Зміст

Вступ

Розділ 1

1.1 Мислення як поняття в психології

1.2 Види мислення

1.3 Базові розумові операції

1.4 Форми мислення

Розділ 2

2.1 Рішення розумових задач. Інтелект

2.2 Особа і її інтереси

2.3 Рішення розумових задач

2.4 Індивідуальні якості мислення

2.5 Інтелект

Висновок

Вступ

Мислення - психолого-пізнавальний процес віддзеркалення в свідомості людини складних зв'язків і відношенні між предметами і явищами навколишнього світу. Задача мислення - розкриття відносин між предметами, виявлення зв'язків і відділення їх від випадкових збігів. Мислення оперує поняттями і приймає на себе функції узагальнення і планування. Поняття мислення є вищим пізнавальним процесом, що істотно відрізняє його від інших процесів, що допомагають людині орієнтуватися в навколишньому середовищі; оскільки в даному понятті простежується сукупність всіх пізнавальних процесів. Мислення є процесом, причому складним, що протікає в свідомості людини і можливо без прояву видимих дій.

Відмінність мислення від решти психічних процесів пізнання полягає в тому, що воно завжди пов'язано з активною зміною умов, в яких знаходиться людина. Мислення завжди направлено на рішення якої-небудь задачі. В процесі мислення проводиться цілеспрямоване і доцільне перетворення дійсності. Процес мислення безперервний і протікає протягом всього життя, попутно трансформуючись, у зв'язку з впливами таких чинників як вік, соціальне положення, стабільність середовища незаселеного. Особливість мислення - його опосередкований характер. Те, що людина не може пізнати прямо, безпосередньо, він пізнає побічно, опосередковано: одні властивості через інші, невідоме - через відоме. Мислення розрізняють по видах, протікаючих процесах і операціях. З поняттям мислення нерозривний зв'язано поняття інтелект. Інтелект - загальна здібність до пізнання і рішення проблем без проб і помилок тобто «в думці». Інтелект розглядається як досягнутий до певного віку рівень психічного розвитку, який виявляється в стійкості пізнавальних функцій, а так само в ступені засвоєння умінь і знаний (по сл. Зінченко Мещерякова) .Інтелект як невід’ємна частина мислення його складова частина і у своєму роді узагальнююче поняття.

Розділ 1

1.1 Мислення як поняття в психології

В процесі відчуття і сприйняття людина пізнає оточуючий мир в результаті безпосереднього, плотського його віддзеркалення, саме це поняття потрактує як мислення. Мислення - процес віддзеркалення в свідомості людини реальної дійсності шляхом синтезу і аналізу всіх пізнавальних процесів. На практиці мислення як окремий психічний процес не існує, воно присутнє у всіх пізнавальних процесах: в сприйнятті, увазі, уяві, пам'яті, мові. Мислення це єдиний психічний пізнавальний процес, але він реалізується за допомогою ряду підпроцесів, кожний з яких є самостійним і, в теж час, інтегрований з іншими пізнавальними формами процес. Вищі форми цих процесів обов'язково пов'язані з мисленням, і ступінь його участі визначає рівень їх розвитку. Жодна закономірність не може бути сприйнята безпосередньо органами чуття. Прикладом може служити будь-яка свідома діяльність людини; дивлячись у вікно ми можемо визначити по мокрому даху або калюжам, що був дощ; стоячи на світлофорі чекаємо зелене світло, оскільки усвідомлюємо, що саме цей сигнал служить спонукою до дії. В тому і іншому випадку ми скоюємо розумовий процес, тобто відображаємо істотні зв'язки між явищами зіставляючи факти. Для пізнання недостатньо лише помітити зв'язок між явищами, необхідно встановити, що цей зв'язок є загальною властивістю речей. На цій узагальненій основі людина вирішує конкретні задачі. Мислення дає відповідь на питання, які неможливо одержати шляхом найпростішого плотського віддзеркалення. Завдяки мисленню людина правильно орієнтується в навколишньому світі, використовуючи раніше одержані узагальнення в новій, конкретній обстановці. Діяльність людини розумна завдяки знанню законів, взаємозв'язків об'єктивної дійсності. Основною задачею з якою починається розумовий процес є постановка задачі і визначення шляхів її рішення. Для того, щоб в результаті розумового процесу дозволити задачу, потрібно прийти до більш адекватного пізнання. До такого все більш адекватному пізнанню свого предмету і дозволу задачі, що стоїть перед ним, мислення йде за допомогою багатоманітних операцій, що становлять різні взаємозв'язані і один в одного перехідні сторони процесу мислення.

