НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ»

ЗАОЧНА ФОРМА НАВЧАННЯ

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

«РЕФОРМИ ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО»

Виконав:

Студент групи Е-21

Зеленчук Володимир Вікторович

ОСТРОГ 2007

ПЛАН.

1. Князь Володимир як реформатор Русі.

2. Адміністративна реформа.

3. Оборонна реформа.

4. Зовнішньополітична реформа.

5. Воєнна реформа.

6. Фінансова реформа.

7. Запровадження християнства на Русі.

8. Значення реформ Володимира.

Князювання Володимира Великого (980-1015) вважається початком розквіту Київської Русі. Це був один із найяскравіших політичних діячів Європи того часу. За походженням Володимир був позашлюбним сином Святослава і ключниці Ольги – Малуші.

Після смерті Святослава Київська Русь вперше зазнала того, що згодом розвинеться у довготривалу виснажливу проблему: чвари між членами династії Рюриковичів за верховну владу в країні. У сутичці, що спалахнула за право збирати данину, князь Ярополк вбив свого брата Олега. Через декілька років така ж суперечка точилася і між князем Володимиром і Ярополком. З неї Володимир вийшов переможцем і зійшов на київський престол у 980 році.

Володимир залишив у літописі пам’ять про себе як про людину імпульсивну та енергійну, що залюбки вживала життя («Русі єсть веселіє пити»), але також знала як зосередити всі сили для однієї мети. Володимир у внутрішній політиці обрав інший шлях, ніж його попередники. Його мати, Малуша, походила із слов’янського роду, то ж Володимир близько стояв до місцевих «лучних людей» і на них спирався. Найвпливовішою людиною був брат Малуші, Добриня, що, імовірно, посередником між князем та київською земельною аристократією. Цей клас займав щораз більше і вагоміше становище у країні. Вояцька верства варягів почала втрачати свій вплив. Сам Володимир користувався ще допомогою варягів у боротьбі з Ярополком, але не допустив їх до престолу. Літопис оповідає, що варяги, здобувши Київ, заявили князеві: «Це город наш, ми його здобули і хочемо взяти окуп в них, по дві гривні за чоловіка». Але Володимир не дозволив грабувати міста, наказав варягам чекати місяць, а тоді не дав нічого, очевидно, сам зібравши собі військо. Варяги побачили, що князь не дозволить собі верховодити, в попросили дозволу йти на службу до Візантії».

Князь Володимир зосередив у своїх руках неподільну владу. З його приходом до влади почалася нова епоха в історії Київської Русі. Варязькі князі вже не дивилися на Київську Русь як на об’єкт своїх зазіхань чи країну, яку можна і надалі грабувати, а як на сильну могутню державу. Володимиром було запроваджено новий підхід в управлінні державою. На відміну від попередників, Володимир в першу чергу звертав увагу на добробут, а не загарбання нових володінь і збір данини. За князювання Володимира Русь почала розвиватися вже як цілісна держава.

Правда, на початку правління Володимир мало чим відрізнявся від попередників. Він, наприклад, надавав численні привілеї дружинникам, підтримував язичницькі культи, ходив воєнним походом на плем’я в’ятичів, поширив свою владу на слов’янське плем’я радимичів.

З вищезазначеного видно, що Володимир значно підвищив свій авторитет серед населення. Він дуже дбав про популярність серед громади, давав щедру допомогу незаможному населенню – «по Києву розвозили цілими возами харчі, а на своєму дворі влаштовував бенкети для бояр, урядовців і визначних людей, на які спиралася його влада

Все ж, головним у правлінні Володимира булло не це, а його реформи, які змогли піднести Русь, зробити її високорозвиненою європейською державою. Ці реформи були наступними:

1. Адміністративна реформа.

Як і батько, Володимир посадив по великих містах і землях володінь своїх синів, а він їх мав 12. Відтак вони вели ту ж політику, що й батько. Ця реформа зразу ж дала свій позитивний ефект адже було усунено від влади місцевих князів. Влада тепер, навіть на місцях, була зосереджена виключно у руках династії Володимира. Коли ж його варязька дружина почала вимагати більших винагород, то Володимир зробив так, щоб вона перейшла до рук візантійців.

Володимир також залучав місцеву аристократію до своєї ради і з нею вирішував питання законодавства та адміністрації, а також війни

Яке було значення цієї реформи? Зосередження влади в руках однієї князівської родини дало можливість усунути племінний сепаратизм. Відтак Русь стала державою із сильною князівською владою, в якій всі рішення приймалися із єдиного центру.

