8. Шлюбно-сімейні відносини та спадкове

за Законами Хаммурапі

Основна форма шлюбу - моногамія. Та в разі хвороби, Піч дітності, нерозсудливої поведінки першої дружини ЧОЛОВІК МІІ У ІИ і II другу. Формою укладення шлюбу був договір між батьтімн нареченого та нареченої. Якщо не було договору, то не було й шли н і\ Необхідними атрибутами шлюбної угоди був передшліоСніиіі подарунок нареченого сім'ї нареченої. Посаг нареченої зал иш.пк и її власністю. Викупна плата нареченого батькові нареченої- /исуьі тум. Жінка у Вавилоні була досить шанованою та мала порівнянії незалежне становище. Окрім посагу, дружина розпоряджанні « подарунками чоловіка, могла вільно укладати різноманітні договори купувати й орендувати майно, займатися ремеслом, торгівлею, лихіші • ством. Однак у сім'ї вона мала підлегле щодо чоловіка становишг

Розлучення було вільним лише для чоловіків. Жінка мої м розлучитися лише за певних умов (якщо чоловік потрапив у полом а вдома не було харчів; якщо її чоловік кинув поселення та і»ти< якщо чоловік постійно зраджував і принижував її) (статті 134—136,14 'і

Дитина в Законах Хаммурапі розглядалася не тільки як суС>'< к і але і як об'єкт права. Вона, наприклад, могла бути предметом заклалу (ст. 117). Однак встановлювалася рівність дітей, навіть коли вони походили від рабині. Взаємини батьків і дітей визначалися владою домовласника над дітьми до їхнього повноліття. Батько мав прано продати дітей у рабство чи віддати в кабалу.

Спадкування здійснювалося за законам і за заповітам. Спадкоємцями були один із подружжя, діти, внуки, всиновлені діти, діїII від рабині, якщо батько визнав їх своїми. При спадкуванні за законом спадок розподілявся порівну між синами, а дочки отримували свої частки як посаг.

7. Злочин і покарання в Законах царя Хаммурапі

Важливе місце в Законах Хаммурапі відведено злочинам і по каранням. Стосовно загальних понять кримінального права, то вони майже не розкриті. Лише подекуди взято до уваги намір особи, що вчинила злочин, обставини, які виключають, пом'якшують або посилюють відповідальність. Усі злочини, що згадуються в збірнику, можна поділити на декілька груп:

1. злочини проти особи (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, образа, наклеп);

2. злочини проти власності (пошкодження чи знищення майна, крадіжка, грабіж, розбій);

і і 11, "і чи її п/ и піт < \і У (і юдружня зрада, розпуста, статеві зносини |(|іііні міми родичими); ] 11 Чіп ■'•■/ почини (зловживання службовим становищем); ; ( і інші,,, , ннн правосуддя (неправдиві свідчення, підкуп свідків). Іниміи , і .іу|>ііііі зовсім не згадують про державні та релігійні (Ні І 'і пише про приховування осіб, які посягають на державші! Ми і І І І і.тещ., очевидно, замовчує ці тяжкі злочини тільки

В|і, і '|11 їм міра за них вважалася справою очевидною.

м. . і їм < | >. 11111 це, передусім, залякування, тому покарання

.і 11 її її-і її йііо жорстокими. Правопорушника, зазвичай,

Ц||«<.<• н її перевиховати, а помститися йому, та, по можливості,

0Ні І ним юш ки потерпілому.

мірою покарання була страта, що в Законах царя

р■■ і і і надуі м,ся понад ЗО разів. Її видами було: спалення,

|і"і і, їй» адження на палю, повішання, розрізання на частини.

'і а і ую і і.ся членоушкоджувальні покарання (відрубування

^' іп р мі іп/ірі іувапня носа, вуха, язика тощо). Практикувалося МИ)¹' "ініни їлочинців.

Піч .»/•.іншім іакожбуло: обернення врабство, конфіскація майна, і ніш і ротові ш графи, відшкодування збитків. Іімініо с іагсй Законів Хаммурапі про покарання базувалися імінініїїі і а.иі(іпу "око за око. зуб за зуб". Таліон міг бути звичайний 11 і '(>0). <)ісркальним (ст. 230) і символічніш (ст. 195). Його іі> 1111 ' піші відбувалося, коли злочинець і потерпілий були рівними. Мі пін і наприклад, авілум виколов око мушкену, то він сплачував

І щип ніс відшкодування, а якщо рабу - половину його вартості

« і шиї і и аном покарання (його вид, міра) залежали від кастової Ції и І ІИН и людини.

