Правові відносини виникають не з юридичних норм, а з життєвих, фактичних суспільних відносин. Однак, для того щоб ті чи інші фактичні суспільні відносини чи придбали мало характер правовідносини, воно повинне регулюватися нормою права. Таким чином, настання юридичних наслідків для учасників, регульованих правом суспільних відносин, перетворення цих відносин у правові – одна з важливих відмінних рис, характерних рис права як державного регулятора суспільних відносин. Правові норми регулюють відносини усередині суб'єкта керування, визначаючи компетенцію, структуру і функції всіх керуючих підсистем і їхніх елементів – органів держави, посадових осіб, інших суб'єктів керування колективами людей. Виконання правом своєї соціальної ролі в першу чергу обумовлено його нормативністю. Яку б зі своїх функцій право не виконувало, воно завжди визначає міру, обсяг належного, забороненого чи дозволеного поводження, визначає правове положення людей і наділяє їх правами й обов'язками по відношенню друг до друга і до держави.

Загальнообов'язковість, формальна визначеність, абстрактність норми дозволяють моделювати різні суспільні відносини (чи їхні види), охопити в схематичному розпорядженні різноманіття конкретних відносин, виділити і закріпити основний їхній зміст. Право як система норм – найважливіший компонент усього процесу правового регулювання. Впливаючи на свідомість і поводження людей, на діяльність органів, що застосовують норми права, ці норми складають основу механізму правового регулювання. Лише у єдності з цим механізмом, право виконує своє призначення – регулює поводження людей. Система права включається в механізм правового регулювання в якості однієї з підсистем і діє як регулятор через свідомість людей на їхнє поводження.

С.С. Александров пише, що « право саме по собі нічого не може створити, побудувати. Право – це такий інструмент регулювання суспільних відносин, що діє через волю і свідомість людей ».

«…В історії суспільства діють люди, обдаровані свідомістю, що надходять чи обдумано під впливом пристрасті, що прагнуть до визначеним цілям», якби об'єктивні закони суспільного розвитку діяли автоматично, і люди також надходили відповідно до вимог цих законів, то потреба в соціальному регулюванні просто б не виникла. Тому основна мета соціального регулювання – « домогтися відповідності між поводженням особистості і діями людей, їхніми інтересами, цілями і задачами, що випливають з об'єктивних закономірностей, що є в наявності у даному суспільстві».

Дійсно: соціальні норми, як у загальних типових ситуаціях, так і в конкретних випадках жадають від людини тільки обов'язкових і тільки припустимих варіантів поводження. Здавалося б, поводження людини насправді вичерпується нормативною регуляцією. Але чи цілком? Виявляється, соціальне регулювання виявляє себе не тільки нормативними впливами на поводження людини, але і містить у собі нормативний компонент регулювання його соціальної активності. У соціальній регуляції і відповідних коштах (у тому числі нормативних) такої регуляції бідує будь-яке суспільство і будь-яке суспільне виробництво, на якій би стадії історичного розвитку вони не знаходилися. Об'єктивна потреба в регуляції обумовлена тим, що «постійне відтворення базису істотного стану, що лежать в основі цього стану відносин, здобуває з часом урегульовану й упорядковану форму, і ці регулярність і порядок самі суть необхідний момент усякого способу виробництва, коли незабаром він повинний придбати суспільну стійкість і незалежність від простого чи випадку сваволі».

Поява соціальних норм і нормативного типу регуляції зв'язано з переходом від тваринної стадії до людського суспільства, із процесом соціалізації і раціоналізації людських відносин і в цілому поводження людини як особливого природно-біологічного і разом з тим суспільної істоти.

Джерела виникнення соціонормативною регуляцією йде до тих часів, коли, узагальнено говорячи, йшов процес виділення людей із тваринного світу і формування людської спільності. Саме в руслі й у рамках такого процесу прогресуючого розрізнення і розбіжності між тваринним і суспільно-соціальної виникли і розвивалися нові форми життєдіяльності людей, нові типи їхньої орієнтації в навколишньому світі, нові види і кошти регуляції. Поступово сформувалися представлення про норми життя людей, правилах і формах їхніх взаємин, про схвалюване і карне людське поводження.

У докласовому суспільстві механізм соціального регулювання був надзвичайно простий. Дії суспільностей, окремих індивідів регулювалися звичками, традиціями і звичаями. Останні звичайно являли собою систему заборон (табу). Для первісної людини табу служили орієнтиром в індивідуальному досвіді діяльності. Їхня загальнообов'язковість, простота і сила впливу, що санкціонує, не були результатом якого або вибору.

Розкладання родового ладу, зміна матріархату патріархатом супроводжується руйнуванням колишніх установлень, традицій, звичаїв. Усе це відбувається в зупинці становлення приватної власності і витиснення первісного колективізму. З'являється пануючий, рабовласницький клас, що виробляє для захисту своїх інтересів власну ідеологію, право і мораль.

Поняття норми нормативності невіддільно від соціальної діяльності людей і від їхніх суспільних відносин, від їхнього суспільного буття. Норма не є тим, що коштує поза суспільними відносинами, над ними, вона органічна уплетена в діяльність людей і виражає найбільш типові і стійкі суспільні зв'язки і відносини. Тому дослідження норми сполучене з аналізом суспільних відносин, діяльності індивідів як способу їхнього соціального буття, з особистісним підходом до природи нормативності.

Суспільні відносини виникають тільки в процесі взаємодії людей, обміну діяльністю і її результатами. Люди «не можуть робити не з'єднуючись відомим образом для спільної діяльності і для взаємного обміну своєю діяльністю. Щоб робити, люди вступають у визначені зв'язки і відносини, тільки в рамках цих суспільних зв'язків і відносин, існує їхнє відношення до природи, має місце виробництво».

Категорія «відношення» розкриває універсальну залежність індивідів друг від друга, породжувану універсальністю потреб, коштів споживання, продуктивних сил індивідів, створених універсальністю обміну. Люди не просто «відносяться» друг до друга; за цим відношенням завжди коштують інтереси людини, його потреби в спілкуванні, у взаємному обміні матеріальними і духовними цінностями. У постійній і активній взаємодії людини зі світом – природою і суспільством – здійснюється його індивідуальний розвиток, реалізація його потреб і здібностей. «Обмін речовин, енергія, інформація навіть самих людських властивостей у цьому процесі взаємодії має універсальний характер для буття і свідомості».

