=shur@= [email protected]

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра

з дисципліни “Всесвітня історія”

виконала студентка курсу, групи

спеціальності

заочного відділеня

Викладач:

РІВНЕ - 2003

ВСТУП

У першій половині XVI в. у Західній і Центральній Європі розгорнувся широкий суспільний рух, антифеодальний по своїй соціально-економічній і політичній суті, релігійний (антикатолицький) за своєю ідеологічною формою. Оскільки найближчими цілями цього руху були “виправлення” офіційної доктрини римсько-католицької церкви, перетворення церковної організації, перебудова взаємин церкви і держави, тому він став називатися Реформацією.

У вузькому значенні слово Реформація (від лат. Reformatio- перетворення) - це боротьба за реформування римсько-католицької церкви, що переживала в XIV-XVI ст. найвищу кризу. У широкому змісті реформація являла собою першу значну битву народжуваної буржуазії проти феодалізму і його ідеологічної основи - віровчення церкви, що не відповідала більше заповзятливому духу Нового часу. У відмінності від гуманістичного руху, що орієнтував на найбільш утворену частину суспільства, діячі Реформації зверталися за підтримкою до різних шарів населення. У вир реформаційного руху були затягнуті городяни, селяни, учені-богослови, студенти, збідніле дворянство і навіть короновані особи.

Думка про необхідність церковних реформ висловлювалася задовго до Реформації. Стурбовані моральним і політичним спадом папства, моральним розкладанням духівництва, багато богословів і священики намагалися зсередини встановити авторитет і чистоту католицької церкви. Однак папи не хотіли визнати необхідність Реформації. Аналогічно спроби приватних осіб у XIV-XV ст. (Викліф в Англії, Гус у Чехії, Савонарола в Італії) також не принесли успіху. Папство шалено боролось з будь-яким проявом єресі. Нещасних чоловіків спалювали як єретиків, а жінок також - за обвинуваченням у чаклунстві. Перекірливих монархів відлучали від церкви. Але інквізиція так і не змогла придушити дух обурювання проти римсько-католицької церкви. Усе більше і більше росла ворожість селян до церкви як найбільшому землевласнику. Європейські монархи, чиї жадібні погляди були спрямовані на величезне церковне майно, заохочували цей дух невдоволення. Головним вогнищем європейської Реформації була Німеччина.

Реформація - це широкий релігійний і соціально-політичний рух, що почався на початку 16 століття в Німеччині і спрямований на перетворення християнської релігії. Почавшись в Німеччині, Реформація охопила ряд європейських країн і призвела до відпадання від католицької церкви Англії, Шотландії, Данії, Швеції, Норвегії, Нідерландів, Фінляндії, Швейцарії, Чехії, Угорщини, частково Німеччини.

Термін «Реформація» виражає ту істотну сторону руху, центром якої є критика й атака на монопольне положення католицької папської церкви і її навчання в політичній, ідеологічній системі тодішнього європейського суспільства. Ф.Энгельс визначив революціонізуюче протікання реформаторського руху як першу вирішальну битву європейського міщанства проти феодалізму. Ця характеристика відносилася німецькій Селянській війні, однак аналогічні революційні риси містяться в кожнім антифеодально орієнтованому реформаторському русі, тому що в ньому відбиваються визвольні інтереси наступаючого міщанства, класу буржуазії яка народжувалася.

Особливості реформації в Англії

Актуальність. Реформація - загальноприйняте позначення суспільно – релігійного руху початку 16 ст., що охопив майже всю Європу. Реформація ідейно підготувала ранні буржуазні революції, виховавши особливий тип людської особистості, сформулювавши основи буржуазної моралі, релігії, філософії, ідеологію цивільного суспільства, заклавши вихідні принципи взаємин індивіда, групи і соціуму. Реформація стала духовною відповіддю на кризу, кинута людському духу соціально-економічною і культурною ситуацією 16 ст.

