МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра РПР

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

курсової роботи з дисципліни

“РКК та їх розвідка”

ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА БОКОВО-ХРУСТАЛЬСЬКОГО ВУГЛЕНОСНОГО РАЙОНУ ТА ПІДРАХУНОК ЗАПАСІВ КАМ’ЯНОГО ВУГІЛЛЯ ПО ПЛАСТУ l3.

Виконав

студентка гр. ОПГ- Я.В.Руденко

2010

РЕФЕРАТ

Пояснювальна записка курсової роботи містить сторінок, таблиці, додатків. Об'єкт дослідження: фрагмент ділянки центрального гірничого-промислового району та підрахунок запасів кам'яного вугілля по пласту l₃ .

Мета:

- закріплення знання та навичок читання креслень (гірничих об'єктів, планів, розрізів);

• отримання навичок оконтурювання на гіпсометричному плані запасів різних груп та категорій з ціллю підрахунку запасів корисних копалин;

• закріпити навички складання геологічної записки з виділенням та характеристикою важливих рис геологічної будови родовища, умов залягання вугільних пластів, що визначають вибір технології та найбільш раціональної системи розробки;

• навчитися використовувати сучасні методи виконання креслень, застосовувати ГОСТи, ЕСКД та інші правила та норми;

• навчитися самостійно аналізувати таблиці, текстовий матеріал, виконувати необхідні графічні документації;

Програма курсової роботи вміщає геологічну характеристику вугільного району та ділянки шахтного поля, побудови геологічних розрізів та гіпсометричного плану, геолого-економічні оцінки родовища.

ПЛАСТ, ВУГЛЕНОСНИЙ РАЙОН, ЗАПАСИ, ВУГІЛЛЯ, ОКОНТУРЮВАННЯ, ГІПСОМЕТРИЧНИЙ ПЛАН, СТРАТЕГРАФІЯ, ТЕКТОНІКА, ЛІТОЛОГІЯ.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ХАРАКТЕРИСТИКА ВУГЛЕНОСНОГО РАЙОНУ

1.1 Загальні відомості

1.2 Геологічна вивченість

1.3 Геологічна будова

1.4 Вугленосність

1.5 Якість вугілля

1.6 Гідрогеологічні умови

1.7 Гірничо-геологічні умови експлуатації

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЛЯНКИ ШАХТНОГО ПОЛЯ

2.1 Розміри та ступінь вивченості

2.2 Вік та склад порід

2.3 Залягання порід

2.4 Вугленосність та якість вугільного пласта

3. РЕЗУЛЬТАТИ ГЕОЛОГО-РОЗВІДНИЦЬКИХ РОБІТ

1. Методика детальної розвідки вугільного шару

3.2 Оконтурювання запасів вугілля різних груп та категорій

3.3 Підрахунок запасів вугільного пласта l₃.

3.4 Характеристика запасів вугілля різних груп та категорій

3.5 Охорона надр та навколишнього середовища

ВИСНОВКИ

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІІ

ВСТУП

Сучасна вугільна шахта – це комплексно механізоване та автоматизоване гірничовидобуткове підприємство великої потужності з великим рівнем концентрації та інтенсифікації виробництва, яке має поточний характер основних технологічних процесів. У системі «вугільна шахта» головною підсистемою є очисні роботи, трудомісткість яких складає більше ніж 30% загальної трудомісткості на шахті. Гірничовидобуткова промисловість постачає народному господарству країни паливо, руду чорних та кольорових металів, добриво та інші необхідні мінерали та корисні копалини. Для паливно-енергетичного комплексу велике значення має видобуток вугілля, головним чином підземним способом.

Вугільна промисловість являє собою одну з головних галузей нашої країни. Незважаючи на інтенсивний розвиток нафтової, газової та уранової промисловості, попит на вугілля не зменшується.

Протягом декількох останніх сторіч вугілля є основною сировиною базових галузей промисловості. В даний час важко переоцінити значення його для металургії, енергетики, хімічного виробництва. Використання вугілля в процесі вироблення електроенергії дозволяє в значній мірі вирішувати енергетичну проблему, особливо в такому промисловому районі як Донбас.

