Міністерство освіти і науки України

Національний університет “Острозька академія”

Гуманітарний факультет

Кафедра релігієзнавства

Реферат

на тему:

Основні передумови виникнення християнства

Виконала:

студентка економічного ф-ту

групи Ек-13

Якубець Ольга

Острог, 2010

План

1. Трактування поняття "виникнення християнства"………………….

2. Географічна батьківщина християнства……………

3. Іудейське сектантство – релігійний витік християнства………………..

4. Суспільні передумови…………………………………………………..

Висновки……………………………………………………………………….

Список використаних джерел…………………………………………………

1. Трактування поняття "виникнення християнства".

Християнство – найпоширеніша світова релігія, що налічує у своїх лавах понад 2 млрд людей.

Виникнення християнства як релігійної системи і християнської церкви як специфічного релігійного й суспільного інституту звичайно пов'язується з початком нашої ери. Виділяють широке й вузьке розуміння цього поняття.

У широкому розуміння йдеться про перші три століття існування нової релігії, її еволюції від общини сектантського типу, яка спочатку розглядалася владою як опозиційна сила, до єпископальної церкви, що згодом набула державного статусу.

Про виникнення християнства у вузькому розумінні говорять, маючи на увазі події, що відбулися в Палестині та інших частинах Римської імперії на початку 30-х – наприкінці 60-х років І ст. н.е. Ці події були зосередженням новозавітних біблійних Писань і численних свідчень християнських та нехристиянських джерел: життя та проповідь засновника релігійної традиції Ісуса Христа, його жертовна смерть, чудесне воскресіння, вознесіння, зішестя святого духа на учнів Христа – апостолів, початок апостольського служіння, виникнення Єрусалимської громади, апостольська проповідь серед іудеїв та язичників, виникнення церков у Передній та Малій Азії, Греції і Римі.

2. Географічна батьківщина християнства.

Християнство сформувалося на початку І ст. н.е. у Палестині – історичній області в Західній Азії, на території якої розташовуються сучасні держави Ізраїль, Ліван, Сирія і Йорданія. В період виникнення християнства Палестина являла собою об'єднання кількох державних утворень, найбільшими з яких були Галілея, Самарія та Іудея. Ці держави були пов'язані між собою спільністю релігії, а подекуди мови і культури. Вони керувалися призначеними римлянами царьками, владу яких обмежував римський намісник – прокуратор (у часи Іуди цю посаду займав Понтій Пілат.

Поява християнства у цей час на цій території не була випадковою і зумовлювалась збігом об'єктивних обставин. Палестина (точніше невелика її частина – Іудея із столицею в Єрусалимі) була офіційним центром іудаїзму – єдиної на той момент у світі релігії, яка досягла рівня монотеїзму. Всі інші етнічні та регіональні релігії залишалися на рівні політеїзму. Крім того Палестина займала проміжне геополітичне положення між Заходом і Сходом. Томі будь-які оригінальні ідеї, які виникали в цьому середовищі, де поєднувалися культури багатьох народів і цивілізацій, не здавалися ворожими за своєю сутністю якомусь із двох великих історичних полюсів світу, а навпаки могли зустріти терпиме ставлення до себе.

На думку багатьох вчених, християнство виникло в той момент, коли воно могло бути затребуване суспільством і державою – наприклад, у вигляді ідеологічної опори Римської імперії. Це величезне державне утворення, що вступило на момент появи християнства у період свого найвищого розквіту могло зберігти свою єдність не стільки силою зброї, скільки єдністю віри різноманітних народів, що його заселяли. Проте Рим йшов іншим, хибним шляхом: замість того. Щоб створити єдину релігію, яка базувалася б на принципі "один Бог на небі, один цар на землі", навпаки включав у свій пантеон таку безліч богів підкорених ним народів, що врешті-решт пропагував серед свої підданих невір'я.

3. Іудейське сектантство – релігійний витік християнства

Релігійним витоком християнства було іудейське сектантство , що являло собою опозиційний офіційному іудаїзму рух. Проте це не було течією з кількох замкнутих нечисленних угрупувань. Навпаки, це був напрямок, що спирався на широкі народні маси і черпав свій авторитете у тому пророчому русі, що зіграв вирішальну роль в оформленні іудаїзму як монотеїстичної релігії, забезпечив його виживання після втрати Ізраїлем державності і залишив після себе священну традицію у вигляді Книг Пророків Старого Заповіту. Його учасники поділяли іудейську віру в Єдиного Бога, що опікував народ Ізраїлю. Більше того, саме себе вони вважали представниками справжнього іудаїзму, покликаного оновити старий союз (заповіт) між Богом і народами Ізраїлю.