Процес подолання середньовічної схоластики в принципі здійснювався двома шляхами: з одного боку, через Ренесанс, а з іншого боку - через європейську реформацію. Обидві течії відрізняються одна від другої способами критики середньовічної схоластики, однак обидві вони виражають необхідність знищення створення основ філософії нового часу. Течії мають загальну середньовічної філософії й ідеології, виступають як прояв її кризи, утворюють передумови історичну основу - вони поступово «визрівають» у надрах феодалізму з його натуральним виробництвом.

Удосконалювання знарядь праці і спеціалізація вели до зародження безлічі поселень і міст, що швидко росли і розвивалися, поступово звільняючись від гніта феодалів, ставали незалежними. Потреба в розвитку продуктивних сил дає поштовх досвідченому пізнанню природи, а потреба у вільній праці незалежного працівника породжує нові представлення про людину, його свободи і достоїнства.

Універсальним вираженням цих потреб став гуманізм Відродження, однак культура, наука, навчання були доступні вузькому колу людей і не могли сприяти перемозі нового ладу.

Духовне життя того часу визначала релігія. Тоді чому ж церква не змогла дати відсіч виклику часу? Чому не протистояла протестантизму? Тому, що протестанти легко і доступно дали відповідь на виклик історії: католицьку церкву треба відкинути тому, що вона аморальна, а отже, безбожна!

Католицька церква, маючи владу над Західною Європою і незліченні багатства, виявилася в сумному положенні. Виникнувши як рух принижених і поневолених, бідних і гнаних, християнство в середні століття стало пануючим. Безроздільне панування католицької церкви у всіх сферах життя привело в підсумку до її внутрішнього переродження і розкладання. Доноси, інтриги, спалення на багатті й ін. діялися ім'ям учителя любові і милосердя - Христа! Проповідуючи смиренність і помірність, церква непристойно багатіла. Наживалася на усьому. Вищі чини католицької церкви жили в нечуваній розкоші, віддавалися розгулу гучного світського життя, дуже далекого від християнського ідеалу.

Заклик до реформи був обумовлений безліччю причин. У 14 – початку 15 століття Європа переживала ряд серйозних внутрішніх потрясінь. Почалася в 1347р. епідемія чуми, яка “скосила” третину населення Європи. Через столітню війну і серію конфліктів між Англією і Францією (1337-1443) великий потік енергії виявився спрямованим на військові підприємства. Церковна ієрархія загрузла у власних протиріччях і заплуталася в мережах міжнародної політики.

Вище католицьке духівництво на чолі з папою претендувало на те, щоб установити свою політичну гегемонію, підкорити собі усе світське життя, державні інститути і державну владу. Ці притензії католицької церкви викликали невдоволення навіть серед великих світських феодалів. Ще більш почувалася незадоволеність політичними притензіями церкви з її пропагандою презирства до світського життя в середовищі жителів міст що розвиваються і багатіють.

У той же час початок Ренесансу породило нове бачення людини в літературі і мистецтві. Відродження інтересу до людських емоцій, форм, різних галузей людського розуму, найчастіше наслідування давньогрецьким зразкам стало джерелом натхнення в різних областях творчості й заключало в собі виклик традиціям середньовіччя.

Наприкінці 14 – 15 століття стали помітні ознаки занепаду католицької церкви. У “Атласі християнської Церкви” Імон Дафі перелічує деякі з цих ознак:

• Корупція і нерівність.

• Неосвічене парафіяльне духівництво.

• Занепад чернецтва.

Але були і позитивні моменти:

• Реформаторські групи.

• Проповідь.

• Сильний общинний елемент серед мирян.

У 1244р. ченці міста Дурхем, Англія, повинні були віправити 7132 меси. Говорять, що Генріх VIII у 16 столітті замовив 12 тисяч мес, по 6 пенсів за кожну. В умовах зміни економіки, коли гроші усе більше ставали мірою всіх цінностей, порушилися пропорції між духовними актами і їхнім матеріальним забезпеченням.

