Відроджена культура на Волині: проблеми і здобутки перших повоєнних літ (1944-1954 рр.)

Культурне будівництво на Волині, як і в інших областях Західної України, розпочалася ще з 1939 р., але в період німецько-фашистської окупації піддалося нищівному удару. Гітлерівці зруйнували перші паростки культури. Було спалено сотні шкіл, бібліотек, медичних закладів, музейних експонатів, знищено інші осередки культури.

Після звільнення Волині від гітлерівських загарбників починається відбудова у всіх сферах життя. Проте звільнення від фашистської окупації не означало звільнення від тоталітарної системи. У повоєнний період розгалужений сталінський репресивний апарат, який діяв у західноукраїнських землях, широко використовував уже апробований у попередні роки арсенал акцій. Арешти, вбивства, конфіскації майна, масові депортації, запровадження системи поручництва – далеко не повний перелік форм і методів репресивного тиску на місцеве населення.

Метою каральних акцій було створення сприятливих умов для тотальної “радянізації” Західної України. Тут швидкими темпами мали бути здійснені індустріалізація, колективізація, культурна революція, утвердження влади органів диктатури пролетаріату. Всі ці процеси і мали створити умови для остаточної інкорпорації (включення до складу) західноукраїнського регіону до СРСР. Основними жертвами репресій були, як правило, члени сімей оунівців і так званих “бандопособників”, куркулі з сім’ями, західноукраїнська інтелігенція, священики греко-католицької церкви.

У гущавині таких подій відроджувалася і робила перші успішні кроки культура Волинського краю.

Незважаючи на всі недоліки і прорахунки, адміністративна командна система все ж приділяла увагу розвиткові та діяльності закладів культури. Так, у 1945 р. на розвиток освіти в західних областях республіки було виділено 5091,8 тис. крб. [5, 202]. У 1943-1944 н. р. у дев’яти визволених регіонах Волинської області працювала вже 161 школа і навчалося понад 16 тис. учнів. У 1947-1948 н. р. забезпечено повне виконання закону про загальне обов’язкове навчання. З 1944-45 н. р. та наступні шість років кількість неповних середніх шкіл зросла у 2,5 рази, а середніх – більше ніж у 5 разів.

Велика робота проводилась у цей час і щодо ліквідації неписьменності. У 1945 р. в області налічувалося понад 72 тис. неписьменних і малописьменних. Протягом року було охоплено навчанням понад 11 тис. осіб, а на кінець 40-х років завершилася ліквідація неписьменності й молописьменності.

У 1945-46 н. р. у Луцьку вже працювало п’ять середніх та шість семирічних шкіл. Для дітей-сиріт організовано дитячий будинок та школу-інтернат. Відновлено роботу Палацу піонерів, дитячої станції юних техніків-натуралістів, дитячу музичну і спортивну школи [4, 54].

У 1949 р. запроваджено обов’язкове загальне семирічне навчання. В області було створено комісії сприяння всеобучу, які проводили роз’яснювальну роботу серед населення, перевіряли стан охоплення дітей школою, організовували матеріальну допомогу учням.

У 1946 р. відновив роботу Луцький учительський інститут з фізико-математичним, історико-філологічним та заочним відділенням. Заняття розпочалися 1 вересня 1946 р., працювало тоді лише 13 викладачів. На перший курс було зараховано 130 студентів [5, 206]. У зв’язку з перспективами розвитку семирічних і середніх шкіл Луцький учительський інститут у 1951 р. було реорганізовано в педагогічний, а в 1952 р. йому присвоєно ім’я видатної української письменниці Лесі Українки [4, 56; 5, 206].

Розвиток загальноосвітньої і середньої спеціальної школи, підвищення культурних запитів населення висунули нові вимоги до культурно-освітніх установ. Починають зростати державні асигнування на будівництво нових і відбудову старих закладів культури, зміцнення їх матеріальної бази. У 1950 р. на культурно-освітню роботу держава асигнувала 14,5 млн., а в 1952 р. – 18,3 млн. крб. [5, 214]. Населення Волині залучалося до всенародної допомоги культурно-освітнім закладам. За 1945-1952 рр. кількість хат-читалень збільшилася майже вдвічі (з 550 до 911), а гуртків художньої самодіяльності – більше ніж у сім разів (з 365 до 2610), а чисельність учасників – у п’ять разів (із 5771 до 31368) [5, 214].

На весну 1948р. зросла мережа клубів, бібліотек, навчальних закладів. Але на обласній партійній конференції вказувалося на серйозні недоліки в роботі культосвітніх закладів: “...В своїй абсолютній більшості культурні заклади ведуть роботу на низькому рівні, їх робота не носить бойових, наступальний характер... В області відкрито 3 педагогічних училища, Луцька фельдшерсько-акушерська школа, Володимир-Волинський технікум сільського господарства, Луцький учительський інститут... Тут немало фактів проникнення в середовище учнів училищ і студентів інституту націоналістів – лютих наших ворогів” [1, 3]. Отож, ворогів народу шукали і серед студентської молоді.

