КУРСОВА РОБОТА

ПРОБЛЕМА ПЕРЕКЛАДУ В ЗАРУБІЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

План

І. Вступ.

ІІ. Основна частина.

2.1. Види перекладу, типи, форми і методи роботи з ним.

2.2. Методика проведення перекладів на уроках зарубіжної літератури.

3.2. Конспекти уроків.

3.2.1.Оспівування краси, природи та кохання у сонетах В. Шекспіра. Урок компаративного аналізу сонетів.

3.2.2.«Нехай потішить вас маленький скромний дар...».Поглиблений аналіз поезії Поля Верлена.

ІІІ. Висновки.

ІV. Список використаної літератури.

Серед актуальних проблем вивчення зарубіжної літератури особливо широко обговорюється питання про використання на уроках оригінального тексту.

Звісно, ідеальний варіант вивчення творів зарубіжної літератури — в оригіналі. Але поки що це утопічна ідея, актуальними ж залишаються слова М. Драгоманова: "Я мушу признати, що знання західноєвропейських мов дуже мало поширене серед українців, навіть серед університетських і що дуже рідко хто з них, навіть із тих, хто вчиться на філологічному факультеті, читають книжки, наприклад, французькі або німецькі... Подумайте ж тепер, яка мусить бути просвіта в цій громаді, коли вона ще збунтується і проти російського письменства?!" [2; 479].

Вершинні твори зарубіжної літератури для більшості читачів стають доступними завдяки художнім перекладам. Художній переклад — це відтворення, передача художнього тексту, який написаний однією мовою засобами іншої мови.

Залучаючи учнів до вивчення кращих зразків світового письменства, важливо формувати їхнє уявлення про художній переклад як унікальне явище у світовій культурі, результат творчого діалогу автора і перекладача.

Завдання на порівняльний аналіз оригіналу та перекладу під час вивчення зарубіжної літератури впроваджується дедалі активніше. Зокрема, надзвичайно цікавим і плідним виявляється зіставлення кількох перекладів одного твору. Така робота сприяє розвитку вміння порівнювати літературні явища, допомагає усвідомлювати специфіку художнього перекладу як наслідку діяльності творчої особистості перекладача, а головне — створювати в своїй уяві образ оригіналу.

Завдання на порівняльний аналіз оригіналу та перекладу найрізноманітніші. Вони мають бути спрямовані, з одного боку, на те, щоб виявити, який переклад і чому найбільше відповідає ідейно-художнім особливостям оригіналу, наскільки його ідейна, естетична і стилістична концепція як літературного твору відповідає концепції оригіналу, з іншого – з’ясувати значення окремих елементів твору, їхнє ідейно-художнє навантаження (синтаксис, звукопис, лексичне значення окремого слова, строфіка, назва твору, значення останнього речення, абзацу, слова та ін..)

Використання перекладів на уроках зарубіжної літератури є актуальним. Учні усвідомлюють не лише сутність художнього перекладу як творчого процесу і його результату, а й глибше розуміють твори, прочитані в оригіналі. Завдяки перекладним творам учні відкривають для себе реалії життя народів зарубіжжя, пізнають їхню історію, духовний світ.

Учні виявляють неабиякий інтерес до роботи з оригіналом твору та його перекладами. Уроки такого типу зробили навчання цікавішим, інтенсивнішим і більш ефективним.

Тема курсової роботи : «Використання перекладів на уроках зарубіжної літератури в школі».

Метою курсової роботи є дослідження методичної доцільності використання перекладів на уроках зарубіжної літератури.

Завдання курсової роботи: простежити види перекладів;

сфери використання перекладів на уроках зарубіжної літератури;

роль перекладів в процесі вивчення зарубіжної літератури.

Об’єктом нашої роботи є формування навичок перекладу у середніх та старших класах в ЗОШ України.

Предметом є перекладна література на прикладі В. Шекспіра та П. Верлена.

Актуальність полягає в тому, що переклади є одним з важливих елементів сприйняття літератури іноземною мовою. Учні відкривають для себе реалії життя народів зарубіжжя, пізнають їхню історію, духовний світ.

Завдяки перекладам вітчизняне письменство освоює нові жанри, теми, сюжети, літературну техніку.

Теоретичною основою нашого дослідження стали праці таких відомих науковців : Клименко Ж., яка в своїй праці «Порівняння оригіналу і перекладу в процесі вивчення зарубіжної літератури» показала, що питання перекладу є досить актуальним в сучасній методиці. А також надала ряд порад – настанов для вчителя зарубіжної літератури, які мають допомогти йому зорієнтуватися у формах і методах роботи з перекладним текстом, урізноманітнити її. Коптілов В.В. у праці «Першотвір і переклад. Роздуми і спостереження» розкрив питання про переклад, а також про види, форми і методи роботи з ним. Назвав письменників, які пробували себе в автоперекладі. Висвітлив проблему ролі перекладів в процесі навчання. Ненько І. у праці «Не відкидати роботу з перекладом, а вчитися специфіці її проведення», розкрив питання актуальності перекладу. Він переконаний, що відмова від аналізу перекладного художнього тексту означатиме і відмову від курсу зарубіжна література. Висвітлив питання важливості перекладів на уроках. Радчук В. у праці «Хай слово мовлено інакше…» розкрив значення перекладної літератури як важливого чинника формування української нації. Висвітлив питання про роль художнього перекладу у взаємопізнанні народів на різних етапах формування української нації. Ковганюк С. у своїй праці «Практика перекладу» звернув увагу на такі питання, як творча індивідуальність перекладача, особливості перекладу поетичних творів.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

2.1.Про види перекладу, форми і методи роботи з ним

Переклад художній — це відтворення засобами рідної мови особливостей чужоземного літературного тексту в нерозривній діалектичній єдності його змісту і форми.

Перше і найголовніше завдання, що постає при цьому, якраз і полягає в майстерному відтворенні перекладачем гармонії цієї єдності. Абсолютизація однієї зі сторін чи нехтування нею веде до двох цілком протилежних, але однаково вагомих тенденцій у перекладі. Однак це загальновизнане положення про гармонійність поєднання змісту і форми в мистецтві здебільшого порушується: зміст (дух оригіналу) переважає над формою (буквою) в перекладі. Така практика призводить до того, що переклад перетворюється в звичайну копію оригіналу, яка втрачає здатність нести читачеві естетичну насолоду.

Не менш шкідливе й надмірне захоплення формою оригіналу, копіювання лексики, механічне перенесення в переклад чужих синтаксичних і фразеологічних конструкцій.

Гіркий досвід попередників свідчить, що за формалістичного підходу до перекладу з нього зникає легкість, природність поетичного виразу і перед читачем постає « розчленований труп оригіналу» (В. Россельс), а не мистецький витвір. Слово саме по собі не звучить у художньому творі, якщо воно вирвано із контексту і в перекладеному вірші, поемі, п'єсі чи навіть романі не відчувається міцного внутрішнього зв'язку всіх слів, фраз, поетичних рядків, строф, яв, дій, розділів тощо. Форма літературного тексту — не статична посудина, яка наповнюється певним змістом, а спосіб репрезентації змісту. Звідси й постає основний закон перекладу, влучно сформульований відомим українським теоретиком і практиком художнього перекладу С. Ковганюком: «Якщо хочеш гармонійно поєднати форму і зміст, то бери зміст оригіналу, але надавай йому форми, властивої твоїй рідній мові» [6;23].

