштів, вкладених у виробництво, і відносяться до власних фінансових ресурсів підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно.

Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку по цільовому призначенню дозволяє відновити виробництво продукції на розширеній основі.

Призначення амортизаційних відрахувань – забезпечувати відтворення основних виробничих фондів і нематеріальних активів. На відміну від амортизаційних відрахувань прибуток не залишається цілком у розпорядженні підприємства, її значна частина у вигляді податків надходить у бюджет, що визначає ще одну сферу фінансових відносин, що виникають між підприємством і державою з приводу розподілу створеного чистого прибутку.

Амортизаційні відрахування і частина прибутку, що спрямовуються на нагромадження, складають грошові ресурси підприємства, використовувані на його виробничий і науково - технічний розвиток, формування фінансових активів - придбання цінних паперів, внески в статутний капітал інших підприємств і т.п. Інша частина прибутку, використовувана на нагромадження, направляється на соціальний розвиток підприємства. Частина прибутку використовується на споживання, в результаті чого виникають фінансові відносини між підприємством і особами, як зайнятими, так і не зайнятими на підприємстві.

У сучасних умовах господарювання розподіл і використання амортизаційних відрахувань і прибутку на підприємствах не завжди супроводжується створенням відособлених грошових фондів. Амортизаційний фонд як такий не формується, а вирішення запитання про розподіл прибутку у фонди спеціального призначення залишено в компетенції підприємства, але це не змінює сутності розподільних процесів, що відбивають використання фінансових ресурсів підприємства.

Оскільки фінанси підприємства як відносини є частиною економічних відносин, що виникають у процесі господарської діяльності, принципи їхньої організації визначаються основами господарської діяльності підприємств. Виходячи їх цього, принципи організації фінансів можна сформулювати в такий спосіб: самостійність в області фінансової діяльності, самофінансування, зацікавленість у результатах фінансово - господарської діяльності, відповідальність за її результати, контроль за фінансово - господарською діяльністю підприємства.

Самофінансування - обов'язкова умова успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. “Цей принцип базується на повній окупності витрат по виробництву продукції і поширенню виробничо-технічної бази підприємства. Він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати за рахунок власних джерел”.¹ При тимчасовій недостатності в коштах потреба в них може забезпечуватися за рахунок короткострокових позичок банку і комерційного кредиту, якщо мова йде про поточні витрати, і довгострокові банківські кредити, використовувані на капітальні вкладення.

Господарська діяльність підприємства нерозривно пов'язана з його фінансовою діяльністю. Підприємство самостійно фінансує всі напрямки своїх витрат відповідно до виробничих планів, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, інвестуючи їх у виробництво продукції з метою одержання прибутку.

Фінансові ресурси підприємства, що спрямовуються на його розвиток, формуються не тільки за рахунок: амортизаційних відрахувань; прибутку, одержуваної від усіх видів господарської і фінансової діяльності але й від:

• додаткових пайових внесків учасників у товариствах;

• коштів, одержуваних від випуску облігацій;

• коштів, що мобілізуються за допомогою випуску і розміщення акцій в акціонерних товариствах відкритого і закритого типів;

• довгострокового кредиту банку й інших кредиторів (крім облігаційних позик);

• інших законних джерела (наприклад, добровільних безоплатних внесків підприємств, організацій, громадян).

Принцип самофінансування поки не може бути забезпечений на підприємствах, що випускають необхідну споживачу продукцію з високими витратами на її виробництво й забезпечуючих недостатній рівень рентабельності по різних об'єктивних причинах. До них відносяться підприємства житлово-комунального господарства, пасажирського транспорту, сільськогосподарські й інші підприємства, що одержують асигнування з бюджету. Те ж характерно і для підприємств оборонного значення, господарська діяльність яких не може вважатися підприємницькою і фінансується за рахунок коштів, отриманих відреалізації продукції, тому для цього існують інші джерела фінансових ресурсів, а звідси і шляхи їх використання:

Табл.№2

Джерела фінансових ресурсів і шляхи їх використання

Джерела фінансових ресурсів

Використання фінансових ресурсів

капітал

Інвести-ції в невиро-бничу сферу

Витра-ти на спожи-вання

Фінанс-овий резерв

прямі інвес-тиції

Венчур-ний капітал

Портфе-льні інвести-ції

аннуітет

1

2

3

4

5

6

7

8

Прибуток

*

*

*

*

Амортизаційні відрахування

*

*

*

Кредиторська заборгованість

*

*

*

*

Кошти,отримані від продажу цінних паперів

*

*

*

Пайові внески

*

*

*

*

Страхові внески

*

Кредит і позички

*

*

*

*

Кошти від реалізації майна

*

Інші надходження

*

*

*

*

1.2. Кредиторська заборгованість та кошти, отримані від продажу цінних паперів

Кредиторська заборгованість – це перш за все заборгованість по заробітній платні, відрахуванням до позабюджетних фондів, пов”язані з фондом оплати праці, резерв майбутніх платежів і ін. Утворення заборгованості по заробітній платні викликане тим, що між строком її нарахування і днем виплати є деяка кількість днів за роботу, в які господарюючий суб”єкт ще повинен виплатити робітникам. “Резерв майбутніх платежів створюється за рахунок нагромадження коштів, призначених на оплату майбутніх відпусток робітників. Вказані кошти не належать підприємству або мають цільове призначення. Проте вони постійно знаходяться у підприємства, котре використовує їх на свій розсуд до момента погашення даної заборгованості”¹.

Кошти, отримані від продажу цінних паперів. Цінні папери представляють собою грошові документи. Вони можуть існувати в формі відокремлених документів або записів на рахунках. До них відносяться акції, облігації, векселі, заставні свідоцтва, страховий поліс і ін.

