РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

Європейські держави та США в умовах промислового перевороту

(перші половина ХІХ ст.)

ПЛАН

1. Англія в першій половині XIX ст.

2. Німеччина в першій половині XIX ст.

3. Франція в першій половині XIX ст.

4. США в першій половині XIX ст.

5. Використана література.

1. Англія в першій половині XIX ст.

Промисловий переворот другої половини XVIII ст. закріпив провідні позиції Англії у світовій економіці, а після випробування на р. Гудзон першого пароплава в Англії розпочалося інтенсивне будівництво пароплавів. Англія зміцнила свої позиції як "володарка морів".

Великі міста стали центрами промисловості.

На середину XIX ст. промисловий переворот було завершено. Англія перетворилася на "майстерню світу", з її виробами не могла конкурувати жодна країна.

Проте розвиток економіки Англії періодично гальмувався економічними кризами надвиробництва, коли на ринок надходило товарів більше, ніж їх було спроможне купити населення. Перша велика така криза сталася в Англії 1825 р.

З кінця XVIII ст. до 1830 р. англійські уряди формувалися з представників партії торі. Вони підвищували податки та ціни на хліб. Побоюючись заворушень робітників, парламент 1824 р. скасував закон про заборону

діяльності профспілок, і відтоді чисельність тред-юніоні», що об'єднували кваліфікованих робітників, почала швидко зростати.

1832 р. під тиском промислової буржуазії та робітничих виступів було проведено парламентську реформу: представникам промислових центрів надано місця н парламенті. Це сприяло зміцненню політичних прав буржуазії і близької до неї партії вігів, що з 1830 р. відігравала провідну роль в управлінні Англією. Однак саме в цей час становище населення Англії погіршилося внаслідок прийняття закону про бідних, згідно з яким допомога безробітним, ремісникам і селянам, які розорилися, скорочувалася, а податки з багатіїв на користь бідняків скасовувалися.

3183 7 р. в Англії почала правити королева Вікторія. Розпочалася Вікторіанська епоха, що характеризувалася піднесенням економічної, колоніальної, військової могутності Англії.

У 30-ті — 40-ві рр. пролетаріат Англії згуртувався в окрему організацію зі своєю програмою, що було по-ц'язано з чартистським рухом. Спочатку в Лондоні, а потім в інших містах виник рух за загальне виборче право. Робітники розраховували, що, отримавши політичні права, вони здобудуть у парламенті більшість і приймуть закони, що поліпшать їхнє економічне становище. 1837 р. керівники робітників (О'Брайєн, О'Кон-нер та ін.) виробили хартію, що містила основні вимоги, які вони збиралися висунути перед парламентом. Розпочався збір підписів. Тричі — у 1839, 1842 і 1848 рр. — у парламент подавалися хартії. Якщо першого разу було зібрано 1200 підписів, то третього — близько 5 млн.

Збір підписів під хартіями, обговорення у зв'язку з цим політичних і соціальних питань спричинили небачене досі піднесення робітничого руху. У містах відбувалися багатолюдні мітинги і збори, активізувався страйковий рух.

Парламент пішов на деякі поступки робітникам, щоб послабити їхнє невдоволення. Так, 1847 р. було прийнято закон про обмеження робочого дня 10 годинами.

Чартистський рух, досягнувши у 1848 р. найбільшого І піднесення, пішов на спад. Цьому сприяли обіцянки лі-1 беральних реформ, силовий тиск уряду та нерішучість 1 керівників.

Незважаючи на невдачі/руху, чартизм мав велике і значення. Англійська буржуазія була змушена здійснити 1 демократичні реформи щодо парламенту, місцевого са-1 моврядування, прав робітників та їхніх організацій.

2. Німеччина в першій половині XIX ст.