Упродовж століть підхід до перекладацьких принципів істотно змінювався. За епохи Відродження, скажімо, переважали буквальні переклади. Апологетом дослівних версій, зокрема, виявив себе німецький гуманіст і перекладач Ніклас фон Віле (XV ст.), який обстоював тезу: «...кожне слово (оригіналу) замінюється таким самим словом (перекладу)». Саме так він перекладав твори Петрарки, Боккаччо, Апулея.

У XVIII ст. під впливом панівної в країнах Західної Європи естетики класицизму з її нехтуванням усього, що не вміщалося в рамки тогочасних канонів, виникають «прикрашаючі» переклади, в яких відкидалося все, що було не до смаку читачам. Це так званий вільний переклад із його приписами «суперництва» та «змагання» з авторами оригіналів.

Пізніше перекладачі прагнуть до відповідності першотвору, до адекватної передачі і змісту, і художніх його особливостей.

Плідна перекладацька діяльність видатних письменників переконує, що слід шукати не еквівалент слова, а «перекладати» думку, почуття автора оригіналу, душевний настрій ліричного героя, проникаючи у глибину поетики інонаціонального твору. Для цього перекладач повинен бездоганно володіти як рідною мовою, так і мовою оригіналу. Переклади не з першотвору, а з інтерпретації іншою мовою чи з дослівного підрядкового перекладу не бажані, оскільки це часто призводить до грубих помилок і спотворень.

Поряд із традиційними перекладами творів художньої літератури, які виконуються досвідченими інтерпретаторами, в середині XX ст. виник переклад автоматичний (або машинний). Його здійснює електронно-обчислювальна машина на основі спеціально складеної для неї програми. ЕОМ, а в наші дні комп'ютери можуть перекладати лише порівняно нескладні тексти зі спрощеною граматикою та стандартизованим словником, зі словами, що не мають переносних значень. Отже, автоматичний переклад художніх творів неможливий, він придатний для перекладу науково-технічної літератури.

Розрізняють також переклади наукових праць, газетно-інформаційних повідомлень і публіцистики тощо, які характеризуються насамперед жанрово-стильовими різновидами текстів оригіналів. І все ж особливо складний, творчий характер має переклад художніх творів. Найважчий серед них — переклад поезії, оскільки сама природа поетичного твору має чимало відмінностей від специфіки прози (наявність рими і ритму, значно більша вага окремого слова тощо).

Надзвичайно цікаве і рідкісне явище в художній літературі — авторський переклад, або автопереклад, — тобто переклад художнього твору іншою мовою, зроблений самим автором оригіналу.

Письменники здебільшого віддають перевагу написанню нових творів перед перекладом уже написаних іншою мовою. Однак іноді митець все ж перекладає себе самого. Кілька моментів відрізняють такого перекладача від звичайного. Як повноправний господар власного твору, не обмежений у перекладацькій діяльності жодними суто перекладацькими чинниками, він володіє тією «творчою сваволею», яка дозволяє йому переробити власний текст у будь-якому напрямку, змінювати його композицію, образи і т. ін. В результаті таких переробок іноді замість перекладу може з'явитися навіть зовсім новий твір. З іншого боку, перекладач-автор, на відміну від звичайного перекладача, бачить оригінал, так би мовити, «зсередини», що допомагає йому створити справді повновартісний, мистецьки довершений переклад. Звісна річ, якщо він вільно володіє обома мовами.

Одним із перших серед українських письменників спробував себе в автоперекладі Г. Квітка-Основ'яненко, який відтворив російською мовою вісім власних українських повістей. І. Франко та Леся Українка перекладали окремі свої поезії німецькою мовою, М. Вороний, М. Рильський -російською.

Перекладачами власних творів російською мовою були і білоруси М. Богданович й Василь Биков, киргиз Чингіз Айтматов тощо.

Можна навести для прикладу поезію Миколи Вороного « Sententia » в українському оригіналі та в авторському перекладі з примітками самого Миколи Кіндратовича, висловленими у листі до російського перекладача М. Ушакова.

І сміх, і плач — з одного джерела.

Вони бринять в однім акорді

З глибин таємності Добра і Зла,

Де їх ховають душі горді.

І сміх, і плач — це рідні два брати,

Коли від болю серце рветься

Будь гордим же, не зраджуй серця ти,

Як плаче сміх, як плач сміється.

Автопереклад М. Вороного:

И смех, и плач — из одного русла.

Они дают одни аккорды

Из тьми загадочной Добра и Зла,

Где их таят, кто духом горды.

И смех, и плач — они всегда сродни,

Когда от боли сердце рвется.

Будь гордый же и тайну сохрани,

Как плачет смех, как плач смеется!

«Русло» — конечно, не «джерело», не «родник». Как тяжела строчка: «Где их таят, кто духом горды» (випущено слово «те», кто духом горды»). А во 2-й строфе вместо «родные братья» или «братья-близнецы» у меня расплывчатое «сродни». Конец, кажется, приличный»

Авторський переклад не слід ототожнювати з авторизованим. Авторизація (від фр. autorisation — дозвіл) — схвалення автором тексту свого твору до друку.

Це може бути рукописний (машинописний) варіант, внесені автором уточнення та поправки до попереднього видання чи схвалення нового або ж публікація твору в перекладі іншою мовою. Авторизований переклад передбачає, насамперед вільне володіння мовою перекладу, властиве авторові оригіналу, ґрунтовну його орієнтацію в іншомовній стихії — традиціях та звичаях того народу, мовою якого твір перекладається, і Свідченням авторизації є письмова згода митця, участь його в підготовці видання, скажімо, читання коректури тощо.

Авторизованою може бути також інсценізація твору — переробка епічного чи ліричного тексту, тобто спеціально не призначеного для сцени, за законами театрального мистецтва. Інсценізація твору виконується іншим митцем, але з дозволу і за погодженням із автором.

Пам'ятаймо, що, на відміну від першотвору, перекладне є самостійним художнім твором і його основна риса — це зв'язок із оригіналом. Саме тому, що переклад розглядається в зв'язку з оригіналом, нас так цікавить у цій галузі літератури шлях між початковим пунктом і результатом творчого процесу. Під час вивчення курсу всесвітньої літератури учні, певна річ, весь час мають справу з перекладними текстами, Отож кілька порад - настанов для вчителя зарубіжної літератури, які мають допомогти йому зорієнтуватися у формах і методах роботи з перекладним текстом, урізноманітнити її.

1.Починати аналіз перекладу треба не з нього самого, а з усвідомлення першотвору в його зв'язках з життям тієї країни і тієї епохи, які в ньому відображені. Треба також знати, яке місце посідає оригінал у творчості його автора і яку роль він відігріє у розвитку літератури. Знання всього цього створить необхідне тло, на якому сприймається першотвір, а також необхідні передумови для подальшого об'єктивного судження про сам переклад.

2.Для того, щоб зробити правильний висновок про відповідність інтерпретації оригіналові, необхідно точно встановити, з якого саме тексту перекладав інтерпретатор.

3.При оцінці творчого внеску перекладача важливо знати також його зв'язок із попередніми версіями перекладів даного твору, якою мірою інтерпретатор спирався на колишні переклади або які рішення запропонував сам.

4.Після того, як учень виявить джерела перекладу, він може приступити до головної мети свого дослідження: до аналізу основних принципів самого творчого процесу, тобто перекладацького методу та перекладацької концепції. Інакше кажучи, будь-який переклад складається з певної кількості, залежно від його точності, більшої чи меншої, — якісних відмінностей, яких надав текстові перекладач. Саме відмінності від оригіналу найкраще демонструють метод перекладача та його погляди на відтворення цього оригіналу рідною мовою. А тому аналіз переїзду треба починати із зіставлення його з першотвором і чи не статистичних підрахунків виявлених відмінностей.

