Волинська обласна рада

Вищий комунальний навчальний заклад

«Володимир-Волинський педагогічний коледж

ім. А. Ю. Кримського»

ОСОБЛИВОСТІ РОЗУМОВОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ ВАСИЛЯ ОЛЕКСАНДРОВИЧА СУХОМЛИНСЬКОГО

Курсова робота з педагогіки

студентки 4 курсу групи О

Кравчук Катерини Ростиславівни

Керівник: викладач-методист

Сидорова Тетяна Миколаївна

Володимир-Волинський

2009

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………….…………3

РОЗДІЛ 1. Особливості розумового виховання молодших школярів в діяльності Василя Олександровича Сухомлинського і сучасність…………………………………………………………...5

1. Завдання розумового виховання на сучасному етапі……………………………………………………………5

2. Василь Сухомлинський про розвиток творчого мислення в учнів початкових класів…………………………………….15

3. Дослідницький характер розумової праці…………………20

РОЗДІЛ 2. Аналіз результатів проведеного дослідження серед вчителів початкових класів……………………………………………….....22

2.1. Опис проведеного дослідження……………………………....22

2.2. Аналіз і графічне зображення результатів дослідження……23

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..27

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….29

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….31

ВСТУП

Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове виховання.

У психолого-педагогічній літературі вживають також термін «розумовий розвиток» — розвиток, удосконалення інтелектуальної сфери і здібностей людини.

Мета розумового виховання полягає в забезпеченні засвоєння учнями основ наук, розвитку їх пізнавальних здібностей, формуванні на цій основі наукового світогляду. Його зміст охоплює систему фактів, понять, положень з усіх галузей науки, культури і техніки. Безперечно, освічена людина повинна володіти основами наук, техніки, мистецтва і культури, її знання мають бути систематизовані, постійно поповнюватися.

Проблему розумового виховання молодших школярів досліджувало багато відомих вітчизняних і зарубіжних педагогів, таких, як Антон Макаренко, Софія Русова, Жан-Жак Руссо, Михайло Фіцула та інші.

Дуже багато уваги даній темі приділив Василь Олександрович Сухомлинський (28. 09. 1918 р. – 2.09.1970 р.), який розробив унікальну методику розумового виховання, написав багато порад, цікавих історій щодо цього.

Твори, які написав Василь Сухомлинський дають змогу краще реалізувати розумовий розвиток учнів. Дану тему висвітлено у таких його працях, як:

• «Серце віддаю дітям», в статтях «Як вчитись читати і писати», «Дайте дитині радість розумової праці»;

• «100 порад учителю», поради №21, №22, №23 та ін.

Представляючи досвід роботи учителів початкових класів Павлиської школи, Василь Олександрович акцентував увагу на тому, «... щоб предметом розумових операцій дітей були насамперед явища природи, праця людей; щоб перші наслідки своєї розумової праці дитина відчула в процесі активної взаємодії з природою»[16, 549] .

Об’єкт дослідження – розумове виховання учнів початкових класів в процесі навчально-виховної діяльності.

Предмет дослідження – особливості розумового виховання учнів початкових класів у досвіді Василя Олександровича Сухомлинського.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати особливості розумового виховання в педагогічній спадщині Василя Сухомлинського і практично дослідити використання досвіду В. Сухомлинського сучасними вчителями початкових класів.

Об’єкт, предмет і мета дослідження обумовили такі завдання:

1. Аналіз діяльності щодо розумового виховання Василя Сухомлинського.

2. Проведення анкетування на тему: «Використання досвіду В. О. Сухомлинського сучасними вчителями початкових класів.»

3. Розробити поради.

4. Створити презентацію до курсової роботи.

5. Розробити задачі до теми «розумове виховання».

Методи дослідження:

• теоретичні: аналіз наукової, педагогічної літератури з даної теми;

• емпіричні: бесіди, анкетування, аналіз результатів анкетування.

Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, коротких висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел із 25 найменувань, а також додатків. Загальний обсяг роботи – 38 сторінок.

РОЗДІЛ 1. Особливості розумового виховання молодших школярів в діяльності Василя Олександровича Сухомлинського і сучасність.

1. Завдання розумового виховання на сучасному етапі.

Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове виховання.

Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.[18, 264-271]

У психолого-педагогічній літературі вживають також термін «розумовий розвиток» — розвиток, удосконалення інтелектуальної сфери і здібностей людини.

Мета розумового виховання полягає в забезпеченні засвоєння учнями основ наук, розвитку їх пізнавальних здібностей, формуванні на цій основі наукового світогляду. Його зміст охоплює систему фактів, понять, положень з усіх галузей науки, культури і техніки. Безперечно, освічена людина повинна володіти основами наук, техніки, мистецтва і культури, її знання мають бути систематизовані, постійно поповнюватися.

У процесі розумового виховання школяр мусить навчитися мислити.

Мислення — процес опосередкованого й узагальненого пізнання предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відносинах.

Існують такі види мислення: діалектичне — вміння бачити в явищі суперечності, тенденції розвитку, зародження нових; логічне — встановлення узагальнених зв'язків між новими знаннями і раніше засвоєним матеріалом, приведення їх у певну систему; абстрактне — абстрагування від неістотних, другорядних ознак, виокремлення загальних та істотних і на цій основі формування абстрактних понять; узагальнююче — знаходження загальних принципів і способів дій, що поширюються на певну кількість явищ; категоріальне — вміння об'єднувати поняття в класи і групи на підставі певних істотних ознак подібності; теоретичне — здатність до засвоєння знань високого рівня узагальнення, розуміння наукових засад і принципів розвитку певних галузей знань, виявлення залежності та закономірності існуючих між явищами зв'язків; індуктивне — рух думки від окремого до загального, від фактів до узагальнень, висновків; дедуктивне — рух думки від загального до окремого; алгоритмічне — неухильне дотримання інструкції, яка вказує строгу послідовність дій, що забезпечує отримання результату; технічне — розуміння наукових засад і загальних принципів виробничих процесів; репродуктивне — актуалізація засвоєних знань для розв'язання завдань відомого типу або виконання дій у знайомих умовах; продуктивне — самостійне вирішення людиною нових завдань на основі набутих знань, а також із використанням нових даних, способів і засобів, необхідних для їх вирішення; системне — здатність виявляти зв'язки між науками, розуміти загальнонаукові закони, покладені в основу їх розвитку, мати загальні уявлення про закономірності розвитку природи і суспільства.

