Вступ

Актуальність дослідження. Останніми роками зросла увага до проблем теорії і практики естетичного виховання як найважливішому засобу формування відношення до дійсності, засобу етичного і розумового виховання, тобто як засобу формування всесторонньо розвиненої, духовно багатої особистості.

А формувати особистість і естетичну культуру, – відзначають багато письменників, педагоги, діячі культури (Д.Б. Кабальовський,
А.С. Макаренко, Б.М Неменський, В.А. Сухомлинський, Л.М. Толстой,
К.Д. Ушинський), – особливо важливо в найсприятливішому для цього шкільному віці. Відчуття краси природи, оточуючих людей, речей створює в дитині особливі емоційно психічні стани, порушує безпосередній інтерес до життя, загострює допитливість, розвиває мислення, пам'ять, волю і інші психічні процеси.

Навчити бачити прекрасне навкруги себе, в навколишній дійсності покликана система естетичного виховання. Для того, щоб ця система впливала на дитину найефективніше і досягала поставленої мети, Б.М. Неменський виділив наступну її особливість: «Система естетичного виховання повинна бути, перш за все єдиної, об'єднуючої всі предмети, всі позакласні заняття, все суспільне життя молодшого школяра, де кожний предмет, кожний вид заняття має свою чітку мету в справі формування естетичної культури і особистості молодшого школяра.»

Але у всякої системи є стрижень, основа, на яку вона спирається. Такою основою в системі естетичного виховання молодших школярів ми можемо рахувати мистецтво: музику, архітектуру, скульптуру, живопис, танець, кіно, театр і інші види художньої творчості. Мотив для цього нам дали ще Платон і Гегель. На підставі їх поглядів стало аксіомою, що мистецтво є головним змістом естетики як науки, і що краса є основне естетичне явище. Мистецтво містить в собі великий потенціал для розвитку особистості.

Зі всього вищесказаного, можна припустити, що, залучаючи молодшого школяра до багатющого досвіду людства, накопиченого в мистецтвах, можна виховати високоморальну, різносторонньо розвинену сучасну людину.

Це припущення і визначило тему дослідження: «Роль естетичного виховання у формуванні підростаючої особистості молодших школярів».

Предмет дослідження – особливості використання засобів естетичного виховання молодших школярів.

Об'єкт дослідження – естетичне виховання молодших школярів.

Мета – виявлення можливостей засобів естетичного виховання у формуванні підростаючої особистості молодших школярів.

Гіпотеза – естетичне виховання ефективне, якщо використовувати в учбовій діяльності засоби мистецтва, культури, природи та взагалі навколишнього світу.

Завдання:

1. Вивчити і проаналізувати літературу по проблемі естетичного виховання молодших школярів.

2. Визначити засоби та методи формування естетичної свідомості молодших школярів.

3. Розробити методику роботи з естетичного виховання молодших школярів.

Методи дослідження:

1. теоретичний аналіз літератури,

2. спостереження,

3. педагогічний експеримент,

4. бесіда.

Наукова новизна.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в ньому визначено та обґрунтовано методичні поради у використанні форм естетичного виховання та організації його впливу на формування підростаючої особистості молодшого школяра.

Практичне значення дослідження полягає у можливості використання результатів даного дослідження при розробці виховної роботи загальноосвітніх навчальних закладів.

Апробація дослідження. Достовірність дослідження апробоване в Ходорківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів з учнями четвертих класів.

Структура роботи. Робота складається з вступу, основної частини (теоретичний та практичний розділи), висновку та списку літератури (26 джерел), та додатків. Робота містить 38 сторінок.

1. Теоретичні підходи до проблеми естетичного виховання молодших школярів

У цьому розділі ми розглянемо основні теоретичні підходи вітчизняних і зарубіжних педагогів і психологів до проблеми естетичного виховання молодших школярів, розкриємо поняття «естетичне виховання», виявимо його мету, завдання, розглянемо основні категорії естетичного виховання і їх особливості в молодшому шкільному віці, а також шляхи і засоби естетичного виховання.

1.1 Сутність естетичного виховання

Дорослі і діти постійно стикаються з естетичними явищами. У сфері духовного життя, повсякденної праці, спілкування з мистецтвом і природою, в побуті, в міжособистісному спілкуванні – скрізь прекрасне і потворне, трагічні і комічні виконують істотну роль. Краса доставляє насолоду і задоволення, стимулює трудову активність, робить приємними зустрічі з людьми. Потворне відштовхує. Трагічне учить співчуттю. Комічне допомагає боротися з недоліками.

Ідеї естетичного виховання зародилися в глибокій старовині. Уявлення про сутність естетичного виховання, його завданнях, цілі змінювалися починаючи з часів Платона і Арістотеля аж до наших днів. Ці зміни в поглядах були обумовлені розвитком естетики як науки і розумінням сутності її предмету. Термін «естета» походить від грецького «aisteticos» (сприйнятий відчуттям). Філософи-матеріалісти (Д.Дідро і Н.Г. Чернишевский) вважали, що об'єктом естетики як науки є прекрасне. Ця категорія і лягла в основу системи естетичного виховання.

У наш час проблема естетичного виховання, розвитку особистості, формування її естетичної культури одна з найважливіших завдань, що стоять перед школою. Вказана проблема розроблена достатньо повно в працях вітчизняних і зарубіжних педагогів і психологів. Серед них Д.Н. Джола, Д.Б. Кабальовський, Н.І. Киященко, Б.Т.Ліхачов, А.С. Макаренко, Б.М. Неменський, В.А. Сухомлинський, М.Д. Таборідзе, В.Н. Шацкая, А.Б. Щербо та інші.

У використаній літературі є безліч різних підходів до визначень понять, вибору шляхів і засобів естетичного виховання молодших школярів. Розглянемо деякі з них.