Після визволення Луцька, у червні 1944р., виставою О.Корнійчука “В степах України” відновив свою діяльність музично-драматичний театр. Для зміцнення театру творчими кадрами 18 травня 1945 р. до Луцька на постійну роботу прибув з Миргорода пересувний драматичний театр ім. Т.Шевченка у складі 48 осіб. У січні 1946 р. існуючий у Луцьку музично-драматичний театр рішенням уряду УРСР об’єднано з колективом цього театру. Утворився досить сильний творчий колектив. До кінця року було показано 118 вистав, на яких побувало понад 70 тис. глядачів.

Великого розвитку при сільських клубах досягла художня самодіяльність. За 1947-1960 рр. у Волинській області кількість гуртків художньої самодіяльності в сільських клубах збільшилася майже у два рази, а учасників – у три рази. У 1960р. нараховувалося 806 хорових (19,4 тис. учасників), 278 музичних (2,7 тис.), 867 драматичних (12,3 тис.), 513 танцювальних (4,6 тис.), 80 образотворчих (0,9 тис.) учасників гуртків [7, 105].

Помітних успіхів у повоєнні роки досягло музичне мистецтво. У 1956 р. композитори Волині об’єдналися в організацію самодіяльних композиторів. Багато й плідно працюють вони, збираючи та обробляючи місцевий пісенний фольклор, створюючи чимало вокальних та інструментальних творів.

Вагомий внесок у мистецьке життя Волині робить обласна філармонія. Один з її провідних колективів – Волинський народний хор, створений у 1945 р. за участю заслуженого артиста УРСР О.О.Самохваленка.

Активна роль Волині відчувається і в плані міжнародного культурного обміну, адже знайомство з духовними цінностями іншого народу – кращий шлях до зближення народів, до взаєморозуміння. Показовою у цьому відношенні є Волинська область, яка, починаючи з 50-х років, постійно здійснює широкі культурні контакти по лінії творчого обміну професійними й аматорськими художніми колективами, делегаціями культурно-освітніх працівників, письменників, художників, самодіяльних композиторів тощо. Ще в 1956 р. до Польщі виїздив державний Волинський український народний хор. У той же час у ПНР з успіхом проходили гастролі Волинського обласного музично-драматичного театру імені Т.Г.Шевченка, який і до сьогодні підтримує тісні творчі контакти з колективом Люблінського (ПНР) музично-драматичного театру імені Ю.Остерви.

Із року в рік розширюється географія культурного обміну самодіяльних художніх колективів. Далеко за межами республіки відомий народний самодіяльний заслужений ансамбль пісні і танцю “Колос” із села Торчин Луцького району (художній керівник А.Д.Шапов), який існує з 1951 р. У багатьох братніх республіках, у країнах Європи, Азії та Африки виступав цей колектив.

Неповторна природа Волині, краса рідного краю знайшли відображення у художньому мистецтві. З 1952 р. у Луцьку проходять традиційні художні виставки.

Багатством експозицій відзначається обласний історико-краєзнавчий музей, заснований у 1940 р. на базі невеликих археологічних та етнографічних колекцій. Під час окупації Луцька фонди музею були майже повністю знищені, проте з допомогою громадськості проведено роботу по збору та відновленню експозицій.

Значну культурно-освітню і виховну роботу проводить літературно-меморіальний музей Лесі Українки у селі Колодяжне Ковельського району, де тривалий час проживала поетеса. У 1949 р. в урочистій обстановці було відкрито музей-садибу Лесі Українки.

І нині ми користуємося надбаннями культури, яка відродилася, піднялась з руїн фашизму і тоталітаризму. Волиняни не скорилися, а зуміли зберегти і примножити культурну спадщину рідного краю.

Джерела та література

1. Волинь у ХХ ст.: Документи, свідчення преси, розповіді людей (1947-

2. 1948 рр.) // Волинь. – 2000. – 5 лютого. – С. 3.

3. Волинь у ХХ ст.: Документи, свідчення преси, розповіді людей (1949-

4. 1950 рр.) // Волинь. – 2000. – 22 лютого. – С. 5.

5. Волинь у ХХ ст.: Документи, свідчення преси, розповіді людей (1945-

6. 1946 рр.) // Волинь. – 2000. – 18 січня. – С. 3.

7. Ілляшенко Я., Михайлюк О., Оксенюк Р. Луцьк. Історико-краєзнавчий нарис. – Л., 1974 р. – С. 54-57.

8. Михайлюк О.Г і інші. Історія Волині. З найдавніших часів до наших днів. – Л., 1988. – С. 202-218.

9. Колесник В.П. Участь Волині в міжнародному культурному обміні // Минуле і сучасне Волині. Освіта. Наука. Культура (тези доповідей та повідомлень IV Волинської історико-краєзнавчої конференції 13-14 квітня 1990 р.). – Ч. II. – С. 3-5.

10. Сеньків М.В. Роль сільських клубів у піднесенні культурно-технічного рівня колгоспного селянства Волинської області (1946-1960) // Минуле і сучасне Волині (тези доповідей та повідомлень II-ої Волинської історико-краєзнавчої конференції 26-28 травня 1988 р.). – Ч. I. – С. 105.

11. Субтельний О. Україна: історія. – К., 1993. – С. 203.