ЗМІСТ

Вступ 2

Розділ 1. Основні підродини розоцвітих, їх характеристика 3

1.1 Підродина таволгові (spiraeoideae) 3

1.2 Підродина розові (rosoideae) 4

1.3 Підродина яблуневі (maloideae) 10

1.4 Підродина сливові (prunoideae) 14

Розділ 2. Використання окремих представників родини в культурі та фітодизайні 18

2.1 Хеномелес - універсальний чагарник 18

2.2 Таволга 20

2.3 Цілюща сила вишуканих перстачів 22

Висновок 26

Список використаної літератури 27

ВСТУП

Розові — велика родина, яка налічує до 100 родів і 3000-3350 видів космополітного поширення, але переважно вони зростають в помірних і субтропічних областях північної півкулі; тільки представники родини Хризобаланових із зигоморфними квітками властиві тропікам південної півкулі.

Практичне значення родини дуже велике. До неї належать важливі плодові культури помірного клімату (яблуня, груша, айва), кісточкові (вишня, черешня, слива, абрикос, мигдаль, персик тощо), ягідні (малина, ожина, полуниці, суниці), декоративні (троянда, таволга, глід, горобина, черемха та ін.), лікарські (перстач, глід, родовик та ін.). В Україні — 40 родів і 289 видів.

За типом квіток, характером квітколожа і плодів родину поділяють на сім підродин, з яких для флори України характерні представники тільки чотирьох: Таволгові, Розові, Яблуневі, Сливові, на характеристиці яких ми і зупинимося.

Мета роботи: дати еколого-ценотичну характеристику родини Розові.

Завдання роботи:

1. охарактеризувати основні підродини та роди Розових;

2. проаналізувати різноманітність представників Розових та їх використання у фітодизайні.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ПІДРОДИНИ РОЗОЦВІТИХ, ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

1.1 Підродина Таволгові (Spiraeoideae)

Таволгові найпримітивніші серед розових. Вони представлені 20 родами і приблизно 180 видами.

Квітки підматочкові; зав'язь верхня, розміщена на трохи вгнутому або плескуватому квітколожі; плід — збірний з багатонасінних листянок, рідше коробочка. Більшість таволгових ростуть в горах у лісовому поясі і на відкритих ділянках, по кам'янистих осипах, схилах ущелин, берегах річок.

Рід Таволга (Spiraea) налічує близько 100 видів. Це декоративні кущі з білими, рожевими, червоними або карміновими квітками, зібраними в складні щитки, волоті або зонтики. Вони ростуть в областях із сухим (аридним) кліматом. В Україні найчастіше культивують такі види: т. середню (S. media), т. зарубчасту (S. crenata), т. звіробоєлисту (S. hypericifoJia), що мають білі квітки, зібрані в півзонтики або щитки, і рясно цвітуть весною: т. японську (S. lароnіса), яка має червоні або кармінові квітки, зібрані в щиткоподібні волоті і цвіте на початку літа; т. верболисту (S. salicifolia) і т. Дугласову (S. douglassii), що мають рожеві або червоні квітки, зібрані у волоті, і цвітуть влітку. Крім того, т. середня, т. зарубчаста та т. звіробоєлиста ростуть в Україні й дико. Всі види роду швидкорослі, світлолюбні, невибагливі до умов зростання. Розмножують їх живцями, відводками, поділом кущів, рідше насінням. Придатні для створення живих огорож, узлісь, груп і боскетів.

В садах і парках як декоративні розводять також екзохорду Альберта (Exochorda alberti), таволжник звичайний (Aruncus vulgaris), який зустрічається в Україні в садах, парках, в лісах та серед чагарників, частіше в Карпатах і Передкарпатті, а в Лісостепу спорадично та горобинник горобинолистий (Sorbaha sorbifolia) — чагарник 2-3 м заввишки.

1.2 Підродина Розові (Rosoideae)

Включає до 50 родів і понад 1700 видів і є найбільшою підродиною в родині.

Квітки навколоматочкові; квітколоже вгнуте, опукле або плескувате, часто зростається з основою чашечки, м'ясисте аби соковите: зав'язь верхня чи напівнижня: плоди здебільшого збірні, складаються з однонасінних нерозкрнвних сім'янок, кістянок, листянок або горішків.

Рід Шипшина, або троянда (Rosa) — великий і дуже поліморфний рід: у природі шипшини легко схрещуються, даючи гібриди і форми різного таксономічного значення. Всього у флорі України є понад 80 видів шипшин і ряд природних гібридів. Колючі кущі з непарноперистими листками. Квітколоже бокалоподібне. м'ясисте, зрослося з основою чашопистків; плід — несправжня багатосім'янка. Дикорослі види шипшини мають, як правило, немахрові квітки з п'ятьма забарвленими пелюстками. Плоди шипшини містять аскорбінову кислоту (вітамін С) і є цінною сировиною для вироблення її в промислових масштабах.

Дуже поліморфним видом, досить поширеним в Україні, є ні. собача (R. сапіпа), що росте повсюди на узліссях, схилах і серед кущів.

Троянди мають велике значення в декоративному садівництві. Квітка троянди неперевершена за своєю красою і ніжним ароматом. Нині відомо понад 10 000 сортів троянд і асортимент їх щороку росте. Майже всі культурні сорти троянд (махрові або напівмахрові) виведено від небагатьох. [ііких видів шляхом схрещування їх між собою і з культурними формами методами багатовікової селекції.

Дуже цінну трояндову олію одержують з пелюсток так званої троянди дамаської (R. damascena), яку здавна культивують у Болгарії. її вирощують також в Україні (в Криму), в Молдові і на Кавказі.

Рід Малина, ожина (Rubus) великий (понад 650 видів) і дуже поліморфний рід. Це переважно колючі кущі або Загаторічники. поширені в помірних і холодних областях північної півкулі і в гірських районах субтропіків. Нерідко утворюють (особливо в гірських лісах) непрохідні хащі. В Україні росте 39 видів роду Rubus. Поміж видів цього ролу найбільше значення має малина (R. idaeus). Багаторічні трав'янисті рослини, напівчагарники або чагарники з однорічними, прямостоячими або дуговидно-вигнутими неплідними пагонами (туріонами) і дворічними (у видів, ще; ростуть в Україні) здерев'янілими, прямостоячими або простягнутими стеблами, більш-менш густо вкритими шипами і щетинками: в перший рік стебла неплідні, на них розвиваються лише листки, а на другий рік утворюються плодоносні гілочки. Листки черешкові, з прилистками, складні, з трьох-п'яти листочків, рідше прості, цілісні або більш-менш топатеві. Квітки поодинокі або частіше в простих чи складних китицевидних суцвіттях (дихазіях), маточково-тичинкові, зрідка маточкові і тичинкові й однодомні. Гіпантій плоский або лійковидний. Чашолистків і пелюсток по чотири (п'ять), зрідка шість-вісім, чашолистки залишаються біля плодів Квітколоже опукле. Тичинок і маточок багато Зав'язь одногнізда, стовпчик коротенький, нитковидний, бічний (відходить біля верхівки зав'язі), приймочка проста Плід — збірна, звичайно соковита кістянка, складена з кістяночок. котрі біля основи зрослі між собою, рідше вільні Росте дико і в культурі майже по всій Україні. її солод/л. ароматні плоди споживають у свіжому і переробленому вигляді; сухі плоди — чудовий потогінний засіб, який широко використовують у народній медицині.

