Рослинний та

тваринний світ України

ПЛАН

1. Рослинний світ.

а) Загальна характеристика рослинного світу України.

б) Історія розвитку рослинного світу нашої держави.

в) Геоботанічне районування.

г) Господарське значення рослинності України.

2. Тваринний світ.

а) Загальна характеристика рослинного світу України.

б) Історія розвитку нашої батьківщини.

в) Зоогеографічне районування суходолу України.

г) Тваринний світ у водоймах України

д) Господарське значення тваринного світу.

Рослинний світ України багатий та різноманітний; характеризується певним флористичним складом та будовою рослинного покриву. Природна флора України налічує близько 30тисяч видів нижчих та вищих рослин. З них водоростей близько 4000 тисяч, грибів та міксоміцетів - понад 15 тисяч, лишайників понад 1 тисячу, мохоподібних – близько 800, а вищих судинних - 4523 види. Видовий склад рослин постійно уточнюється. Так, протягом 19-20 століть описано 1180 видів вищих рослин, знайдених на території України. З них за роки радянської влади 840. Рослинний світ держави поповнюється інтродукційними видами.

У флорі вищих судинних рослин України нараховується 76 видів дерев, 270 видів кущів, 2856 багаторічних, 329 дворічних 984 однорічних трав’янистих рослин. З них близько 600 видів рослин ендемічні для України. Також 600 видів є рідкісними, зникаючими та потребуючими охорони, а 151 вид занесено до Червоної Книги України.

Під впливом господарської діяльності людини природний рослинний покрив значно змінився: (скрізь за виключенням декількох заповідних ділянок) розорені степи, на значних площах викорчувані та замінені сільськогосподарськими угіддями ліси, висушено багато боліт. Природна рослинність зберегла лише на 19 млн.га., де ліси займають понад 8 млн.га., луки – 7.7 млн.га і природні угіддя понад 3 млн.га. На даний час в державі культивується понад 1 тисяча видів рослин, а понад 200 видів є адвентивними рослинами, а 700 видів зустрічаються як бур’яни.

Розподіл видів природної флори на території України.

Солончаки – 5%

Відслонення 5%

Болота ,узбережжя -20%

Рудеральні та бур’яні угруповання 15%

Степи - 20%

Суходільні та заплавні луки 15%

Ліси, галявини, узлісся, прилуки - 30%

Історія розвитку рослинного світу України бере початок з далекого минулого. Сучасний світ рослин нашої батьківщини сформувався у процесі еволюції кайнозойської рослинності, яка була тісно пов’язана з історичними змінами природних умов. Горотворчі тектонічні процеси, неодноразові трансгресії палеогенових та неогенових морів, антропогенні зледеніння відіграли значну роль у формуванні сучасних рослинних угруповань та їх територіальних розміщень. В пізньому крейдовому періоді з’явилися найдавніші ореофільні покритонасінні, що ознаменувало початок кайнофіту. Флора пізнього крейдового періоду - палеоцени, за своїм складом була ще дуже далека від сучасної, хоч більша кількість крейдових покритонасінних належить до існуючих зараз сімей та навіть родів. В еоцені розвивалася вічнозелена флора з багатьма пальмами, лавровими, миртовими, протейними, тропічними видами дубів та інших. Рослинність де – інде мала риси скерофільності. В кінці олігоцену поряд з багато чисельними субтропічними елементами панівну роль починають гради широколисті листопадні деревні рослини. Серед хвойних були поширені представники соснових та таксо дієвих. Помірно теплолюбні листопадні ліси стають панівним типом рослинності. На початку неогенового період рослинність набуває риси помірної широколистяної, широколистяно-хвойної з великою кількістю листопадних форм, серед яких домінують дуби, буки, каштани, горіхові, березові; зустрічаються також тюльпанне дерево, лавр, евколітія. В міоцені на Заході України та Криму набули поширення лаврові, а серед хвойних – сосна, секвоя, болотний кипарис. В кінці міоцену для рівнин півдня України була характерна трав’яна рослинність з деревними заростями в долинах річок. В пліоцені помірно теплолюбні листопадні ліси збереглися в Карпатах, в північно-західних районах території нашої Вітчизни росли соснові ліси з переважанням темнохвойних порід та домішкою листопадних порід. На Сході України на початку понтичного століття панувала рослинність відкритих просторів, а в другій половині дубові та хвойні ліси. В кінці ж цього часу тут розвивалася „лісостепова” рослинність зі значною домішкою теплолюбних рослин. В кінці пліоцену на значній території держави, а особливо у південній частині почала переважати трав’яниста степова рослинність, склад лісової рослинності біднішає та наближається до раннього антропогенового, однак у складі пізньопліоценових лісових угруповань ще зберігається у невеликій кількості реліктові форми (болотний кипарис, вощанки, горіхові, тутові).

