ДМИТРО БАЙДА-ВИШНЕВЕЦЬКИЙ

Ось уже століття вчені-фольклористи марно доводять, що вельми популярна і здавна любима всіма українська народна пісня про козака Байду аж ніяк не стосується відомого козацького проводиря, гетьмана, легендарного князя Дмитра Вишневецького. Але народ, котрий склав цю пісню, доніс її до нас, твердо вірить, що присвячена вона саме Байді-Вишневецькому, хоча реальне його життя і те, яке зображене в ній, не у всьому відповідають одне одному.

В Цариграді на риночку
Там п'є Байда мед-горілочку;
Ой, п'є Байда та не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку;
Ой, п'є Байда та й кивається,
Та на свого цюру поглядається:
«Ой, цюре ж мій молодесенький,
Та чи будеш мені вірнесенький?»
Цар турецький к ньому присилає,
Байду к собі підмовляє:
«Ой, ти, Байдо та славнесенький,
Будь мені лицар та вірнесенький,
Візьми в мене царівночку,
Будеш паном на всю Вкраїночку!»
«Твоя, царю, віра проклятая,
Твоя царівночка поганая!»
Ой крикнув цар на свої гайдуки:
«Візьміть Байду добре в руки,
Візьміть Байду, і зв'яжіте,
На гак ребром зачепіте!»
Ой висить Байда та й не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку;
Ой висить Байда та й гадає,
Та на свого цюру споглядає,
Та на свого цюру молодого
І на свого коня вороного:
«Ой, цюрю ж мій молодесенький,
Подай нені лучок та тугесенький,
Подай мені тугий лучок
І стрілочок цілий пучок!
Ой бачу я три голубочки —
Хочу я убити для його дочки!
Де як мірю — там я вцілю,
Де я важу — там я вражу!»
Ой як стрілив — царя вцілив,
А царицю в потилицю,
Його доньку — в головоньку.
«От де на тобі, царю,
За Байдину кару!
Було тобі знати,
Як Байду карати:
Було Байді голову істяти,
Його тіло поховати,
Вороним конем їздити,
Хлопця собі зголубити».

Пісня засвідчує трагічний кінець знаменитого гетьмана. А перші історичні джерела згадують про нього 1545 р. У цей час королівський комісар Лев Патій проводив люстрацію (ревізію) Волинського воєводства, її документи свідчать про те, що князь Дмитро Іванович Вишневецький особисто прибув до м. Кременець, де перебував королівський комісар, і показав, що у Кременецькому повіті він володіє помістями Кушнин, Підгайці, Окнин, Гараж, Камарин, Крутнів і Лопушне. Князь був старшим з чотирьох синів Івана Михайловича Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни з родини Олізарів.

Необхідно зазначити, що родина Вишневеньких походила з нащадків великого князя литовського Ольгерда, котрі поріднилися з українськими магнатами, а згодом окатоличилися. Вишневецькі володіли величезними маєтностями в Україні. Батькові Дмитра 1541 р. були передані Канівське і Черкаське староства. 1551 р. їх старостою став Дмитро Вишневецький.

Щоправда, ще до цього, як свідчать джерела, він судився з магнатом Чарторийським з-за якогось будинку у Вільно, отримав привілей на маєток Вонячин на Поділлі. Через рік, 1548 р., притягався до суду за «заподіяння кривди підданим королеви Бони». І вже після цих «лицарських» пригод у 1550 р. Дмитро прибув до Черкас.

У цей час посилюються татарські навали в Україну, що заважало освоєнню її території польським магнатством. Потрібна була людина, здатна організувати протидію кримчакам. Претвич — організатор походів проти татар — 1550 р. писав великому князеві литовському Сигізмунду-Августу про Дмитра Вишневецького «як одного з визначніших репрезентантів боротьби з татарами».

