Тема 5. Особливості та специфіка методики дослідження кон’юнктури світового ринку готельних і ресторанних послуг

1. Дослідження рівноваги в економіці

економічна рівновага ринок кон’юнктура

За своїм змістом поняття «економічна рівновага» досить просте. Під ним розуміють такий стан економіки, при якому досягається стале урівноваження та взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція тощо). В ринкових системах урівноваження досягається завдяки ринковому механізму через встановлення відповідних пропорцій. Рівновага відображає внутрішній стан ринкової системи, яка самоупорядковується. За визначенням П. Самуельсона, рівновага – це такий стан економіки, при якому зберігається здатність її до саморегулювання: у випадку відхилення економічної системи від збалансованого стану в дію автоматично включаються сили, які намагаються відновити порушені структурні зв’язки.

В умовах сьогодення в системі економічної рівноваги поряд з ринковими відносинами значне місце має державне регулювання.

Формування економічної рівноваги неможливе без поглиблення суспільного поділу праці. Саме суспільний поділ праці, його рівень і характер, що притаманні тій чи іншій економічній системі, зумовлюють суттєві ознаки механізму ринкової рівноваги, принципи його формування і функціонування, визначають специфіку його дії в конкретних історичних умовах. Ступінь розвитку та економічні межі суспільного поділу праці, в свою чергу, залежать від можливостей досягнення структурної збалансованості економічних зв’язків, їхнього рівноважного стану. Взаємозв’язок між економічною рівновагою і суспільним поділом праці характеризується тим, що досягнення першої є умовою вдосконалення макроструктури суспільного виробництва. Об’єктивну зумовленість характеру і рівня розвитку суспільного поділу праці й процесів, для яких він є матеріальною основою, можливостей досягнення економічної рівноваги можна розглядати як один з найважливіших законів ринкової економіки.

За змістом система економічної рівноваги багаторівнева. В економічній теорії розмежовують рівновагу обміну, виробництва, розподілу та споживання. У сукупності вони формують загальну систему економічної рівноваги відтворювального процесу. Одночасно виділяються умови статичної рівноваги й умови рівноваги економіки, що динамічно розвивається. При цьому статичну рівновагу розглядають не як самоціль, а лише як попередню сходинку до визначення принципів збалансованості економічних процесів, що реально розвиваються. В теорії також виділяють поняття повної та часткової, тимчасової та постійної рівноваги.

Стан економічної рівноваги не статичний. Структурні зв’язки динамічні, завдяки чому здійснюється удосконалення їх. За своїм характером ринкова рівновага завжди відносна. Тому економічний розвиток може бути зображений як циклічний рух від рівноваги, яка склалася, до порушення її і далі до формування на більш високому рівні нової рівноваги більш складного порядку.

У теорії циклічності рівновагу розглядають як вихідний стан економічної динаміки. Коли структурні порушення відтворювальних зв’язків досягають критичної величини, відбудова стану рівноваги здійснюється стрибкоподібно – через економічні кризи. В цьому випадку економічні кризи виконують функцію специфічного інструменту насильницького подолання диспропорцій, що виникли, і відбудови порушеної рівноваги. Відновити порушену рівновагу можна не тільки насильницьким, кризовим, а й еволюційним шляхом, оскільки рівноваги можна досягти і на основі застосування засобів антициклічної політики держави та міждержавних об’єднань. Можливість вирівнювання кривої економічного зростання на інституціональній основі не дає підстав вважати можливим усунення факторів циклічності. Дія останніх є суб’єктивною, і їх слід обов’язково враховувати в економічній політиці. Отже, економічна політика як на мікро-, так і на макрорівні управління повинна містити в собі антициклічні елементи.

Циклічність як об’єктивна закономірність економічного розвитку є багатоструктурною за своїм змістом. З урахуванням тривалості розрізняють короткочасні, або малі (3–4 роки), середні (7–11 років) і великі економічні цикли (40–60 років).

Під «циклом» розуміється сукупність явищ та процесів, які складають коловорот протягом визначеного відрізку часу. Це поняття стосовно дослідження глобальних політичних процесів набуває додатковий зміст, розуміється не як простий коловорот, внаслідок якого соціальна система повертається до попереднього стану, а як коловорот з деякими змінами у стані системи, тобто розвиток по спіралі. Під «хвилею» традиційно розуміються коливальні рухи в фізичному або соціальному середовищі, а також процес розповсюдження цих рухів у просторі. Таким чином, поняття «циклу» відображає, перш за все, часовий аспект соціальної динаміки, тобто представляє послідовність змін, тоді як поняття «хвилі» пов’язується, перш за все, із змінами у просторі.

