Укладання шлюбу та створення сім ї

План

Вступ

I Поняття сім’ї та шлюбу за законодавством України

II Укладання шлюбу

III Шлюбний договір

IV Розлучення

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Мабуть коли по життю ми зустрічаємося з поняттям „шлюб” то на думку спадає лише біле весільне плаття, рицар-чоловік у смокінгу, клятви в вічному коханні біля олтаря та лімузин напрокат. Та якщо ознайомитись детальніше із одним з підпунктів „книги життя” ми відкриваємо для себе багато нового і цікавого, того, що раніше було не відомо і ховалося під не яскравими обгортками цікавих книг.

З часом усе змінюється. Змінюються умови людського існування. Змінюємося ми та змінюються відношення людей один до одного. Виникає держава і право. Примітивний рівень існування зазнав прогресу. Люди зрозуміли, що бути самому дуже складно в сурові часи. Шлюб поступово вливається в суспільне життя, як одна з умов існування людини і держави в цілому. Та чим більше розглядати шлюбні відносини та загалом сімейне право тим більше незнайомих фактів можна дізнатися.

Розкриваючи горизонти свого пізнання, важливо розглянути не лише сімейне право нашої держави. Не мало важливої та цікавої інформації можна знайти розглядаючи закони Сімейного Кодексу та положення про шлюб та сім’ю інших країн світу. Наприклад, цікавим фактом є те, що в Афінах, навіть в наші часи, збереглося таке ставлення до жінки, що свою думку афінянка повинна тримати за язиком і не мала права виказати навіть при виборі чоловіка, одруженні з ним або при розлученні.

Та насправді цікаві факти, закони та звичаї, що стосуються подружнього життя, приховані в історії. Прикладом може послужити те, що у часи племінного устрою шлюби укладалися лише на користь плем’я. Допускалися також шлюби між кровними родичами, тобто братами і сестрами, батьками і дітьми.

Перегортаючи сторінки книг, журналів та газет, на мою думку спало те, що більшість шлюбів в наші часи укладаються за розрахунками ніж через велике і щире кохання, а одиниці шлюбів через нестримний потік любові швидко розривається, неначе ті почуття, що „примусили” укласти шлюб упали в прірву буденного життя. Люди, які уклали шлюб віддаючись почуттям забувають про здоровий глузд, який, на мою думку, і є золотою серединою в шлюбних відносинах.

Мені здається, що перед тим, як відповісти „так” на найскладніше і найромантичніше одночасно питання свого коханого чоловіка, і зробити рішучий крок на зустріч сімейному життю, потрібно зважити усі „+” та „-”, усі позитивні та негативні наслідки спільного проживання та звичайно прислухатися до свого серця, яке завжди каже правду. Саме такі „за” і „проти” шлюбів, та умови їх укладання і, як це не печально, розірвання, я й намагалась розкрити у своїй курсовій роботі. Звичайно не забувши про усі важливі деталі укладання шлюбу та шлюбний договір, який з одного боку неромантичний та меркантильний, а з іншого боку надійний та практичний. Спираючись на таку літературу, як Сімейний Кодекс України від 10.01.2002, Кодексом про Шлюб та Сім’ю, Конституцію України, іншу літературу, таку як книжки з правознавства, газети, журнальні статті та статистику я з впевненість можу сказати, що цю курсову роботу варто прочитати!

Поняття та ознаки шлюбу

Для періоду, коли людина тільки почала відокремлюватися від природи і ще нічого не виробляла, а лише брала собі готові продукти матеріального світу, характерними були невпорядковані статеві зносини, тобто кожна жінка належала кожному чоловікові, як і кожний чоловік — кожній жінці. Це племінний період. Шлюбні стосунки будуються без розбору рідні, без врахування ступеня спорідненості. Допускалися шлюби між батьками і дітьми, між братами і сестрами. Тобто не існувало такого поняття як шлюб чи сім'я, а було лише плем'я, як неділима ячейка.

З цього первісного стану виникли дві форми групового шлюбу:

1. Кровноспоріднена сім'я.

2. Сім'я пуналуа — екзогамна.

Кровноспоріднена сім'я — перший ступінь розвитку сім'ї. В цій формі групового шлюбу споріднена група (орда, селище) поділялася на різні шари поколінь. Шлюбні зв'язки будуються лише в межах одного поколыння, а між членами різних поколінь шлюбні стосунки були заборонені. Отже, всі брати і сестри, рідні й бокового споріднення — без обмеження живуть разом. Шлюбні зв'язки тут будуються між братами і сестрами. Прикладом країни в якій був обичай заключати такі шлюби, є Афіни. Шлюб між близькими родичами для цієї країни було звичайним явищем. Історик Непот розповідає, наприклад, про афінського політичного діяча, який був одружений на своїй єдинокровній сестрі. Укладаючи цей шлюб, він скоріше підкорявся обряду ніж коханню. Та єдиною умовою таких шлюбів було тим, що у афінян дозволялося брати за дружину сестер від одного і тогож батька, та від різних матерій.¹

Згодом, коли було заборонено шлюбні зв'язки між членами одного родового шару, виникла родина пуналуа.

Пуналуа — це вже другий ступінь розвитку сім'ї, коли не можуть бути в подружньому зв'язку не тільки батьки та діти, але й брати і сестри.

На мові мешканців Гавайських островів пуналуа означає «подружній товариш» — так називають чоловіків, що мають спільних жінок, і жінок, що мають спільних чоловіків. Коло шлюбних зв'язків ще більш обмежується. При цій формі сім'ї все ще невідомо, хто є батьком дитини, але відомо, хто її мати. Якщо вона і називає всіх дітей спільної сім'ї своїми і у відношенні до них виконує материнські обов'язки, то вона все ж відрізняє своїх рідних дітей від інших. Звідси ясно, що раз існує груповий шлюб, то походження може бути встановлено лише з материнської сторони, а тому визнається тільки жіноча лінія.

Ніякої участі в господарстві жінки чоловіки не приймали, у зв'язку з тим, що вони працювали в другому роді і ніяких стосунків до майна жінки не мали. Вони — члени іншого роду. Якщо вмирала жінка, то майно залишалося її дітям, сестрам, батькам — всі вони складали те, що називається родом. Така сім'я називалася безбатьківською.

Чоловіки приходили в цей рід для шлюбного співжиття і не були родичами. Шлюби всередині роду заборонялися. Існувало «материнське право», звичайно в умовному, а не справжньому розумінні цього слова, бо тоді права, як такого не було. А був рід, як первісна ячейка родового устрою, як частина племені.

Існування такої форми шлюбу не випадкове явище, воно має під собою матеріальний ґрунт. Цим ґрунтом було тоді колективне домашнє господарство і жінка в ньому займала провідне місце. Навколо сім'ї створювалося міцне домашнє господарство, в якому чоловіки займалися полюванням, а весь тягар домашнього господарства несли на собі жінки, отже вони займали в сім'ї почесне і провідне становище. Епоха матріархату існувала десятки тисячоліть.

У міру розвитку племінного життя дедалі ширшали поняття спорідненості. Отже, ширшало і коло осіб, між якими подружні стосунки були заборонені, і важче було знайти собі жінку, з якою можна було одружитися. Через це чоловікові доводилося жити з однією жінкою.

Минали роки, а разом з ними змінювались поняття та ознаки всіх галузей права, вже існуючої на той час держави. Згодом з’явилися перші декрети про шлюб та сім’ю в Україні.

Декрет Раднаркому України «Про громадянський шлюб і про ведення книг запису актів громадянського стану» від 20 лютого 1919 року скасував церковний шлюб, який до революції був головною формою шлюбу, і проголосив, що в УРСР визнаватимуться в майбутньому обов'язковими шлюби, що зареєстровані в органах РАЦСу, що до речі залишилося і до наших часів, адже Новий Сімейний Кодекс України, як і Кодекс про Шлюб та Сім'ю України, не визнає шлюб, не зареєстрований в органах РАЦСу, а також церковний шлюб.

Стосовно шлюбу, не зареєстрованого в органах РАЦСу, то новий Сімейний Кодекс України визнає, що майно, набуте особами, що не перебували у зареєстрованому шлюбі, але спільно проживали громадським шлюбом більше п’яти років вважається сумісним, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 Сімейного Кодексу України).
Церковні ж шлюби були проголошені декретом «особистою справою тих, хто вступає в шлюб» і могли укладатися лише після державної реєстрації шлюбу в органах РАЦСу.

Введення громадянського шлюбу і скасування церковної форми шлюбу проводилося в повній відповідності з принципом відокремлення церкви від держави, встановленого в Україні 22 січня 1919 року.

