УКРАЇНА ПІСЛЯ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Вступ

Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Української національної революції. Перебуваюси при владі гетьман піклувався про створення такої форми державності, яка б зебезпефувала єдність еліти, консолідацію суспільства, стабільність держави. На думку Хмельницького, цим вимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Проте трагічна загибель під час молдавського походу його сина Тимоша перешкодила здійсненню планів гетьмана.

Боротьба старшинських угруповань за владу

Після смерті Б. Хмельницького гетьманом, згідно з його заповітом (ще за життя гетьмана полковники принесли в цьому присягу), мав стати молодший син Юрій. Але він був надто молодий і недосвідчений для цієї посади. Полковники обирають на своїй раді гетьманом генерального писаря Івана Виговського (1657-1659), якого пізніше затверджують на козачій раді.

Новий гетьман розпочав переговори з Річчю Посполитою. Стався розкол у козацькій верхівці. Проти Виговського виступили полтавський полковник Мартин Пушкар та кошовий отаман запорізьких козаків Яків Барабаш. У жорстокій міжусобиці І. Виговський за допомогою татар розбив загони Барабаша й Пушкаря, самі вони загинули.

У вересні 1658 р. у Гадячі був підписаний договір із польськими представниками, за яким Україна (в складі Брацлавського, Київського, Чернігівського воєводств) переходила під протекторат Речі Посполитої. При цьому Україна зберігала свій суд, грошову систему, військо. Унія скасовувалася, православні зрівнювалися у правах з католиками, засновувались два університети. Україна втрачала право проводити власну зовнішню політику, реєстр козаків скорочувався з 60 тис. осіб до 30 тисяч. Гадяцький трактат був ратифікований польським сеймом, проте його здійснити не вдалося. Народні маси були невдоволені свавіллям польських військ та не бажали повернення до минулих часів.

Весною 1659р. спалахнув конфлікт з Росією. 100-тисячна російсь ка армія на чолі з князем Трубецьким вирушила на Україну. Під Конотопом козацькі війська під командуванням Виговського за допомо- гоютатар розгромили їх. Двоє воєвод потрапили до татарського полону. Україну продовжували роздирати (Внутрішні чвари. Полковник Іван Богун та кошовий атаман Іван Сірко не дали змоги Виговському скористатися цією перемогою. Січовиками на Запоріжжі гетьманом було обрано Юрія Хмельницького (1659-1663). Виговський був змушений зректися гетьманської булави та виїхати на територію Речі Посполитої, де йому належало Барське староство (в 1664 р. він був розстріляний нібито за підбурювання населення проти польської влади).

Ю. Хмельницький у Переяславі на переговорах з російськими представниками підписав угоду, яка обмежувала права України. У Києві, Ніжині, Переяславі, Брацлаві та Умані розмішувались російські гарнізони з воєводами. Ю. Хмельницький не мав хисту до державної діяльності та перебував під сильним впливом більш старших та досвідченіших генеральних старшин і полковників. Уже в 1660 р. події, шо блискавично розгортаються, призводять до різких змін у політиці гетьмана. Триває війна з Польщею — російська армія була розбита польсько-татарськими військами під Чудновим. Ю. Хмельницький у цей час вичікував поблизу, в Слободишах. Після Чуднівської битви він укладає з поляками Слободишенський трактат, згідно зі статтями якого Україна розривала Переяславські статті й визнавала зверхність польського короля.

2. "Руїна"

Невдоволеними політикою Ю. Хмельницького були не лише прості козаки, але й багато полковників, які не хотіли миру з поляками. Зокрема, Яким Сомко (брат першої дружини Б. Хмельницького, дядько Юрія), Василь Золотаренко (брат третьої жінки Б. Хмельницького) теж претендували на гетьманську булаву. Вони вигнали польські загони з Лівобережжя та звернулися до царя за дозволом на обрання гетьмана. Проте Москва розраховувала на підпорядкування всієї України, а не тільки одного Лівобережжя, тому в дозволі було відмовлено. Лише після того, як Ю. Хмельницький зрікся булави, стали можливими вибори нового гетьмана.

Ще на раді в Козельці 1662 року наказним гетьманом Лівобережної України було обрано Якима Сомка. Конкурентом Сомка в боротьбі за владу став запорізький кошовий отаман Іван Брюховецький, який колись служив при дворі Б.Хмельницького. На "чорній раді" у Ніжині гетьманом було обрано Брюховецького. Сомко та Золотаренко, які в останню хвилину об'єдналися, були змушені втікати до табору російського воєводи, який наглядав за виборами, але вони були ним заарештовані, пізніше засуджені та страчені.

