Мир ісламської культури

У центрі арабо-ісламської, а потім і тюрко-ісламської культури перебуває Коран, у якому зосереджене світоглядне ядро ісламського миру.

Культ Аллаха включає визнання його як всемогутнього, безсмертного, милостивого й милосердного бога, від якого залежать життя й смерть всіх живих істот. Саме таке визнання й було потрібно від бажаючі сповідати іслам. Треба було при свідках сказати: «Немає божества, крім Аллаха, і Мухаммед - посланник божий». Цей акт сприймалося як укладання договору з Аллахом, у силу чого віровідступництво виключалося. На підтвердження всесилля Аллаха віровідступників карали смертю.

У Корані говориться, що увесь навколишній світ своїм існуванням зобов'язаний волі Аллаха. Він же обумовлює саму можливість одержання врожаю, розмноження худоби й т.д. Він улаштував небесні світила, щоб люди знаходили по них шлях додому. Аллах ніколи не залишить у лиху своїх прихильників, і вони; повинні бути вірні своєму Богові, якому немає рівних у світі.

Втім, в Аллаха є супротивник. Це мусульманський сатана, шайтан, Іблис. У Корані говориться, що Іблис - ангел, який ослухався Аллаха й за це викинутий з небес і робить підступу людям. Коран застерігає: «Хто бере сатану заступником крім Аллаха, той потерпів явний збиток! Він обіцяє їм і збуджує в них мрії. Але обіцяє їм сатана тільки зваба! У цих притулок - геєна, і не знайдуть вони від її порятунку!».

Серед мусульман широко поширене сказання про пророка Ібрахиме, що розправився із шайтаном у долині Мина біля Мекки. На згадку про це під час хаджу, паломництва в Мекку, прочани роблять у цій долині обряд «побиття шайтана».

Аллахові допомагають вірні йому ангели Джиорїль, Михаїль, Ісрафиль і Азраїль, які сумлінно виконують накази свого хазяїна.

Говориться в Корані й про Даджжале. Він, відповідно до релігійного навчання, прикутий ланцюгами до стрімчака на незаселеному острові посередині океану, де його годують і охороняють джини. Перед кінцем миру це чудовисько встановить своє жорстоке царство на землі. Лише Иса, що спустився в цей час із четвертого неба, ибн Маріам зможе відновити чистоту й силу ісламу.

Такі особливості монотеїзму, які сповідує Коран. Хоча Аллах і великий, він змушений зважати на шайтана й опиратися на вірних ангелів. Природно, що вірує не повинен про це забувати.

Шиїти вірують і в спадкоємних імамів - глав своєї громади й держави, який було дванадцять. Останній з них - Мохаммед аль-махди. По їхньому поданню, цей імам ще хлопчиком шести - дев'яти років таємниче зник. Це трапилося ще в IX в.

Шиїти вірять, що він повернеться й відновить на землі справедливість. Вони називають його Мунтазаром (очікуваним) і вважають месією (махди).

Культ Аллаха логічно переходить в ідею зумовленості людських учинків. Аллах все знає й направляє правовірних у їхньому житті. В Аллаха «ключі таємного; знає їх тільки він. Знає він, що на суші й на море; аркуш падає тільки з його ведена, і немає зерна в мороці землі, немає свіжого й сухого, чого не було б у книзі ясної. І він - той, котрий заспокоює «ас уночі й знає, що ви добуваєте вдень...

Ще Адамові, першій людині, створеному Аллахом, «він сказав: «Хіба я вам не говорив, що знаю сховане на небесах і на землі й знаю те, що ви виявляєте, і те, що приховуєте?».

Внаслідок свого всезнайства Аллах вирішує долю кожного.

Ідея абсолютної зумовленості людських учинків не раз ставала предметом дискусій у середовищі мусульман-богословів. Ще в першій половині IX в. мутазиліти за допомогою логіко-філософських засобів ставили під сумнів цінність приречення, посилаючись на волю людської волі. Тільки це вільнодумство завершилося сумно. Мутазиліти були розгромлені. Коран непогрішний. В Аллаха зберігається його оригінал, зміст якого Мухаммед частинами виклав своїм послідовникам як одкровення Бога.