У антропогені йде формування сучасних ділянок флори та рослинності. Розвиток та формування рослинності плейстоцену відбувалися під впливом зміщення льодовика, саме тому склад плейстоценової рослинності чітко відображає холодні та теплі фази. Під час похолодань були поширенні так звані холодні степи, і значними ділянками березово-соснових лісів. Широколистяні теплолюбні породи зберігались у сприятливих для їх зростання місцях. У теплі фази раннього та середнього плейстоцену на території держави розповсюджувалися широколистяні хвойні ліси, більшість території була зайнята лісостеповою рослинністю, на півдні – різнотравно злаковими степами. У пізньому плейстоцені зменшуються території, зайняті лісовою та лісостеповою рослинністю, степові угруповання поширюються на півдні та на сході України. У галацені відбувалося розселення лісової рослинності, при чому у ранньому періоді переважали соснові та сосново-березові ліси, в середньому – широколистяні породи, в пізньому – вологолюбні рослини. Таким чином, протягом голоцену рослинність набула вигляду, що близький до сучасного.

Основні закономірності територіального розподілу рослинного світу визначається загально кліматичними та едафічними умовами, геологічною історією, особливостями флорогенезу та іншими факторами. В рослинному покриві території України виражені наступні рослинні зони: лісова з підзонами змішаним та широколистих лісів, лісостепова, степова з підзонами різнотравно - типчаково-ковилових та злаково полинних степів та середземноморська лісова. Розподіл рослинності в українських Карпатах та Кримських горах характеризується чітко вираженою висотною поясністю.

План

Лісова зона

Лісостепова зона

Степова зона

Географічне положення

Охоплює північну частину держави та за геоботанічним районуванням відноситься до Європейської широколистяної області, Східно- європейської широколистяної провінції

Розташована південніше лісової від Опісля та Дністра до східного кордону країни. За геоботанічним районуванням відноситься до Європейсько Сибірської лісостепової області Східно Європейської провінції.

Розташована на південь від Лісостепу до берегів Чорного та Азовського морів та передгірь Кримських гір. Вона є частиною Східно європейської геоботанічної провінції степової області.

Рослинність

Соснові, дубово-соснові, грабово-соснові, вільхові, березові, ялинкові, дубові, яглице букові ліси.

Ковила, осока, шавлія, адоніс, вероніка; дубово-грабові, кленово-липові соснові ліси; кущі.

Ковила, кущі, вівсяниця, полинь, злаки і різнотрав’я

Вплив діяльності людини

Висушення боліт, вирубування лісів.

Розорювання земель, вирубування лісосмуг.

Розорювання земель

Природо

охоронні території

Швацький національний природній парк, рівненський природний заповідник, Поліський природний заповідник, Деснянсько-Старогудський національний природній парк, Черемиський природний заповідник

Природний заповідник Розточчя, національний природний парк Яворівський, природний заповідник Медобори, природний парк Подільський Товтри, Канівський заповідник, Михайлівська Цілина (заповідник)

Український степовий заповідник, Луганський заповідник, Чорноморський заповідник, Асканія – Нова, Дніпровсько-Орільський заповідник, Дунайський заповідник, Азово-Сиваський національний природній парк.