Пайовий внесок – представляє собою суму грошового внеску, сплачену юридичною або фізичною особою при вступі до спільного підприємництва. Пайовий внесок є обов”язковим для вступу до товариства з обмеженою відповідальністю, змішаного товариства, спільного українсько-іноземного товариства. Він вноситься: грошовими коштами; шляхом передачи у власність підприємства майна і інших матеріальних цінностей, прав користування землею, водою і іншими природними ресурсами; майнових прав (в тому числі на використання вираходів, “ноу-хау”); шляхом представлення майна у користування господарюючого суб”єкта без відшкодування на протязі деякого проміжку часу витрат володаря (на утримання, ремонт, амотизацію будівель, приміщень, обладнання, інструментів, транспорту); шляхом відрахувань від заробітної плати робітників на протязі деякого проміжку часу.

““Ноу-хау”(знаю як) – комплекс різноманітних науково-технічних, економічних, соціальних знань, які практично необхідні для певної діяльності, але ще не стали загальним надбанням”.¹

При визначенні ціни “ноу-хау” необхідно пам”ятати, що вона окупиться майбутнім прибутком, якиц отримає користувач, в іншому випадку у нього буде менший прибуток або його не буде зовсім. В світовій практиці ціна “ноу-хау” складає 5% від майбутнього прибутку, але є випадки, коли вона досягає 20%.

Існує декілька способів оплати “ноу-хау”. Основні з них:

• роялті – поступові виплати за “ноу-хау” пропорційно визначеним показникам в ході його використання. Роялті зазвичай нараховується з прив”язкою до показників зростання прибутку або зростання випуску продукції і т.д.;

• паушальний платіж одночасовий, обговорений раніше платіж. Паушальні платежі використовуються, коли важко спрогнозувати ефект дії "ноу-хау" або вартість ліцензій невелика;

• “кост-плас” – виплати за додаткові послуги по узгодженим розцінкам поверх обговореної ціни;

Інвестиційний внесок представляє собою джерело самокредитуван- ня діяльності підприємства. Інвестиційний внесок – це грошовий внесок робітника в розвиток даного підприємства, котре вкладнику нараховує відсоток в розмірі і в строки, визначені договором або положенням про інвестиційний внесок.

1.3. Кредит

Кредит – буквально означає "розпорядження визначеною сумою грошей на протязі деякого часу, тобто ті, у кого є надлишок коштів, можуть їх давати в кредит тим, хто відчуває нестачу або має потребу в додаткових сумах"².

В даний час кредит має величезне значення. Він вирішує проблеми, що стоять перед всією економічною системою. Так за допомогою кредиту можна перебороти труднощі, пов'язані з тим, що на одній ділянці визволяються тимчасово вільні кошти, а на інших виникає потреба в них. Кредит акумулює капітал, що визволився, тим самим, обслуговує прилив капіталу, що забезпечує нормальний відтворювальний процес. Також кредит прискорює процес грошового обігу, забезпечує виконання цілого ряду відносин: страхових, інвестиційних, грає велику роль у регулюванні ринкових відносин.

Джерелом позичкового капіталу служать, по-перше, кошти що вивільняються з кругообігу: засоби, призначені для відновлення основного капіталу (тобто амортизаційний фонд); частина оборотного капіталу, що вивільняється в грошовій формі в зв'язку з розбіжністю часу продажу товарів і купівлі сировини, палива, матеріалів. Капітал, тичасово вільний у період між надходженням коштів від реалізації товарів і виплатою заробітної плати.

Іншим джерелом позичкового капіталу виступають грошові прибуток і нагромадження приватного сектора. Потрібно відзначити, що починаючи з 50-60 років нашого сторіччя існує тенденція підсилення залучення грошових заощаджень працюючих і службовців. Цьому сприяли, у першу чергу, поліпшення соціально-економічного становища розвинених країн; зміни в структурі споживання.

У якості третього джерела позичкового капіталу виступають грошові нагромадження держави, розміри яких визначаються масштабами державної власності і долей валового національного продукту.

Таким чином, можна зробити висновок, що тимчасово вільні кошти, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові нагромадження приватного сектора і держави утворюють джерела позичкового капіталу.

Кредит виступає в двох головних формах: комерційного і банківського, що розрізняються по складу учасників, об'єкта позичок, динаміці, розміру відсотка і сфери функціонування.

Комерційним кредитом називають кредит, наданий одним функціонуючим підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем, його об'єктом є товарний капітал. Він обслуговує кругоборот промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу споживання. Особливістю комерційного кредиту є те, що позичковий капітал тут зливається із промисловим. Мета комерційного кредиту - прискорити реалізацію товарів і одержання прибутку. Розміри цього кредиту обмежені величиною резервних кредитів промислових і торгових капіталів. Передача цих капіталів можлива тільки в напрямках, визначених умовою угоди: від підприємця, на підприємстві якого виробляють засоби виробництва, до підприємців, на підприємствах якого вони споживаються, або від підприємця, що виробляє товари, до торгових фірм, що реалізують їх.

Потрібно відзначити, що комерційний кредит має обмежені можливості, тому що його можна одержати не у всякого кредитора, а лише в того, хто виробляє сам товар. Він обмежений по розмірах (тимчасовим вільним капіталом), має короткостроковий характер, а позичальник часто потребує в довгостроковому кредиті.

