Реферат

на тему:

"Значення водних ресурсів і проблеми водозабезпечення"

Зміст

1. Поняття про водні ресурси і водний фонд

2. Значення водних ресурсів і проблеми водозабезпечення

1. Поняття про водні ресурси і водний фонд

У сучасній науці та практиці під поняттям "водні ресурси" в самому широкому тлумаченні розуміють усі води нашої планети, тобто води поверхневого й підземного стоку, грунтові та підземні води, води гірських і полярних льодовиків, морські и океанічні води, атмосферні води та води штучних водних об'єктів. Відповідно до потреб матеріального виробництва під водними ресурсами слід розуміти придатні до використання запаси поверхневих і підземних вод певної території. Це в основному прісні води (річок, озер, водосховищ, льодовиків, грунтові й підземні води). Проте у зв’язку з тим, що підземні води, а також води озер, боліт і льодовиків використовуються в даний час порівняно мало і всі вони пов’язані з водами річок, під водними ресурсами великих територій і держав розуміють тільки величину середнього річного стоку річок. При оцінці водозабезпеченості окремих регіонів і економічних районів можуть враховуватися також запаси підземних, озерних та інших видів вод.

Дещо інакше трактує поняття "водні ресурси" С.Л. Вендров (1970) Він вважає, що водні ресурси не можна розглядати як синонім суми природних вод і що це поняття не тільки природне, а й соціально-історичне, його зміст тісно пов'язаний з рівнем розвитку людського суспільства. Під водними ресурсами кожного конкретно інтервалу часу пропонується розуміти ті види природних вод, які можна використовувати нині, управляючи їх режимами, а також ті які використовуватимуться в найближчій перспективі. Це визначення свідчить, що чим нагальніша потреба в природних водах і чим вищі технічні можливості їх отримання, тим більша кількість різноманітних видів природних вод відноситься до категорії водних ресурсів. Якщо, наприклад, для людини кам'яного віку водними ресурсами були води струмків, річок, озер і ті грунтові води, які вона могла добути, то для людини майбутнього – це природні води в усіх агрегатних станах, на всій планеті, на всіх її глибинах, а можливо, і за її межами.

Отже, за цим визначенням нині не всі природні води належать до категорії водних ресурсів, хоча перелік їх постійно збільшується. Характерним прикладом у цьому відношенні можуть бути підземні води. Чим більших глибин досягають свердловини, тим глибші горизонти прісних підземних вод стають водними ресурсами; чим економічнішими способами опріснення солоних вод оволодіває людина, тим більша кількість мінералізованих підземних вод стає водними ресурсами. Сучасні досягнення науки і техніки дають можливість для отримання прісної води використовувати навіть морську, тобто запаси солоних морських вод якоюсь мірою можна віднести до категорії регіональних водних ресурсів. Проте на даному етапі розвитку продуктивних сил у матеріальному виробництві використовуються переважно прісні води суші. Води Світового океану і льодовиків слід розглядати як ресурси майбутнього, вивчення та освоєння яких тільки розпочинається.

Для повної характеристики водних ресурсів недостатньо знати лише їхню кількість. Дуже важливо враховувати і такі властивості, як нерівномірність розподілу водних ресурсів по території, природні, сезонні та багаторічні коливання водності, кількість наносів, хімічний склад води, льодовий режим та інші. Розглянемо коротко ці властивості.

Основною причиною нерівномірного розподілу водних ресурсів по території є географічна зональність. Ця закономірність дуже чітко простежується не тільки на рівнинних територіях, а й у гірських районах (висотна поясність). Цей фактор треба враховувати при розміщенні галузей народного господарства. В необхідних і економічно виправданих випадках воду перекидають із багатих на неї районів у ті, де місцевих водних ресурсів недостатньо.

Нерівномірність розподілу водних ресурсів у часі також є важливим фактором можливого їх використання. Особливо це стосується річкового паводкового стоку і ґрунтової вологи, які мають найбільші коливання. Стійкішим є підземний стік, який не тільки дає уявлення про ресурси стійкого річкового стоку, а й приблизно характеризує також відновлювальні запаси підземних вод. Поверхневий же стік у деяких випадках можна використовувати тільки після штучного регулювання за допомогою водосховищ або меліоративними заходами. Використання річкових вод без регулювання стоку лімітується величиною стійкого стоку підземного або озерного походження, тобто витратами води періоду літньої (на півдні) та зимової (на півночі) межені.