Учень має оволодіти всіма цими видами мислення. Це можливо лише за умови освоєння ним таких мислитель-них операцій, як: аналіз — мислене розчленування цілого на частини або мислене виокремлення його частин; синтез — мислене поєднання частин предметів або окремих його сторін, їх ознак, властивостей; порівняння — встановлення подібності або відмінності між предметами і явищами за однією або кількома ознаками, виокремленими в певній послідовності; класифікація (систематизація) — поділ предметів або явищ за групами залежно від подібності чи відмінностей між ними [8, 5-502].

Особлива роль у розумовому вихованні належить формуванню інтелектуальних умінь. Цьому сприяє робота з різними типами завдань: дослідницькими (спостереження, дослідництво, підготовка експерименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екскурсії та експедиції з метою збирання матеріалу та ін.); порівняльними (з'ясування подібності або відмінності понять, складних явищ); на впорядкування мислительних дій, використання алгоритмів або самостійне їх складання; пов'язані з аналізом і узагальненням ознак для виокремлення явища в певний клас чи вид.

Успіх навчальної діяльності учнів, їх розумовий розвиток значною мірою залежать і від рівня сформованості в них таких навчальних умінь:

1. Уміння читати. Характеризується виразністю, інтонацією, темпом, урахуванням жанру тексту і залежить від уміння учня охопити зором текст, який він читає. Слід домагатися, щоб учні усвідомлювали прочитаний текст.

2. Уміння слухати. Передбачає вміння зосередитися на змісті розповіді, пояснення, лекції чи запитань учителя, відповідей на запитання учнів. Слухання має супроводжуватись аналізом, умінням прорецензувати й оцінити прослухане повідомлення.

3. Уміння усно формулювати і викладати свої думки. Йдеться про відповіді на запитання, переказування змісту прочитаного чи почутого, словесний опис картини, приладу, спостережуваного об'єкта, вміння поставити запитання до розповіді вчителя, прочитаного тексту та ін.

4. Уміння писати. Передбачає оволодіння технікою письма та писемною мовою і полягає в умінні правильно списувати з дошки, з книжки, описувати побачене, писати під диктовку, написати твір на задану або вільну тему, реферат, законспектувати прочитане тощо.

5. Уміння працювати з книжкою. Це передусім уміння підібрати необхідну літературу за бібліографією, визначити її загальний зміст, використовувати різні форми запису прочитаного, вміння користуватися довідковою літературою, словниками, періодикою.

6. Спеціальні уміння. Охоплюють уміння читати ноти, технічні креслення, карти, обчислювальні вміння з математики, вміння слухати музику, записувати числа, формули, нотні знаки, користуватися словником під час вивчення іноземних мов та ін.

7. Уміння культури розумової праці. До цих умінь належать вміння дотримуватися раціонального режиму розумової праці, виконувати навчальні завдання акуратно, утримувати в належному порядку своє робоче місце. Учень повинен уміти чергувати розумову працю з відпочинком або з іншим видом діяльності. Культура розумової праці передбачає знання ним загальних правил розумової праці та вміння дотримуватись їх у своїй навчальній діяльності; знання важливості поступового входження в роботу, її ритмічність, регулярність у чергуванні праці й відпочинку, робота зі складним і легшим матеріалом та ін. Виходячи із загальних правил, кожен учень розробляє власний стиль навчальної діяльності.

Самостійна навчальна діяльність передбачає також вироблення в учнів уміння зосереджено та уважно працювати, долати труднощі, розвивати пам'ять і використовувати різні її види (логічну, моторну, зорову), вести спостереження і нотатки, володіти деякими раціональними способами розумових дій, контролювати себе.

Правильно організоване навчання, що передбачає залучення всіх учнів до активної пізнавальної діяльності і використання спеціальних завдань на розвиток мислення, забезпечує належні розумовий розвиток і виховання школярів. Розширенню кругозору учнів, розвиткові їхніх інтелектуальних сил і здібностей сприяють також різноманітні види позаурочної та позашкільної освітньо-виховної роботи за інтересами, самоосвіта.

Формування наукового світогляду

За правильно організованої навчальної діяльності дитини вона нагромаджує знання не хаотично, а цілеспрямовано, внаслідок чого засвоєння нею наукової інформації утворює певну систему, яка весь час розширюється, збагачується. Саме так відбувається формування наукового світогляду учня.

Науковий світогляд — цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності й до себе.

Основу його становлять погляди і переконання, що сформувалися на базі знань про природу та суспільство і стали внутрішньою позицією особистості.

Погляди — прийняті людиною як достовірні ідеї, знання, теоретичні концепції, передбачення, що пояснюють явища природи і суспільства, є орієнтирами в поведінці, діяльності, стосунках.

На їх основі формуються й утверджуються переконання особистості.

Переконання — психічний стан особистості, який характеризується стійкими поглядами, впевненістю у правильності власних думок, поглядів; сукупність знань, ідей, концепцій, теорій, гіпотез, в які людина вірить як в істину.

Невід'ємною частиною переконань людини є її почуття — специфічна форма відображення дійсності, в якій виявляється стійке суб'єктивно-емоційне ставлення людини до предметів і явищ, які вона пізнає і змінює. Свідченням цього є те, що втілення світоглядних переконань у життя, їх обстоювання і захист людина переживає емоційно.

Важливим елементом світогляду є теоретичне мислення — здатність аналізувати, синтезувати, порівнювати, робити висновки. Воно дає змогу творчо осмислювати знання, розширювати світогляд. Складником світогляду є й воля людини — свідома саморегуляція людиною своєї поведінки і діяльності, регулювальна функція мозку, що полягає у здатності активно досягати свідомо поставленої мети, долаючи зовнішні та внутрішні перешкоди. Реалізуючи світоглядні ідеї в практичній діяльності, людина виявляє вольові якості (цілеспрямованість, рішучість, принциповість, самовладання).