У книзі «Загальні питання естетичного виховання в школі» під редакцією відомого фахівця з естетичного виховання В.Н. Шацької ми знайшли таке формулювання: «Радянська педагогіка визначає естетичне виховання як виховання здатності цілеспрямовано сприймати, відчувати і правильно розуміти і оцінювати красу в навколишній дійсності – в природі, в суспільному житті, праці, в явищах мистецтва. "(1; 47)

У короткому словнику по естетиці естетичне виховання визначається як «система заходів, направлених на вироблення і вдосконалення в людині здатності сприймати, правильно розуміти, цінувати і створювати прекрасне і піднесене в житті і мистецтві». В обох визначеннях йдеться про те, що естетичне виховання повинне виробляти і удосконалювати в людині здатність сприймати прекрасне в мистецтві і в житті, правильно розуміти і оцінювати його. В першому визначенні, на жаль, упущена діяльна або творча сторона естетичного виховання, а в другому визначенні підкреслюється, що естетичне виховання не повинне обмежуватися тільки споглядальною метою, воно повинне також формувати здатність створювати прекрасне в мистецтві і житті.

Д.Б. Ліхачов в своїй книзі «Теорія естетичного виховання школярів» спирається на визначення дане К. Марксом: «Естетичне виховання – цілеспрямований процес формування творчо активної особи дитини, здатної сприймати і оцінювати прекрасне, трагічне, комічне, потворне в житті і мистецтві, жити і творити «по законах краси» (2; 51). Автор підкреслює провідну роль цілеспрямованої педагогічної дії в естетичному становленні дитини. Наприклад, розвиток у дитини естетичного відношення до дійсності і мистецтва, як і розвиток його інтелекту, можливий як некерований, стихійний і спонтанний процес. Спілкуючись з естетичними явищами життя і мистецтва, дитина, так чи інакше, естетично розвивається. Але при цьому дитиною не усвідомлюється естетичне сутність предметів, а розвиток часто обумовлений прагненням до розваг, до того ж без втручання ззовні у дитини можуть скластися невірні уявлення про життя, цінності, ідеали. Б.Т Ліхачов, також як і багато інших педагогів і психологів, вважає, що тільки цілеспрямована педагогічна естетично-виховна дія, залучення дітей в різноманітну художню творчу діяльність здатні розвинути їх сенсорну сферу, забезпечити глибоке збагнення естетичних явищ, підняти до розуміння справжнього мистецтва, краси дійсності і прекрасного в людській особі (2; 42).

Існує безліч визначень поняття «естетичне виховання», але, розглянувши лише деякі з них, вже можна виділити основні положення, кажучи про його сутність.

По-перше, це процес цілеспрямованої дії. По-друге, це формування здатності сприймати і бачити красу в мистецтві і житті, оцінювати її. По-третє, завдання естетичного виховання формування естетичних смаків і ідеалів особи. І, нарешті, по-четверте, – розвиток здібності до самостійної творчості і створення прекрасного.

Своєрідне розуміння сутності естетичного виховання обумовлює і різні підходи до його цілей. В цьому проблема цілей і завдань естетичного виховання вимагає особливої уваги.

У процесі дослідження я звернула увагу, що часто серед педагогів існує помилкова думка про тотожність естетичного і художнього виховання. Проте ці поняття необхідно чітко розмежовувати. Так, наприклад, В.Н. Шацька ставить перед естетичним вихованням наступну мету: «Естетичне виховання служить формуванню… здібності активного естетичного відношення учнів до витворів мистецтва, а також стимулює посильну участь в створенні прекрасного в мистецтві, праці, в творчості та законах краси» (3; 14). З визначення видно, що автор важливе місце в естетичному вихованні відводить мистецтву. Мистецтво – це частина естетичної культури, як художнє виховання частина естетичного, частина важлива, вагома, але вона охоплює тільки одну сферу людської діяльності. «Художнє виховання є процес цілеспрямованої дії засобами мистецтва на особистість, завдяки якому у вихованців формуються художні відчуття і смак, любов до мистецтва, уміння розуміти його, насолоджуватися ним і здатність по можливості творити мистецтво» (3; 61). Естетичне ж виховання набагато ширше, воно зачіпає як художню творчість, так і естетику побуту, поведінки, праці, відносин. Естетичне виховання формує людину всіма естетично значущими предметами і явищами, у тому числі і мистецтвом як його наймогутнішим засобом. Естетичне виховання, використовуючи для своїх цілей художнє виховання, розвиває людину в основному не для мистецтва, а для його активної естетичної життєдіяльності.

В «активізації здатності творчо трудитися, досягати високого ступеня досконалості своїх результатів праці, як духовної, так і фізичної» бачить мету естетичного виховання Волкова А.С. (8; 16).

І.Д. Звєрєв дотримується тієї ж точки зору. «Успіх діяльності особистості в тій або іншій області визначається широтою і глибиною розвитку здібностей. От чому всебічний розвиток всіх дарувань і здібностей особистості є кінцева мета і одна з основних завдань естетичного виховання» (10; 29). Головне – виховати, розвинути такі якості, такі здібності, які дозволять особі не тільки досягти успіху в певній діяльності, але і бути творцем естетичних цінностей, насолоджуватися ними і красою навколишньої дійсності.

Крім формування естетичного відношення дітей до дійсності і мистецтва, естетичне виховання паралельно робить внесок і в їх всебічний розвиток. Естетичне виховання сприяє формуванню моральності людини, розширює його пізнання про світ, суспільство і природу. Різноманітні творчі заняття дітей сприяють розвитку їх мислення і уяви, волі, наполегливості, організованості, дисциплінованості. Таким чином, найбільш вдало, на наш погляд, відобразив мету естетичного виховання Василенко В.Ф., який вважає: «Кінцева мета естетичного виховання – гармонійна особистість, всесторонньо розвинена людина… утворена, прогресивна, високоморальна, володіюча умінням трудитися, бажанням творити, розуміюча красу життя і красу мистецтва» (15; 142). Ця мета також відображає і особливість естетичного виховання, як частину всього педагогічного процесу.

Будь-яка мета не може розглядатися без завдань. Більшість педагогів (Г.С. Лабковська, Д.Б. Ліхачов, Н.И. Киященко і інші) виділяють три провідні завдання, які мають свої варіанти і у інших учених, але при цьому не втрачають головної суті.

Отже, по-перше, це «створення певного запасу елементарних естетичних знань і вражень, без яких не можуть виникнути схильність, тяга, інтерес до естетично значущих предметів і явищ».