Після зречення Ю. Хмельницького гетьманом на Правобережжі було обрано Павла Тетерю (зять Б. Хмельницького). Таким чином, Україна розділилася на дві частини: Лівобережжя і Правобережжя. Цей час постійних чвар дістав назву "Руїна".

Брюховецький прийшов до влади широко застосовуючи демагогічні прийоми, граючи на сподіваннях простих козаків. Проте вже в 1665 р. він підписав Московські статті, які обмежували права гетьманського уряду в фінансовій та адміністративній галузях. Брюховецькому цар надав титул боярина. В результаті повстання 1668 року Брюховецького було вбито. Після нього гетьманом став Дем'ян Многогрішний (1668-1672). Він та його наступник Іван Самойлович (1672-1687) були заарештовані через доноси та заслані до Сибіру.

На Правобережній Україні в 1663-1665 pp. проти політики гетьмана Тетері та повернення польських властей не раз вибухали повстання, що врешті-решт змусили Тетерю зректися булави. Гетьманом було обрано черкаського полковника Петра Дорошенка (внука гетьмана Михайла Дорошенка), якому довелось вступити в боротьбу з кількома претендентами на булаву. Зокрема, найдовше проти Дорошенка боровся уманський полковник Ханенко, якого польський король визнав наказним гетьманом Правобережжя.

1667 року згідно з Андрусівською угодою між Росією та Польщею було закріплено поділ України на дві частини: Правобережна Україна (за винятком Києва) мала відійти під владу польського короля, а Лівобережжя залишалось за Росією. Запоріжжя мало визнавати владу обох держав.

Дорошенко намагався об'єднати всю Україну під своєю булавою. Втративши надію на порозуміння з Росією та Польщею, він уклав у 1669 р. союз з турецьким султаном та отримав від нього булаву. Це дало змогу Дорошенкові спертися на підтримку Кримського ханства та Буджацької орди й розпочати витіснення польських військ та козаків Ханенка з Правобережжя.

3. Турецька агресія

У1671 р. польська армія на Правобережжі здобула низку перемог, які спонукали султана безпосередньо втрутитись у боротьбу Дорошенка з Польщею. В серпні 1672 року султан на чолі турецької армії, яка разом з загонами молдавського й волоського воєвод, військами кримського хана та козаками Петра Дорошенка нараховувала близько 150-170 тис. осіб, з'явився під стінами Кам'янця-Подільського, залога якого нараховувала всього близько 1060 чоловік. Найбільш відомий завдяки знаменитій трилогії класика польськоїліте-ратури Генріка Сенкевича оборонець Кам'янця Юрій (Єжи) Володиєвський (останній роман трилогії так і називається — "Пан Володиєвський") був вихідцем зі старовинного українського шляхетського роду, кам'янецька гілка якого прийняла католицтво в XVI столітті.

Після облоги, що тривала близько тижня, почалися переговори про почесну капітуляцію, умови якої передбачали гарантію збереження життя і майна жителів міста, право вільного виїзду для тих, хто бажає, свободу релігійних обрядів тощо. Коли ввечері 27 серпня посли обложених повертались назад, начальник артилерії майор Геклінг підпалив порох — загинуло понад 500 чоловік (удвічі більше, ніж під час самої облоги) та було зруйновано значну частину Старої фортеці. Серед загиблих був і герой кам'янецької облоги ("Гектор кам'янецький", як його називали) — Володиєвський.

Наприкінці серпня кримський хан, турецькі та козацькі загони рушили в похід на Львів. Річ Посполита змушена була піти на тяжкі умови мирного договору, укладеного в жовтні в султанському обозі під Бучачем — сплатити контрибуцію в сумі 80 тисяч талерів та щорічно виплачувати султану 22 тисячі червоних золотих данин. Територія Подільського воєводства повністю відходила до Туреччини, П. Дорошенко ставав гетьманом України "в старих кордонах". Польські залоги повинні були протягом двох місяців залишити територію Правобережної України.

Все колишнє Подільське воєводство склало велику адміністративну одиницю — єйялет (або пашалик). У 1681 р. на його території проживало близько 40 тисяч жителів, найбільше мешкало в Придністров'ї, а територія вздовж кучманського шляху та у верхів'ях Південного Бугу була майже повністю спустошеною. В Кам'янці налічувалось 3414 мирних жителів, зокрема 280 українських родин. Українська громада в Кам'янці зберігала своє самоуправління. Константинопольський патріарх призначив для Поділля православного єпископа.