Декретом від 20 лютого 1919 р. були встановлені основні умови вступу в шлюб. Перш за все, це принцип свободи і добровільності шлюбу, перелік підстав до вступу в шлюб, зняття релігійних обмежень до вступу в шлюб (зокрема по дореволюційному законодавству особам православного віросповідання заборонялося вступати в шлюб з нехристиянами), рівність подружжя при виборі прізвища, а також процедура державної реєстрації шлюбу в органах РАЦСу.

Надавши вирішальне значення обов'язковій державній реєстрації шлюбу, декрет від 20 лютого 1919 р. нічого не говорив про фактичний шлюб. Разом з тим декрет прирівнював церковні шлюби, укладені до видання цього декрету, до зареєстрованих громадянських шлюбів.

Сучасні поняття та ознаки шлюбу в Україні не мають істотних змін в порівнянні з першими декретами про шлюб та сім’ю.

Шлюб є початком і ядром сім'ї, він пов'язаний переважно з народженням дітей та їх вихованням. Корені терміну «шлюб» ідуть в глибину віків. На давньоросійській мові слово «брачити» означало відбирати хороше і відкидати погане. Тому надалі і виникла деяка двозначність слова «брак»: і в сімейному праві, і в простій мові — «забракований товар». Більш влучним є позначення шлюбного союзу в українській мові терміном «шлюб», який походить з давньослов'янського слова «сьлюбь», значення якого цілком зрозуміле.

Характерними особливостями шлюбу є взаємна любов, моральна і матеріальна підтримка, спільне виховання дітей. Наше суспільство вимагає від своїх членів дотримуватися правил моралі в питаннях шлюбу та сім'ї.

Відповідно до ст. 21 Сімейного Кодексу України, шлюб - вільний, рівноправний, сімейний союз жінки та чоловіка, який укладається у встановленому законом порядку і зареєстрований у державному органі реєстрації актів сімейного стану.

Але таке визначення не розкриває повною мірою зміст цього поняття, а лише конкретизує його. В юридичній літературі зустрічаються визначення, які вміщують основні ознаки шлюбу, наприклад: такий, що укладається в установленому порядку з дотриманням вимог закону добровільний і рівноправний союз вільних жінки і чоловіка, спрямований на створення сім'ї, і що породжує у них взаємні права та обов'язки. Деякі автори підходять до визначення шлюбу як договору. Але, на мою думку, шлюб має свої специфічні ознаки, непритаманні договору.

Ознаки шлюбу:

1. Добровільність, тобто наявність добровільної згоди обох з подружжя (ст. 24 Сімейного Кодексу України та ст. 51 (II розділ) Конституції України);

2. Рівноправність між жінкою і чоловіком. Вступаючи до шлюбу обидві сторони користуються між собою рівними, як в особистих, так і в майнових відносинах, правами;

3. Спрямованість на утворення особистого сімейного союзу чоловіка і жінки;
4. Реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним Сімейним Кодексом.

З часів племінного періоду поняття шлюб значно змінилось. По-перше змінилось те що шлюб особи можуть реєструвати за власним бажанням, а в часи коли існувала кровноспоріднена сім'я, не дивлячись на те що шлюб укладався між родичами і членами сім'ї, що категорично заборонено в наші дні, шлюб укладався не за власним бажанням, а за бажанням голови того чи іншого плем'я. Тобто шлюб укладався лише для продовження роду, а зовсім не для задоволення власних потреб. По-друге, на відміну від сім'ї пуналуа, в наші часи заборонено жінці мати декілька чоловіків, а чоловікові мати декілька жінок за дружину. Звичайно помітні ознаки ми також бачимо в моральній поведінці сучасних людей та людей племінного періоду. На приклад в наші часи навіть страшно подумати про те щоб вийти заміж за власного батька чи одружитися на матері і окрім того народити від нього/неї дитину! По-перше через певні моральні принципи, а по-друге, як відомо, шлюб між кровними родичами можуть негативно вплинути на здоров’я їхніх нащадків.

Укладання шлюбу

Для укладення шлюбу законодавством України встановлені певні умови.

До таких умов відносяться:

1. Взаємна згода осіб, які укладають шлюб.

Взаємна згода на вступ до шлюбу передбачає вільне волевиявлення жінки і чоловіка на реєстрацію шлюбу, тобто відсутність при цьому будь-якого насильства фізичного або психологічного, погрози з боку батьків, родичів та інших осіб. Але на відміну від України, в мусульманських державах згоду на шлюб дочки може давати батько проти її волі (Пакистан, Іран, Лівія та ін.).

2. Досягнення певного шлюбного віку.

Згідно ст. 22 Сімейного Кодексу України від 10.01.2002 року, шлюбний вік для чоловіків становить 17 років і 18 років для жінок. У різних державах цей вік неоднаковий. Приміром, у Франції шлюбний вік для чоловіків становить 18 років, а для жінок — 15 років. В Англії для обох із подружжя — 16 років. В Австралії — 18 років для чоловіків та 16 для жінок. У різних провінціях Канади шлюбний вік коливається від 16 до 19 років. Відповідно до індуського Закону про шлюб, шлюбний вік для чоловіків становить 21 рік і 18 — для жінок. Найнижчим шлюбний вік є в державах Латинської Америки. Наприклад, у Перу для чоловіків і жінок він становить відповідно 16 та 14 років, у Колумбії та Еквадорі — 14 і 12 років.²

В окремих випадках (таких як вагітність чи народження дитини) державні виконавчі комітети міських і районних (у містах) Рад народних депутатів можуть знижувати шлюбний вік на прохання самих неповнолітніх чи одного з них.

Оскільки наше законодавство не встановлює мінімальний шлюбний вік то шлюб можна укласти і в 13, 14, 15, 16 років, звичайно за наявність певних причин. Чим же пояснити, що шлюбний вік становить 17—18 років? Шлюбні відносини осіб молодших 18 років у деяких випадках призводять до погіршення здоров'я подружжя та їх дітей, заважають жінці-матері одержати професію, закінчити навчання. Крім того, особи, які вступають до шлюбу, повинні набути інтелектуальної зрілості. Також, у відповідності з частиною 2 ст. 11 Цивільного Кодексу України особи, які вступили до шлюбу до досягнення повноліття, набувають усіх прав та обов'язків, що і особи які вступили в шлюп по досягненню ними шлюбного віку.

На практиці може виникнути питання: до якого ж часу повинен бути досягнутий шлюбний вік — до часу подачі заяви про реєстрацію шлюбу чи на момент реєстрації шлюбу? Відповісти на це питання можна завдяки конкретному прикладу. Так, при подачі заяви про реєстрацію шлюбу А. і М. останній до досягнення 17-річчя не вистачало чотирьох тижнів. Працівник органів запису актів громадянського стану, відмовив в прийнятті заяви з посиланням на те, що М. не досягла шлюбного віку. В юридичній консультації, куди звернулася М., їй пояснили, що працівник органів РАЦСу вчинив неправильно. Заяву потрібно прийняти, так як питання про досягнення шлюбного віку вирішується на момент реєстрації шлюбу, а на той час М. вже було 6

17 років.

Існують також і перешкоди для вступу в шлюб, тобто обставини, при наявності яких вступ до шлюбу є неправомірним. Згідно ст. 17 Кодексу про Шлюб та Сім’ю існують Перешкоди до укладання шлюбу:

1) між особами, з яких хоча б одна перебуває вже в іншому шлюбі;

Мається на увазі зареєстрований в РАЦСі шлюб. У даному випадку законодавство закріплює принцип моногамії (одношлюбності), відповідно до якого чоловік і жінка можуть одночасно перебувати тільки в одному шлюбі. Тому при реєстрації шлюбу між особами, з яких хоча б одна раніше була одружена, необхідне пред'явити документи, які б підтверджували припинення колишнього шлюбу.

2) між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії, між повно рідними і неповно рідними братами і сестрами, а також між усиновителями й усиновленими (якщо попередньо не було скасовано усиновлення).

Родичами по прямої лінії вважаються особи, які походять один від іншого (батьки і діти, онуки, дід, бабуся). Пряма висхідна лінія — це лінія, котра зв'язує нащадків і предків (від дітей до батьків, від онуків до діда і бабусі); пряма низхідна — це лінія від предків до нащадків (від діда, бабусі до онуків, від батьків до дітей). Повно рідними братами і сестрами є особи, що мають загальних батьків (батька і матір). Неповно рідними — брати і сестри, що мають тільки спільного батька (єдинокровні) чи спільну матір (єдиноутробні).

Заборона шлюбів між близькими родичами обумовлено як моральними розуміннями, так і біологічними. Шлюби між близькими родичами істотно підвищують можливість передачі в спадщину багатьох спадкоємних захворювань.

Заборона шлюбу між усиновителями й усиновленими обумовлений тим, що прирівнюються до родичів по походженню, а також моральними розуміннями.