У лісах і чагарниках (найчастіше на вогких місцях) утворюють часом зарості різні види ожин, особливо мімоза (R. caesius). Це дуже колючий кущ із чорними їстівними плодами. У світлохвойних лісах України і всієї Євразії поширені костяниця (R. saxatilis) з червоними плодами. На сфагнових болотах на півночі аж до Полярного кола росте морошка (R. chamaemorus) — багаторічна рослина зі смачними жовтими плодами збірними кістянками.

Рід Суниці (Fragaha). Рослини багаторічні, трав'янисті, однодомні, рідше дводомні, з розгалуженим кореневищем, яке утворює розетку довгочерешкових, трійчастих прикореневих листків і надземні повзучі стерильні пагони, котрі вкорінюються у вузлах і дають нові розетки. Квітконосні стебла прямостоячі, лише під суцвіттям з кількома невеликими суцільними або також трійчастими листками, часом необлистнені. Квітки маточково-гичинкові, рідше маточкові і тичинкові, у верхівкових, щитковидних суцвіттях. Чашечка п'ятилиста, зросла з п'ятьма листочками підчаші, дрібнішими за чашолистки. Пелюсток п'ять, білих або жовтувато-білих. Тичинок і стовчиків багато (відповідно до кількості плодолистків). Квітколоже опукле, при достиганні плодів розростається в червоний або рожевий соковитий, м'ясистий, несправжній плід, у заглибленнях якого розміщені численні , дрібні, горішковидні сім'янки. Несправжні плоди всіх видів роду соковиті, солодкі. У дикому стані в пісках і чагарниках ростуть с. лісові (F. vesca) з червоними плодами і с. мускусні (F. moschata) з рожевими і зеленуватими плодами. По трав'янистих схилах балок і в чагарниках ростуть с. зелені, або полуниці (F. viridis) з жовтувато-білими, рідше рожевими "плодами". Всі культурні сорти полуниць виникли внаслідок гібридизації с. віргінської (F. virginiana) і с. чилійської (F. chiloensis). Вони об'єднані тепер в один збірний вид — с. садові (F. ananassa) з численними сортами. "Плоди" суниць мають високі смакові якості, містять вітамін С, фосфор, залізо і широко вживаються у свіжому та переробленому вигляді.

Рід Перстач (Potentilla). Багаторічні, дворічні її однорічні рослини, або дрібні напівчагарники з прямостоячими, висхідними або повзучими стеблами. Листки пальчасто-роздільні, перисті або трійчасті з прилистками, прирослими до черешка. Квітки поодинокі або в суцвіттях. Гіпантій плоский чи злегка ввігнутий. Чашечка роздільна, блюдцевидна або майже плоска, з підчашею; листочків підчаші, чашолистків і пелюсток по п'ять, рідко по чотири. Пелюстки жовті, рідше білі або рожеві. Тичинок 10-30. Маточки численні, сидять на півкулястому або майже конічному, волосистому квітколожі: стовпчики бічні. Вони складається з 10-80 горішковидних сім'янок. Рід налічу понад 300 видів, з них в Україні росте 41 вид перстачу.

На вологих місцях, по берегах водойм досить поширений п. гусячий, або гусячі лапки (P. anseriim) зі сланким стеблом і яскраво-жовтими великими квітками. На луках і схилах росте п. сріблястий (P. argentea) з висхідними стеблам:: сріблясто-білими знизу листками і дрібними жовтими квітками (рис. 347). В лісах і по чагарниках зустрічається п. білий (P. аlbii) з красивими білими квітками, а також н. прямостоячий, або калган (P. erecta) з чотирма жовтими пелюстками. Обидва останні види є цінними лікарськими рослинами.

Рід Приворотень (Alchemilki) є дуже поліморфним. Багаторічні трави з товстим горизонтальним, здебільшого повзучим кореневищем, густо вкритим рештками прилистків та черешків. Листки зібрані в розетку, довгочерешкові, пальчасто-лопатеві, пальчасто-роздільні або пальчасто-розсічені, по краю зубчасті, з прирослими до черешка великими прилистками. Квітки на ніжках, невеликі, маточково-тичинкові, зібрані в більш-менш щільні клубочки, розміщені на кінцях гілочок у вигляді щитковидного суцвіття. Квітки з дзвониковидним або кулястим гіпантієм і простою чашечковидною оцвітиною з чотирьох зовнішніх і чотирьох внутрішніх листочків (тобто після зникнення віночка збереглася лише чашечка з підчашею). По краю гіпантія розвинуте залозисте кільце (диск). Тичинок чотири. Маточка одна, захована в глибині гіпантія, з нитковидним стовпчиком, який відходить від основи зав'язі. Плід - горішок, захований в гіпантій. В Україні росте 30 видів приворотня. Всі вони добрі кормові трави. Свого часу майже всі багаторічні приворотні, що ростуть в Україні, відносили до збірного виду п. звичайний (A. vulgaris). але критичний перегляд роду С.В. Юзепчуком показав, що лише в Криму росте 20 видів цього раніше збірного виду.

Рід Парило (Agrimonia). Багаторічні трав'янисті рослини з шерстисто-опушеними та більш-менш залозистими прямостоячими стеблами, черговими переривчасто-непарнопернстими листками і видовженими китицевидними або переривчасто-колосовидними суцвіттями на верхівці стебла. Квітки на коротеньких квітконіжках, з двома трьома роздільними приквітками, маточково-тичинкові. Гіпантії дзвониковидні. твердіючі, на поверхні з десятьма борозенками, вгорі під чашечкою з багаторяднпм колом шипиків, спочатку м'яких, потім твердих, а на верхівці гачковидно зігнутих. Чашечка з п'яти чашолистків, які після цвітіння зближуються, залишаючись біля плодів. Віночок з п'яти вільних жовтих пелюсток. Тичинок від п'ятії і більше, вони прикріплюються до залозистого тільця на вершині гіпантія. Маточок дві, вони сховані в глибині гіпантія. Стовпчиків два. приймочки нирковидні. Плід — горішок, занурений в твердіючий шипуватий гіпантій. Плоди з гіпантієм порівняно невеликі, спочатку прямостоячі, згодом відхиляються донизу. В Україні росте чотири види парила, з яких найпоширеніший — п. звичайне (A. eupatoria). Це трав'янистий багаторічник заввишки 30-80 см. який росте на відкритих місцях, у степах і на узліссях по всій Україні. Лікарська рослина. Має приємний запах. Висушені листки, заварені окропом, надають "чаю" червоного кольору.