Суть цієї мети полягає в накопиченні різноманітного запасу звукових, колірних і пластичних вражень. Педагог повинен вміло підібрати по вказаних параметрах такі предмети і явища, які відповідатимуть нашим уявленням про красу. Необхідні також конкретні знання про природу, самому собі, про світ художніх цінностей. «Різносторонність і багатство знань – основа формування широких інтересів, потреб і здібностей, які виявляються в тому, що їх володар у всіх способах життєдіяльності поводиться як особа» (15; 60), що естетично творить, – наголошує на В.Ф. Василенко.

Друге завдання естетичного виховання полягає в «формуванні на основі одержаних знань і розвитку здібностей художнього і естетичного сприйняття таких соціально-психологічних якостей людини, які забезпечують їй можливість емоційно переживати і оцінювати естетично значущі предмети і явища, насолоджуватися ними».

Ця мета говорить про те, що трапляється коли діти цікавляться, наприклад живописом, лише на загальноосвітньому рівні. Вони квапливо дивляться картину, прагнуть запам'ятати назву, художника, потім звертаються до нового полотна. Ніщо не викликає в них подиву, не примушує зупинитися і насолодитися досконалістю твору.

В. Лановик відзначає, що «…таке збігле знайомство з шедеврами мистецтва виключає один з головних елементів естетичного відношення – милування» (21; 168).

З естетичним сприйняттям тісно пов'язана загальна здібність до глибокого переживання. «Виникнення гамми піднесених відчуттів і глибокої духовної насолоди від спілкування з прекрасним; відчуття огиди при зустрічі з потворним; відчуття гумору, сарказму у момент споглядання комічного; емоційного потрясіння, гніву, страху, співчуття, ведучих до емоційного і духовного очищення, що виникає в результаті переживання трагічного, – все це ознаки справжньої естетичної вихованості», – відзначає той же автор (21; 169).

Глибоке переживання естетичного відчуття нерозривно пов’язано із здатністю естетичної думки, тобто з естетичною оцінкою явищ мистецтва і життя. А.І. Буров визначає естетичну оцінку, як оцінку, «засновану на певних естетичних принципах, на глибокому розумінні сутності естетичного, яке припускає аналіз, можливість доказу, аргументування» (6; 120). Порівнянний з визначенням В. Лановик. «Естетична думка – доказова, обґрунтована оцінка явищ суспільного життя, мистецтва, природи» (21; 20). На наш погляд, ці визначення аналогічні. Таким чином, одна з складових цього завдання – сформувати такі якості дитини, які дозволили б їй дати самостійну, з урахуванням вікових можливостей, критичну оцінку будь-якому твору, виказати думку з приводу свого власного психічного стану.

Третє завдання естетичного виховання пов'язане з формуванням у кожного виховуваного естетичної творчої здатності. Головне полягає в тому, щоб «виховати, розвинути такі якості, потреби і здібності особистості, які перетворюють індивіда на активного творця, творця естетичних цінностей, дозволяють йому не тільки насолоджуватися красою світу, але і перетворювати його «по законах краси».

Суть цього завдання полягає в тому, що дитина повинна не тільки знати прекрасне, уміти їм милуватися і оцінювати, а повинен і сама брати активну участь в створенні прекрасного в мистецтві, житті, праці, поведінці, відносинах. А.В. Луначарский підкреслював, що людина навчається всесторонньо розуміти красу лише тоді, коли сама бере участь в її творчому створенні в мистецтві, праці, суспільному житті.

1.2 Естетичне виховання в системі освіти

У загальноосвітніх дошкільних установах, школах, професійно-технічних училищах і середніх спеціальних учбових закладах естетичне виховання є частиною учбово-виховного процесу, ведеться у зв'язку з вивченням всіх учбових предметів, протягом всього часу навчання.

Всі програми, по яких в даний час здійснюється учбово-виховна діяльність в дошкільних установах велику роль відводять естетичному розвитку своїх вихованців. В процесі занять, під час екскурсій, підготовки і проведення свят враховується естетичних компонент виховного процесу, формуються у дітей художні відчуття та естетичний смак.

Важливу роль в естетичному вихованні дітей в школі виконує література, в загальноосвітніх школах також естетичне виховання проводиться на уроках образотворчого мистецтва (1й – 6й класи), співу і музики (1й – 7й класи), у позанавчальний час. Поглибленому вивченню художньої літератури і мистецтва сприяють факультативні курси. Велику роботу по розвитку творчих здібностей і дарувань в області літератури, музики, співу, хореографії, театру, образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва і інші ведуть дитячі позашкільні заклади. Проблеми естетичного виховання дітей розробляються науково-дослідними педагогічними інститутами.

Формування естетичної культури – це процес цілеспрямованого розвитку здатності особистості до повноцінного сприйняття і правильного розуміння прекрасного в мистецтві і дійсності. Він передбачає вироблення системи художніх уявлень, поглядів і переконань, виховання естетичної чуйності і смаку. Одночасно з цим у школярів виховується прагнення і уміння вносити елементи прекрасного у всі сторони буття, боротися проти всього потворного, низовинного, а також готовність до посильного прояву себе в мистецтві.

Особливу роль у виховному процесі має обґрунтований Б.Т.Ліхачовим принцип естетизації дитячого життя. Формування у вихованців естетичного відношення до дійсності дозволяє розвинути у них високий художньо-естетичний смак, дати їм можливість пізнати справжню красу суспільних естетичних ідеалів. Предмети природно-математичного циклу допомагають розкрити перед дітьми красу природи, виховати прагнення охороняти і зберігати її. Предмети гуманітарного циклу показують естетичну картину людських відносин. Художньо-естетичний цикл вводить дітей в чарівний світ мистецтва. Предмети практичного циклу дозволяють проникнути в таємниці краси праці, людського тіла, навчають навикам створення, збереження і розвитку цієї краси. Педагогу на уроках важливо затвердити красу розумової праці, ділових відносин, пізнання, взаємодопомоги, спільної діяльності. Великі можливості естетизації життя відкриваються перед школярами в роботі суспільних організацій, в художній самодіяльності; в організації продуктивної і суспільно корисної праці, у формуванні повсякденних відносин і поведінки.

Немало естетичних вражень може дати і дає діяльність навчання. В точних науках, нерідко говорять: «Красиве, витончене рішення або доказ», розуміючи під цим їх простоту, в основі якої лежить вища доцільність та гармонія.