Для наукового світогляду характерне правильне розуміння минулого і сучасного світу, цілісне бачення його наукової картини. Наукова картина світу — система уявлень про найзагальніші закони будови й розвитку Всесвіту та його окремих частин. Вона певною мірою є елементом світогляду людини, адже кожен має певне уявлення про те, «звідки взявся світ», «як з'явилося життя на Землі». На основі наукових даних про тенденції розвитку явищ природи можна передбачати їх у майбутньому (так, астрономи визначають наступне затемнення Сонця, вчені-гео-фізики — землетруси).

Науковий світогляд виявляється у поведінці людини і визначається оптимальним засвоєнням понять, законів, теорій, готовністю обстоювати свої ідеали, погляди, переконаністю у щоденній поведінці та діяльності. На його визначальній ролі у поведінці людини наголошував В. Сухомлинський: «Переконання — це не лише усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять, а й особиста її готовність діяти відповідно до цих правил і понять. Переконаність ми спостерігаємо тоді, коли діяльність людини мотивується світоглядом, коли істинність того чи іншого поняття не тільки не викликає в людини сумнівів, а й формує її суб'єктивний стан, її особисте ставлення до істини»[10, 593-628].

З науковим співіснує релігійний світогляд. Релігія є особливою формою свідомості, що ґрунтується на вірі в Бога — Творця світу. Як зауважував сучасний педагог Петро Щербань, «є Бог чи його нема — це не проблема педагогіки. Бог існує для тих, хто вірить у Нього. Головне призначення наукового світогляду — відповісти на запитання: «Який є світ?», а релігійного— «Як жити у світі?» Тож краще було б, якби вони не ворогували між собою. Релігія звертається до почуттів людей і в цьому подібна до мистецтва. А тому слід позбутися зневажливого ставлення до релігії і разом з тим не поспішати відмовлятися від матеріалістичних переконань... Що ж до дискусій на світоглядні теми, то вони були і будуть, але корисними стануть лише при повазі до опонента. Цілком може статись, що погляди опонентів не стільки суперечать, скільки доповнюють один одного»[7, 7].

Раціональними є сформульовані ним рекомендації педагогам:

1. Поважаючи релігійні почуття віруючих учнів та їхніх батьків, поважно ставлячись до релігії, школа і вчитель повинні формувати у своїх вихованців науковий світогляд.

2. Учитель має бути людиною високої культури, знати історію, світову літературу, мистецтво, Біблію.

3. Визначаючи форми і методи формування світогляду, враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів, а також сімейні умови виховання.

4. Учитель повинен запобігати виникненню конфліктів, образ, приниження гідності й почуттів віруючих учнів.

5. Учитель має спиратися на принцип релігійного плюралізму і віротерпимості, які ґрунтуються на тому, що всі люди віруючі: тільки одні вірять у те, що Бог є, а інші — що його немає. Головне — прищепити дитині доброту і чесність, здатність на благородний вчинок, уміння мислити і обстоювати свої переконання. А віра чи невір'я — цей вибір має бути самоусвідомленим.

Великі можливості формування наукового світогляду закладено в навчальному процесі. Кожна наука вивчає закономірності явищ певної галузі об'єктивного світу і, відповідно, кожний навчальний предмет робить свій внесок у формування наукового світогляду учнів. Предмети природничого циклу сприяють формуванню системи понять про явища і процеси, закономірності в природі, виховують активне і бережливе ставлення до неї. Під час вивчення гуманітарних, суспільних дисциплін учні знайомляться з розвитком цивілізацій. Вивчення рідної мови і літератури, історії свого народу, географії своєї країни сприяє формуванню ідеалів, поглядів на розвиток суспільства, розумінню змісту життя людей, визначенню мети діяльності, спрямованості поведінки.

Оскільки світогляд є системою наукових, політичних, філософських, правових, естетичних, моральних понять, поглядів і переконань, що визначають ставлення людини до навколишнього світу й до себе, то кожен навчальний предмет є складовою єдиного цілого в його формуванні. Вчитель може успішно формувати світогляд учнів лише за умови, що він добре знає не лише свій предмет, а й суміжні навчальні дисципліни і здійснює в процесі навчання міжпредметні зв'язки. Це дає змогу розкрити наукову картину світу, його єдність. Адже сформувати науковий світогляд учнів засобами одного навчального предмета неможливо.

Вивчення дисциплін природничого циклу розкриває природничо-наукову картину світу, суспільних наук — закономірності суспільного розвитку, трудове і виробниче навчання, знайомить учнів з розвитком економіки і виробничих відносин та ін. Засвоєння їх сприяє формуванню цілісного наукового світогляду [17, 550].

Перетворення знань на світоглядні установки і переконання пов'язане з формуванням в учнів системи ставлень до світу й до себе, яке формується в процесі діяльності індивіда. Тому формування світогляду створює умови, в яких учень міг би реалізувати своє ставлення до подій, явищ, принципово оцінив їх, висловив свою думку. Це сприяє формуванню єдності слова і діла, світогляду й поведінки, активної життєвої позиції.

У формуванні світогляду важливо використати філософський зміст, традиції, звичаї та обряди народного календаря як джерела глибокого осмислення учнями екологічних, моральних та естетичних проблем. Неоціненне виховне значення мають народні філософські ідеї про безмежність світу, вічність життя та його постійне оновлення, циклічність природних явищ (сонце — джерело життя, земля — годувальниця всього живого), а також прогностична функція народного календаря («Вінця навколо Сонця — на дощ», «Небо над лісом посиніло — буде тепло», «Зірки стрибають — на мороз», «Дощ на Зелені свята — будуть великі достатки» та ін.). Матеріали його використовують на уроках народознавства, рідної мови, літератури, географії, фізики, астрономії, у позакласній та позашкільній роботі [13, 160-167].

Відповідну роль у формуванні наукового світогляду учнів відіграє позакласна виховна робота. Виховні заходи збагачують їх світоглядними поняттями, уявленнями, ідеями, теоріями, сприяючи формуванню поглядів і переконань.