Рід Вовче тіло (Соїтігшп). Трав'янисті багаторічники або напівчагарники з довгим повзучим кореневищем і перистими листками. Квітки зібрані в щитковидні суцвіття. Гіпантій плоский або злегка ввігнутий. Чашолистків п'ять, вони більші від листочків підчаші. Пелюстки коротші від чашолистків або такої ж довжини. Квітколоже напівкулясте, біля плода розростається і видовжується, губчасте, але несоковите. Плід — багатогорішок. В Україні росте лише один вид — в. т. болотне (С paJusrre).

Рід Гравілат (Geuni). Трав'янисті багаторічники. Прикореневі листки переривчасті, ліровидні. з великим кінцевим сегментом, стеблові — трійчасті або ірироздільні. Квітки поодинокі чи зібрані в пухкі щитковидні суцвіття. Гіпантій блюдцевидний або дзвониковидний. Чашечка з п'яти чашолистків з п'ятьма листочками підчаші. Пелюсток п'ять. Тичинок і маточок багато. Кожна маточка закінчується довгим стовпчиком, складеним з двох члеників. Квітколоже до часу цвітіння дуже видовжується. Плід — багатогорішок: плодики з довгим, крючковидно зігнутим на кінці носиком із нижнього членика стовпчика. В Україні росте три види гравілату. Зокрема, на засмічених місцях, у світлих лісах і чагарниках по всій Україні росте г.міський — трав’янистий багаторічник заввишки 40-60 см. з великими прилистками і ясно-жовтими квітками. Цвіте в червні-серпні. На вогких луках, у вільшняках, на болотистих місцях в більшій частіші України, крім Степу і Криму, росте г. річковий (G. rivale) — лікарська рослина з дрібними прилистками і блідо-жовтими пелюстками з оранжево-червоними жилками.

Рід Родовик (Sanguisorba). Багаторічні трави або напівчагарники з перистими листками. Квітки тільки маточково-тичннкові чи маточково-тичинкові і маточкові, зібрані в густе головчасте або колосовидне суцвіття. Гіпантій бокаловидний. Оцвітина з чотирьох пелюстковидних чашолистків, які опадають при дозрівання плодів. Тичинок чотири довгих, прикріплених до потовщеного краю гіпантія. В Україні росте лише один вид — р. лікарський (S. officinalis). Це — гола трав'яниста багаторічна рослина заввишки 50-150 см. Листки непарноперисті з 7-17 листочками до самої основи пилчасто-зубчастимн. Зверху темно-зеленими, блискучими, зісподу сизуватими, матовими. Росте на луках та узліссях в більшій частині України.

Рід Гадючник (Filipendula). Великі багаторічні трави з підземним коротким або довгим кореневищем і переривчасто-перисто-розсіченими або надрізаними (рідше пальчастими чи цілісними) листками з великими прилистками, які зрослися з черешками. Численні дрібні маточково-тичннкові квітки зібрані в щитовидно-волотевидне суцвіття, з нерівними гілками.

Квітки маточково-тпчинкові. Чашечка з п'яти-шести чашолистків, без підчаші. Пелюстки білі, рожеві або червоні; кількість їх дорівнює кількості чашолистків. Тичинок 20-40. Маточок 5-15. Плід — багатогорішок або багатолистянка. В Україні росте два види гадючника.

Це г. звичайний (F. vulguris) — заввишки 20 60 см. який трапляється на узліссях, схилах балок, сухих луках по всій Україні, крім Карпат, спорадично. Харчова, кормова, медоносна, лікарська, дубильна і декоративна рослина. Цвіте в червні-липні.

На вологих луках, серед чагарників, на узліссях, біля водойм майже в усій Україні (крім півдня Степу) росте г. оголений (F. denudata) — багаторічник заввишки 50-120 см. Харчова, вітамінна, медоносна, лікарська і дубильна рослина. Цвіте в червні-липні.

1.3 Підродина Яблуневі (Maloideae)

В підродині 23 роди і близько 600 видів, що ростуть в помірній і субтропічній зонах північної півкулі.

Квітки надматочкові; зав'язь нижня, з двох-п'яти плодолистків, що зростаються зі стінками увігнутого квітколожа: плід ягодоподібний (яблуко). В цілому серед яблуневих переважають гірські рослини.

Рід Груша (Pyrus). Дерева або великі кущі, в яких частина коротких гілочок перетворилася на колючки; з черговими, суцільними, цілокраїми, пилчастими або зубчастими, дуже рідко перистими листками і рано опадаючими прилистками. Квітки великі, маточково-тичпнкові. у щитковидних суцвіттях, розміщених на кінцях вкорочених пагонів. Чашечка з п'яти ірикутннх листочків. Пелюсток п'ять. Тичинок 20-50. Зав'язь п'ятигнізда, з п'яти плодолистків. Стовпчиків п'ять, вільних. Плід несправжній, грушовиднийнай або у диких - частіше округлий, соковитий, з великою кількістю кам'янистих клітин у м'якуші. Відомо близько 20 видів груш у дикому стані; особливо багато їх на Кавказі і в горах Середньої Азії. В Україні є 2 види, в лісах і байраках майже повсюди росте г. звичайна (P. communis), яка є доброю підщепою для культурних сортів, об'єднаних під загальною назвою г. домашня (P. domestica). Світовий асортимент налічує понад 1000 культурних сортів груші. Після яблуні у нас груша — найважливіша плодова рослина. Історія її культури також заходить у глиб віків. Ще Теофраст розрізняв дикі і культурні сорти груші, а стародавні елліни вже були обізнані з її щепленням. Груша згадується в творах таких стародавніх письменників, як Катон, Пліній Старший. Колумелла та ін. За смаковими якостями найкращі сорти груш не поступаються перед яблуками. Хоча вміст цукрів у них менший (7-13%). ніж у яблук, однак плоди їх здаються солодшими, бо містять значно менше кислот.

Рід Яблуня (MaJus). Дерева, рідше великі кущі без колючок з черговими, черешковими, суцільними або лопатевими листками і рано опадаючими прилистками. Квітки маточково-тичинкові, білі, рожеві або червоні, в щитковидних або зонтиковидних суцвіттях. Чашолистків і пелюсток по п'ять. Тичинок 20-50. Зав'язь нижня, п'ятигнізда, кожне гніздо з двома насінними зачатками, з яких розвиваються насінини з темно-коричневою оболонкою. Стовпчиків п'ять, при основі зрослих, рідше майже вільних, здебільшого волосистих. Плід несправжній (яблуко), соковитий, найчастіше кулястий, на кінцях вгнутий, м'якуш без кам'янистих клітин У дикому стані відомо понад 30 видів яблунь, поширених переважно в помірній зоні північної півкулі. В Україні в лісах ростуть я. лісова (М sylvestris) та я. рання (М ртесох). Перша — це дерево до 10 м заввишки, з неопушеними в дорослому стані листками, друга — деревце до 5 м заввишки, з пухнастими знизу листками. У культурі відомо понад 10 000 сортів яблуні; асортимент їх увесь час розширюється. Більшість культурних сортів яблуні, відомих у світовому асортименті, об'єднується в збірний (комплексний) культигенний вид — я. домашня (М domestjca), що має складне гібридне походження. Яблуня найважливіша в світі плодова культура для помірної кліматичної зони. Такою ж вона є і для України.