Проте одразу треба застерегти учнів від спокуси безпосереднього зіставлення слів, синтаксичних конструкцій чи асонансів оригіналу з відповідними еквівалентами тексту перекладу (чи навпаки). Запам'ятаймо, перекладаються не елементи тексту: в художньому перекладі відтворюється функція того чи іншого елемента в естетичній цільності оригіналу.

Типи перекладу.

Розрізняють три типи перекладу:

1.Внутрішньомовний переклад — тлумачення словесних знаків за допомогою інших словесних знаків тієї ж мови (наприклад, переклад з давньогрецької на новогрецьку або адаптація твору для дітей).

2.Міжмовний, або власне переклад — тлумачення словесних знаків іншої мови.

3.Міжсеміотичний переклад — тлумачення знаків однієї системи за допомогою знаків іншої системи (наприклад, літератури — засобами музики, живопису, кіно, театру, хореографії).

Поняття переклад розглядається і в двох інших значеннях:

1.Творчий процес (інколи передається синонімами перекладання, трансляція), який передбачає перетворення тексту оригіналу на текст друготвору.

2.Результат процесу, явище (синоніми друготвір, транслят).

Типи перекладу

внутрішньомовний міжмовний міжсеміотичний

переклад іншим переклад іншою переклад іншою

варіантом тієї самої мовою знаковою системою

мови

Опрацювання зразків міжсеміотичного перекладу сприяє формуванню уявлення учнів про перекладний художній твір, оскільки, як і міжмовний, цей тип перекладу пов'язаний з інтерпретаційною діяльністю.

2.2.Методика проведення перекладів на уроках зарубіжної

літератури.

У процесі викладання зарубіжної літератури слід враховувати те, що художній перекладний твір порівняно з оригіналом має яскраво виражені особливості. Його специфічні риси: вторинність, тобто залежність від об'єкта перекладу, своєрідність комунікативної моделі (автор — перекладач — читач), багатоваріантність реалізацій (оригінал дає поштовх до численних перекладів). Аби не порушувати принципу науковості, у процесі викладання зарубіжної літератури потрібно формувати уявлення учнів про своєрідність, особливість взаємозв'язку оригінального та перекладного творів. Ефективним засобом розв'язання названої проблеми є залучення учнів до порівняння першоджерела й перекладу.

Аби підготувати учнів до такої роботи, важливе ознайомити їх з основами теорії перекладу. Скажімо, старшокласникам, які вже засвоїли терміни переклад і оригінал, доцільно розкрити сутність поняття художній переклад, звернути увагу на такі питання, як творча індивідуальність перекладача, особливості перекладу поетичних творів тощо. Як це зробити — справа вчителя в кожному конкретному класі, а от що саме, які відомості мають входити до цього поняття, належить до інваріантної частини слова вчителя.

Про художній переклад

Як відомо, вершинні твори зарубіжної літератури для більшості читачів стають доступними завдяки художнім перекладам.

Особливої майстерності потребує відтворення поезії, оскільки перекладачеві доводиться дбати ще й про збереження рими, ритму, віршованого розміру першоджерела. Така робота під силу лише тому, хто наділений поетичним талантом.

Отже, художній переклад — це творчий процес, результат якого залежите від майстерності перекладача.

Для поглиблення й закріплення цих теоретичних відомостей учителю доцільно повести бесіду за такими запитаннями:

— Чим художній переклад відрізняється від перекладів наукових, офіційно-ділових і публіцистичних текстів?

— Поясніть, як ви зрозуміли слова М. Гоголя про художній переклад.

— Чи згодні ви з висловлюванням А. Твардовського: "Справжній художній переклад можна порівняти не з фотографією, а з портретом, зробленим рукою митця "? Обґрунтуйте свою думку.

Крім того, старшокласникам можна запропонувати експериментально перевірити можливості комп'ютерного перекладу художнього твору, і вони переконаються, що такий переклад не може задовольнити. Адже комп'ютер не відчуває художності твору, він придатний для перекладу текстів, позбавлених суб'єктивно-авторських, естетично-асоціативних повідомлень, в яких відсутні засоби художнього зображення.

Порівнянню першоджерела й перекладу може передувати підготовче читання оригіналу на уроці, яке широко використовується в перекладацькій практиці.

Зокрема письменник, перекладач С. Ковганюк зазначає, що підготовка до тлумачення тексту починається зі спеціального читання твору, байдуже скільки разів перекладач читав його раніше. Таке читання — своєрідне дослідження тексту, у процесі якого потрібно встановити стиль автора, його образну систему, "словесні примхи".

Отже, в перекладознавстві поняття підготовче читання оригіналу має важливе значення й використовується для окреслення кількох процесів: власне читання, аналізу оригіналу, встановлення перекладацьких труднощів. У шкільній практиці цей термін доцільно використовувати для назви виду читання, мета якого — визначення труднощів, з якими міг зіткнутися тлумач, перекладаючи твір. Така робота спонукатиме учнів не лише до поглиблення знання мови оригіналу й перекладу, а й усвідомленні майстерності перекладача.

Так, під час підготовчого читання уривка з оригіналу поеми О. Пушкіна "Євгеній Онєгін" (глава сьома, III) старшокласники звертають увагу на особливості функціонування в тексті слова луна:

У ночи много звезд прелестных,

Красавиц много на Москве,

Но ярче всех подруг небесных

Луна в воздушной синеве.

Но та, которую не смею

Тревожить лирою моєю,

Как величавая луна,

Средь жен и дев блестит одна.

Порівнюючи оригінал з перекладом М. Рильського, учні з'ясують, чому перекладач удався до заміни російського слова луна на словосполучення зірка ранкова, зоря рання.

Під час уроків та позакласних заходів учитель має можливість запропонувати учням порівняння оригіналу й перекладу на різних рівнях:

на рівні окремих елементів твору;

уривків текстів;

повних текстів;

варіантів перекладу.

Слід також використовувати різні види порівняння, описані в психолого-педагогічній літературі. Дбаючи про системність у роботі, потрібно визначити твори, у процесі вивчення яких доцільно використовувати елементи компаративного аналізу оригіналу та перекладу. Природно, що серед них найбільше буде поетичних творів По-перше, тому що вони дають можливість найяскравіше продемонструвати майстерність перекладача, По-друге, серед репрезентативних перекладів творів, що увійшли до шкільних програм, чимала кількість іншомовних версій поезії. Це можуть бути, наприклад, такі твори (за програмою 2001 р.);

Переклади

Г. В. Лонгфелло. "Пісня про ґайавату" (переклад О. Олеся); І. Крилов.

"Вовк та ягня", "Квартет" (переклади М. Терещенка).

Р. Бернс. "Джон Ячмінь "(переклади М. Лукаша, В. Мисика), Р. Л. Стівенсон. "Вересовий трунок" (переклад Є. Крижевича).

Г. Гейне. "Самотній кедр на стромині" (переклад Л. Первомайського),

С. Єсенін. "Відгомоніла золота діброва" (переклад В. Коломійця).

В. Шекспір. Гамлет" (монолог Гамлета,. переклади Л. Гребінки, Г.. Кочура), сонет 130 (переклади Д. Паламарчука, Д. Павличка); Дж. Байрон. "Хотів би жити знову горах..." (переклад Д. Паламарчука); О. Пушкін. "Євгеній Онєгін" (уривок, переклад М. Рильського).

