Реферат

На тему:

"Великий київський князь Володимир Мономах"

Вступ

Серед всіх князів до татаро-монгольського періоду, я вважаю, що найбільш яскравою особою є Володимир Мономах.

Вже у молодому віці він здобув славу переможця і радетеля про благо рідної землі. Володимир Мономах із змінним успіхом виступав проти половців, закликав роз'єднаних князів до об'єднання і строго дотримувався введеної Ярославом Мудрим системи ротації на київському престолі.

Мономах був також одним з ініціаторів скликання Любечського з'їзду (1097 р.). На мій погляд, епоха Володимира Мономаха була часом розквіту стану літературної і художньої діяльності на Русі. У Києві споруджувалися нові кам'яні церкви, прикрашені живописом: при Святоволку був побудований в Києві Михайлівський монастир Золотоверхий, а поблизу Києва – Видубіцкий монастир, окрім цього Владимир перед смертю побудував прекрасну церкву на Альті, на місці загибелі Бориса.

Він був майстерним правителем, найбільшим військовим діячем Русі на рубежі ХI і ХII століть, видатним письменником.

1. Початок діяльності

Народився Володимир Мономах в 1053 р., за рік до смерті свого діда Ярослава Мудрого. Владимир був сином улюбленої дитини Ярослава Мудрого – Всеволода. Мати Владимира – Ганна, дочка візантійського імператора Костянтина Мономаха, і тому Мономахом називали і її сина. Таким чином, Владимир отримав три імена: княже Владимир, при хрещенні – Василь, по дідові з материнського боку – Мономах.

Ярослав Мудрий виділяв Всеволода, отця нашого героя, серед інших своїх синів – мужніх лицарів, божевільних любителів військової справи і полювання, завжди готових до походу або війни, тому що Всеволод любив книжки і ученість. За спогадами самого Володимира Мономаха, його отець, «сидячи удома, знав п'ять іноземних мов». Серед них, поза сумнівом, були старогрецька і латинська, знання яких у той час було обов'язковим для кожної добре освіченої людини.

Народився Владимир швидше за все в стольному граді Староруської землі. Ярослав Мудрий любив Всеволода і тримав сина при собі. Так, мабуть, і ріс малий княжич при пишному дворі діда, помалу вчився грамоті, потім різним наукам… Але на початку 1054 р. помер вже старий Ярослав (йому пройшло 75 років). Згідно його заповіту, Староруська держава була розділена між трьома старшими синами. Ярослав велів: «Доручаю замістити мене на столі моєму в Києві старшому синові моєму і братові вашому Ізяславу; слухайтеся його, як слухалися мене, хай він замінить вам мене. А Святославові даю Чернігів, а Всеволоду Переяслав».

Виконуючи останню волю отця, Всеволод перебрався з обнесеного величезними валами Києва, який захищався всім військом Русі, до невеликого і небезпечного, слабо на той час укріпленого Переяслава. Місто було висунуте в кочевницьку степ і майже завжди знаходився в очікуванні нападу ворога. Там, в батьківському теремі, швидко проходили дитячі роки Владимира. В середині XI ст. в південноросійських степах відбулася заміна одних ворогів Русі іншими. Розгромлені Ярославом в 30-х роках печенізькі орди відкочовували до берегів Чорного Морея. Але з'явилися інші, ще сильніші кочівники – половці – і відтіснили печенігів до Дунаю. Половці розмістилися на величезному просторі від Азовського Морея до Чорного, від гирла Дону до гирла Дунаю. Першим на шляху половців повстало Переяславське князівство. Воно прийняло на себе основний удар небаченого раніше ворога, що за військовою потужністю у декілька разів перевищував ворога минулих днів – печенігів. З дитячих років Мономах вимушений був сісти на бойового коня і помірятися силами з половецькими ханами.

Перше широкомасштабне вторгнення половецьких орд на Русь трапилося в 1068 р. Літописець оповідає про цю подію: «Прийшли іноплемінники на Російську землю, половців множина. Ізяслав же, і Святослав, і Всеволод вийшли їм назустріч на р. Альту. І коли наступила ніч, вони пішли один на одного. За гріхи наші напустив Бог на нас поганих, і побігли російські князі, і перемогли половці». Поразка дружин братів Ярославічив на р. Альті 1068 р. важко уразила серця людей. Тодішні писання сповнені платнею на цю половецьку біду, розповідями про те, як руйнували і знищували половці наші землі, як важко страждали мимовільні, яких забирали вони з собою і продавали в неволю до чужих країв. Одна з таких розповідей описує перемогу знаменитого половецького хана Шарукана над русичами:

На широкому роздоллі Шарк – велетень похаживае

На широкому роздоллі Шарк – велетень посматривае

Що не приємно – мечем булатним раскрошивае

Що не приємно – ногами залізними вытаптывае.