Аналогічні проблеми були зв'язані з індульгенціями, що викликали масу протиріч. Індульгенція являла собою папський декрет, що забезпечував людині звільнення від покарання за його гріхи в чистилище (вона не давала прощення, тому що останнє вимагало покаяння). Спочатку індульгенції давалися за здійснення духовних подвигів. Так папа Урбан обіцяв їхнім учасникам хрестового походу 1045р. Однак до початку 15 століття індульгенцію, хоча б неофіційно, можна було придбати за гроші, потім пішли нові порушення, коли папа Сикст IV дозволив здобувати індульгенції для померлих родичів, що нудяться в чистилище. Поширилася купівля-продаж церковних посад (симонія). Багатьом єпископам і священикам, які жили неховаючись з коханками, відпускалися гріхи, якщо вони вносили плату за співжиття, “колискові гроші” за незаконнонароджених дітей і т.п. Це, природно, породжувало серед мирян недовіру до кліру. Вони не відмовлялися від таїнств, але іноді охоче зверталися за їхнім здійсненням не до своїх парафій, а до священиків, що мандрували. Вони здавалися їм більш благочестивими, і продовжували звертатися до альтернативних форм прояву релігійного почуття.

До початку 16 століття у житті Європи відбуваються важливі зміни. Відбулися дуже значні соціальні зміни. Великі географічні відкриття привели до розвитку торгівлі і росту багатства, особливо серед жителів торгових міст. Розбагатілі на торгівлі люди не бажали, щоб їхні гроші діставалися очолюваної римським папою католицькій церкві у вигляді численних платежів і поборів.

Усе це відбилося на свідомості людей. Вони усе більше думали про сьогоднішній день, про земне життя, а не про загробне існування – життя небесне. В епоху відродження з'явилося багато утворених людей. На їхньому тлі стали особливо помітні напівграмотність і фанатизм багатьох ченців і священиків.

Ще вчора роздроблені королівства поєднувалися в могутні централізовані держави. Їхні правителі прагнули підкорити своєю владою таку впливову силу, як церква.

Початок Реформації. Поступове поширення світських релігійних рухів, містицизму і сектанства відбивало деяке невдоволення традиційною духовною владою і прагнення видозмінити релігійні звичаї римсько-католицької церкви. Цей настрій спонукав деяких порвати з церквою чи, принаймні, спробувати реформувати її. Зерна Реформації були закладені в 14-15 століттях. Хоча здавалося, що загальна віра як і раніше залишається надійною основою для розвитку схоластичної теології, з'явилися радикальні лідери, що зважилися кинути виклик загальноприйнятим церковним звичаям. Наприкінці 14 ст. англійський письменник Джон Уікліф зажадав перевести біблію на загальну мову, увести причащання хлібом і вином, надати світським судам право карати духівництво, а також припинити продаж індульгенцій. Декількома роками пізніше групу його послідовників, лоллардів, обвинуватили у виступі проти корони. Наприкінці 15-16 ст. ряд учених виступили із серйозною критикою церкви.

Радикальна реформація. Усі лідери Реформації відносилися до Біблії як до верховного авторитету. Церкви, засновані ними, сильно відмінювались від середньовічної католицької церкви. Вони підкреслювали важливість церковного утворення і, у міру можливості, дистанціювалися від держави.

З іншого боку, більш непримиренні представники Реформації в усьому покладалися на силу Святого Духа і на здатність Бога говорити з простими, неосвіченими віруючими. Лідери радикальної Реформації відкидали інтелектуальну теологію, з підозрою відносилися до світських урядів і виражали прагнення до реституції (відновлення). Це означало, що вони хотіли повного, буквального відновлення християнства Нового Завіту в тому вигляді, як вони його розуміли:

• загальне володіння майном;

• мандрівні пастирі;

• водохрещення дорослих віруючих.