О. Блок. "Весно, весно, без меж і без краю..." (переклад Г. Кочура);

Порівняння заголовків та епіграфів доцільне і тоді, коли вивчаються епічні та драматичні твори. Часом перекладач знаходить точний еквівалент назви твору, аби повністю зберегти авторський задум; в історії перекладу відомі й інші варіанти передачі тлумачем заголовка.

Часткове збереження заголовка.

Особливо цікавим розгляд цього варіанта є в тому випадку, коли на шляху перекладача трапляються багатозначні слова, які мають кілька варіантів перекладу. На підсумковому етапі вивчення епопеї Л. Толстого "Війна і мир" учням можна запропонувати поміркувати над смислом назви твору і, порівнявши заголовки оригіналу та перекладу О. Кундзіча, зробити висновок про труднощі, які постали перед перекладачем. Таке завдання сприятиме створенню проблемної ситуації, розв'язання якої потребує відповідей на низку запитань:

– В якому значенні слово мир використовується в романі Толстого?

– Як це слово перекладається українською мовою?

–Поміркуйте, чому перекладач зупинився на варіанті «Війна і
мир», а не «Війна і світ»?

Підсумовуючи роздуми учнів, учителю доцільно повідомити, що за часів Л.Толстого в російській мові існувало два слова: мир у значенні відсутність війни і мір — громада людей, народ. Сам письменник таємниче слово в назві твору писав по-різному: як з і, так і з и.

Далі доцільно звернути увагу учнів на те, що український варіант "Війни і миру" підготував дбайливий вітчизняний теоретик і практик перекладу О. Кундзіч.

Завчасно підготовлений учень може зачитати уривок зі статті О. Кундзіча

Аби допомогти учням зрозуміти перекладацьке рішення О. Кундзіча, слід націлити їх на роботу з російсько-українським словником. З його допомогою школярі встановлять, що в українській мові основні значення слова мир перекладаються не однією лексемою, а кількома: світ (окружение человека, внутренний мир); всесвіт (вселенная); громада, мир (сельская община); мир (отсутствие враждьі, войны, ссоры, соглашение); згода, злагода (согласие), замирення (прекращение войны).

Отже, зважаючи на особливості мов, під час перекладу неможливо цілком зберегти символічне значення заголовка твору. Вибір варіанта "Війна і мир" є найбільш вдалим, оскільки слово оригіналу мир в українській мові передається аналогічним відповідником тоді, коли йдеться саме про ті значення, які мали російські слова мир і мір у XIX ст.

Наведений приклад допоможе учням зрозуміти, що іноді повністю зберегти смислове навантаження заголовка неможливо через відмінності двох мовних систем.

Повна зміна заголовка

До такого варіанта передачі назви твору перекладачі вдаються з різних причин: коли висловлюють власний погляд на оригінал або коли намагаються його витлумачити, зробити доступнішим для читачів.

Під час вивчення роману Ф. Достоєвського можна розповісти учням, що в перекладі цього твору німецькою мовою його назва у різних перекладачів звучить по-різному: "Verbrechen und Stafe" ("Злочин і кара") та "Schuld und Suhne" ("Вина й спокута") — і запропонувати їм, порівнявши заголовки, зробити висновок про позиції перекладачів.

Щоб націлити учнів на врахування принципу диференційованого підходу до відтворення оригіналу, можна запропонувати їм таку пам'ятку:

Як порівнювати оригінал і переклад

1. Визначте художні особливості оригіналу. З'ясуйте, які елементи в ньому відіграють найважливішу роль.

2. Простежте, до яких змін удається перекладач (звертайте увагу на пропуски, заміни, нові елементи в перекладі).

3.Поміркуйте, чим можна пояснити зміни в тексті перекладу.

4. З'ясуйте характер втрат (основні чи другорядні елементи твору)

5.Зробіть висновок про близькість оригіналу й перекладу

Художня домінанта — провідний образ твору.

Наприклад, художньою домінантою "Циганського романсеро" Ф. Гарсіа Лорки є образ жінки — провісниці долі (в оригіналі позначається словом Іипа, яке в іспанській мові жіночого роду). Цю інформацію можна повідомити учням ще перед читанням твору і запропонувати їм віднайти перекладацьке рішення, завдяки якому вдається зберегти найголовніше в оригіналі — художній образ. У подальшому учні із зацікавленням перевірять свої передбачення, а водночас зрозуміють, чому в перекладі М. Лукаша іспанське слово Іипа (місяць) передається двома словами — царівна Місяцівна: Адже слово місяць в українських читачів аж ніяк не асоціювалося б із образом жінки.

Художня домінанта — граматична форма вірша

Яскравим прикладом такої художньої домінанти є вірш А. Фета "Шепот, робкое дыханье...". З метою звернення уваги десятикласників на специфіку цієї поезії можна запропонувати їм уривок зі статті Д. Благого "Граматика поезії (Про один вірш Фета)".

У словниковому його складі переважне місце посідають іменники (двадцять три із загальної кількості тридцяти шести слів; крім того, в ньому є ще сім прикметників, два прислівники та сполучник і, що повторяється чотири рази). Водночас зовсім відсутня друга головна частина мови — дієслово. Цьому відповідає і синтаксична будова вірша: за наявності п'ятнадцяти підметів немає жодного — знову-таки другого головного члена речення — присудка...

Після читання уривка зі статті доцільно запропонувати учням порівняння оригіналу згаданого вірша та його перекладу М. Рильським, що дасть можливість увиразнити майстерність перекладача, який зберіг бездієслівну форму вірша.

Художня домінанта — музичність

Одинадцятикласникам, які вивчають французьку мову, можна запропонувати порівняти звучання "Осінньої пісні" П. Верлена в оригіналі та в перекладі Г. Кочура, беручи до уваги такі запитання:

1. Який настрій проймає обидва тексти?

2. З твором якого виду мистецтва вони асоціюються?

3. Завдяки яким художнім засобам звучить у них голос осені?

—Чи є обидва тексти яскравою ілюстрацією до верленівської формули ''Найперше — музика у слові"?

Важливо наголосити на тому, що переклад, як і оригінал, звернений до читача не зоровими, а звуковими можливостями слова. Саме завдяки звукопису і мелодійності в обох текстах відчувається меланхолійний настрій. Художні образи (протяжне ридання скрипок і дзвін годинника), створені поетом і передані перекладачем, справедливо називають звукообразами.

Підсумовуючи, слід ознайомити учнів з висловлюванням В. Радчука: "Вірність перекладу "Осінньої пісні" полягає не в дотриманні чіткої логіки, яку тут важко знайти ., а в передачі експресивної функції, яку виконує нагнітання співзвуч, тональний рух, мелодійне переплетіння сонантів, носових і чистих, довгих і коротких голосних, у втіленні верленівської формули De la musique avant toute chose, яку слід розуміти, знову ж таки, не абстрактно, а як вказівку.на те, що музичність повинна бути на першому місці в поетичній ієрархії і що така ієрархія існує" [12; 5].

Отже, порівняння першоджерела та оригіналу сприятиме усвідомленню учнями не лише сутності художнього перекладу як творчого процесу і його результату, а й глибшому розумінню творів, прочитаних в оригіналі. Цей прийом доцільно використовувати під час розгляду окремих елементів текстів або аналізу поетичних творів невеликого обсягу, які є яскравими зразками перекладацької майстерності.

Залучаючи учнів до вивчення кращих зразків світового, письменства, важливо формувати їхнє уявлення про художній переклад як унікальне явище у світовій культурі, результат творчого діалогу автора і перекладача. Як слушно зазначає І. Ненько, акцентування на зв'язку перекладних творів з оригіналом є обов'язковою умовою ефективності шкільного предмета "Зарубіжна література" [9, 21].