Встановлення загальних взаємозв'язків, узагальнення властивостей однорідної групи явищ, розуміння єства конкретного явища як різновиди певного класу явищ - таке єство людського мислення. У визначення мислення частіше всього включають наступні ознаки:

1. Психічний процес, який забезпечує орієнтування суб'єкта в міжнаочних зв'язках і відносинах, шляхом дії предметами один на одного, шляхом використовування гарматних засобів і засобів вимірювання, шляхом включення в організацію мислення знаків і символів.

2.Процес, що початково виникає на основі практичних дій і безпосередньо - плотського пізнання.

3.Процес, у міру свого розвитку що виходить за межі практичних дій.

4.Процес, результатом якого є узагальнене віддзеркалення дійсності на основі міжнаочних зв'язків і відносин.

5.Процес, що завжди протікає з опорою на наявні знання.

6.Виходить з живого споглядання, але не зводиться до нього.

7. Процес, пов'язаний з практичною діяльністю людини.

Всі вищезгадані пункти безпосередньо зв'язані і більш зрозуміло потрактують при розгляді таких структурних одиниць як види мислення.

1.2 Види мислення

1.Теоретичне - пізнання законів і правил. Користуючись цим видом мислення людина в процесі рішення задачі звертається до понять, готовим знанням, одержаним іншими людьми, як правило самого не маючи досвіду в рішенні даної задачі.

2.Практичне - розробка засобів до рішення, постановка мети, створення плану, схеми послідовності дій. Матеріалом, який використовує людина при практичному мисленні, є не поняття, думки і висновки, а образи. Вони витягуються з пам'яті або творчо відтворюються уявою. В ході рішення розумових задач відповідні образи в думках перетворяться так, щоб людина в результаті маніпулювання ними змогла безпосередньо угледіти рішення задачі, що цікавить його.

3.Наочно-дієве - основною задачею цього вигляду є сприйняття предметів і перетворення їх в реальній дійсності, правильні дії з даними предметами направлені на рішення задачі. Результатом є створення якого-небудь матеріального продукту. При дії предметів один на одного в ході маніпулятивної активності людина спирається на ряд універсальних операцій: практичного аналізу предметів і явищ (пізнання і використовування фізичних якостей предметів); практичного синтезу (при перенесенні навиків). Таке мислення обмежено індивідуальним сенсомоторним досвідом і рамками ситуацій в яких воно формується і протікає.

4.Наочно-образне - при протіканні цього виду мислення, людина прив'язана до дійсності, використовує конкретні образи для вирішення виниклої ситуації, а самі необхідні для мислення образи представлені в його короткочасній і оперативній пам'яті. Характерно для прояву в сьогохвилинних ситуаціях, безпосередньо в реальності, якій знаходиться людина в даний проміжок часу.

5.Словесно-логічне - це вид мислення опосередкований знаками, з яких безпосередньо складаються поняття. словесно-логічне мислення здійснюється шляхом умоглядного логічного зв'язку конкретних предметів, об'єктів, процесів і явищ із звуками, з мовними звуками, із словами і словосполученнями, з поняттями, вираженими в мові у вигляді слів і знаків, і позначаючими дані предмети і об'єкти. Тут доречно помітити, що мислення об'єктивно пов'язано не тільки з уявою, пам'яттю, сприйняттям, але і з мовою, в якій мислення реалізується і за допомогою якої воно здійснюється. Направлено в основному на знаходження загальних закономірностей в природі і людському суспільстві. При такому виді мислення важливо зрозуміти різницю, вона полягає в тому, що людина сприймає не образ, а буквене віддзеркалення або відбувається звуковий контакт (мова); на основі даних видів сприйняття людина зіставляє одержану інформацію в образ, або координує свої подальші дії для вирішення задачі.