Яблуня — давня і важлива плодова культура багатьох країн світу. Вже за 5 ст. до н. є. стародавні мешканці пониззя Дніпра (геродотові «скіфи-орачі» і «скіфи-хлібороби») мали сади, в яких росли яблуні. В Київській Русі, як свідчить літопис, яблуня з'явилася в XI ст. в монастирських садах. В ті часи її плоди називались помонами. В Україні є понад 100 сортів яблуні.

Рід Айва (Cydoma). Дерева або чагарники заввишки 1-8 м. Рослини з тонкою голою корою на стовбурі і старих гілках та шерстисто-повстистими плодими пагонами. Листки суцільні, прості, яйцевидні або овальні, 2.5-7 (10) см завдовжки, 2-5 (7,5) см завширшки, зверху голі, темно-зелені, зісподу — сірувато-повстисті, на коротких черешках. Квітки великі, маточково-тичинкові, поодинокі на кінцях численних бокових, доверху облиствлених гілок. Чашолистків п'ять, густоопушених, залишаються при плодах. Пелюсток п'ять, 20-35 мм завдовжки, білих або блідо-рожевих. Тичинок 20. Стовпчиків п'ять. Плоди великі, кулясті або грушовидні, у молодому стані повстисті, стиглі — голі, жовті, часом збоку червонуваті, на смак терпкі, пахучі. Культивується один вид — А. довгаста (С oblonga) — деревце або високий кущ до 5 м заввишки, з цілокраїми округлими листками, знизу білоповстистими; квітки поодинокі, великі, блідо-рожеві: плоди грушоподібні або кулясті, великі, дуже запашні, з кам'янистими клітинами. Походить айва з Кавказу та Середньої Азії. Культивується в Криму, на Кавказі, в Молдові; витримує кліматичні умови Києва, але дає дрібніші плоди, ніж на півдні. В древності в країнах Середземномор'я айва вважалася символом любові і родючості і була присвячена Венері. Вважають, що "яблуко роздору", яке вручив Паріс найпрекраснішій з трьох богинь, було не чим іншим, як запашним плодом айви, плоди якої досягають значних розмірів.

Досить декоративним є хеномелес японський (Chaenomeles speciosa) — кущ до 2 м заввишки, зі шкірястими темно-зеленими листками і яскраво-червоними квітками, що рясно розвиваються рано навесні. В Україні її вирощують у садах і парках, а також на присадибних ділянках і іноді називають "айвою японською".

Рід Глід (Crataegus) — колючі кущі чи деревця; квітки білі або рожеві, у складних щитках; плоди відносно дрібні, з однією-п'ятьма кісточками, червоні або чорні. Рід налічує до 200 видів, з яких переважна більшість в західній півкулі: в Україні є 26 видів у дикому стані, з них понад 20 видів випробувано в культурі. Види глоду невибагливі до ґрунту, добре витримують стриження та обрізування. Досить звичайні в лісах України г. український (С. исгашса), г. неснравжньо-кривостовпчиковий (С. pseudokyrtostyla), а в Криму — г. одно-маточковий (С. monogyna).

Рід Горобина (Sorbus) — дерева або кущі з перистими або простими листками, квітки зібрані в щиткоподібні суцвіття; плоди кулясті чи овальні, червоні або коричневі. Близько 100 її видів росте в районах з помірним кліматом у північній півкулі. В Україні є вісім видів, серед яких найбільш поширена г. звичайна (S. аисирагіа) з яскраво-червоними плодами. На Поділлі і в Карпатах росте берека (S. torminalis) — красиве високе дерево з дуже цінною деревиною і буро-жовтнми плодами. В парках і садах, а також у гірських лісах Криму трапляється г. домашня (S. domestica) — дерево з великими грушоподібними або кулястими їстівними плодами. Тут же росте кілька близьких між собою кущових видів горобини — г. кримська (S. taurica), г. грецька (S. graeca) та ін.

Рід Ірга (Amelanchiei). Невеликі деревця або кущі, з білими квітками, зібраними в китиці; плоди спочатку червонуваті, згодом темнішають і стають майже чорними, з сизуватою поволокою. Рід налічує близько 25 видів, з яких в Україні в парках і садах ростуть як декоративні три види. Один з них — і. овальна (A. ovalis) — росте дико на кам'янистих місцях у Гірському Криму.

Рід Піраканта (Pyracantha). Вічнозелені досить колючі кущі, з рясними білими або рожевими квітками і яскравими червоними плодами. В роді налічується шість-сім близьких між собою видів. В Україні відомий в культурі один вид — п. шарлахова (Р. соссіпеа) — досить декоративний, невисокий (до 1-2 м заввишки), дуже розгалужений і колючий кущ, з блискучими, темно-зеленими листками, білими або рожево-жовтими квітками і яскравими коралово-червоними плодами. В природному стані в Україні росте на кам'янистих схилах серед чагарників у Гірському Криму.

Рід Кизильник (Cotoneastei). Чагарники заввишки до 2-3 метрів, з черговими, суцільними, цілокраїми листками, з вузьколанцетними. загостреними майже шиловидними прилистками. Квітки дрібні, маточково-тичинкові, зібрані у волотевидні щитковидні суцвіття або поодинокі чи сидять по дві-три в пазухах листків. Пелюсток п'ять, тичинок здебільшого 20. Маточка з двох-чотирьох (п'яти) плодолистків, які зовнішнім боком зростаються з гіпантієм і утворюють несправжній плід з двома-чотирма кісточками, зануреними в борошнистий м'якуш, і зверху прикритий чашолистками. В Україні росте чотири види кизильника, з них один — к. блискучий (С. lucida) — розводять як декоративну рослину в садах і парках (він походить із Сибіру), а три інші види — рослини природної флори України, з яких більш поширений к. чорноплодий (С. теіапосагра). Він розсіяно зустрічається на кам'янистих схилах і в чагарниках майже в усій Україні, за винятком Криму.

Порівняно недавно з'явилась у нас в культурі аронія чорноплідна (Агопіа тєіапострн). що мас лікарське значення : походить з Північної Америки. Вона більш відома під назвою "чорноплідна горобина".

