Конотопський міський відділ освіти

Конотопська гімназія

Конотопської міської ради

Сумської області

Курсова робота

«Сталін – таємниця особистості»

Учня 6 класу суспільно-гуманітарного відділення

Бакана Андрія Сергійовича

Перевірив учитель історії:

Буряк Людмила Іванівна

Конотоп

2006

План

1. Дитинство.

2. Особливості характеру Сталіна. Їхня роль в його політичній кар’єрі.

3. Сімейне життя Йосифа Віссаріоновича.

4. Проблеми зі здоров’ям.

5. Таємничість влади Сталіна.

6. Смерть Н.С. Аллілуєвої.

7. Роль Сталіна в історії.

Найбільш жорстока тиранія – та, котра виступає під виглядом законності та під прапором справедливості.

Ш. Монтеск’є

Дитинство.

Йосиф Віссаріонович Сталін (справжнє прізвище – Джугашвілі), народився в маленькому містечку Горі, Тифліської губернії 21 грудня 1879 р., в родині чоботаря. Особистість, мабуть, одна з найзагадковіших та незвичайних в історії Росії, та й усього світу. Навіть факт його народження був сповитий своєрідною таємницею. Ходило багато легенд про походження Сталіна.

Проте, у всіх тих припущеннях вірогідне лише одне: Йосиф Віссаріонович не любив згадувати про Горі, про своє дитинство, а якщо і говорив, то лише про матір і ніколи – про батька, котрий, судячи з усього, в свою чергу відносився до Йосифа дуже холодно.

Сталін виявився розумною, ерудованою людиною з аналітичним складом розуму. В 11 років Йосиф поступив до духовного училища. Там він вивчив російську мову, котра назавжди залишилася для нього чужою, та став атеїстом. З нижчої духовної школи молодий атеїст перевівся, однак, до духовної семінарії у Тифлісі, де і продовжував своє навчання. Сталін, зі слів істориків, не відрізнявся, тим не менш, бездоганною зовнішністю, але всі, хто хоч раз зустрічався зі Сталіним, помічали його особливий погляд. Вітаючись, він пильно дивився людині в очі, і таким пронизливим був його погляд, що здавалося, Джугашвілі миттєво просвічував людину, проникав у її сутність та розумів, хто перед ним стоїть. Це не могло бути приємним та завжди викликало роздратованість у його співрозмовників. Вже в юнацькі роки товариші відзначали у Йосифа схильність знаходити в інших лише погані сторони та з недовір’ям відноситись до безкорисливих намірів. Він вмів грати на чужих слабостях та стикати своїх суперників лобами. Хто намагався суперечити йому або хоча б пояснити йому те, чого він не розумів, той накликав на себе «нещадну ворожість».

1. Особливості характеру Сталіна. Їхня роль в його політичній кар’єрі.

Закінчивши духовну семінарію в 20 років, Сталін став революціонером та марксистом. Його революційний шлях відзначений таємними переїздами з одного кавказького міста в інше, тюремними ув’язненнями, засланнями до Сибіру та Кавказу, втечею та новими арештами, після яких почалася його політична кар’єра на національній арені. Він зумів пробитися на «самий верх» виключно завдяки своїй небувалій наполегливості та неймовірному дару переконання. Сталін був нелегким суперником, партнером по переговорах. Він в більшості випадків досягав того, чого хотів досягти на переговорах. Багато хто пояснює його успіхи акторськими здібностями, оскільки він міг заворожити співрозмовників. Сталін розбирався у тому, як треба справляти гарне враження на партнерів по переговорах, так само точно він вмів робити це і по відношенню до мас. Життя виховало цю людину так, що вона не зупинялася ні перед чим і не на секунду не сумнівалася у правильності та бездоганності своїх дій.