3.2. Конспекти уроків

3.2.1.Конспект №1.

Тема: Оспівування краси природи та кохання у сонетах В. Шекспіра. Мета: допомогти учням краще усвідомити красу поетичного слова його поетичний зміст; розвивати навички аналізу перекладів ліричних творів, пам’ять, уміння виразно читати вірші; виховувати естетичні смаки, любов та чутливість до поетичного слова.

Тип уроку: Урок компаративного аналізу сонетів.

Метод: евристична бесіда з елементами виразного читання

Прийоми: порівняння творів

Шлях аналізу : слідом за автором

Обладнання: портрет В. Шекспіра, збірки творів, фотовиставка до життя і творчості

Епіграф:

There is по rose without a thorn.

( Немає троянди без колючки)..

Англійське прислів'я

Ланцюжок навчальних ситуацій.

І. Оголошення теми, мети, уроку та епіграфу.

ІІ. Бесіда — актуалізація опорних знань учнів.

— Кого з майстрів сонета доби Відродження ви знаєте? (Данте, Петрарка).

— Яку композицію мав так званий «італійський сонет» ?

— Жанр сонета був відомий ще за доби Середньовіччя. Які світоглядні уявлення людей того часу знайшли відображення у його усталеній формі?

— Які теми і образи характерні для сонетів Данте і Петрарки?

(У сонетах ці поети намагалися осмислити такі філософські поняття, як життя і смерть, призначення людини у світі, створювали образ Прекрасної Хами, висловлювали гіркі почуття суму за втраченим коханням).

ІІІ. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу.

Сонет — один із найпопулярніших і найскладніших жанрів лірики нових часів. Його чітко визначена структура — обов'язково 14 рядків, зафіксована система повторюваних рим і визначений зв'язок частин і цілого — кидає виклик будь-якому майстрові поетичного слова. Н.Буало назвав цю строфу — «карою, що Аполлон придумав для поетів», а І.Франко схарактеризував її як «п'ятистопний ямб, мов з міді литий». Завдяки своїй виструнчсній формі сонет став досконалим інструментом для відображення боротьби добра та зла у світі, зіткнення протилежностей.

Ще за доби Відродження виникла традиція в 1-му катрені подавати певне твердження, у 2-му — розвивати протилежну думку (антитезу), а в терцинах зображувати боротьбу протилежних сил, їхній синтез і водночас розв'язку В Шекспір запропонував нову, власну форму сонета: три катрени, в яких викладалася певна думка, і двовірш, у якому висловлювалася головна думка-висновок. Схема римування також відрізняється від «петрарківської»: у катренах рима була або перехресною, або поясною, у двовірші — завжди парною. Сонет такої будови називається англійським або «шекспірівським»

В.Шекспір (1564-1616) (у перекладі з англійської — той, що потрясає списом) написав 154 сонети, більшість із яких (126) присвячено невідомому білявому Юнакові, другові поста. Сонети 127-152 розкривають історію його драматичного кохання до Смаглявої леді, а в інших творах (153 та 154) автор висловив почуття радості й краси кохання.

Уперше сонети Шекспіра було опубліковано 1609 року, можливо, без згоди автора. Лише 1640 р. поет і друг Шекспіра Бен Джонсон надрукував їх повністю.

В архівах не збереглося жодного сонета, написаного рукою "самого поета, що дало привід поставити під сумнів його авторство. Понад 200 років літературознавці сперечалися, хто саме насправді автор сонетів. Та кілька років тому, після оприлюднення архівів графа Саутгемптона, який заповів відкрити їх через 200 років по смерті свого останнього спадкоємця, всі сумніви зникли. Виявилося, що білявий Юнак Шекспірових сонетів і є граф Саутгемптон, меценат, покровитель і близький друг поета. Це до нього пішла кохана Шекспіра — Емілі Басаноу, донька італійського музиканта, дружина актора театру «Глобус», у заміжжі Ланьєр. Ці двоє людей і стали натхненниками геніальних Шекспірових поезій, крізь призму яких любов бачиться як сонний порятунок у жорстокому, шаленому світі, де зганьблено все: честь, вірність, добро, істина...

Сонети віддзеркалюють моральне обличчя свого творця. Він засуджує підлоту та марнославство у коханні й поезії. У двовірші, котрий підсумовує сонет №21, поет стверджує гідність свою, і своєї коханої, щирість почуттів, їхню самодостатність. Автор використовує цікавий мовленнєвий прийом — заперечення з метою ствердження позитивної ідеї. Він засуджує нечесні шляхи інших поетів, їхні прийоми у творчості, залицянні, заперечує марнославство і брехливість для того, щоб виразніше прозвучала думка: «У вірші правда — над усе для мене...»

Такий самий прийом заперечення Шекспір використовує й у сонеті №130.

З метою оптимізіції навчального процесу та ефективнішої роботи над текстом сонета, пропонується ознайомити учнів спочатку з його перекладами, скажімо, Д Паламарчука та С.Маршака, а вже потім звернутися до оригіналу.

Сонет №130

Ті очей до сонця не рівняли,

Корал ніжніший за її уста.

Не білосніжні плеч її овали.

Мов, з дроту чорного коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчя не стрічав,

І дише так вона, як дишуть люди,

А не конвалії між: диких трав.

І голосу її рівнять не треба

До, музики, милішої мені.

Не знаю про ходу богинь із неба,

А кроки милої — цілком земні.

І все ж вона — найкраща поміж: тими.

Що славлені похвалами пустими.

Переклав Д. Паламарчук

Сонет № 130

Ее глаза на звезды не похожи,

Нельзя уста кораллами назвать,

Не белоснежна плеч открытых кожа,

И черной проволокой вьется прядь.

С дамасской розой, алой или белой.

Нельзя сравнить оттенок этих щек,

А тело пахнет так, как пахнет тело.

Не как фиалки нежный лепесток.

Ти не найдешь в ней совершенных линий,

Особенного света на челе.

Не знаю я, как шествуют богини,

Но милая ступает по земле.

И все ж она уступит тем едва ли,

Кого в сравненьях пышных оболгали.

Переклав С Маршак

Почати роботу з перекладами бажано з їхнього виразного читання, потім слід привернути увагу учнів до розбіжностей в описі смаглявої дами:

—З чим порівнюються очі коханої поета?

(У Маршака — «на звезды не похожи», У Паламарчука «до сонця не рівняти»).

1. З чим порівнюють перекладачі запах тіла Смаглявої леді? (Маршак —«А тело пахнет так, как пахнет тело, Не как фиалки нежной лепесток». Паламарчук — «І дише так вона, як дишуть люди, А не конвалії між диких трав»).

2. В останніх катренах Д. Паламарчук і С. Маршак пишуть про зовсім різні якості дами поета. Які саме?

(Маршак — «И все ж она уступит тем едва ли. Кого в сравненьях пышных оболгали». Паламарчук — «І все ж вона найкраща поміж тими. Що славлені похвалами пустими»)

— Якщо перекладачі дають такі різні описи коханої поета, то як писав про неї сам Шекспір, якими саме словами?

Зачитується текст сонета мовою оригіналу.

My mistress’ eyes arе nothing like the sun;

Coral is far more red then her lips red;

If snow be white, why then her breasts arc dun;

If hairs be wires, black wires grow on her head.

I have seen roses damask ^“d, red and white.

