21

Курсова робота

Співіснування науки і релігії

Зміст

Вступ………………………………………………………………….. …3

І. Історія розвитку і співіснування науки і релігії…………………. …5

1.1.Міф……………………….……………………………………5

1. Релігійний світогляд……………………………………….6

2. Розум…………………………………………………….….8

ІІ. Початок……………………………………………………………….11

ІІІ. Ентропія – міра організації…… ……….………………………….12

IV.Ідеальні пропорції у Всесвіті……………..…………………………15

V. Наука про життя…………………………….……………………….17

Висновки…………………………………………………………………20

Філософські питання наукового дослідження …..……………………22

Література………………………………………………………………..24

Бо ми знаємо частинно, і

пророкуємо частинно;

коли ж досконале наста-

не, тоді зупиниться те,

що частинне.

(1 Кор. 9-10)

Вступ

Насамперед, хочу попросити читача не шукати в цій роботі прямих наукових доказів існування Бога, або цитат з Біблії, які б протирічили сучасній науці. Спираючись на величний досвід цього Світу, і виходячи з результатів власного пізнання, мушу Вас запевнити, що першого просто не існує, а перед глибинами Другого раціональний розум є надто безсилий. І ще дозвольте мені розглядати дану проблему виходячи з принципів Християнства, оскільки абсолютна більшість мені відомих вчених сповідували або заперечували саме цю Віру (хоча, слід зазначити, останніх було не так багато). Ще однією причиною такого суб'єктивізму є те, що я також християнин.

Отже, в даній роботі я зроблю ще одну спробу проаналізувати причини виникнення (як на мене надуманих) розбіжностей між релігійним і науковим світоглядом, прослідкувати за етапами їх розвитку і розглянути наслідки цього протистояння. Звичайно, мені не вдасться розглянути всі аспекти цієї теми. Просто сподіваюсь, що фах фізика і елементарні знання математики і філософії дозволять мені на популярному рівні знайти спільну грань між цими світоглядами. Я гадаю, що зараз знайдеться мало людей, які б заперечували існування такої грані, але одночасно небагато набереться і таких, кого б ця проблема взагалі коли-небудь турбувала. Така байдужість і є наповнювачем порожнечі, що виникає між раціональним розумом і ірраціональним серцем людини. Тому саме завдяки взаємно доповненню розуму і серця Людина досягає сили, що здатна зробити її щасливою, що наповнює сенсом її життя, що врешті показує їй Істину, і називається Мудрістю.

Проблема співіснування релігії і науки є особливо актуальною для українського народу. Адже протягом сімдесяти років всіма методами і засобами прихильники комуністичної ідеології намагалися відкинути один з наріжних каменів, на яких будується усе людське буття.

Це тільки мала частина причин, що спонукають до вирішення такої проблеми або, хоча б, її розгляду. І вже з них можна зробити висновки про те, що питання віри і науки є складовою частиною однієї проблеми, яку намагається вирішити людство протягом свого існування, це сенс Буття Людини.

І. Історія розвитку і співіснування науки і релігії

В одному з підручників філософії виклад матеріалу починається з поняття світогляду, оскільки саме це поняття включає в себе певні категорії в свідомості людини, що дозволяють їй “дивитись на світ” і вирішувати проблеми власного буття в ньому. З огляду на важливість і широту цієї “форми суспільної самосвідомості” я з її допомогою спробую викласти історичний бік нашої проблеми. Філософи розрізняють три найбільш дослідженні історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний і філософський. Ці три типи певним чином відображають в собі розвиток людської свідомості протягом часу існування людства. Всі вони були рознесені в часі і просторі і для кожної цивілізації мали різні періоди існування. Але ці світогляди мають одну спільну рису, яка, як на мене, була і є фундаментом на якому вони формувалися. Кожен з них виникав внаслідок “темноти” розуму. Зараз я спробую пояснити, що маю на увазі.