3) між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною унаслідок сердечної хвороби чи хвороби слабоумства.

Це обумовлюється тим, що така особа не може розуміти значення своїх чи дій керувати ними Тому вона не може дати усвідомленої згоди на вступ у шлюб. Якщо на момент реєстрації шлюбу особу не було визнано недієздатною, але вона знаходилося в такому стані, коли не могло розуміти значення своїх дій, шлюб повинний бути визнаний недійсним, тому що відсутня одна з необхідних умов для вступу в шлюб — вільне, усвідомлене волевиявлення, спрямоване на вступ у шлюб.

Заборона шлюбу з недієздатними особами, також обумовлено порозумівається турботою про здоров'я потомства. Це пояснюється тим, що хвороба, через яку особу було визнано недієздатною, може передатися по наслідству її дітям (онукам, правнукам т.д.) і на мою думку це вірно адже дитина не повинна страждати на якусь ваду через недбалість її батьків. І звичайно, піклування про майбутніх нащадків повністю в інтересах держави, так як майбутні діти - це майбутнє нашої держави.

Отже, при виконанні всіх умов укладання шлюбу, та за відсутності перешкод, майбутнє подружжя подає заяву до органів РАЦСу. Згідно ст. 31 СК, з моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу особи вважаються зарученими. При цьому Сімейний Кодекс підкреслює формальне значення заручин, тобто такого стану, який не породжує у осіб обов'язку вступу в шлюб. Отже, заручини не породжують у заручених осіб сімейних прав та обов'язків. Сімейним Кодексом України встановлено правові наслідки відмови заручених осіб від шлюбу. Так, відповідно до ст. 31 Сімейного Кодексу України, якщо особою були понесені затрати на приготування до реєстрації шлюбу та весілля, то у разі відмови від шлюбу однієї із сторін, вона зобов'язана відшкодувати другій стороні ці затрати у повному обсязі.

Звичайно існують і підставами для звільнення від відшкодування понесених затрат, ними є:

- протиправна, аморальна поведінка нареченої (нареченого). Тобто, якщо одна з заручених сторін відмовилася від укладання шлюбу саме через цю причину, вона має повне на те право не відшкодовувати нареченому (нареченій) усі матеріальні затрати на приготування до весілля;

- приховання нею (ним) обставин, що мають для особи, що відмовилася від шлюбу, істотне значення.

Причому зазначені обставини звільнять особу від відшкодування затрат лише у тому разі, коли між цими обставинами і відмовою від шлюбу буду присутній причинний зв'язок. У разі відмови заручених осіб від укладення шлюбу постає важливе питання, що до повернення речей, подарованих майбутньому подружжю на весілля. Новий СК встановлює наступний порядок визначення долі подарунків.

Відповідно до п. 4 ст. 31 Сімейного Кодексу України, у Разі відмови особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, від шлюбу розірвання договору дарування здійснюється у судовому порядку. У випадку задоволення судом вимог щодо розірвання договору дарування суд застосовує односторонню реституцію, тобто повернення обдарованою особою дарувальнику речі в натурі, а якщо річ не збереглася в натурі - відшкодування її вартості. Це означає що, якщо заручини розірвались наречена (наречений) має повернути усі цінні (майнові) подарунки, які вони одержали у зв’язку із укладанням шлюбу.

Отже, якщо подружжя не відмовляється від реєстрації свого шлюбу, і відповідно до ст. 32 Сімейного Кодексу України, від 10.01.2002 року, після спливу одного місяця від дня подання заяви, молодята все ж таки бажають створити сім’ю, вони зобов’язані з’явитись на реєстрацію свого шлюбу до органів РАЦСу. Існують і такі випадки, коли подружжю необхідно зареєструвати свій шлюб раніше того строку, який надає їм держава. І тоді, за наявності поважних причин, та з дозволу керівника державного органу РАЦСу реєстрація шлюбу, може бути здійснена до спливу цього терміну. Так як перелік даних причин, через які шлюб можна зареєструвати раніше відсутній в ст. 32 Сімейного Кодексу України, можна припустити, що такими причинами можуть бути: переїзд на постійне проживання до іншої місцевості, довгострокове відрядження, перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з тяжкою хворобою чи проведеною операцією тощо.

Згідно до п. 2 ст.32 Сімейного Кодексу України, за наявності наступних випадків шлюб може бути зареєстрований у день подання відповідної заяви:
- вагітність нареченої;
- народження нею дитини;
- безпосередня загроза для життя нареченого чи нареченої.

Відкладення реєстрації шлюбу можливе як за спільною заявою заручених осіб, так і за рішенням керівника державного органу РАЦСу. При цьому у разі відкладення реєстрації шлюбу за заявою заручених осіб термін відкладення обмежується тримісячним строком від дня подання такої заяви (ст. 28 СК). Відкладення реєстрації шлюбу у другому випадку здійснюється у разі наявності відомостей про перешкоди до реєстрації шлюбу, причому строк відкладення не може перевищувати 3 місяці. Порядок відкладення реєстрації шлюбу за рішенням керівника органу РАЦСу регламентується п. 4.8 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні. Відповідно до цих Правил реєстрація шлюбу відкладається у разі одержання органом РАЦСу письмової інформації про наявність передбачених законом перешкод до укладення шлюбу. При цьому перевірка наявності таких перешкод може бути покладена як на заявника, який повідомив про наявність таких перешкод орган РАЦСу, - він у місячний термін повинен подати відповідні докази, або на орган РАЦСу. Про відкладення реєстрації шлюбу орган РАЦСу зобов'язаний повідомити заручених осіб. У разі підтвердження наявності перешкод до укладення шлюбу орган РАЦСу відмовляє в реєстрації шлюбу і видає письмове роз'яснення зарученим. Якщо обставини не підтвердяться, реєстрація шлюбу здійснюється на загальних підставах.
Місцем реєстрації шлюбу є державний орган РАЦСу, який здійснює реєстрацію шлюбу в урочистій обстановці. Новий Сімейний Кодекс України, встановлює можливість реєстрації шлюбу в інших місцях за заявою наречених.

Так, відповідно до п. 2 ст. 33 Сімейного Кодексу України реєстрація шлюбу може відбутися:
- за місцем їхнього проживання;
- за місцем надання стаціонарної медичної допомоги;
- в іншому місці, якщо вони не можуть прибути до органу РАЦСу з поважних причин.

Ст. 34 Сімейного Кодексу України встановлює принцип недопустимості реєстрації шлюбу через представника (представників), тобто реєстрація шлюбу здійснюється лише у разі персональної присутності наречених.

За ст..3 Сімейного Кодексу України при здійсненні реєстрації шлюбу нареченим надається право на вибір прізвища:
- обрати прізвище одного з наречених як спільне прізвище або залишити свої дошлюбні прізвища;
- приєднати до прізвища нареченого (нареченої) прізвище нареченої (нареченого) та за взаємною згодою визначити порядок їх приєднання. При цьому складання більше двох прізвищ не допускається за винятком, коли таке складання дозволяється за звичаями національної меншини, до якої належить наречена (наречений);
- змінити одну з частин подвійного прізвища, яке є у нареченого (нареченої), на прізвище другого з них.
З моментом реєстрації шлюбу сімейне законодавство пов'язує момент виникнення прав та обов'язків подружжя. При цьому Сімейний Кодекс України встановлює принцип неможливості надання одному з подружжя пільг чи переваг, обмеження прав та свобод, гарантованих Конституцією і законами України, внаслідок реєстрації шлюбу.
Документом, що підтверджує реєстрацію шлюбу, є Свідоцтво про шлюб, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості реєстрації шлюбу із засудженою особою. Реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання у виправно-трудових установах, провадиться відділом реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням таких установ на загальних підставах, передбачених чинним законодавством України, з дозволу відповідного управління юстиції.

Подання заяви про реєстрацію шлюбу у такому разі здійснюється:
а) особою, яка бажає зареєструвати шлюб із засудженим. Вона зобов'язана заповнити ту частину заяви, яка стосується її, і подати заяву до відділу реєстрації актів цивільного стану за місцем свого постійного проживання або за місцезнаходженням виправно-трудової установи. Відділ реєстрації актів цивільного стану звіряє зазначені в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який посвідчує особу заявника, засвідчує її підпис та правильність зазначених у заяві відомостей і повертає її заявнику, який направляє цю заяву адміністрації виправно-трудової установи для передачі її засудженому.
Адміністрація виправно-трудової установи при надходженні заяви про одруження із засудженим передає її засудженому для заповнення тієї частини, яка стосується його. Правильність зазначених у заяві відомостей та підпис засудженого перевіряються та засвідчуються підписом начальника і гербовою печаткою виправно-трудової установи, в якій він відбуває покарання, після чого заява надсилається до органу РАЦСу, який проводитиме реєстрацію шлюбу;

б) засудженим, якому бланк заяви про реєстрацію шлюбу надається адміністрацією виправно-трудової установи. Після заповнення засудженим тієї частини заяви, яка стосується його, адміністрація виправно-трудової установи звіряє в казані в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який міститься в особовій справі засудженого, засвідчує його підпис і правильність указаних у заяві відомостей та направляє цю заяву особі, з якою засуджений бажає одружитись. Одночасно цій особі повідомляються найменування та адреса відділу РАЦСу, в якому може бути проведена реєстрація шлюбу.