Після розгрому наполеонівської армії рішенням Віденського конгресу 1815 р. було створено Німецький союз. До нього входили 35 суверенних монархій і "вільні міста" Гамбург, Бремен, Любек і Франкфурт-на-Майні. Представницький орган союзу — Бундестаг — складався з посланців держав і працював у Франкфурті-на-Майні. Його рішення не були обов'язковими для окремих членів союзу, найсильнішими серед яких були Австрія та Пруссія. Всі найважливіші рішення Бундестагу приймалися після попереднього обговорення саме ними.

Фактично Німецький союз був конфедерацією лише формально самостійних держав: він не мав спільних армії, дипломатичного представництва, фінансів, законодавства. У країні був відсутній національний ринок, феодальні порядки на селі гальмували створення ринку вільної робочої сили.

Пруссія першою із членів союзу ліквідувала внутрішні митні перепони і запровадила єдиний митний податок для всіх провінцій, а згодом усунула митні бар'єри. Наслідком цього було створення Німецького митного союзу, що об'єднував 18держав. Пруссії належала у ньому провідна роль.

Уперше в історії німецького народу завдяки митному союзу утворився національний внутрішній ринок. У 30-ті — 40-ві рр. у німецьких державах відбувся промисловий переворот: споруджувалися залізниці, розвивалися металургія та машинобудування.

Велика промисловість була сконцентрована насамперед у Вестфалії та Сілезії, а також у Саксонському королівстві. Наприкінці 40-х рр. значним промисловим центром стала столиця Пруссії — Берлін. Із 400 тис. населення Берліна близько 70 тис. були найманими робітниками, які працювали на мануфактурах, великих фабриках і заводах, зокрема машинобудівному заводі, що випускав потяги.

Проте до середини XIX ст. Німеччина залишалася аграрною країною: понад 70 % населення працювало у сільському господарстві. У Німеччині не було кріпаків, але значна частина селян сплачувала поміщикам грошові повинності.

На відміну від Франції та Англії, де буржуазія посіла провідні позиції у суспільстві та економіці, у Німеччині панувало дворянство.

Поміщикам Пруссії належало 60 % усієї землі. Капіталізм тут розвивався "прусським шляхом": феодальні відносини не було ліквідовано остаточно, тому тривалий час зберігалися напівфеодальні риси.

За рівнем промислового розвитку Німеччина до кінця 40-х рр. відставала від Англії, а за багатьма показниками і від Франції. Пруссія і загалом Німецький союз наприкінці 40-х рр. видобували менше залізної руди і виробляли в 2—3 рази менше чавуну, ніж Франція. Німеччина випереджала Францію за потужністю парових двигунів, видобутком вугілля.

Крім того, якщо Англія, Франція, Росія і США сформувалися як єдині національні держави, Німеччина була політично роздробленою.

Розвиток капіталізму в Німеччині зумовив збільшення чисельності робітництва, що почало виступати на захист своїх інтересів. Так, у 1844 р. ткачі Сілезії організували повстання. Німецькі ремісники і робітники у Парижі створили товариство "Союз справедливих", що перебувало під впливом ідей французьких соціалістів, 1847 р. на основі "Союзу справедливих" зусиллями Карла Маркса та Фрідріха Енгельса засновано Союзкомуністів. Його програмою став "Маніфест комуністич ної партії", написаний Марксом і Енгельсом 1848 р.

Наприкінці 40 хрр. у німецьких державах посилилос прагнення до об'єднання Німеччини і створення єдиної німецької держави, ліквідаціїрештків феодалізму, прийняття Конституції.

3. Франція в першій половині XIX ст.

Після краху імперії Наполеона у Франції було відновлено монархію Бурбонів. На трон повернувся Людо-вік XVIII. Він жорстоко розправився з прихильниками Наполеона, які підтримували його впродовж "ста днів". Проте король був змушений зберегти Конституцію 1814р., що гарантувала недоторканність приватної власності, навіть набутої в роки революції, зокрема відібраних у церкви й емігрантів земель. Політична влада в країні перейшла до старої феодальної аристократії.