1.4 Підродина Сливові (Prunoideae)

В підродині до 10-11 родів і понад 400 видів, поширених головним чином в помірній і субтропічній зонах Північної Америки і Євразії.

Квітки навколоматочкові: зав'язь верхня, не зростається з увігнутим квітколожем, плід — соковита або (рідше) суха кістянка.

Рід Слива (Pmnus). Дерева або кущі, інколи з. колючими гілочками. Листки чергові, цілісні, звичайно із залозками по краю біля основи пластинки або на черешку. Квітки поодинокі чи в пучках. Чашолистків і білих пелюсток по п'ять. Тичинки численні. Плід — кістянка із сизою поволокою, м'ясистим соковитим оплоднем. Відомо близько 30 видів сливи.

Дико росте по узліссях байрачних лісів і схилах степових балок терен колючий (P. spinosa) - дуже колючий кущ. який місцями утворює труднопрохідні зарості. У культурі найбільш поширена с. домашня (P. domestlca), що має багато районованих і місцевих cop гін. поміж яких особливо славляться угорки та ренклоди. Плоди сливи споживають у свіжому і консервованому вигляді (марення, джеми, наливки, компоти тощо).

В Україні, на Кавказі і в Середній Азії вирощують с. розлогу, або аличу (P. divahcata) з жовтими, рожевими або червоними плодами. Останнім часом виведені великоплодні сорти аличі.

Рід Вишня (Centsus). Неколючі дерева або кущі; листки цілісні, в бруньках складені вздовж. Квітки зібрані в зонтиковидні чи китицевидні суцвіття або поодинокі (по одній-дві); гіпантій дзвоникуватий чи трубчастий. Чашолистків і пелюсток по п'ять. Тичинок багато. Плід — соковита і м'ясиста гладенька кістянка, без поволоки, з майже кулястою не сплюснутою кісточкою. У дикому стані відомо понад 150 видів, з яких майже половина росте в Китаї і здебільшого для нього є ендемічними видами. На узліссях і по степових схилах в Україні росте в. кущова (С. fruticosa) — кущ 1-2 м заввишки, з дрібними червоними плодами. У лісах Поділля і в Карпатах росте дико черешня (С. ilvium) — красиве високе дерево, з темно-червоними, трохи гіркуватими дрібними плодами. У Криму і Закарпатті в промислових масштабах вирощують різні культурні сорти черешні, а всього в Україні районовано понад 20 її сортів.

По всій Україні поширена в культурі в. звичайна (С. vulgarls). Вишня давня улюблена культура в Україні (за літописом відома в Києві з XII ст.). Плоди вишні споживають у свіжому вигляді: їх також сушать, виготовляють з них варення, компоти, наливки, сиропи тощо. У декоративному садівництві в Україні використовують деякі кущові вишні: в. японську (С. Japomca), в. повстисту, в. залозисту (С. gland ulosa) в. сіру (С. uпсапа) тощо.

Рід Черемха (Padus). Дерева або кущі з простими черговими листками, в бруньках згорнутими вздовж. Квітки маточково-тичинкові, дрібні, білі, зібрані у вузькі китиці, які з'являються з минулорічних бруньок після розпускання листків. Тичинок 5-20. Маточка одна. Плід - невелика соковита, м'ясиста кістянка, з округлою кісточкою. В Україні росте п'ять видів черемхи, переважну більшість яких розводять у садах і парках як декоративні рослини, деякі з них мають їстівні плоди. В природному стані в лісах і чагарниках на вогких місцях по всій України, крім Степу і Криму, росте ч. звичайна (P. racemosa) — гарна декоративна і фітонцидна рослина, та добрий медонос.

Рід Мигдаль (Amygdalus) — дерева або кущі, часом колючі: кістянка зверху повстиста, із сухим шкірястим екзокарпом, кісточка сітчасто-борозенчаста. У дикому стані відомо близько 40 видів мигдалю, які поширені в теплому і помірному кліматі.

В Україні росте по схилах степових балок і на узліссях байрачних лісів м. низький, або бобівник (А. папа) — кущ до 1,5 м заввишки, що цвіте рано навесні (до появи листя) рясними рожевими квітками. У Південному Криму, на Кавказі і в Середній Азії вирощують м. звичайний (A. communis) — дерево до 8-10 м заввишки. Насіння його солодке, містить до 65 % жирної олії, яка використовується в харчовій промисловості, парфюмерії та медицині. Насіння широко використовують в кондитерській промисловості при виготовленні печива, тортів, марципанів.

Рід Абрикос (Агтепінса). Дерева, рідше кущі, до 2 6 м заввишки, інколи з колючими гілками. Листки цілісні, яйцевмдно-округлі або серцевидні, загострені, нерівнопилчасті, з довгими черешками. Квітки майже сидячі, поодинокі, рідше по дві в листкових пазухах, розвиваються до появи листків. Пелюстки округлоовальні 10-15 см завдовжки, білі або рожеві. Плід - соковито-м'ясиста кістянка, майже кpугляста оранжева або жовта бархатисто опушеною поверхнею, 5-7 см в діаметрі, часто з рум'янцем. Кісточка сплюснута з боків, шорстка.

В Україні культивують А. звичайний (A vulgarity дерево до 15 м заввишки, з розлогою кроною, квітки білі або рожеві, з'являються в квітні раніше, ніж листки: плоди різні за формою і забарвленням, найчастіше жовті, оранжеві або червонобокі, зовні оксамитно-опушені. Дико росте в горах Середньої Азії і Китаю. В культурі відомо багато сортів у різних країнах світу. Найбільші збори абрикоса в Італії. США. Туреччині. Середній Азії. Закавказзі, на півдні України, в Молдові. Свіжі плоди абрикоса містять 7-22 % цукрів, сушені (урюк, курага) — до 84% (найкращі таджицькі сорти), а також органічні кислоти, вітаміни. Споживають їх свіжими та в переробленому вигляді, сушать, готують консерви, варення, соки, джеми, компоти. За післявоєнні десятиріччя в Україні значно розширився асортимент цієї цінної плодової культури і підвищилась її морозостійкість.

Рід Персик (Persicii). Дерево або чагарник 3-6 м заввишки. Кора жовтувата або червонувато-коричнева. Гілки голі. Листочки в бруньці складені вздовж. Листки ланцетні, гостропилчасті, з короткими черешками, які несуть звичайно по 3 5 червоно-бурих залозок. Квітки поодинокі, рідко по дві. Пелюстки рожеві. 14 17 мм завдовжки. Плід кістянка, куляста, соковито-м'ясиста, 3-7 (12) см завдовжки, з поверхні бархатистоопушена.