Дехто з істориків допускає, що 15-річний Володимир Мономах брав участь в тій нещасливій битві Русі з половцями в 1068 р. Адже з написаного Владимиром вже на схилі віку «Повчання дітям» відомо, що вже в 12–13 років княжич виконував відповідальні доручення свого отця, найчастіше – військового характеру. Річ у тому, що отець Мономаху Всеволод жахливо не любив ходити в походи і взагалі воювати, надаючи перевагу книжкам і бесідам з вченими людьми. Ось і став Владимир бойовим мечем в руці свого отця, який посилав сина замість себе скрізь, куди тільки міг.

У 1093 р. помер Всеволод, який після смерті старших братів став великим князем київським. Сам Владимир на той час знаходився в розквіті сил – фізичних і розумових. Сильний, мудрий і дуже амбітною, він бачив перед собою велике політичне майбутнє. Безперечно, Київ як столиця Русі його вабив. Але Владимир був ще і дуже обережним, навіть хитрим. Він розумів: його претензія на Київ є достатньо ризикованою, адже законне право на Київ мав Святополк – його старший брат. А вести братовбивчу війну Владимир не хотів. Тому він спочатку княжив в Чернігові, потім – в Переяславі. Ці міста давали йому нові сили, а головне – досвід. Він вчився управляти провінційними містами, для того, щоб з часом керувати державою.

Тільки-но поселившись в Переяславі, в 1094 р. Владимир проводить блискавичний кінний рейд в місця кочовища половців і за річкою Сулою завдає поразки великій орді. То була перша серйозна перемога русичів над половцями за декілька останніх років. Мономах переміг половецьких ханів, які майже завжди мали чисельну перевагу над ним, завдяки великому таланту полководця. Він, здається, першим на Русі зрозумів стратегічну користь, яку наносив удар у вразливе місце ворога зібраною в сталевий кулак важко озброєної кінноти, несподіванку обхідного маневру. Так само, як всі інші кочівники, половці, впадали в паніку, коли ворог заходив в тил, і кидалися безладно тікати. Князь Володимир спирався на викохану ним бойову дружину – рицарську кінноту, яка швидко долала, збивала на землю і затоптувала легкоозброєного, позбавленого захисного устаткування, ще і мало дисциплінованих половців, які сиділи на малих, хоч і прудких, але слабосильних конях.

Питання «Як отримати Київ?» було ключовим для Владимира протягом багатьох років. Столиця Русі і положення її правителя давно вабили Мономаху. І він йшов до цієї мети поволі, але упевнено. Він належав до тим, хто не дає собі право на помилку. Саме загрозу з боку половців для Русі використовував Володимир Мономах як той політичний козир, який забезпечить йому шлях до Києва. Протягом двадцятирічного князювання в Переяславі він вів постійну боротьбу із степовими загарбниками. Неперевершеною заслугою Володимира Всеволодовича перед своїм народом було те, що він позбавив Русь на чверть століття постійної половецької загрози. Один із староруських письменників мовив про Мономах: «Їм половці лякали дітей в колисці».

Роки битв з половцями принесли Володимиру гучну славу захисника Русі від цих нападаючих. Авторитет Владимира безперервно ріс. До його слів прислухалися російські князі, а також іноземні правителі. Володимир Мономах міг дозволити собі у присутності інших князів корити київського князя Святополка за те, що він не відправився в похід проти половців. Мовляв, користується тим, що Київ захищений. При цьому Владимир як далекоглядний політик застерігав, що таке відчуття безпеки може бути раптово знищене половцями.

Найбільші походи Володимира Мономаха проти половців доводяться на 1103, 1109, 1111 роки. Коли в 1120 р. син Володимира Ярополк опинився з військом на Доні, він не зміг навіть відшукати там половців, ще недавно повновладних господарів донських степів. Як видимий, саме Владимир, а не київський князь Святополк є головним ініціатором походів, а також їх героєм. То були справді блискучі перемоги геніального полководця Володимира Мономаха.

Слава половецьких походів зробила Мономаху самим поважаним політиком, і він вийшов на перші ролі. Київ став йому близьким. Йому не потрібно було боротися за нього. Він сам прийшов до Володимира Мономаха в особі веча із знатних городян і бояр.