1.1. Міф

Отже, однією з найнижчих стадій розвитку людської свідомості є міфологічна. В давні часи людей турбували проблеми схожі з нашими. Їжа, тепло, безпека – це те, що є необхідним для нормального існування кожної людини. Але вирішуючи ці питання вже в ті часи людина свідомо або несвідомо пізнавала навколишнє середовище і оцінювала міру своєї залежності і незалежності від того, що її оточує. Все, що людина не могла пояснити з допомогою розуму, вона приписувала вищим силам і бачила їх у всьому. Всі природні явища пояснювались тільки їхнім божественним походженням. Цікавим тут є саме виникнення ідеї існування вищих сил. Що це? Плід людської фантазії, продукт розумової потуги як гострої необхідності збагнути незбагнене чи, може, все ж якесь відчуття “Когось”, що закладено в людину від самого її народження природою. Перше я б відкинув, оскільки це досить суб’єктивний результат психологічної діяльності мозку і тому це б не змогло набути масового характеру. Що до другого, то в самому процесі “обожествлення” раціональний розум відіграє далеко не вирішальну роль. Тому цей варіант я б також відкинув. Отже, залишається знову ж таки таємниця, що існує в середині людини. Я згідний що в даному випадку також можна говорити про певний суб’єктивізм, але суб’єктивною, як на мене, тут є лише форма вираження цієї таємниці.

Здавалося б що такий світогляд мав би спричинити повний застій у розвитку людської свідомості або її деградацію. Тим не менше в ті часи люди поступово пізнавали природу розумом. Особливо це стосується пізньої стадії міфу, що характерна для античної міфології. Філософи Стародавньої Греції і Риму по різному пояснювали Світ але більшість з них головну роль відводила Богові в тому чи іншому представленні. А наукові здобутки цього періоду є досить переконливими, аби стверджувати, що розум людини ніяким чином не був обмежений релігійними переконаннями. Ще одним осередком високої культури і науки був Вавілон. Саме там поруч з досить добре розвиненою релігією під могутнім впливом юдейської віри в єдиного Бога успішно розвивалися астрономія, арифметика та інші науки.

1.2. Релігійний світогляд

Таким чином поступово розвиваючись людство перейшло на вищу стадію розвитку свідомості, яку філософи назвали релігійним світоглядом.

Основним фактором впливу на такий поступ суспільства стало християнство. З часу його виникнення людство започаткувало нову еру свого існування. Оскільки ця релігія проникала у всі сфери людської діяльності і не просто проникала але давала точні і конкретні відповіді на запитання, що турбували великих філософів і доносила їх до пересічних людей. Питання виникнення світу, його існування, поняття вічності, сенсу буття людини на землі, життя після смерті і інші проблеми християнство тепер ставило перед раціональним розумом кожної людини. І потреба у вирішенні цих питань змушувала людей до поступу.

Чомусь прийнято вважати, що християнство було причиною занепаду науки в період середньовіччя, що час між античністю і Ренесансом був найменш сприятливим для пізнання оточуючого світу. Я абсолютно погоджуюсь, що феодальний лад не сприяв раціональному осмисленню природи, але я зовсім не приймаю того, що причиною цього стало християнство чи взагалі релігія. По-перше, християнство поширювалось тоді, коли антична культура вже була в глибокому занепаді. І однією з причин цього занепаду було саме те, що з розвитком науки міфологічний світогляд вичерпав себе і людська природа шукала пояснень на питання в нових формах. Тому християнство змушене було заповнити собою цю прогалину і вивести суспільство з цієї кризи. По-друге, добре розвинувшись на “цивілізованій” території воно змушене було підкоряти ліси і болота Європи. Погодьтеся, що переконуючи войовничих варварів і вікінгів у правильності християнських догм і неправильності їх власного віросповідання, важко розвивати науковий світогляд. Таким чином, середньовічна церква, незважаючи на свої чорні плями у історії (Хрестові походи і інквізиція, як на мене, були вибором людей, а не Бога) стала головною інституцією, яка просвітлювала звичайних людей. Через монастирі прокладався шлях до пізнання. Саме там людина мала можливість отримати освіту і тому саме в цих напівізольованих осередках тогочасного суспільства народжувались спроби пізнати Істину через серце і розум. Яскравим проповідником, що став в ті часи ініціатором розгляду цієї проблеми на філософському рівні був Тома Аквінський. Він першим зробив спробу зраціоналізувати релігію і намагався знайти логічні доведення на користь існування Бога. Ці докази мали два потужні наслідки. Першим наслідком стало усвідомлення того, що самим розумом пізнати “Все” неможливо. Після приведення цих аргументів факт існування Бога був незаперечним для віруючих і залишився непереконливим для невіруючих. І другим наслідком стало усвідомлення того, що односторонній підхід до цієї проблеми обмежує свободу людини у пізнанні світу.