1824 р. замість померлого Людовіка на престол зійшов Карл X, який наполіг на сплаті дворянам-емігран-там значної суми за втрачені ними під час революції землі, прийнятті закону про смертну кару за проступки проти релігії та церкви. Буржуазія, ремісники, робітники і селяни стали політично безправні.

Незважаючи на реставрацію монархії, Франція розвивалася капіталістичним шляхом: виникла велика фабрично-заводська промисловість, споруджувалися залізниці, виплавка чавуну і видобуток вугілля з 1815 р. до 1830 р. подвоїлися. У ткацькій промисловості широко застосовувався механічний станок Жаккарда.

Загалом промислова революція у Франції відбувалася значно повільніше, ніж у Англії: більшість населення зосереджувалася у сільському господарстві, а працю малоземельних селян, які шукали додаткового заробітку на кустарних підприємствах і мануфактурах, фінансово використовувати було вигідніше, ніж застосовувати механізми.

Промисловий переворот і розвиток капіталізму призводили до посилення експлуатації пролетаріату, розорення дрібних ремісників і кустарів, а промислова криза надвиробництва 1826 р. та неврожаї ще більше погіршили становище трудящих. Наслідком цього було зростання революційних настроїв. У багатьох містах Франції створювалися робітничі товариства й організації. Посилилася опозиція ліберальної буржуазії. У липні 1830 р. уряд короля оголосив про розпуск палати депутатів, обме-виборчого права, ліквідацію свободи друку.

У відповідь у Парижі вибухнула революція. її здійснили міська біднота, робітники, ремісники і студентство. Король зрікся престолу і втік до Англії.

Липнева революція 1830 р. привела до влади велику буржуазію, яка зберегла монархію в особі Луї Філіппа Орлеанського до 1848 р.

У роки Липневої монархії панувала фінансова аристократія. Виборче право поширювалося лише на багатих власників. Робітничий клас і селянство, дрібна та більша частина середньої буржуазії не отримали виборчого права. Державні витрати на підтримку банкірів і промислових магнатів покривалися за рахунок збільшення податків (переважно з прибутків дрібної буржуазії та селянства).

Як і до Липневої революції, робітництво Франції не влаштовувало їхнє становище: робочий день тривав 14— 16 год, заробітна плата була низькою. 1831 р. через небажання власників мануфактур підняти заробітну плату повстали ткачі в м. Ліоні, їхній виступ було придушено збройною силою. А1834 р. ліонські робітники знову організували повстання і впродовж шести днів вели запеклі бої з урядовими військами.

У 30-х рр. активізувалась діяльність таємних республіканських товариств, у яких брали участь і робітники, і дрібна буржуазія. Найбільшим із них було "Товариство пір року" на чолі з революціонером-соціалістом Огюс-томБланкі — активним учасником Липневої революції. 1839 р. це товариство зробило спробу організувати повстання у Парижі. У 40-ві рр. XIX ст. кількість страйків зросла і робітничий рух дедалі більше політизувався. Цьому сприяло і поширення серед робітників соціалістичних ідей, які пропагували Луї Блан, Прудон.

З середини 40-х рр. у Франції були наявні всі озн ки кризи, що посилилася неврожаями 1845 і 1846 рр а також економічним занепадом. Особливе обурення в кликала політика фінансової аристократії. Опозиція м нархії помітно посилилась і серед буржуазії. Прихил ники республіканського ладу групувалися навколо г зети "Насіональ", яка розпочала пропагандистську кам панію проти Липневої монархії і закликала маси до бо ротьби проти правлячої верхівки. У Франції виникл нова революційна ситуація.

4. США в першій половині XIX ст.

У першій половині XIX ст. США переживали процє бурхливого розвитку капіталізму. На північному схої країни швидко зростала фабрична промисловість. Та же була сконцентрована більша кількість робітників. Н півночі та заході країни переважало фермерське госпо дарство.

Різні шляхи економічного розвитку Півночі і Півдн справили великий вплив на хід історичного розвитк; США: буржуазія Півночі і плантатори Півдня у боротьбі за зміцнення своїх економічних позицій привели країну до громадянської війни.