Геоботанічне районування.

Українські Карпати

Кримські Гори

Географічне положення

Разом з Передкарпаттям Українські Карпати є під провінцією Середньо -Європейської геоботанічної провінції, широлколистяно-листової зони розташованої на Заході України.

Ці гори є геоботанічною під провінцією Середземноморської лісової зони. Розташовані на Кримському півострові і займають територію площею 750 тисяч гектарів.

Рослинність

Тут нараховується близько 2100 видів судинних рослин. За виключенням нижнього поясу майже повністю вкриті природною рослинністю, що поділена на 5 поясів: перед гірський лісовий (дубових лісів), нижньогірсько-лісовий (букових лісів), верхньо-гірськолісовий (ялинкових лісів) , субальпійський та альпійський.

Кримські гори найбільш багаті за своїм видовим складом судинних рослин. Найбільша площа вкрита лісами, а найменша – луговими степами та рослинами кам’яних відслонень. В гірському Криму також росте багато рідкісних та ендемічних видів.

Природоохоронні території

Карпатський національний природний парк Синевир, Карпатський біосферний заповідник , національний природний парк Вижницький, природний заповідник Горггани, національний природний парк Сколівські Бескиди, Міжнародний біосферний заповідник Східні Карпати, національний природний парк Гуцульщина

Кримський природний заповідник, ялтинський гірсько-лісовий заповідник, Карадаський природний заповідник , природний заповідник Мис Мартьян, Нікітський ботанічний сад.

6% 34%

20%

40%

Українські Карпати Гірський Крим

Лісостепова зона

Лісова зона

Степова зона

Природна рослинність України має велике народногосподарське значення. Ліси відіграють важливу кліматостабілізуючу, водоохоронну, протиерозійну, санітарно-гігієнічну роль, слугують джерелом деревини для будівництва меблевої, целюлозну – паперової та хімічної промисловості. Рослинність заплавних та суходільних лук і полонин має кормове значення для тваринництва. Болота мають чимале водорегулююче значення, є джерелами торфу. Природні рослинні угруповання використовуються як база для бджільництва, мисливчого господарства та заготівлі дикорослих корисних рослин. У складі флори держави нараховуються понад 800 видів лікарських рослин, що використовуються в народній та науковій медицині. Понад 250 видів вітаміноносних більш ніж 200 видів дикорослих плодово-ягідних, горіхоплідних, салатних, пряно смакових рослин. Харчових рослин на території України понад 400 видів (олійних понад 300 і понад 100 танідоносних). 25% від загальної кількості видів усієї флори складають кормові рослини , приблизно у такій же кількості представлені медоносні рослини. У складі флори є близько 600 видів отруйних рослин, понад 700 видів бур’янів, а також гриби паразити - збудники хвороб сільськогосподарських тварин та людини.

Величезне значення має флора культурних рослин, зокрема сільськогосподарських культур, в тому числі зернових, технічних, плодово-ягідних, овочевих, баштанних. Поширюється культивування деяких нижчих рослин та грибів, водоростей. Продовжується дослідження корисних дикорослих рослин, їх флори, запасів, шляхів раціонального використовування, а також введення в культуру найбільш цінних у господарському відношенні.

Проблеми флори та рослинності на Україні розробляють в Інституті ботаніки АНУ, ботанічних садах, на кафедрах університету, педагогічних інститутів.

Тваринний світ держави відрізняється багатим видовим складом, що визначається різноманіттям природних умов. В межах України за приблизними підрахунками відомо близько 44800 видів тварин ( враховуючи акваторії Чорного та Азовського морів).

Чисельність видів та особливості територіального розміщення фауни визначається не тільки різноманіттям сучасних екологічних умов, але і геологічної історії держави.