Є своя естетика в щирих, здорових, людяних взаємостосунках між учнями і вчителями, між вихованцями та школярами. Примітивні, черстві, нещирі відносини між людьми в сім'ї і школі глибоко ранять особу дитини, залишають слід на все життя. І навпаки, тонкі, диференційовані відносини педагогів до учнів, справедлива вимогливість роблять устрій дитячого життя школою виховання у дусі високої естетики і моралі.

У дитяче життя важливо вводити елементи естетичного оформлення найближчого оточення і побуту.

Важливо збудити у школярів прагнення затверджувати красу в школі, вдома, усюди, де вони проводять свій час, займаються справою або відпочивають. Дітей слід ширше привертати до того, щоб вони створювали естетичну обстановку в школі, в класі в квартирі.

1.3 Шляхи і засоби естетичного виховання молодших школярів

Виховне значення в житті дитини має практично все: вигляд класного приміщення, охайність вчителя, форма особистих відносин і спілкування, умови праці і розваг – все це або привертає дітей, або відштовхує. Завдання полягає не в тому, щоб дорослі організували для дітей красу навколишнього середовища, в якому вони живуть, вчаться, працюють, відпочивають, а в тому, щоб залучити всіх дітей в активну діяльність по творенню і збереженню краси. Передові педагоги розуміють, як важливо поєднувати в процесі естетичного виховання всю сукупність різноманітних засобів і форм, що будять і розвивають в школярів естетичне відношення до життя, до літератури і мистецтва, історії та культури. В школі увага повинна звертатися не тільки на зміст шкільних предметів, але і на засоби дійсності, на чинники, що роблять вплив на естетичний розвиток особистості. Одним з таких чинників є естетизація середовища.

А.С. Макаренко в своїй педагогічній роботі надавав величезну увагу цьому чиннику: «Колектив треба прикрашати і зовнішнім чином. Тому я навіть тоді, коли колектив наш був дуже бідний, насамперед завжди будував оранжерею. І обов'язково троянди, не які-небудь паскудні квіточки, а хризантеми і троянди». З естетичної точки зору побут, можна сказати, є каталізатором рівня естетичного розвитку особистості, групи або колективу. Матеріальне середовище побуту, її духовність або бездуховність, – показник відповідних якостей людей», що створили її.

Особливе значення естетики побуту, в естетичному вихованні молодших школярів відзначає і Артеменко Н.М. в своїй роботі про етично-естетичне виховання школярів. «Естетика шкільного побуту – це обстановка класів, кабінетів, залів, коридорів і т. д. Убрання вестибюля, оформлення загонового кута, стендів – все це або мовчазні помічники педагога в естетичному, а, отже, і в етичному вихованні школярів, або його вороги» (4; 14). Якщо дитину з першого класу і до закінчення школи оточують речі, відмінні красою, доцільністю, простотою, то в його життя підсвідомо входять такі критерії, як доцільність, впорядкованість, відчуття міри, тобто критерії, які пізніше визначать його смаки і потреби.

Якщо в кабінеті місяцями висить недбало оформлена газета, якщо класний кут не несе нової, цікавої необхідної інформації, якщо не уділяється належної уваги чистоті кабінету, у школярів поступово складається установка на терпиме відношення до надмірностей, недбалості.

Естетика поведінки і зовнішнього вигляду, – не менш значущий чинник естетичного виховання. Тут істотний вплив на дітей надає безпосередньо особа вчителя. В своїй роботі, вчитель впливає на вихованців всім своїм зовнішнім виглядом. В його костюмі, зачісці виявляється естетичний смак, відношення до моди, яке не може не впливати на смаки учнів. Модний і в той же час діловий стиль в одязі, відчуття міри в косметиці, виборі прикрас допомагають формувати у дітей правильний погляд на співвідношення зовнішньої і внутрішньої краси людини, виробляти у них «етично-естетичний критерій гідності людини.»

А.С. Макаренко також надавав велику увагу зовнішньому вигляду і затверджував, що в учнів «черевики повинні бути завжди почищені, без цього яке може бути виховання? Не тільки зуби, але і черевики. На костюмі не повинно бути ніякого пилу. І вимога зачіски… серйозні вимоги треба пред'являти до кожної дрібниці, на кожному кроці – до підручника, до ручки, до олівця.»

Про естетику поведінки, або культурі поведінки багато говорив
В.А. Сухомлинський. В культуру поведінки він включає і «культуру спілкування: спілкування між дорослими і дітьми, а також спілкування в дитячому колективі». «Сила виховної дії внутрішньо-колективних відносин на естетичний розвиток особистості полягає в тому, що досвід спілкування, навіть якщо він недостатньо усвідомлюється, глибоко переживається людиною. Це переживання «себе серед людей», прагнення зайняти бажане положення серед них є могутнім внутрішнім стимулом формування особистості.»

Благополучне емоційне самопочуття, стан захищеності, як назвав його А.С. Макаренко, стимулює якнайповніше самовираження особи в колективі, створює сприятливу атмосферу для розвитку творчих завдатків школярів, показує красу чуйних відносин один до одного. Як приклад прекрасних естетичних відносин можна розглядати такі відносини, як дружба, взаємодопомога, порядність, вірність, доброта, чуйність, увага. Участь дітей разом з дорослими у відносинах самої різної гідності накладає глибокий відбиток на дитину, роблячи їх поведінку прекрасною або потворною. Через всю сукупність відносин і здійснюється формування етично-естетичного вигляду дитини.

Найважливішим джерелом емоційного досвіду школярів є сімейні відносини. Формуюче і розвиваюче значення сім'ї очевидне. Проте не всі сучасні сім'ї звертають увагу на естетичний розвиток своєї дитини. В таких сім'ях досить рідко відбуваються розмови про красу навколишніх нас предметів природи, а про походи в театр, музей не може бути і мови. Вчитель повинен допомогти таким дітям, постаратися заповнити недолік емоційного досвіду, особливою увагою в класному колективі. Задачею класного керівника є проведення бесід, лекцій з батьками по естетичному вихованню підростаючого покоління.