При згоді на шлюб із засудженим особа, яка отримала таку заяву, заповнює її в тій частині, що стосується її, та передає до РАЦСу за місцем свого проживання для засвідчення підпису та відомостей, указаних у заяві, після чого направляє заяву до відділу РАЦСу, про який їй повідомлено виправно-трудовою установою.

Відділ РАЦСу за місцезнаходженням виправно-трудової установи, який отримав спільну заяву про одруження, призначає дату та час реєстрації шлюбу, про що заздалегідь повідомляє осіб, які бажають одружитися, а також адміністрацію виправно-трудової установи, в якій утримується засуджена особа, яка бажає вступити в шлюб.

Реєстрація шлюбу із засудженим провадиться у присутності осіб, які одружуються, у приміщенні, визначеному адміністрацією виправно-трудової установи.

У паспорті або паспортному документі засудженого відділ РАЦСу проставляє штамп про одруження із зазначенням прізвища, імені, по батькові та року народження другого з подружжя, найменування органу РАЦСу та дати реєстрації одруження. Штамп про реєстрацію шлюбу із зазначенням цих самих відомостей проставляється також у паспорті або паспортному документі другого з подружжя.
Якщо засуджений при одруженні змінив прізвище або приєднав до свого прізвища прізвище другого з подружжя, т на першій сторінці його паспорта або паспортного документа проставляється штамп або відмітка про те, що у зв'язку зі зміною прізвища при укладенні шлюбу паспорт або паспортний документ підлягає обміну (тільки після звільнення з виправно-трудової установи).

Реєстрація шлюбу з особами, щодо яких до суду як запобіжний захід обрано тримання під вартою, здійснюється відділом РАЦСу в слідчих ізоляторах (тюрмах) тільки з письмового дозволу органу, у провадженні якого перебуває справа, у тому самому порядку і за тими самими правилами, які встановлені для виправно-трудових установ.

Шлюбний договір (контракт)

Розставити всі крапки над «і» шлюбним контрактом — цілком нормальне явище на Заході, якому завжди був властивий здоровий меркантилізм. Та от у деяких країнах, наприклад Афіни шлюбний договір можуть укладати лише батьки, а зокрема тато нареченої, а за відсутності батька – старший брат. Так як афінська жінка позбавлена будь-яких прав, вважається, що весь її уділ це домашнє господарство.³ У Сполучених Штатах Америки про шлюбний договір знають майже усі і все частіше зустрічається це словосполучення у газетах та журналах, в розповідях та статтях про голлівудських зірок. „Фатальна сварка Клаудії Шиффер із її нареченим Тімом Джеффі відбулася на ґрунті надмірної, на думку Тіма, меркантильності Клаудії. Супермодель перед весіллям, знаючи про багате, сповнене пригод минуле коханого та його пристрасть витрачати грошей більше, ніж у нього є, вирішила перестрахуватися шлюбним контрактом. І Тіма, який мав звичку інколи залазити в кишеню до подруги, тільки й бачили. Зате ця процедура не злякала відомого донжуана Андре Агассі, який надумав одружитися з тенісисткою Штеффі Граф. „Зараз їхні адвокати дуже скрупульозно трудяться над складанням шлюбного договору, і щойно він буде готовий, Андре і Штеффі умиротворено рушать під вінець.” ⁴

Та і у нашій країні словосполучення «шлюбний контракт» вимовляється вже без іноземного акценту. Хоча й не можна сказати, що укладання шлюбного контракту стало звичною справою у сучасній практиці. Та на сьогоднішній день при реєстрації шлюбу все частіше спостерігається паралельне укладання шлюбного договору. Романтика вічного кохання «ми завжди будемо разом» ніяк не в’яжеться із меркантильними розрахунками і підрахунками. Можна сказати, що при розлученні найскладнішим є поділ майна. Скільки, чого й кого (маються на увазі діти) саме кому дістанеться при розставанні. Але так чи інакше, шлюбний контракт міцно ввійшов у наше життя.

А от про сімейний договір чули далеко не всі. Йдеться про домовленість (найчастіше усну) між майбутнім подружжям про те, як вони житимуть разом. Сімейний договір може стосуватися лише основних моментів майбутнього спільного життя, а може обумовлювати безліч дрібниць. Якби молоді люди, вступаючи в шлюб, знали про можливість і необхідність такого договору, менше було б конфліктів у родині, менше розлучень, більше того, було б менше... укладених шлюбів. Саме тих, які так швидко та драматично розпадаються. Коли під час сімейного консультування чоловік і дружина, перебиваючи одне одного, починають перелічувати взаємні образи й обвинувачення, психолог ставить ключове запитання: «А як ви домовлялися, вступаючи в шлюб?» Це запитання викликає у подружжя заціпеніння: «Ніяк... звісно...» Більшість навіть не підозрює про те, що до одруження можна заздалегідь домовитися про те, за якими законами житиме родина. Найнеприємніше в цій ситуації, що, маючи певний негативний досвід спільного життя, домовитися набагато важче. Звісно, краще було б це зробити до шлюбу, але ніколи не пізно розпочати життя з чистого аркуша. Тому серія статей ?, присвячена сімейному договору, буде корисна не лише тим, хто готується одружитися, а й тим, хто встиг сьорбнути «родинного щастя».

Та що ж таке шлюбний договір і навіщо він потрібен? Перші шлюбні договори з’явилися у XVII столітті в Англії. Вони призначалися для захисту прав заміжньої жінки та її кревних родичів на фамільне майно. У законодавство України це поняття увійшло 1992 року, коли Кодекс законів про шлюб і сім’ю доповнили статтею
27-1, що дає право особам, які укладають шлюб, «за власним бажанням укласти угоду про вирішення питань життя сім’ї і передбачити майнові права й обов’язки членів подружжя». Через рік, 16 червня 1993 року, вийшла постанова Кабінету міністрів України «Про порядок укладання шлюбного контракту», яка регулює основні питання, пов’язані зі складанням цього документа.

Шлюбний контракт — це не що інше, як угода (договір) осіб (подружжя) про вирішення спірних, як правило, майнових питань життя сім'ї. Він охоплює низку окремих пунктів (угод), що стосуються різноманітних сторін життя сім’ї, тому дії там можуть передбачатися найрізноманітніші: передати майно у власність, надати кошти на утримання одного з батьків, створити умови для належного виховання дітей, покарати за подружню невірність (компенсація моральної шкоди) тощо. Єдиної форми для документа немає, він може складатися як з одного пункту, так і з кількох сторінок, із докладним, вичерпним і розгорнутим описанням умов. Згідно з п. З «Порядку...», та ч.2 ст.27 Кодексу про Шлюб та Сім'ю умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становища подружжя порівняно з законодавством України. Протягом дії шлюбного контракту до нього можуть бути внесені зміни за згодою сторін. Ці зміни можуть бути внесені протягом існування шлюбу договором, який укладається в порядку, передбаченому для укладення шлюбного контракту.