Вірним Аллахові визначений рай. Коран говорить про віруючих, які «виконують завіт Аллаха й не порушують обіцянки, які терпіли, прагнучи до лику свого пана, і простоювали молитву, і давали з того, чим ми їх наділили, і таємно і явно, і відганяють добром зло. Для цих - сади вічності. Увійдуть у них ті, хто був праведний з їхніх батьків, і чоловік, і їхнього потомства. І ангели входять до них через всі двері: «Мир вам за те, що ви терпіли! І прекрасно воздаяння життя!».

В IX в. Мухаммед ибн Карраму написав книгу «Могильні покарання», у якій доповнив культурні традиції ісламу обрядом похорону. Цей обряд зберігається й у сунітів, і в шиїтів і полягає тім, що два ангели - запитувач і мучитель - є на цвинтар у момент похорону правовірного И від того, як померлий відповість на питання ангела, буде складатися покарання померлі. Для того, щоб допомогти опитуваному, на цвинтар, після відходу проводжаючих, у свіжої могили залишається мулла, щоб допомогти покійному, як відповідати цим ангелам - Мункиру й Накиру.

Хоча в Корані немає імен Мункира й Накира, сам обряд цілком у дусі ісламу, що не залишає правовірного ні на хвилину без догляду з боку Аллаха і його помічників. Усе в житті мусульманина визначено навіть допомога мулли померлий у годину «могильного покарання».

Ісламська картина миру була б неповної без космології, що займає в ісламській культурі одне із провідних місць. Треба пам'ятати, що Коран створювався не на порожнім місці. Християнська «Біблія» одержала поширення й в Аравії. І не мудро, що в Корані говориться, що за шість днів Аллах створив мир «створив сім небес, одне над іншим зводами», улаштував небо так, що «немає в ньому ні однієї щілини». Із семи небес «нижче небо» Аллах прикрасив світилами й поставив їх для відбиття шайтана. Він велів небу робити темряву ночі, «змусив його переводити ранкову светозарність». Бог опустив також з «гірських небес» на землю сходи, «по який ангели й дух сходять до нього протягом дня, якого продовження п'ятдесят тисяч років». Ці сходи тільки для небожителів: люди й шайтан, якби й хотіли влізти на небо, не були б туди допущені. Зрозуміло, що це навіть для культури VII в. виглядає трохи наївно.

Тільки обмеженістю культурного миру ісламу можна пояснити твердження Корана, що Земля - нерухлива площина. Але що ж підтримує цю площину? В одному з хадисів IX в. говориться: «Земля (тримається) на розі бика, а бик на рибі, а риба на воді, а вода на повітрі, а повітря на вологості, а на вологості обривається знання знаючих».

Ісламська культура не вичерпується догматами Корана й наївних коментарів до нього. У космологію ісламу проникали й більше мудрі думки. В IX в. Ахмед Фергани відмінювався вважати, що Земля куляста. Тоді ж математик аль-баттани заявляв, що Земля кругла. В XI в. Абу Бируни вчив, що «куляста форма для Землі є природна необхідність».

Поступово й в ісламській культурі пробила собі дорогу наукова точка зору на Всесвіт. Однак шлях цей був більше тривалим і важким, чим у західноєвропейських країнах. Політичний вплив духівництва, застійний характер суспільних відносин у країнах ісламського миру, відставання цих країн у галузі науки й техніки - все це стримувало проникнення в ісламську культуру наукової картини миру. І донині для багатьох мусульман авторитетне слово Аллаха значніше наукових істин.

Система мусульманських цінностей. Ідея абсолютного приречення людських учинків

Світоглядна серцевина ісламської культури містить ряд принципових положень про людину. Аллах створив людину після ангелів і джинів. Спочатку він виліпив людську модель, і узявся обговорювати її достоїнства з ангелами. Один з ангелів, як розповідається в Корані, намагався заперечувати й поплатився за це. Аллах сказав своїм ангелам: «Я створюю людину із глини. А коли я його завершу й вдуну в нього від мого духу, то впадіть, поклонитеся йому!» І впали ниц ангели всі разом, крім Іблис він загордився й виявився невірним. А загордився Іблис від того, що він створений з вогню, а людина - із глини. Тільки ця гордість Аллахові здалася недоречної, і він прокляв занепалого ангела.