Але для кожного суспільства процес соціальної взаємодії зв'язаний з обміном, кожному суспільству належить свій характер обміну, що об'єктивується в стійких, повторюваних формах і суспільних зв'язках.

Об'єктивний характер соціальної взаємодії людей, зв'язаного з обміном діяльністю, не означає, що воно знаходиться поза сферою свідомості. Соціальна діяльність людей невіддільна від їхньої свідомості, що, відображаючи об'єктивні процеси суспільного розвитку, є передумовою і регулятором людської діяльності. Регулятивна роль свідомості виявляється в його впливі на діяльність людей і тим самим на всю систему суспільних відносин, що виступає як результат соціальної діяльності.

Діючи свідомо, люди разом з тим не вільні у виборі характеру діяльності. Вони повинні вважатися з об'єктивною дійсністю, з вихідними передумовами людського існування. Ставлячи перед собою визначені цілі, люди не можуть не враховувати тієї об'єктивної детермінації, що з'являється перед ними як суспільна необхідність.

Соціальна діяльність і суспільні відносини опосередковані свідомістю і тому виступають як вторинне, похідне від матеріальних умов життя суспільства, від буття. Але ця характеристика коректна тільки в рамках основного гносеологічного питання, що розкриває первинність буття і вторинність явищ, зв'язаних зі свідомістю.

У системі суспільних відносин варто виділяти виробничі, економічні відносини, що складаються об'єктивно, не залежно від свідомості людей. Але незалежність цих відносин від свідомості людей аж ніяк не означає, що вони розвиваються крім свідомості і волі людей. Ця незалежність означає лише те, що кінцевий результат таких відносин є, як правило, іншим, чим той, котрий переслідували індивіди у своїй конкретній предметній діяльності. Діяльність, поводження людей у виробництві «виходять від свідомої волі й особою мети індивідів, проте сукупна цілісність цього процесу виступає як деякий об'єктивний зв'язок, що виникає стихійно: хоча вона і виникає від взаємодії свідомих індивідів, але вона не укладена в їхній свідомості й у цілому їм не підлегла». Як видно з даного положення, об'єктивний зв'язок індивідів у процесі виробництва також породжений їхньою діяльністю. Тому «не можна розглядати виробничі відносини незалежними від виробничої діяльності людей, тому що вони не мають окремість свого буття, будучи елементом соціальної діяльності як способу існування соціальних систем об'єктів». Звідси випливає, що вся система суспільних відносин, у тому числі і відносини виробничі, є результатом діяльності індивідів, наділених свідомістю і волею, що переслідують свої мети.

Соціальна взаємодія людей об'єктивно виявляється в повторюваних актах виробництва, скасування, розподіл, у потребі упорядкувати різноманітні суспільні зв'язки і відносини. Така потреба дозволяє одночасно з виникненням праці й обміну на самих ранніх етапах розвитку суспільства. «На відомої, дуже ранньої стадії розвитку суспільства виникає потреба охопити загальним правилом повторювані щодня акти виробництва, щоб окрема людина підкорялася загальним правилам виробництва й обміну».

Повторюваність явищ і подій виявляє внутрішню закономірність їхнього розвитку. Однієї з форм вираження їхніх закономірностей є нормативність явища, процесів, зв'язків, що виражає об'єктивно необхідні способи взаємодії явищ і подій як результат предметної практичної діяльності людей.

Повторюваність суспільних явищ лежить і в основі закономірності соціальної діяльності людей, визначаючи об'єктивно властиві цей діяльності властивості. Такою властивістю соціальної діяльності людей, їхніх суспільних відносин є нормативністю, що виступає як форми взаємодії людей, що емпірично складаються на основі історично визначеного способу виробництва і що здобувають відносну стабільність і стійкість.

Виникнення соціальних норм і їхній розвиток виражають тенденцію суспільства до самопідтримки, що виявляється в процесі обміну матеріальними і духовними благами. Об'єкти обміну виступають як ті цінності, що людина прагне одержати, освоїти, і тому обмінні відносини здобувають нормативно-коштовний характер, а повторювані і стійкі зв'язки, що виникають у процесі обміни діяльністю, благами матеріального і духовного характеру, стають звичними еталонами соціального поводження.

Об'єктивний характер соціальних норм визначається наступними обставинами:

а) соціальні норми виникають з об'єктивної потреби соціальних систем у саморегуляції, у підтримці стабільності і порядку;

б) норма виникає в процесі діяльності людей, об'єктивно обумовленої способом виробництва;

в) норма невіддільна від відносин обміну, характер яких також детермінований способом виробництва і розподілу;

г) матеріальні і духовні блага, що виступають об'єктом обмінних відносин, не довільні, а задані існуючими економічними і соціально-культурними умовами.

Таким чином, об'єктивні соціальні норми – це повторювані і стійкі соціальні зв'язки, що виникають у процесі соціальної діяльності людей по обміні матеріальними і духовними благами і що виражають потребою соціальних систем саморегуляції.

Для розуміння процесу виникнення, розвитку і функціону-вання правових норм і систем соціальної регуляції й істотне значення має з'ясування взаємозв'язку, співвідношення і взаємодії правових і інших соціальних норм.

Кожній історично сформованій системі соціальної регуляції властивої своєї мети і задачі, своя структура і компоненти, свої особливості в співвідношенні і взаємодії соціальних норм. При цьому взаємодії різних видів соціальних норм у загальному й у цілому вірно відображає нормативний аспект співвідношення і взаємодії різних форм суспільної свідомості, властивому даному суспільству на відповідному етапі його соціально-економічного, духовного і культурного розвитку.

У юридичній науці існують різні розуміння права (нормативне, соціальне, етичне), кожне з який має свої обґрунтування. Для правозастосування й інших форм реалізації права першорядне значення має поняття про право як про систему норм.

Що ж таке соціальна норма?

Узагалі слово «норма» прийшло в російську мову з латинської мови, де вживалося в двох змістах:

1. Накутник, схил, яким користалися при вимірах;

2. Керівничий початок, правило, зразок.