1.3. Розум

Томізм став рушієм, що спричинив до виникнення нової епохи в розвитку людства – Епохи Відродження. Ренесанс до цього часу викликає асоціації повної гармонії у духовній сфері людського буття. Людина постала у світлі своєї спроможності пізнавати Природу. Саме на цьому етапі і з`являються перші протистояння між релігією і наукою. Причиною цього стало нове твердження про те, що земля далеко не центр Всесвіту, єдиний і неповторний, а всього лиш одне з тіл, що літають у космосі. Геліоцентричну систему вперше запропонував знаменитий представник Ренесансу, астроном і канонік Ніколай Копернік у своїй праці “Про обертання небесних сфер” у 1543 році. На перших порах церква мирилась з таким твердженням, поки воно існувало на рівні гіпотези. Але коли Йоганн Кеплер відкрив свій закон про те, що всі планети рухаються по еліпсу, в одному з фокусів якого знаходиться сонце, це вже потребувало певного втручання на захист старого уявлення про світ. Остаточного удару наніс італійський астроном Джордано Бруно, що стверджував про безмежну кількість світів у Всесвіті. Він і постраждав від інквізиції церкви, яка чомусь вважала цю заяву запереченням абсолютної всемогутності Бога. Тут варто відзначити, що ці вчені абсолютно не заперечували Бога. Кеплер свої праці по астрономії закінчував молитвою, в якій він дякував Богові за те, що відкрив йому ці таємниці. Копернік виховувався у монастирі, і бувши глибоко віруючим, визнавав владу церкви.

Остаточний розкол між наукою і церквою відбувся за часів діяльності Галілео Галілея. Цей вчений став відкривачем фундаментальних законів фізики і механіки. Він дослідив ізохронність коливань маятника, закони вільного падіння, інерції тіл, рівноваги у механізмах. Не менш переконливими є його астрономічні здобутки. Відкривши чотири супутники Юпітера, гори на місяці і плями на сонці він залишився бути християнином і не раз заявляв: “Святе Письмо не може в ніякому випадку ні говорити неправди, ні помилятись, вислови його абсолютно і незаперечно правдиві.” Але пояснити цього вищим санам церкви так не вдалось. Я думаю, що таку позицію з боку церковної влади можна пояснити, взявши до уваги те, що церква поступово втрачала свій вплив суто як організація. Але цей консерватизм має і досить об`єктивні причини, що дають йому право на існування. Ну уявіть собі, що якийсь вчений стверджує, що Земля трикутна, а її округленість просто відповідає формі нашого ока. Це виглядало б досить кумедно. Думаю, щось схоже відбувалося в ті часи. І уявіть, яким рівнем свідомості треба було володіти цим вченим, щоб поєднати ці, здавалося б, абсолютно протилежні речі.

Цей переворот і став причиною зародження нового світогляду, а саме філософського, який спирався на розумові здібності людини. Наука почала завойовувати нові сфери людської діяльності. Вона почала ставати ідолом. Антропоцентризм Епохи Відродження почав трансформуватися у відвертий егоцентризм, цим і можна пояснити виникнення великої кількості філософських вчень. Але незважаючи на це, абсолютна більшість з них все ж не змогла обійтись без Бога чи то у формі Творця, чи Абсолютного Духу чи якоїсь іншої субстанції яка б “брала на себе” відповідальність за речі, недосяжні для “всемогутнього” розуму людини. Навіть Вольтер, один з найзапекліших тогочасних ворогів християнства визнав, що якби Бога і не було, то його варто б було придумати.

Так само як перехід від міфологічного до релігійного світогляду призвів до переходу від рабовласницького до феодального ладу, так і перехід до філософського світогляду спричинив до зародження буржуазних відносин в суспільстві. Змінилась і роль науки. Коли до того часу наука задовольняла лише цікавість людини, то від тепер вона почала “працювати” на людину у буквальному розумінні. Це, до речі, стало ще одним аргументом на її більшу користь перед релігією. Причому, спостерігався той самий парадокс: люди, які досліджували Природу, не знаходили ніяких протиріч між вірою і наукою. Так, зокрема, Ньютон, що відкрив фундаментальні закони механіки, всесвітній закон тяжіння, дослідив дифракцію і інтерференцію світла, розробив методи диференціального і інтегрального числення, вперше висунув гіпотезу про світло як потік частинок, показав свою тверду і тривку віру в чуда і пророцтва в своєму тлумаченні книги пророка Даниїла і Об`явлення. Паскаль, що прославився своїми роботами з гідродинаміки, геометрії і ін., усе своє життя побудував на заповіді жити в Бозі і для Бога, і вважав християнство єдиною релігією, що здатна задовольнити розумові і духовні потреби людини.

Все ж епоха Нового часу і Просвітництва стала періодом, який затягнув людство в коловорот наукової лихоманки, в якій воно перебувало до останнього часу.