В психології існує різна класифікація видів мислення, тому розглянемо ще декілька видів або як їх класифікують «основоположні типи» мислення.

Класифікації мислення можуть бути сформульовані у вигляді ряду закономірностей розумового процесу.

- основна функція процесів мислення - орієнтування суб'єкта в навколишньому світі за допомогою встановлення міжнаочних зв'язків і відносин, на основі різних засобів і способів.

- процеси встановлення зв'язків і відносин протікають на декількох взаємозв'язаних рівнях заснованих на логічних зіставленнях наочно-образного, словесно-логічного, наочно-образного або наочно-дієвого мислення.

- на кожному рівні мислення встановлення міжнаочних зв'язків і відносин реалізується за допомогою ряду універсальних взаємозв'язаних оборотних операцій: аналізу і синтезу; узагальнення і конкретизації. Такі операції можуть об'єднуватися у функціональні схеми, психологічні механізми, що забезпечують виконання розумових дій при рішенні різних задач. Характеристика цих операцій приведена нижче.

1.3 Базові розумові операції

Розумова діяльність людини є рішенням різноманітних розумових задач, направлених на розкриття єства чого-небудь. Розумова операція - це один із способів розумової діяльності, за допомогою якого людина вирішує розумові задачі.

Аналіз - уявне розділення предметів, предметів або ситуацій для виділення складових; уявне виділення з цілого його сторін, дій, відносин. Слід помітити, що для спонуки даної операції можливе як розділення початкового поняття на частини, так і висхідним матеріалом може бути частина якого-небудь поняття, скоюючи розумові операції над якою можна придти до рішення задачі.

Синтез - зворотна аналізу операція, при якому відбувається відновлення цілого, знаходження зв'язків і закономірностей, об'єднання частин, властивостей, дій, відносин в одне ціле.

Аналіз і синтез в мисленні взаємозв'язані. Ці операції сформувалися в практичній діяльності людини. В трудовій діяльності люди постійно взаємодіють з предметами і явищами. Практичне освоєння їх і привело до формування розумових операцій аналізу і синтезу. Аналіз і синтез як правило виступають в єдності, одне без іншого не можливо за визначенням. Саме такі закономірності класифікують мислення як найскладніший процес пізнання, який протікає несвідомо, спонукає ситуаціями і залежить від таких аспектів як: генетична інформація і філософія світогляду людини.

Абстракція - це процес уявного відвернення від деяких ознак, сторін конкретного, виділення якої-небудь одиничної ознаки. Це виділення якої-небудь сторони або аспекту явища, які насправді як самостійні не існують. Здійснюється на основі операцій аналізу, синтезу і порівняння. Результатом цієї операції нерідко виступає формування понять.

Узагальнення або генералізація - це відкидання одиничних ознак, при збереженні загальних, з розкриттям істотних зв'язків. Відбувається скріплення з класом предметів і явищ, дозволяє оперувати не окремими предметами, а їх певними класами; фіксувати способи досягнення цілей; замінювати знання безлічі випадків знанням одного принципу.

1.4 Форми мислення

Пізнання реальності, і об'єктивне її віддзеркалення, це складний багаторівневий процес, однією із структурних одиниць якого є поняття. Результати пізнавальної діяльності людей фіксують у формі понять. Пізнати предмет - значить, розкрити його єство.