Надалі його зміст певним чином змінилося, збагатилося цілим поруч нових значеннєвих відтінків, і в сучасній російській мові «норма» вже означає не тільки «правило», «зразок», «керівне початок», але і «узаконене встановлення», «сформований порядок», а також «міра», «розмір чого-небудь», «визначена величина».

Норма права – свого роду абстрактно-типова модель правовідносини, що при настанні передбачених нормою умов і обставин може виникнути і дійсно виникає в реальному житті, у процесі правового врегулювання того чи іншого виду суспільних відносин.

По-нашому (поняттю) представленню, соціальні норми служать вираженням пізнаної необхідності, і в цьому укладається їхня специфіка і відмінність від більш широкого поняття «норма», використовуваного крім іншого для позначення закономірностей, що ще не стали об'єктом соціального відображення. Крім того, відповідно до раніше проведеного семантичного аналізу поняття «соціальна норма» ми не повинні забувати, що воно означає не всяку пізнану необхідність, а тільки таку, котра вступає у виді формообразу, тобто правила, еталона, зразка, матриця поводження і діяльності людей.

На відміну від дослідників, що думають, що соціальні норми представляють собою, «ідеальне відображення об'єктивної діяльності і нормативності форм суспільної свідомості, ми вважаємо, що ідеальним є тільки формообраз, тобто соціальна норма в одному з цілого ряду її дійсних проявів і значень, соціальна норма у вузькому змісті слова (норма як позначення автентичного зразка реальної норми сущого).

З усього вище сказаного можна зробити висновок, що правова норма, вона ж є соціальна норма, називається розрахована на регулювання виду суспільних відносин загальне правило поведінки, установлена чи санкціоноване державою й охоронюване від порушення за допомогою примусових заходів. Норма – це правило належного, звернене в майбутнє, у відмінності від команд, впливів, розпоряджень по конкретних питаннях норма адресована не окремій особі, а колу осіб; діючі норми не вичерпується виконанням, а розраховане на необмежене число випадків; вона продовжує діяти після реалізації її в суспільних відносинах і поводження людей. Від інших соціальних норм правові норми відрізняються нерозривним зв'язком з державою, що чи встановлює санкціонує правові норми й охороняє їх від порушень.

Правова норма носить загальний характер. Вона визначає типові риси життєвих ситуацій, у яких підлягає реалізації, видові ознаки суспільних відносин і їхніх учасників, чиє поводження регулюється нормою; саме правило виражене в загальній формі як модель поводження; у загальній формі визначені примусові заходи, застосовувані до порушників норми.

Норма права розрахована на регулювання не окремого, одиничного відношення, а виду відносин; цим вона відрізняється від актів застосування права (рішень державних органів по конкретних справах) договорів, індивідуальних розпоряджень. У рішенні в справі, що представляє собою висновок із правової норми стосовно до індивідуального випадку і відношення, завжди позначене конкретна особа, зміст його чи прав обов'язків. Правова норма адресована колу осіб, визначених видовими ознаками (громадяни, батьки, чоловіки, податкова інспекція, кооператив, прокуратура, районний суд і інші). Та відмінність від розпорядження, адресованого точно позначеним особам і діючого до його виконання правова норма не вичерпується виконанням.

Зі сказаного вище можна назвати найбільш важливі ознаки і відмітні риси норм права:

1. Норми права, будучи вираженням державної волі, завжди являє собою веління держави. Безвідносно до словесного формулювання, у якій виражена та чи інша норма в статті нормативного чи акта в інших юридичних джерелах (заборона, дозвіл, установлення тощо), вона завжди містить уладне, обов'язкове розпорядження держави щодо визначеного поводження людей, визначеного порядку в їхніх відносинах.

2. Норми права чи видаються санкціонуються державою і виражається в тієї чи інший установлюваній чи визнаної їм формі. Специфічна риса норми права, як переконливо обґрунтовує В.Н.Кудрявцев, - «закріплення її в знакових системах, якими служать юридичні джерела й у першу чергу законодавство. Саме це додає юридичної нормативності формальну визначеність, чіткість і стабільність, якими вона помітно відрізняється від іншої соціальної нормативності (наприклад, правил моралі)».

3. Норми права – єдина в ряді соціальних норм, що підтримується у своїй реалізації, охороняється від порушень примусовою силою держави.

4. Норми права складаються з двох різновидів загальних правових розпоряджень:

а) правил поведінки – безпосередньо регулятивних норм, що відрізняються формальною визначеністю і представницько зобов'язуючим характером, що встановлюють при наявності відповідних умов вид і міру охоронюваних і гарантованих державою можливого і належного поводження учасників суспільних відносин, їх взаємні суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Такі правила поведінки складають велику частину норм правил;

б) вихідних (відправних, установчих) норм, до яких відноситься норми початку, норми принципи, норми дефініції.

Ці норми, хоча і не є безпосередньо регулятивними, не закріплюють прав і обов'язків суб'єктів, проте також носять правовий характер: установлюють загальні початки, вихідні положення і направляють у ньому, діючи опосередковано, у системному зв'язку і єдності з нормами – правилами поведінки, деталізується і реалізується через них. Як свідчить практика, правове регулювання немислиме без органічного сполучення в системі права, в усьому його галузях відправних (вихідних, установчих) норм і норм правил поведінки.

Специфічною ознакою правових норм є їхня охорона державою. Порушення чи обов'язків заборони (правопорушення) волоче застосування примусових заходів. Цим правові норми відрізняються від норм моралі, норм громадських організацій і інших соціальних норм, а також від державних органів, що містяться в деяких актах, закликів і звертань. Примусового заходу, застосовувані у випадках порушення правових норм, різноманітні: вони спрямовані на відновлення порушеного права, або на реалізацію невиконаного обов'язку, а також на покарання правопорушника.

У суспільному житті виділяються різні сфери - ідеологічна, політична, виробнича, культурна. Відносини соціальних груп і людей у різних середовищах різноманітні і регулюються дуже специфічними видами норм. Спеціально варто виділити норми політичні, релігійні, культурні, етнічні, правові, моральні, моральні. Ці норми формуються на основі прийнятій чи суспільством тією чи іншою групою ідеології і системи ідеологічних норм. Ідеологічні норми впливають на всі середовища суспільних відносин і суспільної свідомості і всі системи соціальних норм.