Таким чином з формуванням нового світогляду людина все краще пізнавала матеріалістичну сторону свого буття і це в свою чергу призводило до нових таємниць в її духовній сфері. Чим більше знань накопичувало людство, тим ширшим ставало коло незнання і зростала жага розуму пізнати це непізнане.

ІІ. Початок

Існувало багато гіпотез виникнення всесвіту, його вік та розміри, але тільки у XX столітті наука змогла до певної міри схилитися до однієї з найбільш вірогідних на сьогоднішній час гіпотез про так званий “Великий вибух” (Big Bang). Виникнення цієї теорії сталося в першу чергу завдяки відкриттю австрійського фізика Х. Допплера в 1842 році. Відкрите ним явище полягає в тому, що частота коливань, яку реєструє приймач відрізняється від частоти коливань світла, яке випромінює джерело і залежить від швидкості руху джерела відносно приймача. І в 1912 році вперше помітили цей зсув в спектрі Молочного шляху. Звідси зробили висновки про те, що наш Всесвіт постійно розширюється внаслідок велетенського вибуху. Цю ж гіпотезу підтверджувала і Загальна теорія відносності Айнштайна. У 1969 році Арно Пенціянс і Роберт В. Вільсон першими ”почули” луну цього вибуху відкривши так зване реліктове випромінювання з довжиною хвилі 7,3 дм. Це дало змогу порахувати і час відколи відбувся вибух і він становив порядку 13 – 18 мільярдів років. Тобто вік існування Світу є обмеженим. Згідно гіпотези цей вибух відбувся з маленької кульки розміром що в мільярди разів менший за діаметр шпильки. За час 10^-35 с Всесвіт розширився до розмірів яблука і вже через 10^-32 с зародилась перша елементарна частинка. В момент 10^-31 існування всесвіту почали виникати решта частинок з яких складається світ. Вченим вдалося розписати всю хронологію, за якою відбувався акт творіння крім періоду часу від початку до 10^-44с. це так званий Планківський бар’єр. Це число є далеко не випадковим. Виходячи з фундаментальних констант, якими користуються фізики, на так званий планківських масштабах l=(G/c³)^1/2=10^-33 і t=(G/c⁵)^1/2=10^-44 внаслідок квантових флуктуацій “майбутнє” може передувати минулому. Тобто порушується причинно-наслідковий принцип. Про це говорив ще Августин Блаженний у своїй Сповіді, коли розмірковував над існуванням часу. Він прийшов до висновку, що для Бога не існує минулого і майбутнього,теперішнього і поняття часу в даному випадку взагалі недоречне. Тому питання: “Коли Бог створив світ?” не має сенсу. Про значення фундаментальних констант ми поговоримо трохи пізніше.

В гіпотезі про великий вибух є ще одне відкрите питання. Якщо існувала кулька з такою безмежною кількістю енергії, то вона мала б перебувати в стані рівноваги, але тоді що або Хто вніс в систему неоднорідність, яка призвела до вибуху? Хоча в даному випадку говорячи про факт існування цієї системи в часі, я особисто відчуваю певний дискомфорт.

Отже, згідно даної гіпотези всесвіт є скінченим як в просторі так і в часі. Тоді мікросвіт мав би бути безпосередньо зв’язаний з космосом з огляду на утворення Всесвіту. Поведінка маятника Фуко є яскравим свідченням наявності такого зв’язку. Нова фізика, яка змогла проникнути у ці два світи сформувала нове бачення нашого буття. Так, наприклад, наслідком того, що будь-яка частинка може поводити себе як хвиля, є факт що у випадку двох електронів, перший веде себе так, ніби знає що робить другий. Цікаво, Хто йому про це повідомляє. Іншим прикладом є абсолютна швидкість поширення світла. І справа тут не тільки в світлі, але і у скінченій швидкості поширення взаємодій у Всесвіті. І це є ще одним доказом про скінченість існування Світу. Подібні поняття зробили радикальний прорив у формуванні людської свідомості. Така наука завдала нищівної поразки вченню Будди і визнала хибними положення діалектичного матеріалізму, що говорять про вічність існування матерії.

ІІІ. Ентропія – міра організації.

Протягом всіх часів вчені намагалися придумати теорію, яка б змогла пояснити всі явища всесвіту. Але “Теорія про Все” виявилась утопією. Чим більше людина заглиблювалась в науку тим складнішими ставали вчення. Врешті решт напрямки пізнання звузились настільки, що вчені з сусідніх лабораторій перестали розуміти один одного.