Сезонні коливання стоку поєднуються з багаторічними. їхня амплітуда, яка залежить від зональних географічних умов і розмірів річкових басейнів, буває досить значною. Тому при плануванні використання водних ресурсів прийнято орієнтуватися на стік маловодного року (95% або іншої забезпеченості), оскільки це ще більше зменшує можливості використання річкового стоку. Повністю усунути такий недолік вдається лише в окремих випадках, але для цього потрібне багаторічне регулювання стоку за допомогою водосховищ великого об'єму. Проте такі водосховища, як правило, економічно не виправдані. Існуючі водосховища на деяких річках регулюють лише незначну частину стоку. Наприклад, за допомогою каскаду Дніпровських водосховищ, корисний об'єм яких становить 18,4 км³, вдається відповідно зменшувати об'єм весняного водопілля і збільшувати меженні витрати Дніпра.

Дуже велику мінливість, майже таку саму як і поверхневий стік, мають ресурси ґрунтової вологи, особливо в степовій, лісостеповій і частково лісовій зонах. Нестача ґрунтової вологи поповнюється зрошенням, надлишок – осушенням. Проте існують також суто агрономічні способи регулювання ґрунтовою вологою: зяблева оранка, снігозатримання, закриття вологи шляхом певного обробітку грунту тощо. Велике значення мають також лісомеліоративні заходи як спосіб снігозатримання і регулювання випаровування (збільшення продуктивної частини випаровування за рахунок зменшення непродуктивної).

Заходи щодо перетворення ресурсів ґрунтової вологи задля підвищення продуктивності землеробства мають певний вплив на режим і об'єм річкового стоку. Наприклад, М.І. Львович (1968) зважає, що тільки поглиблена оранка збільшує ресурси ґрунтової вологи в південних районах приблизно на 10 км³. Відповідно знижується річковий стік, в основному за рахунок зменшення весняного водопілля. Таке перетворення водних ресурсів – збільшення запасів ґрунтової вологи за рахунок річкового стоку період} весняного водопілля – вигідне для народного господарства, оскільки налає можливість підвищувати врожайність сільськогосподарських культур, зменшувати марні втрати весняних вод, інтенсивність схилового стікання і водну ерозію.

Важливим показником можливості використання водних ресурсів є якість води, яка пов'язана з кількістю наносів і розчинних речовин. При використанні води для водопостачання та інших цілей доводиться її відстоювати. Значна кількість наносів часто завдає великої шкоди водогосподарським об'єктам – замулюються канали, стави й водосховища, погіршуються фізичні властивості зрошуваних земель.

Природний хімічний склад річкових вод інколи буває перешкодою для їх використання. Хлоридні та сульфатні води високої мінералізації трапляються зрідка. Переважають карбонатні води, які потребують пом'якшення у разі використання у парових котлах або взагалі є непридатними для використання (наприклад, для паперової промисловості).

Різноманітнішими за хімічним складом є підземні води. Залежно від хімічного складу планується відповідно і їх використання.

Важливим фактором використання водних ресурсів є льодовий режим річок і озер. Льодовий покрив не тільки припиняє на деякий час судноплавство, а й консервує значну кількість води в зимовий період. Донний лід, зажори і затори також можуть бути значною перешкодою для експлуатації гідротехнічних споруд (ГЕС, водозаборів, мостів тощо).

За походженням і місцем розташування водні ресурси поділяють на місцеві, регіональні та глобальні, а за належністю – на національні, міждержавні та загальні.

Місцевими поверхневими водними ресурсами вважають води, які формуються безпосередньо на даній місцевості. Це воли малих річок і озер якоїсь адміністративної області, групи областей або економічного району. До місцевих водних ресурсів належать і води, перекинуті (каналами та водоводами) з інших річок.