З метою зміцнення світоглядницьких поглядів і переконань дітей доцільно залучати до видів діяльності, які сприяють поєднанню їх свідомості та почуттів з поведінкою, зокрема до учнівського самоврядування та ін. Участь в активній позанавчальній діяльності дає змогу виявляти і відповідно коригувати помилкові світоглядні погляди і переконання, відхилення від норм поведінки.

У формуванні наукового світогляду особлива роль належить соціальній і професійній позиції педагога. Поєднання глибокої ідейної переконаності з високим професіоналізмом, уміння реалізувати світоглядний потенціал свого предмета й організувати різноманітну діяльність для вияву учнями своїх світоглядних позицій є важливою умовою формування їх наукового світогляду.

Ефективність розумового виховання, яке є передумовою формування наукового світогляду, залежить від таких чинників:

• уміння педагога виокремити в навчальному предметі світоглядні твердження, ідеї, закони, закономірності, концепції і реалізувати їх під час навчання;

• дотримання педагогом принципу внутрішньо-предметних і міжпредметних зв'язків;

— оволодіння учнями аналізом, синтезом, порівнянням, узагальненням, умінням аргументувати свої думки, захищати свої світоглядні позиції;

• залучення учнів до активної громадської діяльності з метою зміцнення єдності світогляду і поведінки;

• своєчасне коригування відхилень у свідомості і поведінці учнів;

• відповідність світоглядної позиції педагогів і батьків потребам суспільства.

Про рівень сформованості наукового світогляду свідчать відповіді учнів із світоглядних питань на уроках, їх діяльність та поведінка в різних ситуаціях, порівняльні дані спостережень педагогів, батьків та інших учасників педагогічного процесу, спеціальні співбесіди, обговорення моральних та інших проблем.

2. Василь Сухомлинський про розвиток творчого розуму в учнів початкової школи

В умовах постійно зростаючого обсягу інформації, навчального матеріалу, що його повинна засвоїти дитина, виникає негайна потреба шукати шляхи ефективного навчання і виховання, скриті резерви розумової активності, підвищення самостійності у пізнанні навколишнього світу, методи і прийоми більш якісного засвоєння дітьми знань, умінь і навичок у різних видах діяльності. Як по-сучасному звучать слова Василя Сухомлинського про те, що «...у світлі нових завдань, поставлених перед школою, по-новому треба підходити до питання про інтелектуальний розвиток людини». Якщо діти рідко залучаються до творчої роботи, часто позбавляються можливості самостійно вирішувати завдання, доступні для їхнього розуміння; одержують знання у готовому вигляді, запам'ятовують їх і механічно відтворюють, то у такому разі їхня думка «дрімає». У подальшому діти стають інтелектуально пасивними, відчувають труднощі у навчанні [9, 639].

Розвиток творчого розуму значною мірою залежить від рівня пізнавальної діяльності дитини. Й у цьому провідну роль вчений відводив саме педагогу, від якого залежить добір таких форм і методів взаємодії з учнями, які б максимально збуджували інтерес до конкретного навчального чи виховного матеріалу. Адже «...у самій глибині людського єства є невикорінна потреба відчувати себе відкривачем, дослідником, шукачем. У дитячому ж духовному світі ця потреба особливо сильна. Та якщо немає поживи для неї — живого спілкування з фактами, явищами радості пізнання—ця потреба поступово слабне, а разом з нею згасає й інтерес до знань» [11, 207-282].

Представляючи досвід роботи учителів початкових класів Павлиської школи, Василь Олександрович акцентував увагу на тому, «... щоб предметом розумових операцій дітей були насамперед явища природи, праця людей; щоб перші наслідки своєї розумової праці дитина відчула в процесі активної взаємодії з природою».

Багато уваги приділяв видатний педагог проблемі розвитку мислення і розумових сил дитини. «Дати знання—це лише один бік розумового виховання. Розвиток думки й розумових сил — це розвиток образного й логіко-аналітичного елементів мислення, а також вплив на рухливість розумових процесів, тобто усунення уповільненості мислення»,— писав він [15, 149-157]. Надзвичайно важливим є сформувати у дітей уміння користуватись такими поняттями, як явище, причина, наслідок, послідовність, схожість, відмінність та ін., оскільки це відіграє дуже важливу роль як у розвитку абстрактного мислення, так і в аналізі явищ навколишньої дійсності. Ефективність методів навчання оцінювалася В. Сухомлинським на основі того, «...наскільки вони сприяють процесу загального розумового розвитку дитини, якою мірою процес навчання є водночас процесом розумового, морального, ідеологічного, естетичного виховання» [2,238].

Виняткового значення надавав В. Сухомлинський дослідницькому характеру розумової праці. Це важливо не тільки через те, що учні мають справу з наочними сторонами предметів і явищ, але й тому, що це є добрим стимулятором для активізації наявного у них запасу знань. Адже, спостерігаючи, думаючи, вивчаючи, зіставляючи, діти знаходять істину або ж бачать, що для відкриття істини потрібні нові спостереження, потрібне читання, експериментування.

Мета будь-якого досліду, лабораторної чи практичної роботи — не тільки розкрити ту чи іншу причинно-наслідкову залежність, зв'язок, але й прагнути, щоб учні виявляли розумову активність.

Виходячи з вищесказаного, педагогу «учити треба так, щоб знання добувалися за допомогою уже наявних знань», сприяти розвитку умінь розкривати ту чи іншу причинно-наслідкову залежність, зв'язок, добиватися, щоб учні виявляли розумову і вольову активність, прагнули зробити хоч би маленький крок на шляху використання сил природи.

Що необхідно для того, щоб розвивати в учнів елементи творчого розуму? Відповідь на це запитання — у творчій спадщині Василя Сухомлинського. Пропоную короткий виклад його ідей.

Найважливіша риса розвиненого розуму — спостережливість. Із спостережливістю тісно пов'язані інші риси розумового розвитку:

• допитливість, тобто активне ставлення до явищ навколишнього життя, прагнення пізнавати і знати;

• системність, тобто цілеспрямований відбір об'єктів пізнання, понять, висновків;

• місткість, тобто вміння зберігати в пам'яті знання та орієнтуватись в інтелектуальних багатствах;

• дисциплінованість;

• гнучкість;

• самостійність;

• критичність.