П. звичайний (P. vulgarity) дерево або високий кущ. що походить з Китаю: квітки майже сидячі, великі, яскраво рожеві або червоні, з'являються раніше, ніж листки; плоди, залежно від сорту, різні за формою, розмірами і забарвленням, звичайно соковиті, цукристі і дуже смачні. їх споживають свіжими, консервованими і в переробленому вигляді (мармелади, цукати, варення, джем, компоти тощо). Персик мас багато сортів і є давньою культурою в країнах з теплим кліматом, в тому числі в країнах Південної Європи. У промислових масштабах його вирощують на півдні Європи, в США. Японії. Туреччині. Середній Азії, на Кавказі і в Криму. Врожайність більшості сортів персика висока і регулярна, але транспортабельність, лежкість і зимостійкість низькі. В умовах Центрального ботанічного саду в Києві в повоєнний період було створено низку прекрасних морозостійких сортів персика.

РОЗДІЛ 2. ВИКОРИСТАННЯ ОКРЕМИХ ПРЕДСТАВНИКІВ РОДИНИ В КУЛЬТУРІ ТА ФІТОДИЗАЙНІ

2.1 Хеномелес - універсальний чагарник

Належить до родини розоцвітих. Хеномелес японський (Chaenomeles japonica Thunb.). Lindl — це декоративна й плодова, медоносна та меліоративна культура, походить із Східної Азії (Китай, Японія). Висота від 0,3 до 3 м. Він має гарний декоративний вигляд, тому його можна широко використовувати у зеленому будівництві, зокрема в поодиноких посадках, алеях, групах тощо.

Квітки поодинокі або зібрані по 2—5 у суцвіття. їх добре відвідують бджоли. Квітки бувають: червоними, рожевими, білими, жовтими тощо. Гілки з квітковими бруньками взимку використовують як вигоночну культуру. Плід — яблуко, діаметром від 3—4,5 см і масою до 30 і більше грамів. Насіння коричнево-червоне, блискуче, довжиною 6—8 і шириною 4—5 мм.

Початок вегетації в умовах Києва — друга половина квітня. Квітує в другій-третій декадах квітня упродовж 22—25 днів. На одному кущі може бути від 200 до 300 квіток і більше. Бджоли у великій кількості збирають з них нектар і пилок. Спостерігається і повторне його квітування. Мед має світло-жовтий колір, приємний на смак. Квітки розміщені по всьому кущу. Висаджувати рослину можна як навесні, так і восени. Хеномелес японський посухо- і зимостійка рослина. Може рости в різних грунтово-кліматичних умовах, не вибагливий до ґрунту. Найкраще висаджувати його на освітленому місці.

Головна особливість хеномелеса японського – він швидко плідний, річно плодоносить, має високу врожайність (із одного куща — від 1 і: 10 кг). Практично не пошкодується шкідниками і уражується хворобами. Плоди мають високий вміст біологічно активних речовин, які можуть широко використовуватися як дієтичний продукт не тільки для дорослих, а й для дітей.

Плоди: грушоподібні, кулясті, циліндричні, конічні.

За кольором бувають жовтими, темно-зеленими, яскраво оранжевими тощо. Це невисокий чагарник, на пагонах у нього є невеликі колючки, тому плоди краще збирати у рукавицях, щоб не поранити руки. Плоди хеномелеса японського мають приємний ароматичний запах. Їх використовують у харчовій, консервній кондитерській промисловості. Із них виготовляють желе, джеми, компоти, варення, пастилу, мармелад, зефір, соки, сиропи. Плоди можна використовувати замість чаю, який і. же приємний на смак. Як промислову культуру хеномелес японський широко використовують у Прибалтійських країнах, де він культивується на площі до 45 га. Цю рослину з успіхом можна використовувати для лікування шлунково-кишкового тракту. Застосовують і для виготовлення безалкогольних напоїв, які мають дуже приємний запах і смак. Плоди містять багато вітаміну С, якого в десятки разів більше, аніж у лимонах, які завозять в Україну.

У культурі в Україні відома його декоративна форма АІріпа — зі сланкими пагонами. Хеномелес японський добре витримує підстригання. Розмножується насінням, кореневими і зеленими живцями. Дуже декоративний в період цвітіння. Можна використовувати його і для оформлення невеликих скверів, галявин, парків, ефективний в поодиноких посадках, невеликими групами, в алейних насадженнях уздовж доріг, для створення живоплотів тощо.

Хеномелес Маулея (Ch. Maulei (Mast) Schneid) родом з Японії — від Кюсю до Хонсю. Це кущ висотою до 1 м. Гілки дугоподібно нахилені. Молоді пагони опушені, восени — коричнево-сірі з невеликими колючками — 1—2 см. Листя широко обернено-яйцеподібне, тупе або загострене із кільцевою або клиноподібною основою. Квітки оранжево-червоні, на коротких, майже сидячих квітконосах, по 2—6 на коротких пагонах. Плоди поліморфні, від 3 до 4,5 см, жовто-зелені, кислі дуже ароматні. Цвіте в березні-квітні, плодоносить у вересні-жовтні. Росте порівняно швидко. Повністю зимо- і посухостійка рослина. Масово квітує і плодоносить. Дає повноцінне насіння. Добре розмножується насінням і вегетативно.

Рекомендується для використання в приватних садибах, садах, парках, скверах і для створення бордюрів. Хеномелес Маулея ще називають низькорослою айвою. Відрізняється він від хеномелеса японського дрібнішим листям (3—5 см), широкоеліпсоподібне або обер-ненояйцеподібне, по краю городчасто-зубчасте, далі менше (3—4 см) з кислішими і ароматичними плодами. Квітки дрібніші, оранжево-червоні. Цей вид дуже морозостійкий. Його форми 'Grandiflora rosea' — з рожевими, дещо біло-пістрявими квітками, 'Alba' — білими, 'Grandiflora' — більшими темно-червоними, 'Superba' — яскраво-червоними, 'АІріпа' — карликового росту із червоними квітками. Хеномелеси дивують нас своїм красивим цвітінням у період розпускання листя, яке в цей час має бронзово-червоне забарвлення. Як у парку, так і в маленькому саду вони завжди бажані гості. Чудовий вигляд мають на газонах, галявинах, у живих не густих живоплотах. Деякі щільнорослі форми можна формувати. Щеплені на штамбах — вони дуже красиві в період цвітіння.

2.2 Таволга

Листопадні кущі заввишки 0,15— 2.5 м з простими, зубчастими, іноді лопатевими листками, білими, рожевими або червоними квітками, зібраними в щитки, китиці, волоті. Рід об'єднує близько 80 видів. В Україні 7 дикорослих видів. Цінуються як декоративні рослини.

Таволга середня — Spiraea media Fr. Schmidt. Кущ заввишки до 3 м з кулястою, густою кроною, прямими або дещо зігнутими буро-сірими, коричневими пагонами. Листки яйцеподібні, еліптичні, видовжені, 3—6 см завдовжки, 1,5—3 см завширшки, зверху темно-зелені, знизу сизувато-зелені, голі або з рідкими волосками. Суцвіття численні, зонтикоподібні, білі, розпускаються в травні — червні й цвітуть упродовж двох—трьох тижнів.