Формування наземної фауни на території України пов’язане зі зміною ландшафтів клімату еволюцією ґрунтового та рослинних покривів. Специфічні особливості видового складу сучасної фауни та її територіального розміщення чітко проявилися лише на початку голоценової епохи, коли клімат, рельєф, загальний характер гідрографічної системи та рослинність набули сучасних рис. У палеогеновий період значна територія України була вкрита морем, Подальша трансгресія якого відбувалася в кінці палеоценової та особливо в еоценову епоху. Такі умови не сприяли розвитку наземної фауни; її викопні рештки майже не збереглися. На основі узагальнення даних отриманих при вивчені палеозоологічних матеріалів суміжних територій, схожих за фізико географічними умовами, можна стверджувати, що в еоцені ссавці були представлені примітивними формами, переважно сумчатами. На території сучасної Голарктичної біосферної ділянки були поширені примітивні представники 15 рядів плацент них ссавців. З них 7 рядів, прогресивно розвиваючись збереглись до нашого часу (комахоїдні, шерстокрилі, примати, неповнозубі, зайцеподібні, гризуни, хижаки). Вимерли хижі креодонти, первісні копитні. В палеогенових морях, що покривали територію України, панівне місце займали форамініфери та радіолярії. Багато чисельними були також черевоногі та особливо двостулкові молюски, ракоподібні, зокрема десятиногі, а також морські їжаки, акуло подібні, кісткові риби. В еоценових відкладеннях на околицях Канева та Києва знайдені залишки акуло подібних та кісткових риб, крокодила, морських черепах, а також скелет велетенського хижого кита - зеоглодона. Вивчення викопної фауни бурштинів з еоценових відкладень Українського Полісся свідчить про поширення в той час комах та пауків. В олігоценову епоху зі збільшенням площі суходолу багатше та різноманітніше ставав тваринний світ. Палеонтологічні дані про наземну олігоценову фауну України, а головне, палеонтологічні матеріали суміжних територій, свідчать про те, що в той час тут існували скорпіони, сінокоси, кліщі, багатоніжки, наземні молюски, ящірки, птахи, ссавці.

В кінці неогенового періоду внаслідок підняття суходолу та регресії моря територія України досягла майже сучасних розмірів. Степові простори та суміжні прибережні лісисто - болотисті біотопи нашої держави населяли представники гіппаріонової фауни, в тому числі гіпаріони та інші представники родини конячих, мастодонти, палеотрагуси, барани, антилопи, бики та інші види порожнисторогих. Тут також мешкали представники родин, нащадки яких і зараз водяться на території України чи за її межами. Фази похолодання в кінці неогену призвели до вимирання реліквів. Замість них розвивались нові типові антропогенові групи слонів, справжніх биків, однопалих первісних коней та травоїдних тварин, що пристосувалися до харчування степовою рослинністю. Протягом антропогенового періоду тваринний світ України також піддавався значним змінам. Внаслідок загального похолодання, особливо у другій половині плейстоценової епохи, відбувалися зміни характеру рослинності, що призвело до вимирання теплолюбних тварин неогену та до появи холодолюбних форм. У середньому та пізньому плейстоцені велика територія України представляла собою сурову та суху степотундру, навіть її південні райони носили характер холодного переглеціального степу. До складу фауни входили холодостійкі тварини представники мамонтової фауни, типові мешканці сучасної тундри, а також лісові, лісостепові, степові тварини та багато наземних молюсків. Фауна плестоцену об’єднувала більшість родів та чисельні види хребетних та безхребетних тварин, що збереглися до нашого часу. В голоцені суходіл та моря, що омивали береги України, набули сучасного обрису, сформувалися сучасні фізико-географічні зони. Тваринний світ зберігав характер збіднілої мамонтової фауни. Найбільш помітними представниками якої на той час були первинний кінь, кулан, первинний зубр, сайгак, благородний олень. Еволюція природних умов, а також рід народонаселення та відповідне зростання впливу антропічних факторів призвели до об’єднання видового складу мисливчо-промислової фауни, особливо помітного з першого тисячоліття нашої ери. Ще на початку цього тисячоліття північний олень перестав заходити на Україну навіть під час зимових міграцій; у 16 столітті тут не стало кулана; у 17 столітті був винищений тур та витіснений за меж України зубр; у 19 - зникли летяга, тарпан, жовтий ховрах, іншохребетні, зокрема в Українських Карпатах – серна , байбак, заєць біляк, біла куропатва, В Гірському Криму – дикий кабан; у 20 столітті на території нашої держави також перестала зустрічатися росомаха. Зміни, внесені до первинних біоценоз сільськогосподарським виробництвом призвели не тільки до зникнення багатьох видів диких тварин, але і появи інших видів, зокрема шкідників культурних рослин. За останнє сторіччя ці процеси посилились. До першого видання Червоної Книги 1976 року було занесено 29 видів ссавців, 28 – птахів, 6- плазунів, 4-земноводних, 18 видів комах.