Деякі навіть проповідували з дахів будинків і намагалися копіювати структуру пастирства, описану в Новому Завіті.

На відміну від них, головні діячі Реформації займалися саме реформами: зміною церковних заснувань відповідно до принципів, встановленим у Новому Завіті і виробленим історією церкви. Вони терпимо відносилися до багатьох обрядів, тому що розуміли, що найважливіші доктрини можна застосовувати різними способами, у залежності від історичної, суспільної і культурної обстановки.

Деякі радикали були пацифістами, інші – ранні баптисти, квакери, меноніти – повністю відмовлялися брати участь у світських органах управління; треті прагнули домогтися перевороту в суспільстві силоміць. Для деяких груп було характерно спокійний, споглядальний настрій, вони робили упор на внутрішній роботі Святого Духа. Найбільш відомою з них є квакери. Багато хто вірили, що друге пришестя може наступити в будь-який момент, тому їм необхідно відокремитися від світу і створити церкву і суспільство.

Більшість радикалів поєднувало послідовне прагнення до звільнення церкви від утручання з боку держави. Вони були переконані, що католицизм допустив розкладання релігійної влади, коли останній було дозволено брати участь у зовнішній політиці. Нові релігійні принципи протестантської Реформації знаходили підтримку не через властивої їм чистоти віри, а завдяки зв'язкам з магістратами, міськими радами і державними діячами. Жменька реформаторів, які прагнули до революційної перебудови суспільства, бажала, щоб влада стала прерогативою тільки «святих». Коротше кажучи, радикали бажали, щоб ніяка світська влада не могла впливати на релігійне життя. Їхнє небажання йти на компроміси в цьому пункті забезпечило їм автономію як самостійним релігійним групам, воно ж з'явилося причиною зниження їхнього соціального впливу.

Під парасолькою радикалізму фактично існувала ціла група рухів. Їхня спрямованість варіювалася від помірковано ортодоксальних (анабаптисти) до непримиренних (раціоналісти). Останні відмовилися від центральних християнських доктрин, наприклад від Трійці. Ці рухи не мали великого числа прихильників, але їх вважали небезпечними як для католиків, так і для протестантів, і багато їхніх представників поплатилися життям за свої переконання. У них бачили погрозу державі і цивільному порядку.

На початку 16 століття Англія була зовсім невеличкою країною, більшість мешканців якої складали селяни. Тому зрозуміло, що “революція цін”, яка привела до підвищення цін майже на всі товари, особливо на сільськогосподарську продукцію, стала для Англії справжнім потрясінням.

Кількість роботи в країні значно зменшилася, тому з’явилася величезна кількість жебраків (їх на початку століття в Англії налічувалося майже 50 тисяч).

Король Генріх VІІІ почав видавати закони, що були направлені проти жебрацтва. Так, наприклад, збирати милостиню дозволялося тепер тільки хворим та немічним – тих же, хто ще міг працювати, били батогом і повертали додому. Якщо цю людину затримували вдруге – знову били та відрізали половину вуха, якщо втретє – страчували як злочинця.

Наступний король Едуард VІ ще більше посилив ці міри – згідно з новими законами, той, хто не працював, віддавався у рабство до того, хто на нього доніс.

Таким своєрідним чином англійські королі боролися з кризою, яка того часу охопила Англію. До речі, ці закони ввійшли у історію під назвою “криваве законодавство”.

Але саме тоді, на початку 16 століття, почався і швидкий ріст Англії як держави. Річ у тому, що країна виявилася розташованою на перехресті торгівельних шляхів між Європою та Америкою, внаслідок чого почала розвиватися торгівля та промисловість.

Особливо швидкий розвиток отримала зовнішня торгівля (тобто торгівля з іншими країнами). Виникла велика кількість купців, які почали заробляти на цьому великі гроші.