Розвиткові системності, гнучкості, самостійності розуму сприяють такі прийоми впливу на внутрішні психічні процеси: постановка проблемних запитань; розумовий аналіз результатів спостережень. Самостійність, творчий характер розуму формуються завдяки тому, що у розумовій праці учнів на уроці і в процесі первинного сприймання... є елементи дослідження

Вчений зауважував, що творчий розум та розумові здібності розвиваються у процесі оволодіння знаннями та вміннями їх використовувати. Тому важлива роль в інтелектуальному розвитку відводилася кожному із навчальних предметів. Як зазначав В. Сухомлинський, «... математичне мислення потрібне для успішного вивчення усіх предметів [4, 304]. Предмети природничого циклу є джерелами допитливості, цікавості, віри в силу розуму [3, 639]. Розумовий розвиток у процесі вивчення історії кращий, ніж при вивченні будь-якого іншого предмета... Оволодіння рідною мовою визначає багатство, широту інтелектуальних та естетичних інтересів особистості» [12, 321-330].

Розумове виховання завжди було й буде однією з головних ланок навчально-виховного процесу.

Розумове виховання потрібне людині не тільки для того, щоб вона застосовувала знання в праці, а й для повноти духовного життя — для того, щоб уміти цінувати багатства культури та мистецтва [6, 209-401].

1.3. Дослідницький характер розумової праці

В.О. Сухомлинський надає виняткового значення дослідницькому характеру розумової праці: спостерігаючи, думаючи, вивчаючи, зіставляючи, діти знаходять істину або ж бачать, що для відкриття істини потрібні нові спостереження, потрібне читання, експериментування. Так,наприклад, перед тим як вивчати насіння зернових і бобових культур, учні Павлиської школи пророщували насіння, звертаючи при цьому увагу на особливості кожного виду, роблячи перші спостереження за загальними і специфічними властивостями. В учнів виникають запитання. Ці пошуки самі собою пробуджують позитивні емоції, що становлять психологічну основу особистого ставлення дитини до істини.

Дослідницький характер розумової праці важливий не тільки там, де учні мають справу з наочними сторонами предметів і явищ. Для процесу мислення учні залучають весь наявний у них запас узагальнюючих думок(висновків, законів, формул тощо) про предмети і явища.[5, 426-436] Наприклад, на уроці фізики дається наукове поняття про потужність. Вчитель спонукає учнів до того, щоб вони замислилися над особливостями роботи, що її виконують машини і тварини. Об’єктом думки є вже не лише наочні сторони предметів, а й узагальнюючий висновок про здатність виконувати більшу і меншу кількість роботи за одиницю часу – цей висновок сформулювався в свідомості учнів у процесі життєвої практики. Оперуючи цим висновком, вони досліджують явища, безпосередніми спостерігачами яких їм не доводилося бути.

Мета будь-якого досліду, лабораторної чи практичної роботи – не тільки розкрити ту чи іншу причинно-наслідкову залежність, зв’язок, а й добитися, щоб учні виявляли розумову і вольову активність, прагнули зробити хоч би маленький крок на шляху використання сил природи. У процесі таких дослідів ще глибше пізнається дійсність, але водночас людина пізнає і сама себе, переконується, що вона не іграшка в руках сліпих сил природи. Дослід, експеримент, праця, в ході яких ідея стає особистим переконанням, поглядом, – це сама суть багатства дійсних духовних відносин учня.

Люди, які в роки отроцтва і ранньої юності виконували трудові завдання, що мали світоглядну спрямованість, у зрілі роки відзначаються тим, що в них є свої погляди на важливі закономірності природи і праці; ці люди працюють творчо, своєю працею вони щось доводять, перевіряють. Ці люди допитливі й цікаві. Вони прагнуть зрозуміти складні переплетення причинно-наслідкових зв’язків у явищах природи, люблять фізичну працю й прагнуть внести в неї інтелектуальне начало. Вони переконують своїх товаришів по праці в тому, що жодне явище не може лишитися непізнаним, невивченим. [14, 419-654]

Навчити дитину активно бачити світ, керуватися в праці переконаннями – одна з головних передумов того, щоб знання виховували. В.О. Сухомлинський вбачає одне з найважливіших виховних завдань у тому, щоб світоглядні переконання формувалися в процесі активної діяльності. Одним з головних переконань, в яких розкривається активне бачення світу, є переконання в тому, що людина не тільки пізнає навколишній світ, а й своїм розумом, своїми творчими силами, працею підкорює сили природи, перетворює життя. Активне бачення світу полягає в тому, що дитина не тільки повинна добути істину основною працею, а й осмислити її, пережити як радість відкриття і подолання труднощів. Тоді істина стає для неї чимось дорогим, близьким. [15, 149-416]

Одне з найголовніших завдань виховуючого навчання – не допустити байдужого ставлення учня до знань, які він здобуває, такого ставлення, коли йому немає ніякого діла до їх змісту. Формування наукового світогляду – це вдумливе проникнення вихователя в душу дитини, уміле педагогічне керівництво її мисленням, процесом пізнання навколишнього світу, трудовою діяльністю. Знання лише тоді стають фактором формування наукового світогляду, коли процес навчання є частиною багатогранного інтелектуального життя вихованця, коли починається “гра” його інтелектуальних і вольових сил, коли навчання відкриває йому вікно у світ і в цьому світі йому відкривається багато цікавого, захоплюючого, коли він шукає в книжках, у природі, у навколишньому світі відповіді на питання, що його хвилюють. Жадоба знань – це не тільки результат умілого організованого викладання, а й сама сутність процесу формування наукового світогляду.

РОЗДІЛ 2. Результати дослідницької роботи, проведеної серед вчителів початкових класів.

2.1. Опис проведеного дослідження

Дослідницька робота була проведена серед вчителів початкових класів, з такою метою, щоб дізнатися, як, в якій мірі і чи взагалі використовують сучасні вчителі початкових класів педагогічний досвід Василя Олександровича Сухомлинського.

Дослідження було проведено у формі продуктивного анкетування, в якому взяло участь десять вчителів початкових класів. В анкету було внесено такі питання:

1. Які твори Василя Сухомлинського ви читали?