Політичні й ідеологічні норми регулюють соціально-політичні відносини між основними структурними групами суспільства, насамперед між такими соціальними утвореннями як класи, прошарки і т.д. Політичні норми виробляються, підтримуються, використовуються політичними інститутами і партіями, що виражають соціально-економічні, політичні, ідеологічні інтереси і задачі класів.

Система політичних норм впливає на всі сторони життя суспільства, на всі соціальні відносини, залежності і взаємодії членів суспільства. Політичні норми не тільки використовуються як регулятори політичних і ідеологічних відносин між соціальними групами і членами суспільства, але і впливають на всі інші системи соціальних норм.

Саме в сфері дії політичних норм найбільше яскраво виявляється одне з основних атрибутивних властивостей соціальних нормативних владність. Владність соціальних норм означає обов'язковість їхнього виконання. Соціальні норми – найважливіші кошти реалізації відносин влади, найважливіші кошти влади. Владність політичних норм підтримується і забезпечується політичною системою, і в характері владності норм відображається характер політичної організації суспільства.

Політичні норми є вирішальними факторами організації всього громадського життя. Тому таке величезне соціальне значення мають вироблення і неухильне виконання політичних норм.

У суспільстві існують різноманітні відносини і взаємодії між членами суспільства і між групами, і різні види норм, що регламентують специфічні відносини і взаємодії між людьми. Такими є, наприклад, норми культурні, релігійні, етнічні, правові, моральні, моральні. Незважаючи на специфіку сфери дії і якісних особливостей, ці норми є соціальними в широкому змісті слова. Крім того, ці види норм часто використовуються соціальними групами й суспільностями для регулювання соціальних відносин.

Протягом всієї історії релігійні норми і норми, що регулюють відносини між членами релігійних громад, що сповідають загальну віру, служили і для оформлення власне соціальних відносин і залежностей між членами релігійних громад, а також відносини між цілими релігійними громадами й суспільностями.

Використання релігійних норм для виділення і зіткнення різних соціальних груп засновано у відомій мері на поширеності в масах і приступності традиційних релігійних систем норм глибоко укорінених у вдачах, обрядах, звичаях, культурних і етнічних зразках поводження, способі життя й у свою чергу що породжують «вторинні» норми конкретних норм соціального поводження членів громад.

Релігійні норми використовуються в ролі норм політичних не тільки при оформленні взаємозалежних і конфліктних відносин між різними соціальними групами. Згадаємо гостру соціальну ситуацію, що виникла в Італії при проведенні всенародного референдуму про право на розвід. Протидія римської католицької церкви правовому оформленню ряду соціальних норм, наприклад норм шлюбних відносин, норм соціально-гігієнічних, превентивних, і поширення на соціальні відносини людей у цих сферах традиційних норм католицизму привели країну до серйозних соціальних потрясінь.

При регуляції різних видів соціального поводження широко використовуються норми етнічні і культурні. У цілому поняття культурної норми може бути співвіднесене з регуляцією способу життя, укладу, етикету, з використанням нормативних утворень у рамках обрядів, ритуалів, звичаїв, вдач і інших форм регуляції соціального поводження членів спільності і групи як елементів духовної і навіть матеріальної культури різних суспільств і суспільностей.

Ми вважаємо при аналізі культури приділяти особливу увагу якісно визначеній структурі спілкування членів даної чи спільності групи, що обумовлює характер і зміст відносин і взаємодій між членами чи спільності групи, їхніх відносин до членів інших культурних суспільностей, до світу вселеної, природі. Культурні норми, більш ніж всі інші види норм, виробляються відповідно до типу і характеру структури спілкування і для відтворення і підтримки цієї структури. Включення людини в культуру даної чи спільності групи. Людина тієї чи іншої національності стає членом тієї чи іншої етнічної групи, лише засвоюючи і реагуючи у своєму поводженні на норми цієї етнічної спільності. Це положення може бути поширене на всі культурні спільності і групи. Так працівник розумової праці, тобто інтелігент по соціальному стані, інтелігент по суті, лише в тому випадку, якщо він на ділі реалізує у своє поводженні справді високі моральні соціальні норми.

Система правових норм – самий формалізований, чіткий, діючий кошт соціального контролю, використовуваного суспільством для регуляції відносин, залежностей взаємодій між усіма без винятку членами суспільства. Відношення членів суспільства до правових норм задано однозначно , можна сказати з одним ступенем волі « – усі члени суспільства» повинні їх дотримувати.

Норми моральності і норми моралі представляються нам різними по цілому ряді ознак. Одним з них є специфіка відносин, що підлягають регуляції. Загальновизнано, що норми моралі використовується для регуляції відносин між людьми, відносин людей друг до друга. Системи моральних норм історичні й обумовлені конкретними обставинами й умовами взаємодії і залежностей людей у більшій мері, чим які б те ні були інші нормативні системи, у тім же ступені моральні системи умовні і конкретні. Моральні норми, складаючись історично, оформляють і регулюють відношення людей до «абсолюту», співвідносять поводження з абсолютними принципами, еталонами, ідеалами.

Моральні норми абсолютні, тому що їхнє дотримання об'єктивне необхідно людству. Будь-яке порушення абсолютних моральних норм завдає шкоди людству як роду, є злочином проти самої природи людини як суспільної істоти. Основним критерієм моральності тих чи інших норм є прояв у них відносини людини до іншого людині і самому собі як до справді людської суті особистості.

Соціальне призначення моралі – постійно відтворювати відносини моральної залежності між людьми. Усвідомлення цієї залежності служить необхідною умовою волі вибору і моральної відповідальності особистості перед суспільством, найважливішим фактором підтримки життєздатності суспільства, соціального прогресу.

Область відносин, регульованих мораллю, широка. Вона охоплює поводження і свідомість людини в усіх без винятку сферах громадського життя: у праці, побуті, політику, науці, у сімейних, особистих, внутрігрупових, міжкласових і міжнародних відносин. Принципи моралі поширюються на всіх людей, фіксуючи в собі те загальне й основне, що складає культуру міжлюдських взаємин і накопичено багато-віковим досвідом людства. Моральні норми підтримують і заперечують визначені суспільні підвалини, коштуй і спосіб життя в самій загальній формі. І тому, у силу громадськості своїх норм, мораль відображає більш глибинні шари соціально-історичних умов людського буття, виражає його сутнісні потреби.