Перш за все пригадаймо про те, що шлюб укладають між собою люди, котрі прийшли з різних родин. За умовчанням кожен має у голові свою модель сімейного життя, свої стереотипи поведінки. Коли чоловік прийшов із родини, де брудні шкарпетки кидалися під стілець, а потім з’являлися у шафі в чистому вигляді на певній полиці, а в родині дружини всі чоловіки самі прали їх щовечора перед сном, конфлікт неминучий. І чоловік, і дружина обурюються: вони переконані — їхній партнер «грає не за правилами». Обидва забувають, що правила не було встановлено, вони не домовлялися, як це буде саме в їхній родині. Ми взяли найпростіший приклад. Але розбіжності між членами подружжя можуть виникнути й у сфері моралі, етики, виховання дітей, ставлення до спільного бюджету, елементарної побутової порядності. Адже буває: у сім’ї батьків чоловіка прийнято на сімейних святах давати спиртне мало не з шести-семи років «для веселого настрою». А в родині дружини всі дотримуються тверезого способу життя. І в цьому разі домогтися компромісу буде дуже складно. Адже коли йдеться про здоров’я дітей, ми буваємо абсолютно непримиренні. Ще один приклад того що шлюбний договір має бути обов’язковим при реєстрації шлюбу: Уявіть ситуацію: одружується молода пара. У нього — автомобіль і бабусина квартира, у неї — меблі й відеотехніка. Шлюбний контракт складається так, щоб потім вона не претендувала на машину та квартиру, а він — на меблі й відеотехніку. Кожен залишається при своєму. Саме так зробив і завбачливий Лучано Паваротті. За 36 років шлюбу тенор нажив величезні статки, але при розлученні позови про їх розподіл співака не торкнулися. Свого часу він вніс у шлюбний контракт пункт про окреме володіння майном. ⁵

Шлюбний документ — це серйозна гарантія від сімейних сварок, чвар і багатомісячних судових процесів. Він може регулювати безліч питань, основним із яких буде майновий розподіл. Не завжди при розлученні, навіть відповідно до закону, можна поділити все порівну. Згідно п.2 Порядку укладення шлюбного контракту, у шлюбному контракті передбачаються майнові права та обов'язки подружжя, зокрема питання, пов'язані з правом власності на рухоме або нерухоме майно, як придбане до шлюбу, так і під час шлюбу, на майно, одержане в дар чи успадковане одним з подружжя, а також питання, що пов'язані з утриманням подружжя та інші. Як, наприклад, поділити гараж або комп’ютер? У контракті можна обумовити, що кому дістанеться. Наприклад, чоловіку — мотоцикл, а дружині — пральна машина. З допомогою договору подружжя може ухвалити, що майно, нажите під час шлюбу, ділиться навпіл або залишається власністю одного з них. Речі, пов’язані з фаховою діяльністю подружжя (наприклад, стоматологічне крісло чоловіка-стоматолога), молоді можуть обумовити як роздільне майно. Можна також змінити положення закону, якщо майно, що належало комусь із подружжя до шлюбу, істотно подорожчало після вкладень коштів другої половини чи їх обох: воно може вважатися їхньою спільною власністю. Тим же Андре Агассі і Штеффі Граф є що перестраховувати. Штеффі, окрім нерухомості в Німеччині та США, володіє маркетинговою фірмою, а нерухомість і мережа ресторанів All Stars Cafe Агассі оцінюється у $200 млн. Зрозуміло, що нікому не хочеться на випадок чого втрачати такі доходи.

Принцип складання західних контрактів і наших приблизно однаковий: чесний поділ власності. Можна визначити, що з придбаного в шлюбі буде спільним, а що приватним, поділити конкретні речі, подаровані на весілля, установити часткове володіння майном. Загалом, у цій сфері обумовити можна все — наскільки вистачить фантазії. Ось лише основні приклади того, що можна ввести до шлюбного контракту:

— пункт про те, що майно, яке належить кожному із членів подружжя на правах приватної власності, належатиме йому в майбутньому, незалежно від тривалості спільного користування і спільних вкладень у період шлюбу;

— умови утримання та ремонту спільного і роздільного майна;

— умови, які не пов’язують права на отримання аліментів зі злиднями чи непрацездатністю стягувача аліментів. Можна обумовити форму аліментів: грошова, натуральна тощо. Умови про те, що за борги будь-якої зі сторін, що виникли до чи під час шлюбу, подружжя відповідатиме разом або окремо (ці умови не повинні суперечити законодавству);

— визначення майбутнього місця проживання кожного з членів подружжя, а також їхніх дітей; порядку користування спільним майном при окремому проживанні;

— умови розподілу спільного майна: продаж і розподіл грошей, обопільний розподіл з урахуванням вартості і часток кожного, передача майна комусь одному з виплатою другим компенсації тощо;

— у шлюбний контракт також можна внести умови немайнових питань життя: вибір прізвища при одруженні, визначення імені, прізвища і по батькові дітей, способи їх виховання тощо.

Звісно, можна з допомогою шлюбного контракту зобов’язати чоловіка щороку возити дружину на Гаваї, а дружину — щоранку готувати гарячий сніданок. Тільки хто контролюватиме виконання таких зобов’язань? І яких санкцій вживати за їх невиконання? Хоча дехто з допомогою шлюбного документа примудряється вивернути дещо собі на користь. Наприклад, в однієї американської дами був улюблений песик, який постійно топтався у кабінеті коханого американського чоловіка, гублячи вовну і поїдаючи книги. Оскільки дружину американець любив, а песика за межами кабінету теж гладив, було вирішено ввести у шлюбний контракт пункт про те, що утримання дружини буде скорочено на суму, потрібну для санітарних обробок кабінету. Більше чужих володінь песик не порушував.

Можна обумовити, хто за що в сім’ї платить: хто купує продукти, хто і якою мірою оплачує навчання дітей, вносить квартплату тощо. Коли чоловік завів собі ненависного мопса, можна зобов’язати його оплачувати всі витрати на його утримання.

Однак при укладанні шлюбного контракту не можна:

— зобов’язати одного з членів подружжя заповідати належне йому майно особі чи кільком особам, на яких вкаже інший член;

— обмежувати право чоловіка (жінки) на звертання до суду по захист своїх прав;

— ставити одного з членів подружжя у вкрай несприятливе чи протизаконне становище (наприклад, не можна вносити в шлюбний контракт пункт про відмову одного з членів подружжя від аліментів);

— не припускається одностороння відмова від виконання шлюбного договору чи одностороння його зміна.

В Україні такий договір можна укласти лише до укладання шлюбу, на відміну від Росії, де шлюбний контракт, відповідно до статті 41 п.1 ШК РФ, можуть підписати як ще неодружені молоді люди, так і подружжя зі стажем. Завдяки цьому в Росії такого роду угоди набули більшого поширення. Шлюбний контракт укладається за місцем проживання одного з членів подружжя чи за місцем реєстрації шлюбу в трьох примірниках: один залишається в нотаріальній конторі, два роздаються чоловіку та дружині. Контракт завіряється у нотаріуса (за бажання — при свідках) і набирає сили під звуки маршу Мендельсона. Згідно п. 2 ст. 92 Сімейного Кодексу України, якщо договір укладають неповнолітні, необхідна згода їхніх батьків чи законних представників.

Сімейний договір автоматично анулюється у випадку смерті одного з членів подружжя, за обопільною згодою сторін, а також на випадок розірвання шлюбу. Документ вважатиметься недійсним, якщо було порушено умови порядку його складання і у разі ущемлення прав одного з членів подружжя у протиріччя законодавству України. Але за бажанням члени подружжя в період дії сімейного договору можуть припинити дії якихось пунктів або внести нові, відкоригувати чи змінити щось.

Коштує шлюбний контракт, тобто державний збір за його укладання у держконторі, — 85 копійок, це 0,05% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.⁶

Спеціалісти вважають, що основна вада українського шлюбного контракту в тому, що його можуть укласти лише наречені. А вже одруженим, які вирішили укласти такий договір, доведеться спочатку розлучитися, підписати контракт, а потім знову одружитися. Свого роду випробування на міцність. У Норвегії, наприклад, на міцність молодих випробовують інакше. Їх приковують одне до одного наручниками на 48 годин, і якщо після цього пара не змінить свого рішення, вважається, що вона «готова до сімейного життя». Кажуть, розлучень після такого тесту в Норвегії стало менше.⁷

Та все ж таки, на мою думку шлюбні контракти укладати вигідно. Адже коли після розлучення колишньому подружжю доводиться ділити майно вони дуже шкодують, що не уклали такий договір перед укладанням шлюбу.

Розірвання та припинення шлюбу

Життєві ситуації, як відомо, не передбачувані. Доля кожної людини унікальна, кожен життєвий шлях неповторний. На жаль, поряд з радісними подіями на ньому зустрічаються і сумні. Не завжди подружжя витримує випробування часом своїх почуттів і бажає розірвати шлюб.

20 лютого 1919 року був прийнятий 1 Декрет УРСР «Про розлучення», який проголосив свободу розлучення і анулював церковну процедуру розлучення. Згідно цього декрету, шлюб розривався на прохання одного або обох з подружжя.

Заяви про шлюб повинні були подавати в місцеві органи РАЦСу, але оскільки останні були організовані не всюди, то ці заяви могли подаватися в народні суди.

Даний Декрет містив також норми, які регламентували такі правові наслідки розлучення:

а) при розірванні шлюбу за взаємною згодою, подружжя зобов'язані були вказати в поданій заяві, які прізвища будуть носити розведені подружжя і їх діти, а при односторонній заяві розведені подружжя поверталися до своїх дошлюбних прізвищ; прізвище дитині визначав суд, куди подружжя могли звертатися з цього приводу;

б) всі інші питання, які пов'язані з розірванням шлюбу, вирішувались угодою між подружжям у формі договору нотаріального або домашнього, а у випадку спору між ними — народним судом.

