РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

РОЗКВІТ МАКЕДОНІЇ ТА її ГЕГЕМОНІЯ В ГРЕЦІЇ. СХІДНИЙ ПОХІД АЛЕКСАНДРА МАКЕДОНСЬКОГО ТА УТВОРЕННЯ ЙОГО ІМПЕРІЇ

План

1. Падіння грецької могутності. Засилля македонських правитедів.

2. Східний похід Олександра Македонського.

3. Утворення імперії Олександра Македонського.

4. Використана література.

1. Падіння грецької могутності. Засилля македонських правитедів.

У політичній долі Балканської Греції в V—IV ст. до н. є. значну роль відігравала Македонія. Вигідне географічне положення на перехресті шляхів, що вели з Північної Греції у Фракію, Іллірію та до проток, було важливим чинником господарського розвитку країни. На початку V ст. до н. є. у Македонії сформувалася первісна державність. Цар обирався з членів одного зі знатних родів. Значний вплив на розвиток македонського суспільства і держави мали грецькі поліси, з якими підтримували відносини і македонські царі. Проте македонський цар Александр І розпочав боротьбу проти грецьких колоній, що перешкоджали виходу до моря. Його наступник скористався скрутним становищем Афін (Пелопоннеська війна) і добився від грецьких колоній визнання своїх територіальних претензій.

Особливо велику роль у посиленні Македонії відіграв цар Філіпп II, видатний політик, дипломат і полководець (IV ст. до н. є.). Він здійснив реформи, що сприяли перетворенню Македонії на одну з найсильніших держав, яка стала суперницею світової Перської імперії: споруджувалися міста, розвивалася металургія, у копальнях щорічно видобували багато золота, що дало змогу карбувати золоту монету.

Особливу увагу Філіпп II приділяв перетворенням у військовій справі. Армія комплектувалася з вільних македонських землеробів, які набиралися за територіальними округами і кілька років проходили спеціальну підготовку. Було проведено зміни в шикуванні основного роду військ — важкоозброєних піхотинців: довга шеренга поділялася на кілька фаланг, що підвищувало маневреність і полегшувало перебудову під час бою. До основного строю фаланги додавались спеціальні щитоносці, лучники, метальники списів. Кіннота з допоміжного роду військ стала окремим, якому доручалися самостійні завдання. Під час битви використовувалися метальні гармати, тарани, облогові пристрої, за допомогою яких можна було здобувати укріплені міста і фортеці. Македонська армія стала однією з наймогутніших армій того часу.

Було ліквідовано систему напівсамостійних князівств. Більша частина аристократії перебувала при царському дворі. Роздаючи аристократам державні та військові посади, цар поставив їх у залежність від центральної влади. Усе це сприяло централізації державного управління та зміцненню царської влади.

У боротьбі за гегемонію у грецькому світі Філіпп II діяв обережно, ставив реальні зовнішньополітичні завдання: зміцнив північні кордони, розбив війська фракійців тощо.

У середині IV ст. до н. є. полісні відносини увійшли в кризову стадію, розпадалися союзи грецьких міст. Між ними спалахнула так звана Священна війна. Суперечка розпочалася з питання про належність храму Аполлона. Філіпп II став на бік захисників загальногрецької І святині Аполлона, ввів свою армію у Фессалію і розбив І армію фокідян, які захопили храм і його багатства.

Перемога Філіппа II зміцнила його авторитет і виправдала втручання в загальногрецькі справи.

Фессалія змушена була визнати зверхність Македонії, що залишала свої гарнізони у стратегічно важливих містах. Це викликало тривогу в Афінах. Афінські війська зайняли Фермопільський прохід і блокували македонців. Проте останні захопили і зруйнували велике грецьке місто Олінф, а Халкідика визнала владу маке-донського царя.

Афіни примирилися із втратою свого впливу на Халкідиці та у Південній Фракії і 346 р. до н. є. підписали і мир з Філіппом II. Скориставшись виходом із війни Афін, македонці взяли під контроль важливий Фермопільський прохід, стали членом союзу грецьких полісів — охоронців храму Аполлона і тим самим здобули можливість втручатися у справи Середньої Греції. Тепер Філіпп II реальним встановлення панування Македонії над всією Грецією. У грецьких містах сформувалися промакедон-ські й антимакедонські сили, що вступили в жорстоку боротьбу. Виразником промакедонських настроїв був впливовий афінський оратор Ісократ. Він вважав, що в умовах політичного хаосу і відсутності безпеки об'єднання Греції навколо сильної Македонії, спільна боротьба греків і македонян проти персів створить сприятливі умови для вирішування всіх проблем життя грецького світу. Про-македонські сили активно діяли в Народних зборах, приймаючи сприятливі для Філіппа II рішення, намагалися послабити силу воєнного опору Афін Македонії. Цар прагнув здобути союзників у Греції.