Обмеженість комерційного кредиту переборюється банківським. Банківський кредит дається у вигляді грошової позички, банками й різноманітними кредитно-фінансовими установами підприємцям і іншим позичальникам. Об'єктом банківського кредиту виступає грошовий капітал, що відокремився від промислового. Угода позички тут відділена від актів купівлі-продажу. Позичальником може бути фірма, держава, приватний сектор, а кредитором - кредитно-фінансові установи. Метою кредитора є одержання прибутку у вигляді відсотка. Кредитор надає позичковий капітал позичальнику на умовах повернення, терміновості і сплати відсотка.

Як було відзначено вище, банківський кредит переборює кордони комерційного кредиту, тому що він не обмежений напрямком, термінами і сумами кредитних угод. Сфера його використання ширша: комерційний кредит обслуговує лише обіг товарів, банківський кредит - і нагромадження капіталу, перетворюючи в капітал частину грошових прибутків і заощаджень усіх прошарків суспільства.

В останній період велике значення має лізинг. “Лізинг - довгострокова оренда машин, устаткування, транспортних засобів, споруд виробничого призначення з погашенням заборгованості протягом декількох років”.¹Використання лізингу має свої переваги, оскільки "при цій формі співробітництва для перебудови виробництва на базі сучасної технології і випуску продукції, що відповідає самим суворим вимогам ринку, не потрібно споконвічних володінь важливих коштів. Всі витрати на даному етапі покривають лізингові компанії. Лізинг не є банківською операцією у вузькому значенні слова. Він відноситься до близької до банківської форми фінансування, що може здійснюватися торгово-промисловими підприємствами як побічна операція. Але в першу чергу це компетенція спеціально створених лізингових товариств.

Останнім часом одержали широке поширення іпотечний кредит і овердрафт. Іпотечний кредит - це довгострокові позички під заставу нерухомості (землі, виробничих і житлових будинків). Основним його джерелом служить емісія іпотечних облігацій корпораціями і банками. Овердрафт, надається приватним особам, що мають право платежу чеками в сумі, яка перевищуює залишок на рахунках. Овердрафт припускається у відомих межах, наприклад, у суму місячного окладу на термін не більш 15 днів. Протягом установленого строку клієнт зобов'язаний погасити виникшу заборгованість, після чого він одержує право на новий кредит у вигляді овердрафта.

В даний час величезне значення для нормального функціонування всієї економічної системи в цілому мають державний і міжнародний кредит. Державним кредитом називають сукупність кредитних відносин, у яких позичальником або кредитором виступають держава, місцеві органи влади стосовно громадян і юридичних осіб. Державний кредит виражає відносини в грошовій формі між державою з одного боку, і фізичними або юридичними особами з іншого, частіше усього з банками, страховими компаніями і підприємцями. Кредит буде державним у тому випадку, коли в якості учасника позичкової угоди виступають центральний уряд або місцеві органи влади. У цьому відношенні його можна порівняти з іншими формами кредиту, у першу чергу з банківським, де обов'язковим учасником позичкової угоди є банк.

Рух капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, пов'язане з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків, називають міжнародним кредитом. У якості кредиторів і позичальників виступають банки, підприємства, держави, міжнародні і регіональні організації.

Форми міжнародного кредиту можна класифікувати по головних ознаках, що характеризує окремі сторони кредитних відносин.

По строках міжнародні кредити підрозділяються на короткострокові - до 1 року, середньострокові - від 1 року до 5 років і довгострокові - понад 5 років.

Міжнародний кредит виконує такі функції:

• перерозподіл позичкових капіталів між країнами з метою забезпечення безупинного процесу відтворення для досягнення максимального прибутку;

• економія витрат обігу в сфері міжнародних розрахунків внаслідок розвитку безготівкових платежів;

• прискорення концентрації і централізації капіталу.

Також міжнародний кредит, розсуваючи межі індивідуального нагромадження, сприяє створенню нових фірм. Тобто можна сказати, що міжнародний кредит виконує ті ж функції, що й інші форми кредиту, тільки в міжнародному аспекті.

1.4.Інші надходження фінансових коштів

До джерел фінансових ресурсів відносять також надходження грошових коштів за рахунок благодійних внесків (меценацтво), страхових внесків, від продажу закладеного майна боржника, спонсорських внесків і т.д. Спонсор – це юридична або фізична особа, яка финансує якийсь захід. Спонсорство – це двосторонній процес. Підприємство отримує необхідні йому фінансові ресурси, а спонсор – деяку вигоду у вигляді підвищення його іміджу і престижу, рекламу, підготовку кваліфікованих спеціалістів, а також у формі прямого прибутку від профінансованого ним захода.

2. Основні техніко-економічні показники роботи дослідного хлібозавода

2.1. Історична довідка і характеристика потужності

Київський дослідний хлібозавод став до ладу 1965 року (тоді це був хлібозавод №9 і мав проектну потужність 65 тонн хлібобулочних виробів за добу). У ті часи кількість населення міста інтенсивно зростала, а тому вже наступного року у зв”зку з підвищенням попиту на хлібобулочні вироби було введено ще одну третю піч БН-50. Згодом модернізували кілька виробничих ліній. Зокрема, замість першої встановлено дослідну лінію А2-ХЛП з піччю ПХК-16. Щоб полегшити працю пекарів, на чотирьох лініях облаштували автоматичні укладальники тістових заготовок у люльки вистоювальної шафи й механізували їх пересадку на під печі.

Основна й додаткова сировина – сіль, цукор, дріжджове молоко, безводний рідкий жир, олія – надходять і зберігаються безтарним способом. Це полегшує працю дозувальника і дає змогу легко транспортувати компоненти для приготування напівфабрикатів. У 1975 році на автоматичний режим переведено компресорне відділення. А через два роки завод набув статусу дослідного і став базовим підприємством по випробовуванню нової техніки і технології.