But no such roses see I in her cheeks;

And in some perfumes is there more delight

Than in the breath that from my mistress reeks.

I love to hear her speak, yet well I know

That music hath a far more pleasing sound;

I grant І never saw a goddess go,

My mistress, when she walks, treads on the ground.

And yet, by heaven, I think my love as rare

As any she belted with false compare.

Клас, за допомогою учителя, робить дослівний переклад тексту, так званий «підрядник».

Допоміжний словничок для перекладу:

far more red— більш червоний,

dun — сірувато-коричневий, тобто смаглявий,

reeks — (застаріле) поганий запах, у сучасній мові вживається нейтральне слово «smell», and yet, by heaven -фразеологізм, звертання до неба,

belied— минулий час від дієслова to believe, тобто вірити, довіряти, вважати.

rare — рідкісний, дивовижний, винятковий.

Сонет М130 (дослівний переклад)

Очі моєї коханої зовсім не схожі з сонцем,

Корал більш червоніший, ніж її червоні губи.

Якщо сніг буває білим, чому її груди такі смагляві

Якщо волосся буває жорстким, як дріт,

чорний дріт росте на її голові

Я бачив троянди дамаські, червоні й білі.

Але нема таких троянд на її щоках,

І деякі духи приємніші.

Ніж дихання з рота моєї коханої

Мені подобається слухати її розмову, ще я добре знаю,

Що музика має приємніший звук.

Я впевнений, що ніколи не бачив ходи богинь;

Моя кохана, коли вона іде, ступає по землі

І, свідок небо, я думаю, моя любов виняткова.

Як дехто, вона вірила у фальшиві порівняння.

IV.Бесіда за запитаннями.

Завдання для роботи з оригіналом поезії та його зіставного аналізу з перекладами.

- Визначте особливості римування в сонеті. (У катренах рима перехресна (sun — dun, red — head, white-delight, cheeks —reeks, know — go, sound — ground), у двовірші - парна (гаге — compare).

- Яким поетичним розміром написано сонет англійською мовою? Чи збережено його при перекладі? «(П'ятистопний ямб, перекладачі також дотрималися цього розміру у поетичних обробках).

—Перекажіть своїми словами англійською мовою, якою вам бачиться кохана поета. Спробуйте зробити те саме українською. Які слова і чому ви дібрали, описуючи Шекспірову красуню?

— Знайдіть невідповідності між оригіналом та перекладами. В чиєму перекладові їх більше? Чи адекватними видаються вам запропоновані перекладачами заміни? Думку обгрунтуйте.

(Невідповідностей значно більше в перекладі Маршака. Так, він повністю змінює 9 та 10 рядки поезії і замість опису мови смаглявки говорить про досконалість ліній її чола, порівнює її очі із зірками, а не з сонцем, як в оригіналі. Якщо Шекспір говорить про запах дихання коханої, то перекладач —про запах її тіла. А Паламарчук не згадує у перекладі лише однієї несуттєвої деталі — він веде мову взагалі про троянди, тоді як в оригіналі йдеться саме про дамаські, чітко вказано їхні кольори).

—В якій частині сонета та як саме висловлено його ідею? Кому з перекладачів, на ваш погляд, вдалося передати її адекватніше?

(У двовірші, в словах «my love, as гаге». Ідею твору передано адекватніше У перекладі Паламарчука. Адже він залишив таке важливе для оригіналу слово — «найкраща», зберігши стильове протиставлення катрену та двовірша, перший з яких побудований на запереченні, а інший — на утвердженні).

V.Закріплення вивченого матеріалу.

Узагальнюючі запитання.

- Що сьогодні на уроці ми вивчали?

- Що таке сонет?

- Чий переклад сонету вам сподобався найбільше? Чому?

- Переклади, якого сонета ви б хотіли розглянути?

- Звернемося ще раз до епіграфу. Чи погоджуєтесь ви з ним? Чому?

VI. Підсумкова бесіда (оцінка).

VII. Домашнє завдання. Підготувати усну доповідь про сонет як літературний жанр чи про відображення ідей епохи Відродження в сонетах В.Шекспіра. Напам'ять вивчити сонет № 130 англійською та українською мовами.

3.2.2.Конспект №2

Тема: « Нехай потішить вас маленький скромний дар...»

Мета: поглибити знання учнів про поезію П.Верлена; розвивати уміння аналізувати переклади його поезії, навички виразного читання віршів; виховувати естетичні смаки, любов до поезії.

Тип уроку: урок поглибленого аналізу П.Верлена

Метод: евристична бесіда з елементами виразного читання

Прийоми: порівняння творів

Шлях аналізу: слідом за автором

Обладнання: портрет П.Верлена, збірки творів, музика Гріга «Марення»

Епіграф: Чи гість минулих я століть,

Чи того віку, що прибуде?

Але востаннє, добрі люди,

За мене Господа моліть.

П. Верлен

Звучить музика Гріга "Марення".

Ланцюжок навчальних ситацій

I. Оголошення теми, мети та епіграфу уроку, звернення до портрета, Поля Верлена.

Сьогодні на уроці ми пригадаємо основні сторінки творчості Поля Верлена, а також будемо аналізувати його поезії, з’ясуємо основні відмінності перекладів вірша «Осіння пісня».

У постаті письменника А. Франс, його сучасник, " убачав "найбільш оригінального, грішного, містичного, найбільш натхненного і справжнього серед сучасних поетів".

У збірці «Мудрість» Верлен писав:

Лучше расскажи приданье без прикрас

О рухнувших мечтах, тоскующих в долинах...

О новых горестях своих начни рассказ,

О разных женщинах, о злобе ежечасной,

О страхе, что всегда крадется по пятам,

И о политике, и о любви несчастной

Пиши чернилами, но с кровью пополам.

Своєю творчістю він визначив подальший розвиток лірики не тільки Франції, а й усієї Європи. Давайте ж ближче познайомимося із цим оригінальним поетом і спробуємо зрозуміти — хто ж він, «чи гість минулих століть, чи віку, що прибуде?», до чого він прагнув, чому вважав, що писати вірші потрібно «з кров'ю пополам».

Давайте звернемося до епіграфу уроку.

Ці слова належать людині, яка перебувала у вічному пошуку, у душі якої боролися протиріччя, яка страждала, грішила, помилялась, шукала істину, своє місце у житті.

Як сказав німецький поет Генріх Гейне: "Світ розколовся, і тріщина пройшла крізь серце поета". Бо поет — це людина, котра надзвичайно тонко і глибоко відчуває, прагне краси і гармонії — гармонії світу, людських : відносин. Ось чому будь-який відступ від цієї гармонії — зло, фальш, жорстокість, бездуховність — боляче вражають серця митців і народжують вірші. В одних — гнівні тa тривожні, а в інших — повні відчаю та туги.

Саме до останніх належав Поль Верлен.

II.Актуалізація опорних знань.

— Що відомо вам про життя Поля Верлена?

Життя П. Верлена було сповнене злетів і падінь, добропорядного існування й ув'язнення, захоплення Паризькою Комуною і пошуками Бога, радощами богеми і безпритульного злидарювання. Пристрасний... і неврівноважений, чутливий і надзвичайно емоційний, він постійно шукав себе у суперечностях долі, виливаючи щастя і біль, тугу і самотність у віршах. -

Народився П. Верлен у місті Мец у сім'ї військового інженера 30 березня 1844 р. У 1851 р. сім'я переїхала до Парижа. Там Верлен закінчує ліцей і в 1862 р. записується на правничий факультет. Проте особливого захоплення юриспруденцією в нього не було. І не службовцем хотів бути Поль — він відчував себе поетом. Він і жив, як поет. Драматично довго весь плідний період творчості був невизнаним. Кохав, але його надії на щасливе подружнє життя не справдилися. Бився на дуелі і сидів у в'язниці. Визнання метром і захоплення його творами наздогнало вже зневіреного митця.