Антимакедонську групу очолював великий оратор Демосфен. Ця група відображала інтереси широких прошарків афінського громадянства, побоюючись, що втрата незалежності призведе до падіння афінської демократії. Політична програма Демосфена полягала в мобілізації всіх сил і засобів проти Філіппа II. Для її виконання він розгорнув активну діяльність: було значно поповнено бюджет, подолані суперечності між Афінами і Фівами. На сторону Афін перейшли Візантія, Родос; були ізольовані лідери промакедонської групи.

Тверезо оцінивши ситуацію, Філіпп II вирішив завдати Афінам удару в протоках. Саме тут проходив важливий торговельний шлях. Проте Афіни не дали Філіп-пу II реалізувати ці плани. Вирішальна битва між об'єднаними силами греків і армією царя відбулася в 338 р. до н. є. біля м. Херонея. У цій битві серед полководців своїм талантом та відвагою відзначився молодий Алек-сандр — син Філіппа II. Бій закінчився на користь македонян.

До переможених цар виявив великий дипломатичний і політичний такт, не провадив політики насильства і розрухи, що забезпечило підтримку багатьох грецьких міст, зміцнило позицію його прихильників.

За ініціативою царя було скликано загальногрець-кий конгрес, який юридично закріпив утвердження македонського панування над Грецією. На конгресі було організовано Елліністичний союз грецьких міст, а Філіппа визнано його гегемоном. Він став головнокомандувачем збройних сил і керманичем зовнішньої політики. Проголошувався загальний мир у Греції, недоторканність приватної власності, заборонялися втручання у внутрішні справи полісів, зміни існуючого політичного ладу тощо.

На зміну ворогуванню полісів прийшла нова політична реальність — об'єднана під македонським пануванням Греція.

Одним із важливих рішень конгресу було проголошення війни Перській імперій Після загибелі царя Філіппа II його наступник — синАлександр — продовжив політику свого батька. З його ім'ям пов'язаний початок нового періоду грецькоїісторії — епохи еллінізму.

2. Східний похід Олександра Македонського.

Олександр Македонський (356—323 до н. є.) є однією з найпопулярніших постатей давнини. Масштаби його завоювань, що сягали від Егейського моря до басейну Інду і від Лівійської пустині до Каспійського моря, і той короткий час, протягом якого їх було здійснено (близько 10 років), справили незабутнє враження на сучасників і зробили його героєм легенд і сказань.

Покінчивши зі своїми ворогами в Греції, Александр почав готуватися до задуманого його батьком перського походу.

Сили, з якими Александр у 334 р. до н. є. рушив в Азію, були загалом незначні (ЗО тис. піхоти, 5 тис. вершників і 160 кораблів). Але Персія за останніх Ахеменідів цілком виправдала порівняння її з колосом на глиняних ногах. Пригнічувані податками, військовою службою, сваволею правителів, підкорені Персією народи піднімали повстання, намагаючись визволитися від перського панування. Особливо сильним визвольний рух був у Єгипті.

У 334 р. до н. є., зібравши в місті Амфіполі на Фракійському узбережжі всі сили, Александр рушив до Геллеспонту. В македонській армії Александра були і грецькі війська (близько 7 тис. воїнів). Переправившись через Геллеспонт, армія Александра розбила передові сили персів коло річки Гранік, що впадає в Пропонти-ду. Після цієї перемоги Александр легко оволодів малоазійськими полісами: велика частина малоазійських міст здавалася Александрові добровільно і зустрічала його як визволителя.

Тільки Мілет і Галікарнас чинили опір, і їх було взято після запеклих боїв. Завойовані міста Александр закріплював за собою різноманітними засобами: в одних випадках залученням на свій бік демократичних верств, в інших — підтримкою жрецтва. У деяких випадках він встановлював родинні стосунки з колишніми правителями. Так, у Карії він домігся, щоб його усиновила цариця Ада.

У 333 р. до н. є., армія Александра рушила на завоювання східного узбережжя Середземного моря — Сирїі. Коли Александр зі своїм військом вступив у міжгір'я хребта Тавру, в так звані Ворота Сирії, в тил йому вийшла вся величезна перська армія на чолі з самим царем Дарієм III. Поблизу містечкаісса Александрові вдалося могутнім натиском своєї фаланги і важкої кінноти викликати паніку в скупчених військах персів і здобути блискучу перемогу. Дарій втік, кинувши свій табір з усім майном, щит і колісницю. Сім'ю Дарія, яка супроводжувала його, було взято в полон. Ця перемога Александра спонукала перського царя почати з ним переговори про мир. Александр відповів гордовитим посланням, у якому вимагав від Дарія беззаперечної здачі та іменував себе "володарем усієї Азії".