Як форма суспільної свідомості мораль виконує безліч функцій. Головна з них – регуляція взаємин між людьми. Моральне регулювання припускає:

а) наявність ідеалу, що виражає представлення чи суспільства класу про моральну досконалість;

б) систему норм, дотримання яких є необхідною умовою функціонування суспільства, досягнення їм своїх моральних норм.

Ефективність морального регулювання визначається наступним: наскільки особистість засвоїла моральні вимоги і наскільки ці вимоги дотримуються нею свідомо, самостійно, - це найкраще характеризує моральний вигляд людини.

Моральні норми здійснюються повсякденно силою масових звичок, велінь і оцінок суспільної думки, вихованих в індивідах переконань і спонукань. Виконання вимог моралі може контролюватися всіма людьми без винятку і кожним окремо.

Моральні відносини, як видно з попереднього викладу, — складне соціальне утворення. Конкретно історичний підхід дозволив розкрити об'єктивні причини їхнього виникнення, їхню соціальну сутність і ту роль, що вони виконують у системі суспільних відносин.

Розуміння моральних відношенні як самого загального позначення всіх моральних явищ має принциповий, методологічний зміст. Воно дозволяє включити в предмет етичного дослідження не тільки моральну свідомість, систему нормативних розпоряджень, але і реальні вдачі суспільства, практику морального поводження.

В аналізі моральних відносин особливе значення має застосування вимоги діалектичної логіки, вимоги про включення практики «у повне «визначення» предмета дослідження». Включення в характеристику моральних відносин практики в такому всеосяжному змісті (і як критерій істини, і як орієнтир на те, що потрібно людині) дозволяє в полицею мері оцінити дійсну роль моралі в житті суспільства.

Всебічний аналіз і рішення питання про зв'язок теорії з практикою в етичному дослідженні припускають не тільки історичну характеристику моралі, не тільки дослідження її соціальних функцій, але і розгляд гносеологічних проблем моралі, з'ясування зв'язку істини й оцінки, специфіки морального судження.

У дійсній роботі ми зосередили увагу переважно на розгляді соціальних функцій моралі, усвідомлюючи, що гносеологія моралі і спеціальний аналіз мови моралі складають істотну задачу подальшого вивчення моральних відносин.

У цьому суперечливому розвитку моральних відносин можна зафіксувати випереджальну роль ідеологічних елементів моральної свідомості, більш повільний темп, а в деяких випадках і помітне відставання соціально-психологічного рівня моральної регуляції.

Спроба охарактеризувати моральні відносини як цілісну і складно організовану систему зв'язана з визначеними труднощами, зокрема з тим, що не розроблено відповідні методи дослідження моралі. Далі, системний .аналіз моральних відносин, характеристика механізмів саморегуляції припускає подальшу розробку спеціальних питань, зокрема, розробку проблеми мотивації, проблеми становлення і розвитку моральних потреб.

Але якщо ще немає основ для вичерпної характеристики структури моральних відносин, те попереднє рішення проблеми може бути дано, можуть бути вичленовані головні елементи, показаний характер їхнього зв'язку, взаємодії.

Структурний аналіз моралі у відомій мері схематичний, вимагає прийняття деяких попередніх умов. Так, практичні моральні відносини являють собою історично сформований спосіб регуляції суспільних і особистих інтересів. І, хоча в моральній вимозі виражена ідеальна, бажана норма цих відносин, дієвість моралі визначається не тільки змістом цих вимог, але насамперед масштабом їхньої реалізації. Тому поділ моралі на моральну свідомість і моральне поводження у відомій мері умовно. У реальному історичному процесі вони нерозривно зв'язані, і скорочення сфери морального регулювання, практичне «падіння вдач» свідчать і про ущербність, відірваність від дійсного життя тих ідей, що зафіксовані в моральній свідомості.

Таке ж застереження можна зробити, випереджаючи характеристику взаємодії ідеологічного і соціально-психологічного рівнів моральної чи свідомості характеристику суспільної й індивідуальної моралі.

Однак, усвідомлюючи обмеженість можливостей структурного дослідження моральних відносин, ми відзначаємо і відомі його переваги, особливо в характеристиці соціальних функцій моралі, у визначенні міри її дієвості, активності. Облік цих обставин і дав нам право представити на суд критики деяку попередню схему структури моральних відносин.

Постійне чи задоволення незадоволення порождає імпульси до необхідного для цих цілей чи активності, навпроти, пасивності в її поводженні. Саме тут найбільшою мірою виявляється необхідність залучення знань спеціальних областей правознавства, етики, психології і соціальній психології. Підставами класифікаціями стосовно до нашого предмета дослідження можуть бути:

1. спосіб впливу соціальних норм на внутрішній мотив поводження особистості;

2. характер реакції особистості і суспільства на вибір цього поводження;

3. межі і можливості такого вибору.

Ця проблема соціальної регуляції в рамках даної класифікації здобуває особливо важливе значення в зв'язку з задачами використання різних видів соціальних норм у керуванні соціальними процесами рішенні проблем формування і виховання особистості.

Важливо також враховувати, що в залежності від характеру вимог, що містяться в них, соціальні норми розділяються на зобов'язуючі, що дозволяють і забороняють. Причому вони дозволяють (не дозволяють), наказують робити лише визначений тип чи дій учинків.

Однак не усі вчинки особистості регламентуються соціальними нормами. У діяльності особистості можна умовно розмежувати три сторони: перша — дія-операція, друга — індивідуальні вчинки, безпосередньо не обумовлені суспільством, що не носять характер соціального факту (особисте поводження), і третя — це соціальні вчинки особистості, чи суспільне поводження. Лише третя сторона діяльності особистості прямо регулюється за допомогою соціальних норм.

Соціальні норми виступають як зразки поводження особистості, оскільки в них визначені границі можливого і припустимого в її поводженні. Норми містять також мотиви поводження особистості і санкції за їхні порушення. Соціальні норми відображають «ціннісні представлення людей — членів суспільства і групи».

Ще одним методологічним питанням дослідження соціальних норм є також питання про взаємодію всієї системи нормативних регуляторів. Комплексне дослідження дії системи соціальних норм у їхньому взаємовпливі друг па друга має принципово важливе значення при вивченні всього різноманіття мотивів поводження особистості. Адже в реальному житті людини зіштовхується з цілим комплексом пред'явлених йому вимог. Як сам процес мотивації, так і суспільна оцінка вчинків провадиться з урахуванням різнобічного характеру вимозі, що відносяться до тієї ситуації, у якій відбувається той чи інший акт поводження.