До регіональних поверхневих водних ресурсів належать транзитні води великих і середніх річок, які можуть використовуватись не тільки в даній місцевості, але й на територіях, розташованих вище і нижче за течією річки. До таких, наприклад, належать води Дніпра, Дністра, Десни, Прип'яті та інших річок.

Глобальні водні ресурси або, враховуючи поділ за національною належністю, загальні – це води, які акумульовані у льодах Арктики й Антарктики, води відкритих морів і океанів.

Національні водні ресурси – це середньорічний стік річок із територій інших держав, а також запаси поверхневих і підземних вод на цих територіях.

Міждержавні водні ресурси – це водні ресурси річок, які течуть по територіях декількох держав або формують стік у їхніх межах. Прикладами таких річок є Дунай, Дніпро, Дністер та ін. Міждержавними часто бувають підземні води артезіанських басейнів, що залягають у межах кількох країн.

У зв'язку з тим, що річки на сьогодні використовуються досить широко, їхній стік регулюється в часі та розподіляється по території, поділ водних ресурсів на місцеві й регіональні стає дуже умовним.

Розглядаючи стік річок як основне джерело водних ресурсів, необхідно враховувати, що весь він не може вважатися ресурсом. У кожному створі річки (пункті водокористування) за її течією потрібно розрізняти повний і так званий можливий для використання стік. При визначенні останнього враховуються потреби користувачів, які розташовані нижче за течією, необхідність збереження самої річки (якийсь санітарно-екологічний мінімальний стік) і підтримання гідрологічного, гідробіологічного і гідрохімічного режимів водного об'єкту (моря, затоки, озера), в який вона впадає. Тільки для останнього за течією річки водокористувача можна всю воду, що поступає, вважати власним ресурсом, можливим для використання.

Виділення можливого для використання стоку має суттєве значення при плануванні використання водних ресурсів, оскільки налає можливість порівнювати об'єми вилучення річкового стоку для вирішення конкретних господарських завдань з можливими джерелами водопостачання, їх потенціальними можливостями в даних конкретних умовах.

Можливі для використання водні ресурси – величина не постійна, вона залежить від особливостей розподілу стоку протягом року, режиму руслового використання та величини позаруслового водокористування. У США ця частина ресурсів називається надійними водними ресурсами.

За господарською значимістю водні ресурси поділяються ще на дві категорії:

• природні або потенціаіьні ресурси – це поверхневі та підземні води, формування яких зумовлюється природними процесами;

• експлуатаційні ресурси – це об'єм воли, який можна забрати за одиницю часу із поверхневих водотоків і підземних горизонтів у певному районі без зниження продуктивності водозабору й якості води протягом періоду експлуатації.

У зв'язку з тим, що в процесі вологообігу водні ресурси безперервно відновлюються, вони належать до групи невичерпних природних ресурсів. Проте будучи невичерпними в планетарному масштабі, вони мають розглядатися як вичерпний і відновлюваний ресурс у межах окремих регіонів.

Усі водні об'єкти як фізико-географічні одиниці складають єдиний державний водний фонд. До нього належать річки, озера, водосховища й інші поверхневі водойми та водні джерела, а також води каналів і ставів, підземні води й льодовики, внутрішні морські води, територіальні води (територіальне море) держави. Причому всі ці водні об'єкти входять до складу єдиного державного водного фонду за будь-якої їх гідрологічної характеристики незалежно від кількості й якості води, що міститься в них у даний час. Наприклад, до складу водного фонду входять річки й озера, які пересихають і перемерзають.

Інакше кажучи, водний фонд – це не маса води, яка вимірюється в літрах, кубометрах або кубокілометрах (як водні ресурси), а сукупність якісно різних водних об'єктів.

У водному фонді можуть відбуватися зміни, зумовлені дією стихійних сил (землетрусів, селевих паводків, зсувів тощо). Проте навіть якщо водойма чи водотік пересох, зник, повністю використаний, він вважатиметься водним об'єктом доти, доки офіційно не буде вилученим із водного фонду.