Дана курсова робота завершує вивчання циклу геологічних дисциплін. По складу та обсягу вона відповідає вимогам, що подаються до геологічної частини дипломних проектів студентів гірничої спеціальності.

Програма курсової роботи вміщує геологічну характеристику родовища корисних копалин, складання основних графічних геологічних матеріалів (гіпсометричний план, геологічна карта, стратиграфічна колонка, геологічні розрізи), а також геолого-промислову оцінку родовища його перспективи.

1. ХАРАКТЕРИСТИКА ВУГЛЕНОСНОГО РАЙОНУ

1.1 Загальні відомості

Боково-хрустальський район - один із основних районів Донбасу з видобутку високоякісних антрацитів. Розташований на території Краснолуцького, Грацітовського і Ровеньківського районів Луганської області. Протяжнність району 60 км, ширина 25 км. Район приурочений до головного вододілу басейну. Максимальні відмітки поверхні складають +369 м, +357 м, мінімальні - +80 м (в руслі р. Міус).

1.2 Геологічна вивченість

У 1910-191р.р співробітниками Геолкома під керівництвом Л.І. Лутугіна проведена геологічна зйомка масштабу 1:42000. У період 1936-1988 рр. проведена великомасштабна геологічна зйомка трестом "Донбассуглеразведка", а в 1955р. за матеріалами цієї зйомки, гірських та геологорозвідувальних робіт складена геолого-промислова карта району. До теперішнього часу розвіданість площі району досить висока.

1.3 Геологічна будова

Площа району приурочена до Боково-Хрустальської синкліналі, є центральною частиною Головної синкліналі Донбасу. Вона простягається в напрямку, близькому до широтного: від с. Юскіно на сході до станції Дебальцеве на заході. Ось синкліналі навантажується на захід північний захід під кутом 3°. Довжина - 15 км, ширина – 15км. Породи північного крила-падають під кутом до 40 °, південного - 30°.

На площі району розвинені відклади середнього карбону (свити , перекриті малопотужним чохлом четвертинних відкладень. Літологічний склад порід наведено в табл. 1.

Свита простежується на невеликій площі в північно-східній частині району. Розвідувальними свердловин розкрита тільки верхня частина розрізу, складеного сланцями глинистими з нестійким пластом .

Свита (максимовська) вузькою смугою простежується на обох крилах синкліналі. Потужність свити становить 850-900 м. У свиті нараховується до 32 вугільних пластів та пропластов, з них. промислове значення мають 7.

Свита (Білокалитвинського) також розвинута на обох крилах, синкліналі. Потужність її коливається від 410 до 440 м. Маркувальні горизонти свити - вапняки потужністю до 2-3 м. Свита не має промислового значення. Пласт досягає потужності 0,35-0,45 м.

Свита (Кам’янська) розвідана на північному та південному крилах синкліналі.

Потужність її відкладень складає 730-750 м. Маркувальні горизонти свити є вапняки: і кварцові різнозернисті пісковики: (табачконий), (лисий), (боковскій). У розрізі свити міститься до 23 вугільних пластів та пропластов, з них промислове значення мають лише 7.

Свита (алмазна) має потужність в районі 390-400 м. Вугленосність свити характеризується наявністю 17 вугільних пластів та пропластів, з яких промислове значення мають 6. Маркувальними горизонтами є вапняки: Частина пластів розробляється шахтами.

Свита (Горлівська) виходить на денну поверхню широкою смугою по осі синкліналі від західного кордону району до замикання її біля с. Кришталевого. Маркувальними горизонтами свити є вапняки:. Потужність свити коливається від 600 до 650 м. Вугленосність визначається наявністю в ній 17 вугільних пластів та пропластів, з яких робочої потужності досягають 4.

Четвертинні відкладення в північній частині району мають потужність 10-30 м, в південній - 4-5 м. Представлені вони жовто-бурими суглинками, іноді з включеннями у вигляді вапняних почок.

1.4 Вугленосність

В межах району, відкладення середнього карбону складають 94 вугільних пласта і пропластка, з них 53 досягають потужності 0,45 м і вище. Розробляються в районі 20 пластів із сумарною середньозваженою потужністю 6,5 м.