2. Укріплення кордонів Русі.

Замість далеких походів Володимир зосередився на захисті власних володінь. Щоб протистояти загрозі з боку печенігів, він збудував розгалужену мережу укріплень, а також нові міста на південь від Києва. Оборонні війни, на які почав звертати увагу Володимир, лише сприяли зміцненню кордонів Русі.

Дуже багато зусиль було витрачено на укріплення південного кордону. Печеніги, які вже за князювання Ігоря та Святослава зайняли чорноморські степи, дійшли тепер до того, що безперервно нападали на прикордонні оселі, захоплюючи навіть час від часу Київ. Літопис вказує: «Була боротьба велика безперестанку». Про героїчні змагання українського населення з південним степовим ворогом залишилися напівлегендарні свідчення, наприклад, про облогу Білгорода, коли міщани перехитрили печенігів, ніби мають великі запаси поживи. Володимир особисто на чолі своєї дружини обороняв кордон, зустрічаючи печенігів то під Києвом, то під Переяславом.

Князь також був змушений організувати оборону в інший спосіб: побудувати оборонні укріплення. Він почав розбудовувати прикордонні фортеці. Було побудовано низку городів над річкою Стугною на південь від Києва і над Десною, Трубежем, Сулою на Лівобережжі. Залишки цих укріплень збереглися і по сьогоднішній день. Така система укріплень нагадує римський лімес. Можливо, Володимир проектував його на основі візантійських фортифікацій. Відтак, оборонна політика Володимира сприяла визнанню Київської держави. Говорячи сучасною мовою, оборонна реформа сприяла підвищенню статусу Київської держави в очах світової спільноти.

3. Реформа зовнішньої політики.

Відповідно до змін у внутрішній політиці, Володимир повів також зовнішню політику. Він залишив далекі воєнні походи, які залюбки проводили його попередники. Він пішов за голосом громади, яка вимагала від князя, щоб він беріг народні сили. То ж Володимир вів тільки оборонні війни. Знову порушуючи традицію попередників, він звернув свій погляд на Захід і також додав до своїх володінь землі сучасної західної України. Можливо, в цьому є один негатив, адже цим було покладено початок довготривалому суперництву з поляками за цей регіон.

Важливими були також і зв’язки з західними племенами. Західні племена – дуліби, хорвати, тиверці, вже за Олега були у зв’язках з Києвом, і як союзники брали участь у поході на Візантію. Потім вони увійшли до складу Київської держави. Лдя Русі західні землі мали значення передусім як постачальники солі, якої багаті поклади були на Підкарпатті. Час від часу, коли печеніги опанували степи і почали замикати дорогу до чорноморських соляних озер, галицька сіль здобула ще більшу ціну. Через західні землі проходили також торгові шляхи – на Волинь, до Польщі та Німеччини і на Перемишль до Угорщини. Це було причиною того, що 981 року Володимир пішов походом на Захід і зайняв Перемишль, Червен та ін.

Пізніше Володимир зайнявся дальшим забезпеченням західного фронту. В 982 році було підкорено в’ятичів. 983 року він здобув землю ятвягів, войовничого литовського племені між Бугом і Німаном. 993 року Володимир ходив на хорватів. Власне, ці походи викликали напруження між Києвом та Польщею. Він також змусив литовських ятвягів визнати його верховенство. Пізніше літопис зафіксував, що Володимир ходив також походом у Польщу. Згодом дві країни перестали ворогувати, і Володимир навіть одружив свого сина Святополка з дочкою польського князя Болеслава Хороброго.

Все це свідчило насамперед про його дипломатичний хист. Володимир також встановив загалом дружні стосунки з поляками, угорцями і чехами. Імовірно, були встановлені зв’язки з Німеччиною, що також мала провідне становище в Європі. В основі цієї західної орієнтації лежало його прагнення підпорядкувати собі головні торгові шляхи на Константинополь – важливий політичний, культурний, торговий центр тогочасної епохи.

Внаслідок виваженої політики володіння князя стали найбільшими в Європі. Вони загалом охоплювали близько 800 кв. км.

4. Воєнна реформа.

Величезна увага приділялася захистові кордонів. Особливого значення при цьому надавалося укріпленню південних кордонів. Для захисту південних земель Київської Русі від печенігів було наказано збудувати цілу низку укріплень по річках Трубеж, Сула, Стугна, та ін. Підступи до Києва прикривали потужні земляні укріплення з дерев’яними конструкціями, так звані Змійові вали.