7. Шлюбно-сімейні відносини та спадкове пр<иш за Законами Хаммурапі

Основна форма шлюбу - моногамія. Та в разі хвороби, Орц дітності, нерозсудливої поведінки першої дружини чоловік міг у ним другу. Формою укладення шлюбу був договір між баті.ними нареченого та нареченої. Якщо не було договору, то не було й шли її і\ Необхідними атрибутами шлюбної угоди був передшлюбнпІІ подарунок нареченого сім'ї нареченої. Посаг нареченої залишиш >і її власністю. Викупна плата нареченого батькові нареченої- /туші тум. Жінка у Вавилоні була досить шанованою та мала порівняно незалежне становище. Окрім посагу, дружина розпоряджалп* и подарунками чоловіка, могла вільно укладати різноманітні договори, купувати й орендувати майно, займатися ремеслом, торгівлею, лихші|> ством. Однак у сім'ї вона мала підлегле щодо чоловіка становище

Розлучення було ВІЛЬНИМ лише ДЛЯ ЧОЛОВІКІВ. Жінка мої ІІІ розлучитися лише за певних умов (якщо чоловік потрапив у поліні. а вдома не було харчів; якщо її чоловік кинув поселення та втік якщо чоловік постійно зраджував і принижував її) (статті 134—136,14.') Дитина в Законах Хаммурапі розглядалася не тільки як суй'< к і але і як об'єкт права. Вона, наприклад, могла бути предметом закла г, (ст. 117). Однак встановлювалася рівність дітей, навіть коли вони походили від рабині. Взаємини батьків і дітей визначалися владою домовласника над дітьми до їхнього повноліття. Батько мав прано продати дітей у рабство чи віддати в кабалу.

Спадкування здійснювалося за законам і за заповітом. Спадкоємцями були один із подружжя, діти, внуки, всиновлені діти, діїи від рабині, якщо батько визнав їх своїми. При спадкуванні за законом спадок розподілявся порівну між синами, а дочки отримували спої частки як посаг.

7. Злочин і покарання в Законах царя Хаммурапі

Важливе місце в Законах Хаммурапі відведено злочинам і покаранням. Стосовно загальних понять кримінального права, то вони майже не розкриті. Лише подекуди взято до уваги намір особи, що вчинила злочин, обставини, які виключають, пом'якшують або по силюють відповідальність. Усі злочини, що згадуються в збірнику, можна поділити на декілька груп:

\) злочини проти особи (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджені., образа, наклеп);

2) злочини проти власності (пошкодження чи знищення майна, крадіжка, грабіж, розбій);

ч •' її іі/іііііііі спґі(подружня зрада, розпуста, статеві зносини

|Ціжіі ними роднчіїми); Г (і її-.. ті і ііічіііш (зловживання службовим становищем); | І) і , 'Читі п/ 'і шиї правосуддя (неправдиві свідчення, підкуп свідків).

ІИ ' і .іурамі зовсім не згадують про державні та релігійні

|і І и їм и н і н псі іро приховування осіб, які посягають на держав-

КІІ І НІ І п НІНІ і.ІІН.-ЦІ., очевидно, замовчує ці тяжкі злочини ТІЛЬКИ і пін і мері і ні кара за них вважалася справою очевидною.

■ Мі і і ір.іпия це, передусім, залякування, тому покарання

І^Іні її жорстокими. Правопорушника, зазвичай,

; | і перевиховати, а помститися йому, та, по можливості,

ІІМімі н і, п.іі п пні і ки потерпілому.

її і мірою покарання була страта, що в Законах царя

НіММ і'іііі п.кіуі іься понад ЗО разів. Її видами було: спалення,

|і пін і а/і/ксння на палю, повішання, розрізання на частини.

'і ься членоуиікоджувальніпокарання (відрубування

Ц і н |. і /ірі іування носа, вуха, язика тощо). Практикувалося

}ИН|іі ІННІМН ІЛОЧІІІЩІВ.

Пні,, і/ ні ним і акож було: обернення в рабство, конфіскація майна,

ІИ* |юіиоііі штрафи, відшкодування збитків.

І о і і .і і сії Законів Хаммурапі про покарання базувалися

п і і аніону "окоза око. зубзазуб".Таліонмігбутизвгмаг7-

ні.н і. і '(НІ), <) ісркальним (ст. 230) і символічним (ст. 195). Його

відбувалося, коли злочинець і потерпілий були рівними.

•І авілум виколов око мушкену, то він сплачував

11 ніс ні дні кодування, а якщо рабу - половину його вартості

і.м амом покарання (його вид, міра) залежали від кастової

II.і і. І III н II ІІЮДННИ.

примножувати її горя неможливістю прогодувати дітей, він законодавчо дозволяв їй «увійти у дім іншого». Хтось може вигукнути: «О Іетрога, о тогез!»¹. Так, Хаммурапі у цій ситуації з погляду моралі виглядає не найкращим чином — чоловіка відправив на війну, можна сказати, з його волі той опинився у полоні, а дружину, рятуючи від голодної смсрті, відправляє до іншого. І все ж, на нашу думку, це більше, ніж нічого.

§ 135: «Якщо чоловік буде взятий у полон та у його домі не буде засобів до існування і тому його дружина увійде у дім іншого і народить дітей, а потім її чоловік повернеться до своєї общини, то ця жінка повинна повернутися до свого першого чоловіка; діти йдуть за їх батьками»².

Цей параграф допомагає жінці позбутися ностальгії за першим чоловіком. Адже якщо вона увійшла в дім нелюба, вибирати не доводилось. Але слово «повинна» захищає інтереси воїна, який повернувся. Він повинен знати, що б з ним не трапилось на війні, після повернення додому усе його залишиться за ним.

§ 144: «Якщо чоловік візьме заміж безплідну жінку, ця безплідна жінка дасть своєму чоловікові рабиню і створить таким чином дітей, а цей чоловік матиме намір взяти собі наложницю, то цього не належить дозволяти цьому чоловікові, він не може взяти наложницю»³.