Природно поширена на північному сході Європи, в Сибіру, Середній Азії. Широко культивується в Україні. Морозо-, газо- та досить посухостійка, витримує невелике затінення та пізнє пересаджування.

Декоративні форми: за опушенням листя — гола та м'якоопушена (для озеленення використовують мало); за декоративністю — гібриди таволги середньої з таволгою дубравколистою, звіробоєлистою, білою.

Рекомендується для створення поодиноких посадок, груп, живих огорож.

Таволга Вангутта — Spiraea vanhouttei Zab. Кущ заввишки до 2 м, створений схрещуванням таволги кантонської з таволгою трилопатевою. Крона розлога, гілки дугоподібні, повислі. Листки сизі знизу, темно-зелені зверху, 2—3,5 см завдовжки, ромбічно-яйцеподібні або оберненояйцеподібні, зубчасті, з 3—5 лопатями. Білі квітки часто в густих зонтикоподібних китицях. Цвіте рясно в травні — червні впродовж двох тижнів, починає цвісти на третій рік. Дуже декоративна у період цвітіння.

Широко використовують для озеленення міст країни. Росте швидко, відносно зимостійка, достатньо витривала під час нетривалих посух, переносить невелике затінення, стійка проти забруднення повітря пилом і газами.

Рекомендується для створення поодиноких, групових, алейних насаджень, живих огорож та узлісь.

Таволга японська — Spiraea japonica L. Кущ заввишки до 1,5 м з оберненояйце-подібною кроною. Листки яйцеподібні, зверху загострені, знизу клиноподібні, до 8 см завдовжки, в молодому віці червонуваті, влітку темно-зелені, восени від оранжевого до темно-бурого забарвлення. Квітки червоні (іноді рожеві, білі), зібрані в складні щитки, знаходяться на кінцях пагонів. Цвіте з червня по вересень.

Природно поширена в Японії та Китаї. Культивується в Україні. Морозо- та газостійка, світлолюбна, добре витримує міські умови, в посушливих умовах потребує поливу.

Декоративні форми: за забарвленням і розміром квіток — червонувата, темно-червона, яскраво-червона з великим листям (Форчуна); за розмірами листя — великолиста; за забарвленням листя — пістрява.

Рекомендується для створення поодиноких, групових насаджень, бордюрів, узлісь навколо невисоких дерев і кущів.

2.3 Цілюща сила вишуканих перстачів

Одним із найпоширеніших у помірній зоні північної півкулі можна вважати рід перстачів родини розоцвітих (Rosaceae Juss.), який налічує понад 300 видів. По всій території України росте перстач гусячий (Potentilla anserine L), або як більшість його звикли називати — гусячі лапки, та перстач сріблястий (Р.агдепtea L). Багатьом прихильникам народної медицини відомий перстач прямостоячий (P.erecta (L.) Rausch.), або калган. За свої цілющі властивості рід і отримав латинську назву Potentilla L. ("potens" — міць, сила). Проте мало кому відомо, що це незамінний представник у декоративному садівництві, відомий у культурі ще з кінця XVIII століття.

Характерною особливістю роду є надзвичайна різноманітність його представників. Це одно-, дво- і багаторічні кореневищні трав'янисті рослини, інколи напівкущики — курильський чай(Р. fruticosa L.), та широка гама його сортів. Але більшість декоративних видів перстачів належить до трав'янистих багаторічників. Рослини мають прямостоячі, розлогі чи повзучі стебла. Прекрасні декоративні трійчасті, пальчасті і навіть пірчасті листки. Квітки п'ятипелюсткові, жовті, рідше білі, рожеві, червоні, поодинокі чи зібрані в суцвіття. Квітують з настанням літа і до осені. Всі вони сонцелюбні, доволі посухостійкі та невибагливі до ґрунтів.

Вибагливим у культур вважається перстач блискучий (P. nitida L.j ареал — східні та південі райони вапнякових і доломітових Альп і Апенін Це надзвичайно декоративний низькорослий вид висотою 6—10 см. Утворює густі сріблясті килимки з трійчастих листків, на фоні яких зацвітають поодинокі темно-рожеві квітки до 3 см у діаметрі. Гарні його сорти з насиченішими темно-рожевими квітками — „Rubra” та зі світло-рожевими — „Lissadell”. „Alannah” має блідо-рожеві квітки; з білими — „Alba”; карликовий „Compacta” до 5 см висотою вкритий золотисто-жовтими квітками. Висаджують цей вид в альпінаріях на південних схилах у легкі вапнякові ґрунти.

Стійким до умов навколишнього середовища є перстач оманливий (P. ambigua Camb. P. cuneata (Wallich.) Lehm). Стебла сланкі, дуже швидко ростуть, утворюючи доволі великі килимки, які в червні—серпні вкриваються поодинокими жовтими квітками.

До альпійського типу рослин належить перстач суницеподібний (P. megalantha Tak., P. fragiformis Wild.). Свою назву отримав завдяки м'яким, опушеним, сіро-зеленим листкам суничного типу, на фоні яких з червня по листопад розсипаються, ніби краплі, яскраво-жовті квітки до 2 см у діаметрі. Висота рослин 6—8 см , діаметр квітки 2,5см. На зиму потребує укриття. Таку ж висоту, але з білими вітками має перстач білий (P. alba L). Прикореневі листки пальчастолопатеві, темно-зелені вкриті шовковистими волосками. Квітки до 3 см у діаметрі -а довгих квітконіжках, зібрані по 5 у нещільні зонтоподібні суцвіття. Квітує з травня по серпень. Віддає перевагу злегка притіненим місцям, не витримує перезволоження.

Високорослим ґрунтопокривним видом висотою до 15 см є перстач субальпійський. Протягом літа задує жовтими квітками з оранжевою серединкою, діаметром 2,5 см.

Друга група — перстачі висотою 40—60 см з розлогими стеблами, які утворюють ажурні кущики кулеподібної форми. Найпоширенішим серед них є перстач темно-криваво-червоний (P. atrosan-guinea Lodd.), який у природних умовах росте в Гімалаях. Формує розетку прикореневих, черешкових, трійчастих листків, верхня частина яких зелена, а нижня — білоповстиста. Квітує протягом літа, але масово цвіте у липні. Квітки до 4 см у діаметрі, червоні, в нещільних волотистих суцвіттях, розкиданих на розгалужених стеблах. Відомі його гібриди з P. nepalensis: 'Etna' — заввишки до 45 см заввишки, зі сріблястими листочками та темно-малиновими квітками; 'Firedance' — низькорослий — до 30 см з темно-кораловими квітками та розтягнутим періодом квітування; 'Gipson's Scarlet' — з яскраво-червоними суцвіттями; 'Mons. Rouillard' має махрові червоно-оранжеві квітки.