2. Велике князювання

19 березня в 1113 р. було сонячне затемнення, а через 10 днів – місячне затемнення. Природа начебто підказувала, що наближаються великі зміни на Русі. Дійсно, 16 квітня помер київський князь Святополк. Вже наступного дня після похоронів делегація від київського веча відправилася до Володимира Мономаху. Вони просили його зайняти київський стіл і стати правителем Русі.

Слід підкреслити, що по праву Київ повинен був перейти до старшого сина Святополка Ярослава, який сидів на Волинських землях. Владимир знав про це. Київ, викоханий в мріях і бажаний, був таким близьким, але як зробити, щоб все було законно і без чвар між князями? Владимир нібито дає «самовідвід». Кияни посилали до Мономаху гінців із звістками про те, що в Києві почалися бунти, а будуть ще більші заколоти, якщо Владимир не прийде до серця Русі. І Владимир «вимушений» був погодитися. Важко сказати, чи дійсно були стихійні народні бунти, що чи навмисно ініціюють, щоб узаконити прихід Мономаху на київський стіл.

Зрештою Володимир Мономах став великим київським князем і володарем Русі. Він прийшов до Києва на вимогу самих киян, щоб погасити бунт, встановити мир і спокій. Владимир став великим князем в похилому, як тоді вважалося, віці – в 1113 р. йому виповнилося шістдесят років. Але він зберігав працездатність і енергію, а розум і придбаний досвід робили його сильним і мудрим правителем. Володимир Мономах сконцентрував в своїх руках велику частину держави Ярослава Мудрого: Київ, Зволікай, Переяслав, Смоленськ, Новгород, Верхнє Поволжье. Його зовнішня політика була направлена в цілому на боротьбу з половцями. У своїй внутрішній політиці і державній ідеології Володимир Мономах культивував ідею єдності Київської держави, намагаючись запобігти її розпаду на ряд самостійних князівств. Скрізь на Русяві князі покорялися йому, знаючи не тільки важку руку, але і справедливість свого сюзерена. За князювання Володимира Всеволодовича в Києві (1113–1125 рр.) на Русі стихли міжкняжі чвари, що було звичайною річчю в роки правління його попередника Святополка.

Крім військових заслуг, Мономаху належить і спроба систематизувати і доповнити Зведення законів Київської Русі, знамениту Російську правду.

«Вотчинним» монастирем Володимира Мономаха був Видубіцкий монастир в Києві. Саме при його підтримці тут був створений осередок книжників Видубіцкого монастиря. Кажучи сучасною мовою, то був ідеологічний центр Мономаху і всієї Київської Русі. На замовлення нового київського князя була переписана «Повість тимчасових років», тобто створена нова її редакція, де підносилася роль роду Мономаховічів в роздробленості Русі. Сам Володимир Мономах також не цурався пір'я, будучи ідейно спорідненим з цим осередком книжників.

В кінці київського князювання Владимир став замислюватися над сенсом життя, над долею суспільства, намагався оцінити свою тривалу політичну кар'єру. Він бажав передати величезний досвід нащадкам, прагнучи, щоб вони узяли з нього краще всього і не повторювали помилки. Так, слід думати, було створено Мономахом «Повчання дітям».

3. Шлюби і діти

В цілому, при Володимирі Мономаху Київська Русь на коротку мить повернула своє була велич і вплив. Діти Владимира поєднувалися політичними браками з представниками впливових династій, сам Мономах був одружений тричі: першою його дружиною стала Гіта, дочка англійського короля Гарольда; другий – Кристіна, шведська принцес (третя, Ефімія, не була королівських кровей).

Твори Володимира Мономаха дійшли до нас в єдиному списку у складі Лаврентьевського літопису. Вони є яскравим пам'ятником староруської літератури, написаним талановито і з літературним блиском. Під загальною назвою «Повчання» літописець об'єднав три літературні твори: власне «Повчання» (у якому виділяється докладна розповідь Владимира дітям про своє життя – «шляхи і лови», тобто військові походи і полювання), «Лист Олегу Святославічу», написане близько 1093, і завершальну «Молитву». «Повчання» – складний пам'ятник, що складався у декілька етапів; роботу над ним автор, мабуть, почав в 1101 році під час поїздки до Ростова (це нині Ростовоу), після тривожної зустрічі з послами і роздумів про своє життя, а в остаточну форму вдягнувся після 1117 р. (роки згадуваного в нім походу на Ярослава Святополчича). Серед літературних джерел «Повчання» – біблейські тексти, богослужебний корпус, апокрифи, інша візантійська література (зокрема, мабуть, тоді ще не переведена).