Більша частина території держави за біографічним районуванням належить до Європейської під області Голарктичної області; тільки Кримські гори та південне узбережжя Криму відносять до Середземноморської під області. Порівняльний аналіз видового складу сучасної наземної фауни та закономірностей розміщення окремих таксонів тварин дає підставу виділити на території України 3 зоогеографічних округи – Поліський, Український лісостеповий та Український степовий, що лежать в рамках відповідних фізико-географічних зон та три поза зональних зоогеографічних округи – Азово - Чорноморський прибережний, Кримський гірський та Карпатський гірський. До складу фауни України входять багато видів тварин , поширених на всій або майже на всій території держави. Серед найбільш відомих із ссавців – їжак звичайний, ласка, лисиця, заєць русак, хатня миша, косуля звичайна; з птахів – качка звичайна та сіра, горлиця звичайна, голуб лісовий, зозуля звичайна, зимородок звичайний, ворона сіра, галка, шпак, зяблик, горобець, синиця велика, ремез, соловей звичайний, ластівка звичайна; з плазунів – вуж звичайний, мідянка звичайна; з земноводних – жаба озерна, жаба зелена; з молюсків – янтарка звичайна, деякі види слизунів; з комах – бабка плоска , коромисло синє, ведмедька звичайна, травневий жук, муха хатня, кропивниця. В різних зоогеографічних округах та навіть районах густина популяцій вищезазначених звичайних видів тварин неоднакова та служить для характеристики округів.

Поліський зоогеографічний округ

Внаслідок посиленого сільськогосподарського освоєння цього краю, в тому числі заміни старих лісів молодняками, вирубки дуплистих дерев використання отрутохімікатів для боротьби зі шкідниками природні умови настільки змінились, що типові представники лісових біоценозів, характерні для зоогеографічної під області тайги, стали рідкими та випадковими в Українському Поліссі. Збіднінню мисливчо –промислової фауни сприяло також значне посилення фактору занепокоєння тварин. Зміна біоценозів відбилася на таких видах як білка, сіра та лісова соні, дятли зелений та сивоголовий. Кількість деяких мисливчо промислових тварин почала тут збільшуватися завдяки здійсненню природоохоронних заходів. В лісових масивах, водно болотяних біотопах та на окультурених землях Полісся зустрічається також горностай, норка, синиці чорна та чубата, журавель сірий, вальдшнеп, крачка білокрила, гадюка звичайна, жаба очеретяна, наземні молюски, комахи.

У Поліссі зустрічається також багато тварин, що характерні для Лісостепу. Число видів лісостепової та навіть степової фауни значно підвищилось у зв’язку з вирубуванням лісів.

Український лісостеповий зоогеографічний округ

Фауна цього округу характеризується змішуванням лісових та степових тварин. У лісостеповій зоні є багато представників фауни , які поширені в основному у ній та мало чисельні у іншій зоні. Це кріт звичайний, землерийки, їжак звичайний, заєць русак, полівка сіра, хом’як звичайний, голуб лісовий, іволга, пістряві дятли середні та малий, черепаха європейська, жаба сіра. Звичайними комахами для цього зоогеографічного округу є капустяний клоп, хрущі, білянки, шовкопряди, дикі бджоли, оси, мурахи та комарі. Для закарпатської ділянки лісостепу характерні також піщуга короткопала, горлиця кільчаста, яка за останнє десятиріччя розселилася і на Правобережжя. В Лісостепу України проходять кордони реалів ряду тварин.