На традиційній церемонії обрання «короля поетів» 1891 р., по смерті Леконта де Ліля, найбільше голосів було подано за П. Верлена. Проте визнання прийшло надто пізно: здоров'я письменника похитнулося. Талановитий поет злидарював і майже постійно змушений був перебувати у лікарнях. Письменник Жуль Ренар зазначав у своєму щоденнику 1892 p.: «Від Верлена не лишилося нічого, крім нашого культу Верлена».

Так, П. Верлен не був зрозумілим сучасникам, тому що поети ідуть завжди попереду Своєї епохи, намагаються замінити людям очі, щоб тим самим змінити дійсність.

Поль Верлен став новатором у поетичному мистецтві. Його поезія відноситься до такого літературного напряму як модернізм.

— Що ж таке модернізм?

— Які загальні риси європейського модернізму?

Модернізм — (від фр. modern — сучасний, найновіший) — загальна назва літературно-мистецьких тенденцій, що виникли у європейських літературах на межі XIX - XX ст.

Назвіть загальні риси європейського модернізму:

— особлива увага до внутрішнього світу особистості;

— орієнтація на вічні закони філософії буття і мистецтва;

— надання переваги творчій інтуїції;

— схильність до містицизму, підсвідомості;

— пошук нових форм у мистецтві;

— прагнення віднайти вічні ідеї, що можуть перетворити світ за законами краси і мистецтва.

III. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу.

Засвоєння літературних понять.

Імпресіонізм — це напрям у мистецтві, який основним своїм завданням вважав відтворення особистісних вражень, миттєвих відчуттів та переживань. Назва пішла від картини Клода Моне «Імпресія: Схід сонця». Імпресіонізм був характерним і для живопису (Опост Ренуар, К. Моне. Поль Сезанн. Піссаро), і для музичного мистецтва (музикою Гріга «Марення» починався наш урок).

Ще одна особливість творчості Верлена — сугестивна лірика (лат. Suggestio — натяк, навіювання ). Слово у поета діє не стільки своїм прямим значенням, скільки смисловим ореолом, який «навіває» інші настрої.

Сугестія наближає Верлена до символістів, бо як такого символу в ліриці його немає.

Імпресіонізм і символізм — це течії модернізму. Тому, характеризуючи П. Верлена як модерніста, , його сучасник поет-теоретик Банвіль писав йому: «Часом ви, можливо, плаваєте так близько від меж поезії, що ризикуєте потрапити в музику. Хто зна, може, ви й маєте рацію».

Найхарактернішою рисою творів поета є мелодійність, дивовижне поєднання звуків із почуттями. У своїй поезії П. Верлен наблизився до розуміння душі, яка прагнула гармонії, але не знаходячи її у світі, плакала і страждала, виливаючи весь свій сум у мелодіях ліричних віршів.

IV.Бесіда за запитаннями.

Робота над текстами.

Осіння пісня

Неголосні

Млосні пісні'

Струн осінніх

Серце тобі

Топлять в журбі,

В голосіннях.

Блідну, коли

Чую з імли

Б'є годинник:

Линуть думки

В давні роки

Мрій дитинних.

Вийду надвір —

Вихровий вир

В полі млистім

Крутить, жене.

Носить мене З жовтим листям.

Переклад Г. Кочура

Цей вірш увійшов до збірки «Сатурнічні поезії». — Як же пояснити таку дивну назву книги? Назва першої книги «Сатурнічні поезії» (1866) пов'язана з віршем Ш.Бодлера «Епіграф до засудженої книги». Згідно з уявленнями астрологів, Сатурн — похмура, сумна планета, і Верлен зарахував себе до людей, народжених під нею, які не мають щастя в житті (в одному із сонетів своєї першої збірки Поль Верлен писав: «Моя душа народилася для жахливих катастроф»). Перший розділ цієї збірки називався «Меланхолія». Причини цього самопочуття поет визначає так:«... втомився... не вірю в Бога... глузую з людей..." Таким чином, меланхолія — і поетичний образ, і власний стан душі поета — визначальна риса його світосприйняття. Можливо, тому Верлен був такий близький і українським поетам, багато з них перекладали його вірші на українську мову.

Зачитати підрядник і «Осінню пісню» у перекладі М.Рильського. Визначити, кому з перекладачів — Г. Кочуру чи М. Рильському вдалося точніше передати словесну, образну, поетичну структуру вірша П. Верлена.

Осіння пісня

Ячать хлипкі

хрипкі скрипки

листопада…

Їх тужний хлип

У серця глиб

Просто пада.

Від їх плачу

Я весь тремчу

І ридаю,

Як дні ясні.

Немов у сні.

Пригадаю.

Кудись іду.

Удаль бліду,

З гір в долину,

Мов жовклий лист

Під вітру свист —

В безвість лину.

Переклад М. Рильського

Осіння пісня

Довгі ридання

Скрипок

Осінніх

ранять моє серце

Томлінням...

Аж задихаюсь

І блідну, коли

Дзвонить годинник:

Я згадую

Колишні дні

І плачу.

І я виходжу

На вітер лихий.

Що носить мене

Туди-сюди,

Неначе

Пожовклий лист.

Підрядник (майже дослівно)

— Які фарби використали б ви, передаючи настрій цього вірша? (Сіру, жовту, коричневу, Синю.)

— П. Верлен часто пише про осінь. На вашу думку, це для нього тільки пора року, чи, можливо, символ? (Символ приреченості, трагічної смерті.)

Аналіз підрядника

— Які ще символи є в поезії і що вони означають?

— («Вітер лихий" — це фатум, доля, що жене його невідомо куди, "носить мене туди-сюди, наче пожовклий лист";

— годинник — бій його — це нагадування про наближення до межі, туга за минулим, неможливість знайти своє місце у всесвіті — «чи гість минулих я століть, чи того віку, що прибуде?»;

— «пожовклий лист" — те, що віджило, нагадування про смерть.)

Отже, зображення особистісних вражень, відчуттів та переживань — у цьому імпресіоністичність поезії П. Верлена.

Розглянемо репродукцію картини художника-імпресіоніста Піссаро «Осінній ранок».

— Чи співпадає настрій картини з настроєм вірша П.Верлена «Осіння пісня?» (У кольоровій гамі не співпадає, але в емоційному плані — так — передає враження художника. Картина відтворює оптимістичний погляд художника на життя — переважає зелений та блакитний колір. А у вірші відобразилось трагічне світосприйняття — «моя душа народилася для жахливих катастроф», — писав П. Верлен.)

У зрілий період творчості П. Верлен досконало володів засобами вираження ліризму. Здається, що в його вірші «В серці і сльози, і біль»... слова начебто відсутні, тут лише музика зраненого серця, яка нагадує сум дощу.

Учень читає вірш «В серці і сльози, і біль...»

В серці І сльози, і біль —

Небо над городом плаче.

Що це за туга?

Відкіль цей невгамовний біль?

Можливо, занурені звуки

І на землі, й по дахах!

В серце, що в'яне від скуки

Ллються зажурені звуки.

Сльози і біль без причин

В серці, якому байдуже...

Тут ані зрад, ні провин:

Туга моя без причин.