В міру розвитку суспільних відносин і їхньої диференціації, зростання залежності між особистістю і суспільством, у класовому суспільстві — особистістю і класом, особистістю і колективом, міжособистісної залежності — відбувається і розвиток здатності індивіда до абстрактного мислення, а отже, і до мотиваційної діяльності, до можливості сполучення різних вимог, у яких виражається багатогранна суспільна взаємозалежність людей.

Будучи відображенням дійсності, соціальні норми, як і будь-який інший елемент свідомості, мають всі атрибути відносної самостійності й активності. Вони чи можуть відставати від умов суспільного буття і назрілих потреб суспільства, чи відповідати їм, чи випереджати їх, у залежності від цього активно впливати на багато видів соціальної діяльності людей, їхні суспільні відносини. Роль соціальних норм багатопланова. Це, по-перше, відображення дійсності, і, по-друге, вплив на неї. Особливість цього впливу на відміну від інших елементів свідомості в тім, що соціальна норма не тільки відображає потреби суспільства у своїх вимогах, але і створює уявну модель дій людей і містить у собі

кошту соціальної оцінки і контролю за реалізацією цих вимозі.

Цим і визначається суспільне призначення соціальних норм, що виступають, з одного боку, як кошту орієнтації соціальної діяльності, з іншого боку — як кошту контролю за що він діяльністю. Саме такий зміст соціальних норм і дозволяє їм бути регулятором суспільних відносин і поводження особистості.

Однак соціальні норми не є єдиним коштом регулювання соціальних дії людей. Як такі кошти чимала роль належить суспільним ідеалам, принципам і цінностям. На відміну від соціальних норм усі вони. відображаючи дійсність, містять лише основні цілі і кошти суспільного розвитку, не індивідуалізуючи їх до типових конкретних ситуацій. І, крім того, вони не містять конкретних коштів соціальної оцінки і контролю за їх практичною реалізацією. Разом з тим вони зв'язані із соціальними нормами, що виступають як свого роду специфічні кошти реалізації суспільних ідеалів, принципів і соціальних цінностей. Слід зазначити, що суспільні ідеали, а в якомусь ступені і деякі принципи соціального життя, у більшій мері, чим соціальні норми містять момент випередження умові суспільного буття.

Оскільки соціальна норма в сфері суспільної й індивідуальної свідомості — ідеальна модель суспільних відносин і поводження людей у визначених ситуаціях, остільки в ній відображаються і враховуються крім позитивного змісту ще і протиріччя між пануючими умовами суспільного буття і тих відхилень від них, що неминуче можуть з'являтися в реальному житті.

У принципах звичайно відображається загальний зміст того чи іншого суспільного чи явища суспільних відносин, у нормах же він конкретизується, а в деяких з них ще і розкриваються кошти здійснення цього принципу. Крім того, у конкретних сферах соціального знання (наприклад, моралі) принципи і норми можуть збігатися. Моральні принципи часто виступають і як найбільш загальні моральні норми, хоча на всі норми є в той же час і принципи моралі. Соціальні принципи мають більшу стійкість, чим норми, що більш рухливі, вони змінюються і розвиваються значно швидше, ніж принципи.

Для того щоб глибше розглянути такого роду суперечлива дія соціальних норм, на наш погляд, варто по-новому підійти до трактування їхніх загальних властивостей, функцій і різновидів. відійти від того вузького їхнього трактування, коли вони розглядалися власне кажучи лише як визначені правила поведінки в тій чи іншій ситуації, що відноситься до тієї чи іншої області людської діяльності.

Для цього насамперед необхідно виявити співвідношення соціальних норм, як визначених правил веління і нормативів: економічних, соціальних, технологічних і ін. Співвідношення це далеко не простої, але без нього неможливо розібратися в дії соціальних норм, у механізмах керування і соціальної регуляції, у процесах виховання особистості.

Варто також розширити і наше представлення про різновиди соціальних норм, до яких відносять, як правило, лише правові, моральні норми, звичаї і традиції.

Корінна перебудова керування економікою, перехід від адміністративно-командних методів до економічного викликав постановку і широке обговорення проблем, зв'язаних з розробкою і впровадженням у практику економічних нормативів, економічних норм. регулюючих економічне поводження. Ці норми спеціально не виділялися в самостійний вид соціальних норм, чи обмежувалися лише постановкою питання про існування таких норм.

Хоча постановка питання і мала позитивне значення, але це було малоефективно, не розкривалися специфіка економічних норм, їхня відмінність від інших видів норм, особливості функціонування. При цьому виходили звичайно з того, що ця задача не соціально-філософської, а економічної науки.

Тривалий період і економічна наука не займалася методологічними проблемами економічних норм, обмежуючи свої дослідження їхнім конкретним аналізом у сфері нормування праці і зарплати, визначення тих чи інших витрат виробництва і т.п. У результаті такого вузького-конкретного підходу і відсутності глибоких і чітких методологічних основ при аналізі економічних норм. з полючи зору, як правило, випадав їхній соціальний зміст, зв'язане з механізмами використання цих норм у регуляції економічного поводження людей.

Якщо задані умови реалізації економічних норм відображають тією чи іншою мірою сполучення названих вище інтересів, то вони будуть мати стимулюючий характер, а якщо нет. те — гальмуючий. Таким чином, економічні норми можуть виступати л тому що елементом механізму прискорення, або — гальмування.

Одна з особливостей економічних норм укладається в тому, що вони, як правило, закріплюються юридично, здобуваючи статус правових норм і встановленні з усіма наслідками, що випливають, у тому числі наділяються відповідними коштами контролю (санкціями) за дотриманням цих норм.

Умови реалізації економічних норм включають не тільки виробничі, економічні, юридичні, але і соціально-психологічні, моральні й інші фактори як суспільного, так і особистого характеру, що прямо впливають на економічне поводження людей.