Наприкінці 1979 року потужність дослідного вже зросла до 93 тонн хлібобулочних виробів за добу, рівень же механізації підвищився до 84%. Два роки по тому, після реконструкції, добова продуктивність заводу зросла ще на 22 тонни. Незабаром другу лінію по виробництву дрібноштучної продукції переобладнали на безперервне приготування тіста і ввели в дію установку для підготовки молочно-цукро-сольового розчину. Завдяки цьому було прискорено і збільшено випуск популярної булочки “Дніпровська”. Протягом останнього десятеліття на кількох лініях старі печі замінено на нові; з”явилися укладальний автомат готових виробів і ланцюгові доріжки для транспортування порожніх контейнерів у цех; введено в дію комплекс механічних майстерень і побутові приміщення з сауною.

Сьогодні дослідний хлібозавод є одним з найпереспективніших підприємств в Україні. В минулому році виробнича потужність заводу становила 109,4тис.т хлібобулочних виробів при 375 працюючих. На підприємстві встановлено 6 виробничих ліній по виробництву 12 видів продукції. Завод працює в три зміни, сім днів на тиждень. Структура підприємства - безцехова. 25 % продукції випускається в упакованому вигляді.

Табл.№3

Основні техніко-економічні показники дослідного хлібозавода за 1997-1998 роки

Показники

1997 рік

1998 рік

1998 к 1997 р. в %

1

2

3

4

Виробнича потужність (тон/рік)

113,0

109,4

96,8%

Выпуск продукції

24 282,3

30 696

126,4%

Коефіціент використання вироб. потужності

76,5

87,6

114,5%

Об'єм продаж (тис.грн)

17 799,6

19 453,5

109,3%

Основні виробн. фонди

3 748,0

4 162,4

111,1%

Чисельність працюючих (чол.)

354

375

105,9%

Об'єм продаж на одного працюючого (тис.грн)

50 281

51 876

103,2%

Направлено на оплату праці (тис.грн)

933,9

1 055,4

113,0%

Средньомісячная оплата праці (грн)

77,8

88,0

113,1%

Повна собівартість продукції (тис.грн)

1 950,5

2 067,7

106,0%

Балансовий прибуток (тис.грн)

3 407,3

3 614,2

106,1%

Прибуток від продажу

3 396,9

3 611,9

106,3%

Рентабельність продукції в цілому %

37,1%

38,8%

104,6%

2.2. Склад і структура персоналу

Табл.№4

Директор

Замісник директора

Плановий відділ

Відділ кадрів

Головний инженер

Відділ праці

Гуртожиток

Начальник МТЗ

Маркетинг. відділ

Виробнича лабораторія

Інженер по тех.безпеки

Мат.склад

Склад сировини

Головний механік

Головний технолог

Завідуючий виробництвом

Головний енергетик

Механічна майстнрня

Начальник ПСГ завода

В 1997 році на підприємстві працювало 354чоловік, у тому числі промислово-виробничий персонал 338 чол., з них робітники 294 чол., службовці 44 чол. У 1998 році середньо-спискова чисельність склала вже 375 чол., у тому числі промислово-виробничий персонал 352 чол., з них 312 робітників і 40 службовців. У 1998 році було прийнято на роботу 21 чол. Віковий склад працюючих на підприємстві від 18-24 років – 14%, 25-35 років -43%, 35-50 років 20%, 50 і старше 23%. Склад фонду оплати праці в 1997 році склав у робітників 1107 тис.грн, у службовців 453,3 тис.грн, У 1998 році фонд заробітної плати збільшився і склав у робітників 1169,7 тис.грн, у службовців 481,3 тис.грн.

2.3. Асортимент продукції

Свого часу на полицях хлібних магазинів столиці з”явилися батони, упаковані в поліетиленову плівку. Вперше новинку було впроваджено на досдідному заводі – тут став до ладу відповідний пристрій для пакування. Нині в такий же прозорий “одяг”, що продовжує збереження товарних і смакових якостей головного продукту, вдягають вже й хліб інших сортів. За останнє десятеліття на підприємстві було повністю оновлено асортимент хлібобулочних виробів. Звичайно тепер він є своєрідним відбитком нинішніх економічних умов. Потенційні ж можливості заводу щодо асортименту й продукції ще далеко не вичерпані.

Табл.№5

Випуск продукції в асортименті

№

Назва продукту

Випуск продукції (тис.т)

1997

1998

1

2

3

4

1

Хліб пшеничний

6529,3

9218,9

2

Хліб пшеничний в упаковці

16,6

66,6

3

Хліб домашній

3626,7

4135,8

4

Хліб білий

64,5

---

5

Арнаут український

7151,1

7431,4

6

Арнаут український в упаковці

492,7

173,7

7

Батон дорожний

7916,5

6541,9

8

Батон дорожний в упаковці

461,8

224,5

9

Булочка кунцівська

1257,5

---

10

Булочка "малятко"

420,4

2885,9

11

Булочка "малятко" в упаковці

---

17

12

Всього

27937,1

30695,7

3. Аналіз фінансового стану підприємства

3.1. Аналіз джерел фінансових ресурсів і їх використання.

Внутрішній аналіз структури джерел фінансування пов'язаний з оцінкою альтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства. При цьому основними критеріями вибору є умови залучення позикових коштів, їх "ціна", ступінь ризику, можливі напрямки використання і т.д.

У загальному випадку поза залежністю від організаційно-правових типів і форм власності джерелами формування майна будь-якого підприємства є власні і позикові кошти.