Після невдачі в Польщі, Ленін став відчувати деяке невдоволення Сталіним, пильніше приглядатися до нього. Після низки сталінських невдач виникла та безодня, котра з часом розсікла весь командний склад радянських збройних сил: на одній стороні опинився Сталін з тими людьми, з котрими воював, котрим повністю вірив, а на іншій стороні всі, або майже всі інші.

При всьому тому у квітні 1922 року, одразу після XI зї’зду партії, пленум ЦК обрав Йосифа Віссаріоновича Генеральним секретарем РКП(б). І хоча ця адміністративна посада не давала якихось особливих прав, вона відкривала шлях до великої влади… Від людини, котра готувала питання для Політбюро, а потім контролювала виконання рішень, залежало багато чого. До того ж не всі поточні питання виносились на обговорення, їх можна було вирішувати в робочому порядку. І Генеральний секретар Сталін вміло цим користувався…

Незабаром Ленін сильно захворів і вийшло спеціальне рішення ЦК, яке забороняло нагромаджувати його роботою, хвилювати і навіть читати йому газети. Мабуть, єдиною людиною, котру Сталін ставив вище за себе, і підкорятися якій не вважав соромним та принизливим, був Володимир Ілліч. Лиш не багатьох Сталін ставив врівень з собою, всіх інших вважав нижче. Чим більше закріплювався він у влади, тим помітніше це відчувалося. Усвідомлення своєї посередності Сталін ніс в самому собі. Звідси була і його потреба до лестощів. Овації в свою славу Сталін заохочував, і, траплялося, розстрілював тих, хто мало йому аплодував. Сталін упивався власною владою. Він проявляв особисту мстивість, злопам’ятство, садизм та інші темні пристрасті, властиві його натурі. Однак Ленін був і залишався для нього вождем та вчителем, раз і назавжди визнаним авторитетом. Хвороба Леніна, що дедалі погіршувалася, дуже хвилювала Йосифа Віссаріоновича, він турбувався про те, щоб створити для одужання всі необхідні умови.

Окрім фактів піклування Сталіним про Леніна виключно з шани та поваги до вождя, не можна скидати з рахунків припущення про те, що повне відключення Володимира Ілліча від поточних справ на той час влаштовувало честолюбного Джугашвілі, котрий не терпів контролю, порад, колективних рішень. Як вже говорилося, Сталін володів виключно геніальною здатністю. Він ,як ніхто, розбирався в людях і бачив їх наскрізь. Саме тому він дуже вміло підбирав кадри. Людей талановитих та самостійних у керівництві він знищував та оточував себе виконавцями, котрі ніяк не могли конкурувати з ним, та й до того ж боялися цього більше від вогню. Глибоко знаючи людей та глибоко їх зневажаючи, Сталін до них відносився як до сирого матеріалу, з яким можна робити все, що завгодно, здійснюючи в історії певний замисел своєї особистості та долі.

Негативне відношення до Сталіна, як до керівника партії, котре дедалі наростало у Володимира Ілліча, вплинуло і на «План автономізації»: його зустріли недовірливо, розкритикували та поховали. З іншого боку, суперечки та розходження ніяк не вплинули на відношення Сталіна до Леніна. Однак він розумів, що дні вождя злічені і намагався укріпити своє положення в партії та державі.

Незабаром після смерті Леніна відбувся XIII з’їзд партії. Звичайно, що при його підготовці Йосиф Віссаріонович використав всі свої надзвичайні організаторські здібності. Його промова на багатьох справила грандіозне враження, але ж був і лист від Леніна, прямо адресований делегатам з’їзду, і мовчати про нього не можна було.

Комуністи обсудили послання Володимира Ілліча. Чимало гірких слів довелося тоді почути Сталіну… Він пообіцяв врахувати всі критичні зауваження. Йому повірили. З’їзд вирішив залишити Йосифа Віссаріоновича на посаді Генерального секретаря партії до наступного форуму. Ніхто, звичайно, і не припускав, що він займатиме цю високу посаду три десятиліття – до останнього дня свого життя.

2. Сімейне життя Йосифа Віссаріоновича.