Вже тоді Вишневецький виявив себе непересічною натурою, головними рисами якої буди лицарство і молодецтво. Може, саме тому, зіткнувшись із козацькою вольницею, він, як ніде, відчув себе у своєму середовищі. Водночас особиста хоробрість князя, його авантюристична натура прийшлися до душі козакам, вони ладні були йти з ним проти татар, і проти кого іншого, аби покликав. Як зазначає історик Бантиш-Каменеький, «муж розуму палкого, відважний, вправний вояка» Дмитро Вишневецький невдовзі став визнаним ватажком козаків. Він вирушає на Дніпровське пониззя і «на острові Хортиця, проти Конських вод, коло кримських кочовищ», за свідченням М. Грушевського, «ставить замок і громадить навколо себе козаччину». Зокрема, він уперше, наказав робити козацькі човни з буйволових шкір, аби можна було легко їх переносити.

Втім, кажучи про будівництво у цей час укріплення на Хортиці, його не слід поєднувати з тим замком, який пізніше увійшов в історію як форпост боротьби проти кримчаків, Це, певно, було невеличке укріплення, що слугувало, насамперед, за більш-менш надійну схованку. Для будівництва справжнього замку-фортеці просто не вистачило б часу. Влітку 1553 р. Дмитро Вишневецький, можливо, чимось ображений на короля, переходить на службу до турецького султана Сулеймана II (Чудового) і разом із своїм військом перебуває у Стамбулі.

Цікаво, що перед цим король Сигізмунд-Август висловлював Радзивіллу побоювання щодо Вишневецького, аби той не перебіг до турків, «полишивши їм пограничні землі, доручені його охороні». Побоювання короля виявилися не марними. Невдовзі Радзивілл пише королю, що Вишневецький «з усією своєю ротою, себто з усім козацтвом і хлопством, яке тримав біля себе, з'їхав до турків, виславши наперед козацьку роту, а потім і сам зі своїми козаками потягнувся до Туреччини».

Вчинок Вишневецького викликав неабияку тривогу — боялися, щоб він не навів в Україну турків. Король знову звертається до Радзивілла: «Як би того князя до себе мати і яким способом?»

Очевидно, спосіб було знайдено, і досить радикальний. Бо на початку 1544 р. Вишневецький повертається з Туреччини і 4 березня в Каменні (неподалік Любліна) освідчується королю у товаристві друга і соратника воєводи Миколи Сенявського. Чим пояснював Вишневецький свій перехід до турецького султана, не відомо, однак той знову доручив йому охороняти прикордоння «проти татар і влаштувати на острові Хортиця захисне укріплення проти кримчаків».

Ось тоді-то, повернувшись на Запорожжя і згуртувавши довкола себе козаків, князь будує на Хортиці той замок-фортецю, що увійшов в історію під назвою Вишневецький. Д. Яворницький писав з цього приводу: «У 1556 році знаменитий ватажок низових козаків князь Дмитро Вишневецький, вирушаючи на війну з татарами, вийшов за межі Київського воєводства і, спустившись нижче порогів, розташувався на острові Хортиця. Розраховуючи розпочати звідси постійні набіги на басурманів, Вишневецький влаштував на острові земляне містечко».

Багато років потому австрійський дипломат Еріх Лясота, котрий за дорученням імператора Рудольфа II приїхав на Запорозьку Січ, щоб запросити козаків для участі у війні проти турків, писав у своєму щоденнику: «Пристали до берега нижче острова Мала Хортиця, неподалік першого; тут знаходиться замок, збудований Вишневецьким років 30 назад і згодом зруйнований».

Будуючи замок, Вишиевецький намагався укріпити його, як фортецю, і тому просив у короля гармат, обслугу тощо. Але Сигізмунд-Август, який прагнув лише зміцнення кордону проти Давлет-Гірея і стояв за дружбу з ним, відмовив Вишневецькому. Його не на жарт стурбувала активність князя, котрий намірився звільнити від татар Дике Поле і навіть все Причорномор'я. Природно, це не входило до інтересів короля, і він спробував якимось чином відкликати Вишневенького з Низу. Водночас, добре розуміючи, що насильно відірвати князя від козаків неможливо, король вдається до хитрощів і пропонує «послати йому якісь дарунки і написати, аби до нас приїхав на якийсь короткий час...». «А на його місце казали їхати з ротою, — писав він далі, — його стриєчному братові і залишитися на тому місці, аж поки той вернеться. Здається, таким чином добре буде його звести».