Свита не містить стійких робочих пластів. На обмежених площах робочу потужність набувають пласти

У свиті найбільш стійкими пластами є , менш стійкими -. Прикладом виключної витриманості робочої потужності є пласт , який зберігає потужність 0,6 - 2,0 м на обох крилах синкліналі на простягання понад 100 км.

У свиті основні робочі пласти розробляються численними шахтами. До менш витриманих пластів відносяться Основні пласти свити - до теперішнього часу в районі майже повністю відпрацьовані.

1.5 Якість вугілля

За вихідного матеріалу вугілля Боково-Хрустальського району відносяться до гумусовим, за ступенем метаморфізму - до антрацитів з скляним блиском, незграбним, рідше раковістим зламом, масивної або шаруватої текстури. Теплота згоряння антрацитів коливається в межах 8020 - 8510 ккал / кг; об'ємний вихід летких - 88 - 241 см³ / г; питомий електроопір) – 1,1 - 5,7.

Зольність товарних антрацитів в середньому по району складає 12,5%, межі коливань від 9,5 до 28,2%.

Вугілля району використовуються в якості енергетичного палива та високоякісних ливарних антрацитів, що володіють високими механічними та термічними властивостями.

1.6 Гідрогеологічні умови

Підземні води району приурочені до четвертинною і кам'яновугільним відкладів. Водоносність четвертинних покладів незначна.

Води кам'яновугільних відкладів відносяться до типу пластових тріщин і присвячені до вапняку і піщаників. Найбільш водообільними горизонтами є: Притоки породи по діючих шахтах становлять 25 -150 м³ / ч. Мінералізація води карбону складає 0,2 -2 г/ л; жорсткість 2-22 мг.екв. Шахтні води володіють мінералізацією до 3 г / л і жорсткістю до 40 мг.екв.

1.7 Гірничогеологічні умови експлуатації

В районі працює близько 50 шахт виробничою потужністю до 900 тис. на рік. Покрівля розробляючих пластів представлена в основному глинистими і алевролітовими сланцями, рідше вапняками і пісковиками. Грунт пластів складений глинистими і алевролітовими сланцями. Газовий режим шахт вельми складний: шахти з виділення в гірські вироблення метану відносяться до негативних І, ІІ, ІІІ категорій і зверх категорійних. Температура порід на глибині 500 - 600м від поверхні дорівнює 20-22 °, на глибині 1000-1100-28-31 ° С.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЛЯНКИ ШАХТНОГО ПОЛЯ

2.1 Розмір і ступінь вивченості

Шахтне поле центрального вугленосного району має розміри:

по простяганню –1735 м.

по падінню – 675 м.

Проводились дослідження пласта l₆ свити C⁴₂ не маючого безпосереднього виходу на поверхню і залягаю чого на глибині від – 525 до – 840 м.

2.2 Вік та склад порід

В геологічній будові ділянки шахтного поля приймають участь кам’яновугільні відкладення світ С⁵₂, l⁶₂, l⁷₂ середнього відділу. Відкладення представлені комплексом перешарованих пісковиків, алевролітів прошарки вапняків вугілля. Породи карбону повсякчасно перекриті рихлим відкладенням палеогенового віка, потужністю 50-70м. Рихлі відкладення представлені кварцовими пісками, глинами, олоками. Мезозойські відкладення на ділянці не зустрічаються. Маркуючи ми горизонтами, на поверхню виходять низи світи С⁷₂ й верхня частина світи С⁶₂. На геологічній карті маємо виходи пластів:

маркуючи – М_1.

вугільних l₈, l₈^H, l₈^B.

2.3 Умови залягання порід

В межах ділянки шахтного поля породи міняють кут падіння від 20до 30°.

Аз. простягання: 90 град.;

Аз. падіння 0 град.

Ділянка шахтного поля ускладнена двома тектонічними порушеннями(направленими назустріч один одному), що мають такі елементи залягання:

• Падіння порушення 60та 80°;

• Амплітуда порушення 60 м та 80 м.

Тип тектонічних порушень – підкид .