У Кам'янці розмістилась велика турецька залога — близько 6 тисяч, половину з якої складали яничари. Турецькі війська мали великі труднощі із забезпеченням продовольством. У вересні 1673 р. 30-ти-сячна польсько-литовська армія під командуванням гетьмана Яка Собеського розбила під Хотином 40-тисячну турецьку армію. В жовтні 1676 р. польські війська знову перемогли. Було укладено Жу-равненський трактат, згідно з умовами якого Польща перестала давати данину, проте Кам'янець залишався за Туреччиною.

У 1674-му та 1675 роках турецько-татарські загони здійснюють напади на Правобережну Україну, де спалахують повстання проти Дорошенка. Гине багато мешканців міст Ладижина та Умані.

У 1676 р. Дорошенко здає булаву та виїжджає на Лівобережжя, а згодом — до Москви (цар призначає його воєводою у Вятку та надає йому значні маєтки в Росії). Правобережні полки опинились під владою Самойловича. Турецький султан намагається відновити свій протекторат над Правобережжям. З цією метою в 1677-му та 1678 роках здійснюються походи турецької армії на колишню гетьманську столицю Чигирин. Під час одного з татарських нападів Юрій Хмельницький, який приняв сан ченця, потрапив у полон. За наказом султана його розстригли та посадили в місті Немирові зтитулом "Князь Сарматії".

За Бахчисарайським договором 1681 р. між Росією, Туреччиною та Кримським ханством Правобережжя визнано під турецькою владою.

1683 року стався перелом у війнах, які вели проти Туреччини європейські держави: польська армія на чолі з королем Яном Собесь-ким, що прийшла на допомогу обложеній столиці Австрії Відню, за допомогою союзників розгромила турецьку армію. В боротьбі з Туреччиною брали участь й козаки відновлених на Правобережжі полків (найвідоміший з полків — у Фастові — очолив Семен Палій). Резиденція наказного гетьмана розташувалась у Немирові.

У травні 1684р. утворилась Священна Ліга — антитурецька коаліція, що складалася з Польщі, Австрії, Венеції та Папи Римського. Пізніше до них приєдналась Росія.

Похід Я. Собеського на Поділля 1684 р. та наступні походи значно звузили контрольовану турками територію. Через 2 роки було визволено Бар і Меджибіж. Польські війська силою переселяли подільських селян на Волинь. Поряд з Кам'янцем, де Збуч впадає в Дністер, було засновано укріплений табір "Окоп Святої Трійці", внаслідок чого становище турецької залоги в Кам'янці-Подільському стало більш вразливим. Загони правобережних козаків здійснюють походи на Очаків та Буджацьку орду, громлять татарські загони під Коди-мою та в інших місцях.

У 1686 р. було укладено "Трактат про вічний мир" між Росією та Польщею, який визнав кордони, що склалися. У 1687-мута 1689 роках відбулись походи російської армії та лівобережних козаків проти Кримського ханства. У 1695-му та 1696 роках — Азовсько-Дніпров-ські походи. Петро І здобув важливу фортецю Азов в пониззі Дону, а фортеці у пониззі Дніпра було зруйновано.

Перемоги Священної ліги змусили Туреччину в 1698 р. розпочати переговори в Карловицях, які закінчились у січні 1699 р. підписанням мирного договору. Згідно з умовами Карловицького трактату Туреччина повертала Поділля Речі Посполитій. У серпні 1699 р. турецька залога покинула Кам'янець. Польський сейм відразу ж прийняв рішення про скасування козацьких полків на Правобережжі.

26—28 вересня гетьман прибув до їх табору, здав клейноди й склав присягу. Через два дні він повернувся до Чигирина, ввів до нього московську залогу, віддавши ключі від міста підполковнику І. Захарову та наказному гетьману В. Бурковському. Так завершилася політична кар'єра одного з найвизначніших державних діячів України, невтомного борца за її незалежність і територіальну цілісність.

Таким чином, незважаючи на те, що протягом другої половини 60—першої половини 70-х pp. для суспільно-політичного розвитку козацької України були характерні поліцентризм політичної влади і розчленованість її території, все ж продовжувала існувати єдина державна структура (геть манат). Вона припинила своє існування лише з ліквідацією державних інституцій у Правобережній Україні, що у часі збіглося з падінням гетьманства П. Дорошенка. Ця подія була останнім актом Національно-визвольної війни. Українському народу не судилося добитися створення в етнічних межах свого проживання незалежної соборної держави. Вдалося лише зберегти державні інституції на терені Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Росії.

Література

1. Тема 10 Юрій М.Ф. Історія України. К.: Кондор, 2004. – 252с.

2. Історія України: нове бачення. У 2-х т. Під ред. В.А.Смолія. К.: Україна, 1995. – 350с.

1