Одним з важливих джерел естетичного досвіду молодших школярів є різноманітна позакласна і позашкільна робота. В ній задовольняється потреба в спілкуванні, і відбувається творчий розвиток особистості. На позакласних заходах діти мають можливість для самовиявлення. Вітчизняна школа має великий досвід по естетичному вихованню школярів в процесі позакласної і позашкільної діяльності. Великий практичний досвід в цій справі належить А.С. Макаренко і С.Т. Шацькому. В організованих ними виховних установах учні брали широку участь в підготовці самодіяльних спектаклів, творчих драматичних імпровізацій. Вихованці часто слухали художні твори і музику, відвідували і обговорювали театральні постановки і кінофільми, працювали в гуртках і студіях, проявляли себе в різних видах літературної творчості. Все це служило дієвим стимулом розвитку кращих рис і якостей особистості.

2. Практична частина використання естетичного виховання

У цьому розділі ми розглянемо основні практичні підходи до проблеми естетичного виховання молодших школярів та його вплив на формування підростаючої особистості. Розкриємо аспекти практичного використання методів естетичного виховання в закладах освіти з учнями молодших класів.

2.1 Втілення методів естетичного виховання в практичній діяльності

У школі зустріч дітей з витворами мистецтва відбувається в основному на уроках художнього циклу (літературі, музиці, образотворчому мистецтві). Ці ж предмети і є основними в системі естетичного виховання. Вони виконують вирішальну роль у формуванні естетичних ідеалів у дітей молодшого шкільного віку, їх художнього смаку, естетичного відношення до дійсності і мистецтва.

По своїй суті предмети художнього циклу, саме як предмети шкільного навчання, є збірними, узагальнюючими, інтеграційними, комплексними. Вони є складною єдністю самого мистецтва, його теорії і історії, навиків практичної творчості.

У школі викладають не мистецтво: не літературу, музику, образотворче мистецтво, як такі, а учбові предмети по мистецтву, вирішальні задачі всебічного розвитку і виховання молодших школярів, об'єднуючі в собі елементи власне мистецтва, науки про нього і навики практичної діяльності.

Пригадаємо: в ранньому віці дитина відгукується на виразні мовні інтонації, на звучання музики то заспокоюючись і притихаючи, то пожвавлюючись і радіючи залежно від характеру музики. Вона також охоче включається в спів, наслідує приклад дорослих. З перших її мовних реакцій і перших спроб наслідувати окремі співецькі інтонації. Дитина здатна досить тривало зосереджуватися на розгляді яскравих іграшок. Так само безперечне і її раннє прагнення відповісти на веселу танцювальну музику спочатку пожвавленням, що виражається в усмішці, рухах рук і ніг, а потім з часом і рухами, що сформувались. Можна наголосити на ранньому прояві емоційної чуйності на музику, на ритмічні примовки, розвиток слухових відчуттів, якщо дітей залучають до музики.

А потім з'являються вірші, як яскраві, сильно впливаючі і доступні дітям засоби художнього виховання на ранньому етапі розвитку.

У міру формування різних психічних функції, інтенсивного розвитку мови, мислення виникають і свідоміші художні переживання. Пісня, інструментальна п'єса, вірші, картинка мають завжди якийсь життєвий зміст. Тому спочатку слухання музики, віршів часто супроводжується показом іграшок. Це пояснює дітям зміст музики, віршів. Але поступово вони починають вже розуміти, що можна тільки заспівати, тільки станцювати. Дітям приносить задоволення сам процес співу і рухів.

До трьох років дитина проходить величезний шлях розвитку. Вона оволоділа багатьма рухами, які дають їй свідому самостійність, у тому числі і в таких діях, які вимагають тонких і диференційованих рухів, наприклад маніпулювання з олівцем та пластиліном. Дитина небайдуже відноситься до навколишнього оточення, до свого зовнішнього вигляду. Вона віддає перевагу яскравим, красивим іграшкам, посуду, картинкам, починає орієнтуватися в багатьох словах, які допомагають їй в її практичній діяльності. Всі ці ранні художні прояви могли б і не розвиватися, якби не було систематичного і активного керівництва з боку дорослого.

Отже, до трирічного віку дитина вже накопичує невеликий запас художніх вражень. Це створює можливість починати навчання, що вимагає довільної уваги і дій.

Естетичне виховання в школі починається з молодших класів в процесі вивчення мови, доступних літературних творів, а також на уроках співу, малювання і природознавства. Основний напрям цієї роботи зводиться до практичного ознайомлення дітей з різними видами мистецтва, привчання до їх естетичного сприйняття і простих естетичних думок. В рішенні вказаної задачі велику роль виконують художня підготовка самого вчителя. Йому необхідно володіти умінням красиво писати, виразно і емоційно читати вірші і розповіді, добре проводити уроки співу, володіти навиками музичного і образотворчого мистецтва. Художня підготовка вчителя і його компетентність в різних видах мистецтва не тільки породжують у дітей внутрішню суперечність між наявним і необхідним рівнем їх естетичного розвитку, але і порушують у них потребу в залученні до мистецтва.

Для виховання художнього сприйняття у школярів молодших класів істотне значення має використання прийому порівняння при вивченні будь якого матеріалу, прослуховування музики і розгляді картин спонукає їх до оцінки цих творів, виразу власного відношення до їх достоїнств і недоліків. Постановка простих питань, направлених на з'ясування того, що дітям подобається в тому або іншому творі, яка картина або музична мелодія кращі, загострює їх сприйняття і спонукає до оцінних думок.

У вихованні естетичного сприйняття молодших школярів необхідно широко використовувати заучування напам'ять віршів, пісень, демонстрацію репродукцій картин кращих художників.

Виховна робота по розвитку і зміцненню естетичних потреб, прагнення до сприйняття продовжується і в подальших класах, на вищому рівні.

Формування естетичних уявлень, понять і смаків учнів молодшого шкільного віку, досить складна педагогічна задача. Прості естетичні уявлення і думки формуються вже в початкових класах. Проте основна робота в цьому напрямі здійснюється школярами, володіючими для цього необхідними здібностями до глибшого розуміння мистецтва і розвиненішим відчуттям переживання прекрасного.

Дуже важливо в молодших класах збагатити учнів уявленнями про художні засоби передачі настрою людини, які використовуються в літературі, музиці і образотворчому мистецтві.