У «Повчанні» викладено ідеальне уявлення про князя-християнина, заповідано працьовитість, мир, щедрість. Володимир Мономах усвідомив, що в новій соціально-політичній обстановці, що склалася на Русі до кінця XI в., етичні якості тих, що володарюють набувають першорядного політичного значення, і доля Російської держави у величезній мірі залежить від того, наскільки етичними виявляться в своїй поведінці люди, що тримають в своїх руках державну владу. Мономах говорив: «Не слід проливати кров того, хто заподіє нам зло, але трьома добрими справами можна позбавитися від ворогів і перемогти їх: покаянням, сльозами і милостинею».

Влада – це не дар, що прославляє того, хто її отримує, над іншими людьми, покладаючи на них обов'язок покорятися володареві. Вона не звільняє її носія від дотримання правил гуртожитку, наказаних християнством всім людям. Володар повинен бути перш за все людиною. Йому належить допомагати знедоленим, шанувати старих, як отця, і молодих, як братів, остерігатися брехні, пияцтва і інших пороків, не лютувати словом, не хулити в бесіді, уникати суєти і т.д.

У своєму «Повчанні» Владимир особливо підкреслював необхідність дотримання договорів, висновок яких на Русі в ту пору скріплявся хрестоцілуванням.

Твір Мономаху створений людиною, яка пройшла тривалий шлях до посади правителя. Вже, будучи старим, князь не приховує непривабливі вчинки, яких допустив на довгому життєвому шляху. На цьому творі лежить наліт трагізму, який опинився в його скорботному тоні. Це було викликано, мабуть, недосяжністю того політичного і морального ідеалу, якого хотів князь і не завжди досягав.

Мудрий Володимир Мономах дає поради князям щодо того, як управляти державою, як краще правити. Ймовірно, що над своїм твором Володимир Мономах працював протягом багатьох років. Перша його частина була написана тоді, коли він готувався зайняти київський стіл. З цією політичною програмою Владимир Мономах вступив в боротьбу за Київ і переміг. Друга частина, де описані переважно походи князя, його військові дії, творилася за часів управління Руссю. Третя з'явилася найпізніше, коли Владимир знаходився в літньому віці, незадовго до смерті, тому і прозвучала як заповіт російського правителя своїм синам і нащадкам.

Незабаром після написання «Повчання дітям» Володимир Мономах помер. Закінчив життя в розквіті могутності і слави, як його дід Ярослав Мудрий, будучи поважаний у всіх прошарках староруського суспільства. Князь-полководець і правитель, філософ і книжник. Князь, який не дозволив розділитися Русі на окремі князівства, який об'єднав і укріпив Русь.

«Щасливе та держава, де правлять філософи, а правителі філософствують», – затверджував Платон.

Помер Володимир Всеволодович Мономах 19 травня 1125 року. І, як сказано в Літописі, «важ народ плакав після нього, як після святого і доброго князя» Похований в церкві Святої Софії в Києві поряд з своїм отцем.

Висновки

У 60 років Володимир Мономах стає великим князем, енергійний і розумний, він правив твердою рукою, не допускаючи усобиць, за допомогою своїх синів.

Розуміючи необхідність морального авторитету для збирання країни, що розсипається, при Володимирі був введений культ Бориса і Гліба, підтримувалося літописання.

Я вважаю, що велику роль грали власні літературні твори Владимира, що володів неабияким письменницьким даром. Їм було створено три твори, які об'єднані під загальною назвою «Повчання» – яскраві зразки староруської літератури. Діяльність Владимира дозволила об'єднати велику частину території Русі і відсунути час початку феодальної роздробленості.

Смерть Володимира Всеволодовича ознаменувала завершення цілої епохи в історії Давньої Русі. Держава Мономаху через декілька років втратила колишню цілісність і поділилася на півтора десятки земель і князівств. Закінчився і час переможних походів російських князів проти половецьких ханів. Міжкняжі чвари, які розвернулися і набирали сили після смерті Мономаху, надали можливість половецьким ханам перехопити військову ініціативу. І вже ніколи Русі не призначено було отримати таких славних перемог над хижим половецьким степом, як тоді, коли на чолі ратей стояв великий воїн і полководець, державний діяч і письменник, внук Ярослава, – Володимир Всеволодович Мономах, який ще в ХIст. заповідав нащадкам:

Список використаної літератури

1. Ушаков Д.А. Великі українці. – Х.: Чинник, 2008. – 200 с.

2. Остапенко П.В. Усі видатні постаті України. – Х.: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2007. – 352 с.

3. Грушевський М. Історія України - Русі. – До., 1992.