ПОНЯТТЯ ПРО ПУХЛИНИ.

ЇХ ПОШИРЕННЯ ТА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВЧЕННЯ

Пухлина, новоутворення, чи неоплазма — патологічне неконтрольоване розростання клітин будь-яких тканин організму. Спостерігається у всіх представників тваринного світу — від комахи до людини, і навіть у рослин. Пухлини розвиваються у більшості хребетних тварин.

Точне визначення пухлини поки що дати неможливо, оскільки ми не знаємо глибинних, безпосередніх причин перетворення нормальної клітини на пухлинну. Тому пухлину звичайно визначають як розростання клітин, що супроводжується характерними ознаками. З огляду на це пухлину можна визначити як патологічне реактивне розростання клітин, якому притаманні незакінчений ріст, автономність (не залежить від впливу на нього регуляторних механізмів організму), морфологічний та біохімічний атипізм та повна функціональна неспроможність. У цьому визначенні віддзеркалюється, по-перше, та особливість росту пухлинних клітин, що він не носить фізіологічного, компенсаторного чи пристосувального характеру. По-друге, на відміну від фізіологічного росту (регенеративного чи репаративного, який триває до певних меж і закінчується після заміщення втрачених клітин чи заповнення тканинного дефекту, себто регулюється організмом), пухлинний, хоч і має різний темп — то швидкий, то дуже повільний, але ніколи не закінчується і триває до кінця життя організму та практично не регулюється ним.

Клітини пухлини мають різний ступінь диференціації — від високого, коли вони мало відрізняються від аналогічних клітин здорових тканин, навіть продукують нормальні секрети (наприклад паратгормон, меланін, АКТГ, інсулін), до дуже низького, коли важко визначити, до якої тканини належать клітини пухлин, оскільки вони несхожі з первинними клітинами. Проте всі пухлини мають нижчу організацію, порівняно з нормальними тканинами, тобто вони атипові як за своєю структурою, так і за функцією. Від справжніх пухлин треба відрізняти припухлості, збільшення об'єму ділянок тканин за рахунок набряку, гематом, ретенційних кіст, гіпертрофії та гіперплазії клітин тощо.

Галузь медицини, яка вивчає питання виникнення, поширення, лікування та профілактики пухлин, називається онкологією ( onkos — пухлина, logos — наука).

З клінічного боку, розрізняють доброякісні та злоякісні пухлини. Останні пов'язані із загрозою для життя людини незалежно від локалізації пухлини та походження. Доброякісні пухлини також можуть становити загрозу для життя людини за певної локалізації (наприклад, порожнина черепа, кишки) — внаслідок механічного впливу на органи, з яких вони ростуть, або на сусідні органи та структури.

Доброякісні пухлини можна виявити практично у кожної людини, але їх статистика відсутня, бо вони не реєструються. У більшості країн світу реєструють винятково злоякісні пухлини, поширення яких у промислове розвинутих країнах коливається у межах 200—400 на 100 000 населення. Тому, коли йдеться про онкологічні захворювання, мають на увазі практично злоякісні пухлини, які називають загальним терміном "рак", "канцер", "карцинома", хоча в суто науковому плані раком називають злоякісні пухлини, що походять з епітелію будь-якого органа (слизових оболонок шлунка, кишок, бронхів, епітелію екзокринних та ендокринних залоз тощо). Злоякісну ж пухлину з мезенхімних тканин — сполучної тканини, м'язів, кісток тощо, називають саркомою ( sarkos — м'язи).

Для означення пухлини (як доброякісної, так і злоякісної) широко використовують загальний термін "ту-мор" (лат. tumor — пухлина).

