ПРИДУМАТЬ ПРОДОЛЖЕНИЕ ПОСЛЕ "ДИВО", НА УКРАИНСКОМ

Цыганова Юлия Александровна в категроии Литература, вопрос открыт 25.09.2017 в 18:20

Ликера тут росте, інших місць вона не знає. Від бабуні й діда відає, що за тутешніми горами є інші гори, а там десь – рівнини. Там теж живуть люди, ростуть дівчатка, хлопчики. Там не кичери, а села, міста з багатьма хатами, з довгими вулицями. Все те далеко, а тут – гори, і всі кажуть на них – Карпати. Малою Ликера думала, чи не від діда Карпа вони так звуться. Мабуть, вони прадавні, як і дід Карпо. Файно в горах! Довкола смереки, ліщини, буки аж до самого Черемоша, а на горах – кичери, нижче – плаї й полонини
Шість ґаздівств на горі і жменя людських життів. Одне небо над головами, одні гори. Ті гори – як думки про Олексу Довбуша, як казки про дивного Чугайстра…
Ликера йшла стрімким боком гори. Тут і дикі бджоли, і суниці, якими ведмеді люблять поласувати. Згадувала, як неня їй, малій, розповідала про волохатого вуйка, що може перекидатися і на лиса, і на зайця, навіть на доброго Чугайстра. Той Чугайстер має довгі лляні вуса, він приходить вечорами малюкам казки розказувати, приносить лісові горішки.
Ликера глипнула на смереки і побачила… вуйка. Він стояв на задніх лапах і дивився на неї, цей ґазда високих гір. Ликера здригнулась і спинилась собі. А вуйко ні на кого не перекинувся. Тікати було нікуди, бо за нею урвище, а перед нею він. А може, це Чугайстер?
Ні, це справжній вуйко. Зараз стане на передні лапи, кинеться на неї. Прощайся, Ликеро, зі світом! Ні, стоїть ведмедисько, дивиться на неї, не змигне… Силкувалася й вона заговорити, проказати «Отченаш», але вмить згадала, що дідо дали їй у руки топірець.
Стояли, дивилися одне на одного… І раптом – диво…