У результаті господарської діяльності та дії стихійних сил можуть утворюватися нові водні об'єкти (наприклад, озера у колишніх кар'єрах і виробках торфу, завальні та загати і озера). Проте до складу водного фонду їх можна включити лише тоді, коли вони офіційно будуть визнані водними об'єктами. Порядок присвоєння назв фізико-географічним об'єктам (у тому числі водним об'єктам) передбачений спеціальним положенням і здійснюється Державною службою геодезії, картографії та кадастру.

2. Значення водних ресурсів і проблеми водозабезпечення

Вода надзвичайно широко використовується людиною. Перш за все, вона є продуктом безпосереднього споживання й у великій кількості витрачається на культурно-побутові потреби. Як носій тепла вода використовується для обігрівання житлових приміщень, виробничих, навчальних, адміністративних та інших будівель. Не менш важливе її значення для відпочинку, туризму, спорту, лікування населення.

У промисловому і сільськогосподарському виробництвах вода використовується для різних потреб. Вона є складовою частиною продукції, що виробляється, розчинником, засобом обробки та транспортування сировини, охолоджувачем нагрітих агрегатів і механізмів. Важливе значення має вода в технології виробництва електроенергії й у функціонуванні водного транспорту.

Вода – це один із природних ресурсів, без якого неможливе життя і діяльність людини. Суттєвою відмінністю води є, передусім, властивість безперервно відновлюватись внаслідок кругообігу, основною ланкою якого є водообмін між океаном і сушею.

Важливою особливістю води є також її здатність до кількісного и якісного збереження. Скільки б разів не використовувалась вода людиною для життя і виробничої діяльності, кількість її на Землі від цього не зменшується, а з часом відновлюється її якість і придатність для нового використання.

Саме через властивість води до самовідновлення і самоочищення ресурси її тривалий час здавалися невичерпними. Але за останні 30…40 років погляд на водні ресурси докорінно змінився. Вода із необмеженого дару природи, яким вона являлася нещодавно, перетворилася на фактор, що великою мірою визначає перспективи економічного розвитку людського суспільства. Суть водної проблеми полягає не тільки в тому, що зі зростанням суспільного виробництва збільшуються потреби у воді і що згідно з прогнозами вже у першій половині XXI ст. в розвинутих країнах ці потреби дорівнюватимуть відновлювальним водним ресурсам або перевищать їх, а й у тому, що в процесі господарського використання природних вод відбувається їх швидке забруднення в результаті скидання неочищених або погано очищених промислових, сільськогосподарських і комунальних стоків у ріки та водойми.

На Землі практично не залишилося територій та водних об'єктів, яких не зачепила діяльність людини. В наш час – час технічного прогресу і використання потужних технічних засобів – людина все більше втручається у природні процеси (вирубуються ліси, осушуються болота та заболочені землі. збільшуються площі зрошуваних земель, регулюється й перерозподіляється річковий стік, переміщуються величезні маси води). Результати не завжди розумної і виправданої людської діяльності негативно впливають не тільки на річкові, озерні та підземні води, але и на режим внутрішніх морів і навіть на Світовий океан.

Існує багато публікацій і висловлювань, в яких прогнозується неминучість водної кризи та водного "голоду". Тому природно виникає запитання: наскільки слушні ці прогнози, якою мірою вони обгрунтовані? Щоб відповісти на це питання, необхідно розглянути причини, що призвели до загострення водної проблеми. їх можна поділити на дві групи:

природні, або об'єктивні;

антропогенні, або суб'єктивні.

Однією з причин виникнення проблеми водозабезпечення є сама природа водних ресурсів, оскільки різні частини гідросфери далеко не рівнозначні щодо використання їх для життя и господарської діяльності людини. Відомо, що найбільша кількість води зосереджена у Світовому океані (1338 млн км³). Проте через солоність ці води не можуть використовуватися без спеціальної обробки (опріснення) для водопостачання й інших потреб.

Для використання найціннішими є прісні води суші: води річок (для більшості господарсько-питних потреб), запаси продуктивної вологи в грунтах (для забезпечення водою рослин), а також прісні води озер і підземних горизонтів. Саме ці води мають на увазі, коли йдеться про водні ресурси; на них, перш за все, і орієнтується народне господарство.