Перші декрети УРСР про шлюб і його розірвання проголосили дійсно демократичні принципи, які потім розвинулися в чітку і послідовну систему інститутів сімейного права, були першим кроком на шляху створення сімейного права України.

У наші дні багато шлюбів розпадаються мабуть через те, що згодом подружжя ставиться до шлюбу, як до заключення в клітці на двох. За оцінкою спеціалістів зараз розпадається кожний другий шлюб. Статистика, опублікована в журналі „Єдинственная” показує, що найбільш відповідальний період в житті подружжя, коли їм від 20 до 30. Також, що шлюби, які було укладено до 30 років найбільш довготривалі ніж ті, які було укладено після 30 років. Пояснюється це тим, що після 30 подружжю набагато складніше перестроюватись на користь сім’ї, а молодому подружжю набагато легше розтатись із своїми звичками.

Оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, розірвання шлюбу може відбутись за їхньою спільною заявою або за заявою одного з них.

Сімейний кодекс України містить перелік підстав для розірвання шлюбу. Однією з таких підстав є заява одного з подружжя.

При цьому суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей.

За заявою одного з подружжя в органах РАЦСу шлюб розривається у випадках, якщо другий з подружжя:

а) визнаний судом безвісно відсутнім;

Згідно зі ст.18 Цивільного Кодексу України, якщо протягом одного року за місцем постійного проживання громадянина немає відомостей про нього, він може бути в судовому порядку визнаний безвісно відсутнім. Згідно з ст.44 Кодексу про Шлюб та Сім’ю України, якщо особа, визнана безвісно відсутньою, з'явиться і суд скасує рішення про визнання її безвісно відсутньою, шлюб може бути поновлено органом РАЦСу за спільною заявою подружжя. Але існує виключення, а саме шлюб не може бути відновлено, якщо чоловік (дружина) особи, визнаної безвісно відсутньою, вступив в новий шлюб.

б) визнаний судом недієздатним внаслідок душевної хвороби або недоумства;

В цих випадках шлюб розривається в загальному порядку. Тобто, якщо людина визнана недієздатною чи душевно хворою через зловживання алкоголем, або наркотиками, суд не визнає її знову дієздатною, а отже шлюб не може бути поновленим.

в) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше 3 років. В цьому випадку органи РАЦСу розривають шлюб, якщо засуджений відбуває своє покарання в місцях позбавлення волі.

В зазначених вище випадках шлюб розривається незалежно від наявності у подружжя майнових спорів чи неповнолітніх дітей..

Але позов не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли наприклад (випадок б) чоловік б’є свою дружину, а разом з тим завдає шкоди дитині, яку носить під серцем жінка. На мою думку, такий шлюб обов’язково має бути розірваний. Також чоловік (дружина) мають право пред’явити позов про розірвання шлюбу і протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою.

А от у Арабських Еміратах шлюб може бути розірвано за заявою чоловіка, в якій було вказано належні мотиви для розірвання шлюбу і зовсім не обов’язково, щоб дружина при цьому була визнана безвісті відсутньою чи недієздатною, тобто умови при яких в Україні розривається шлюб за заявою одного з подружжя. Наприклад „Мешканець ОАЕ, міста Абу-Дабі Аднан аль-Ваїз, іракського походження, умудрився розлучитися зі своєю дружиною всього через п'ять місяців після весілля. Дружина ні слухом, ні духом не знала про розлучення, що відбулося. Коли чоловік поставив жінку перед фактом того, що віднині вона розлучена, позбавлена домівки, забезпечення резидентської візи ОАЕ тільки через те, що вона не відповідає "образу його мрії", приголомшена жінка подала зустрічний позов на анулювання розлучення. Її основним аргументом стало те, що за законами шаріату мотиви аль-Ваїза були дуже дрібними для такої серйозної справи, як розлучення в мусульманській сім'ї. Шаріатський суд став на бік жінки і зобов'язав іранця разово виплатити їй моральні збитки в розмірі 1,5 кг золота і щомісячно відраховувати 2000 дирхамів (546 доларів США) на утримання.”⁸

Також цікавим є те, що у другому тисячолітті до нашої ери право на розлучення у стародавньому Китаї та деяких інших країнах Сходу мали лише чоловіки. Дружині можна було пробачити бездітність протягом 8 років, нездатність народити сина - 11 років, але за сварливість вигнання одразу і без жалю. У Туреччині, якщо жінка відкрила своє обличчя на вулиці, чоловік мав право анулювати свій шлюб. Абориген Австралії стає холостяком. Якщо скаже своїй дружині одне єдине слово: „іди”.⁹

Іншою підставою для розірвання шлюбу є заява обох з подружжя (спільна заява).

Згідно ст.41 "при взаємній згоді на розірвання шлюбу подружжя, що не мають неповнолітніх дітей, розірвання шлюбу виробляється в органах реєстрації актів цивільного стану..." Тобто, якщо подружжя за взаємною згодою подає заяву до органів РАЦСу в якій зазначено про відсутність неповнолітніх дітей, через місяць їхній шлюб можна вважати розірваним і вже колишнє подружжя отримує документи про розірвання їхнього шлюбу. А от термін розміром з місяць установлений для того, щоб запобігти розірвання шлюбу під впливом звичайної сварки.

Реєстрація розірвання шлюбу за взаємною заявою подружжя передбачає особисту присутність кожного з них, навіть якщо один з подружжя не з’явився на реєстрацію розірвання шлюбу через поважну причину, таку як хвороба, служба в армії, дострокове відрядження та ін. потрібне письмове підтвердження на згоду того з подружжя, який відсутній.. У випадку, коли подружжя з поважної причини не можуть з'явитися в орган РАЦСу для реєстрації розлучення у встановлений день, то реєстрація на їхнє прохання переноситься на інший день. Але термін переносу реєстрації розірвання шлюбу не може перевищувати одного року з дня подачі заяви. Якщо ж причина неявки визнана не поважною, а бажання подружжя розірвати шлюб не змінилося, то вони можуть знову подати заяву про розлучення в орган РАЦСу і знов-таки призначається місячний термін для реєстрації розірвання шлюбу.

Ще одним прикладом „легкого розлучення” є країна Афіни. Доречи в цій країні єдиним представником Афінської дружини був її чоловік і навіть при розлученні саме він має знайти для своєї колишньої дружини нового чоловіка. Саме розлучення для чоловіка було досить легкою справою. Потрібно було лише знайти свідків, дати „розлучну частку”(тобто допустиму при розлученні частину майна) дружині та, якщо на розлучення не вплинула некоректна поведінка жінки – повернути їй придане. І все! ¹⁰

За реєстрацію розлучення сплачується державне мито в сумі 0,5 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, після чого їм видається свідчення про розірвання шлюбу, а також робиться відповідна відмітка в паспорті.¹¹

Подружжя, яке має дітей або якісь майнові спори (наприклад, кому дістанеться машина, а кому квартира (звичайно, якщо це не було зазначено в шлюбному контракті або, якщо подружжя просто не уклало шлюбний контракт до реєстрації шлюбу)), має право подати заяву про розірвання шлюбу до суду. Звичайно, перед тим, як офіційно визнати шлюб недійсним, суд вживає заходів щодо примирення подружжя. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу на відміну від норм Кодексу про Шлюб та Сім’ю України, яким цей момент визначався з дня реєстрації розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану. Набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу є самодостатньою підставою для припинення шлюбу.

Разом із заявою, яку подружжя подає до суду потрібно подати письмовий договір в якому йтиметься, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватись на підставі виконавчого напису нотаріуса. Але нажаль у наш час не кожен батько (у випадку, якщо дитина залишається з матір’ю) при розлученні сплачує аліменти у повному розмірі. Я маю на увазі те, якщо батько дитини наприклад працює директором фірми, він в праві поставити собі будь яку офіційну зарплатню і сплачуватиме якусь не велику суму аліментів, порівняно з тією сумою, яку він має сплачувати насправді.

Таким чином, рішення суду про розірвання шлюбу – це акт, який припиняє шлюбне право відношення, а свідоцтво про розірвання шлюбу – це документ єдиної форми, який засвідчує припинення шлюбу.

Сімейним Кодексом України передбачено, що розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в РАЦСі, за заявою колишньої дружити або чоловіка.

Цікавою новелою Сімейного кодексу є право на поновлення шлюбу після його розірвання. Так, жінка та чоловік, шлюб між якими було розірвано, мають право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу за умови, що жоден з них не перебував після цього у повторному шлюбі.

Окрім розірвання шлюбу через подання заяви, як одного так і обох з подружжя, шлюб може також бути визнаний недійсним. Звичайно це відбувається при певних підставах та в певному порядку.

