Сюжетний ланцюг з вірша помогите!!!

Наталья в категроии Разное, вопрос открыт 06.04.2017 в 04:45

На верхів’ї Скель Червоних,

Скель Великого Нагір’я,

Там стояв Життя Владика,

Гітчі-Маніто могутній,

І з верхів’я Скель Червоних

Він до себе звав народи,

Звідусіль людей скликав він. (...)

Від червоного бескета

Одломив рукою камінь

І зліпив із нього люльку,

І оздобив візерунком.

А над річкою він вирвав

Очеретяну стеблину

І цибух1 зробив для люльки.

І червоною корою

Із лози набив він люльку,

І дихнув на ліс зелений.

І від подиху у лісі

Загойдались раптом віти

І, зустрівшись, зайнялися,

І на горах, на високих,

Запалив їм Люльку Згоди

Гітчі-Маніто могутній

На ознаку, що на раду

Всі народи він скликає. (...)

З лісової Тоскалузи,

Від Скелястих Гір далеких,

Від озер Країни Снігу —

Звідусіль усі народи

Дим угледіли на небі,

Дим, що йшов із Люльки Згоди. (...)

По річках, лугах збігались

І збиралися народи:

Йшли Чоктоси і Команчі,

Йшли Гурони і Мендени,

Делавери і Могоки,

Йшли Шошони і Омоги,
Пони йшли і Чорноноги,

Оджибвеї і Дакоти1

До Великого Нагір’я

Перед світлі божі очі.

В зброї всі, в яскравих фарбах,

Як дерева в час осінній,

Наче небо на світанні,

Всі зійшлись вони в долині

З ворожнечею у душах.

В їх очах — смертельний виклик,

В їх серцях — звіряча лютість,

Вікове бажання помсти —

Заповіт страшний від предків.

Але тихо і ласкаво

Подивився милосердний,

Гітчі-Маніто могутній,

Наче батько, подивився

На дитячу ворожнечу

І простяг над ними руку,

Тінь руки простяг над ними,

Щоб серця їх заспокоїть,

Втихомирити їх душі.

І ясний величний голос,

Як потік, що з гір несеться,

Як потік, що пада в прірву,

Пролунав до всіх народів:

«Діти! Слухайте уважно

Мудре слово і пораду,

Що вам скаже, нерозумним,

Той, хто дав життя всім людям. (...)

Я стомивсь від ваших сварок,

Від незгод і суперечок,

Від кривавих війн народів,

Молитов про помсту люту.

Ваша сила тільки в згоді,

А безсилля — в ворожнечі!

Помиріться ж, мої діти,

Будьте друзями, братами!
Окуніться ж ви в джерело,

Що сріблиться перед вами,

Змийте фарби, фарби бою,

Змийте з тіла плями крові,

Закопайте свою зброю,

Люльки висічіть з каміння,

Очерету наламайте,

Цибухи зробіть із нього

І, оздобивши їх пір’ям,

Запаліть люльки на згоду,

І живіть віки братами!»

Так сказав Життя Владика.

І покидали на землю

Вояки ганебну зброю,

Поскидали всі убрання

Із оленячої шкури

І до берега побігли

Змити фарби — плями бою;

Від слідів Творця лилася

Річка хвилею ясною,

Обмивала фарби бою,

І, обмивши, багряніла,

І збігала вниз червона,

Мовби змішана із кров’ю.

Змивши фарби, плями бою,

Вояки на берег вийшли

І у землю закопали

Свої палиці і зброю.

І дітей своїх Владика,

Гітчі-Маніто могутній,

Стрів усмішкою ясною.

Із червоного каміння

Всі зробили мовчки люльки,

Очерету наламали,

Цибухи зробили з нього,

І оздобили їх пір’ям... (...)

І у дверях світлих неба

Гітчі-Маніто сховався,

Оповитий білим димом,

Білим димом Люльки Згоди.