В кінці двадцятих років відбувся перелом у психіці Йосифа Віссаріоновича, котрий загострив найгірші риси його характеру. До того ж, у цей період на Сталіна навалилася маса неприємностей в його особистому житті. Багато сил, нервів, душевної енергії витрачав він на роботі. І йому, як людині вразливій, замкненій, дуже потрібен був домашній затишок, тепла сімейна атмосфера, де б він міг скинути напруження та отримати розрядку. Сталін дуже прагнув до цього, хотів мати надійне сімейне вогнище і не просто вродливу дружину, але й вірного однодумця та лагідну, добру господиню. Але нічого подібного у Йосифа Віссаріоновича не було. Вдома не отримував він ані радості, ані відпочинку. А тільки лиш самі додаткові проблеми. І чим далі, тим гірше…

…Про свою першу дружину, Катерину Сванідзе, згадувати він не любив, якщо й говорив про неї, то лише з відтінком поваги, але не більше. Прикрощі щодо її ранньої смерті, болю втрати він не проявляв. Та й до сина, Якова Джугашвілі, ставився з надзвичайною байдужістю. Проте цьому була причина. Народився Яків одразу після першої, невдалої революції, в найважчий для Сталіна час. Арешти, заслання, підпілля – Йосиф Виссарионович майже не бачив сина, котрий ріс у родичів дружини, людей, взагалі-то, чужих Сталіну, тож і сам Яків поступово ставав чужим для нього.

Його другою дружиною була Надія Сергіївна Аллілуєва. Вона була набагато розумніша за свою попередницю, глибше усвідомлювала свою відповідальність, намагалася стримувати власні пориви. Але що міг їй дати заглиблений у справи Йосиф Віссаріонович, котрий вже подумував про свій піввіковий ювілей? Уваги, котру міг приділити їй чоловік, Аллілуєвій не вистачало. Він дратувався, ставав різким та грубим. Надія Сергіївна також злилася, нервувала без видимих причин, вони часто сварилися.

3. Проблеми зі здоров’ям.

Загалом, всі ці обставини привели Сталіна до частих зривів та розладів.

Йому викликали кращого, на той час, в Москві лікаря, Бехтерева Володимира Михайловича. Той досконало оглянув Сталіна два рази, але висновок його був безрадісним. Неврівноважена психіка. Прогресуюча параноя з яскраво вираженою підозрюваністю та манією переслідування. Хвороба загострювалася сильним хронічним перевтомленням, виснаженням нервової системи. Лише неймовірна сила волі допомагала Сталіну зберігати розсудливість та працездатність, але і цей ресурс не безмежний. Однак на самого Сталіна діагноз Бехтерева не справив особливого враження. Йому й раніше вже казали про захворювання, і досить давно, ще до революції.

Відійти від справ та лікуватися він не міг. Для нього це було рівним політичній смерті. Якщо усунутись від керівництва – значить назавжди: конкурентів було надто багато. Тим більше – лікування у психіатра. Хіба може людина з неврівноваженою психікою, в деякій мірі божевільний, займати керівницьку посаду?!

Та що там лікування: Сталін боявся, як би не отримав розголосу сам візит Бехтерева. Надії Сергіївні він вірив – не розповість. Але зовсім інша справа, якщо про хворобу скаже сам Бехтерев. І тоді кінець політичній кар’єрі… Цей новий пункт дуже сильно давив на психіку Сталіна.

4. Таємничість влади Сталіна.

Заспокоївся він лише тоді, коли професор помер. Трапилось це несподівано і досить скоро після пам’ятного візиту. В цьому, взагалі-то, не було нічого дивного, так як Бехтерев був уже людиною літньою. Але була у цієї смерті й інша сторона…

Приблизно за тиждень до смерті Бехтерева, на квартирі Сталіна з’явився Лаврентій Берія з іншим чоловіком середніх років, теж грузинської національності, досить інтелігентного вигляду. Сталін бесідував з ними за пляшкою вина, а коли другий гість пішов, Берія і Сталін залишилися удвох. Вони ще дуже довго розмовляли.