Але зовнішня торгівля на ті часи була справою небезпечною (адже доводилося мандрувати морями та океанами, де купецькі кораблі могли чекати пірати), тому купці почали об’єднуватися.

Ці об’єднання почали називати акціонерними компаніями – тому що купці об’єднували свої капітали і в залежності від свого внеску (тобто суми грошей, які вони внесли в компанію), одержували свою долю (процент) від прибутку (загальної суми грошей, яку заробила компанія).

Так почала нарощуватися майбутня економічна могутність Англії та її столиці – Лондона.

Реформація у Англії, на відміну від інших країн, спочатку не викликала ніяких особливих проблем, тому що англійський король Генріх VІІІ сам ввів її.

Як ми вже розповідали, реформатором Генріх VІІІ став не через свої переконання, а тільки через відмову папи римського дозволити йому розійтися зі своєю дружиною, Катериною Арагонською (за католицькими законами дати такий дозвіл міг тільки папа).

Генріх VІІІ вивів англійську церкву з-під влади Риму і створив нову, так звану англіканську церкву, яку підтримував і наступний англійський король Едуард VІ.

Королева ж Марія Тюдор, яка змінила Едуарда, дотримувалася католицизму, тому влаштувала у країні терор, знищуючи протестантів, за що її назвали Марією Кривавою.

Але вже наступна королева Єлізавета І знову повернулася до англіканської церкви (втім, причина цього була досить проста – це був протест проти Риму, який не визнавав її права на престол).

Саме у ці часи у Англії з’явилися люди, які виступали за “очищення” англіканської церкви від деяких залишків католицизму. Це були прихильники кальвінізму, яких назвали пуританами (від латинського слова purus – чистий).

Поступово пуритани вийшли з англіканської церкви і створили свої церковні громади. Це не дуже подобалося Єлізаветі, тому вона почала їх переслідувати.

Особливості Реформації. Важливим засобом зміцнення абсолютизму при Тюдорах з'явилася реформа церкви в Англії, що почалася при Генріхові VIII. Приводом до її проведення послужило відмовлення папи римського дозволити розвод короля Генріха VIII з його першою дружиною Катериною Арагонською, родичкою Карла V. У відповідь на це відмовлення англійський парламент у 1534 р. звільнив церкву Англії від підпорядкування Риму і “Актом про супрематії” проголосив главою церкви короля. В основі Реформації лежало прагнення англійських дворян і городян створити національну протестантську церкву як знаряддя абсолютизму, а також заволодіти церковними землями і майном. Парламентськими актами 1536 і 1539 років в Англії були закриті всі монастирі, а їхнє майно і землі конфісковані королем; у 1545 році були закриті всі каплиці, майном яких також заволоділа корона. Ці конфіскації в остаточному підсумку збільшували земельні володіння дворянства і буржуазії, а також значно поповнили королівську скарбницю. Нові власники церковних земель, щоб збільшити свої доходи, зганяли з землі селян — колишніх її власників, огороджували її і підвищували земельну ренту.

Реформація проводилася шляхом найжорстокішого терору. Від англійців вимагали повного підпорядкування новій організації церкви. За заперечення її основних принципів покладалася страта. Побоюючись росту народної опозиції стосовно нової церкви, Генріх VIII заборонив самостійно читати і тлумачити Біблію майстеровим, поденникам, хліборобам і слугам, тому що вони могли витлумачити її в дусі радикальних сектантських навчань. Найактивнішими діячами Реформації були Томас Кромвель — канцлер королівства, і Томас Кранмер, що зайняв після Реформації посаду архієпископа Кентерберійського.