Поняття - є віддзеркалення істотних ознак і властивостей предметів і явищ. При цьому - унікальні характеристики кожного явища збираються воєдино, синтезуються. Щоб цей процес зрозуміти, відобразити, потрібно всесторонньо вивчити предмет, встановити його зв'язки з іншими предметами. Поняття про предмет виникає на основі багатьох думок і висновків про нього. Утворення понять - результат тривалої, складної і активної розумової, комунікативної і практичної діяльності людей, процесу їх мислення. Поняття - засвоєна кінцева характеристика, навіть абстрактна або узагальнена. При виникненні нового поняття відбувається його засвоєння. Засвоїти поняття - це значить усвідомити його зміст, уміти виділяти істотні ознаки, точно знати його межі (об'їм), його місце серед інших понять з тим, щоб не плутати з схожими поняттями; уміти користуватися даним поняттям в пізнавальній і практичній діяльності.

Ще однією формою мислення прийнято називати висновок. Висновок - виведення суб'єктивне нової думки з вже відомих думок, що є на даний момент в суспільно-історичному досвіді людства і особистому практичному досвіді суб'єкта розумової діяльності. Висновок як форма отримання знання можливий тільки при дотриманні законів логіки. Висновки індуктивні, дедуктивні і аналогічно.

Думка - це форма мислення, що відображає об'єкти дійсності в їх зв'язках і відносинах. Кожна думка є окрема думка про що-небудь. Думки утворюються двома основними способами:

. безпосередньо, коли в них виражають те, що сприймається;

. опосередкований - шляхом висновків або міркувань. Думки можуть бути:

. істинними;

. помилковими;

. загальними;

. приватними;

. одиничними.

Послідовний логічний зв'язок декількох думок, необхідний для того, щоб вирішити яку-небудь розумову задачу, зрозуміти що-небудь, знайти відповідь на питання, називається міркуванням.

Міркування - має практичний сенс лише тоді, коли воно приводить до певного висновку, висновку. Висновок і буде відповіддю на питання, підсумком пошуків думки. Міркування, в якому думка рухається у зворотному напрямі, називають дедукцією, а висновок - дедуктивним. Дедукція є виведення окремого випадку із загального положення, перехід думки від загального до менш загального, до приватного або одиничного. При дедуктивному міркуванні ми, знаючи загальне положення, правило або закон, робимо висновок про окремі випадки, хоча їх спеціально і не вивчали.

Розділ 2

2.1 Рішення розумових задач. Інтелект

Пізнаючи мир, людина узагальнює результати плотського досвіду, відображає загальні властивості речей. Для пізнання навколишнього світу недостатньо лише помітити зв'язок між явищами, необхідно встановити, що цей зв'язок є загальною властивістю речей. На цій узагальненій основі людина вирішує конкретні пізнавальні задачі. Завдяки мисленню людина правильно орієнтується в навколишньому світі, використовуючи раніше одержані узагальнення в новій, конкретній обстановці. Діяльність людини розумна завдяки знанню законів, взаємозв'язків об'єктивної дійсності. В мисленні встановлюється відношення умов діяльності до її мети, здійснюється перенесення знань з однієї ситуації в іншу, перетворення даної ситуації у відповідну узагальнену схему. Встановлення загальних властивостей, виділення узагальненого критерію оцінки, перенесення ознак однієї групи на іншу - це і є основна функція мислення. Але мислення, виходячи за межі відчуттів і сприйняття, завжди залишається нерозривний пов'язаним з плотським віддзеркаленням дійсності. Узагальнення формуються на основі сприйняття одиничних об'єктів, а їх істинність перевіряється практикою. Кожна людина трактує поняття з своєї точки зору, спирається на особисті забобони і стереотипи, що встояли, але в той же час всі розуміють один одного і знаходять компроміс. В процесі генезису людині необхідне постійне спілкування і свобода ухвалення рішень, при цьому кожний враховує свою точку зору і застосовує свій оцінний критерій, але проте, розуміє неможливість свого існування без урахування загальноприйнятих норм, понять і ідеалів.

На наш погляд на процеси мислення кожного індивіда в новому часі впливають такі аспекти повсякденного життя і стереотипи, що історично склалися, як:

Національні традиції і ментальність.