• Кут падіння 60 град. та 80 град. ;

• Аз. простягання: град.;

Аз. падіння: град.;

2.4 Вугленосність та якість вугільного пласта

В межах ділянки, яка досліджується, максимальну вугленосність має свита – С⁵₂.

Пластами що найбільш розробляються є пласти k₁, k₂, k_3, k_4,k₅, k₆ причому основним робочим пластом є пласт k₆. За ступенем витриманості пласт відноситься до відносно витриманих.

Потужність пласта збільшується від 0,21 м до 0,7 м.

За генезисом вугілля гумусове, за петрографічним складом –

Зольність А= 9,5 – 28,2%;

Вологість W=2,0 – 16%;

Марка вугілля: ОС

Об’ємна маса вугілля: 1,38 т/м³

Вихід летючих речовин V^daf = 88- 241 см³/г;

Нижня теплота згорання Q _S ^daf –8020-8510 ккал/кг;

Індекс Рога RI – од;

3. РЕЗУЛЬТАТИ ГЕОЛОГО-РОЗВІДНИЦЬКИХ РОБІТ

3.1 Методика детальної розвідки вугільного шару

Планування і проведення детальної розвідки здійснюються в тісному зв'язку з річними, п'ятилітніми і перспективними планами розвитку відповідних галузей гірничодобувної промисловості. Вибір ділянок для детальної розвідки з фонду попередньо розвіданих узгоджується з зацікавленими експлуатаційними і проектними організаціями.

Конкретний об'єкт детальної розвідки - родовище з оптимальними для розкриття і розробки розмірами по простяганню і падінню шарів, запаси вугілля в межах якого при відповідних гірничо-геологічних умовах, забезпечують роботу вуглевидобув-ного підприємства, встановлену техніко-економічними розрахунками виробничої потужності.

Згідно "Основним напрямкам і нормам технологічного проектування вугільних шахт, розрізів ...", при горизонтальному і пологому (0 - 25) заляганні розміри полів шахт приймаються звичайно ізометричними чи з невеликим збільшенням довжини по простяганню стосовно ширини по падінню шарів. Чим крутіше кути падіння шарів, тим різкіше зростає довжина поля по простяганню; ділянки з дуже крутим заляганням сприятливі для промислового освоєння тільки при високій вугленасиченості, яка забезпечує наявність необхідної кількості запасів при оптимальній довжині поля по простяганню.

При підземному способі розробки розкриття шарів виробляється вертикальними чи похилими стволами, а в районах гірського рельєфу - штольнями в сполученні, у необхідних випадках, зі сліпими вертикальними стволами і капітальними чи погоризонтними (при положистому заляганні), поверховими (при похилому і крутому заляганні) квершлагами.

При пологому заляганні похилу висоту між горизонтами приймають 1000 -2000 м, а між горизонтами, перспективними для розробки, до 3000м. При похилому і крутому заляганні похила висота поверху 350 – 400 м (при кутах падіння до 50), 145 - 155м (при кутах падіння 50 -і 55) і 125 - 135м (при кутах падіння більш 55);

При проектуванні детальної розвідки границі полів майбутніх шахт і розрізів установлюються насамперед з урахуванням структурних особливостей родовища. Детальна розвідка невеликих родовищ, що можуть бути відроблені одним гірничо-видобувним підприємством, проводиться в їхніх природних геологічних границях. При значних розмірах родовища чи беззупинному поширенні вугленосної формації на великих площах великих басейнів площа детальної розвідки обмежується розвитком плікативних структур третього класу, їхніми осьовими площинами, зонами ризької зміни елементів залягання, великими розривними порушеннями та ін. Враховуються також особливості рельєфу, гідрографії поверхні, наявність штучних споруджень, під якими необхідно залишати великі охоронні цілики. У деяких випадках границі приймаються по умовним лініям виходячи з кількості запасів, необхідного для забезпечення роботи майбутнього вуглевидобувного підприємства. Глибина розвідки встанавлюється з урахуванням сформованого в даному районі досвіду експлуатації і технико-економічних доробок на базі даних про гірничо-геологічні особливості родовища.