У цілому інформація про розмір власних джерел подана в I розділі пасиву балансу (див. Додатки). До них, у першу чергу, відносяться:

статутний капітал – вартісний відбиток сукупного внеску засновників (власників) у майно підприємства при його створенні. Розмір статутного капіталу визначається установчими документами і може бути змінений тільки за рішенням засновників підприємства і внесенню відповідних змін в установчі документи. У 1997році на дослідному хлібозаводі статутний фонд становив 1274,7тис.грн. Згідно з засновницькими документами у 1998 році статутний фонд не змінився;

резервний фонд – джерело власних коштів, створюваний підприємством, відповідно до законодавства, шляхом відрахувань від прибутку. Резервний фонд має строго цільове призначення - використовується на виплату прибутків засновникам при відсутності або недостатності прибутку звітного року, на покриття збитків підприємства за звітний рік і ін. Згідно даних балансу резервний фонд у 1997 році становив 2,6тис.грн, а у 1998 був збільшений до 10,8тис.грн;

фонди спеціального призначення – джерела власних коштів підприємства, утворені за рахунок відрахувань від прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, на 1997 рік становили 203,7тис.грн, а на 1998рік –263,5тис.грн;

нерозподілений прибуток – частина чистого прибутку, що не була розподілена підприємством за станом на дату упорядкування звіту.

На 1997 рік він склав 3407,3тис.грн, а на 1998 рік – 3614,2тис.грн;

Дані про склад і динаміку позикових коштів відбиваються в II розділі пасиву. Дослідний хлібозавод не відноситься до підприємств, які активно використовують банківські чи іншого роду кредити. За даними балану, як за 1997, так і за 1998 роки хлібозавод кредитів не брав, а звідси і дані про позикові кошти у нього відсутні (2-га частина пасиву). Що стосується короткострокових пасивів, то такі мали місце за даний період, хоча й складають не значну його частину. Кредиторська заборгованість склала 595,5тис.грн у 1997р. і 670,8тис.грн – у 1998р., з них за товари і послуги, строк сплати яких не настав – 141,7тис.грн(320,5), з бюджетом – 96,2тис.грн(109,8), по позабюджетним платежам – 23,5тис.грн(27,8), по страхуванню – 17,1тис.грн(41,4), по оплаті праці – 60,2тис.грн(71,0), з дочірніми підприємствами – 7,1тис.грн(28,3), з учасниками – 2,2тис.грн(4,7), з іншими кредиторами – 180,2тис.грн(141,2), інші короткострокові пасиви – 145,9тис.грн(66,0).

Аналіз власних джерел доцільно починати з оцінки їхньої структури і складу за даними балансу і розшифровок до нього. Варто вивчити, чим подані джерела власних коштів, обсяг фондів спеціального призначення, інформацію про нерозподілений прибуток.

Потім переходять до поелементного вивчення кожного джерела, маючи у вигляді їхню різноманітну роль у функціонуванні підприємства.

Так, при аналізі статутного капіталу насамперед оцінюють повноту його формування, з'ясовуючи, у разі потреби, хто з засновників не виконав (частково виконав) свої зобов'язання по внеску в статутний капітал. У дослідного хлібозавода статутний капітал протягом 1997 – 1998 років знаходиться на рівні 1274,7тис.грн і оплачений цілком. У 1999 році завод планує збільшити свій статутний капітал.

Далі варто переконатися в стабільності величини статутного капіталу протягом звітного періоду й її відповідності даним, зафіксованим в установчих документах. Очевидно, що аналіз статутного капіталу має свою специфіку в залежності від організаційно-правової форми створення підприємства. Дослідний хлібозавод є акціонерним товариством відкритого типу, причому 51% акцій знаходится у власності держави, 49% акцій заводу викуплені трудовим колективом. Всі акції є іменними і власники акцій не мають права передавати або продавати свої акції іншим особам.

Важливе значення для оцінки ефективності діяльності підприємства має динаміка розміру фондів спеціального призначення (нагромадження і споживання). При цьому аналіз повинний враховувати різноманітну функціональну роль зазначених фондів у механіці фінансування діяльності підприємства. Тому аналіз випливає з відомості роздільно в частині коштів, що спрямовуються на виробничі потреби (інвестування і поповнення оборотних коштів) і потреби споживання.

Табл.№6

Використання прибутку

Наіменування напрямків

1997

1998

1998/1997 у %

1

2

3

4

Платежі до бюджету

1049,3

892,1

85,0

Відрахування в резервний фонд

117,9

136,1

115,4

Виробничий розвиток

645,3

827,8

128,3

Соціальний розвиток

587,2

692,9

118,0

Заохочування

537,6

584,9

108,8

Дивіденди

94,3

54,4

57,7

Інші цілі

139,9

426

304,5

За 1998 рік підприємство перерахувало у фонд нагромадження 827,8тис.грн, а у фонд споживання було перераховано 1332,2тис.грн. На фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення з отриманого прибутку було відвернено 12,3тис.грн, що на 18,8тис.грн менше ніж у 1997р. Якщо порівняти суму, направлену у фонд нагромадження, із початковою вартістю основних коштів, те очевидно, що підприємство не планує поступове переустаткування виробництва. Проте я вважаю, що Дослідному хлібозаводу і непотрібно відраховувати більше коштів у фонди нагромадження, тому що коефіцієнт зносу основних коштів по роках знижується невисокими темпами, так на початок 1997 року він складав 9%, на початок 1998 року - 8% на початок 1999 року складав 10%.

Важливим питанням в аналізі структури джерел коштів є оцінка самофінансування підприємства і раціональності співвідношення власних і позикових коштів.

Рівень самофінансування розраховується за допомого нуступних коефіціентів:

1.Коефіціент фінансової стійкості (Кс) – це співвідношення власних і запозичених коштів:

,

де М – власні кошти, К – позикові кошти, З – кредиторська заборгованість.