З усієї кількості вод гідросфери на частку прісних вод припадає всього 2,53%. Якщо враховувати, що більша частина прісних вод зосереджена в льодовиках і сніговому покриві й малодоступна для використання, то стає зрозумілим, що об'єм доступних для використання прісних вод дуже невеликий. Найбільше значення для народного господарства мають води річок, оскільки вони, поряд із підземними водами, найчастіше використовуються людьми.

Ресурси річкового стоку складаються із двох частин: підземної (стійкої) та поверхневої (водопільно-паводкової). Найбільшу цінність мають ресурси стійкого стоку, які формуються за рахунок підземних вод зони активного водообміну і за рахунок регулятивної здатності озер і водосховищ. Менш цінним є поверхневий стік, більша частина якого формується у вигляді водопілля та паводків. Для більш або менш повного використання цього стоку необхідно регулювати його, створюючи водосховища або проводячи агролісомеліоративні заходи.

Суттєво ускладнює проблему водозабезпечення дуже нерівномірний розподіл водних ресурсів на поверхні суші і в часі. Діапазон змін стоку досить великий – практично від нуля в пустелях до кількох тисяч міліметрів у деяких гірських районах земної кулі. При цьому райони найбільшого розвитку промисловості та сільського господарства, як правило, недостатньо забезпечені водними ресурсами. Річковий стік не є постійним, величина його змінюється протягом року та з року в рік. Такі коливання стоку значно ускладнюють його використання, особливо якщо враховувати, що при плануванні водопостачання орієнтуються на стік розрахункової (гарантованої) забезпеченості.

Такі особливості водних ресурсів створюють певні передумови для виникнення дефіциту води. Проте в цілому – це постійно діючий фактор. Головна ж причина погіршення становища з водою, як уже зазначалося, полягає в характері багатогранної господарської діяльності людини, бо супроводжується збільшенням кількості води, яка використовується для різних потреб. Насамперед постійно збільшується використання води для задоволення побутових і господарських потреб, про що переконливо свідчать дані водокористування на душу населення. Якщо в давні часи людина витрачала на себе в середньому від 12 до 18 л води на добу, то в XIX ст. у країнах з розвинутою промисловістю ця кількість зросла до 40…60, а в XX ст. – до 200…300 л і більше. Із цієї кількості води на фізіологічні потреби людини йде всього 2,5…3,0 л, решта ж витрачається на господарсько-побутові потреби, на полив зелених насаджень і вулиць, на задоволення потреб підприємств харчової та інших галузей промисловості.

Значна кількість води використовується промисловістю. Наприклад, для виробництва 1 т чавуну необхідно 150…200 м³ води, з якої 8… 17 м³ становлять необоротні втрати; для переробки 1 т нафти-сирцю – 30…50 м³ (необоротні втрати становлять 1…2 м³); для переробки 1 т синтетичного каучуку – 2000…3500 м³ (необоротні втрати становлять до 70 м³). Використання води промисловістю зі зростанням виробництва продукції й освоєнням нових її видів теж збільшується. Так, для виробництва 1 т синтетичних волокон необхідно використати від 2500 до 5000 м³ води, тоді як на виробництво 1 т бавовняно-паперової тканини витрачається від 300 до 1000 м³ води. Великими водокористувачами є теплові й атомні електростанції.

Використання величезної кількості води промисловістю є однією з основних причин виникнення проблеми забезпечення людства чистою прісною водою. Пояснюється це передусім виключно високими в багатьох країнах темпами зростання промислового водокористування в останні 20…40 років, що зумовлено бурхливим розвитком найбільш водоємких галузей промисловості – теплоенергетики (включаючи атомні станції), нафтохімічної (особливо виробництво штучних волокон), целюлозно-паперової, на потреби яких витрачається 80…90% усіх вод, що використовуються промисловістю.

З промисловим водокористовуванням пов'язане надходження у водотоки і водойми величезної кількості забруднених стічних вод, що призводить до якісного виснаження водних ресурсів. Інтенсивне використання вод тепловими й атомними електростанціями супроводжується скиданням у водні об'єкти значної кількості підігрітих на 8…12°С відпрацьованих вод, що порушує їх природний термічний режим і призводить до теплового забруднення.