Отже Недійсність шлюбу — це особливий вид сімейно-правової санкції, яка застосовується у випадках порушення передбачених законом умов укладення шлюбу і означає анулювання тих юридичних наслідків, які законом пов'язуються з дійсним шлюбом. Тобто шлюб, який було укладено і при цьому не дотримувались умови укладання шлюбу, вважається недійсним. Шлюб визнається недійсним лише за рішенням суду, і на вимоги про визнання шлюбу недійсним позовна давність не поширюється.
Перелік обставин, які можуть бути підставами для визнання шлюбу недійсним наводиться в ст. 22, 24-26 Сімейного Кодексу України. До підстав визнання шлюбу недійсним належать:

а) недосягнення особою, яка уклала шлюб, шлюбного віку (ст. 22 СК);

б) відсутність добровільної згоди чоловіка та жінки, які уклали шлюб (ст. 24 Сімейного Кодексу України);

в) укладання шлюбу з особою, яка в судовому порядку визнана недієздатною (ст. 24 Сімейного Кодексу України);

г) реєстрація шлюбу з особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними (ст. 24 Сімейного Кодексу України);

ґ) перебування особи (осіб), які уклали шлюб, в іншому нерозірваному шлюбі (ст. 25 Сімейного Кодексу України);

д) укладання шлюбу між близькими родичами (ст. 26 Сімейного Кодексу України);

є) укладання шлюбу між усиновителем і усиновленою ним дитиною (ст. 26 Сімейного Кодексу України);

ж) приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для іншого подружжя чи їхніх нащадків (ст. 30 Сімейного Кодексу України);

з) укладання шлюбу жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.

Для визнання шлюбу недійсним досить довести в суді наявність однієї із наведених вище обставин.

Згідно з Кодексу про Шлюб та Сім’ю України 1969 р. порушення умов укладання шлюбу недостатнє, щоб шлюб вважався недійсним - необхідно, щоб суд виніс відповідне рішення. А от в СКУ по-іншому розв'язує це питання, розглядаючи шлюб як вид цивільно-правової угоди і якщо така угода була укладена не вірно вона вважається не дійсною.

У ст. ст. 39-41 Сімейного Кодексу України побудовані 3 правові моделі визнання шлюбу недійсним:

I. Шлюб, який є недійсним:

Тобто при укладанні шлюбу сторони допустили такі порушення умов його укладання, що він вважається недійсним уже в силу самих цих порушень і без рішення суду.

1.Зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі. Порушення принципу одношлюбності - одне з найбільш поширених у судовій практиці підстав визнання шлюбу недійсним.

В цьому випадку шлюб є недійсним коли:

а) з'ясовується, що на момент укладання шлюбу один із подружжя вже перебував в іншому шлюбі (бігамія - одночасне перебування в двох шлюбах). На момент укладання другого шлюбу перший не був розірваний, тому, звичайно, недійсним визнається другий шлюб як укладений з явним порушенням встановленого порядку. Навіть, якщо подружжя довгий час не підтримувало стосунків, потрібно розірвати такий шлюб до того, як укласти новий.

б) після укладання шлюбу з'являється той із подружжя, хто раніше у встановленому порядку був оголошений померлим. Якщо смерть такої особи була зареєстрована РАЦСом на підставі судового рішення про оголошення її померлою, шлюб був припинений, а перешкод для укладання другого шлюбу не було. Тому другий шлюб від самого початку був правомірним.

2. Зареєстрований між особами, які є родичами по прямій лінії спорідненості, а також між рідними братом і сестрою.

Свого часу в Російській імперії церква забороняла шлюби між родичами до 8-го ступеня родинності, пізніше - до 4-го ступеня. Випадки визнання шлюбу недійсним з наведених вище підстав в судовій практиці практично не зустрічаються, оскільки суспільна мораль засуджує кровозмішення. У будь-якому випадку шлюби між близькими родичами є абсолютно недійсними.

3. Зареєстрований з особою, яка є недієздатною. Це пояснюється тим, що особа, яку визнано судом недієздатною, не має можливості свідомо висловити свою волю на укладання шлюбу і тверезо оцінювати свої дії. Тому шлюб, укладений із такою особою, вважається укладеним без її згоди і не може вважатися дійсним.

II. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду:

Для визнання такого шлюбу недійсним має бути рішення суду, яке ґрунтується на доведених в судовому засіданні обставинах, що свідчать про порушення умов укладання шлюбу.

1. Зареєстрований без вільної згоди чоловіка та жінки. Такий шлюб може бути зареєстрований без згоди одного з подружжя через, можливо, насильство, погрози або тимчасового розладу здоров’я чи стан алкогольного, наркотичного сп’яніння, через що особа не розуміла значення своїх дій. Якщо особа уклала шлюб, перебуваючи в такому стані, вона має право після того, як вилікується, порушити питання про визнання шлюбу недійсним. Однак коли особа бажає зберегти такий шлюб, на мою думку безглуздо визнавати шлюб недійсним, а потім реєструвати новий.

2. У разі його фіктивності. Тобто укладання шлюбу без наміру подружжя (чи одним з подружжя) дійсно створити сім'ю, а лише з метою отримати якісь пільги чи привілеї, наприклад право на житло, на майно другого з подружжя у випадку його смерті. Зовнішня згода таких осіб на укладання шлюбу не відповідає їх внутрішній волі.
Справи щодо визнання шлюбу недійсним через його фіктивність хоча й досить часто зустрічаються в судовій практиці, але спричинюють значні труднощі, особливо в тому разі, коли один з подружжя дійсно бажав створити сім'ю, а інший лише отримати наприклад бажану прописку. У такому разі суд має уважно вивчити і врахувати всі обставини справи: стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, наявність чи відсутність дітей, спільне проживання і ведення господарства подружжям у шлюбі та інші докази, які б свідчили про бажання створити сім'ю чи про його відсутність. Але проживання подружжя разом є не обов’язковим, тому що роздільність проживання може обумовлюватись службою в армії, навчання в іншому місті або ж відрядження по роботі.

Так, М. (1926 р.н.) і X. (1969 р.н.) зареєстрували шлюб. Надалі М. звернувся з позовом до суду про визнання шлюбу недійсним, посилаючись на те, що відповідачка уклала шлюб без наміру створити сім'ю, а переслідувала іншу мету - отримати належну М. на праві приватної власності квартиру. Спочатку X. пропонувала М. укласти договір довічного утримання, але потім вони вирішили зареєструвати шлюб. Після реєстрації шлюбу X. припинила будь-який догляд за М., почала вести господарство окремо. Оскільки в цьому разі у однієї із сторін було відсутнє бажання укласти шлюб, рішенням суду він був визнаний фіктивним.
У теорії сімейного права відрізняють поняття фіктивного шлюбу від шлюбу, "який не існує" або шлюбу, "який не укладено".

Неіснуючий шлюб - це шлюб, якого юридичне немає і який не потребує визнання його недійсним в судовому порядку. Відповідно до Закону України "Про нотаріат" капітану морського судна надано право посвідчувати заповіти, довіреності, але він не уповноважений реєструвати шлюб. Так, куховарка китобоя "Суздаль" китобійної флотилії "Слава" звернулася із скаргою до капітана, що боцман судна обіцяв з нею одружитися, вона завагітніла, а тепер він ухиляється від укладання шлюбу. Під тиском капітана боцман погодився укласти шлюб, який в присутності свідків і був капітаном "зареєстрований". Тобто шлюб був зареєстрований особою, яка не мала права цього робити. Такі "шлюби" не потребують визнання їх недійсними - вони юридичне не існують і не мають ніякого правового значення.

Неукладені шлюби - це шлюби, зареєстровані за відсутності нареченої або нареченого (ст. 48 Сімейного Кодексу України). До неукладених шлюбів необхідно віднести і шлюби, які реєструвалися за підробленим паспортом, за довіреністю.

Наприклад, молоді задовго до реєстрації шлюбу почали святкувати і, як наслідок, шлюб був "зареєстрований" між нареченою і свідком. У цьому разі, як і в усіх інших (коли особа використовує підроблені документи, документи іншої особи тощо), мова йде не про визнання шлюбу недійсним - його як такого не існує взагалі, а про анулювання запису реєстрації шлюбу як помилкового, оскільки він не відбиває дійсного стану речей.

Від фіктивних шлюбів треба відрізняти і так звані "шлюби з розрахунку".

Шлюб з розрахунку - це шлюб, який особа (чи особи) укладають хоча і з певних корисливих мотивів, але, безперечно, з метою створення сім'ї. (молода актриса вирішила укласти шлюб з відомим режисером, який би забезпечив їй творче зростання; аспірантка - з професором, передбачаючи спрощений захист дисертації тощо).
Хоча укладання такого шлюбу традиційно викликало осуд у суспільстві, він не може бути визнаний недійсним.

III. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду:

Правові наслідки, які можуть настати в зв'язку з порушенням умов укладання шлюбу, цілком залежать від суддівського бачення: суд може або визнати шлюб дійсним, незважаючи на порушення, або, зважаючи на них, визнати шлюб недійсним.

1. Між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною без отримання у встановленому порядку дозволу суду на такий шлюб.

За загальним правилом шлюби між усиновлювачем та усиновленою дитиною заборонені з моральних міркувань оскільки відносини між ними прирівнюються до відносин батьків і дітей. Ця заборона традиційно набула характеру етичної норми. Водночас між усиновлювачем і усиновленою дитиною не завжди можуть складатися стосунки, подібні до стосунків між батьками і дітьми, особливо у тих випадках, коли усиновлена дитина від самого початку знала, що усиновлювачі не є її батьками. У цьому разі перешкоди морального характеру не є такими дієвими, і суд може надати таким особам дозвіл на укладання шлюбу.

2. Між двоюрідним братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею.

У більшості цивілізованих країн шлюби між родичами, які перебувають у третьому ступені родинності, заборонені (Великобританія, Німеччина, Франція, США, Швейцарія). Однак у вітчизняному законодавстві, суд, з врахуванням конкретних обставин (тривалості спільного проживання, характеру взаємин), може визнати такий шлюб дійсним.

3. 3 особою, яка приховала свою тяжку хворобу, а також хвороби, небезпечної для іншого з подружжя чи їхніх нащадків. Та якщо ж особа не приховувала наявність тяжкої хвороби, то відповідно відсутні й підстави визнання шлюбу недійсним.
Але в цьому випадку суд може визнати „ тяжкою хворобою” і ту яка „тяжка” лише на перший погляд. І це на мою думку є не вірним адже що для 50-ти річного чоловіка/жінки є тяжким для 20-ти річного хлопця/дівчини легка хвороба. Отже, я вважаю, що, поняття "тяжка хвороба" має поширюватися на осіб-інвалідів, а також осіб, хвороби яких значаться в переліку хронічних захворювань. Таких як хронічний бронхіт, емфізема легень, ускладнена гіпертонічна хвороба, тяжкі форми неврозів та ін. Тобто хвороби при яких особі заборонена знаходитись поряд з іншими.

От наприклад у ст. 27 Сімейного Кодексу Російської Федерації є перелік хвороб, через які шлюб буде визнаний недійсним, а саме венеричних хвороб і СНІДу.

4. 3 особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.
Ця обставина може бути підставою для визнання шлюбу недійсним, якщо особа, що не досягла шлюбного віку одружилася без дозволу суду на шлюб. Це порушення може бути допущено як працівниками РАЦСу, так і зумовлюватися поданням неправдивих документів особами, які укладають шлюб. Водночас суд може відмовити подружжю, на розірвання шлюбу, який визнано недійсним, через такі причини, як вагітність чи народження дитини.

Помилкове уявлення про соціальний статус одного з майбутнього подружжя, його моральні якості, майновий стан, (наприклад, героїня оповідання М. Зошенка "Весілля" приховала від нареченого наявність у неї двох позашлюбних дітей; у відомому кінофільмі наречений, працюючи звичайним бухгалтером, видавав себе за видатного продюсера, а наречена - за відому кінозірку) не є обставинами через які шлюб буде визнано недійсним, але це може стати підставами для розірвання шлюбу, тобто розлучення.

Коло осіб, які можуть звернутися до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним, визначене в ст. 42 Сімейного Кодексу України і залежить у кожному конкретному випадку від підстав визнання шлюбу недійсним.

Так, відповідно до ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" прокурор має право звернутися до суду із заявою на захист таких, що охороняються законом, прав та інтересів громадян, в тому числі подружжя, якщо права порушені укладанням шлюбу.

Розглядаючи справу про визнання шлюбу недійсним, суд має своєчасно повідомити позивача і відповідача про час та місце судового розгляду. Суд також має вжити всіх необхідних заходів для встановлення місцезнаходження відповідача. З метою захисту прав неповнолітніх, недієздатних при розгляді справи про визнання шлюбу недійсним з такою категорію осіб до справи має залучатися представник органів опіки та піклування.

А от коли розглядаються справи про шлюб між усиновителем і усиновленою не має значення хто звернувся з позовом до суду, беруть до уваги чи відповідатиме це інтересам неповнолітньої, недієздатної особи.

Після визнання шлюбу недійсним анулюються запис що до укладання шлюбу і відповідний документ Також РАЦСу має зробити відповідний запис в актовій книзі.

Отже розірвання шлюбу не легкий процес. З одного боку здається що весільна сукня, смокінг та список гостів на весілля це єдині проблеми які випливають з заручин, а от з іншого боку, навіть щоб укласти шлюб потрібно дотримуватись певних умов. А що казати про розірвання шлюбу особливо коли при цьому є майнові спори та неповнолітні, недієздатні діти.

Та мабуть основною проблемою залишається та, чому люди, які кохаючи один одного до нестями укладають шлюб, а потім...розлучаються.

Згідно статистики надрукованої журналом „Cosmopolitan” існує 6 основних причин розлучень:

поспішне прийняття рішення вступити в шлюб чи шлюб по розрахунку.
подружня невірність (на цю причину указали 15% жінок та 12% чоловіків)
не сумісність характерів та поглядів
психологічна непідготовленість до сімейного життя і як наслідок розчарування в коханій людині або в собі (42 % розлучень). Ця непідготовленість частіше проявляється в взаємних образах та приниженнях.
пияцтво (31% опитаних жінок та 23% чоловіків).

Найчастіше ініціатором розлучень виступають жінки, а саме в 58% випадків. Загалом це жінки, яким менше за 45 років, а вже після 45 частіше на розлучення подають чоловіки. Це пояснюється великою упевненість чоловіка. Діти вже виросли отже аліменти платити не прийдеться, а розмін квартири навряд чи представить великої проблеми. Та плюсом до всього є також те, що чоловік в свої 50-60 роки почувається „міцним горішком” і може запросто створити нову сім’ю.

Висновок

На сьогоднішный день шлюб має велике значення для нашої держави. Адже сьогодні на Україні склалася складна ситуація — катастрофічно зменшується населення нашої Батьківщини. За неофіційними данними воно складає близько 48,9 млн. чоловік, порівняно з 52 млн. у 1991 році. Можу з впевненістю сказати, що вже майже 10 років триває демографічна зима. Очевидно, що необхідно негайно запровадити вдалу державну програму по збереженню населення України, і розпочати необхідно з найголовнішого — зі збереження кожної української сім'ї.

Сім'я, дитинство, материнство охоронюється в Україні. Необхідно, щоб встановленний діючим законодавством судовий порядок розірвання шлюбу дійсно служив цій меті. Цього можна досягти тільки при ефективній і досконалій (відповідно до чинного законодавства) діяльності судових органів. Вони повинні всебічно сприяти дальшому зміцненню сім'ї.

Вважаю, що мета, яка ставилися при написанні курсової роботи, досягнуто.

Проаналізовано нормативну базу, досліджено те, як може укладатися та розриватися шлюб, які наслідки цього, як проводиться реєстрація та інші.

В процесі написання отримано ґрунтовні, системні знання.

Список використаної літератури:

Конституція України від 28 червня 1996 року
Цивільний Кодекс України, затверджений Законом від 16.01.2003 року
Кодекс про Шлюб та Сім’ю України затверджений Законом від 20 червня 1969 року, із змінами і доповненнями станом на 25 червня 1996 року. Міністерство Юстиції України. — К., 1996 р.
Сімейний Кодекс України затверджений Законом від 10.01.2002 року, із змінами і доповненнями внесеними згідно із законом „Про внесення змін до Сімейного Кодексу України” від 26.12.2002, ВВР 2003, №7, стр.70
О. Наровлянський / Основи правознавства: підруч. Для 9 кл. – 3-є вид., перероб. І доп. – К.:Парламентське вид-во, 2003. – 400с.
Котюк І.І. / Основи правознавства: Підручник для 9-го класу.-Київ: Генеза, 2002 – 320 с.
Алина Павловна, ст. „Міцність шлюбних відносин” // „Ліза” , 07.10.1999, стр.43
Юлія Товстогуб ст. „Рекордні антиподи” // „Ліза” 7.11.2004, стр.3
Сімейне право: навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1997 р.
Советское семейное право: учебник, под общей редакцией В.Ф. Маслова, А.А. Пушкина: — К.: Высшая школа, 1982 г.
Советское семейное право: учебник, под редакцией З.А. Рясенцева. — М.: Юрид. лит., 1982 г.