У пізнанні художніх засобів зображення дійсності в мистецтві велике значення має осмислення і засвоєння тими, що вчаться таких понять, як композиція твору, його сюжет, художній образ, епітет, метафора, порівняння, мінор і мажор в музиці і ін. Останніми роками в шкільній практиці з метою розвитку естетичних думок і поглиблення естетичних поглядів широко використовують такий методичний прийом, як спонукання учнів до виразу свого відношення до художнього твору, що вивчається. В старших класах практикується написання творів, усне і письмове рецензування творів літератури, музики, театральних постановок, кінофільмів і художніх виставок.

У зв'язку з важливістю естетичного виховання і розвитку у художніх уявлень, понять і думок, що вчаться, велике значення має робота по осмисленню ними того зв'язку, який існує між різними видами мистецтва у відображенні життєвих явищ. От чому на заняттях по літературі необхідно використовувати твори музики і образотворчого мистецтва.

Винятково гострою і невирішеною в шкільній практиці є проблема формування повноцінних художніх смаків учнів молодших класів, уміння відрізняти художні витвори. Це особливо відноситься до музики і образотворчого мистецтва, коли часто учні захоплюються музикою в якій відчувається відсутність гармонії і бездумний модернізм в той час недооцінюючи класичну музику.

2.2 Розкриття естетичних властивостей в учбово-виховному процесі

Основні форми естетичної свідомості опосередковують естетичне відношення, що складається, до природи і коректують його відповідно існуючим соціально – культурним традиціям, проте, залежно від рівня загального розвитку особистості. Крім того, розвиненість естетичного сприйняття, переживання оцінки, смаку, естетичних мотивів і потреб, естетичного ідеалу і їх вищого узагальнення – системи поглядів визначають рівні розвитку естетичного відношення в цілому і до природи зокрема. Їх активізація необхідна як в процесі учбового пізнання, так і під час навчальних та позанавчальних заняттях з тематики «Природа і краса», і в позашкільних формах залучення до природи. Але найбільш доцільна систематична постановка естетичних акцентів в ході вивчення учбової теми на уроках або в процесі ознайомлення учнів з природним об'єктом (явищем), в загальних бесідах, направлених на оцінку естетичних особливостей навколишнього середовища.

Йде осмислення накопичених вражень, оцінок, освоєння знань, починається проста систематизація, аналіз, узагальнення, формування понять і думок про природні явища. На цьому етапі безпосередні емоційно – естетичні оцінки явищ поєднуються з пробудженням інтелектуального, естетично забарвленого відчуття здивування у зв'язку з самим актом пізнання, розкриття таємниць природи. Для учнів немає природи як цілого – вона «розібрана» різними учбовими предметами. І тому у молодших класах учні вже не мають цілісного, емоційного відношення до природи. Тут для формування етично – естетичного відношення до природи, при розширенні діапазону шкільної науки і об'єму знань, що нагромаджуються, необхідне систематичне збагачення уявлень, вражень про естетичні властивості природи.

В молодших школярів важливо будити: здатність оцінити естетичні риси окремого явища або його елементів; смак до оцінки естетичних властивостей даної науки, самого процесу пізнання, учбово-трудових та інших видів діяльності, пов'язаних з природною дійсністю. Треба прагнути до розвитку уявлення про цілісну естетичну картину світу, до естетичних оцінок власної діяльності і відношення до природи.

Педагогічні можливості розкриття краси і цінності природи обумовлені в першу чергу загальними науковими характеристиками природи і її естетичних властивостей, що даються рядом наукових дисциплін (зокрема, філософією, екологією, естетикою, педагогікою та іншими).

Критерій досконалості по відношенню до властивостей об'єкту встановлений в основу естетичної оцінки природних явищ. Стосовно живої природи, цей критерій отримує інші відтінки: оцінка досконалості і розквіту життя в кожній формі і явищі, визнання духовних і матеріальних цінностей природи як найбільшого надбання, скарбу людства. Без ухвалення природи як цінності, всяка діяльність по відношенню до неї, прояв будь-якої потреби носитиме буденний – характер. Важливо попередити виникнення подібного відношення до природи інакше, сформувавшись і закріпившись, воно перейде в переконання і поведінку соціально не прийнятні і навіть загрозливі існуванню конкретних природних об'єктів.

Необхідно сформувати у молодших школярів цілісне, етично – естетичне відношення до природи, направлене на її збереження і збагачення.

Перед вчителями стоїть складна задача – освоїти не тільки особливості естетичних і художніх об'єктів, але так само зміст і ознаки основних естетичних понять, знайти оптимальні прийоми розкриття їх рис для учнів, навчити їх усвідомленому сприйняттю понять. Необхідно підкреслити, що поняття «естетичне» містить в собі «не повсякденність, піднесеність відчуття, що розкриває світ під кутом зору його досконалості».

Проте сьогодні в навчально-виховному процесі ще не одержав послідовного віддзеркалення естетичний зміст тієї або іншої сторони дійсності навчання в шкільному курсі.

Деякі педагоги, керовані естетичним вихованням школярів, не завжди орієнтуються у визначенні основних ознак естетичного.

Таким чином важливо підкреслити моменти визначаючі суть естетичного:

По-перше, при значенні зовнішніх форм явищ дійсності, сприйманих зором, дотиком, слухом людини, оцінка виразності їх обумовлена єдністю сприйнятої органами чуття форми і її внутрішнього (виразного) змісту, призначення;

По-друге, момент безкорисливого споглядання, а так само милування, щоб не тільки пережити задоволення від зустрічі з явищем, що вразило нас, але і зберегти його для інших людей, перешкодити тому, хто готовий знищити його, завдати йому шкоди. Сутність безкорисливого споглядання – в достовірно людському збагненні характеру цього явища, його неповторності, його виразності, в передбаченні його подальшої долі, нарешті, у відчутті відповідальності людини за те, щоб це явище збереглося і могло принести радість пізнання дивовижного іншим людям. Це особливо актуально для нашого часу, коли навіть в природних заповідниках доводитися робити спеціальні маршрути в стороні від достовірно рідкісних і цінних пам'ятників природи, бо їм загрожує небезпека з боку «диких» туристів;

По-третє, слід пояснити, що в поняття «виразність» входять поняття «прекрасне», «красиве» (тобто вчинене, відповідно ідеалу), що складає тільки частину уявлень про естетичне. Найкрасивіша і привабливіша зовні, вибрана зі всього об'єму естетичних багатств природи, охоплює обмежене число явищ і об'єктів. Виразність же включає все різноманіття природи, форм її існування і може торкатися як цілого об'єкту, так і деяких його сторін, проявів, моментів буття, які не є саме «красивими»;

По-четверте, поняття виразності природи дає уявлення про її загальну цінність для пізнання, її впливу на самопочуття людини (як підбадьорюючого, так і пригноблюючого), тобто йдеться і про вплив природи на переживання, поведінку людини, у тому числі і на естетичні і морально – вольові прояви.