Але, зокрема, у фізиці існують фундаментальні закони, на яких грунтується опис будь-яких явищ. З розвитком науки ці закони почали цікавити не лише фізиків. Вийшовши у своєму пізнанні далеко за межі сонячної системи і заглибившись у мікросвіт атома, вчені на основі таких понять зіткнулися з проблемами зі сфери філософії і релігії.

Одним з таких понять в фізиці є ентропія. Ця фізична величина є одним з найважливіших понять в статистичній фізиці. Її визначають як логарифм числа рівноважних станів, в яких може перебувати система в даних умовах, тому ентропія не може бути від’ємною. За фізичним змістом вона є мірою безладу системи.

Проблема, пов’язана з ентропією, постала з відкриттям Другого закону термодинаміки. Він був відкритий Клаузіусом в 1865, а його статистичне обгрунтування Больцманом в 1870-ті роки. Цей закон говорить про те, що якщо система знаходиться в нерівноважному стані, то в наступні моменти найбільш ймовірним буде зростання ентропії системи внаслідок переходу її в рівноважний стан і в цьому стані вона прийме своє максимальне значення. Тобто, в будь-якому випадку ентропія може або збільшуватись, або залишатись сталою. Звалося б досить простий закон, який виконується безліч разів в повсякденному житті і його легітимність не мала б викликати жодних сумнівів. Але при детальнішому розгляді виявляється, що цей закон викликає ряд труднощів, коли його застосувати до всесвіту, як єдиної замкненої системи.

Отже, згідно цього закону наш всесвіт мав би перебувати або хоча б прямувати до рівноважного стану. Тобто на нього б мала чекати так звана “Біла смерть”. Але наш щоденний досвід на Землі і астрономічні дані про всесвіт кажуть, що явища природи не мають нічого спільного з рівноважною системою. Вихід з даної ситуації вчені ніби то знайшли після виникнення Загальної теорії відносності, написаної Анштайном, хоча він і побудований на гіпотетичних здогадах. В масштабах всесвіту важливу роль починають відігравати гравітаційні поля, що є наслідком змін просторово-часової метрики. Вони виступають ніби зовнішніми полями для системи при чому нестаціонарними внаслідок постійного розширення всесвіту. Тобто не можна всесвіт вважати рівноважною замкненою системою. Він є скінченим і, крім того, перебуває в зовнішніх! умовах. Іншим вирішенням даної проблеми могла б бути гіпотеза про постійне зародження певних флуктуацій, які б призводили до зменшення ентропії в замкненій системі. Але тоді постає питання Хто ці флуктуації створює.

Іншою проблемою в даній ситуації є симетричність класичних законів механіки відносно часу, а ентропія, як відомо може лише збільшуватись . І якщо її розглядати як функцію від часу, то згідно закону система прагне до рівноважного стану з найбільшою ентропією виходячи зі станів з меншою ентропією. Таким чином ми б мали прийти до якогось початкового стану системи з мінімумом ентропії. Такий хід подій можливий лише у випадку коли Хтось руками виготовить в початковий момент часу таку замкнену систему і питання про попередні стани не матиме змісту.

Таким чином в такому простому законі фізикам необхідний “Хтось”, хто б доповнював абсолютну дію цього закону у всіх системах.

Сучасні вчені вважають, що існує прямий зв’язок між інформацію (організацією) і ентропією Всесвіту. Здобування першої потребує затрат енергії, що в свою чергу призводить до росту другої. Сучасна теорія інформації говорить про те, що в замкненій системі при абсолютному хаосі знаходиться скінчена максимальна кількість інформації. Тобто у своєму розвитку всесвіт має за мету досягнути стану абсолютного хаосу, що свідчитиме про присутність поза межами матеріального найвищої і найбільшої інформації. А сутність, що нею володітиме буде безконечним буттям, що перевершує всесвіт.

ІV. Ідеальні пропорції у Всесвіті

Константи у фізиці відіграють вирішальну роль у формуванні тих чи інших законів. Але крім своєї прямої функції ці числа несуть в собі певну таємницю, і підривають віру у випадковість Всесвіту. Ще Піфагор вірив у абсолютну силу чисел, і він до певної міри мав рацію. З цілого неперервного ряду дійсних чисел, якими оперує сучасна математика, існує лише кілька постійних, які описують пропорції Світу.

Однією з таких констант є так звана стала Планка =1.05457266. При обчисленні формул дана величина вважається незалежною сталою. Тобто, міняючи її значення ми перейдемо до опису зовсім іншого невідомого нам Світу. Чому саме цю величину Хтось вибрав для нас - невідомо, але захоплює, наскільки точно підібране це число для існування нашого світу.