Проведені на стадіях детальної розвідки роботи конкретизують і уточнюють отримані в результаті попередньої розвідки представлення про особливості геологічної будівлі досліджуваної площі, промислової значимості вугільних шарів, ступеня їхньої витриманості, контури промислового поширення, тектоніки родовища (характер і ступінь ускладненості основних структурних форм залягання порід вугленосної товщі доповненими складками, волнистістю, флексурами, розривними порушеннями).

3.2 Оконтурювання запасів вугілля різних груп та категорій

Система розміщення розвідницьких виробок, їх глибини і відстані між ними визначаються в кожнім окремому випадку в залежності від ступеня витриманості вугільних шарів або складності умов їхнього залягання.

Так як би перетворюється в ряд зімкнутих багатогранних призм, кожна з який має висоту, рівну міцності шару у виробці, при якій вона виділена. Запаси вугілля в кожній призмі визначаються як добуток її висоти на площу основи й об'ємну масу, а загальні запаси по шару (покладу) - підсумовуванням запасів окремих призм.

Метод розрізів (перетинів). За даними виробок будуються геологічні розрізи, на яких зображуються перетини шару у вертикальній чи горизонтальній площини. На цих перетинах виконуються оконтурювання запасів, виділення фігур підрахунку, що поєднують запаси різного промислового значення (балансові чи забалансові) і ступеня розвіданності; при цьому враховуються однорідність геологічної будівлі шару, складу і якості вугілля, ідентичність гірничо-геологічних умов.

Блоки, запаси яких підраховують, виділяють між суміжними перетинами, на яких оконтурюються підраховуємі фігури. Обсяг запасів у блоках визначається як добуток величини лінійних запасів підраховуємих фігур при умовно прийнятій їхній товщині в 1м на довжину блоку - відстань між суміжними перетинами (розрізами). Якщо площі фігур у суміжних перетинах більш-менш рівновеликі, а перетини близькі до рівнобіжних, обсяг блоку (V) визначають по формулі призми:

де S1 і S2 - площі фігур у суміжних перетинах;

l - довжина блоку (між перетинами).

Якщо площі фігур у паралельних перетинах розрізняються більш ніж на 40%, для підрахунку обсягу блоку використовується формула усіченої піраміди:

Для крайових блоків, обмежених з однієї сторони перетином, а з іншого боку, неправильною поверхнею тіла шару, застосовуються формули клина:

чи конуса

Де S - площа фігури в перетині;

l - відстань від площини перетину до точки мінімальної потужності шару на лінії його виклинцьовування.

Підрахунок на горизонтальних перетинах застосовується рідко, звичайно для визначення запасів потужних шарів на прийнятих проектом горизонтах відробки.

Метод ізоліній застосовується при горизонтальному чи близькому до нього заляганні шару. На умовній площині, рівнобіжній нашаруванню, будуються ізолінії рівної потужності шару. Відстані між ізолініями вибираються в залежності від форми покладу, характеру зміни потужності, густоти мережі розвідницьких виробок, передбачуваних умов розробки (наприклад, висоти відступу при відкритій розробці). Інтерполяція між даними суміжних виробок допускається лише у випадку, якщо вони находяться на одній і тій же стороні схилу умовної топографічної поверхні шару, і здійснюється, звичайно, за законом прямолінійної залежності, а при можливості - з використанням геологічних розрізів.

Запаси підраховуються по формулах трапеції, усіченого конуса чи усіченої піраміди, призматоїда або із застосуванням об'ємної палетки проф. П. К.Соболевського. Цей метод застосовується при підрахунку запасів потужних вугільних шарів складної форми при значних, але відносно рівномірних змінах потужності і тільки при досить багато численних виробках, що забезпечують надійну побудову ізоліній.