При Марії Тюдор (1553—1558), дочки Генріха VIII від першого шлюбу, затятій католичці, що вийшла заміж за спадкоємця Карла V Габсбурга і майбутнього короля Іспанії Пилипа II, в Англії восторжествувала католицька реакція. Використовуючи підтримку незадоволених абсолютистською політикою дворян, головним чином з економічно відсталих районів Англії, Марія відновила католицтво і стала переслідувати діячів Реформації, за що одержала прізвисько “Кривавої”. Однак Марія не зважилася повернути церкві монастирські землі і майна, відняті короною при її батькові і що перейшли в руки світських власників. Уже звістка про шлюб, що готується, Марії і Филипа II у 1554 р. викликало велике повстання, що почалося в Кенті і яким керував вихідець з нового дворянства Томас Уайат. Зібравши загін чисельністю до 10 тис. чоловік, головним чином з кентських селян, він рушив на Лондон із двома цілями: захистити Англію від погрози її поневолення іспанцями і звільнити королеву від її проіспански настроєних радників. Але страх дворян і багатих городян перед народним повстанням привів цей виступ до поразки, хоча загін Уайата підійшов до Лондона. Уайат був страчений. Однак невдоволення в Англії союзом з Іспанією усе більш росло. Марія допомагала своєму чоловіку грошима і зброєю і на початку війну з Францією. Але в 1558 р. французькі війська опанували містом Кале, останнім володінням Англії на континенті.

Після смерті Марії англійська корона перейшла до Єлизавети I (1558—1603), дочки Генріха VIII від другого шлюбу, що не був визнаний папою. При Єлизаветі абсолютизм ще більш зміцнився. Вона відновила реформовану церкву, у цьому її підтримало більшість дворян і буржуазії. При ній була складена остаточна редакція англіканського символу віри (так називані “39 статей”), що прийняв парламент у 1571 р. Англіканізм — помірний плин у протестантизмі. У його символі віри визнавався догмат про порятунок людей від гріхів за допомогою віри в спокутну жертву Христа й у Священне писання як джерело цієї віри, але при цьому не відкидалися і “добрі справи”, що повинні робити віруючі на користь церкви, як прояв цієї віри. Визнавалися два таїнства - водохрещення і причащання. Церква стала національною, богослужіння велося англійською мовою, відкидалися влада папи над нею, індульгенції, шанування ікон і мощів, зменшувалося число свят. Разом з тим у реформованій церкві зберігалася ієрархія духівництва, очолювана єпископами, що володіли своїми землями. Духівництво підкорялося тільки королю як частина його державного апарата і було зобов'язано пропагувати серед мирян ідею про повне і беззаперечне їхньому підпорядкуванні королю і його посадовим особам і про неприпустимість заколотів. Як і раніше стягувалася десятина, котра стала надходити на користь короля і перетворилася у важливе джерело його доходів.

Європейська Реформація являла собою складне сполучення духовних відкриттів, політичних і національних інтересів, економічних факторів і рушійних сил суспільства. Але в Англії вона пішла особливим шляхом, обумовленим:

• Традицією лолардистів ( що виходить до Джона Уіклифа);

• Християнським гуманізмом;

• Впливом лютеранських ідей в університетах;

• Антиклерикалізмом – ворожістю до духівництва, що часто було неписьменним;

• Переконаністю в тім, що держава повинна мати більший контроль над церквою.

У 1521р. король Генріх V написав декларацію проти Лютера і папа назвав його «захисником віри» (титул дотепер належить британським монархам). Запопадливість, виказувана Генріхом була такою сильною, що Томас Мор – згодом страчений за свою відданість католицької церкви – нагадував королю, що папи були не тільки духовними лідерами, але й італійськими князями.

Його державний акт ввергнув Англію в криваву смуту. Спадкоємець Генріха VII молодий Едуард VI, був протестантом, але йому на зміну прийшла ревна католичка королева Марія. Її приемница, Єлизавета 1, не мала бажання проробляти “вікна в душі людей”, і в кінцевому рахунку в Англії збереглася як протестантська, так і католицька церква.