Український степовий зоогеографічний округ

Цей округ відрізняється багатим видовим складом тварин; в той же час кількість специфічних видів тут обмежена. З ссавців зустрічаються їжак вухатий, борсук степовий, перев’язка. Серед шкідливих гризунів, окрім ховрахів зустрічаються миша сіра, хом’як звичайний, які при масовому розмноженні наносять великої шкоди сільському господарству. З птахів характерні дрохва, степовий орел, степовий співочий жайворонок, вівсянка червоноголова, рожевий шпак степовий.

Серед поширених і в інших зонах птахів звичайні степовій зоні куропатва сіра, перепел, а в населених пунктах – представники сімейства воронових , горобець та сич хатній, шпак звичайний, та інші мілкі комахоїдні птахи. З плазунів та земноводних частіш за все зустрічаються ящірка зелена та кримська, вуж водяний , полоз жовточеревий, гадюка степова, жаба озерна та жаба зелена. Степова фауна молюсків представлена окремими видами родів равлик, геліцела, хондрила, теба. Характерними комахами є багато чисельні саранові, серед яких немало шкідників сільського господарства; також дуже шкідливі клоп-черепашка, лускуни, озима совка, луговий метелик та кровосисні двокрилі. Звичайні й корисні комахи: дикі бджоли, джміль степовий, мурахи. Для степу Криму, як і степової зони в цілому характерні хом’як, полівки, миша сіра, їжак, лисиця, степовий жайворонок, вівсянки, перепел, куропатва сіра, дрохва. Зустрічаються багато ендеміків серед комах три види тарганів, кримський богомол, немало коників, зокрема білокрила кримська дибка, місцеві форми бабок, жуків.

Український Карпатський гірський зоогеографічний округ

Українські Карпати населені в основному представниками лісової фауни. Серед них багато видів тварин, що зустрічаються в Українському Поліссі – білка, водяна полівка, рябчик, глухар, трьохпалий та білоспинний дятел, що представлені в Карпатах місцевими підвидами. Альпійська фауна Українських Карпат погано розвинена за їх незначної висоти. З ссавців для Альпійського поясу характерно лише полівка сніжна, хоч і вона спускається до соснового криволісся. Більшість ссавців мешкають у всіх висотних поясах Карпат, окрім Альпійського; густина їх популяцій у різноманітних поясах різна. Так наприклад, з тварин, що населяють полонини, - буро зубки звичайна альпійська та мала, лісова полівка руда, водяна полівка, беззубі миші жовтоголова та лісова, - тільки бурозубка альпійська та полівка підземна знаходять тут для себе найкращі умови проживання. До видів з високою пристосованістю до умов поясів Карпат належать, окрім згаданих, їжак, кажан північний, ведмідь, вовк, лисиця, ласка, куниця лісова, горностай, зрідка – видра, рись, кішка лісова, заєць рисак, білка, соні. В букових та ялинкових лісах мешкають олень, косуля, кабан дикий; в минулому водилися зубр та лось. Панівна більшість рукокрилих заселяє пере гірський пояс змішаних лісів, не піднімаючи у гори. У розселені птахів також спостерігається повна відповідність висотним поясам. Так , у альпійському поясі Українських Карпат гніздяться коник гірський і тинівка альпійська; в більш низьких поясах та Передкарпатті – тетерів, глухар, рябчик, голуб лісовий , горлиця, орли карлик та беркут, корольки жовтоголовий та червоноголові та інші. Фауна ж плазунів порівняно бідна. Її представляють ящірки живородна та зелена , вужі звичайний та водяний, мідянка, гадюка звичайна. Із земноводних водяться тритон карпатський (ендемік), тритон альпійський, саламандра плямиста, також поширені жаба трав’яна та звичайна квакша. Фауна наземних молюсків Українських Карпат нараховує близько 100 видів, понад 15 з яких ендемічні.