Однак не вийшло. Вишневецький розгадав задум короля. І натомість організував похід на Іслам-Кермен, з тим щоб за рахунок здобутих трофеїв зміцнити Хортицьке укріплення. Увірвавшись до замку Іслам-Кермена, козацькі загони дощенту пограбували його, а потім спалили. Гармати вивезли у Хортицьку фортецю. Оговтавшись від такої зухвалості, Давлет-Гірей спішно зібрав військо і навесні 1557 р. рушив походом на Вишневенького. Він оточив Хортицьку фортецю і облягав її 24 дні. «Але ім'ям государевим і великого князя він, Вишневецький, захистився від хана, побивши у нього чимало кращих людей, так, що хан пішов од Вишневенького з великим соромом».

Згодом Вишневецький з хортицькими козаками напав на замок самого Давлет-Гірея, який хан збудував на Дніпрі. Розгніваний Давлет-Гірей шле лист за листом Сигізмунду-Августу, вимагаючи приборкати козаків і Вишневецького. Король, однак, відповів, що Вишневецького на Дніпро не посилав. «Можете міркувати з того, — писав Сигізмунд, — що і до цесаря турецького він ходив проти волі нашої, а як там його прийнято, самі знаєте: повернувшись до держави нашої, він розповідав, що дістав дарунки і у тебе, брата нашого, ласку мав. Через те ми й доручили йому степову, сторожу, бо переконані, що він підтримуватиме стосунки з вашими людьми, зазнавши від вас ласки».

Король Сигізмунд-Август не знав, що Вишневецький, не сподіваючись ласки від нього, вже давно налаштовує зносини з Москвою. Ще у березні 1556 р., коли московський уряд організував похід на Крим, очолюваний дяком Ржевським, не обійшлося тут і без Вишневецького. Саме з цього часу він веде листування з московським царем. У вересні, 1556 р. московські посли, повертаючись з Литви і зустрівшись з Вишневеньким, доповідали, що він збирається перебратися до Москви. Разом з послами Вишневецький послав до Івана Грозного свого отамана Михайла Єськовича із засвідченням, що бажає служити цареві. Прийнявши завіряння Вишневецького, цар направив до нього дітей боярських Андрія Щєпотева і Нечая Ртищева з грамотою та жалуванням. 16 жовтня 1556 року вони повернулися до Москви і оголосили Грозному, що Вишневецький став на царську службу і пішов військом на Іслам-Кермен. Після розгрому Іслам-Кермена Вишневецький у листі до царя клянеться, що «доки він на Хортиці, кримчакам ходити буде нікуди».

Наприкінці літа 1557 р. Давлет-Гірей, зібравши не лише кримське, а й турецьке та волоське війська, знову підійшов до хортицьких укріплень. Султанські галери зупинилися біля самого острова.

Вишневецькому і козакам довелося тримати жорстоку облогу. Однак сили були нерівні, до того ж вичерпалися припаси. Козаки почали розбігатися. Довелося відступити. Князь повідомляв Івану Грозному, що «з Дніпра, з Хортицького острова пішов тому, що харчів не стало і козаки розійшлися». Відступивши з Хортиці, Вишневецький закріплюється в Каневі і Черкасах. З Черкас у вересні 1557 р. він офіційно звернувся до царя з проханням про покровительство, і Іван Грозний викликає Вишневецького до Москви. В російському літопису по Никонову списку зазначено: «Того ж місяця (вересня. — Авт.) приїхав до царя й великого князя Івана Васильовича всієї Русі від Вишневецького князя Дмитра Івановича бити чолом Михайло Єськович, що його государ пожалував, а велів собі служити».