2. Якими порадами Василя Сухомлинського ви користуєтеся в процесі навчання молодших школярів?

3. Що з досвіду Сухомлинського вам найбільше подобається?

4. Як ви використовуєте досвід Василя Олександровича у роботі з батьками?

5. Чи ведете щоденник спостереження за учнями?

6. Якщо ведете, то що ви там помічаєте?

2.2. Графічне зображення результатів дослідження

Які твори Василя Сухомлинського ви читали?

Опрацювавши результати анкетування по першому питанню, можна зробити такі висновки, що з опитаних вчителів усі без винятку читали різні твори Василя Сухомлинського. Усі опитані прочитали такі праці, як «Сто порад учителю» та «Серце віддаю дітям».

2. Якими порадами Сухомлинського ви користуєтеся?

Опрацювавши результати анкетування по другому питанню, можна зробити такі висновки: всі, без винятку вчителі користуються порадами Сухомлинського. Найбільше користуються порадами щодо індивідуальної та колективної бесід і порадами щодо мотивації оцінок; найменше – порадами щодо однакового та ввічливого ставлення до дітей, оцінки за повну, ґрунтовну відповідь і лише тоді, коли учень осмислив матеріал.

3. Що з досвіду Сухомлинського вам найбільше подобається?

Проаналізувавши третє питання анкетування, можна зробити висновок, всім опитаним подобається педагогічний досвід Сухомлинського. А найбільше – те, які види батьківського авторитету він розробив і його казки, екскурсії на природу, поради та інше.

4. Як ви використовуєте досвід Сухомлинського у роботі з батьками?

Проаналізувавши четверте питання анкети, також отримано втішні результати: усі вчителі використовують досвід Сухомлинського і роботі з батьками. Найбільше вчителі дають поради батькам щодо фальшивого батьківського авторитету.

5. Які поради Сухомлинського ви використовуєте щодо загартування і харчування учнів?

Опрацювавши результати анкетування по третьому питанню, можна зробити висновок, що найбільше використовують поради про здоров’я і повноту духовного життя і як запобігти виснаженню нервових сил. Але разом з тим четверта частина опитуваних, взагалі не використовує поради Сухомлинського, щодо загартування і харчування.

6. Чи ведете щоденник спостережень за учнями?

Опрацювавши результати анкетування по даному питанню, отримані результати показали, що 60% опитуваних ведуть щоденник спостереження за учнями.

Отже, з проведеного дослідження можна сказати, що сучасні вчителі початкових класів використовують педагогічний досвід Василя Олександровича Сухомлинського, як у навчально-виховній роботі з дітьми, так і з їхніми батьками.

ВИСНОВКИ

В процесі написання курсової роботи, було опрацьовано літературу відповідно до теми «Особливості розумового виховання учнів в педагогічній спадщині Василя Олександровича Сухомлинського», матеріал добирався так, щоб зміст було розкрито повністю.

Опрацювавши літературу, ми прийшли до висновків:

1. Правильно організоване навчання, що передбачає залучення всіх учнів до активної пізнавальної діяльності і використання спеціальних завдань на розвиток мислення, забезпечує належні розумовий розвиток і виховання школярів.

2. Розширенню кругозору учнів, розвитку їхніх інтелектуальних сил і здібностей сприяють також різноманітні види позаурочної та позашкільної освітньо-виховної роботи за інтересами, самоосвіта.

3. Невід’ємними елементами розумового виховання є формування світогляду. Про рівень сформованості наукового світогляду свідчать відповіді учнів з світоглядницьких питань на уроках, їх діяльність та поведінка в різних ситуаціях, порівняльні дані спостережень педагогів, батьків та інших учасників педагогічного процесу, спеціальні співбесіди тощо.

4. Жадоба знань – це не тільки результат уміло організованого навчання, а й сама сутність процесу формування наукового світогляду.

В процесі проведення дослідження ми зробили висновки, що сучасні вчителі початкових класів використовують досвід Василя Олександровича Сухомлинського, як у навчально-виховній роботі з дітьми, так і в роботі з батьками.

Виконавши курсову роботу, ми дійшли висновків, що педагогічна спадщина Василя Олександровича містить глибокі теоретичні ідеї і практичні рекомендації щодо розумового виховання. Сучасна національна школа має сприяти їхньому активному й систематичному впровадженню у навчально-виховний процес, в життя і діяльність дітей.

Інформацію, яка розміщена в даній курсовій роботі можна використати при підготовці до семінарів, конференцій, уроків тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Сухомлинський В. Казки школи під голубим небом. К., 1991.

2. Сухомлинський В. Вибрані твори: У 5-ти т.-Т. 4- К.: Рад. школа, 1977.- 640с.

3. Сухомлинський В. Вибрані твори: У 5-ти т.— Т 5.— К.: Рад. школа, 1977.— 639 с.

4. Сухомлинський В. Сто порад учителю. — К.: Рад. школа, 1988.— 304 с.

5. Сухомлинський В. Вчити вчитися // Вибрані твори в 5 т. – К., 1976. – Т.5:– С. 426-436.

6. Сухомлинський В.О. Духовний світ школяра // Вибр.твори: У 5-ти т. – Т.1. – К., 1976. – С. 209 – 401.

7. Сухомлинський В. Павлиська середня школа // Вибр.твори: У 5-ти т. – Т. 4 – К., 1977. – С. 7

8. Сухомлинський В. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори: У 5-ти т. – К.: Рад. шк., 1976. – Т.1 – С.5-502.

9. Сухомлинський В. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори: У 5-тит. – К.: Рад. шк., 1977. – Т. 5. С. 639.

10. Сухомлинський В. Розмова з молодим директором школи // Вибрані твори: У 5-ти т. – К., 1977. – Т.4 - С.393-628.

11. Сухомлинський В. Серце віддаю дітям // Вибрані твори: У 5-ти т. – К.: Рад. шк., 1977. – Т-3. – С.7-282.

12. Сухомлинський В. Слово вчителя в моральному вихованні // Вибр. твори: У 5-ти т. – Т.5. – К., 1977 . – С. 321-330.

13. Сухомлинський В. Слово про слово // Вибр. твори: У 5-ти т. – Т.5. – К., 1977. – С. 160 – 167.