Кримський гірський зоогеографічний округ

У складі фауни цього округу, куди входить і Південний берег Криму, є види що поширені у суміжній Європейській під області, а також значна кількість реліктів середземноморського походження. Тривале територіальне ізолювання Гірського Криму призвело до утворення місцевих форм тварин. У лісах Кримських гір зберігся в дикому стані олень звичайний кримський. Тут також водяться косуля звичайна, кабан дикий, куниця кам’яна ласка (кримська форма) борсук, заєць русак, акліматизовані – муфлон європейський та білка – телеутка. Зустрічається в цьому окрузі білозубка мала та мало черева, рукокрилі беззуба миша жовтогорла та інші ссавці, регіони поширення яких виходять за межі Кримського півострова. Орнітофауна Гірського Криму багата та має риси середземноморської фауни. Характерними, хоч і рідкісними у теперішній час, є гриф чорний, голуб сизий , середземноморський підвид сича хатнього, сойка кримська , вівсянка гірська. На сухих, кам’янистих схилах зустрічаються ящірка кримська, голопалий гекон середземноморський, полоз леопардовий, жовтопузик безногий. Серед наземних молюсків Гірського Криму багато ендеміків, а також понтичних середземноморських видів та видів що поширені в Європейські під області. Немало ендеміків і серед комах, тільки в Криму, зокрема на Південному березі зустрічається скорпіон кримський. Ракоподібні кримських печер представлені двома видами веслоногих та чотирма видами мокриць, що є неогеновими реліктами.

Азово -Чорноморський зоогеографічний округ

Цей округ охоплює морські узбережжя (окрім Південного берегу Криму). Для них, як і для узбережжя Сивашу типові тушканчик трипалий, ховрах малий, степова полівка звичайна, кролик дикий, кажан двокольоровий. В Азово-Сиваському заповідно мисливчому господарстві та на інших охоронних територіях розводять оленів звичайного та плямистого, лань, сайгака, майбака, норку, ондатру; з птахів тут водяться фазан звичайний , журавель красень-степовий, що також зустрічається на північному узбережжі Карканітського заливу Чорного моря та Керченському півострові. На степових та лісостепових ділянках всього округу зустрічаються куропатка сіра, дрохва, стрепет. Звичайними гніздовими птахами морського узбережжя та прилеглих островів є пеганка, качка звичайна та сіра авдотка степова, чайки срібляста та тонкодзьоба, крачки – мала, чубата, пістрявоноса. У Криму

та заповідних Астакінських плавнях та у низинах Дунаю збереглися рідкісні огарі Невеликими колоніями на острівках та пісчаних косах поселяються де – не - де чеграви, поодинокими парами червононосий нирок, качка пилохвістка. У заплавній Дніпра нижче Каховки зустрічається на гніздуванні гоголь. Особливо багато водоплавних птахів спостерігається на лиманах під час перельотів та зимівель. Значну роль у охороні та раціональному використанні тваринного світу цього округу відіграють розташовані тут заповідники, заповідно-мисливчі, та мисливчі господарства. З плазунів у окрузі мешкають вужі звичайний та водяний, гадюка степова, водяна черепаха; жаба зелена та озерна, а також види, що поширені на всій території держави. Серед молюсків є як степові форми, так і види, що зареєстровані в Азово-Чорноморському окрузі, зокрема в його прибережній смузі. Характерні комахи –дибка степова, гнойовик кукурудзяний, апантел. Вздовж чорноморського узбережжя також зустрічається і павук каракурт.