Ця настанова своєрідно вирішує питання бездітності дружини не шляхом розлучення, а тимчасовою заміною її рабинею. Більш того, не чоловік сам бере собі рабиню, а дружина йому її дає («ця безплідна жінка дасть своєму чоловікові рабиню»). Ці тонкощі у такій делікатній справі не обійдені увагою законодавця. З тексту випливає, що дружина мала давати чоловіку рабиню не для любовних утіх, а для народження дітей.

§ 145: «Якщо чоловік візьме заміж безплідну жінку, вона не дасть йому змоги мати дітей і він не матиме намір узяти собі наложницю, то цей чоловік може узяти собі наложницю і ввести її у свій дім; ця наложниця не повинна урівнюватися з безплідною дружиною».

Отже, знову закон стає на захист заміжньої жінки, навіть дуже ревнивої. Він дозволяє чоловікові взяти наложницю для народження дітей, позбавляючи сім'ю підстав (безпліддя дружини) для розлучення. Більш того, ця настанова регламентує правове становище наложниці («ця наложниця не повинна урівню- ватися з безплідною дружиною»)⁴.

§ 146: «Якщо чоловік візьме заміж безплідну жінку, вона дасть своєму чоловікові рабиню і та народить дітей, а потім ця рабиня прирівнюватиме себе до своєї господині, то, оскільки вона народила дітей, її господиня не може віддати її за срібло; вона може накласти на неї знак рабства і зарахувати до інших рабинь».

§ 147: «Якщо вона [рабиня] не народила дітей, її господиня може віддати її за срібло».

Останні два параграфи дуже точно регламентують становище рабині, яка у разі недотримання закону може бути зарахована до інших рабинь або, якщо не народила дітей, — продана.

§ 129: «Якщо дружину чоловіка застануть лежачою з іншим чоловіком, то їх належить зв'язати і кинути у воду. Якщо господар дружини збереже життя своїй дружині, то й цар збереже життя свому рабу».

Ця стаття своєю санкцією не залишає альтернативи звичайного розлучення, оскільки написано: «Якщо господар дружини збереже життя своїй дружині...», збереже — означає пробачить їй зраду, отже, вона залишиться у статусі дружини. А якщо господар не збереже життя своєї дружини, то їх втоплять. Отже, закон питання покарання за невірність залишає на розсуд чоловіка, він лише визначає санкцію.

2.5. Злочини і покарання

Кримінальне право за законами Хаммурапі засновувало свої вимоги на двох принципах: 1) карається те, що порушує встановлений традицією порядок; 2) карається те, що завдало школи людині чи її підвладному. Відповідно кримінальному стягненню міг піддаватися будь-хто, хоча міра цієї відповідальності шлежала і ніл соціального становища злочинця, і від станового і іліусу иоіерімлоіо. Злочин, скоєний рабом, розцінювався за- і онами як більш іяжкніі, ніж така ж дія, вчинена вільним. Злочин, скої нніі стосовно мушкепума, карався у меншій мірі, ніж ( мюонно общинників. Водночас образа людини «вищої за становищем» мала наслідком покарання і більш тяжке за формою, і до того ж ганебне для того, хто образив. Траплялися випадки, коли за злочин відповідала уся община (наприклад, якщо наземлях сталося пограбування чи вбивство, а конкретного злочинця не знайдено або община його не видає).

Правова думка Месопотамії не досягла такого рівня розвитку, за якого було б можливим закріплення у законодавстві общинних принципів кримінального права, абстрактно сформульованих норм, що стосуються таких понять, як форма вини, обставини, які обтяжують або пом'якшують покарання, співучасть, замах та ін. Проте певні згадки про ці поняття є в законах Хаммурапі: наприклад, розуміння різниці між умисним і неумисним злочином, про що свідчать наступні параграфи (§ 206: «Якщо людина вдарить людину у бійці і нанесе їй рану, то ця людина повинна поклястися: «Я вдарив його неумисно», а також сплатити за лікаря»; § 207: «Якщо та помре від її побоїв, то вона повинна поклястися, а якщо потерпілий будь-хто з людей, вона повинна відважити 1/2 міни срібла»)¹.

Співучасть може виявлятися у формі недоносительства, про що свідчить § 109: «Якщо в будинку корчемниці змовляються злочинці і вона не схопить цих злочинців і не приведе у палац, то цю корчемницю належить вбити»², або переховування, про що свідчить § 16: «Якщо людина приховає у своєму будинку втікача-раба або рабиню, які належать палацу або муш- кенуму і не виведе їх на поклик оповісника, то господаря будинку належить вбити»³. Що стосується обставин, які обтяжують злочин, то нанесення у бійці побоїв, які спричинили смерть вільної людини, каралося штрафом, сума якого визначалася залежно від того, ким був потерпілий: авілум чи муш- кенум. Ця норма була винятком із загального правила звичаєвого права: убивство людини, умисне чи неумисне, карається смертю злочинця або його родича. Неумисне нанесення рани під час бійки за законами Хаммурапі звільняло від покарання вільну людину.