Ще однією фундаментальною константою є стала електромагнітної взаємодії . Вона об’єднує в собі заряд електрона, сталу Планка і швидкість світла ( = e2/c=1/137 ). Чому  приймає саме це значення - є невирішеним. За однією з гіпотез ця величина як і інші фундаментальні постійні визначається топологією поверхні, яка охоплює даний простір. І, можливо, набір цих констант є пов’язаний конкретно з нашим тривимірним світом. Ще одне питання постає перед нами, чи ці величини дійсно константами. За гіпотезою Дірака ці величини залежать від часу. Так, зокрема, на підставі цієї ж гіпотези гравітаційна стала G з часом зменшується і слабкість гравітаційних взаємодій є наслідком існування Всесвіту протягом 15000000000 років. В неї було достатньо часу щоб зменшитись.

Вражаючими є пропорції мас між електроном, нейтроном і протоном, що дозволяють існувати атому водню і решті хімічних елементів. Зміни цих пропорцій бодай на долю процента призвели б до повної відсутності нас з вами. Є ще одна загадка, виявлена вченими відносно чисел. Виявляється, що відношення часу існування Всесвіту до маси протона є сталою величиною t_universe/ m_p=constant. Оскільки чисельник постійно збільшується то постає питання: Хто творить додаткову масу Всесвіту. До цього часу раціонального пояснення цього факту ще не знайшли. Ще одним фундаментальним числом є загально відома константа =3.14159265359. Власне, абсолютно точного значення цього числа ніби не існує. Воно є так званим ірраціональним і про нього згадується у Біблії.

Повернемось ще раз до розмірності нашого простору. Число “три” яке її визначає також ще раз стверджує про невипадковість існування таких пропорцій в нашому Всесвіті. Виходячи з вигляду фундаментальних законів, що описують різного роду взаємодії, зроблені висновки про те, що лише при такому значені вимірності може існувати наш Світ. При d=2 він би збігся в одну точку, і при d=4 він би розпався. Але питання про можливість стабільності Всесвіту при таких умовах все ж залишається відкритим. Сучасна фізика чітко доводить стійкість системи, що складається з двох тіл. Для трьох тіл ця задача залишається невирішеною. В нашій сонячній системі успішно співіснує десять великих планет не рахуючи їх супутників. Якою силою підтримується ця стабільність і Ким вибрані саме такі пропорції в розмірах? Це також поки що є недоступним нашому розумові.

Таким чином фізика як наука на даний момент порушує проблеми, які прийнято вважати філософськими. І навіть ці дві потужні науки не можуть пояснити всіх цих явищ раціональним “всесильним” розумом.

V. Наука про життя

Наскільки у фізиці кожна нова теорія поступово завойовувала своїх прихильників і рано чи пізно наступав момент, коли її легітимність не викликала ні в кого жодних сумнівів, настільки в біології (нехай не ображаються на мене фахівці з даної галузі) існує цілий ряд тверджень, що залишають за собою певні риси гіпотези, для якої існує стільки ж доказів, скільки і заперечень. Як виникло життя на землі, яким шляхом воно розвивалось, звідки врешті решт з’явилась людина – всі ці питання вивчає біологія, і до цього часу нема на них чітких відповідей.

Звідки виникло життя на Землі? Це питання до цього часу залишається однією з найбільших загадок людства. Раціональні теорії перед нею безсилі. Спочатку вважали, що життя викристалізувалося з землі. Але ще у 1669 році голандець Сваммердан висловив твердження “Усяке життя походить від життя”. У ХІХ столітті Луї Пастер встановив, що навіть найменші організми гинуть при нагріванні і при певній температурі жоден зародок не залишиться для подальшого відтворення життя. З огляду на те, що виникнення світу на початкових стадіях відбувалось при температурі в мільярди градусів, то у живих організмів не залишається жодних шансів на існування. Тим же заперечується і гіпотеза, що життя прийшло до нас з глибин космосу.

Отже, спочатку був лише водень – перший хімічний елемент, що утворився і з якого сформувались решта 110 елементів. З цих же хімічних елементів складаються і всі органічні сполуки. У 1953 році американець Станлі Міллер спробував відтворити первісні умови утворення Землі. Результати були сенсаційними. Виявилось, що за таких умов дійсно утворювались органічні молекули, зокрема амінокислоти, що є основними складовими в живих організмах. Але це ще не вирішило проблеми.

