Які особливості буденного життя українських міщан, мешканців Львова другої половини 16 ст., засвідчують джерела?

[email protected] в категроии История, вопрос открыт 03.11.2017 в 00:58

1. З привілею короля Сигізмунда Августа 1572 р.: «...Хочемо та постановляємо, щоб українці нарівні з іншими міщанами та перед міщанами поляками римської віри вживали всіх прав, привілеїв, вільностей, прерогатив та імунітетів, наданих місту Львову з різних нагод і різними способами найяснішими нашими попередниками королями Польщі, князями Русі та всіма іншими володарями і достойниками, і користувалися ними без будь-яких винятків.

Священики їхні церкви грецького обряду, які тепер живуть і будуть у майбутньому, повинні бути вільними та звільнені від будь-яких податків, якої б назви вони не були, - як від грошових, так і від будь-яких інших, належних львівській раєцькій колегії. Ці ж священики грецького обряду не будуть зобов’язані підлягати та підкорятися іншій юрисдикції та зверхності, тільки львівському владиці. Усім згаданим українцям грецького обряду надається львівське міське право. Також на уряди бурмистрів, лавників та інші префектури у цьому місті можна та треба нашому теперішньому й майбутньому старості обирати та призначати [українців], скільки разів би відбувалися вибори райців; своїх синів [українці] можуть та мають право давати та посилати для навчання вільних мистецтв до початкових шкіл, гімназій та вищих шкіл, які існують як у нашому місті, так і будь-де в королівстві та в наших володіннях; вони можуть вивчати будь-які, без винятку, цехові ремесла та в них працювати, навчати товаришів та учнів будь-якого ремесла, засновувати цехи та ремісничі братства і, згідно із звичаєм, бути у них старшими і сеньйорами, а майстри будь-яких польських ремесел зобов’язані приймати та допускати українців до цього роду ремесла та цехів. Вільно також їм українцям будь-якого роду товарами, як би вони не називалися, у всьому Польському Королівстві, Великому князівстві Литовському та на Волині, в Києві, на Підляшші та в інших наших володіннях продавати сукно та будь-які інші купецькі та крамарські товари; вільно їм у приватних будинках, так і на будь-яких публічних місцях завжди та в будь-яку пору виставляти на продаж вина, виготовляти мед, пиво та будь-які інші напої іншого роду та шинкувати ними в такий спосіб та таким чином, як це роблять польські міщани».

2. Зі скарги Львівського Успенського братства (січень 1593 р.): «...Насамперед змушувала рада м. Львова великим насильством нас, осілих міщан, наших дітей і нашу челядь, до послуху папського костьолу, до свят нового календаря, мордуючи в’язницями й караючи штрафами. Вранці, в день св. Маргарити, пославши своїх міських слуг, насильно виволокли й вкинули до темної в’язниці у вежі під ратушею Василя, учня сідляра Юрія Рогатинця, а також челядників, кушніра Юська, кушнірчика Івана та учня Іванка. Майстри й челядники прийшли до пана бурмистра, питаючи, з якої причини їх слуг з дому похапали під час їхньої відсутності. На це пан бурмистр відповів: “Причина та, що ви не святкуєте наших свят, не буваєте на казаннях в нашому костьолі й не слухаєте, коли ксьондзи заповідають свята. Отже, ідіть і ви сидіти”. Потім, на прохання й вимогу наших братів та своїх сусідів, арештовані були випущені. Однак члени ради обіцяли самі зберегти мир лише при тій умові, якщо звільнені з-під арешту, під страхом сурової урядової кари, не протестуватимуть і не почнуть судової справи. А такого навіть у поганській державі не терпить християнський народ...».