Вплив промисловості на водні ресурси пов'язаний не тільки зі збільшенням промислового водокористування і скиданням великої кількості стічних вод, а й зі зміною умов формування стоку річок у результаті гірських виробок, спорудження на водозборах промислових об'єктів і великих водозаборів підземних вод. Гірські виробки і забори води із підземних вод призводять до зниження рівнів ґрунтових вод й утворення депресійних лійок на площах, які інколи досягають тисяч квадратних кілометрів, що впливає на кругообіг природних вод у річкових басейнах. При неглибокому заляганні ґрунтових вод зниження їхнього рівня може суттєво зменшити сумарне випаровування з річкових басейнів. Крім того, це зниження може зменшити природне розвантаження підземних вод у річкову мережу, що призводить до зменшення загального річкового стоку. Разом із тим водовідведення при гірських виробках звичайно супроводжується скиданням шахтних вод у річки, що збільшує річковий стік. Отже, гірські виробки й експлуатація підземних вод потенційно діють як у бік збільшення, так і зниження природного річкового стоку. Те саме стосується і спорудження на водозборах різного роду промислових об'єктів.

В останні десятиліття значним користувачем води стало сільське господарство, особливо в посушливих районах, де за недостатньої природної зволоженості одержувати високі та стійкі врожаї можна лише шляхом зрошення. Кількість води, яка додатково подається для зволоження ґрунту, залежить від природної зони, посушливості грунту або сезону та видів сільськогосподарських культур. Наприклад, у посушливі роки для зрошення озимої пшениці необхідно від 0,5 до 2,6 тис. м³ води на 1 га за вегетаційний період (залежно від зони – в лісостеповій менше, в степовій більше), кукурудзи – 1,2…3,6, овочів – 1,6…4,0, садів і виноградників – 1,6…3,6 тис. м³. При вирощуванні рису на 1 га необхідно приблизно в шість разів більше води, ніж при вирощуванні пшениці. Площі зрошуваних земель в Україні (та в інших країнах) весь час збільшуються і в 1991 р. становили 2,6 млн. га. Крім цього, значна кількість води використовується на обводнення, сільськогосподарське водопостачання та зволоження осушених земель у літній період.

На початку 90-х років площа зрошуваних земель у світі дорівнювала 230…250 млн. га, для їх зволоження використовувалось приблизно 2500…2700 км³ води за рік. На найближчу перспективу площа зрошення може досягти 420 млн га, для чого потрібно буде збільшити водозабір у 1,5…2,0 рази.

Значними водокористувачами є також гідроенергетика, рибне господарство та водний транспорт. У середньому на земній кулі темпи зростання водокористування оцінюються в 5…6%, а в деяких країнах – 10…12% за рік.

Із розвитком народного господарства водні ресурси (їх кількість у відповідному регіоні) все більше впливають на розміщення продуктивних сил. Так, наявність водних ресурсів значною мірою визначає можливість будівництва й експлуатації промислових підприємств, особливо водоємких. За недостатньою їх кількістю передбачаються необхідні капіталовкладення на подачу води із забезпечених водою районів. Водний фактор може лімітувати і житлове будівництво. Прикладом можуть бути деякі міста Підмосков'я, де будівництво житлових будинків стримується через нестачу питної води. І це не в пустинній чи степовій зонах, а в лісовій, надмірно зволоженій, з густою гідрографічною мережею.

Велике значення мають природні та штучні водойми і водотоки для охорони здоров'я й організації відпочинку населення.

Отже, значення водних ресурсів у житті та господарській діяльності людини дуже велике і збільшуватиметься з подальшим розвитком продуктивних сил. Проте проблему водозабезпечення зумовлює не стільки збільшення кількості використовуваної води, скільки зростання кількості стічних вод. Згідно із сучасними оцінками, людство скидає у водойми й водотоки щорічно понад 500 км³ промислових і комунальних стоків. їх нейтралізація вимагає (залежно від ступеня очистки) 5…12-кратного розбавлення природною чистою водою. Тому людству загрожує не нестача води взагалі, а нестача чистої прісної води, не кількісне, а якісне виснаження водних ресурсів.