і

* Ік 1*1

^Ішотшімпі*

З особливою жорстокістю — негайним спаленням — каралася крадіжка під час пожежі, про що свідчить § 25: «Якщо в будинку людини спалахне вогонь і людина, яка прийшла погасити його, зверне свій погляд на майно господаря будинку і візьме собі що-небудь із майна господаря будинку, то цю людину належить кинути у цей вогонь»¹, співучасть жінки в убивстві свого чоловіка, про що свідчить § 153: «Якщо дружина дозволить умертвити свого чоловіка через іншого чоловіка, то цю жінку належить посадити на кіл»².

Водночас правові джерела Месопотамії свідчать про закріплення архаїчних норм первіснообщинного ладу, самосуд, про що свідчить § 129: «Якщо дружину чоловіка застануть лежачою з іншим чоловіком, то їх належить зв'язати і кинути у воду. Якщо господар дружини збереже життя своїй дружині, то й цар збереже життя свому рабу». Ця стаття, як бачимо, не передбачає судового розгляду³. Про колективну общинну відповідальність свідчить § 23: «Якщо грабіжник не буде схоплений, то пограбована людина має клятвенно показати перед богом усе, що зникло в неї, а община й рабіанум⁴, на землі й у межах якої здійснено грабіж, повинні відшкодувати їй те, що в неї зникло»⁵. Про об'єктивне ставлення за провину, тобто покарання без вини, свідчать § 229: «Якщо будівельник побудує будинок і виконає свою роботу неякісно, в результаті чого цей будинок завалиться і спричинить смерть його господаря, то такого будівельника належить вбити» і § 230: «Якщо він спричинить смерть сина господаря будинку, то належить вбити сина цього будівельника»⁶.

Загальна риса месопотамського законодавства — його жорстокість, що було характерним для законів Хаммурапі, в яких близько 30 злочинів каралися смертною карою, яка застосовувалась і за принципом таліону не тільки у разі умислу злочинця, а й з необережності.

Смертна кара передбачалася у формі спалення, втеплення, садіння на кіл, застосовувалися калічницькі покарання: відтинання рук, пальців, відрізання вух, язика, у тому числі за принципом таліону (око за око, зуб за зуб), якщо потерпілий і злочинець були рівними за соціальним становищем. Ці покарання мали місце поряд з іншими: оберненням у рабство, вигнанням і общини і сім'ї, штрафом (композицією), примусовою працею, іаируванням, биттям палицями тощо.

Штраф у вигляді стягнення багатократної вартості викра- ■ієііоі о був рівнозначним страті. Завідома непосильність таких пі і рафій, як, наприклад, 30-кратна вартість викраденого з пампу чи храму вола, тури та ін., призводила до неминучої землях сталося пограбування чи вбивство, а конкретного злочинця не знайдено або община його не видає).

Правова думка Месопотамії не досягла такого рівня розвитку, за якого було б можливим закріплення у законодавстві общинних принципів кримінального права, абстрактно сформульованих норм, що стосуються таких понять, як форма вини, обставини, які обтяжують або пом'якшують покарання, співучасть, замах та ін. Проте певні згадки про ці поняття є в законах Хаммурапі: наприклад, розуміння різниці між умисним і неумисним злочином, про що свідчать наступні параграфи (§ 206: «Якщо людина вдарить людину у бійці і нанесе їй рану, то ця людина повинна поклястися: «Я вдарив його неумисно», а також сплатити за лікаря»; § 207: «Якщо та помре від її побоїв, то вона повинна поклястися, а якщо потерпілий будь-хто з людей, вона повинна відважити 1/2 міни срібла»)¹.

Співучасть може виявлятися у формі недоносительства, про що свідчить § 109: «Якщо в будинку корчемниці змовляються злочинці і вона не схопить цих злочинців і не приведе у палац, то цю корчемницю належить вбити»², або переховування, про що свідчить § 16: «Якщо людина приховає у своєму будинку втікача-раба або рабиню, які належать палацу або муш- кенуму і не виведе їх на поклик оповісника, то господаря будинку належить вбити»³. Що стосується обставин, які обтяжують злочин, то нанесення у бійці побоїв, які спричинили смерть вільної людини, каралося штрафом, сума якого визначалася залежно від того, ким був потерпілий: авілум чи муш- кенум. Ця норма була винятком із загального правила звичаєвого права: убивство людини, умисне чи неумисне, карається смертю злочинця або його родича. Неумисне нанесення рани під час бійки за законами Хаммурапі звільняло від покарання вільну людину.

З особливою жорстокістю — негайним спаленням — каралася крадіжка під час пожежі, про що свідчить § 25: «Якщо в будинку людини спалахне вогонь і людина, яка прийшла погасити його, зверне свій погляд на майно господаря будинку і візьме собі що-небудь із майна господаря будинку, то цю людину належить кинути у цей вогонь»⁴, співучасть жінки в убивстві свого чоловіка, про що свідчить § 153: «Якщо дружина дозволить умертвити свого чоловіка через іншого чоловіка, то цю жінку належить посадити на кіл»⁵.