У відносинах між Йосифом Віссаріоновичем та Лаврентієм Павловичем той момент виявився переломним. Берія став приїжджати до Москви частіше, Сталін охоче приймав його…

…Пізніше виявилося, що перед смертю Бехтерева у нього побували Берія і той самий, другий грузин. Вони привезли вченому виноград, інші фрукти, гарне вино. Бехтерев був веселий, охоче їв, пив, але ця трапеза виявилася для нього останньою.

Сталін розумів, що влада повинна бути таємничою. Він був людиною розбещеною владою, але як ніхто розуміючий природу влади. І одна з найголовніших пружин сталінської влади – таємниця, якою він себе оточив. Сталін здогадався, що сила влади здебільшого в її таємниці. При Сталіні неймовірно розрісся апарат таємної поліції, проникаючий у всі пори радянського суспільства. Але окрім своїх прямих, каральних функцій, це мало ще й значення великої таємничості, з якою здійснює свою справу всезнаюча та всесильна влада. Магічний вплив Сталіна розпадається на дві частини – світлу й темну. Вдень тріумфують народи, здіймаються будівлі, проходять паради, розквітає мистецтво соціального реалізму. Але головні справи кояться вночі – і арешти, і розстріли, і політичні інтриги, і державні засідання. Цей нічний стиль життя відповідав таємниці, котру Сталін вклав в саме поняття, в сам зміст влади.

5. Смерть Н.С. Аллілуєвої.

Через деякий час після смерті Бехтерева, несподівано померла Надія Сергіївна Аллілуєва. Перед смертю вона залишила листа, в перших рядках якого були написані такі слова: «Треба бути справді геніальною людиною, щоб залишити без хлібу таку державу, як Росія».

У подальшому цей лист зник, ймовірно, Сталін знищив його. Посмертне послання Надії Сергіївни остаточно відрекло Сталіна від дружини, закреслило все те гарне та добре, що було колись у них.

Все пов’язане з дружиною, все що нагадувало про неї, було настільки неприємним для Йосифа Віссаріоновича, що він вирішив навіть змінити квартиру. З Петровського палацу його сім’я переїхала до будинку Раднаркому.

6. Роль Сталіна в історії.

Про бойові «подвиги» та «досягнення» Сталіна говорити не стану навмисно, тому що знадобиться надто багато сил, часу та паперу, щоб їх описати. Скажу лише, що існує дуже смілива версія про те, що насправді війну почав Сталін і спробував використати Гітлера в якості «криголаму» , щоб пройти потім по всій Європі та світу без особливих зусиль. Однак Сталін був проникливий лише на невеликих відстанях. Історично він був короткозорим. Будучи видатним тактиком, він не був стратегом. І в цьому була його слабкість.

І все ж, як не оцінювати історичну роль Сталіна, з якого боку не підходити до неї, одне залишається остаточним: ім’я Сталіна невід’ємне від народження нового суспільного устрою в Радянському Союзі та за його межами.

Йосиф Віссаріонович Сталін – воістину одна з найбільш загадкових і таємничих особистостей в історії всього світу. Всі його досягнення та промахи в одній доповіді описати неможливо. Однак користуючись сучасними джерелами, можна з упевненістю сказати, що промахів виявилося все ж таки більше, так як історичний «спадок» Сталіна і нині часом з’являється як привид, він тисне на мислення нових поколінь, на їхню діяльність, що підтверджується останніми подіями у нашому житті.

За помилки політиків розплачується нація.

Н. Бердяєв.

Список використаної літератури

1. «Сталін», Радзинський Е., М.: Вагриус, 1998.

2. «Енциклопедія для студентів», М.: Аванта, 1995.

3. «Енциклопедичний довідник школяра», М.: Російське Енциклопедичне товариство, 2003.