Цей критерій діє на рівні історично закладених принципів, сформованих в таких науках як: історія, політологія, релігія.

Суспільно-політичні норми.

Даний критерій продиктований існуючим політичним устроєм, ідеологією і спрямованістю до розвитку. Слід врахувати, що критерій залежить від форми правління в державі, і його лідерів. Мислення соціально обумовлено, воно виникає лише в суспільних

умовах існування людини, воно засновано на знаннях, тобто на

суспільно-історичному досвіді людства. В процесі історичного розвитку розумові дії сталі підкорятися певним логічним правилам; постійно повторюючись і перевіряючись на практиці, ці правила закріплювалися в свідомості людини і придбали для нього аксіоматичний характер.

Два вищезгадані пункти більш широко розкривають окремі науки - політологія, соціальна психологія.

Особові потреби і інтереси кожного.

Самий узагальнений критерій, певне трактування дати неможливо, оскільки неможливо врахувати інтереси кожного в конкретній ситуації.

Таким чином, процес мислення, так чи інакше, пов'язаний з операціями аналізу і синтезу. Людина виділяє для себе які-небудь риси або узагальнює одержану інформацію відповідно до вищепереліченої класифікації.

Психологія в класичному її розумінні розглядає особовий критерій, оскільки він найбільш пов'язаний з конкретними, орієнтованими на даний суб'єкт потребами, що виникають незалежно і різносторонньо, відповідно до ситуації.

2.2 Особа і її інтереси

На питання, що таке особа, психологи відповідають по-різному. Кожне з визначень особи, що є в літературі, заслуговує того, щоб врахувати його у пошуках глобального визначення особи. Розглянемо декілька визначень. Для більшої ефективності візьмемо визначення з різних сфер психології.

1. Особа - особлива якість людини, що придбавалася їм в соціально-культурному середовищі в процесі спільної діяльності і спілкування.

2. Особа - це автономна (певною мірою незалежний від суспільства) людина, що уміє володарювати собою, володіючий самосвідомістю, має активну життєву позицію, свій погляд на речі.

3. Особа - це людина, узята в системі таких його психологічних характеристик, які соціально обумовлені, виявляються в суспільних за природою зв'язках і відносинах, є стійкими, визначають етичні вчинки людини, що мають істотне значення для нього самого і оточуючих.

Всі вищеперелічені визначення характеризують особу з різних сторін, що дозволяє сформувати конкретне поняття для кожного. При формуванні поняття особа, необхідно враховувати основний параметр: особа кожної людини наділює тільки їй властивим поєднанням психічних рис і особливостей, що становлять своєрідність кожної людини, його несхожість на інших людей. Така своєрідність психіки і особи індивіда, їх неповторність називається індивідуальністю.

В нашому випадку, при трактуванні процесу мислення поняття особа є невід’ємним. Кожний з нас індивідуальний і хороший по-своєму, розумовий процес протікає в кожному з нас автономно і орієнтований на потреби і реальні можливості.

2.3 Рішення розумових задач

Розумова діяльність людини виявляється в розумінні об'єктів мислення і в рішенні на цій основі різноманітних розумових задач. Мислення носить цілеспрямований характер і необхідне лише в тих ситуаціях, де виникає нова мета, а старі колишні засоби вже недостатні для її досягнення. Такі ситуації називаються проблемними.

Проблемна ситуація - це невизначена ситуація, яка вимушує шукати нові рішення.