На своїй ділянці шахтного поля я підраховувала запаси за допомогою методу геологічних блоків. Тому що він є основним методом підрахунку запасів вугілля у Донбасі. Так як основою для виділення запасів вугілля є витриманість вугільного пласта за потужністю та густота розвідувальної мережі, то на своєму плані, між лініями я взяла – 600 м, а між свердловинами – 300 м. Я обрала саме такі відстані, тому що пласт k₄ належить до невитриманих. Кожний блок я розділила по категоріям В, С. Запаси категорій В охоплюють площі, розташовані у контурах інтерполяції, з урахуванням забезпеченості їх відповідною густиною розвідувальної мережі, а запаси категорії С включають запаси вугілля останньої розвіданої площі шахтного поля, в тому рахунку на ділянках, що прилягають до тектонічних порушень, до меж шахтного поля до ізоліній забалансової потужності вугільного пласта, а також до меж розташування окисленого вугілля.

Всього на плані 26 свердловин першої та другої групи, які розкривають досліджуваний пласт l₃. Крім того дві свердловини третьої групи: одна (22) ─ для вивчення морфології лінії обриву пласта, інша (23) ─ для уточнення зміни потужності пласта l₃.

3.3 Підрахунок запасів вугільного пласта L₃

Запаси вугілля в підрахункових фігурах визначаються за формулою:

,

де

Q – кількість запасів вугілля, т;

S – площа проекцій вугільного пласта на горизонтальну площину, м;

а – кут падіння пласта, град;

m_ср – середня потужність вугільного пласта в межах під рахункової фігури, м;

γ – обємна маса вугілля, т/м.

Площа проекцій пласта на горизонтальну площину S – обчислюється для кожної під рахункової фігури, виділеної на гіпсометричному плані. При цьому слід врахувати масштаб гіпсометричного плану.

Кут падіння вугільного пласта а в підрахунковій фігурі визначається з геологічних розрізів або з огляду гіпсометричного плану. В останньому випадку враховують дві характеристики ізогіпс – переріз та закладання.

Під перерізом ізогіпс h розуміють вертикальну відстань між уявленими горизонтальними площинами, уявно перетинаючи поверхню підошви вугільного пласта. Закладаннями ізогіпс l називають відстань по нормалі між будь якими суміжними ізогіпсами на гіпсометричному плані. Між перерізом, закладанням ізогіпс і кутом падіння вугільного пласта є певна залежність:

На основі цієї залежності на гіпсометричному плані можна визначити кут падіння вугільного пласта в будь-якій частині шахтного поля.

При пологому заляганні порід (до 5 град) поправка на кут падіння в формулу підрахунку запасів не вводиться. При куті падіння 6 град і більше поправка на кут падіння обов’язкова.

Середня потужність вугільного пласта m_ср в межах під рахункової фігури визначається як середнє арифметичне значення від суми потужності вугільного пласта, що встановлені за допомогою розвідувальних свердловин, які знаходяться в контурі розрахункової фігури.

Усього балансових запасів (В+С1): 391,9 тис. т;

В т. ч. по категоріям: В: 101,7 тис. т;

С1: 290,2 тис. т;

Всього за балансових запасів: 366,6 тис. т;

Усього запасів (Б+ЗБ): 391,9 тис. т.

3.4 Характеристика запасів вугілля різних груп і категорій

Розподіл запасів по категоріях, що відбиває ступінь їхньої вивченості і вірогідності, проводиться для балансових і забалансових запасів, як правило, більш низька;

оскільки вони розглядаються в якості можливих об`єктів майбутнього освоєння,

детальне вивчення параметрів підрахунку і закономірностей їхньої мінливості звичайно не виконується.

Запаси категорії А повинні задовольняти наступним вимогам:

1. Синоніміка шару, ступінь витриманості і закономірності просторової зміни його потужності, будови й основних показників якості вугілля в межах виділеного блоку підрахунку запасів установлені вірогідно; виділені й оконтурені безвугільні і не- кондиційні ділянки; для могутніх шарів складної будівлі, по яких передбачається роздільна розробка окремих шарів, паралелізація цих шарів однозначна; розраху- нок середньої потужності шару в підраховуємому блоці заснований на надійних даних;

2.Умови залягання шару вивчені в міру, що виключає можливість інших варіантів структурних побудов. При порушеному заляганні однозначно певне положення структурної форми (елемент складки, тектонічний блок і ін.), у якій виділений підраховуємий блок, і елементи її залягання; при наявності розривних порушень установлені їх положення й амплітуди зсуву;