Кінець XVIII — перша половина XIX ст. були часом стрімкої територіальної експансії США. Були приєднані Луїзіана (французьке володіння, що його продав Наполеон І) та придбана в Іспанії Флорида.

США взяли на себе місію вершителя долі усієї Західної півкулі, проголосивши в 1823 р. доктрину Мон-ро. Сутність цієї доктрини полягала в тому, що США виступили проти можливого втручання європейських країн у латиноамериканські справи (після втрати Іспанією усіх колоній у Південній Америці) і в справи Американського континенту загалом. США як найбільша країна Західної півкулі відкрито проголосили своє право на політичне лідерство у цій частині планети

До середини XIX ст. внаслідок війн з індіанцями та з Мексикою територія США збільшилася в 2 рази.

США не брали участі в європейських війнах, що давало можливість уникати великих витрат на армію і не зазнавати воєнних спустошень. Швидкому економічному розвитку сприяли і природні умови: м'який клімат, родючість землі, велика кількість лісів, корисних копалин.

Наявність вільних земель на заході США приваблювала переселенців із Європи. Серед іммігрантів було чимало кваліфікованих ремісників і робітників. У 1800—1850 рр. населення США збільшилося більш ніж у 4 рази — з 5,3 млн до 23 млн осіб. Землі, що належали індіанським племенам, вважалися власністю держави, їх продавали білим переселенцям. Індіанців винищували або відтісняли все далі на захід.

Наприкінці XVIII — у перші десятиріччя XIX ст. США за рівнем економічного розвитку відставали від Західної Європи, особливо від Англії. Створення внутрішнього ринку і запозичення англійських технічних досягнень (механічних ткацьких станків, сільськогосподарських машин тощо) дали поштовх промисловій революції. Окремі підприємства фабричного типу виникли в США наприкінці XVIII ст., а в другому десятиріччі XIX ст. фабрична система почала втілюватися у текстильній та інших галузях. Перехід металургії на вугільне паливо зумовив швидке зростання виробництва заліза. У ЗО— 40-х рр. відбувався переворот в області транспорту. У 1807 р. було випробувано пароплав Фултона, а в середині XIX ст. на американських річках вже плавали сотні пароплавів. Залізниці з'явилися на початку 30-х рр., а до 1860 р. США вийшли на перше місце у світі за їхньою протяжністю — понад 50 тис. км.

Безперервне освоєння нових земель визначало переважно аграрний характер економіки США. На захід їхали як американці, так й іммігранти з надією отримати землю. Купівля землі та улаштування на ній ферми було досить дорогою справою, але існувала можливість працювати на орендованій землі. Більшість ферм були сімейного типу. Фермери не зазнавали феодальної експлуатації. Вони могли більше

продавати и купувати товарів, ніж селяни, які залежали від поміщика. Фермери цілком задовольняли потреби американського населення в сільськогосподарській про-: дукції. Це сприяло півидкому розвитку капіталістичної економіки.

У першій половині XIX ст. бурхливо розвивалося і плантаційне рабовласницьке господарство Півдня. У цей період бавовна замість тютюну стала основною культурою рабовласницького Півдня. Більша частина бавовни вивозилася в Англію. Збільшилося вирощування цукрової тростини. Плантаційне господарство мало екстенсивний характер і повинне було "переміщуватися" на нові землі, оскільки бавовна і тютюн виснажували землю Зростання попиту на бавовну також спонукало планта торів захоплювати нові землі на півдні і заході країни В заселенні вільних земель було заінтересоване суспільство, але в цій справі рабовласники вирізнялися агресив ністю, непримиренністю в відстоюванні особистих інтересів Півдня. Після прийняття в 1809 р. закону про забо рону ввезення рабів тривалий час їх завозили до США контрабандно. У1860 р. в країні було близько 4 млн нег рів-рабів, вільних негрів на Півночі, де деякі штати скасували рабство, було близько півмільйона осіб.