Проблемні ситуації виникають протягом всього життя кожного, і рішення приходить по-різному. Велику роль грає ситуація вимагаюча рішення. Вона може бути пов'язана з повсякденним життям, робочою діяльністю, орієнтована на сімейну сферу кожного суб'єкта. Від цих параметрів залежить швидкість ухвалення рішення. Слід враховувати таке поняття як розуміння, оскільки воно є однією з основних фаз при протіканні процесу мислення. Розуміння - процес проникнення думки в єство чого-небудь. Об'єктом розуміння може бути будь-який предмет, явище, факт, ситуація, дія, мова людей, твір літератури і мистецтва, наукова теорія і т.д. Розуміння може бути включено в процес сприйняття об'єкту і виражатися в пізнаванні, усвідомленні його, воно може здійснюватися і зовні сприйняття. Розуміння є обов'язковою умовою рішення розумових задач. Всякий розумовий процес є актом, направленим на дозвіл певної задачі, постановка якої включає мету і умови. Мислення починається з проблемної ситуації, потреби зрозуміти. При цьому дозвіл задачі є природним завершенням розумового процесу, а припинення його при недосягнутій меті буде сприйнято суб'єктом як зрив або невдача. З динамікою розумового процесу пов'язано емоційне самопочуття суб'єкта, напружене на початку і задоволене в кінці.

Діючи, людина вирішує різноманітні задачі. Задача є ситуацією, яка визначає дію людини, що задовольняє потребу шляхом зміни цієї ситуації. Єство задачі полягає в досягненні мети. Складні задачі людина вирішує у декілька етапів. Усвідомивши мету, питання, виниклу потребу, він потім аналізує умови задачі, складає план дій і діє. Одні задачі людина вирішує безпосередньо, шляхом виконання звичних практичних і розумових дій, інші задачі вирішує опосередкований, шляхом придбання знань, необхідних для аналізу умов задачі. Задачі останнього типу називаються розумовими. Рішення розумових задач проходить декілька етапів.

Перший етап - усвідомлення питання задачі і прагнення знайти на нього відповідь. Без питання немає задачі, немає взагалі діяльності мислення. Перша ознака мислячої людини - уміння побачити проблему там, де вона є. Виникнення питань (що характерне у дітей) є ознака роботи думки, що розвивається. Людина бачить тим більше проблем, чим більше круг його знань. Таким чином, мислення припускає наявність якихось початкових знань.

Другий етап рішення розумових задач - це аналіз умов задачі. Не знаючи умов, не можна вирішити жодної задачі, ні практичної, ні розумової. Від усвідомлення проблеми думка переходить до її дозволу. Рішення задачі здійснюється різними способами. Є особливі задачі (задачі наочно-дієвого і сенсомоторного інтелекту), для вирішення яких достатньо лише по-новому співвіднести початкові дані і переосмислити ситуацію. (Представники гештальтпсихології помилково намагалися звести до такої схеми рішення всіх задач.)

Третій етап рішення розумової задачі - саме рішення. Процес рішення здійснюється за допомогою різних розумових дій з використанням логічних операцій. Розумові дії утворюють певну систему, послідовно змінюючи один одного.

Останнім етапом рішення розумових задач є перевірка правильності рішення. Перевірка правильності рішення дисциплінує розумову діяльність, дозволяє осмислити кожний крок її, знайти непомічені помилки і виправити їх.

Уміння вирішувати розумові задачі характеризує розум людини, особливо, якщо людина може вирішувати їх самостійно і найбільш економними способами. Отже, ми з'ясували, що в перебігу всього життя вирішуємо задачі різної складності, але чому кожний мислить по-різному і рішення однієї задачі може бути досягнуте різними способами і мати різний часовий поріг у декількох чоловік.

Мисленню конкретної людини властиві індивідуальні особливості. Ці особливості у різних людей виявляються, перш за все, в тому, що у них по-різному складається співвідношення взаимодоповнюючих видів і форм розумової діяльності. Виділяють три типи розумових дій, характерних для процесу рішення задач.

1.Орієнтовні дії - починаються з аналізу умов, на основі якого виникає головний елемент розумового процесу, - гіпотеза. Вона виникає на основі одержаної інформації, аналізу умов і сприяє подальшому пошуку, направляє рух думки, у результаті переходить в план рішення. Усвідомлення гіпотези породжує потребу в перевірці, коли закінчується перевірка розумовий процес переходить до остаточної фази - думки з даного питання.