Водночас правові джерела Месопотамії свідчать про закріплення архаїчних норм первіснообщинного ладу, самосуд, про що свідчить § 129: «Якщо дружину чоловіка застануть лежачою з іншим чоловіком, то їх належить зв'язати і кинути у воду. Якщо господар дружини збереже життя своїй дружині, то й цар збереже життя свому рабу». Ця стаття, як бачимо, не передбачає судового розгляду⁶. Про колективну общинну відповідальність свідчить § 23: «Якщо грабіжник не буде схоплений, то пограбована людина має клятвенно показати перед богом усе, що зникло в неї, а община й рабіанум⁷, на землі й у межах якої здійснено грабіж, повинні відшкодувати їй те, що в неї зникло»¹. Про об'єктивне ставлення за провину, тобто покарання без вини, свідчать § 229: «Якщо будівельник побудує будинок і виконає свою роботу неякісно, в результаті чого цей будинок завалиться і спричинить смерть його господаря, то такого будівельника належить вбити» і § 230: «Якщо він спричинить смерть сина господаря будинку, то належить вбити сина цього будівельника»².

Загальна риса месопотамського законодавства — його жорстокість, що було характерним для законів Хаммурапі, в яких близько 30 злочинів каралися смертною карою, яка застосовувалась і за принципом таліону не тільки у разі умислу злочинця, а й з необережності.

Смертна кара передбачалася у формі спалення, втеплення, садіння на кіл, застосовувалися калічницькі покарання: відтинання рук, пальців, відрізання вух, язика, у тому числі за принципом таліону (око за око, зуб за зуб), якщо потерпілий і злочинець були рівними за соціальним становищем. Ці покарання мали місце поряд з іншими: оберненням у рабство, вигнанням і общини і сім'ї, штрафом (композицією), примусовою працею, іавруванням, биттям палицями тощо.

III граф у вигляді стягнення багатократної вартості викраденого був рівнозначним страті. Завідома непосильність таких пі і рафій, як, наприклад, 30-кратна вартість викраденого з пакту чи храму вола, тури та ін., призводила до неминучої смерті злочинця. Розмір штрафу (як і тяжкість калічницьких покарань) залежав від соціального становища злочинця і потерпілого.

Якщо зробити спробу якось систематизувати усі склади злочинів, що закріплені у законах Хаммурапі, то слід виділити насамперед так звані злочини проти особи. Це — умисне чи неумисне вбивство (вбивство дружиною чоловіка) (§ 153: «Якщо дружина дозволить умертвити свого чоловіка через іншого чоловіка, то цю жінку належить посадити на кіл»)³; невдала операція лікаря, що спричинила смерть хворого (§ 218: «Якщо лікар зробить людині тяжкий надріз бронзовим ножем і спричинить смерть цієї людини чи зніме більмо людині бронзовим ножем і ушкодить око людини, то йому належить відрізати пальці»)⁴; доведення до смерті голодом боржника в будинку кредитора (§ 116: «Якщо заставник помре в будинку того, хто взяв у заставу, від побоїв чи поганого поводження, то господар заставника повинен викрити свого тамкара; якщо особою, взятою в заставу, є син людини, то належить вбити його сина, а якщо — раб людини, то він має відважити 1/3 міни срібла. При цьому він втрачає усе, що дав у борг»)⁵; тілесні ушкодження (§ 196: «Якщо людина ушкодить око будь-кого з людей, то належить ушкодити її око»; § 197: «Якщо вона зламає кістку людини, то належить зламати її кістку»; § 198: «Якщо вона ушкодить око мушкенума чи зламає кістку мушкенума, то вона має відважити одну міну срібла»)⁶; образа словом (§ 127: «Якщо людина простягне палець⁷ проти ентума чи дружини людини і не доведе звинувачення, то цю людину належить повергнути перед суддями, а також поголити їй скроні»'¹)⁸; дією (§ 130: «Якщо чоловік зґвалтує дружину людини, яка ще не займана і живе у будинку свого батька¹, і ляже на її ложе, а ііого схоплять, то цього чоловіка належить вбити: ця жінка звільняється від відповідальності»)²; лжесвідчення (§ 1: «Якщо людина почне викривати під клятвою людину, звинувачуючи її у вбивстві, і не доведе цього, то того, хто викриває, належить вбити»; § 2: «Якщо людина звинуватить людину в чаклунстві і не доведе цього, то звинувачений у чаклунстві має піти до Ріки і кинутися в неї³. Якщо Ріка оволодіє ним, то той, хто викривав його, може забрати його будинок; а якщо Ріка цю людину очистить і вона залишиться неушкодженою, то того, хто звинувачував її у чаклунстві, належить убити; людина, яка кинулася у Ріку, отримує будинок того, хто звинувачував її»; § 3: «Якщо людина виступить у судовій справі для свідчення про злочин і не доведе сказаних нею слів, то, якщо ця судова справа стосується життя, цю людину належить вбити»; § 4: «Якщо ж вона виступила для свідчення у судовій справі про хліб чи срібло, то вона має нести покарання, що передбачене у такій судовій справі»)⁴; наклеп (§ 131: «Якщо дружину опорочить під клятвою її чоловік, а лежачою з іншим чоловіком її не застали, то вона має поклястися перед богом і може повернутися у свій дім»)⁵.