Чим вища величина даного коефіціента, тим стійкіший фінансовий стан підприємства. За даними дослідного хлібозавода цей показник за останні роки по-троху зростає. Так у 1997 році він становив 5,67, а в 1998 році – вже 6,15. Це свідчить про те, що фінансовий стан завода постійно поліпшується.

2.Коефіціент самофінансування (Ксф) :

,

де П – прибуток, направлений у фонд нагромадження, А – амортизаційні відрахування.

Даний коефіціент показує співвідношення джерел фінансових ресурсів, тобто у скільки разів власні джерела перевищують запозичені кошти.

Коефіціент самофінансування характеризує деякий запас фінансової міцності підприємства. Чим більша величина цього коефіціента, тим вище рівень самофінансування. На дослідноу хлібозаводі він склав 0,87 – у 1997р. і 1,39 – у 1998р.. Отже, рівень самофінансування зріс, тобто об’єм власних джерел фінансування виробничо-торгівельного процесу заводу в 1,39 разу перевищує величину запозичених коштів.

3.Коефіціент стійкості процесу самофінансування (К):

Цей кофіціент показує частку власних коштів, направлених на розширене фінансування. Чим вища величина даного кофіціента, тим сталіший процес самофінансування на підприємстві. У 1997р. частка власних коштів складала 15%, а в 1998р. – 23%. Це означає, що частка власних коштів, направлена на розширення виробництва зросла на 8%, процес самофінансування став більш стійким.

4.Рентабельність процеса самофінансування (Р):

,

де ЧП – чистий прибуток.

Рентабельність процеса самофінансування є не що інше, як рентабельність використання власних коштів. Рівень рентабельності показує величину сукупного чистого дохода, отриманого з 1 грн вкладених власних фінансових ресурсів, котра потім може бути використана на самофінансування. В даному прикладі цей коефіцієнт досить високий і складає 75% - у 1997р. і 90% - у 1998р. Це означає, що з 1грн вкладених власних коштів ми отримаємо у 1998р. 90 коп доходу.

5. Коефіцієнт незалежності (Кн):

Коефіціент незалежності характеризує частку власних джерел у загальному обсязі джерела.

6. Коефіцієнт інвестування (власних джерел) (Кі):

Коефіцієнт інвестування показує, у який степені джерела власних коштів покривають проведені інвестиції.

7. Іншим показником, що характеризує використання власних коштів підприємства, є оборотний капітал, що визначається як різниця поточних витрат і короткострокових зобов'язань. Іншими словами, підприємство має оборотний капітал доти, доки поточні активи перевищують короткострокові зобов'язання (або в цілому доти, поки воно ліквідно).

У цьому зв'язку корисно визначити, яка частина власних джерел коштів вкладений у найбільше мобільні активи. Для цього розраховується так називаний коефіцієнт маневреності.

У нашому прикладі коефіцієнт маневреності склав 0,17 у 1997р. і 0,14 у 1998р. (див.роз.3.4.) Ці значення коефіцієнта маневреності є не дуже високими, тому фінансовий стан заводу не можна вважати ідеальним. Іноді в спеціальній літературі в якості оптимального розміру коефіцієнта рекомендується 0.5.

Залучення позикових коштів дозволяє підприємству оплатити термінові зобов'язання, а також є засобом розширення своєї діяльності. При цьому варто мати на увазі, що використання окремих видів позикових коштів (позички банку, позики, кредиторська заборгованість постачальникам і т.д.) мають для підприємства різноманітну вартість. У обов'язковому порядку відсотки за користування позиковими засобами виплачуються по позичках банку. Плата по банківських відсотках ставиться на собівартість продукції і на чистий прибуток.

При розрахунках із постачальниками і підрядчиками плата за тимчасове користування коштами кредиторів, як правило, не береться, хоча у випадку невчасної оплати підприємству доведеться заплатити пеню (у відсотках від суми договору) за кожний день прострочення. У умовах широко поширеного в нашій країні порядку попередньої оплати продукції додатковим безкоштовним джерелом фінансування багатьох підприємств-товаровиробників стали сума коштів, що надходить від їхніх покупців. При цьому практика показує, що період між часом надходження грошей на розрахунковий рахунок підприємства і часом відвантаження в багатьох випадках вимірюються місяцями.

За підсумками цих розрахунків (див.роз. 3.4.) можна зробити висновки про те, що підприємство практично не прибігає до використання позикових коштів, а в II розділі пасиву значно переважають фонди споживання. Питома вага джерел фінансування, що можуть використовуватися тривалий час складає 85% і 86% відповіно пороках від усіх джерел фінансування підприємства. Коефіцієнт інвестування власних джерел дорівнює 110% у – 1997р. і 109% у – 1998р., це значить, що підприємство може робити заміну устаткування виробничого і невиробничого призначення не прибігаючи до використання позикових коштів.

Структура пасивів дослідного хлібозавода свідчить про те, що підприємство може стійко працювати незалежно від кон'юнктури ринку кредитних ресурсів, тому що воно може фінансувати усю свою господарську діяльність із власних джерел коштів і “безкоштовно” притягнутих коштів тобто кредиторської заборгованості.

3.2. Аналіз ефективності використання майна

Функціонування підприємства залежить від його спроможності приносити необхідний прибуток. При цьому варто мати на увазі, що керівництво підприємства має значну свободу в регулюванні розмірів фінансових результатів. Так, виходячи з прийнятої фінансової стратегії, підприємство має можливість збільшувати або зменшувати розмір балансового прибутку за рахунок вибору того або іншого способу оцінки майна, порядку його списання, установлення терміна використання і т.д.