У результаті політичної смути в англіканській церкві виникло цікаве змішання поглядів. От деякі її характерні риси:

• Віруючі з яскраво вираженими протестантськими переконаннями;

• Віруючі, котрі дотримували патерналістської теології (теології ранніх батьків церкви) і традицій;

• Літургія і структура церкви (єпископи, одіяння і церковне управління) зберігали багато зв'язків з минулим.

Пуритани. Більш строгі протестанти, яких часто називали пуританами, відкидали ідеї “угодовства”. Вони вимагали очищення англіканської церкви від залишків католицизму: відділення церкви від держави, знищення сану єпископів, конфіскації їхніх земель, скасування більшості релігійних свят, культу святих. Пуритани різних напрямків прагнули до того, щоб їхнє життя не суперечило Священному Писанню. Для цього вони вимагали перегляду всіх існуючих законів і звичаїв. Людські закони, на їхню думку, тільки тоді мають право на існування, коли цілком погодяться зі Священним Писанням.

Багато хто з пуритан згодом відправилися в Америку. Батьки-пілігрими відплили з Плімута в 1620р. на судні “Мейфлауер”. Інші сталі розкольниками чи нонконформістами в Англії.

Самими численними групами серед пуритан були індепенденти і пресвітеріани. Пресвітеріанство переважно було поширено серед торгово-промислових шарів населення і “нового дворянства”. Пресвітеріани вважали, що церквою повинний керувати не король, а збори священиків-пресвітерів. У молитовних будинках пресвітеріан не було ікон, розп'ять, вівтарів, свіч. Головним у богослужінні вони вважали не молитву, а проповідь пресвітера. Пресвітерів обирала громада віруючих, вони не носили особливих одягів.

Пресвітеріанська церква зміцнилася в Шотландії. Тут протягом двох сторіч йшла запекла боротьба між кланами, очолюваними місцевою аристократією. На відміну від Англії, королівська влада в Шотландії була дуже слабкою. Завдяки пресвітеріанству шотландці зуміли призупинити кланову міжусобицю. Церква стала головним об'єднувачем країни.

Керівник пресвітеріанської церкви виступав проти абсолютної влади короля. Так, пресвітери прямо заявили шотландському королю Якову VI: “У шотландії існують 2 королі і 2 королівства. Є король Ісус Христос і його королівство – церква, і є його підданий Яків VI, і в цьому королівстві Христа він не король, не володар, не пан, а член громади”.

Індепенденти, тобто “незалежні”, серед яких було багато представників сільських і міських низів, виступали проти того, щоб церквою керували збори пресвітерів і, тим більше, сам король. Вони вважали, що кожна громада віруючих повинна бути зовсім самостійною і незалежною у релігійних справах. За це їх переслідували й в Англії, і в Шотландії, обвинувачуючи в підриві віри і нації.

Контрреформація. Протестантська Реформація викликала відгук у католицизмі. Починаючи з 40-х років 16 століття католики ведуть боротьбу за повернення загублених позицій; у Західній Європі починається період контрреформації. Учасники руху гостро порушують питання про зміцнення єдності в самій організації католицької церкви, про посилення внутрішньої дисципліни і папської централізації, але головної була відкрита боротьба католицизму проти протестантизму. Передовим бойовим загоном католиків став орден – “Суспільство Іісусове» (єзуїти) - заснований іспанцем Ігнатієм з Лойоли в 1534 році і затверджений папою в 1540 році. Єзуїти складали ядро інквізиції, реорганізованої для боротьби з Реформацією. Інквізиція виникла як прояв і наслідок кризи церковної влади й ідеології: необхідно було церковну идеологию привести у відповідність з новою суспільною ситуацією і новими ідейними течіями епохи. Тридентський собор (1545-1563), однак, ухилився від рішення філософських проблем і спорів між школами, не бажаючи порушувати єдність церкви. У цей період відбувається нове пожвавлення схоластичної філософії у формі томізму. Спочатку це було в Італії та Іспанії, потім і в Англії, спочатку головну роль грали домініканці, потім єзуїти. Найбільше значення для спроб реставрації середньовічної схоластики в цю епоху мало навчання іспанського єзуїта Франциска Суареса (1548-1617).