Іншу групу становили злочини проти власності. Крадії і перекупники краденого у приватних осіб суворо каралися, але особливо охоронялася, про що вже йшлося вище, власність палацу чи храму. Всупереч загальному правилу, такий склад злочину, як посягання на власність палацу чи храму, був сформульований у § 6 законів Хаммурапі в абстрактній формі: «Якщо людина вкраде надбання бога або палацу, то цю людину належить убити; а також того, хто прийме з її рук вкрадене, належить убити»⁶.

До майнових злочинів, крім крадіжки і грабежу, належали зняття з раба знаків рабства, про що свідчать § 226: «Якщо цирульник без відома господаря раба зголить рабський знак не свого раба, то цьому цирульнику належить відрізати пальці» і § 227: «Якщо людина обмане цирульника і той зголить рабський знак не свого раба, то цю людину належить вбити і закопані у його воротах; цирульник має поклястися: «Я зголив не- умисно», і бути звільненим від відповідальності»⁵; пошкодження і знищення чужого майна, зокрема затоплення через недба- псм> чужого поля водою зі свого арика чи греблі, про що свід- чліі. § 53: «Якщо людина полінується укріпити греблю свого пінія, і внаслідок того, що гребля не була укріплена нею, в йо- смерті злочинця. Розмір штрафу (як і тяжкість калічницьких покарань) залежав від соціального становища злочинця і потерпілого.

Якщо зробити спробу якось систематизувати усі склади злочинів, що закріплені у законах Хаммурапі, то слід виділити насамперед так звані злочини проти особи. Це — умисне чи не- умисне вбивство (вбивство дружиною чоловіка) (§ 153: «Якщо дружина дозволить умертвити свого чоловіка через іншого чоловіка, то цю жінку належить посадити на кіл»)¹; невдала операція лікаря, що спричинила смерть хворого (§ 218: «Якщо лікар зробить людині тяжкий надріз бронзовим ножем і спричинить смерть цієї людини чи зніме більмо людині бронзовим ножем і ушкодить око людини, то йому належить відрізати пальці»)²; доведення до смерті голодом боржника в будинку кредитора (§ 116: «Якщо заставник помре в будинку того, хто взяв у заставу, від побоїв чи поганого поводження, то господар заставника повинен викрити свого тамкара; якщо особою, взятою в заставу, є син людини, то належить вбити його сина, а якщо — раб людини, то він має відважити 1/3 міни срібла. При цьому він втрачає усе, що дав у борг»)³; тілесні ушкодження (§ 196: «Якщо людина ушкодить око будь-кого з людей, то належить ушкодити її око»; § 197: «Якщо вона зламає кістку людини, то належить зламати її кістку»; § 198: «Якщо вона ушкодить око мушкенума чи зламає кістку мушкенума, то вона має відважити одну міну срібла»)⁴; образа словом (§ 127: «Якщо людина простягне палець⁵ проти ентума чи дружини людини і не доведе звинувачення, то цю людину належить повергнути перед суддями, а також поголити їй скроні»'¹)⁶; дією (§ 130: «Якщо чоловік зґвалтує дружину людини, яка ніс не займана і живе у будинку свого батька⁷, і ляже на її ложе, а його схоплять, то цього чоловіка належить вбити: ця жінка звільняється від відповідальності»)⁸; лжесвідчення (§ І: «Якщо людина почне викривати під клятвою людину, звинувачуючи її у вбивстві, і не доведе цього, то того, хто викриває, належить вбити»; § 2: «Якщо людина звинуватить людину в чаклунстві і не доведе цього, то звинувачений у чаклунстві має піти до Ріки і кинутися в неї⁹. Якщо Ріка оволодіє ним, то той, хто викривав його, може забрати його будинок; а якщо Ріка цю людину очистить і вона залишиться неушкодженою, то того, хто звинувачував її у чаклунстві, належить убити; людина, яка кинулася у Ріку, отримує будинок того, хто звинувачував її»; § 3: «Якщо людина виступить у судовій справі для свідчення про злочин і не доведе сказаних нею слів, то, якщо ця судова справа стосується життя, цю людину належить вбити»; § 4: «Якщо ж вона виступила для свідчення у судовій справі про хліб чи срібло, то вона має нести покарання, що передбачене у такій судовій справі»)¹; наклеп (§ 131: «Якщо дружину опорочить під клятвою її чоловік, а лежачою з іншим чоловіком її не застали, то вона має поклястися перед богом і може повернутися у свій дім»)².

Іншу групу становили злочини проти власності. Крадії і перекупники краденого у приватних осіб суворо каралися, але особливо охоронялася, про що вже йшлося вище, власність палацу чи храму. Всупереч загальному правилу, такий склад злочину, як посягання на власність палацу чи храму, був сформульований у § 6 законів Хаммурапі в абстрактній формі: «Якщо людина вкраде надбання бога або палацу, то цю людину належить убити; а також того, хто прийме з її рук вкрадене, належить убити»³.