14. Сухомлинський В. Сто порад учителеві // Вибр.твори: У 5-ти т. - .2. – К., 1976. – С. 419-654.

15. Сухомлинський В. Як виховати справжню людину // Вибр.твори: У 5-ти т. – Т.2. – К., 1976. – С. 149-416.

16. Сухомлинський В. Школа і природа//Вибр. тв.: У 5 т. – К., 1997. – Т.5 – с.549.

17. Українська педагогіка в персоналіях: У 2-х кн. /За ред О.Сухомлинської. – К: Либідь, 2005. – Кн.2. – 550 с.

18. Фіцула М. М. Педагогіка: Навчальний посібник. Видання 2-ге. К.: «Академвидав», 2006. – 264-271с.

ДОДАТОК 1

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

Про інтелектуальне виховання

¦¦¦
Розумова праця – це багатогранна сфера самовиховання, і тільки тоді, коли людина, пізнаючи світ, пізнає й саму себе, вона переживає радість відкриття, розвиваються її розумові здібності.
¦¦¦
Природа, її невичерпне багатство і різноманітність — головне джерело думки, головна школа розвитку розумових здібностей.
¦¦¦
Чим більше інтелектуально зростає людина, тим сильніша у неї потреба пов’язувати знання з життям, з активною громадською діяльністю.
¦¦¦
Інтелектуальний розвиток повинен підпорядковуватися розвитку моральному, поглиблювати його.
¦¦¦
Розумове виховання відбувається в процесі набування наукових знань, але не зводиться до нагромадження певного їх обсягу.
¦¦¦
Колектив прийшов до висновку: справжнє навчання – це індивідуальне творче формування.
¦¦¦
Формування світогляду — серцевина розумового виховання.
¦¦¦
Найважливіша риса розумового розвитку — спостережливість.
¦¦¦
Розумові здібності розвиваються в процесі оволодіння знаннями.
¦¦¦
Успіх розумового виховання залежить від творчого зростання методів навчання, від різноманітності тих деталей, які зумовлюються конкретною обстановкою і не можуть бути передбачені заздалегідь теорією навчання.
¦¦¦
Саме в цьому, у характері застосування знань — суть єдності морального і розумового розвитку.

ДОДАТОК 2

Пам'ятка-рекомендація щодо розвитку творчого розуму

1. Єдність процесу навчання і розумового розвитку починається з вивчення розвитку дитини. Адже думка дитини виявляється в її активному ставленні до навколишнього світу.

2. Треба глибоко знати індивідуальні особливості мислення, розумової праці кожного школяра, враховувати ці особливості в навчанні.

3. Немає жодної нормальної дитини нездібної, бездарної. Важливо, щоб цей розум, ця талановитість стали основою успіхів у навчанні, щоб жодний учень не вчився нижче своїх здібностей.

2. Кожний учень дає в навчанні те, на що він здатний,— здійснення цього принципу дає можливість нам досягти всебічного інтелектуального розвитку всіх учнів, запобігти їх неуспішності.

2. Не допускати, щоб талановиті, обдаровані діти працювали нижче від своїх можливостей.

3. Запобігання неуспішності слабких учнів ми вбачаємо у тому, щоб талановиті, обдаровані виходили за межі програш; з тих предметів, тих сфер творчої діяльності, до яких у них є великі здібності, задатки. Учням даються завдання кількох варіантів складності.

4. Оскільки ж розумова праця відбувається в колективі, то вона набуває характеру змагання творчих здібностей: ніхто не хоче бути слабшим, кожний прагне випробувати свої сили на складному завданні. В атмосфері змагання розкриваються таланти.

8. Якщо вчитель виводить найбільш здібних учнів за межі програми, інтелектуальне життя колективу стає багатим, багатогранним, і завдяки цьому не відстають і найслабкіші учні.

9. Дуже важливо, щоб читання давало учневі інтелектуальну радість. Для того, щоб читання стало для людини якомога раніше джерелом багатого інтелектуального життя, треба давати їй міцні практичні вміння.

ДОДАТОК 3

Анкета

«Використання досвіду В. О. Сухомлинського сучасними вчителями початкових класів.»

Вчитель____________________________________________________________________

1. Які твори Василя Сухомлинського ви читали?____________________________________

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

2. Якими порадами Сухомлинського ви користуєтеся в процесі навчання початкових класів? _______________________________________________________________________

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

3.Що з досвіду Сухомлинського вам найбільш подобається?__________________________

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

4. Як ви використовуєте досвід Сухомлинського у роботі з батьками?__________________

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

5. Які поради Сухомлинського ви використовуєте щодо загартування, харчування учнів?

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

6. Чи ведете щоденник спостережень за учнями?____________________________________

7. Якщо ведете, то що ви там помічаєте?___________________________________________
_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ДОДАТОК 4

ЯК ГОТУВАТИ ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Згадай без підручника, що було на уроці:

• Про що розповідав учитель?

• Які проводилися досліди?

• Які розглядали таблиці, картини, карти?

2. Прочитай у підручнику запитання до уроку і дай на них відповіді.

3. Прочитай текст підручника.

4. Підготуйся відповідати за темою уроку:

• продумай план відповіді;

• розкажи матеріал за цим планом;

• намагайся не просто розповідати, а й підтверджувати свої

• знання прикладами з дослідів, спостережень зі свого життя, з

• прочитаних книг;

• зроби висновки;

• відкрий підручник; за допомогою малюнків, тексту і висновків підручника перевір, як ти засвоїв (засвоїла) матеріал.

5. Виконай задані додому завдання.

ДОДАТОК 5

Ігри на розвиток мовлення

Поламаний телефон

Дидактичне завдання: розвивати інтонаційне чуття, тренувати розповідну та питальну інтонацію.

Зміст: двоє «розмовляють» по телефону. Один говорить з оповідною інтонацією, другий, — перепитує, використовуючи для цього той же лексичний матеріал. Наприклад:

—Говорить Оля.

—Говорить Оля?

У ролі одного із співбесідників виступає спочатку вчитель.