Дальші успіхи армії Александра — захоплення Бібла, Сідона і потім, після шестимісячної облоги, сильно укріпленого Тіра — зробили його володарем Фінікїі.

3. Утворення імперії Олександра Македонського.

Забезпечивши собі панування над усім східним берегом Середземного моря, Александр рушив у Єгипет. Тут його дружньо зустріло місцеве населення як визволителя від перського ярма. Александра коронували як фараона і владаря Верхнього і Нижнього Єгипту, і він намагався насамперед заручитися прихильністю жрецтва. Він став виявляти особливу відданість єгипетським богам, навіть здійснив важку подорож по розпечених пісках безводної Лівійської пустелі до оракула Аммо-на, щоб закріпити свою владу в Єгипті санкцією самого бога. Жерці оракула слухняно визнали його сином Ам-мона (тобто царем Єгипту) і передрекли бути владикою Всесвіту.

Також для політики Александра на Сході характерне було прагнення еллінізувати захоплені області і так зміцнити свої завоювання. У Мемфісі він влаштував гімнастичні й музичні змагання, в яких брали участь викликані для цього греки. Дуже важливою подією було заснування в західній частині дельти Нілу міста Александра (330 до н. є.). Сам цар обрав для нього місце. Управління Єгиптом Александр поділив між багатьма особами, оскільки вважав небезпечним довірити його одній людині.

Так протягом цих трьох років Александр здійснював прагнення греко-македонської знаті оволодіти східним узбережжям Середземномор'я.

Спираючись на багатства Єгипту і свободу морських комунікацій з Елладою і Македонією, Александр у 331 р. до н. є. рушив через Сирію в Месопотамію. Там біля ассирійського селища Гавгамели на річці Тигр відбулася найбільша битва з усіх за час походу Александра. Перси мобілізували таке величезне військо, що сили греко-македонян порівняно з ними здавалися мізерними. Але брак згуртованості перського війська, а також розгубленість і боягузтво самого Дарія, який залишив своїх воїнів напризволяще в самий розпал битви, дали змогу армії Александра здобути перемогу. Під Гавгамелами перси втратили основну частину війська, і могутність Персії було остаточно зламано.

Далі Александр без будь-якого опору зайняв Вавилон. Тут його зустріли як визволителя від перського ярма. Наступне зайняття Су з, Персеполя, Екбатан — столиць перських царів, зробило його володарем величезних багатств із царських скарбниць (150 тис. талантів). У Персеполі, найдавнішій столиці Персії, як твердять деякі джерела, він наказав спалити царський палац.

Загибель Дарія (він утік у напрямку до Каспійського моря і в Парфії його вбив бактрійський сатрап Бесс), що означала падіння династії Ахеменідів, стала для Александра приводом самому зайняти місце перського царя. Відповідно змінилася і його політика щодо персів. Він почав наближати до себе перську знать, убрався у східний одяг, запровадив східний церемоніал і почав вимагати, щоб до нього зверталися не інакше як із земними поклонами.

Проте обставиною, яка ускладнила дальше просування Александра на схід, був опір місцевого населення. Особливо сильно він виявився у Бактрїі і в Согдіані. Сюди Александр у 329 р. до н. є. рушив під приводом помститися Бессу за вбивство Дарія. Бактрійці й согдій-ці, очолювані Спітаменом, соратником Бесса, обложили Маракандру (Самарканд) і винищили тут цілий загін македонських солдатів кількістю 2 тис. осіб. До повстанців приєдналися сусідні племена степовиків — ма-сагетів і саків. Проте Александр придушив повстання не стільки силою зброї, скільки спритною дипломатією, зближенням із місцевою знаттю; так, він одружився з дочкою одного з бактрійських володарів Роксаною, перетворивши весілля на справжню політичну демонстрацію. В багатьох стратегічно важливих пунктах було засновано міста-фортеці, які швидко зростали; всі вони дістали назви Александрій.

Із Согдіани і Бактрії Александр рушив в Індію. З великим військом македонян, греків і азійських народів, перейшовши через гірські перевали, він спустився в басейн Інду — Пенджаб. Труднощі переходу згубили тисячі людей і в'ючних тварин. На своєму шляху Александр продовжував засновувати поселення, які мали правити за опорні пункти. Завоювання Індії полегшувала безперестанна ворожнеча між індійськими династіями, якою Александр уміло скористався. Перейшовши річки Інд і Гідасп (притока Інду), він розбив могутнього царя Західної Індії Пора (у битві з ним македонські воїни вперше зіткнулися з бойовими індійськими слонами). Тут було засновано дві останні колонії — Нікею і Буцефалію (останню названо за ім'ям улюбленого коня Александра, що загинув у цих місцях). Потім він просунувся до Гіфасісу (східної притоки Інду). Александр думав рушити далі на завоювання долини Гангу, але його армія знемагала від тривалого виснажливого шляху. До того ж давно вже зростало невдоволення Александром у верхівці армії, яка не мирилися зі східною політикою та з його планами "кордонами царства зробити межі всієї землі".