Це привело до необхідності типізувати названі вище фактори, що знайшло своє відображення в новій постановці і рішенні питання про соціальні нормативи. У документах про корінну перебудову керування економікою відзначається необхідність широкого застосування науково обґрунтованих соціальних нормативів, рекомендується брати їх в основу як при плануванні розвитку соціальної сфери, так і при створенні нової техніки і технології, у проектуванні, будівництві і реконструкції підприємств і виробництв, поліпшенні організації й умов праці, а також при здійсненні заходів, зв'язаних з охороною навколишнього середовища .

У такому аспекті соціальний норматив — це нове поняття для науки і практики нормативного керування. Його можна було б визначити як ті параметри і вимоги, що дозволяють у рамках виробничої сфери, у масштабах галузі. підприємства, регіону забезпечувати найбільш сприятливі умови для життєдіяльності людини, виходячи з установки, що розглядає людини насамперед не як засіб виробництва, а як його ціль.

Соціальні нормативи покликані відбити і закріпити найбільш оптимальний вплив на людину не тільки умов його праці, але і всіх умов його життєдіяльності.

Розробку оптимальних економічних і соціальних нормативів не можна здійснити зусиллями тільки керівників і економістів, до такої розробки необхідно залучити фахівців всіляких областей знань, що будуть виходити з методологічних основ, що має бути розробити в сфері філософської науки. Поки можна сказати, що розробка багатьох важливих проблем економічних і соціальних нормативів затяглася і потрібно активізація спеціальних досліджень.

Особливо зупинимося на технологічних нормативах і інших технічних нормах: це правила експлуатації технічних систем, норми техніки безпеки, санітарно-технічні й ін. Відзначимо, що тривалий період дослідниками, у тому числі і нами, технічні норми необґрунтовано виводилися за рамки соціальних норм, мотивуючи це тим, що в їхній основі лежать не взаємини між людьми, не суспільні відносини, а взаємини продуктивних сил і природних процесів і базуються вони не на соціальних, а насамперед на фізичних, хімічних, біологічних і інших природних закономірностях. У результаті ці норми нібито не містять можливості вибору, що завжди характерно для соціальних норм.

Такий підхід не можна визнати правильним і плідної, тому що в практичній реалізації технічних норм найважливіша роль також належить соціальному і насамперед людському фактору. У людини, що реалізує технічні норми, завжди є вибір, що виявляється як дотримання цих чи норм їхнє ігнорування, відношення до них може бути як чітке чи недбале, халатне; як уміння знайти і прийняти оптимальне рішення в нестандартних чи ситуаціях виявити розгубленість, чи відповідальність безвідповідальність і т.п.

Причому значення технічних норм в умовах технічних коштів, що ускладнюються, усе більш зростає, вимагаючи не тільки високого професіоналізму, психологічної підготовки, але і високих особистих моральних якостей, відповідальності й організованості.

У зв'язку з цим не можна не сказати і про те, що «заборонний» метод соціально-нормативної регуляції, про яку говорилося вище, негативно позначався не тільки на активності, але і на відповідальності особистості, дисциплінованості, породжуючи досить широке поширення безвідповідальності в багатьох її проявах.

Причин цього було чимало, але одна з них саме і полягала в тому, що достаток усякого роду інструкцій, що забороняють, і встановленні, часом суперечливих один одному, розмивало і підточувало відповідальність за їхнє виконання, у тому числі і таких, дотримання яких випливає з вимог технологічних процесів, функціонування складних технічних систем, техніки безпеки. Тут потрібна висока чіткість, найсуворіша дисципліна, оскільки невиконання такого роду розпоряджень може привести. і нерідко приводило, так ще і приводить, до відомих усіх трагічних, важких наслідків (аварія на Чорнобильської АЕС. загибель теплохода «Нахімов», цілий ряд інших морських, залізничних і авіаційних катастроф). І головна їхня причина, як правило, не тільки слабкий професіоналізм, але й особиста безвідповідальність, розхитаність, байдужість і байдужність до інтересів справи, до доль людний. Усе це було наслідком виниклої;

в умовах застою відчуженості людини, утрати почуття хазяїна, авторитарності керування, утратою справжнього демократизму.. що не могло негативно не позначитися на дотриманні всіх різновидів соціальної дисципліни: управлінської, технологічної, дисципліни праці і т.п. І це незважаючи на достаток усякого роду інструкцій, що наказують і розписують усе поводження людини.

Названі вище норми (економічні, соціальні і технічні нормативи), як правило, знаходять своє вираження і закріплення у відповідних юридичних нормах, основна особливість, яких складається у визначенні чітких границь відповідної діяльності у виді юридичних прав і обов'язків і правових санкцій у випадках відступу, порушення цих норм.

Упровадження нових економічних і інших соціальних норм йде вкрай складно, зустрічаючи різного роду протидія, у тому числі їхнього формального порядку, тому що багато норм протилежної орієнтації продовжують діяти, а механізм застосування нових норм знаходиться в процесі вироблення і становлення. Нерідко відбувається деформація нормативного керування, що виявляється в тім, що нормативні встановлення з коштів досягнення тих чи інших економічних, соціально-політичних і інших цілей перетворилися на практиці в самоцілі. Головним стає не те. яким шляхом і які досягаються результати, а те — чи порушуються не порушуються нормативні встановлення, що зміщає критерії в оцінці результативності управлінських рішенні, що зводять їх лише до встановлення чи відповідності невідповідності нормативам. На практиці ж нерідко позначається, що ті чи інші економічні нормативи не ведуть до підвищення ефективності виробництва, не відповідають задачам перебудови і прискорення. Положення збільшується ще і тим, що продовжують відтворюватися і такі відомчі нормативні встановлення, що суперечать загальносоюзним законодавчим актам, причому нерідко це відбувається так, що старі нормативні встановлення приймають лише нову форму, як це відбулося в 1987 р. з держзамовленням.

Ще складніше зважується проблема розробки і впровадження соціальних нормативів у їхньому сполученні з економічними (плановими) і іншими показниками. На жаль, на практиці таке співвідношення продовжує залишатися далеко не оптимальним і по інерції стереотипів діє горезвісний залишковий принцип. Для того щоб запобігти подібне протиріччя, на наш погляд, поряд з розробкою економічних нормативів варто було б їхній обов'язково грузнути з розробкою соціальних нормативів, передбачивши при цьому не тільки галузевий, але і регіональний аспект, заклавши можливість і збільшення показників соціальних нормативів за рахунок економії коштів і т.п., одночасно передбачивши досить строгу юридичну відповідальність за будь-які спроби зниження рівня цих нормативних показників.