3.Визначено природні різновиди вугілля, установлені можливі і найбільш раціональні напрямки використання вугілля у народному господарстві, виділені і просторово оконтурені площі просторового розміщення вугілля різних марок і технологічних груп, якість їх охарактеризовано по всім передбаченим діючої держав ним стандартам і затвердженими кондиціями показникам;

4.Технологічні властивості вугілля вивчені з детальністю, що забезпечують одержання вихідних даних, достатніх для проектування технологічної схеми його переробки з комплексним витягом компонентів, що містяться в ньому, що мають промислове значення;

5. Гідрогеологічні, інженерно-геологічні, геокріологічні, гірничо-геологічні й інші природні умови вивчені з повнотою.

Запаси категорії А підраховуються в контурах, обмежених шпарами чи гірничими виробками.

Запаси категорії В повинні задовольняти наступним вимогам:

1. Установлено синоніміку шару, витриманість і загальні закономірності зміни

його потужності, будівлі й основних показників вугілля, просторове розміщення внутрішніх без рудних і некондиційних ділянок; розрахунок середньої потужності шару заснований на надійних даних, однак середні для підраховуємого блоку значення потужності шару і показників якості вугілля підлягають додатковому уточненню при подальших розвідницьких роботах чи у процесі експлуатації;

2. Визначено елементи залягання шару і загальні закономірності його змінення на площі блоку, положення й амплітуди зсуву великих розривних порушень, можлива ступінь розвитку додаткової складчастості і дрібно амплітудних порушень, просто рове положення і контури яких вимагають уточнення в процесі розробки родовища

3. Певні природні різновиди вугілля, установлені найбільше раціональні напрямки використання вугілля в народному господарстві, виділені і наближено оконтурені площі просторового розміщення вугілля різних марок і технологічних груп, якість їх охарактеризована так само як і в категорії А;

4. Технологічні властивості вугілля вивчені так само як і в категорії А;

5. Гідрогеологічні, інженерно-геологічні, геокріологічні, гірничо-геологічні й інші природні умови вивчені з повнотою, що дозволяє якісно і кількісно охарактеризувати їхні основні показники і вплив на розкриття і розробку родовища.

Оконтурювання запасів категорії В здійснюється по шпарах чи гірничим виробкам із включенням по витриманим і відносно витриманим шарам обмеженої зони екстраполяції, обґрунтованої геологічними критеріями і даними геофізичних і геохімічних досліджень.

Запаси категорії С₁ повинні задовольняти наступним вимогам:

1. Установлено синоніміку шару, його витриманість і основні закономірності просторової зміни потужності, будівлі шару й основних показників якості вугілля; контури промислового поширення шару, данні про його потужність і будівлю, границі виявлених зон розщеплення, розмивів, роздувів і утонень шару вимагають уточнення;

2. З'ясовано основні особливості умов залягання шару, наявність площ інтенсивного розвитку дрібноамплітудних порушень; положення розривних порушень і їхньої амплітуди, гіпсометрія шару також вимагає уточнення;

3. Визначено природні різновиди вугілля, його марочний склад, установленні загальні закономірності просторової зміни якості вугілля, котре охарактеризовано за всіма показниками, передбаченим державними стандартами;

4. Технологічні властивості корисної копалини охарактеризовані в ступені достатньої для обґрунтування промислової цінності розвіданих запасів;

5. Гідрогеологічні, інженерно-геологічні, геокріологічні, гірничо-геологічні й інші природні умови вивчені з повнотою, що дозволяє попередньо охарактеризувати їх основні показники.

Запаси категорії С₁ підраховуються в контурах, обмежених свердловинами, гірськими виробками, з обліком даних геофізичних і геохімічних досліджень і геологічно обґрунтованої екстраполяції.