Із західних Гімалаїв інтродукований перстач непальський (Р. nepalensis Hook.). Прикореневі листки у нього черешкові, пальчасті, темно-зелені, стеблові сидячі. Стебла прямі, розгалужені, пониклі, пурпурові, завершуються нещільними волотистими суцвіттями. Квітки до 3 см у діаметрі, світло-рожеві з темнішими жилками, починає квітувати на початку липня, період квітування 50—55 днів. Має ряд яскравих сортів: 'Miss Willmotf — квітки вишнево-рожеві з темнішою серединкою; 'Roxana' — лососево-оранжеві з тоненькими рожевими прожилками; 'Flammenspiel' — червоні з жовтою облямівкою по краю пелюстки.

На початку літа білими квітками привертає увагу перстач рупестріс (P. rupestris L). Рослина формує розетку з пірчастих листків завдовжки 15 см. Стебла прямостоячі, розгалужені закінчуються нещільною волоттю. Має карликовий культивар 'Nana' ('Pygmaea') з білими квітками.

Для розмноження перстачів, як і більшості трав'янистих багаторічників, кращим є вегетативний спосіб. Вони дуже швидко розростаються. Ділити кущики доцільніше на початку травня, хоча можна і в серпні. Розділяють на окремі розетки чи групи розеток з частинкою кореневища. Після поділу рослина спочатку потребує рясного поливу. Перстач успішно можна й живцювати — найкраще в другій половині травня — на початку червня. Таким способом рослини розмножуються без викопування. При насіннєвому способі розмноження рослини починають квітувати на другий рік. Висівати можна як під зиму, так і навесні у відкритий грунт, парники. Якщо насіння мало, то висівають його у завчасно підготовлені ящики в теплицях або в кімнатних умовах, накривши склом до появи сходів для збереження вологості. Насіннєвим способом розмножують тільки видові рослини. Ґрунтова суміш має бути легкого механічного складу бажано з додаванням гашеного вапна. Перстач можуть рости на одному місці тривалий період, лише перстач непальський потребує пересаджування через 3—4 роки, оскільки в нього слаборозвинуте кореневище.

В озелененні перстачі використовуються для групових насаджень, рокаріїв, рабаток, міксбордерів, кам'янистих гірок.

ВИСНОВОК

1. Представники родини Розові характеризуються різноманітністю життєвих форм. Дерева, кущі, трави, здебільшого з черговими листками з прилистками, зрощеними з основою листка. Квітки в позатропічних форм актиноморфні, найчастіше п'ятичленні, з подвійною оцвітиною, а іноді з підчашею; тичинок багато, звичайно їх буває вдвічі більше, ніж членів оцвітини; розміщені вони циклічно. Квітколоже (гіпантій) чашоподібне, плескувате, вгнуте або опукле; всі члени квітки, крім гінецея. прикріплені до краю квітколожа; зав'язь верхня, нижня або середня, плодолистків один або багато, вони вільні або зрослися. Плід — листянка, кістянка, сім'янка, горішок, коробочка (збірна або поодинока, справжня чи несправжня).

2. Переважна більшість представників родини досить добре пристосовані до умов зростання в Україні. Представники родини Розові використовуються як для кімнатного озеленення так і для зовнішнього фітодизайну.

3. Досить поширеними для зовнішнього озеленення є квіткові рослини, які мають тривалий період цвітіння, використовуються вони також в якості плодових культур (вони містять значну кількість вітамінів), застосовуються в кондитерській промисловості, з лікувальною метою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андриенко Т.Л., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Растительный мир Украинского Полесья в аспекте его охраны - К.: Наук. Думка, 1983. - 216 с.

2. Вехов В.Н. Культурные растения СССР. - М.: Мысль, 1978. - 336 с.

3. Глухов М.М. Медоносные растения. - М.: Колос, 1974. - 303 с.

4. Голованов К.Є. Супутники культурних рослин. - К.: Рад. шк., 1987. - 160 с.

5. Грисюк Н.М. Дикорастущие пищевые, технические медоносные растения Украины. - К.: Урожай, 1989. - 196 с.

6. Губанов И.А. и др. Дикорастущие полезные растения СССР. – М.: Мысль, 1976. – 360 с.

7. Жизнь растений, т.5. / под ред. М.В. Горленко. – М.: «Просвещение», 1976. – 475 с.

8. Заверуха Б.В. Бережіть рідкісні рослини. - К.: Урожай, 1971 - 93 с.

9. Заверуха Б.В. Охраняемые растения Украины. – К., 1983.

10. Заверуха Б.В. У світі рослин. - К.: Урожай, 1980 - 167 с.

11. Закревська Г.І. Геологічний та геоморфічний нарис Чернігівського Полісся. – К., 1936.

12. Івченко І.С., Козянов О.С. Перше багатолітнє видання з ботанічного ресурсознавства. Укр. бот. журнал., 1986, 43, № 6, с 95 - 96.

13. Лукаш О., Чорний Я. Дендрарій Чернігівского Педуніверситету: заснування та перспективи. // Укр. бот. .журнал. – 1999. № 3. – С. 45 – 46.

14. Маринич О.М. Українське Полісся. - К. Рад. школа, 1962. - 163 с.

15. Матвеева Г.В., Тарабрин А.Д. Ботаника – 3-е изд., перераб. и доп. М.: Агропромиздат, 1989. 286 с.

16. Мир растений. В 7 томах / под ред. М.В. Горленко. – М.: «Просвещение», 1991. – 475 с.

17. Мороз І.В., Гришко-Богмако Б.К. Ботаніка з основами екології: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1994. – 259 с.

18. Определитель высших растений Украины. - К.: Наук. думка, 1987. - 545 с.

19. Родионова А.С., Барчукова М.В. Ботаника. – Л.: Агропромиздат, 1990 – 302 с.

20. Смих Г.К. Зелений дивосвіт. - К.: Урожай, 1973. - 247 с.

21. Стеблянко М.І. та ін. Ботаніка: Анатомія та морфологія рослин. – К.: Вища школа, 1995. – 384 с.

22. Терлецький В.К. Саду мого дивосвіт. – львів, 1990.

23. Флора УРСР. - К.: Наук. Думка, 1965. - т. 12. - 590 с.

24. Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Ботаника 2-е издание доп. и перераб. – М.: Агропромиздат – 1988. – 382 с.

25. Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Курс общей ботаники: Учебное пособие. – М.: Высш. Школа, 1979. – 472 с.

26. Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Практикум по курсу общей ботаники: Учебное пособие. – М.: Высш. Школа, 1979. – 422 с.

27. Чопик В.М. Дикорастущие полезные растения Украины. - К.: Наук, думка, 1983.-399 с.

28. Чопик В.М. Редкие и исчезающие растения Украины. Справочник. - К.: Наук, думка, 1978. - 212 с.

29. Яковлєв Г.П., Челомбитько В.А. Ботаника – М.: Высш. шк.. – 1990. – 366 с.