У структурі економіки особливо рельєфно виражені середні цикли, що справляють найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів. У зв’язку з цим середні цикли не без підстави називають базисними.

За своїм змістом середні цикли являють собою економічні цикли відтворювального процесу; вони відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу та споживання в їхній органічній єдності. Цим зумовлюється багатомірність циклічних коливань. Її розвиток характеризують такі показники:

– динаміка валового національного продукту і національного доходу;

– динаміка промислового виробництва;

– динаміка зайнятості; динаміка завантаженості виробничих потужностей;

– динаміка реальних доходів населення.

Важливими показниками циклічності є динаміка норми прибутку (рентабельності), а також інших показників, що характеризують економічну ефективність відтворювального циклу.

Матеріальною основою циклічності відтворювального процесу (середніх циклів) є фізичне оновлення основних засобів виробництва і, насамперед, їхньої найактивнішої частини – знарядь праці.

Важливою особливістю ринкової економіки є її нестабільність, що проявляється в циклічному чергуванні піднесень і спадів у економіці.

Причинами циклічності є: періодичне виснаження автономних інвестицій; ослаблення ефекту мультиплікації; коливання обсягів грошової маси; відновлення «основних капітальних благ» і т.д. У сучасній макроекономічній науці відсутня інтегральна теорія економічного циклу й економісти різноманітних напрямів концентрують свою увагу на різних причинах циклічності. Проте більшість економістів вважають, що рівень сукупних витрат безпосередньо визначає рівень зайнятості та виробництва. При цьому чинники сезонних коливань ділової активності в деяких галузях (у сільському господарстві, будівництві і т.д.) виключаються. Основними фазами економічного циклу є підйом і спад, у ході яких відбувається відхилення від середніх показників економічної динаміки.

Економічний цикл – постійне повторення періодів підйому і спаду економічної активності, що відбивається через зміни взаємозалежних показників – темпу економічного росту, рівнів зайнятості, виробництва й інфляції. Періодичні зльоти і падіння ринкової кон’юнктури, насамперед, виявляються в різноманітних формах невідповідності попиту і пропозиції. Основними характеристиками циклу є його причини, фази (пожвавлення, бум, спад, підйом), динамічні параметри, частота повторення, амплітуда показників ділової активності. До зовнішніх (екзогенних) чинників циклічності відносяться виробники, що генерують початкові імпульси, (науково-технічні відкриття, міграція, динаміка населення, нові джерела ресурсів); до внутрішніх (ендогенних) чинників – модифікатори імпульсів у рамках пофазних коливань (зміни споживання й інвестицій). У сучасній теорії циклу виділяють дво- і чотирифазну модель економічного циклу. Економічний цикл розбивається на такі фази:

– криза. Спостерігається спад виробництва, тобто зменшення обсягів випуску продукції. Рівень зайнятості зменшується, ставка заробітної плати знижується, ставка відсотка підвищується, знижуються темпи економічного росту;

– депресія. Спад виробництва припиняється. Рівень зайнятості падає. Обсяг інвестицій скорочується, тому що скорочується національний доход. Ставка відсотка зменшується;

– пожвавлення. Випуск продукції збільшується до перед кризового рівня, тобто спад виробництва заміняється піднесенням. Рівень зайнятості починає зростати, ставка відсотка зростає, ціни зростають;

– підйом. Обсяги виробництва збільшуються до нового максимального рівня, що перевершує передкризовий. Зайнятість досягає природного рівня. Ціни ростуть, ставка відсотка збільшується, ставка заробітної плати збільшується, збільшується обсяг інвестицій, спостерігається економічний бум.

Барометр економічний – система економічних показників, що відображають стан кон’юнктури ринку й дають можливість скласти прогноз його розвитку на близьку чи довгострокову перспективу для ринків товарів, цінних паперів і послуг.

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі (малі), якщо коливання ділової активності триває 2–3 роки; середні, якщо коливання ділової активності триває 8–10 років; довгі (великі хвилі Кондратьєва), якщо коливання ділової активності триває 48 – 55 років. Короткі (малі) цикли пов’язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Середні (промислові) цикли пов’язані зі зміною попиту на засоби виробництва. Матеріальною основою періодичності середніх циклів є необхідність оновлення основного капіталу. Особливістю промислового циклу є коливання темпів зростання ВНП за період часу, коли економічна система проходить чотири послідовні фази: пожвавлення, підйом, бум, падіння (рис. 5.1).

Серед найважливіших причин циклічності в економіці більшість економістів називають коливання співвідношення між споживанням та інвестиціями.