Континентальні водойми відрізняються різноманіттям тваринного світу; за зоогеографічним районуванням входять до складу Чорноморського округу середземноморської під області. У складі фауни нараховується близько 6600 видів прісноводних та солонувато водних тварин, серед яких є різні за походженням фауністичні комплекси. Тут мешкають стародавні автохтонні форми. Основну масу складають види, що відрізняються палеарктичним голарктичним і навіть світовим поширенням; багато наземних тварин, зокрема комах, що пристосувалися до постійного чи фазового проживання у воді. Серед прісноводних тварин є морські емігранти, що перейшли до солонувато водного, а потім і прісноводого способу життя, а також прісноводно-морські риби, міграція яких пов’язана з їх нерестом. За чисельністю та видовим складом, особливо у водоймах із стоячою чи погано пливучою водою, перше місце займають комахи. Також різноманітні за видовим складом черв’яки, ракоподібні та молюски. Ендемічні для України деякі риби, мінога українська, молюски. Солонувато водна фауна характерна для водойм понто-азовської прибережної смуги, що об’єднує лимани, гирла річок, пригирлові опріснені ділянки моря та осолоненні приморські озера; її основу складають реліктові види, що є потомками сарматської та понто-каспійської фауни. Крім того тут мешкають атлантично-середземноморські емігранти та різні за походженням прісноводні тварини. Характерними є оселедці, бички, багато чисельні бокоплави, гіпанія, монодаква, мівкромеланія. Важливим складовим компонентом також є коловратки та гіллястовусі ракоподібні.

Тваринний світ Чорного та Азовського морів належить до Чорноморського округу Середземноморської під області Бореальної області. В теперішній час у Чорному морі відомо понад 2400 видів тварин, враховуючи солонувато водні. Панівна більшість видів вільноживучих тварин нащадки евритопних середземноморських виселенців, що мають північно-атлантичне походження та заселили Середземне море під час значного похолодання. Видовий склад фауни чорного та Азовського морів порівняно бідний, що пояснюється своєрідним гідрологічним режимом та низькими температурам взимку т на глибині. У Чорному морі немає представників багатьох видів, поширених у повно солоних морях. Більшість таксонів, що представлені кожний одним видом, зустрічається рідко та в основному у при босфорському районі; винятком є лише гребінник. Із Середземноморських виселенців поширеними у фауні Чорного моря є багатощетинникові кільчики, веслоногі рівноногі та десятиногі ракоподібні, риби, черевоногі та двостулкові молюски. Деякі середземноморські тварини поселившись у Чорне та Азовське моря знайшли тут особливо сприятливі умови для розвитку.

Тваринне населення Азовського моря за якісним складом (близько 400 видів). Типово морські тварини, що навіть є у Чорному морі у ньому відсутні. Порівняно багаті видами ракоподібні, а також риби. За походженням до складу фауни входять три групи тварин:

• середземноморські еврігалинні емігранти, що складають основну масу азовської фауни;

• понтокаспійські релікти;

• прісноводні еврігалинні види, зокрема напівпровідні та прохідні риби.

Тваринний світ держави вивчається в Інституті зоології та Сільськогосподарській Академії АНУ, на кафедрах університетів педагогічних інститутів.

Тваринний світ є одним із найважливіших компонентів природного середовища. Серед представників дикої фауни України є цінні види, які разом із сільськогосподарськими тваринами слугують джерелом отримання харчових продуктів, промислової, технічної, лікарської сировини. Тому корисні тварини є об’єктом масового розведення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Флора УРСР. К., 1936-1965р.

2. Окснер А.М., Флора лишайників України. К., 1956-68р.

3. Заверуха Б.В. Дикорослі рослини-джерело вітамінів. К., !966р.

4. Кондратюк Е.Н., Івченко С.И. Смык Г.К. Дикорастущие лекарственные и плодовые растения Украины. К., 1969р.

5. Щербак Н.Н., Земноводные и пресмыкающиеся. Симферопроль, 1966г.

6. Барбарис А.І., Дубовик О.М., Стрелко Д.В. Жир олійні рослини України К.,1973р.

7. Степи. Кам’янисті відслонення. Піски. К., 1973 р.

8. Геоботанічне районування УРСР. К., 1977р.

9. Фауна України К., 1956 -1885рр.

10. Татаринов К.А. Звірі західних областей України. К., 1956р.

11. Сокур І.Т. Ссавці фауни України та їх господарське значення К.,!960 р.

12. Воїнстинський М.А.Птахи К.,1984р.

13. Природа УРСР. Тваринний світ. К.,1985р.