До питань облікової політики, що визначає розмір фінансового результату діяльності підприємства, у першу чергу, ставляться такі:

- вибір способу нарахування амортизації основних засобів;

- вибір методу оцінки матеріалів, відпущених і витрачених на виробництво продукції, робіт, послуг;

- визначення способу нарахування зносу по малоцінним і предметах, що швидкозношуються, при їхній експлуатації;

- порядок віднесення на собівартість реалізованої продукції окремих видів витрат (шляхом безпосереднього їхнього списання на собівартість в міру уточнення витрат або за допомогою попереднього утворення резервів майбутніх витрат і платежів);

- склад витрат, віднесених безпосередньо на собівартість конкретного виду продукції;

- склад непрямих витрат і спосіб їхнього розподілу і ін.

Цілком зрозуміло, що підприємство, разом обравши той або інший засіб формування собівартості реалізованої продукції і прибутку, буде притримуватися його протягом усього звітного періоду (не менше року), а всі подальші зміни в обліковій політиці повинні мати вагомі підстави і неодмінно обговорюватися.

У цілому, результативність діяльності будь-якого підприємства може оцінюватися за допомогою абсолютних і відносних показників.

Існує і використовується система показників ефективності діяльності, серед них коефіцієнт рентабельності активів (майна).

Цей коефіцієнт показує, який прибуток одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи. По моїх розрахунках (див.роз.3.4.) по дослідному хлібозаводу коефіцієнт рентабельності активів (по деяким джерелах він називається - Коефіцієнт рентабельності капіталу, незважаючи на те, що “капітал” це пасиви підприємства, але їхнє підсумкове значення дорівнює підсумковому значенню активів підприємства і результат утворюється однаковий). дорівнює за 1997 рік 0,63 а за 1998 рік 0,76 тобто на кожну вкладену гривню підприємство дістало прибуток 63 і 76 коп відповідно.

У аналітичних цілях розраховується, як рентабельність усієї сукупності активів, так і рентабельність поточних активів.

По балансовим даним за 1997 рік цей коефіцієнт склав 0,82, а за 1998 рік він склав 0,96

Показник прибутку на вкладений капітал, названий також рентабельністю власного капіталу, визначається по формулі:

По дослідному хлібозаводу він склав у 1997 році – 0,74, а в 1998 році 0,88. Деяке підвищення цього коефіцієнта можна пояснити тим, що в 1998 році відбулося незначне збільшення додаткового капіталу і фондів нагромадження, а також зріс рівень виробничої потужності.

Інший важливий коефіцієнт - рентабельність реалізованої продукції - (рентабельність продажів) розраховується по формулі:

Значення цього коефіцієнта показує, який прибуток має підприємство з кожної гривні реалізованої продукції. Тенденція до його зниження дозволяє припустити скорочення попиту на продукцію підприємства.

Зниження коефіцієнта рентабельності реалізованої продукції може бути викликано змінами в структурі реалізації, зниження індивідуальної рентабельності виробів, що входять у реалізовану продукцію, і ін. Але в нашому випадку цей коефіцієнт за 2 року практично не змінився і склав 0,16 у 1997 році і 0,14 у 1998 році. Це свідчить про те, що продукція заводу користується постійним попитом, що цілком зрозуміло, тому що продукція хлібної промисловості є “товаром першочергової необхідності”.

3.3.Розрахункові таблиці

Табл.№7

Розрахункова таблиця за 1997 рік

№

Назва коефіцієнту

Позначення

Розрахунок

Результат

1

2

3

4

5

1

Коефіцієнт фінансової стійкості

Кс

4597,0/810,7

5,67

2

Коефіцієнт самофінансування

Ксф

(645,3+62,2)/810,7

0,87

3

Коефіцієнт стійкості процесу самофінансування

К

(645,3+62,2)/4597,0

0,15

Продовження таблиці №7

4

Рентабельність процесу самофінансування

Р

(62,2+3407,3)/4597,0

0,75

5

Коефіцієнт незалежності

Кн

4597,0/5407,7*100%

0,85

6

Коефіцієнт інвестування (власних джерел)

Кі

4597,0/4174,7*100%

1,10

7

Коефіцієнт маневреності

Км

789,7/4597,0*100%

0,17

8

Рентабельність активів

Р(активів)

3407,3/5407,7*100%

0,63

9

Рентабельність поточних активів

Р(пот.акт.)

3407,3/4174,7*100%

0,82

10

Рентабельність власного капіталу

Р(вл.кап.)

3407,3/4597,0*100%

0,74

11

Рентабельність реалізованої продукції

Р(р.прод.)

3407,3/21578,7*100%

0,16

Табл.№8

Розрахункова таблиця за 1998 рік

№

Назва коефіцієнту

Позначення

Розрахунок

Результат

1

2

3

4

5

1

Коефіцієнт фінансової стійкості

Кс

4110,3/670,8

6,13

2

Коефіцієнт самофінансування

Ксф

(827,8+101,3)/670,8

1,39

3

Коефіцієнт стійкості процесу самофінансування

К

(827,8+101,3)/4110,3

0,23

4

Рентабельність процесу самофінансування

Р

(101,3+3614,2)/4110,3

0,90

5

Коефіцієнт незалежності

Кн

4110,3/4781,1*100%

0,86

Продовження таблиці №8

6

Коефіцієнт інвестування (власних джерел)

Кі

4110,3/3779,5*100%

1,09

7

Коефіцієнт маневреності

Км

575,0/4110,3*100%

0,14

8

Рентабельність активів

Р(активів)

3614,2/4781,1*100%

0,76

9

Рентабельність поточних активів

Р(пот.акт.)

3614,2/3779,5*100%

0,96

10

Рентабельність власного капіталу

Р(вл.кап.)