Висновок

Реформація спростила, удешевила і демократизувала церкву, поставила внутрішню особисту віру вище зовнішніх проявів релігійності, додала нормам буржуазної моралі божественну санкцію. Стаючи усе більш впливовою буржуазія одержала «дешеву», просту і зручну релігію, що відповідала інтересам цього класу.

Така релігія не вимагає великих грошей на будівництво дорогих храмів і обслуговування пишного культу, що має місце в католицизмі. Вона не віднімає багато часу для молитв, паломничества святим місцям, інших обрядів і ритуалів.

Вона не стискує життя і поводження людини дотриманням посад, вибором їжі і т.д. Вона не вимагає яких-небудь зовнішніх проявів своєї віри. Така релігія цілком улаштовує сучасну ділову людину.

Реформаторський рух досяг вищої точки в 16 столітті. У ряді європейських країн, хоча і різними шляхами, був здійснений перехід до нової, протестантської церкви. Подекуди міщанство задовольнилася реформацією католицької церкви. 17 століття вже не знає Реформації. У наступному розвитку поступово утворяться умови для епохи буржуазних революцій.

Отже, очевидна та виняткова роль епохи Реформації в становленні світової цивілізації і культури. Не проголошуючи ніякого соціально - політичного ідеалу, не вимагаючи переробки суспільства в ту чи іншу сторону, не роблячи ніяких наукових відкриттів і досягнень у художній творчості, Реформація змінила свідомість людини, відкрила перед нею нові духовні обрії. Людина одержала волю самостійно мислити, звільнився від авторитарної опіки папства і церкви, одержала вищу для неї санкцію - релігійну - на те, що тільки власний розум і совість можуть підказати їй, як варто жити.

Реформація сприяла появі людей буржуазного суспільства - незалежного індивіда з волею морального вибору, самостійного і відповідального у своїх судженнях і вчинках. У носіях протестантських ідей виразився новий тип особистості з новою культурою і відношенням до світу.

Капіталізм, що складається, одержав у протестантизмі духовне обґрунтування.

У країнах, де перемогла Реформація церква виявилася у великій залежності від держави, користалася меншою владою, ніж у католицьких державах, унаслідок проведеної секуляризації утратила свою економічну міць. Усе це полегшувало розвиток науки і світської культури.

У результаті Реформації вся Європа стала розколотою на дві частини. Католицька церква перестала бути церквою всієї Західної Європи. З неї виділився самостійний могутній релігійний напрямок – протестантизм – третій напрямок у християнстві.

Протестантизм виробив функціонуючу сьогодні у свідомості мільйонів людей особливу етику – етику праці, економічної діяльності, договірних відносин, акуратності, ощадливості, педантизму, тобто бюргерських чеснот, що ввійшли в плоть, кров і повсякденний побут країн Західної Європи і Нового Світу.

Литература

1. Всемирная история: (учебное пособие). -М: Мысль, Т.2. 1985 г.

2. “Всемирная история”. Москва. 1997г. том 10.

3. История философии в кратком изложении. /Пер. С чешского под ред. И.И.Богута - М: Мысль. 1995 г.

4. Некрасов Ю.К. Реформация и крестьянская война. Вологда, 1984

5. Порозовская Б.Д. Иоганн Кальвин, его жизнь и деятельность. СПб., 1891

6. Смирин М.М. Народная реформация Томаса Мюнцера и великая крестьянская война. 1955

7. Смирин М.М. Эразм Роттердамский и реформационные движения в Германии. М.,1978

8. “СОВЕТСКАЯ ИСТОРИЧЕСКАЯ ЭНЦИКЛОПЕДИЯ” Москва. Изд. Советская энциклопедия. 1969 г. 12 том

9. “Християнство”. Янг Джордж. Москва. 2000г.