Отже, людина не остання фігура в працях Аллаха. На радість Адамові Бог створив Хаву, що стала його дружиною. На радісне життя визначив творець зводу підопічних.

Але Іблис спокусив Адама і його дружину. Поїли вони від дерева вічності, і зробили вони гріхопадіння. Шлях до радісного життя став нестерпно важкий.

«Знайте, - звертається Коран до мусульман, - що життя в тутешньому світі є оманна втіха, зваба, марнославство між вами, бажання вирізнитися безліччю майна й дітей: вона подібна тим виростанням при дощі, які собою зачаровують хлібороба, потім в'януть, після того бачиш їх пожовтілими, робляться сухими стеблами... Життя в тутешньому світі є тільки оманна насолода».

Самий місткий гарем у світі був зимовий гарем Великого сералю в Стамбулі (Туреччина), побудований в 1589 р. і що мав 400 приміщень. Вчасно зсуву із трону Абдула Хамида II в 1909 р. кількість його мешканок скоротилося з 1200 до 370 наложниць. Так що обіг Корана до мусульман відмовитися від марнославства вирізнитися майном, наложницями й дітьми не позбавлено змісту. Жаль тільки, що цей обіг часто ігнорувався. Мусульманська культура не відрізняється строгістю стосовно тих правовірним, які у своїх гаремах здатні містити до 1000 наложниць.

Ісламська культура не відкидає рівності всіх мусульман перед Аллахом. Кожний правовірний може розраховувати на справедливий суд і порятунок. Але в ісламі немає місця для особистості, для особистості як цінності. Заради порятунку людей Аллах не приносив у жертву свого сина. Внаслідок цього в мусульманської культурі неможлива ідея Бога-людини.

Аллах - абсолютна цінність, і в житті людини він не втілюється. Він постійно залишається чимсь зовнішнім для людей, що лежать за межами їхнього особистого досвіду. До людей звертається лише посланник Аллаха - месія (махди). Такі махди з'являються, щоб виправити положення на Землі, відновити справедливість. Але положення від однієї епохи до іншої стає усе гірше. Ідея месіанства в мусульманській культурі доповнюється есхатологією - вченням про кінець світу.

На Землі сила Аллаха втілюється в мусульманській громаді, в умме. Умма символізує собою, по суті, спільність всіх правовірних. Життя кожного мусульманина, його напрям думок, побут і система цінностей строго контролювалися уммой, поза якою індивід ставав ізгоєм і не міг розраховувати на благочестя й релігійний порятунок.

Відносини мусульман усередині умми регламентувалися Кораном, Сунной і шаріатом. Шаріат - звід релігійно-етичних приписань ісламу. Він був розроблений в VII - XII вв. в Арабському халіфаті. Шаріат виходить із принципу рівності мусульман і виступає як мусульманське право. Мусульманська рівність припускає, що всі не більш, ніж піщина в порівнянні із всемогутнім Аллахом, і кожний покірний волі Аллаха й долі є воїном ісламу.

Причетність до ісламу, до умме в мусульманській культурі розцінюється вище, ніж розподіл на раси, статі, племена й мовні групи. Мусульманська культура практично не визнає соціальну замкнутість станів, спадкоємна соціальна нерівність навпроти, релігійно освячена й практично всім управляє принцип соціальної мобільності, а здатності, випадок відкривають двері наверх кожним, гідним того. Раб міг стати еміром і, бідняк-селянин - шановним знавцем ісламу., високопоставленим улемом, солдат - воєначальником .

Вся система ісламської культури виховувала в правовірному почуття переваги над невірними. Так, ісламська держава обкладала невірних більше високим податком, чим шанувальників Аллаха. Невірний завжди розглядався в мусульманській державі як нерівний правовірному. І це намагалися підкреслити судді-кади на всіх процесах за участю мусульманина й не мусульманина. У відношенні до невірного культивувалися хитрість і жорстокість.

Вихованню мусульманського фанатизму сприяла система молитов. Мусульманин повинен п'ять разів у добу робити молитву: на світанку, у піддягни, у другій половині дня, після заходу сонця, на початку ночі. Кожна молитва повинна свідчити про релігійну запопадливість і повне підпорядкування волі Аллаха.