Чи не найбільше це горе —

Навіть не знати, чому

В серце несміливе, хворе

Люто закралося горе?

Переклад М. Драй-Хмари

Причини плачу в душі, як і в природі, не можна пояснити, бо сама людина — суцільна таїна. Людська душа — складна і багатогранна. Можливо, тому пам’ятник П. Верлену в Парижі в Люксембурзькому саду виглядає так: мармурова скульптурна група: лиса голова Верлена, що нагадує і голову Сократа, і голову Фавна (бога плодючості в міфології), а під нею,— три символічні фігури — хлопчика, молодої жінки і старої матері. За задумом скульптора, вони мали символізувати «три душі» Верлена — дитячу, чуттєву і релігійну.

Чому саме такий пам'ятник був споруджений П. Верлену? Спробуйте пояснити.

Сократ — це мудрий філософ, який намагався відшукати істину, визначити місце людини у всесвіті, частинки — у безкінечності.

Фавн — це бог природи, її душа. П. Верлен намагався розкрити природу людських почуттів, спорідненість людини і навколишнього світу. Поетом народжуються, це божий дар.

Дитина — це символ незахищеності, щиросердності, відкритості.

Жінка — уособлює красу, гармонію, майбутнє, бо вона — продовжувачка роду людського.

Старість — це наближення до істини, прозріння душі, піднесення її до Бога. А в поезії П. Верлена ми знаходимо і щирість, і гармонію, і красу, що здатна врятувати світ, і прозріння душі. Поезія, пошуки істини, життя — це мука. Хто творить — не живе без хреста.

Хто ж такий П. Верлен — «гість минулих століть», чи того віку, що прибуде?

Він повів за собою не тільки покоління французьких символістів. Його творчістю захоплювались і відчували на собі його вплив Р. М. Рільке та О. Блок, Гарсіа Лорка та Б. Пастернак, А. Ахматова та П. Тичина, Л. Костенко.

Тож нехай і у ваших душах назавжди залишиться П.Верлен, його прагнення красою змінити світ.

V.Закріплення вивченого матеріалу.

— Нагадайте, що таке імпресіонізм.

— Яке враження у ваших душах залишило спілкування з поетом? Якими епітетами можна охарактеризувати творчість поета?

— Переклади яких віршів П. Верлена ви б хотіли порівняти?

— Звернемося ще раз до епіграфу. Чи погоджуєтесь ви з ним? Чому?

Домашнє завдання (диференційоване):

1. Порівняти переклади віршів П. Верлена «Осіння пісня», «Поетичне мистецтво». Який з них вам найбільше подобається і чому?

2. Написати, які враження і асоціації виникли у вас під час читання лірики П. Верлена?

3. Якби ви були художником-ілюстратором, як би виглядала ваша обкладинка до книги віршів Поля Верлена?

4. Скласти тести до біографії і творчості П. Верлена.

ІІІ. Висновки.

У курсовій роботі було зроблено спробу не лише узагальнити теоретичний матеріал, який безпосередньо стосується перекладів на уроках зарубіжної літератури, а й визначити переваги їх використання в процесі навчання.

Художній переклад з часів його появи відігравав важливу роль у збагаченні української мови. Насамперед це виявляється в поповненні нашого лексикону екзотизмами, афоризмами та крилатими висловами. Крім того, робота над перекладом стимулює звернення тлумача до всіх скарбів рідної мови, розкриття її потенційних можливостей. Не випадково письменники, учені-філологи часто радять вчитись точного і тонкого смислового й стилістичного відчуття слова не лише на зразках оригінальної літератури, а й на художніх перекладах.

Урок зарубіжної літератури включає в себе твори різних країн. Під час вивчення курсу всесвітньої літератури учні, певна річ, весь час мають справу з перекладними текстами. Вони відкривають для себе реалії життя народів зарубіжжя, пізнають їхню історію, духовний світ.

Завдяки перекладам вітчизняне письменство освоює нові жанри, теми, сюжети, літературну техніку. Тому роль перекладів є важливою сьогодні.

Переклад художній — це відтворення засобами рідної мови особливостей чужоземного літературного тексту в нерозривній діалектичній єдності його змісту і форми.

Відомі перекладачі. Одним із перших серед українських письменників спробував себе в автоперекладі Г. Квітка-Основ’яненко, який відтворив російською мовою вісім власних українських повістей. І.Франко та Леся Українка перекладали окремі свої поезії німецькою мовою, М. Вороний, М. Рильський – російською.

Перекладачами власних творів російською мовою були і білоруси М. Богданович й Василь Биков, киргиз Чингіз Айтматов тощо.

Отже, переклади є одним з важливих елементів сприйняття літератури іноземною мовою. Учні усвідомлюють не лише сутність художнього перекладу як творчого процесу і його результату, а й глибше розуміють твори, прочитані в оригіналі. Учні виявляють неабиякий інтерес до роботи з оригіналом твору та його перекладами. Уроки такого типу зробили навчання цікавішим, інтенсивнішим і більш ефективним.

Список використаної літератури.

1. Бабенко В.М. Порівняльний аналіз оригіналу й перекладу під час вивчення зарубіжної літератури / В.М. Бабенко // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України: науково-методичний. – К.: Педагогічна преса. – 2005. № 6. – С. 39-42

2. Драгоманов М. Вибране. – К.: Либідь, 1991. – С. 479-480.

3. Клименко Ж.В. Порівняння оригіналу й перекладу в процесі вивчення зарубіжної літератури в старших класах/ Ж.В.Клименко // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України: Науково-методичний. – К.: Педагогічна преса. – 2004. - №6. – С. 16-20

4. Клименко Ж.В. Порівняння оригіналу й перекладу в процесі вивчення зарубіжної літератури в старших класах/ Ж.В. Клименко // Тема: на допомогу вчителю зарубіжної літератури. Громадський науково-методичний журнал. – 2005. - №1. – С. 18-28

5. Клименко Ж. Міжсеміотичний переклад як засіб поглибленого вивчення художнього твору: методичні рекомендації щодо використання зразків такого перекладу/ Ж. Клименко // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України : Науково-методичний. – К.: Педагогічна преса. – 2007. - №3 – С. 6-8

6. Ковганюк С. Практика перекладу. – К., 1968. – С. 23.

7. Коптілов В. В. Актуальні питання українського художнього перекладу. – К.: Дніпро, 1971. 3 – 132 с.

8. Коптілов В. В. Першотвір і переклад. Роздуми і спостереження. – К., 1972. – 216 с.

9. Коптілов В. Теорія і практика перекладу. – К.: Юніверс, 2003. 5- 123 с.

10. Кривонос Я. В. Метафоричне віддзеркалення світу: проблеми художнього перекладу/ Я. В. Кривонос // Зарубіжна література в школах України (Київ). – Київ, 2007. - №3. – С. 18-20

11. Ненько І. Не відкидати роботу з художнім перекладом, а вчитися специфіці її проведення / І. Ненько // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України: науково-методичний. – Київ, 2006. - №11. – С. 45-47

12. Радчук В. На жертовнику мистецтва // «Хай слово мовлено інакше …»: Статті з теорії, критики та історії художнього перекладу. – К.: Дніпро, 1982. – С. 19-40

13. Чередниченко О. І. Теоретичні основи удосконалення практики перекладу та двомовної лексикографії //Теорія і практика перекладу: Республ. міжвід. наук. зб. – К.: Вища школа, 1987. – Вип. 14. – С. 3-13

14. Левин Ю. Д. К вопросу о переводной множественности // Классическое наследие и современность. – Л.: Наука, 1981. – С. 365-372

5