Для створення інтересу до розмови доцільно під готувати іграшкові телефонні апарати та іграшки (які будуть розмовляти). Можна проводити цю гру одразу ж після прочитання якоїсь казки, яка зацікавила малюка. Мама (тато) грає одного персонажа, а дитина − іншого. Герої дзвонять один одному, домовляються про щось, обговорюють події казки. Та у одного з них погано зі слухом, тому він має все перепитувати.

Скажи навпаки

Дидактичне завдання: тренуватися в підбирати слова, протилежні за значенням, наприклад: білий — чорний.

Зміст: гра проводиться як змагання. Виграє ряд (або учень), що пригадав більше антонімів. Граючи вдвох, можна для перших разів підготувати картки (картинки) з літом, зимою, білим і чорним кольорами… Картинки можна вірізати з будь-якого журналу. Коли дитина зрозуміє принцип, можна буде по черзі загадувати один одному слова: ви дитині, потім вона вам. Також, ви можете звертати увагу дітей на вулиці на предмети, які мають протилежні характеристики. Так вони зрозуміють, яке відношення цікава гра має до навколишнього світу.

Методичні рекомендації: початковий перелік антонімів: мир — війна, день —ніч, ранок — вечір, высокий — низький, сміливий — боязкий, хороший — поганий, слабкий — сильний, радіти — сумувати, хвалити — лаяти, миритися — сваритися; швидко — поволі, тихо — голосно, тепло — холодно.

Кількість слів для цієї гри вчитель може расширити. Якщо ви будете грати в цю гру з дитиною достатньо довго, то з поняттям «антоніми» у школі проблем не буде.

Назвіть по-іншому

Дидактичне завдання: Тренуватися підбирати синоніми

Зміст: учитель вимовляє слово, а учні підбирають до нього інші слова, близькі за значенням, наприклад: діти — хлоп'ята, малюки; боєць — солдат, воїн, червоноармієць; великий — величезний, велетенський, грандіозний, чималий; ласкавий − ніжний, м'який, привітний; сумувати — засмучуватися, печалитися, горювати, тужити; йти — ступати, крокувати, плентатися; весело — жваво, радісно; вголос — голосно

Методичні вказівки: для даної вправи вчитель теж використовує іграшку (ведмедя, зайця), від імені якої пропонує слова. Виграє дитина, що придумала більше слів. Удвох можна грати просто для задоволення, не змагаючись. Можна грати на вулиці, побачивши щось велике, почати говорити про те, який цей об’єкт великий, навіть величезний… «Сонечко, а як ще можна сказати, не знаєш? Якесь таке слово…» Зробіть вигляд, що дуже хочете пригадати, але ніяк не виходить. Якщо в дитини хороший настрій, вона скоріш за все захоче допомогти вам. А потім можна знайти щось іще: гарне, веселе, чи голосне…А якщо навіть не захоче, перелічіть усі синоніми цього слова, що самі знайдете. Не турбуйтеся, маля все запам’ятає.

Що це?

Дидактичне завдання: тренуватися вживати слова з різним ступенем узагальнення (підбір узагальнювального слова до даного конкретного, до даного узагальнювального — конкретних) .

Зміст: учитель вимовляє слово, а учні визначають, до якого розряду його можна віднести. Наприклад, учитель вимовляє слово «троянда», учні відповідають — квітка (або рослина); слово «собака», учні повинні сказати — домашня тварина. Виграє дитина (або ряд), яка дала більше правильних відповідей. Методичні вказівки. Ви можете використовувати персонаж лялькового театру замість ведучого.

Спочатку дітям пропонують тільки слова, що відносяться до однієї з двох груп, наприклад до рослин і тварин. При повторенні вправи можна використовувати три-чотири групи: рослини, домашні тварини, меблі, одяг і тому подібне. Другий варіант вправи: вчитель вимовляє узагальнювальні слова, а учні пригадують конкретні назви предметів. Наприклад, учитель говорить: меблі, а учні перераховують: шафа, стілець, стіл, ліжко...

Вгадай, що це

Дидактичне завдання: Тренуватися розділяти предмети за їх ознаками (колір, матеріал, форма, величина), активізувати словник.

Зміст: учитель вимовляє прикметники: червоний, маленький, квадратний, гумовий, шовковий. Учні називають предмети, яким властива така ознака: червоний олівець, маленька кулька, гумовий м'яч і тому подібне.

Методичні вказівки: вправа може проводити в декількох варіантах. Так,учитель може пропонувати пригадати і назвати предмети за кольором (білі, червоні, зелені і ін.), у другому варіанті — формою (круглі, квадратні, прямокутні і ін.), у третьому — за матеріалом, з якого зроблені (скляні, пластмасові, дерев'яні, гумові і ін.). Потім діти можуть відгадувати предмети за декількома ознаками: синій, круглий, гумовий (м'яч). Можна запропонувати завдання протилежного характеру — перераховувати ознаки пропонованих предметів. Наприклад: 1. Яким буває костюм? Великим, маленьким, синім, червоним, шерстяним, бавовняним, новим. 2. Які бувають будинки? — Високі, низькі, маленькі, великі, цегляні, дерев'яні, жовті, білі, нові, старі, прямокутні. Виграє той, хто назве більше ознак предмету.

Ви можете використовувати персонаж лялькового театру замість ведучого (ляльку, ведмедя, мавпочку).

Що робить Петрушка?

Дидактичне завдання: Тренуватися вживати прийменники (в, на, над, біля та ін.). Зміст: учитель виконує різноманітні дії з іграшкою. Наприклад, Петрушка кладе олівець у стіл, під книгу, між книгами і тому подібне. Або ж «намагатися сховатися» від дитини, смішно поспішаючи, шукати «най-най-найкраще місце» та періодично запитувати: «Тепер ти мене не знайдеш? Де я?». При цьому дитина може сидіти в тій же кімнаті, сміючись із «дурненького Петрушки», який ховається прямо на очах у дитини. Якщо ж дитина неправильно вживає якийсь прийменники, Петрушка каже, що він «не там». У такому випадку, якщо дитина попросить, їй може допомогти мама. Як тільки дитині почне набридати, Петрушка «здається» − «Від тебе не сховатися, ти такий уважний!». Це лише один з варіантів того, що може робити Петрушка. Усі останні − ваша фантазія!