Проти Александра ще з 330 р. до н. є. почали виникати змови, як серед старих ветеранів-командирів, так і серед знатної македонської молоді — "пажів". Александр наисуворішими заходами намагався придушити опозицію в армії. Для цього він не зупинявся перед знищенням найзаслуженіших і найближчих до нього людей.

У таборі на Гіфасісі військо разом з командирами відмовилося продовжувати завойовницький похід. Провівши три дні в цілковитій самотності у своєму наметі, Александр дав, нарешті, наказ будувати кораблі на березі Гідаспу, щоб перевезти свою армію до берега Індійського океану. Повернення почалося в 326 р. до н. є. і відбувалося в дуже важких умовах. Дійшовши до дельти Інду, Александр спорядив одну частину армії на чолі з Неархом ще маловідомим морським шляхом вздовж берега океану в Перську затоку, а з другою сам рушив суходолом через пекучі пустелі Гедрозії. Похід закінчився в 325 р. до н. є. у Вавилоні.

Під час Східного походу (334—325 до н. є.) і після закінчення його у 324 р. до н. є. Александр іноді дуже наївними способами намагався об'єднати греко-македонян з персами. Він заохочував своїх воїнів до шлюбів з персіянками і одного разу влаштував весілля 10 тис. пар відразу. Сам Александр, за звичаєм перських царів, одружився ще з двома перськими царівнами. В державному управлінні, при дворі, в армії посилився вплив східної знаті. Правда, потрібно зазначити також, що одночасно Александр еллінізував персів; ЗО тис. перських хлопчиків навчалися військової техніки македонян, грецької мови і македонських звичаїв.

Проте опозиція східній політиці Александра посилювалась і поширювалась. В Опісі, на річці Тигр, у 324 р. до н. є. спалахнув справжній солдатський бунт. Александр жорстоко придушив його, стративши 13 призвідників, і став формувати армію, яка складалася переважно з персів. Але йому довелося піти й на деякі поступки, пообіцявши, що македоняни матимуть переваги над персами.

Столицею своєї величезної держави Александр зробив Вавилон. Тут він почав розгортати діяльність у справі дальшої організації цієї держави і підготовки нового походу на Захід. Раптова смерть від злоякісної малярії в 323 р. поклала кінець цій діяльності.

Значення завоювання Перської держави було дуже велике.

Воно сприяло зближенню економіки й культури Заходу і Сходу. Для встановлення більш органічного зв'язку між ними велике значення мало заснування кількох десятків міст ("Александрій"), які мали стати центрами об'єднання греків і македонян з місцевим населенням і взаємного обміну культурними досягненнями.

Водночас із зазначеними явищами не можна забувати, що наслідком завоювання Сходу було не тільки знищення Перської держави, а й встановлення нового панування, що ґрунтувалося на жорстокому поневоленні місцевого населення греко-македонянами.

Прогресивні зміни в результаті падіння Персії не означали поліпшення становища народних мас. Колишній гніт Перської держави замінився витонченою, значно тяжчою експлуатацією завойовників.

Проте неміцність і недовговічність держави Александра Македонського не перешкоджали тому, що на її величезній території виникли нові суспільно-політичні відносини, які були дальшим ступенем у розвитку античного рабовласницького суспільства. На руїнах держави Александра виник елліністичний світ.

Використана література

1. Александр Македонский и Юлий Цезарь ; Кромвель ; Ришелье ; Наполеон І ; Бисмарк: Биогр. повествования / Н.Ф. Болдырев (сост.,общ.ред.и послесловие). — Челябинск : Урал, 1995. — 537с.

2. Боуз Патра. Стратегическое искусство Александра Македонского: Вне времени:уроки строителя величайшей империи:Пер. с англ.. — М. : Олимп-Бизнес, 2005. — XVIII, 249с.

3. Співак Ігор Олександрович. Олександр Македонський і зороастризм: автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / НАН України; Інститут сходознавства ім. А.Кримського — К., 2007. — 18с.

4. Ткачов Юрій Геннадійович. Сюжет про Александра Македонського та його модифікації у світовій літературі: Дис... канд. філол. наук: 10.01.05 / Чернівецький держ. ун-т ім. Ю.Федьковича. — Чернівці, 1996. — 186л.

5. Успенский Федор Иванович. История Византийской империи: Период Македонской династии (867-1057) / Л.В. Литвинова (сост.,подгот.текста). — М. : Мысль, 1997. — 527с.