Після відходу варягів з місцевого елементу постала і княжа дружина. Володимир особливо дбав про її розвиток та добробут. Літопис передає характерний епізод. Одного разу дружина почала нарікати для князя: «Лихо нашим головам – мусимо їсти дерев’яними ложками, не срібними». Тоді князь наказав викувати для дружини срібні ложки і при тому сказав: «Сріблом і золотом не здобуду дружини, але дружиною здобуду срібло і злото!». Цей епізод показує, що Володимир особливо дбав про боєздатність і благополуччя війська. То ж значення цієї реформи саме собою очевидне – адже без боєздатної армії годі було думати про свій авторитет, а значить, про перетворення Русі на могутню державу.

5. Фінансова реформа.

Володимир розпорядився карбувати золоті та срібні гроші – золоті монети «златники» і срібні монети – «срібники». На аверсі цих монет поміщено зображення Володимира, а також напис: «Володимир на столі, а се його злато (сребро). Ця реформа дозволила значно зміцнити становище Київської Русі.

Найголовнішим досягненням Володимира стало, без сумніву, прийняття християнства. Власне, цією реформою Володимир завершив розбудову держави. Християнська віра вже з’явилась у чорноморських країнах вже в перших століттях нашої ери і також досить швидко вона дійшла до Києва. Є відомості, що князі, що ходили походами на Крим та Малу Азію, на початку ІХ століття, навернулися до християнства; християнином був також Аскольд. Знайомство слов’ян з християнською релігією відбулося, за не зовсім чіткими свідченнями письмових та археологічних джерел, ще в антську епоху. Цьому сприяли економічні та політичні контакти з римським світом та Візантією. Вчені вважають за цілком достовірний факт хрещення слов'янського князя Бравлина наприкінці 8 – на поч.. 9 століття в м. Сурож над Чорним морем.

Розуміючи, що Русь вже пережила свою традиційну анімістичну релігію, Володимир став замислюватися над тим, як віднайти більш витончені способи вираження духовних, соціальних, політичних прагнень суспільства. Тим більше, що вся Європа була християнською і виявляла явну погорду до язичницьких народів. Християнство могло мати для Київської держави також внутрішньополітичне значення, бо воно, як зазначав І.Крип’якевич, «нівелювало партикулярні вірування і ставало цементом, що в’язав усі племена, а при тому підносило авторитет князя, якого благословила церква.». Володимир також чудово розумів культурне значення запровадження християнства. Якщо провести аналогію із сучасністю, Володимир потрапив у становище однієї із держав так званого «третього світу», що прагне прискорити модернізацію своєї країни і відтак змушені змушений вибирати одну з провідних ідеологій. Для Володимира цими двома високорозвиненими системами віри, які потрапили до його поля зору, були християнство та іслам, тобто релігії тих країн, з якими Русь мала і намагалася утримати якнайтісніші торговельні і політичні стосунки. Існує й інша точка зору на цю проблему. У «Повісті временних літ» вказується, що посланці Русі відкинули іслам через те, що він забороняв уживати алкогольні напої і начебто спинив свій вибір на християнстві з Візантії. Цей зразок християнства з його розкішними релігійними обрядами викликав захоплення у Володимира. Проте як би не описували ці події літописці, за вибором Володимира стояли конкретні політичні і економічні чинники.

Як свідчить хрещення Ольги, християнство вже пустило глибокі корені в Києві. Сусідство Київської Русі з християнізованими болгарами і новонаверненими поляками та уграми лише прискорило цей процес. Проте прийняття християнства і саме його візантійського різновиду насамперед пояснювалося політичними причинами. У 987 році за надану візантійцям допомогу у придушенні повстання Володимир став вимагати за нього віддати їхню сестру Анну. Побоюючись, що згода на шлюб із «варваром» похитне престиж Візантійської імперії та імператорської династії, візантійці всіляко намагалися виправити становище, домагаючись від Володимира прийняття християнства. Але навіть після хрещення Володимира у 988 році вони зробили спроби відтягнути шлюб. І все ж після того, як русичі завоювали в Криму візантійське місто Херсонес, шлюб нарешті відбувся.