До майнових злочинів, крім крадіжки і грабежу, належали зняття з раба знаків рабства, про що свідчать § 226: «Якщо цирульник без відома господаря раба зголить рабський знак не свого раба, то цьому цирульнику належить відрізати пальці» і § 227: «Якщо людина обмане цирульника і той зголить рабський знак не свого раба, то цю людину належить вбити і закопані у його воротах; цирульник має поклястися: «Я зголив не- умисно», і бути звільненим від відповідальності»⁴; пошкодження і знищення чужого майна, зокрема затоплення через недба- ііси» чужого поля водою зі свого арика чи греблі, про що свід- ч.пь § 53: «Якщо людина полінується укріпити греблю свого поля, і внаслідок того, що гребля не була укріплена нею, в його греблі станеться прорив, а водою буде затоплена оброблена земля общини, то людина, в греблі якої стався прорив, повинна відшкодувати хліб, який вона знищила» і § 54: «Якщо вона не може відшкодувати хліб, то належить віддати її та її рухоме майно за срібло, і цс срібло мають поділити між собою люди обробленої землі общини, хліб яких знесла вода»⁵.

Третя група — це злочини проти сімейних устроїв: крово- змішування, невірність дружини, про що свідчить § 129: «Якщо дружину чоловіка застануть лежачою з іншим чоловіком, то їх належить зв'язати і кинути у воду. Якщо господар дружини збереже життя своїй дружині, то й цар збереже життя своєму рабу»; її розбещена поведінка, про що свідчать § 143: «Якщо вона недоброчесна, ходить з дому, розоряє свій дім, ганьбить свого чоловіка — цю жінку слід кинути у воду»⁶ і § 130: «Якщо чоловік зґвалтує дружину людини, яка ще не займана і живе у будинку свого батька, і ляже на її ложе, а його схоплять, то цього чоловіка належить вбити; ця жінка звільняється від відповідальності»; викрадення і підміна дитини, про що зазначається у § 14: «Якщо людина вкраде малолітнього сина людини, то її належить вбити»⁷; а також втеча жінки від чоловіка; переховування втікачки; вивезення заміжньої жінки тощо. Визначаючи покарання за цю групу злочинів, враховували не тільки соціальне становище злочинця і потерпілого, а й їх стать, сімейний стан.

Тема 2. Суспільно-політичний устрій і право Стародавньої Індії

1. Історичні умови виникнення рабовласницької держави і права в Індії та основні джерела для вивчення цього періоду («Веди», матеріали епічних оповідей «Махабхарати» і «Рамаяни»),

2. Державний устрій в імперії маурьїв.

3. Основні риси права Стародавньої Індії.

   1. Загальна характеристика законів Ману.

Регулювання майнових відносин за законами Ману.

2. Регулювання шлюбно-сімейних відносин за законами Ману.

3. Злочини і покарання за законами Ману.

4. Судовий процес за законами Ману.

І. Історичні умови виникнення рабовласницької держави і права в Індії та основні джерела для вивчення цього періоду («Веди», матеріали епічних оповідей V «Махабхарати» і «Рамаяни»)

Дані сучасної науки свідчать про важливе історичне значення у давні часи однієї з найбільших країн світу — Індії, дозволяють установити витоки її цивілізації. Вже у другій половині III тис. до н.е. в Індії існувало рабовласницьке суспільство, відомою була писемність, було досягнуто відносно високого рівня культури.

І Іазва «Індія» походить від назви найбільшої річки на північному заході цієї країни. Давні індійці називали її^Сіндху; |це слово у давніх персів звучало — Хінду, а у давніх греків — Ін- дос. Країну, розташовану в басейні цієї річки і на схід від неї, у Європі вже в давні часи називали Індією (мовою хінді — Бха- рат). У самих же давніх індійців загальноприйнятої назви для цієї країни не було.

Розкопки в долині Інду рвідчать, що тут вже у III—II тис. до н е. існувала яскрава і самобутня цивілізація. У 20-х роках XX сі. тут було виявлено кілька поселень міського типу, що мали деякі схожі риси. Культура цих поселень була названа культу- рокі Харайпи. віл імені населеного пункту в провінції Пенджаб, поблизу якого було знайдене перше з цих міських поселень. Розкопки проводилися також у Мохенджо-Даро (провінція Спід), археологічне вивчення якого дало найбільш значні результати.

Розквіт культури Хараппи припадає на кінець НІ тис. до п. е. І Іоиередні етапи їх розвитку майже невідомі, оскільки найнижчі культурні шари основних поселень ще не досліджені. Можна припустити лише, що на початок III тис. до н.е. вже почався процес господарського освоєння долини Інду.

В Індії у другій половині II тис. до н. е. водночас із занепа- лом ллнньої цивілізації в долині Інду виникають і розвиваються класові суспільства в долині Гангу і на територіях, що при- лиіаіотьдо неї на півдні і південному заході. Розглядуваний перш і шліначався новими великими досягненнями у галузі ви- | н її ІІІІІ н і на і с творенням визначних пам'яток духовної культури.

го греблі станеться прорив, а водою буде затоплена оброблена земля общини, то людина, в греблі якої стався прорив, повинна відшкодувати хліб, який вона знищила» і § 54: «Якщо вона не може відшкодувати хліб, то належить віддати її та її рухоме майно за срібло, і цс срібло мають поділити між собою люди обробленої землі общини, хліб яких знесла вода»¹.

