Реферат на тему:

„Політичний плюралізм

як універсальний спосіб забезпечення демократії”

Плюралізм - принцип організації суспільства, заснований на визнанні різноманіття існуючих інтересів і їх конкуренций. Політичний плюралізм є умовою й ознакою демократичного режиму, вона визнає, створює необхідні умови для реалізації, заохочує різноманіття політичних організацій і інтересів, що конкурують між собою.

Плюралістична демократія (від лат. pluralis – множинний) – концепція, за якою політична влада в сучасній державі перетворилася на „колективну владу” багатьох політичних організацій і об'єднань. Виникла після 2-ї світової війни.

Даний різновид демократії регулюється шляхом суперництва різних спілок, асоціацій, федерацій, які представляють усю багатоманітність соціальних інтересів. Це суперництво видається за гарантію збереження демократії.

Хоча, по великому рахунку, політична влада досить зібрана, хоч і здійснюється по різних каналах (влада держави, вплив політичних партій, діяльність союзів підприємців, церкви тощо).

Найбільша роль у плюралізмі відводиться саме політичним партіям і всенародним виборам.

Політична партія - організація, група об'єднуюча активних прихильників тих чи інших цілей, ідей, лідерів, що служить для боротьби за політичну владу.

Ознаки партії:

1) Наявність програми, цілей, стратегії.

2) Наявність статуту, де говориться про норми внутріпартійного життя.

3) Фіксоване членство

4) Розгалужена мережа первинних місцевих організацій.

Функції політичних партій:

1) Політична - оволодіння владою для здійсненню своєї програми.

2) Соціального представництво - виражає інтереси якого-небудь соціального чи шару намагається створити собі міцну опору в суспільстві

3) Соціальна інтеграція - примирення інтересів різних соціальних груп, досягнення консенсусу в суспільстві.

4) Політичне рекрутування - підготовка і впровадження кадрів для різних політичних організацій.

5) Ідеологічна - розробка партійної ідеології і програми.

6) Електоратна - організація й участь у виборчій програмі.

7) Набору нових членів у партію і їхнє політичне виховання.

При тоталітарному й авторитарному режимі у влади як правило знаходиться тільки одна партія.

Багатопартійність - одна з ознак демократичного режиму. При цьому реальна в здійсненні влади можуть брати участь тільки дві партії (Республіканська і демократична в С.Ш.А., консервативна і лейбористська у Великобританії). Такі системи називають двухпартійні, що не виключає вільного функціонування й участі в політичному житті інших партій. Демократія – це не безладдя, багатопартійність – це не вовтуження різних політичних сил за ласий шматок, при умові що і перше і друге розвивається цивілізованим шляхом. Це – нормальний розвиток суспільства, який випробуваний уже не одною державою Західного світу. Тільки таким шляхом українське суспільство може прийти до цивілізованого життя, як політичного, так і соціально-економічного.

У конституції України визнаються політичне різноманіття і багатопартійність. Адже багатопартійність дає змогу проявитись демократичним процесам в суспільстві. Різні партії – різні ідеології, багатопартійний склад у Верховній Раді – це можливість відстоювати різні політичні та економічні позиції, що так чи інакше відносяться до різних соціальний класів суспільства. Оскільки народні депутати – народні обранці, то вони мають проголошувати і відстоювати позиції своїх виборців, що дає змогу розгорнутися цивілізованій демократичній боротьбі за інтереси певної суспільної групи. Сучасні вибори – яскравий прояв демократичних процесів в Україні.

Усі суспільні об'єднання рівноправні. В даний час у нашій країні діють десятки політичних партій, але говорити про стабільність партійної системи поки не приходиться. У багатьох партій відсутня реальна соціальна база, немає розгалуженої мережі первинних організацій, украй не велика чисельність. З іншої сторони інтереси соціальних груп представлені в партійній системі не повною мірою .

Види політичних партій при наявності політичного плюралізму

Тобто партія - один з найважливіших інститутів цивільного суспільства, що здійснює зв'язок між ним і державою.

Демократизація і сучасна демократія по своїй суті є з'єднання всіх можливих і так чи інакше випробуваних форм політичного опосередкування дій і форм організації.

Однак, на думку деяких політологів плюралізм, як і демократія в цілому, погана своєю всеїдністю. На їх думку, це тягне безліч неминучих витрат, наприклад, багаторазове дублювання функцій, проробленню безлічі альтернатив і т.п. У результаті система по визначенню не може бути досить ефективної для того, скажемо, щоб "наздогнати і перегнати" чи "здійснити радикальну реформу", за пару років утиснувши країну в рамки капіталізму зразка К. Маркса. Для ефективного рішення таких задач саме і годить тоталітаризм. Він чи подібні "однозначні" системи, що претендують на максимальну ефективність, саме і піддаються, по думці Черчілля, перевірці. Вона звичайно підтверджує ефективність "однозначної" системи, але відразу показує руйнівність, а те і просто безглуздість поставлених цілей. З погляду Черчілля, краще не спокушати долю погонею за небувалими і зверхефективними формами правління, а задовільнятися "гіршим" - змішанням того, що працює і дозволяє нехай повільно, але вірно вирішувати практичні задачі.

Але на мою думку, відсутність політичного плюралізму, наявність одної партії – це тотальне відстоювання однієї ідеології, яка все інше сприймає як вороже, і звісно, не дає змогу для реалізації. Радянські часи – яскравий взірець такого недемократичного розвитку суспільства. Наслідки її очевидні – ідеологічні ігри, постійні прорахунки, тоталітаризм, політична, економічна та соціальна деградація. Тільки при наявності можливості у повний голос відстоювати різні, навіть протилежні думки у різних сферах, можливість різним політичним силам боротися за покращення суспільства – ось яскравий прояв демократичних процесів.

Поняття демократії поширюється на усі форми держави, у якому народу належить верховенство у встановленні влади і контроль над нею. При цьому допускається, що свою верховну владу народ може виявляти як безпосередньо, так і через представників. Відповідно до цього демократія визначається, насамперед, як форма держави, у якій верховенство належить загальній волі народу. Це є самоврядування народу, без його розходження на «чорних і білих», «пролетарів і буржуазію», тобто всієї маси народу в сукупності. Отже, демократичній ідеї однаково суперечить усяке класове панування, усяке штучне узвишшя однієї людини над іншим, якими б людьми вони ні були. Таким чином, класова демократична теорія, сприйнята більшовиками, була протиріччям самої собі.

Література:

1. Політологія. Підручник для ВУЗів. – К., 2001.

2. Брайс Д. Сучасні демократії. - М., «Прогрес», 1992.

3. Кельзен Х. Про сутність і значення демократії. - М., «Проспект», 1996.

4. Історія політичних і правових навчань. - М.: Юр. лит-ра, 1991 рік.

5. Політичний словник. – К., 1993.