Іслам знайшов і особливу форму оповіщення віруючих про час намазу. У годину молитви лунає спів муедзина, що, вийшовши на балкончик мінарету, голосно, співучо читає вірші Карана: «Аллах великий! Свідчу, що Мухаммед - посланник Аллаха. Вставайте на молитву, ідіть до порятунку. Молитва краще сну». Це повторюються кілька разів. Закінчуються словами: «Аллах великий! Немає бога, крім Аллаха».

При створенні молитви повинні дотримуватися правила - Одне з головних умов: той, хто молиться повинен зосередити вся своя увага, всі щиросердечні сили тільки на молитві. В одному з хадисов сказано, що Всевишній не почує молитов людини порочного, що сушиться нікчемними думками й низинними бажаннями.

Молитва повинна бути короткої, але глибокої за змістом. Під час молитви руки варто підняти до рівня плечей, а після прочитання її зробити рукам благословення Аллахові - провести долонями по особі, це вважається необхідним і непорушним ритуалом.

Намаз відбувається не тільки в мечеті, але й у будь-якому іншому місці, де застав віруючий намаз: у поле, у шляху, на робочому місці й т.д.

Крім п'ятикратної молитви існують і інші види спілкування з Аллахом: дуа - молитва, що містить яке-небудь конкретне прохання до Аллаха: вдячні або поминальні, нічні молитви в час поста. Полуденна молитва в п'ятницю повинна відбуватися в мечеті, їй передує проповідь. Особливе місце в ритуалах ісламської культури займає пост рамазан. Він дотримується в дев'ятий місяцю по мусульманському місячному календарі, уведеному Мухаммедом. Протягом усього поста цілий день не можна ні їсти, ні пити, не доторкатися до жінки й т.д. Шаріат затверджує, що пост буде порушений, якщо в денний час злизнути хоч краплю дощу, яка випадкове опинилася на губі. Всі заборони знімаються на час ночі.

Пост пропонує й моральну помірність. У цьому місяці особливо погано сваритися, брехати, обмовляти, ображати осіб духовного звання.

Пост насамперед націлений на зміцнення віри в Аллаха. Щодня до настання світанку мусульманин повинен вимовляти особливу формулу, у якій заявляє про намір поститися й просить Аллаха благословити й зміцнити його в цій богоугодній справі. Без проголошення пост недійсний.

Вихованню фанатизму в мусульман сприяє й культ паломництва (хадж). Кожний повнолітній мусульманин зобов'язаний зробити хоч раз у житті хадж., тобто відвідати Мекку, священне місто ісламу де народився пророк Мухаммед. Після цього він одержує право на почесний титул «хаджі».

Мекка відома своїм храмом - Кааба. Уважається, що це древній язичеський храм, відомий тим, що там зберігається Чорний камінь - аль-хаджар уль-асвад, що впав, по переказі, з неба. Для мусульман Чорний камінь - святиня, символ Аллаха. Кааба йменується «будинком Аллаха».

Зробивши ряд ритуальних дій, прочани одержують право повернутися додому в зеленій чалмі, арабському бурнусі або білій довгополій туніці. Цей одяг символізує здійснення хаджу.

Поряд з визнанням Аллаха єдиним богом і Мухаммеда - його пророком, п’ятиразовій молитвою, постом і паломництвом в основу мусульманського способу життя й мислення включається й п'ятий елемент - податок на користь бідних. Він важливий для мусульманського способу життя, для ісламської культури. Він не тільки символізує єдність умми, турботу багатих про бідних. У ньому втримується виправдання політичної й релігійної влади претендувати в ім'я Аллаха на майно будь-якого заможного мусульманина. Повна сваволя влади, грабіж торговців, що багатіють, - традиція ісламської культури.

Зате мусульманин, відчуваючи себе повноправним членом умми, завжди був готовий постояти за Аллаха. Політичні й релігійні влади мусульманського світі завжди могли покластися на ревних послідовників Аллаха.