Таким чином, розкриваючи молодшим школярам можливості естетичного освоєння природного світу, слід привчати їх уважно вдивлятися в зовнішній вигляд того або іншого явища, оцінювати його особливості, ознаки, форму і колір, відчутні і звукові характеристики, будову, інші особливості, визначати можливість віднесення до них тих або інших естетичних понять, характеризувати естетичну цінність їхнього, значення змісту для духовного самопочуття людини. Цінний так само педагогічний розбір не естетичної поведінки людини по відношенню до даних явищ і об'єктів природного світу. В певному значенні ми можемо говорити про виразність естетичної картини світу і образу кожного природного явища.

2.3 Сприйняття естетичних властивостей природи в навчальній та позанавчальній діяльності молодших школярів

Дослідження, присвячені естетичному вихованню молодших школярів загальноосвітніх шкіл на уроках природничо-наукового циклу, розглядають можливості активізації естетичних емоцій і інтересів учнів для поглиблення їх пізнавальної діяльності, розкривають естетичний зміст науки. Необхідна постійна робота вчителя для підбору, класифікації, аналізу естетичних особливостей певної сторони дійсності, тієї або іншої шкільної дисципліни. Необхідна активізація його власного досвіду естетичних переживань, оцінок, а так само звернення до висловів великих учених про глибокі емоції естетичної дії дійсності в процесі її наукового пізнання. На уроках формуючи в учнів молодшого шкільного віку узагальнено – образне, естетично забарвлене уявлення про характерні властивості тієї або іншої сторони дійсності, вчитель має право називати його естетичною картиною дійсності. Останнє необхідне відрізняти від естетичної картини самої науки, яка може бути доступна учням лише в окремих елементах як багато разів опосередковане аналітичне відображення дійсності. Взаємозв'язані, цілісні уявлення про природу, її еволюцію відображаються в кожній науці, її «прикордонних» зонах. І сам перехід від однієї зони до іншої вимагає не тільки абстрактно – логічного розуміння діалектики переходів природних залежностей, але і наочного уявлення про емоційні, естетичні і етичні оцінки окремих сторін і властивостей природних об'єктів у тих, хто вивчає основи наукової картини світу. І ці оцінки забарвлені здивуванням і захопленням, різноманіттям, грандіозністю, гармонійністю закономірностей явищ і процесів. Все це сприяє формуванню узагальненої естетичної картини світу, її цілісного виразного образу в учнів.

Розвиток естетичного сприйняття можна здійснювати за допомогою ігрової діяльності як з вчителями в навчальний і позанавчальний час так і з батьками у вільний час цим самим збагачуючи сімейні відносини і забезпечуючи цим самим кваліфіковане сімейне виховання. Однак не всі батьки можуть приділити дитині багато уваги і тому основна частина розвитку естетичної свідомості лягає на плечі вчителя. (див. додаток 1).

Задача кожного вчителя – розкрити для школярів в своїй області знання естетичної картини світу і сформувати у кожного дієве гуманістичне етично – естетичне відношення до природи. Рішення цієї задачі передбачає систему прийомів, форм, методів організації виховної дії:

1. систематичний обіг в змісті занять до розкриття естетичних властивостей і естетичного вигляду матеріальних природних явищ, що вивчаються (як вчителем, так і учнями);

2. розширення форм і методів активізації на уроці естетичних оцінок і проявів відносин об'єктів, що вивчається до естетичних властивостей;

3. узагальнюючі заняття, бесіди, лекції, а так само самостійні роботи учнів молодших класів, присвячені сумісному розбору індивідуального відношення, оцінок, думок про естетичні властивості даної сторони дійсності (в завершальному розділі учбової теми) і естетиці її наукового відображення;

4. проведення спільно з викладачами інших дисциплін природничо – наукового, а так само і художньо – гуманітарного циклу уроків, лекцій, конференцій;

5. проведення заходів, що виявляють результати розвитку відношення до природи: конкурсів творів, творчих робіт, зборів, конференцій, класних журналів на всіх ступенях шкільного навчання, проведення диспутів в старших класах і тому подібне;

6. поєднання урочних і позаурочних видів роботи по естетичному освоєнню природи;

7. розвиток і пропаганда самими школярами ідеї захисту природи, її краси і відновлення завданого їй збитку в місцевих умовах, підготовка текстів і щитів, що містять вислови великих людей про природу, проведення ранків, вечорів і т. д.;

8. включення всіх школярів в суспільно – корисну і трудову діяльність.

Висновок

Естетично-виразний ідеал взаємостосунків природи і людини спостерігається у вдосконаленні природи, допомагаючи повніше розкривати її життєві сили. Є такий простий, відомий всім вираз «Квітучий край». Так називають землі, де знання, досвід людей, їх прихильність, їх любов до природи справді творять чудеса.

Природа не може захищати себе від варварського, корисливого, байдуже – пасивного відношення до неї, від ворожих її дій людини і втручання в хід природних процесів, що викликають загибель багатьох рослин і тварин. В етичному суспільстві сформульований закон про охорону природи, який повинен виконуватися кожним громадянином країни. До його виконання підростаюче покоління готується всім змістом і формами нашого життя, особливо умовами єдиного навчально-виховного процесу школи. Повноцінний ефект буде досягнутий, коли естетична свідомість і поведінка стане складовою частиною загальної культури молодої людини.

Перед педагогами, вихователями стоять актуальні завдання вдосконалення форм навчальної та позанавчальної діяльності школярів, направлені на формування культури відносин до природи відповідно до вимог нашого суспільства. Цілісний, всебічний розвиток особистості школяра на всіх вікових етапах включає, зокрема, формування гармонійних взаємостосунків з навколишнім середовищем, правильних ціннісних орієнтацій по відношенню до природи, а також високої активності в поведінці, суспільно корисній праці, творчості. Все це має важливе суспільне значення як в майбутній професійній діяльності випускників школи.