2.Виконавчі дії - зводяться в основному до вибору прийомів рішення задачі. Відбувається розрахунок різних дій необхідних для вирішення задачі і відсівання неактуальних або нелогічних одиниць дії.

3.Знаходження відповіді - полягає в звірці рішення з початковими умовами задачі. Якщо в результаті звірення результат узгоджується з початковими умовами, процес припиняється.

2.4 Індивідуальні якості мислення

Приведемо приклад декількох індивідуальних якостей властивих кожній людині.

Самостійність мислення - уміння побачити і поставити нове питання або проблему, а потім вирішити його власними силами. Творчий характер мислення виразно виражається саме в такій самостійності. Цими якостями наділюють люди творчих професій. Виразно простежується при суто індивідуальних видах діяльності.

Гнучкість мислення - здатність змінювати аспекти розгляду предметів, явищ, їх властивостей і відносин, уміння змінити намічений шлях рішення задачі, якщо він не задовольняє умовам, що змінилися . Це здатність розуміти і усвідомлювати що будь-яка задача має безліч шляхів рішення. Здатність трансформувати початкові дані і використовувати їх відносність. З розвитком інтелектуальної діяльності варіативність, пластичність поведінки істотно збільшується, придбаваючи як би нове вимірювання. Істотно змінюється співвідношення між послідовними - попередніми і подальшими - актами поведінки і разом з тим і співвідношення акту поведінки і ситуації, в якій він скоюється.

Інертність мислення - якість мислення, що виявляється в схильності до шаблона, до звичних ходів думки, в трудності перемикання від однієї системи дій до іншої.

Темп розвитку розумових процесів - мінімальне число вправ, необхідних для узагальнення принципу рішення. Ця якість включає поняття швидкості мислення, тобто швидкість протікання розумових процесів. Від цієї якості прямо-пропорційний залежить час, що затрачує на рішення задачі і ефективність самого процесу мислення. Властиво людям, що мають динамічний спосіб життя і рід діяльності.

Економічність мислення - число логічних ходів (міркувань), за допомогою яких засвоюється нова закономірність. Це здатність відсікання зайвих дій і думок, необхідних для вирішення задачі або ухвалення рішення.

Широта розуму - уміння охопити широкий круг питань в різних областях знаннях і практиці. Даний критерій має на увазі під собою поняття кругозору людини, здатність застосовувати знання з різних областей.

Глибина мислення - уміння вникати в єство, розкривати причини явищ, передбачати наслідки; виявляється в ступені істотності ознак, які людина може абстрагувати при оволодінні новим матеріалом, і в рівні їх узагальненості.

Послідовність мислення - уміння дотримувати строгий логічний порядок в розгляді того або іншого питання.

Критичність мислення - якість мислення, що дозволяє здійснювати строгу оцінку результатів розумової діяльності, знаходити в них сильні і слабкі сторони, доводити істинність положень, що висуваються. Критичність - ознака зрілого розуму. некритичний розум легко приймає будь-який збіг за пояснення, перше рішення, що підвернулося, за остаточне.

Стійкість мислення - якість мислення, що виявляється в орієнтації на сукупність виділених раніше значущих ознак, на вужі відомі закономірності. Це є здатністю зіставити дану ситуацію з вже відомими по теорії або практиці.

Всі вказані якості індивідуальні, змінюються з віком, піддаються корекції. Ці індивідуальні особливості мислення необхідно спеціально враховувати, щоб правильно оцінити розумові здібності і знання.

2.5 Інтелект

Сукупність всіх критеріїв оцінки розумового процесу породжує таке поняття як інтелект. Розглянемо деякі визначення інтелекту.

1)Інтелект - загальна здібність до пізнання і рішення проблем, визначальна успішність будь-якої діяльності і лежача в основі інших здібностей.

2)Інтелект - досягнутий до певного віку рівень психічного розвитку, який виявляється в сформованості пізнавальних функцій, а також в ступені засвоєння умінь і знань.