Динаміку і структуру світового водокористування за період 1900–2000 pp. наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Динаміка та структура світового водокористування, км³/рік

Водокористувач

1900

1940

1950

1960

1970

1975

1985

2000

Комунально-побутове водопостачання

5/2

40/8

60/11

80/1

120/20

150/25

250/38

440/65

Промисловість

30/2

120/6

190/9

310/15

510/20

630/25

1100/45

1900/70

Сільське господарство

350/260

660/460

860/630

1500/1150

1900/1500

2100/1640

2400/1900

3400/2600

Водосховища (додаткове випаровування)

0/0

1/1

4/4

20/20

70/70

110/110

170/170

240/240

Всього (округлені величини)

400/270

820/500

1100/650

1900/1200

2600/1600

3000/1800

3900/2200

6000/3000

Примітка. В чисельнику – загальний водозабір, у знаменнику – необоротне водокористування

Нині в багатьох країнах проводиться широкий комплекс заходів щодо обмеження, а за можливості й припинення скидання неочищених стічних вод у ріки й інші водні об'єкти. Одним із них є очистка стічних вод. Проте практика свідчить, що для остаточного знешкодження стічних вод навіть після їх очистки часто необхідно як мінімум 5…10-кратне їх розбавлення чистою водою. Вважається, що в найближчу перспективу на розведення промислових, сільськогосподарських і побутових стоків може бути задіяний весь річковий стік земної кулі (навіть за умови шестикратного розбавлення замість тринадцятикратного у 80-х роках).

Якщо враховувати, що, крім сказаного, якість води погіршується внаслідок таких видів господарської діяльності, як підживлення добривами та обробка отрутохімікатами сільськогосподарських угідь, ганспортне використання водотоків і водойм, лісосплав, а також скид нечистот з територій населених пунктів дощовими і сніговими водами, то стає зрозумілим, що проблема збереження належної якості природних вод дуже складна. В майбутньому, якщо суттєво є поліпшаться принципи їх використання й охорони, загроза виснаження водних ресурсів ще більше посилиться, хоча вже тепер Майже третина населення земної кулі відчуває нестачу питної води або вживає її недостатньо чистою. Через використання недоброякісної води майже 500 млн чоловік щорічно хворіє. За оцінками ООН, кількість людей, які використовують питну воду, збільшується щоденно приблизно на півмільйона. Враховуючи гостру проблему питної воли, XXXV сесія Генеральної Асамблеї ООН (1980 р.) оголосила 1981–1990 роки "Міжнародним десятиліттям забезпечення питною водою і поліпшення санітарних умов". Проведені в рамках цього десятиліття заходи були спрямовані на збереження й примноження джерел питної води, на зменшення захворювань, спричинених споживанням забрудненої води. З 1975 р. виконується постійно діюча Міжнародна гідрологічна програма.

У березні 1994 р. у Нордвику (Нідерланди) відбулася Міжнародна конференція з проблем дефіциту питної води, у якій взяли участь представники 60 країн світу, в тому числі й Україна, а також 16 міжнародних організацій. У посланні учасникам конференції тодішній генеральний секретар ООН Бутрос Галі зазначив, то в світі близько 1 млрд чоловік не мають доступу до якісної води, а умови життя майже 2 млрд людей не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Якщо при цьому враховувати, що попит на прісну воду зріс утроє порівняно з 1950 р. і у 9 разів – з початку XIX ст., то стає зрозумілим, що дефіцит прісної води становить загрозу для людства. Тому не випадково 2003 р. за рішенням ООН було оголошено Всесвітнім роком питної води.

В Україні, за даними Держкомстату, кожний другий житель змушений пити воду, яка не відповідає гігієнічним вимогам. Третина населення нашої країни позбавлена нормального водопостачання з належним контролем. У східних і південних областях недостатнє постачання питної води є причиною гострої епідеміологічної ситуації, там практично щороку спостерігаються спалахи холери, дизентерії, вірусного гепатиту тощо.