Ідеології іудейського сектантства були властиві дві основні риси:

а) есхатологізм – вчення про "кінець світу" і йог наступне відновлення разом з останнім Судом над усіма, що коли-небудь жили;

б) месіанізм – віра в божественного Спасителя, що здійснить цей переворот. У цьому Месії народна фантазія бачила "царя", "сина Давидового", засновника Іудейсько-Ізраїльського царства. Про прихід посланця Божого неодноразово сповіщали і старозаповітні пророки: "… відтоді замешкає вовк з вівцею, і буде лежати пантера з козлям, і будуть разом телятко й левчук, та теля відгодоване, а дитина мала їх водитиме!" (Іс.11:2 – 9)

У помітному пожвавленні ідеї Месії і месіанських очікувань на межі старої та нової ер немає нічого дивного. Євреї в цей час були практично позбавлені від своєї державності і страждали від іноземного гноблення більше за інші народи через глибоке внутрішнє переконання у своїй богообраності, очікували на Спасистеля як на диво, що змінить на краще їхнє життя, яке вони хотіли, проте не могли зробити кращим самостійно.

Після Другої світової війни на узбережжі Мертвого моря були знайдені житла, цвинтарі та бібліотека секти єссеїв, на прикладі яких можна наочніше уявити іудейське сектантство в цілому. Єссеї жили невеликими громадами, щоб не обмежувати себе новими гріхами, вели аскетичний спосіб життя, проповідували спільність майна, безшлюбність, не допускали рабства, практикували спільну працю. Основним культовим обрядом у них була спільна трапеза. Значна частина ночі в єссеїв відводилась для читання і вивчення власних священних текстів. У громаді існували ритуальні омовіння; причому важливою особливістю була вимога попереднього духовного покаяння. Оскільки Євангелія простежують життя Ісуса тільки до 12 років (єврейського повноліття), а потім відновлюють свою розповідь про його служіння, яке почалося, коли йому виповнилось 30 років, деякі ренлігієзнавці вважають, що реальний Ісус значну частину життя провів саме в секті єссеїв.

4. Суспільні передумови

Головними суспільними передумовами виникнення християнства були розкол в іудейському суспільстві після розпаду єдиної єврейської держави, протиріччя між вузькою верхівко – саддукеями і фарисеями – широким народними низами.

Садукеї – іудейська аристократія, що посідала всі жрецькі посади в єрусалимському храмі і володіла значною часткою політичної влади в Іудеї після втрати нею політичної незалежності. Садукеї закликали підтримувати зовнішні ритуальні форми поклоніння Ягве (насамперед приносити жертви в Єрусалимському храмі), однак своєю поведінкою порушували всі заборони Тори: ходили в грецьких хітонах. Голили бороду або коротко підстригали її на грецькиї манер, спілкувалися між собою грецькою мовою.

Фарисеї являли собою щось подібне на творчу еліту. Оскільки займали посади рабинів і вчителів шкіл при синагогах. Багато з них займалися торгівлею і як багаті та шановні члени єврейської громади мали право релігійної проповіді. Як правило. Фарисеї гарно вдягалися, носили довгі бороди і гарно прибране волосся, перехоплене на чолі золотим обручем. Прикметною рисою фарисейства була вимога найсуворішого дотримання Закону (не тільки 10 заповідей. а й усіх інших релігійно-культових та морально-етичних розпоряджень), адже вони вірили в зв'язок земної поведінки людини з її посмертною долею.

Саддукеїв ненавиділи за те, що вони обертали на свою користь обов'язкову десятину на користь храму, не рахуючи пасхальних та інших святкових жертвопринесень. Вони перетворили Єрусалимський храм на щось середнє між ринком, де продавалися тварини для жертвопринесень сотням тисяч прочан і міняльною конторою для обміну грошових пожертв на місцеву монету. Недарма римський полководець Марк Ліціній Красс у середині І ст. до н. е., пограбувавши храм, вивіз звідти близько 300 т золота.

Фарисеїв же в народі зневажали за показну чесноту та лицемірство. оскільки всім було відомо, що їхнє благочестя йде не від щирого серця, вони охосе головують у синагогах, займають почесні місця на святкових трапезах і зборах та прихильно відгукуються на шанобливе звертання "рабі – учитель". За це їх викривав Ісус: "Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м'яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру; це треба робити, і того не кидати" (Мт. 23Ж14, 23).

Таким чином зростаюче політичне й соціальне гноблення, і як наслідок – поширення серед євреїв месіанських очікувань про настання нових, щасливих часів стали сприятливим ґрунтом для появи християнства.

Висновки

Отже, головними передумовами виникнення християнства стали:

а) потреба Римської імперії в монотеїстичній релігії;

б) суспільна нерівність у Палестині;

в) потреба людей у "справедливій релігії.

Таким чином виникло християнство, що , на відміну від інших релігій, зорієнтовує людину на не на пошук земних благ (матеріальних, фізичних, побутових, інтелектуальних тощо), а на радикальне зцілення занапащеної душі. Заблудлий шукає не насолоди, а спасіння, істинного шляху – ось головна мета християнської віри. Блаженство ж стає природним супутником стану врятованості, перебування в Істині.

Список використаних джерел

1. Кислюк К. В., Кучер О. М. Релігієзнавство: Підручник для студентів вузів. – К.: Кондор, 2007. – 636 с.

2. Головащенко С. І. Історія християнства: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1999. – 352 с.

3. Лубський В., Козленко В. та ін. Історія релігій: Навч. посібник. – К.: Тандем, 2002. – 640 с.

4. Сидиренко О. П. Релігієзнавство: Підручник. – К.: Знання, 2007. – 468 с.