І треба сказати, що Вишневецький, з яким прийшли на Москву «многії козаки», служив царю вірою і правдою. Вже у січні 1558 р. він на чолі тридцятитисячного московського війська виступає проти кримчаків, доходить до Перекопу, дорогою згуртовуючи навколо себе козаків. В Іслам-Кермені Вишневецький планував з'єднатися з кабардинським мурзою Канкличем, щоб звідти «над кримським промишляти, скільки їм Бог помочі подасть». На допомогу Вишневецькому вирушив також його добрий знайомий з військом — дяк Ржевський. Звичайно, всім цим немало були стурбовані Литва і Крим. 1553 р. король Сигізмунд II Август уклав з ханом Давлет-Гіреєм договір про дружбу, заплатив йому данину, обіцяв, що не дозволятиме козакам здійснювати напади на татарські землі. Через литовського короля в Москву було надіслане посольство з мирними побажаннями. Як наслідок, Вишневецький отримує наказ лишити на Дніпрі військо, а самому їхати до Москви.

В Москві Вишневецький залишався не довго. Незабаром його призначають командиром загону, що був розташований в Тулі для захисту від татар.

Однак уже в лютому 1559 р. йому наказано їхати на Дон, побудувати там кораблі і йти морським походом на Керч. Разом з Вишневецьким вирушив загін під командуванням Данила Адашева. У той час, коли Адашев спускався по Дніпру, Вишневецький зайняв долину Донця і попрямував до Азова. Французький дослідник цього періоду Ш. Лемерсьє-Келькеже зазначав, що в оттоманських архівах зберігається велика кількість документів про діяльність Дмитра Вишневецького, чи, як його називали турки, «Дмитрашки». Історик підкреслює те виключне значення, що його Блискуча Порта надавала «єдиному супротивнику імперії, який насмілився позазіхати безпосередньо на оттоманські володіння у той самий час, коли непереможні армії великого повелителя не мали собі рівних на полях боїв».

У 1559—1560 рр. Вишневецький здійснив три наступи на турецьку фортецю Азов (Азак). Тим часом Іван IV, ведучи довготривалу війну з Лівонією і прагнучи забезпечити собі тили, домагався угоди з ханом. Про зміну своєї політики він писав Давлет-Гірею: «А деякі наші люди, ближчі проміж нас, з братом нашим Давлет-Гіреєм царем сварили, ми те виявили, та на них немилість свою наклали, деякі померли, а інших розігнали геть, а деякі ні в тих, ані в інших ходять».

Результатом діяльності цих людей (Івана Шереметєва, Данила Адашева, Івана Михайлова та ін.), за словами царя, однодумців Курбського, були походи на Дніпро та Дон «запорозького отамана, що перейшов на руську службу, Дмитра Вишневецького...» В указі Сенана-паші бею Кафи від 23 рамазана 967 р. (16 червня 1560 р.) говорилося з цього приводу, що московський уряд, прагнучи продемонструвати могутньому південному сусіду свою добру волю, відмовився від «Дмитрашки», за якого «не хотів нести відповідальність».

Вишневецький, котрий, як козацький гетьман, мусив постійно захищати українські землі від кримчаків, побачивши таке ставлення до себе царя, повертається на Запорожжя. У його розпорядженні знаходяться віддані йому українські і донські козаки та черкеси племені Жане.

За той час, поки він разом з козацькими «охотниками» був на службі у московського царя, кримці посилили напади на Україну.

Дізнавшись про повернення Вишневецького у пониззя Дніпра, кримський хан вжив негайних заходів: мобілізував всі наявні сили кримчаків, направив до правителів Оттоманської імперії гінців з пересторогою про небезпеку і за допомогою.

Ш. Лемерсьє-Келькеже на основі аналізу багаточисельних турецьких документів відзначає, що діяльність Вишневецького вписувалась «у широкі рамки міжнародних відносин того часу». Порівнюючи воєнні приготування Оттоманської імперії проти «Дмитрашки» з тими заходами, які Блискуча Порта здійснювала у той самий час проти інших своїх європейських противників — Венеції або Священної Римської Імперії, можна зрозуміти всю глибину небезпеки, яку являли для неї походи «литовського кондотьєра» (виступав він від імені царя чи сам по собі), адже Вишневецький загрожував не лише володінням Кримського ханства, як вважає С. Соловйов, але також і власне оттоманським володінням на північному узбережжі Чорного моря. Масова мобілізація, проведена у восьми турецьких бейліках, відправлення ескадри являли собою виключні заходи, до того ж — єдиний випадок в історії Оттоманської імперії! — всі ці дії були спрямовані не проти держави, а проти окремої особи, яка була проголошена «найбільшим ворогом Блискучої Порти».