Рис. 5.1. Циклічність економічної динаміки

Економічний цикл складається з таких фаз:

1. Підйом. Випуск збільшується до нового максимального рівня, який перевищує передкризовий. Рівень зайнятості вищий від природного. Ціни зростають, ставка процента збільшується, зростає заробітна плата, збільшується обсяг інвестицій, спостерігається економічний бум.

2. Криза (падіння). Спостерігається падіння виробництва. Рівень зайнятості знижується, заробітна плата зменшується, ставка процента підвищується, знижуються темпи економічного зростання.

3. Депресія. Падіння виробництва призупиняється. Рівень зайнятості падає. Обсяг інвестицій скорочується. Ставка процента зменшується.

4. Пожвавлення. Випуск продукції збільшується до передкризового рівня, тобто спад виробництва змінюється підйомом. Рівень зайнятості починає зростати, ставка процента збільшується, ціни також підвищуються.

2. Основи методики кон’юнктурних досліджень

Вивчення економічної кон’юнктури країни чи окремого ринку послуг необхідно для того, щоб правильно оцінити її поточний стан, передбачити можливі зміни і розробити відповідну стратегію розвитку. Основою досліджень є визначення і оцінка впливу окремих факторів на кон’юнктуру, а також виділення показників, які найбільш точно характеризують їх стан за період, що досліджується. Формою подання результатів дослідження кон’юнктури є кон’юнктурний огляд чи довідка. Він дає уявлення про основні особливості розвитку, з’ясовує причино-наслідкові зв’язки між різноманітними факторами і показниками, розкриває загальні закономірності розвитку кон’юнктури.

Дослідження кон’юнктури ринку виконується в такій послідовності:

1. Дослідження основних рис і особливостей ринку.

Для цього ринки поділяють за такими ознаками:

– за ступенем організації ринкової інфраструктури: організовані (банківська система, товарні ярмарки, система науково-технічних послуг) і неорганізовані (основані на прямих зв’язках суб’єктів ринку);

– за функціональним призначення товарів: товарні (машин і обладнання, сировини, товарів широкого попиту), факторів виробництва: землі, нерухомості, праці, кредитно-грошових інвестицій, машин і обладнання, послуг (транспортних, населенню, науково-технічних);

– за територіальною ознакою: місцевий, регіональний, національний, міжнародний;

– обсягами продажу товарів, надання послуг, ступенем конкуренції: ринок чистої конкуренції, конкурентний ринок, ринок монополістичної конкуренції, олігополія, чиста монополія.

2.Вибір (розроблення) методів вивчення кон’юнктури.

Методи кон’юнктурних досліджень поділяють на такі групи:

– методи економічного загальносистемного аналізу: порівняння, візуально-графічні, балансовий, формально-логічний;

– економіко-математичні методи: загальноматематичні методи розрахунку економічних показників, методи математичного моделювання;

– економіко-статистичні і методи математичної статистики: аналіз динаміки кон’юнктури, регресійно-кореляційний аналіз, експертні методи.

3.Збір і накопичення кон’юнктурної інформації.

Збір і накопичення інформації проводиться методами ринкових маркетингових досліджень.

4.Аналіз кон’юнктури виконується за такими напрямами:

– аналіз динаміки і циклічності економічних процесів;

– аналіз загальногосподарської кон’юнктури;

– аналіз рівня і динаміки цін, а також цінових показників кон’юнктури;

– дослідження попиту і пропозиції;

– дослідження особливостей поведінки суб’єктів ринку;

– оцінка потенціалу та основних пропорцій ринку;

– оцінка підприємницького ризику.

5.Прогноз кон’юнктури.

Прогнозування кон’юнктури здійснюється за допомогою загальноприйнятих методів маркетингового прогнозування.

2. Особливості дослідження кон’юнктури окремих видів ринків

В основу дослідження ринку готельних і ресторанних послуг покладено декілька видів аналізу:

1)системний: дозволяє встановити порядок дослідження ринку за допомогою системних понять (схема, компонент, елемент, структура, функція, організація);

2)процесуальний: відтворює закономірні, послідовні зміни економічних явищ;

3)хронологічний: дозволяє відокремити та проаналізувати просторові взаємозв’язки та взаємодії.

Методичні засади дослідження ринку готельних і ресторанних послуг. Багатоаспектність діяльності в сфері надання готельних і ресторанних послуг.

Методика дослідження ринку готельних і ресторанних послуг відповідає сутності галузі як суспільного явища з властивою їй полікомпонентністю, структурованістю, ієрархічністю та поліфункціональністю системи.

Методика дослідження ринку відображає багатоаспектність діяльності в сфері надання готельно-ресторанних послуг відповідно до специфіки кожної складової галузі, особливостей внутрішнього та міжнародного ринку послуг.