Кількість атомів в одній молекулі амінокислоти лежить в межах 10 – 20. В білковій молекулі міститься від 500 до 50000 атомів. Одна молекула нуклеїнової кислоти містить в собі від 10000 до 10000000 атомів. Вчені підрахували, що ймовірність зародження найпростішої молекули нуклеїнової кислоти в середовищі вуглецю, кисню, водню, азоту і фосфору становить 1/10²⁰⁰⁰ , тобто з часів існування всесвіту таке зародження відбулося б лише раз. З цим фактом погоджуються навіть найбільш радикальні матеріалісти. Але навіть за умов виникнення таких молекул виникає питання, яким чином ці молекули змогли об’єднатися в такий правильний замкнений і досконалий кругообіг. Крім того акт зародження молекули в хаосі супроводжується впорядкуванням системи, а це найменш ймовірно з точки зору другого закону термодинаміки.

Однією з найбільш відомих і до цього часу недоведених теорій є теорія еволюції. У 1859 році у світ вийшла книга “Походження видів шляхом природного добору, або збереження обраних порід у боротьбі за життя” Чарльза Дарвіна. Дарвін не ставив питання про виникнення життя. Цю проблему він вважав нерозв’язною. Але його теорія стала причиною нового злету матеріалістичного світогляду. Марксизм настільки вдало використав цю теорію для своєї ідеології, що її очевидні недоліки не помічалися або не хотіли помічатися протягом довгого часу. Зокрема, багато таких недоліків з`явилося після відкриття Менделем законів про спадкові закономірності.

Але, напевно, найбільшою загадкою усього Всесвіту є Людина. Чомусь прийнято вважати, що саме дарвінізм довів, що Людина є просто одним з видів ссавців з трохи кращою організацією суспільства і єдине, що її від них відрізняє це - розум. Але сам Дарвін формулюючи подібне твердження зробив одне застереження. Ця гіпотеза виявиться правдивою тільки у випадку, коли знайдуть проміжну ланку між людиноподібними мавпами і Людиною. До цього часу, незважаючи на зусилля вчених, ця ланка так і не знайдена.

Отже, додаючи до фізики і філософії ще біологію, перед нами все ж постає ще більше питань, які не можуть бути раціонально проаналізовані. Візьму на себе сміливість стверджувати, що подібна тенденція спостерігатиметься і в інших галузях природничої науки. Але тим не менше, Людина залишається найбільш загадковим і найбільш досконалим творінням у Всесвіті. І як писав Блез Паскаль: "Не можна людині думати ні про те, що вона - рівня тваринам, ні про те, що вона рівня ангелам, і не можна допускати, щоб вона не бачила ні першого ні другого; їй необхідно знати і перше, і друге одночасно".

Висновки

В даному рефераті зроблено ще одну спробу розглянути питання, відповідь на яке є очевидною для одних і безглуздою для інших. Його актуальність на сьогоднішній день не викликає ні в кого сумнівів. ХХ століття зробило величезний поступ у розвитку науки. Правда, причини і наслідки цього поступу, як на мене, не є вельми корисні для людського буття. В основному, він був засобом для досягнення двох цілей людини. Першою з них були гроші. Буржуазні відносини добре сприяли швидкому розвитку освіти і науки. Але інша ціль до цього часу залишається, нажаль, найбільш пріоритетною у діяльності суспільства. Жага до влади перетворила науку у засіб для розвитку інструментів для покори і знищення. Найкращі уми працювали і працюють над розвитком найновіших зразків зброї. Все корисне, що отримало від науки людство для мирного існування є просто побічним ефектом. Зате негативні наслідки такої діяльності суспільство відчуває в першу чергу. Глобальні екологічні проблеми, необмежена кількість зброї, безмежна кількість нових хвороб, це далеко не повний перелік досягнень раціонального "всесильного" розуму.

І зараз Людство поступово дійшло до висновку, що для повноцінного існування замало раціонального пізнання. Існує ще якась сторона буття, яку не можна просто побачити "неозброєним оком". І цією зброєю є Віра.

Тільки вдалим синтезом Віри і Розуму ми здатні осягнути Всесвіт, його мету і нашу роль в досягненні цієї мети. І відкинути одну з цих складових означає позбавити себе тієї цінності, яку ми представляємо для Всесвіту.

Нажаль, даний реферат не охоплює багатьох аспектів даної проблеми, і, можливо, виглядає трохи непослідовним. Але його метою є не вирішити дану проблему чи дати її детальний опис, а ще раз нагадати про неї, зважаючи на її особливу актуальність для пострадянського суспільства.