3614,2/4110,3*100%

0,88

11

Рентабельність реалізованої продукції

Р(р.прод.)

3614,2/25149,5*100%

0,14

Висновок

Фінанси займають особливе місце в економічних відносинах. Їхня специфіка виявляється в тому, що вони завжди виступають у грошовій формі, мають розподільний характер і відбивають формування і використання різноманітних видів прибутків і нагромаджень суб'єктів господарської діяльності сфери матеріального виробництва, держави й учасників невиробничої сфери.

Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансових відносин, відбивають процес утворення, розподілу і використання прибутків на підприємствах різноманітних галузей народного господарства і тісно пов'язані з підприємництвом, оскільки підприємство є формою підприємницької діяльності.

В ході курсової роботи ми розглянули більш детально джерела формування фінансових ресурсів підприємства та їх використання на прикладі київського дослідного хлібозавода. Підводячи підсумок всьому написаному можна зробити такі висновки про фінансово-економічну діяльність підприємства: кінцевий фінансовий результат залежить від багатьох чинників і показників, деякі з них впливають на фінансові надходження негативно, а деякі позитивно.

Так, незважаючи на досить великий приріст виторгу від реалізаціх продукції прибуток збільшився на менш значну величину. Це пояснюється перш за все не внутрішніми, а зовнішними причинами, насамперед системою оподаткування. Хоча не дивлячись на це дослідний хлібозавод знаходиться на п”ятому місці в місті Києві за величиною отриманого прибутку серед всіх хлібозаводів, а їх, як відомо дванадцять. Що стосується загальних показників роботи заводу, то вони більш-менш сталі: не відбувається плинність кадрів, не зменшується потужність виробництва, поліпшується соціальний добробут працюючих і т.д. Проаналізувавши процес надходження і використання фінансових ресурсів, ми прийшли до висновку про те що підприємство не прибігає до використання позикових коштів, не отримає ні яких дотацій з боку держави, а єдиним короткостроковим пасивом має кредиторську заборгованість. Джерелами фінансових коштів залишаються лише прибуток від реалізації продукції та амортизаційні відрахування. Ці ж джерела використовуються підприємством і для фінансування розширеного відтворення, капітальних вкладень, фондів нагромадження і споживання. Отже можна зробити висновок, що підприємство існує і розвивається виключно за власні кошти. Проте не дивлячись на досить сприятливий стан хлібозаводу він аж ніяк не захищений від всілякого роду проблем, які можуть виникнути в будь-який момент, а для цього потрібно розроблювати і впроваджувати ряд запобігаючих цілей.

Правлінню хлібозаводу, на мою думку, можна запропонувати такі шляхи по удосконаленню господарської діяльності:

1. Використання стратегії гнучкого реагування на зміну попиту і пропозиції на ринку хлібобулочної продукції, тобто своєчасне збільшення або оновлення асортименту продукції;

2. Покращення смакових характеристик продукції та впровадження технологій, які продовжують термін зберігання продукції. Насамперед це стосується пакування хліба в поліетиленову плівку;

3. Розробка системи швидкого збуту продукції, яка дозволить швидко отримувати “живі” гроші та одразу використати їх на розширене відтворення та розробку нових технологій;

4. Своєчасна заміна старого та зношеного устаткування;

Запропоновані шляхи, на мою думку, змогли б дещо змінити фінансовий стан дослідного хлібозаводу та збільшити обсяг фінансових надходжень, проте це вже не так і легко, оскільки на це потрібен час і знову ж такі досить значні кошти.

Використана література:

Закон України “Про підприємство” від 25 листопада 1998 року.

Баланси и додатки до балансів за 1997 і 1998 роки.

Звіти про фінансові результати за 1997 і 1998 роки.

Балабанов И.Т. “Основи финансового менеджмента”// Москва 1994р.,с.381 Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. ”Методика финансового анализа”// Москва “Инфра-М” – 1995 г., с.343

Нікбахт Е. Гроппеллі А. ”Фінанси”// Київ “Основи” – 1992 р., с.382

Колчина Н.В. “Финансы предприятия”// Москва “Финансы” – 1998 г., с.415

Коробов В.А. “Финансы предприятия”// Москва “Инфра” – 1997 г., с.321

Обухов Н.П. ”Кредитный рынок и денежная политика”// Москва ”Финансы” – 1995 г., с.21

Заїнчковський А.О. “Економіка підприємств харчової промисловості”// Київ “Урожай” – 1998 р., с.271

Климко Г.Н. “Основи економічної теорії”// Київ “Знання” – 1997 р., с.742

Кэмпбелл Р. Макконнелл Стэнли Л. Брю “Экономикс” т.2 // Москва “Республика” – 1995 г., с.400

1^ Закон України «Про підприємство» від 25.10..98

1¹ Колчина Н.В. «Финансы предприятия»// Москва «Финанси» - 1998 г., с.45

1¹ Балабанов И.Т. «Основи финансового менеджмента»// Москва, 1997г, с.67

1¹ Заїнчковський А.О. «Економіка підприємств харчової промисловості»// Київ «Урожай», 1998р, с.93

1¹ Колчина Н.В. «Финанси предприятия»// Москва «Финанси» 1998, с.54

1¹ Балабанов И.Т. «Основи финансового менеджмента» // Москва 1994г., с.74

1¹ Кісельов А.П. «Основи бізнесу»// Київ «Вища школа», 1998р, с.181

2² Обухов Н.П. «Кредитный рынок и денежная политика»// Москва «Финансы», 1995г, с.21

1¹ Симонов В.В. «Кредитная система и государственное регулирование»// Москва «Деньги и кредит» 1992г, с.68

39