Пошуки шляхів боротьби з пухлинними захворюваннями провадяться повсякчас. Учені шукають відповідей на запитання, які цікавлять усе людство: у чому все-таки причина виникнення раку? Що сприяє розвитку злоякісних новоутворень? Чи є такі народи, що не хворіють на рак? На жаль, є лише градація за кількісними співвідношеннями захворювання на той чи той вид раку. В одних країнах частіше хворіють на рак шкіри, в інших — на рак порожнини рота, ще в інших — на рак шлунка. Це певною мірою пояснюється умовами та способом життя людей, їх звичаями та звичками. Міста Англії, наприклад, перенасичені смогом, внаслідок чого там найбільше поширений рак легень. Для Африки характерним є первинний рак печінки, як наслідок споживання делікатесних коржиків, вкритих пліснявою, яка містить велику кількість канцерогенних речовин, та ін.

Історія вивчення злоякісних пухлин сягає у глибину віків. Перші повідомлення про рак ми знаходимо у стародавньому "Папірусі Едвіна Сміта" (2500 років до н.е.). На скелетах стародавніх єгиптян, які жили за 2700 років до н.е., помітно сліди злоякісної пухлини.

Матеріали вивчення раку як захворювання ми знаходимо у стародавніх манускриптах. У них розглядаються проблеми класифікації пухлин, причини їх виникнення.

Стародавні індуси першими поділили пухлини на доброякісні і злоякісні. Вони ж вказували і на те, що пухлини треба видаляти.

Першість уведення у медичну практику понять "рак" та "саркома" належить Гіппократу і Авіценні. Терміни ці збереглися протягом багатьох віків. "Рак", "канцер" — різні назви одного й того ж поняття. Сьогодні понад сто захворювань об'єднано під загальною назвою "рак".

Чому уявлення про злоякісні пухлини пов'язане із зображенням раку або краба?

У стародавні часи, коли ще не вміли розпізнавати ранні стадії злоякісних пухлин і зовсім не знали, як їх лікувати, дуже багато хворих зверталися до лікарів лише в пізніх стадіях захворювання. Глибоко розташовані пухлини були тоді недоступні оку лікаря, операції не проводилися. Лікарям вдавалося спостерігати лише зовнішні задавнені пухлини. Так, рак молочної залози має вигляд великого, щільного вузла темно-червоного або багряного кольору, що виступає над поверхнею шкіри, від нього в боки відходять тяжі у вигляді щупалець або лапок. За кольором і контурами пухлина нагадує краба або рака.

Базу для розвитку вчення про пухлини заклали в своїх працях Цельз, Гален, Моргані, Парацельс.

Опис перебігу злоякісних пухлин ми знаходимо в стародавніх джерелах, знайдених на території Русі. Так, у Їпатіївському літописі описується клінічна картина раку нижньої губи у князя галицького Володимира (Васильковича).

У Росії, у грудні 1903 року, при Московському університеті був відкритий перший інститут для лікування хворих з пухлинами (сьогодні це Московський науково-дослідний інститут онкології).

Всі ці досягнення стали поштовхом до подальшого вивчення проблеми злоякісних пухлин. Питанням цим почали займатися не лише клініцисти, а й теоретики: біохіміки, патофізіологи, патологоанатоми, гістологи, фармакологи та ін.

Зусилля вчених багатьох країн у боротьбі з раком засвідчили, що для розв'язку цієї проблеми потрібне міжнародне співробітництво. Відтак у 1933 p. було організовано Міжнародний протираковий союз, який об'єднав учених 70 країн світу. Перший Міжнародний протираковий конгрес відбувся у тому ж 1933 p. у Мадриді. Пізніше конгреси відбувалися через 3-4 роки. За останні десятиріччя вчені досягай значних успіхів у галузях ядерної фізики, електроніки, освоєння космосу, молекулярної біології і багатьох інших науках. Можна очікувати, що й експериментальна онкологія, спираючись на їх досягнення, зробить вирішальний крок у справі пізнання "таємниці раку". Тоді й клінічна онкологія одержить принципово нові й ефективні методи як профілактики, так і лікування цього захворювання.

Рак іноді називають хворобою століття. Є підстави сподіватися, що ця назва буде виправдана не лише тим, що в нашому столітті збільшилася кількість хворих на рак, але, можливо, й тим, що ще в XX ст. ми впритул наблизимося до перемоги над цим захворюванням.