Реферат на тему:

ЗАРОДЖЕННЯ ТАНЦЮВАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ЯК ФОРМИ ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПЕРВІСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

«…складно було б уявити собі сучасне суспільство, аби воно було позбавлене танцювального мистецтва. Життя нашого століття за своїми тяжкими умовами дає мало хвилин насолоди та веселощів. Усе поглинає жага наживи, боротьба за існування; тисячі дрібних неприємностей отруюють нам життя на кожному кроці – і тим дорожче для нас той час, котрий ми за будь- якою урочистою та особливо важливою нагодою можемо присвятити власному задоволенню».^1[1] Такою актуальною в умовах сьогодення думкою «давно минулих днів», співзвучною реаліям нашого буття, можна охарактеризувати соціальні функції танцювальної культури в громадському житті суспільства, її роль і місце в дозвіллєвій діяльності.

Прагнення суспільства зробити всі сфери свого життя більш насиченими, змістовними, різноманітними, збагатити його кращими здобутками цивілізацій, обумовили посилений інтерес до минулого, яке попри всі історичні негаразди забезпечувало поступову ходу людства. Тому сучасний розвиток хореографічної культури в умовах, з одного боку – глобалізаційно-інтеграційних процесів у мистецтві, з другого – збереження та розвитку національних надбань і традицій - спонукають до ґрунтовного вивчення її ґенези в контексті соціокультурних видозмін, що відбувалися у світі.

В умовах сьогодення питання про давні форми танцювальної культури набуває особливого значення у річищі історико-культурних досліджень буття первісної людини. Висвітлення аспектів дозвіллєвої діяльності людства первісного світу, як прадавніх попередників сучасної танцювальної культури, у їх взаємозв’язку з оточуючим середовищем, побутом, звичаями, моральністю тогочасного суспільства є метою даної публікації.

Проблема розвитку мистецтва в контексті ранніх форм культури розглядалася у філософсько-культурологічному аспекті вітчизняними та зарубіжними дослідниками. Визначені ними джерела мистецтв (С.Д.Безклубенко, Є.К.Бистрицький), перші прояви художньої творчості у прадавньому світі (О.І.Оніщенко, В.І.Панченко), встановлені історичні закономірності художнього розвитку (Т.С.Левчук, В.В.Бичков) використовуються як філософсько-культурологічне підґрунтя аналізу походження та становлення перших побутових форм художньої творчості, виокремлення їх характерних ознак.

Побут і звичаї первісного суспільства відображені в роботах Е.Б.Тейлора, К.Бюхера, В.Гриценко. Визначені ними умови побутування людини як соціуму, морально-етичні норми життєдіяльності екстраполюються на аналіз різноманітності форм громадського життя і розваг.

Історію походження та становлення перших зразків хореографічного мистецтва у прадавні часи розглядали С.М.Худєков, Л.Д.Блок, М.Й.Ельяш, Е.А.Корольова, В.М.Волчукова. Надані ними характерні ознаки хореографічної культури первісного суспільства, її класифікація допоможуть виокремити побутові форми танцювальних розваг, розглянути їх в контексті створення передумов появи перших придворних, пізніше бальних танців, визначити чинники їх формування.

Спираючись на дані наукові дослідження як теоретичне підґрунтя і методологічну базу розгляду визначеної проблематики, автор намагається провести комплексний аналіз з метою визначення причинно-наслідкових зв’язків між появою і становленням перших форм танцювального дозвілля у прадавньому світі та умовами побутування людських спільнот у певному природному та суспільному середовищі.

Як відомо, первісна культура починається з праобщини – першого соціального організму, сформованого далекими предками. Праобщина складалася з кількох десятків дорослих членів, бо саме така чисельність була оптимальною на обмеженій харчовій території. «Багатство тогочасних флори і фауни, наявність води та природних захистків, що правило за житло, схиляли людину до осідлості».^2[2]

Аналізуючи феномен доісторичної доби, вчені обов’язково фіксують факт «професійної диференціації», який зумовив відомий розподіл, що ґрунтувався на статевому чиннику: мисливці – чоловіки, збирачі – жінки. Характер первісного розподілу праці обумовив й появу двох основних різновидів прадавніх танців – чоловічих (мисливських та войовничих) і жіночих (обрядових, родючості та плодючості).

Розвиток трудової діяльності викликав до життя й прадавні пантомімно-хореографічні дійства, які носили синкретичний характер у зв’язку з неподільністю на той час суспільної свідомості пралюдини. Їх поява спонукала розвиток тотемних, обрядових, мисливських, войовничих, а також сюжетних побутових танців, присвячених різноманітним явищам природи або подіям громадського життя.

Майже в той час починається процес формування безсюжетних побутових зразків, які, в свою чергу, розподілялися на ліричні (любовні) й танці радості буття.

Ліричні (любовні) танці фактично представляли собою санкціоновану форму залицяння і виконувалися, як правило, біля вогнища. В них юнаки та дівчата, виконуючи па щось на зразок первісної польки, потанцювавши кілька хвилин один з одним, мінялися партнерами. Таким чином, кожний юнак встигав потанцювати з багатьма дівчатами, не завжди віддаючи перевагу одній з них.

В танцях радості буття передавалася картина любовної пристрасті з першої її появи до бурхливого сплеску бажання, що переходило в екстаз. І хоча

в цих зразках було багато звабливих, еротичних елементів, все ж таки вони притримувалися певних правил, що регламентували засоби спілкування між чоловіком та жінкою.

Ймовірною причиною їх появи могли бути узаконені оргіастичні свята і ритуальні акти, які проводилися з іншими праобщинами заради розширення статевого спілкування й народження здорових дітей.

Поява у первісному суспільстві перших безсюжетних побутових танців, у яких відбувалася розрядка емоційної енергії людини, обумовлена біологічним статевим інстинктом, являлася першою сходинкою в процесі формування передумов зародження перших форм танцювальної дозвіллєвої діяльності – попередників придворних, у майбутньому – світських бальних танців.

Одноманітність первісної культури, що була спричинена подібністю умов життя й психічного складу, порівняною простотою культурно-побутового укладу і світогляду, визначила ряд загальних рис в танцях різних племен світу – в першу чергу їх тематику, малюнки, лексичну структуру, виражально-зображальні засоби, синкретичність, обумовлену поліфункціональністю первісної художньої творчості.

Підводячи підсумки даного аналізу, можна зробити слідуючі висновки:

• -         витоки мирської (світської) танцювальної культури можна вже виявити в первісному суспільстві – в побутових безсюжетних любовних танцях й танцях радості буття, які поступово втрачають своє магічне значення, перетворюючись на засіб розваги;

• -         первісні форми танцювальної культури, не зважаючи на їх еротичний, пристрасний характер, за засобами спілкування між чоловіком і жінкою підлягали певній регламентації.

Завершення історії первісного суспільства позначене виникненням у ІУ тис.до н.е. найдавніших держав у долині Нилу та Месопотамії, які відчутно вплинуть на формування античної культури, а через неї – на культуру всієї Європи.

1^[1] Халиф С.Г. Искусство быть дирижером. Сборник необходимых советов и наставлений танцующим, желающими быть распорядителями на свадебных вечерах, балах и семейно-танцевальных собраниях.

Одесса, 1895.

2^[2] Гриценко В. Людина і культура.-К.: Либідь 2000, с.15.