Третя група — цс злочини проти сімейних устроїв: крово- змішування, невірність дружини, про що свідчить § 129: «Якщо дружину чоловіка застануть лежачою з іншим чоловіком, то їх належить зв'язати і кинути у воду. Якщо господар дружини збереже життя своїй дружині, то й цар збереже життя своєму рабу»; її розбещена поведінка, про що свідчать § 143: «Якщо вона недоброчесна, ходить з дому, розоряє свій дім, ганьбить свого чоловіка — цю жінку слід кинути у воду»² і § 130: «Якщо чоловік зґвалтує дружину людини, яка ще не займана і живе у будинку свого батька, і ляже на її ложе, а його схоплять, то цього чоловіка належить вбити; ця жінка звільняється від відповідальності»; викрадення і підміна дитини, про що зазначається у § 14: «Якщо людина вкраде малолітнього сина людини, то її належить вбити»³; а також втеча жінки від чоловіка; переховування втікачки; вивезення заміжньої жінки тощо. Визначаючи покарання за цю групу злочинів, враховували не тільки соціаіьне становище злочинця і потерпілого, а й їх стать, сімейний стан.

1 о (.ікони Хаммурапі про судовий процес

¹ і арі і давньому Вавилоні ще не існувало поділу на кримінальний

і -іній процес. Розпочинався процес з ініціативи потерпілого.

' і "| " чім мани особисто з'явитися на судовий розгляд. Основними ми и суді були: клятва, показання свідків, письмові акти тощо.

2. і ні процесуального права вимагали від суддів особистого 'і. ним ї ї ведення справи. Суддя оцінював показання сторін і свідків

3. иріМп'ІНІИМ від їхнього голосу, кольору обличчя, жестів, погляду

і./і нчн-ішукалися ордалії(випробування). Суддя після прийнят-

іч і > 1111 > -11 н >і по справі не мав права його змінювати. Якщо він це

і ми і іагпв штраф, який у 12 разів перевищував суму позову.

Ці і" Шіачаноси судове покарання за неправдиве свідчення.

1 її (.ікони Хаммурапі про судовий процес

і іііродавньому Вавилоні ще не існувало поділу на кримінальний

і ні. .ний процес. Розпочинався процес з ініціативи потерпілого.

■ 11 м і п і особисто з'явитися на судовий розгляд. Основними

і ми п суді були: клятва, показання свідків, письмові акти тощо.

II і роцссуального права вимагали від суддів особистого

і. німі і.і ведення справи. Суддя оцінював показання сторін і свідків

і<І п11.і.і . ІШИМ від їхнього голосу, кольору обличчя, жестів, погляду її ін 1,1, т< покувалися ордалії (випробування). Суддя після прийнят-

. і но справі не мав права його змінювати. Якщо він це

і їй пін штраф, який у 12 разів перевищував суму позову.

І її І пн я судове покарання за неправдиве свідчення.

2^ Див.: Хрестоматия по всеобщей историн государства и права. — М.. 1473. — С. 17.

3^ Див.: Там само. — С. 18.

4^ Дим Хрестоматия по всеобщеіі исторпи государства и права. — М., 1973. — С. 18.

1^ Див.: Хрестоматия по вссобщей истории государства и права. - М., 19Я4. — С. 22.

2^ Див.: Там само. — С. 17

3^ Див.: Там само. — С. ІЗ.

1^ Див.: Там само. — С. 14.

2^ 'Імм Ч|іс. мім.ним по всеобіцей истории государства и права. — М., 1984. — С. 19.

3¹ Дим інм і (їмо С 18.

4' І'иГіІіінум и.і|іосга общини.

5¹ Лин X|м і кім.ним по всеобшей истории государства и права. — М., 1984. — С. 14.

6¹ Дми : Іпм ЦМо ( . 23.

1^ Див.: Хрестоматия по вссобщей истории государства и права. — М., 19Я4. — С. 22.

2^ Див.: Там само. — С. 17.

3^ Див.: Там само. — С. 13.

4^ Див.: Там само. — С. 14.

5^ ' І її м Ч|н'. цім.пий по всеобіцей истории государства и права. — М., 1984. — С. 19.

6¹ Дим І нм і ямо С 18.

7' І'нМіїиум наросні общини.

1¹ Дим Х|нч кім,шиї по всеобіцей истории государства и права. — М., 1984. — С. 14.

2¹ Дим.: І ам німо ( 2.4.

3

4

5

6

7

8

1

2

3

4

5

6

1^ Див.: Хрестоматия по всеобіцей истории государства и права. — М., 1984. — С. 19.

2^ Див.: Там само. — С. 23.

3^ Див.: Там само. — С. 17.

4^ Див.: Там само. — С. 22.

5^ Тобто звинуватить у поганій поведінці.

6^ Див.: Хрестоматия по всеобіцей истории государства и права. — М., 1984. — С. 18.

7^ Вочевидь йдеться про дівчину, яку ще не віддали заміж, але вже пообіцяли, і можливо, навіть за яку наречений вже сплатив.

8^ Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — М., 1973. — С. 17.

9^ Ничсии,и. йдеться про випробування водою; різновид ордалії (суду божого).

1Іпм \рсч юматия по всеобщей истории государства и права. — М., 1984. — С. 12.

2¹ Див І і і м і амо. С. 18.

3¹ Дим І .їм і .їмо. С. 12.

4¹ Дим І .їм і .їмо

5^ Див.: Хрестоматия по всеобіцей истории государства и права. — М., 1984. — С. 16.

6^ Див.: Там само. — С. 19.

7^ Див.: Там само. — С. 13.

1

2.

3

1