Виходячи з цих визначень, зробимо висновок, що інтелект є поняттям, що узагальнює мислення і всі пізнавальні процеси. Поняття є абстрактним і неможливо судити про інтелектуальні здібності людини по конкретній діяльності або ситуації. Необхідно узяти в увагу певний період життєдіяльності людини, яка включає: ситуації, дії, сфери життєдіяльності. Інтелект пов'язаний з поняттям розумового розвитку.

Під розумовим розвитком розуміється сукупність як знань, умінь, так і розумових дій, що сформувалися в процесі придбання цих умінь і знань. Самою загальною характеристикою рівня розумового розвитку є підготовленість функціонування мислення в межах вікового соціально-психологічного нормативу (СПН). Тобто рівень розумового розвитку повинен відображати найтиповіші, загальні, характерні для даного соціуму особливості розумової діяльності, що стосуються як об'єму і якості знань і умінь, так і запасу певних розумових дій.

Інтелект розглядається в психології як: система психологічних механізмів, які обумовлюється можливість побудови "усередині" індивіда суб'єктивної картини відбувається. Інтелект, як поняття дуже обширне і вимагає окремого тлумачення з погляду інтелектуальної психології.

Процес формування розумових дій, по П.Я. Гальперіну.

1. Ознайомлення з складом майбутньої дії в практичному плані, а також з вимогами, яким воно повинне відповідати. Є орієнтовною основою майбутньої дії.

2. Виконання заданої дії в зовнішній формі в практичному плані з реальними предметами або їх замінниками. Освоєння цієї зовнішньої дії йде по всіх основних параметрах з певним типом орієнтування в кожному.

3. Виконання дії без безпосередньої опори на зовнішні предмети або їх замінники. Перенесення дії із зовнішнього плану в план гучної мови. Мова - суб'єктивне уявлення про дію у вигляді мови. Є як би безпредметним виконанням дії.

4. Перенесення мовної дії у внутрішній план. Особливістю внутрішньої мови є її стислість, конспективність, згорненість. Але при виникненні розумових утруднень внутрішня мова приймає розгорнену форму і нерідко переходить в шепітну або гучну мову. Це дозволяє краще аналізувати і закріплювати абстрактний мовний матеріал: формулювання, умови задач і т.п.

Мова є засобом абстрагування, відвернення істотних ознак предметів, засобом фіксації і зберігання знань, засобом передачі знань іншим людям. Тільки завдяки мові суспільно-історичний досвід всього людства стає надбанням окремого індивідуума. Знаряддям мислення є значення слова.

5. Виконання дії в плані внутрішньої мови з відповідними його перетвореннями і скороченнями, з відходом дії, його процесу і деталей виконання з сфери свідомого контролю і переходом на рівень інтелектуальних умінь і навиків.

Висновок

Таким чином процес мислення є самостійним і генеральним по функціях, в перебігу всієї життєдіяльності людини. Мислення вимагає досконального розгляду при педагогічній і керівній діяльності. Мислення є направляючою функцією поведінки людини, що відображає істинну картину миру даного суб'єкта. При педагогічній діяльності слід брати до уваги вікову психологію. При керівній діяльності, слід брати до уваги індивідуальність кожної людини і в теж час відповідність нормам даного підприємства. Якості мислення у всіх розвинені по-різному, але не слід відступати від традицій і норм поведінки, що склалися. Науково-технічна революція постійно змінює структуру сучасної свідомості, спрощуючи розумові операції і представляючи на загальний розгляд нові гіпотези. Сукупність всього перерахованого відкриває нові інтелектуальні сфери діяльності для пізнання миру і дослідження можливостей людської свідомості.

Список літератури

1.Психологія. Немов Р. З.вид. "Валдос" 2003г.

2.Психологічні механізми мислення людини. Маланов С.В. - "Московський психолого-соціальний інститут." 2003г.

3.Загальна психологія. Маклаков А.Г.-. "Пітер" 2006г.

4.Психологія і педагогіка в питаннях і відповідях. Петерс В.А. - "Проспект " 2004г.