Вишневецький добре розумів, що сам один не зможе протистояти силам кримчаків і турок. Потрібен був забезпечений тил. І він звертається до короля. Як пише М. Маркевич, «знаменитий воїн, колишній гетьман малоросійський з'явився до короля і був прийнятий ласкаво». 6 вересня 1561 р. Сигізмунд II Август повернув йому всі звання і володіння. А коли Вишневецький, що дійшов вже похилого віку, захворів, то, за словами того ж Маркевича, «король не лише дав йому свого медика для вилікування від отрути, але й поцікавився у царя про причину втечі Вишневецького з Росії». Іван Грозний зі злістю відповів на те: «Прийшов він як собака і потік як собака; а мені, Государю, і землі — збитку ніякого не завдав».

Час минав. Похилий вік і численні походи ослабили князя. Перебуваючи на Хортиці, він вже з великим зусиллям сідав на коня, та й шабля не здавалася такою легкою, як раніше.

І все ж, коли 1563 р. його товариш польський магнат Ольбрехт Ляський, котрий мав у Молдові фортецю, запропонував вирушити разом походом у молдавські землі, де між боярськими угрупованнями розпалилася кривава усобиця за престол, Вишневецький відразу ж погодився. Набравши загін козацьких добровольців, він мерщій рушив у Молдову. Однак тут його загін був заманений у пастку і розбитий, а самого Вишневецького взято в полон.

15 жовтня 1563 р. французький посол в Стамбулі повідомляв свій уряд: «Сьогодні чи завтра вранці очікується приїзд «Дмитрашки» із своїми товаришами». А через тиждень він же повідомляв, що «Дмитрашку», тільки-но прибув, його величність султан наказав стратити разом з іншим вельможним польським паном Пісоницьким (Пясецьким). Решту, що були з Вишневецьким, відправлено на галери.

Про страту Вишневецького залишилось чимало свідоцтв. І перше з них належить польському історику Мартину Бельському, який у своїй «Хроніці» повідомив, що Вишневецького за наказом султана скинули з кріпосної стіни в Галаті на крюки. Він висів на них три дні, люто клянучи Магомета і славлячи Христа. Розлютовані його зухвалістю турки розстріляли Вишневецького з луків. «Кажуть, — пише Маркевич, — що перед стратою йому пропонували відмовитися від православ'я, обіцяючи життя і свободу, але князь відмовився. Турки розтяли йому груди і, сподіваючись здобути мужність знаменитого гетьмана, вийняли серце, розділили і з'їли його».

Трагічна смерть Вишневецького справила величезний вплив на маси дніпровського козацтва, з яким він так довго спілкувався і яке очолював у багатьох походах. Життя і смерть його почали обростати легендами. Одна з них і лягла в основу пісні про Байду-Вишневецького. Кажуть, однак, що ця пісня була присвячена іншому народному .героєві і створена ще до Вишневецького. Може й так. Але вже те, що народ стільки століть пов'язує її з ім'ям Вишневецького, свідчить про любов саме до нього. І шана йому від народу — невмируща.

Ознайомившись з коротким викладом його життя, можна поставити собі запитання: за віщо ж така честь? Адже, будучи представником правлячої верхівки панівного класу, Вишневецький не забував про свої інтереси і відстоював насамперед їх. Відповідь, очевидно, полягає у тому, що інтереси самого Дмитра Вишневецького — захист Батьківщини від турків і татар — співпадали з інтересами низового козацтва, що у боротьбі з ними він стояв на боці народу і особистою хоробрістю, відвагою сприяв успіхові цієї боротьби. Спорудивши містечко-фортецю на Хортиці, він зумів об'єднати тут козацькі сили, які визнали у ньому справжнього керівника і гетьмана.

Все це і сприяло тому, що життя і діяння Дмитра Вишневецького залишили помітний слід в історії України, ставши надихаючим прикладом для майбутніх поколінь.