На відміну від християнства іслам ніколи не був релігією пригноблених. Він формувалася як ідеологія релігійно-політичної організації арабських племен; змушених відстоювати свої економічні, торговельних інтереси. Тому в ісламі відразу ж сформувалося тверде подання про владу й політичну організацію умми. Можна сказати, що іслам виявився ідеальною релігійно-політичною основою для централізованої держави й ведення воєнних дій проти невірних. Не випадково, що під зеленим прапором Аллаха войовничі арабські племена швидко домчалися до границь Франції й Індії. У Х ст. багато войовничих тюркських племен знайшли в ісламі адекватну своїм настроям ідеологія й культуру. Під зелені прапором Аллаха спочатку сельджуки, а потім османи вели загарбницькі війни у Візантії. Воїни Османської імперії штурмували Відень. Кривавими походами прославився Тамерлан. В XVI в. на завойованій території Індії Бабур заснував ісламську імперію Великих Моголів.

У силу своєї специфіки іслам буквально з моменту свого виникнення виявився утягненим у постійні політичні звади й розбіжності. Уже говорилося що після смерті Мухаммеда з'явилися шиїти, які претендували на те, що влада в ісламській державі повинна належати родичам, нащадкам пророка.

Халіфат - концепція ісламської державності розроблена сунітами. Середньовічні правознавці витлумачили Коран таким чином, що державна влада повинна належати шановному мусульманинові в силу особливого договору. Такий договір укладається між уммой (вірніше, її визнаними представниками) і претендентом на халіфат. Умови, яким повинен задовольняти майбутній халіф, сформулював середньовічний правознавець аль-маварди, і вони зводяться до наступного: халіф повинен походити із плем'я курейшитів, бути справедливим, мудрим, сміливим, фізично здоровим і піклуватися про благо підданих.

Халіф не має повноваження монарха й не може передати влада в спадщину або свою волю призначити спадкоємця. Умма дивиться на нього як на свого представника. Халіф зобов'язаний виконувати приписання Корана й може бути притягнутий до відповідальності за порушення суни й шаріату. Ісламська культура високо оцінює інститут халіфату, думаючи, що його відрізняє духовно-моральна спрямованість, що ставить його вище західної демократії.

Від сунітів більше демократичним характером відрізняються хариджити (від арабського слова «хаваридж» - що вийшли, що обурилися). Вони коштують за рівність всіх мусульман, за виборність імама-халіфа. Главою умми може бути вибраний будь-який її член. За свої радикальні погляди хариджити піддалися розгрому, і в цей час їх можна зустріти головним чином в Омані й країнах Північної Африки.

Прихильники імамату думають, що державна влада має божественну природу й повинна. належати лише родичам пророка: нащадкам Алі, Фатіми, тобто святим імамам, а також їхнім родичам по бічній лінії. Імам - особа виняткова духовне, і влада його носить теократичний характер. В XI - XIII вв. на території Ірану активно діяла секта ассасинів. Підбадьорені гашишем, готові йти на смерть в ім'я віри, воїни - ' смертники (федаїни) утворили ударну силу цієї секти. Федаїни створили свою державу. Але й воно проіснувало недовго. Захопивши Іран монголи зруйнували державу ассасинів. У цей час ісмаїліти зосереджені головним чином в Індії й Ірані, а також у Таджикистані.

У силу своєї внутрішньої згуртованості, стійкості; до зовнішніх змін і відданості ісламським цінностям, мусульманська умма виявилася здатної протистояти західноєвропейському колоніалізму. Мусульманська культура знайшла в собі сили для сприяння національно-визвольному руху. Величезний авторитет Корана й політичних лідерів, що одночасно виступали як проповідників ісламу, магічно діяв на розуми й серця віруючих.

Але ісламській культурі довелося виявити свої потенційні сили в різних умовах. Колонізація Єгипту супроводжувалася його відносною європеїзацією. ДО 1923 р. він став незалежною конституційною монархією. В 1936 р. англійці вивели із країни, а в 1956 р. відбулася націоналізація Суецького каналу. Європеїзація Єгипту зустрічає опір ісламських фундаменталістів. Ще далі по шляху європеїзації пішла Туреччина. Іслам відділений від держави, але тюрко-ісламська культура повністю зберегла свої позиції. У країні буржуазно-демократичні порядки сполучаються з ісламськими традиціями в духовному житті й побуті.

Найбільш впливовий іслам як релігія в Ірані. Тут абсолютно панує шиїтське релігійний світогляд. Непримиренність шиїтське духівництва й веденого їм народу до змін, що загрожують позиціям ісламу, - напрямний політичний вектор сили в Ірані.