У першій половині XIX ст. відбулося становлення двопартійної системи США. На президентських виборах 1828 р. плантатори і широкі маси фермерства, ремісники і навіть робітники об'єдналися для обрання президентом Ендрю Джексона, відомого своєю участю у війнах проти індіанців. Проголошуючи себе захисником інтересів народу, він виступив проти сприяння великим капіталістам Півночі. Плантатори вбачали в ньому прихильника компромісу між рабством на Півдні і системою найманої праці та фермерства на Півночі. Однодумці Джексона згуртувалися і стали називати себе Демократичною партією, датою заснування якої вважається 1828 р. У партії поступово посилювався вплив рабовласницького Півдня.

В умовах загострення інтересів Півночі та Півдня, новою політичною силою, що рішуче протистояла рабовласникам, стала Республіканська партія, створена в 1854 р. в Чикаго. Вона об'єднала фермерів і представників буржуазії, невдоволених політикою Півдня, що була спрямована на поширення рабства на нові землі, і перешкоджала вирішенню питання про землю на користь широких мас фермерства. Створення цієї партії стало провісником назрівання відкритого конфлікту між Північчю і Півднем.

У першій половині XIX ст., коли переселення на західні землі стало масовим, сформувалося два потоки колонізації — північний із вільних штатів і південний — із рабовласницьких. Рабовласники намагалися узаконити рабство на нових територіях, а конституції північних штатів забороняли його. Громадськість Півночі співчувала рабам, але мало хто виступав за їхнє звільнення, адже вони вважалися приватною власністю плантаторів. Інколи раби підіймали повстання. Найбільшим із них було повстання 1831 р. у Віргінії під керівництвом Ната Тернера. Прихильники скасування рабства — аболіціоністи — допомагали рабам втікати від плантаторів. Були створені таємні маршрути для негрів-втікачів, які переправлялися на Північ і в Канаду. Приєднання в 1854 р. відібраних у Мексики територій (до складу США увійшло два штати — Канзас і Небраска) викликало гостре протиборство між плантаторами і противниками рабства.

Конгрес США прийняв закон, за яким населення цих штатів саме визначало правомірність рабства. Рабовласники за допомогою озброєних банд найманців намагалися запровадити рабство в штаті Канзас. Фермери чинили опір. Протягом 1854—1856 рр. тут точилася громадянська війна. Фермери взяли верх над рабовласниками, але уряд послав до Канзасу війська, які допомогли

рабовласникам відновити владу. У 1857 р. Верховний суд США дозволив переслідувати і ловити рабів-втікачів на всій території країни, а також оголосив неконституційним будь-який закон, що забороняв рабство. Це викликало різке невдоволення народних мас на Півночі та Заході. Ситуація в країні загострилася.

1859 р. загін повстанців під керівництвом білого ферера Джона Брауна захопив армійський арсенал і нама-гався викликати масове повстання рабів на Півдні та зни щити рабство. Повстання було жорстоко придушене; Браун був страчений. Це повстання було ніби репетицією громадянської війни, що розпочалася в 1861 р.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). — М. : Культура и спорт, 1997. — 496с.

2. Абдулатипов Рамазан Гаджимурадович. Федерализм в истории России: [В 3 кн.] / Р. Г. Абдулатипов, Л. Ф. Болтенкова, Ю. Ф. Яров. — М. : Республика, 1992.

3. Аграрная эволюция России и США в XIX - начале XX века: Материалы сов.-амер. симпозиумов / Отв. ред. И. Д. Ковальченко, В. А. Тишков. — М. : Наука, 1991. — 358,[1] с

4. Бобович Ирина Михайловна. Экономическая история России, 1861-1914 годы: Учеб. пособие / И. М. Бобович; Санкт-Петербург. ун-т экономики и финансов, Каф. экон. истории. — СПб. : Изд-во Санкт-Петербург. ун-та экономики и финансов, 1995. — 135,[1] с.