Дослідження соціальних норм і їхньої ролі в процесах керування, регуляції і поводження базується на наступних методологічних підставах: історизм в аналізі механізмів соціального в правління і регуляції; співвідношення емоційного і раціонального почав у соціальних механізмах керування і регуляції. у реальних процесах виховання і поводження людей; виявлення співвідношення і ролі соціальних норм і нормативів (економічних і соціальних), аналіз зростання ролі людини як суб'єкта й об'єкта управлінських, регуляційних, виховних процесів. Усе це вимагає подальшого спеціального дослідження проблем діалектики соціальних норм, волі і відповідальності людини, прав і обов'язків особистості.

Особливе місце у формуванні духовного світу особистості, його усвідомлення і культури, активної життєвої позиції належить праву і моралі, що є найважливішими соціальними регуляторами, включеними в систему суспільних відносин, що цілеспрямовано впливають на їхній розвиток і удосконалювання і тим самим на перетворення свідомості особистості.

У суспільстві ці зв'язки об'єктивуються у важливій закономірності – зростанні морального потенціалу загальнонародного права, етичних основ законності. Право і законність – це явища не тільки політико-юридичні, але соціально-етичні. Правове життя суспільства не може розвиватися поза моральними категоріями, гуманізму і соціальної справедливості, совісті і честі, добра і людського достоїнства, волі і відповідальності.

Співвідношення права і моралі – це не однобічний процес вплив моралі на право, це той зв'язок, що взаємно збагачує і розвиває правові і моральні відносини. Право впливає на моральне формування особистості, формування дисциплінованості й організованості, поваги до політичних і правових інститутів.

Тісна взаємодія права і моралі визначає необхідність посилення зв'язку правового й ідейно-морального виховання особистості. Тільки такий зв'язок може формувати стійкі правові переконання, сприяти підвищенню моральної зрілості особистості.

Особливе місце у формуванні духовного світу особистості, його усвідомлення і культури, активної життєвої позиції належить праву і моралі, що є найважливішими соціальними регуляторами, включеними в систему суспільних відносин, що цілеспрямовано впливають на їхній розвиток і удосконалювання і тим самим на перетворення свідомості особистості.

У суспільстві ці зв'язки об'єктивуються у важливій закономірності – зростанні морального потенціалу загальнонародного права, етичних основ законності. Право і законність – це явища не тільки політико-юридичні, але соціально-етичні. Правове життя суспільства не може розвиватися поза моральними категоріями, гуманізму і соціальної справедливості, совісті і честі, добра і людського достоїнства, волі і відповідальності.

Співвідношення права і моралі – це не однобічний процес вплив моралі на право, це той зв'язок, що взаємно збагачує і розвиває правові і моральні відносини. Право впливає на моральне формування особистості, формування дисциплінованості й організованості, поваги до політичних і правових інститутів.

Тісна взаємодія права і моралі визначає необхідність посилення зв'язку правового й ідейно-морального виховання особистості. Тільки такий зв'язок може формувати стійкі правові переконання, сприяти підвищенню моральної зрілості особистості.

Кожна правова норма визначає правило поведінки і нерозривного зв'язку з умовами його реалізації і примусового заходів до дотримання; зв'язок цих визначень (елементів, атрибутів) правової норми утворить її структуру : "інакше ". Структура правової норми є застосуванням до кожної з них загального правила, що може бути виражене в такий спосіб : "знаходячись на території держави (чи будучи громадянином держави), необхідно дотримувати закони цієї держави; у противному випадку держава застосує до порушника правових норм примусового заходу ". Конкретизація цього положення стосовно до окремих норм дає можливість визначити: хто і, при яких умовах повинний випливати нормі, що саме потрібно зробити для її реалізації, якими примусовими заходами, вона охороняється від порушень.

У структурі правової норми розрізняються : гіпотеза (визначення кола осіб, якою адресована норма, а також обставин, при яких вона реалізується), диспозиція ( саме правило поведінки, виражене як визначення обов'язків і прав сторін правовідносини), санкція ( покарання на примусові заходи за порушення диспозиції). Структура правової норми існує як нерозривний зв'язок правила поведінки ( диспозиція ) з умовами і межами його застосування (гіпотеза) і способами охорони від порушень (санкція). У структурі правової норми виражені специфічні якості права, що відрізняють його від інших соціальних регуляторів. Гіпотеза визначає можливі, типові, у випадку суперечки доказові обставини, при яких реалізується норма; гіпотеза і диспозиція адресовані розуму і волі учасників суспільних відносин, розраховані на ситуацію, коли можливий вибір різних варіантів поводження і визначають (у диспозиції) той варіант, що відповідає вираженої в праві державній волі. Нарешті, санкція повинна виражати здатність держави примушувати до дотримання норми , припиняти її порушення, відновлювати порушене право.

Структура правової норми ґрунтується на взаємозв'язку, системності правових норм. Системність є істотною якістю права : правові норми нерозривно зв'язані між собою ; у визначених аспектах виступає як диспозиції, що мають свої гіпотези і санкції, в інші - як елементи чи гіпотез санкцій інших норм.

Якщо соціальна норма - правило, вимога, а тим більше, якщо вона - цілісний зразок поводження, то виконання цього правила, а тим більше цього зразка поводження є ні чим іншим, як коштом для досягнення визначеної мети. Тому ми схильні бачити відносну специфіку цінності - мети в її цілеспрямованості, а відносну специфіку соціальної норми - у вираженні коштів для реалізації цієї цілеспрямованості.

Таким чином, з всього сказаного можна зробити висновок, що, аналізуючи право як суспільний інститут, дослідники неуклінно стикаються не з окремою, монолітною і самодостатньою системою. Право - це розділене поняття, так би мовити, формула, що означає не що інше, як чітко структуровану систему юридичних норм, і створену для вірного визначення співвідношення цієї системи з іншими соціальними явищами. Юридичні норми забезпечують гарантоване виконання життєво необхідних правил, без яких функціонування суспільства і держави було б неможливим. Такі правила є тим мінімумом, який призваний зберігати стабільність політичної і правової системи кожної держави. Оскільки така база вже створена, решта сфери суспільних відносин можуть знаходитись в межах компетенції інших соціальних норм.

1