Проблема мусульманської культурної спадщини - одна із ключових у національно-визвольному русі країн ісламського миру. Неоднозначне розуміння особливостей і специфіки мусульманської культури обумовлює гостру полеміку навколо цієї проблеми, зіткнення різних соціально-політичних сил - від прогресивних діячів культури до представників панісламізму й мусульманського націоналізму. Теза про єдину мусульманську культуру нерідко використовується реакційними силами для розпалення націоналізму, протиставлення мусульманських народів немусульманським, при цьому ігнорується специфіка національних культур окремих народів, що сповідають іслам.

Художня культура ісламського миру своєрідна. У ній немає живопису, тому що заборонялося зображувати Аллаха й все божественне. Але в ній одержує саме широке поширення поезія. Халіфи, шахи й султани містили армію придворних поетів і не жалували засобів, щоб наблизити до себе поетичну знаменитість. На поезію вони дивилися як на засіб прославляння власної персони й власних діянь і добре розуміли, що прекрасні вірші відразу ж стають надбанням базару - осередку релігійно-культурного й політичного життя того часу.

Всесвітньо відома творчість Омар Хайяма, ученого, філософа й безсмертного поета, які створив незабутні Рубаї. Кожний чотиривірш Хайяма - це маленька поема з філософським підтекстом.

Мені відомо, що мені нічого не відомо! От остання правда, відкрита мною.

О.Хайяма запрошували багато тодішніх правителів мусульманського миру. Правитель Бухари, розмовляючи з Хайямом «саджав його із собою рядом на престол на знак найвищої поваги». Але Хайям ніколи не писав хвалебних од правителям, ніколи не був придворним підлесником. Він відхилив пропозицію сельджукського султана. Йому були милею поезія, математика й філософія.

Сучасник Хайяма пише: «Один раз у місті Балхе, на вулиці работоргівців, у палаці еміра, на бенкеті за веселою бесідою наш учитель Омар Хайям сказав: «Мене поховають у такому місці, де завжди в дні весняного рівнодення свіжий вітер буде обсипати квіти плодових галузей». Через двадцять чотири роки я побував у Нишапуре, де був похований ця велика людина, і попросив указати мені його могилу. Мене привели на цвинтар Хайри, і я побачив могилу В підніжжя садової стіни, осінену грушевими й абрикосовими деревами й обсипану пелюстками так, що вона була зовсім схована під ними - Я згадав слова, сказані в Балхе, і заплакав, ніде в усьому світі до населених його границь не було людини, подібного йому».

Однак, захоплюючись поетичністю, образністю, опису любовних настроїв і туги очікування зустрічі з улюбленої, соціальне значення цієї поезії не можна переоцінювати. Це поезія вузького кола інтелектуалів, що естетствують, ісламського миру. У житті відбувалося інше.

У житті жінка в мусульманському світі - принижена істота. Мусульманин повинен бути покірним Аллахові й, умираючи в битві за віру, він стає шахідом і йде прямо в рай. Жінка повинна бути покірної чоловікові, і невідомо, чи володіє вона душею.

Оспівуючи дрібні деталі красунь, поети-мусульмани не відкидали багатоженство, плату за наречену й обряд розлучення. Досить чоловікові тричі сказати дружині в присутності двох свідків «ти вільна» або три рази вимовити слово «таляк» (розлучення), і дружина повинна безмовно покинути будинок чоловіка й опинитися на вулиці.

Жінка жити повинна тільки на своїй половині будинку. Бачити її можуть чоловік, батько, свекор, сини, раби і євнухи. Зрадницю чоловікові забивали каменями. Безплідність жінки вважається покаранням Аллаха, величезним нещастям. Навмисна бездітність, як і безшлюбність, - тяжкий гріх. Звичайно, все це проголошується лише в Шаріаті.

Проте ісламська культура - одне з досягнень людства й заслуговує поваги й розуміння. Що ж стосується ісламської поезії, то вона стала надбанням різних немусульманських народів.

Література

1.Еремеев Д.Є. Іслам: спосіб життя й стиль мислення. - К., 2004.

2.Фрезер Дж. Золота гілка. - К., 2002

3.Ясперс К. Зміст і призначення історії. - К., 2005

4.Розанов В.В. Религия. Философия. Культура. - М., 1992

5. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992.