Проблема формування естетичного відношення до природи – лише одна із сторін комплексного виховання культури підростаючого покоління. Але в її рішенні стикаються такі істотні напрями виховної роботи, як формування науково – матеріалістичного світогляду в учбовому процесі, освоєння скарбів національної і світової культури, збагнення багатств рідної природи, оволодіння шляхами їх примноження, творче перетворення природного середовища, природних матеріалів, художньо – естетична діяльність, внесення посильної трудової участі в збереження і підтримку природного середовища. Спільність позицій авторів монографій базується на визнанні необхідної і актуальної задачі – розвивати як важливу якість особистості сучасного школяра естетичне відношення до природи у дітей всіх вікових періодів, в різних формах педагогічно доцільними засобами.

Необхідно поєднувати можливості дії природного змісту учбово – пізнавального процесу і освоєння естетичних властивостей пізнавального матеріалу, естетичну спрямованість сприйняття і освоєння мистецтва, що відображає красу і характерність природних явищ, а так само пізнання людських ідеалів взаємостосунків з природою, значення багатоманітного духовно – практичного заломлення власних реальних контактів з природою і отриманих вражень в подальших заняттях дітей, в їх творчості. Все це – база формування культури відносин до природи як суспільної цінності.

Педагогічно доцільне поєднання естетичної освіти і виховання з впливом мистецтва. Вихованням естетичного бачення природи, творчого відношення до неї будитиме у школярів відчуття відповідальності за збереження кожного її об'єкту і явища як неповторної цінності і тим самим сприятиме збереженню природного середовища.

Етико – естетичне забарвлення мотивів відносин до природи підвищує цінність навколишнього середовища для особистості, тим самим створюючи міцні основи зміцнення дбайливого, гуманного ставлення до живої природи, до всіх природних елементів. Необхідно розвивати відчуття прекрасного, формувати високі естетичні смаки, уміння розуміти і цінувати витвори мистецтва, красу і багатство рідної природи. При цьому естетичне виховання розглядається як найважливіший чинник формування особистості школяра.

Широкі перспективи відкриваються перед педагогами в творчих пошуках шляхів і форм виховання багатогранного відповідального відношення до природи.

Естетичне виховання – важлива частина становлення особистості, розвитку дитини. Розуміння прекрасного, насолода мистецтвом (як предметами, так і процесом творіння) – без цього неможливо уявити собі всебічно розвинену особистість, виховання якої – мета педагогічного процесу.

На всіх етапах свого розвитку дитина осягає навколишній світ і з погляду його краси, естетики. Дуже багато що залежить від того, наскільки на цьому шляху подадуть йому підтримку дорослі.

Учбово-виховні програми дошкільних і шкільних загальноосвітніх установ відводять значне місце предметам, у складі яких дітям пропонується зануритися в світ мистецтва, як споглядаючи, вслухаючись в твори майстрів, так і створюючи самостійно свої творіння.

Винятково важливою і необхідною, як у сфері освіти, так і в сімейному вихованні, є задача навчити школярів вірно оцінювати предмети мистецтва з погляду їх естетичної і культурної цінності.

Список літератури

1. Д.Б. Лихачев. Теория эстетического воспитания школьников. – М., 1989

2. К.В. Гавриловець. Етико-естетическое воспитание школьников. – М. 1996

3. «Загальні питання естетичного виховання в школі» під редакцією В.Н. Шацької. К. // Просвіта. 2000. №4

4. Артеменко Н.М. Природа и эстетическое воспитание школьников: из опыта работы сельских школ. – М., 1978.

5. Буров А. І. Про природу об'єктивності краси. // Питання літератури, 1969. – №3.

6. Буров А.І. Естетика: Проблемы и споры. – М., 1975

7. Вільсон Р. Экологическое освіта в нерозривному зв'язку із загальним вихованням дітей з раннього віку // Граючи, Навчаємося. – 1999. – Вып.1.

8. Волкова А.С. Эстетическое воспитание в процесе изучение географии. – М., 1976

9. Гончарів І.Ф. Действительность и искуство в естетическом воспитании школьников: С опыта работы преподавателя. – М., 1978

10. Зверев І.Д. Экологическое и естетическое создание школьников. – М., // Педагогика, 1984.

11. Палій В.Ф., Щербина В.Ф. Диалектика духовно – практичного освоєння природи. – Львів. 1980.

12. Естетичне виховання школярів. Питання теорії і методики – М.Д. Таборідзе, Д. До. Бусурамвілі, О.Г. Алавидзе і др.; Під ред. М.Д. Таборідзе. – М. // Педагогіка, 1988.

13. Радянський енциклопедичний словник / головний редактор А.М. Прохоров. – М., // Радянська енциклопедія, 1990

14. Ушинський К.Д. Матеріали до 3 тому «Педагогічної антропології». Збір. тв. в 11 т. – М., 1950. – Т. 10,

15. Василенко В.Ф., Задонський Д.В. Міщенко Л.І., Погрібний А.Г. Калинова Cопілка. – К., // Веселка, 1998.

16. Василенко В.Ф., Задонський Д.В. Закувала зозуленька. – К., // Веселка, 1998.

17. Волкова Н.П. Педагогіка. – К., // Академія, 2001.

18. Грицай М.С. Українська народнопоетична творчість. – К., // Вища школа, 1983.

19. Дейч О. Фольклор у вихованні культури поведінки молодших школярів // Початкова школа. – 2000. – №2.

20. Кузьмінський А.І. Омеляненко В.Л. Педагогіка. – К., // Знання – Прес, 2003.

21. Лановик М. Українська усна народна творчість: Підручник. – К., // Знання – Прес, 2001

22. Лемківський М.В., Микитюк О.М. Історія педагогіки. – Харків. 2002.

23. Мангова І.Г. Організація фольклорно-пошукової роботи // Початкова школа. – 1996. _ №6,

24. Орел Л. З народної педагогіки // Початкова школа. – 2001. – №5.

25. Отич О. Українська народно-пісенна творчість // Початкова школа. – 2000. №5.

26. Фіцула М.М. Педагогіка. – К. // Академвидав. 2003.