Запаси категорії С₂ повинні задовольняти наступним вимогам:

1. Наявність шару і його промислове значення на площі підрахунку запасів підтверджені розкриттям в одиничних перетинаннях; синоніміка шару, представлення про його витриманість, потужність, будова й умови залягання, контуру можливого поширення засновані на геологічних і геофізичних даних;

2. Марка, основні показники якості і технологічні властивості вугілля визначенні за результатами досліджень одиничних проб або оцінені за аналогією з більш вивченими ділянками того ж чи іншого подібного родовища;

3. Гідрогеологічні, інженерно-геологічні, геокріологічні, гірничо-геологічні й інші природні умови оцінені по наявним для інших ділянок родовища даним, спостереженням у розвідницьких виробках і за аналогією з відомими в районі родовищами.

Контур запасів визначений на основі одиничних шпар, гірських виробок, природних оголень чи по їхній сукупності з обліком даних геофізичних, геохімічних досліджень, за допомогою геологічних побудов і геологічно обґрунтованої екстраполяції параметрів, використаних при підрахунку запасів більш високих категорій.

На розроблювальних родовищах розкриті, підготовлені і готові до виїмці, а так само що знаходяться в охоронних ціликах гірничо-капітальних і гірничо-підготовчих виробках запаси вугілля підраховуються окремо з підрозділом по категоріях у відповідності зі ступенем їхньої вивченості.

3.5 Охорона надр та навколишнього середовища

Розвиток вугільної промисловості у Донбасі чинить істотний вплив на навколишнє середовище. Головними факторами, що впливають на навколишнє середовище Донбасу є:

• деформація земної поверхні, яка є наслідком проходження гірських виробок;

• скид сильно мінералізованих шахтних вод і господарсько-побутових відходів;

• викид у атмосферу шкідливих газів золи та пилу котельнями і сушильнями збагачувальних фабрик;

• надання сільськогосподарських земель для складування шахтних порід.

Найбільш радикальними заходами, які здатні зменшити деформацію поверхні під дією гірських робіт є:

• залишення усієї гірської породи у виробленому просторі;

• залишення ціликів вугілля.

Шахтні води частіше за все очищаються від механічних часток і бактеріологіч-

них забруднювачів. Очистка від розчинених солей не здійснюється.

Для усунення руйнування атмосфери на технологічних комплексах шахт повинні знаходитися:

• прилади алираційних установок;

• засоби для попередження займання породних відвалів.

Для зниження кількості пилу необхідно проводити заходи по озелененню навколишньої площі, а після закінчення на шахті гірничих робот – озеленення териконів.

Породні відвали шахт погіршують санітарно-гігієнічні умови міст та селищ, роблять шкоду сільськогосподарським угіддям, займаючи великі за розмірами площі. Зменшення площ порушеної земної поверхні може бути достигнути за рахунок зміни форми та розмірів відвалів, застосування в шахті дробильнозакладальних комплексів з транспортуванням породи у відробленні лави. Оптимальним, з урахуванням використовування земель у період після культивації, треба вважати плато образні відвали висотою 30 – 40 м.

ВИСНОВКИ

Виконуючи курсову роботу, що є завершальним етапом теоретичного та практичного вивчення геологічних дисциплін, я:

• закріпив знання та навики читання креслень (гірничих об’єктів, планів, розрізів, тощо);

• отримав навички оконтурювання на гіпсометричному плані запасів різних груп та категорій з ціллю підрахунку запасів корисних копалин.

• навчився самостійно аналізувати таблиці, текстовий матеріал, а також виконувати необхідні графічні документації;

• закріпив навички складання геологічної записки з виділенням та харак-теристикою важливих рис геологічної будови родовища, умов залягання вугільних пластів, що визначають вибір технології та найбільш раціональної системи розробки;

• навчився використовувати сучасні методи виконання креслень, застосувала ГОСТи, ЕСКД та інші правила та норми;

Список джерел літератури

1. Геология месторождений угля и горючих сланцев – СССР – М.: Госгеолтехиздат, 1963: - Т1, 120с.

2. Горное дело: Энциклопедия «справочник» - М.: Углетехиздат, 1957: - Т2, 646 с.

3. Миронов К.В.: Справочник геолога-угольщика – М.: Недра, 1982, 312 с.

4. Методические указания по характеристике угленосных районов Донбасса к курсовой работе по месторождениям полезных ископаемы – Дон НТУ, 2001, 41 с.end_of_the_document_label