Я дякую тим людям, в кого вистачило терпіння прочитати ці рядки і ще більше тим, кого вони зацікавили і з ким я в майбутньому міг би їх обговорити. Будь-які пропозиції і побажання присилайте на скриньку [email protected].

Філософські питання наукового дослідження

Думаю, що людська цікавість є однією з першопричин поступу суспільства. Причому, тут спрацьовує закон “снігової кулі”: чим більше ми пізнаємо, тим більше нам залишається пізнати. Таким чином наука виглядає досить перспективним заняттям і нема небезпеки що коли-небудь зникне об’єкт пізнання.

Мені пощастило займатися тематикою в одному з найбільш цікавих розділів сучасної теоретичної фізики, а саме дослідженням критичних явищ в системах. Темою моєї дисертаційної роботи є “Дослідження впливу зовнішнього поля на поведінку моделі Ізінга в околі критичної точки Методом колективних змінних”. Критичні явища в природі викликали і викликають особливий інтерес в науковців, причому, не тільки фізиків, і в цьому нема нічого дивного. Критичні явища спричинюють до різких змін, і, як правило, зовсім несподіваних, в середовищі, де вони відбуваються. Передбачити такі зміни і їх наслідки означає мати змогу використати їх зробити їх контрольованими, а це вже виглядає досить спокусливо.

У статистичній фізиці теорія критичних явищ (або фазових переходів другого роду) була актуальною протягом усього часу розвитку теоретичної фізики і причин для цього, як на мене, більш ніж достатньо. Першою з них є аномальна поведінка все тієї ж вище згадуваної ентропії. Чим і як пояснити, що при певних умовах система “самовпорядковується” і, як наслідок” різкі зміни решти термодинамічних характеристик системи. Інша причина є ще цікавішою. Запропонувавши кілька спрощених моделей, в яких би більш-менш точно відтворювалась поведінка реальних систем, вчені помітили, що всі критичні явища у фізиці мають універсальний характер. Тобто для різних реальних систем існують однакові характеристики, які описують їх поведінку. Тому метою вчених стало доведення так званої гіпотези універсальності і у разі успіху це б свідчило про існування можливості придумати якусь універсальну теорію, яка б описувала критичну поведінку. І тут вчені досягли певних успіхів. Були придумані моделі і методи, що добре (інколи навіть точно) описують такі системи в одновимірному і двовимірному просторах. Теорія середнього поля досить добре передбачала критичну поведінку в чотирьох вимірах. І тут знову, як згадувалось вище, каменем спотикання став вимір простору, що рівний трьом. До сьогоднішнього дня багатьма вченими удосконалюються різні методики і моделі для опису критичності в тривимірних системах і остаточного доведення гіпотези про універсальність.

В цій сфері працює і Відділ статистичної теорії конденсованих систем Інституту Фізики Конденсованих Систем НАН України. Наша група працює над фундаментальними дослідженнями критичних явищ в парадигмі, що визначається діяльністю, що започаткував відомий український вчений і діяч, засновник нашого інституту Ігор Рафаїлович Юхновський. Винайдений ним Метод колективних змінних дозволив зробити ще один крок до вдосконалення опису критичності.

Отже, моє наукове дослідження якимось чином виправдовує вибір саме цієї теми для написання даного реферату. І є ще один момент, який підкреслить наявність філософського аспекту нашого наукового дослідження. Теорію критичних явищ, розроблену фізиками, неодноразово успішно застосовували для пояснення критичних явищ у суспільстві. Це ще раз доводить присутність чіткої організації існування Всесвіту і, що найменше, невідсутність Організатора.

Література

1. І.О. Вакарчук Квантова механіка – Львів, 1998, 615 с

1. О.М. Матвєєв Механіка і теорія відносності – Київ, 1993, 287 с.

2. Л.Д. Ландау, Е. .М. Лифшиц Статистическая физика ч.1 – Москва, 1976, 583 с.

3. О.Йосиф Сліпий Віра і наука – Рим, 1990, 50 с.

4. І. Ортинський Наука і таємниця – Львів, 1998, 164 с.

5. Б. Паскаль Думки про релігію – Львів, 1995, 170 с.

6. Г.С.Сковорода Сочинения – Минск, 1999, 703.с.

7. Філософія –під-ник. під ред. І.Ф. Надольного, Київ, 2000, 516 с.

8. Дж. Лінч Середньовічна церква Київ, "Основи", 1994, 490 с.

10. Августин Блаженний Сповідь. – Київ., 1996.