У 988 році, прагнучи якнайшвидше охрестити свій народ, Володимир наказав позаганяти юрби киян у притоку Дніпра р. Почайну і там усіх разом вихрестити. Літопис вказує на слова Володимира: «Хто не зайде завтра на ріку, багатий чи убогий, прошак чи робітник, буде моїм ворогом». Пізніший митрополит Іларіон оповідав: «Не було нікого, хто спротивився б його благочестивому наказові, - як хто не з любові, то зі страху перед княжим наказом хрестився, бо його благо вірність із владою була з’єднана». Вказується також на тому, що в Києві християнство не зустріло ніякого опору, адже давнє язичництво не мало колишньої сили і мусило відступити перед релігією нового типу. Проте в деяких містах християнство доводилося запроваджувати насильно. Так, у Новгороді залишилася приказка про Володимирових воєвод: «Путята хрестив вогнем, а Добриня – мечем». Християнство не могло одразу всюди вкоренитися, бо й не було достатньої кількості місіонерів, що могли б опанувати простори Східної Європи.

У деяких регіонах ще довгий час залишалося двовірство: люди одночасно шанували і язичницьких богів, і нових святих. Християнські святі набували образу старих божеств. Так, св. Власій став опікуном худоби, яким був язичницький бог Велес; св. Ілля зайняв місце Дажбога та ін.

Незважаючи на опір людей, ламалися язичницькі ідоли, натомість будувалися християнські церкви. Церква, організаційні структури і служителі якої були цілком запозичені і привезені з Константинополя, не лише отримала широкі привілеї та автономію, на її потреби надходила крім того, десята частина княжих прибутків. Перше духовенство прийшло з Криму під проводом Настаса, корсунянина, що допоміг Володимирові здобути Корсунь і через те дійшов великого значення при київському дворі. Князь наказав будувати церкви, а в Києві поставив церкву Богородиці, на утримання якої призначив десяту частину свої володінь – відтоді стала називатися вона Десятинною.

Внаслідок таких нововведень значно зріс престиж династії Володимира. Вона тепер стала пов’язаною із славетним домом візантійських імператорів.

Тіснішими ставали стосунки Володимира, що тепер належав до «християнської сім’ї правителів», з іншими монархами. Прийняття християнства мало позитивні наслідки і для всього внутрішнього життя країни. Оскільки вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі знайшли в ній ту ідеологічну опору, якої раніше не мали. До того ж церква з її складною внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів з новими методами управління. А в самому суспільстві Київської Русі з’явилася активно діюча установа, що не лише забезпечувала незнане раніше духовне та культурне єднання, а й забезпечувала величезний вплив на культурне та господарське життя. Завдяки вибору Володимира, Русь стала поєднаною з християнським Заходом, а не з мусульманським Сходом. Цей зв’язок зумовив її небачений культурний, історичний, суспільний розвиток. Важко переоцінити те, що християнство прийшло до України не з Риму, а з Візантії. Згодом, коли відбувся релігійний розкол між цими двом а центрами, Київ став на бік Константинополя, відкинувши католицизм. Так була закладена основа майбутніх запеклих конфліктів між найближчими сусідами католицької віри – поляками.

Яке ж значення цих реформ? Насамперед, в результаті адміністративної, фінансової, оборонної, воєнної реформ значно зміцніла Київська держава. Вона стала нарівні з розвиненими європейськими країнами. Значно знизилася небезпека нападів східних кочових племен. Князь міг впевненіше проводити внутрішню політику, що безперечно позитивно позначилося на добробуті людей. Високого розвитку набула також освіта,культура. За правління Володимира Русь перетворилася в найбільшу європейську державу, яка простяглася від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного моря.

Проте найбільше значення має все ж таки релігійна реформа Володимира. Запровадження християнства унеможливило племінний сепаратизм. Тепер все населення Русі поклонялося одному богу, а не багатьом язичницьким богам. Це, звичайно, сприяло консолідації всього давньоруського суспільства. Крім того, прийняття християнства вивело Русь в один ряд з європейськими країнами. Тепер Руська держава була в очах європейців високорозвиненою державою з сильним князем. Відтак зв’язки Русі з іншими державами пожвавилися. Важливим було також і те, що зміцніли зв’язки із Візантією. Це сприяло політичному, економічному, культурному розвиткові країни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аркас М. Історія України-Русі. – К., 1990.

2. Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1991.

3. Дорошенко Д. Нарис історії України. – Львів, 1991.

4. Зайцев Ю. Історія України. – Львів, 1996.

5. Крип’якевич І. П. Історія України. – Львів, 1992.

6. Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1993.

7. Субтельний О. Україна: історія. – К., 1992.

8. Сергієнко В. Історія України від найдавніших часів до кінця ХVІІІ століття. – К., 1995.

9. Толочко П. Київська Русь. – К., 1995.

1