Вступ

Ми живемо в новому столітті. Відомі діячі XIX ст. поклали величезні надії на майбутнє. Так, наука швидко стрибнула дуже далеко, але таких воєн, які були в XX ст., не знала жодна епоха. Людина освоїла космос, але знайшовши найстрашніше – хімічну і біологічну зброю, атомну бомбу, будує міста, аеродроми, заводи, склади боєприпасів, вирубує лісу, знищує ріки… Невже в новому сторіччі ми будемо жити в кам'яних джунглях.

Досить далеко в історію відійшли ті часи, коли екологія була виділена як наука. Ця наука досить цікава та займається вивченням досить значного кола питань, які стосуються як ботаніки так і біології взагалі. Отже, досить цікавим питанням для вивчення є питання вивчення впливу вологості на рослинні організми. Наша планета насичена рослинами, вони пристосувалися до різних умов середовищ. Особливо цікаву групу рослин становлять ксерофіти – рослини, які пристосувались до існування в посушливих умовах. Досить поширеними ксерофітами серед штучної флори є сукуленти, які представлені досить значною кількістю видів.

Наша курсова робота присвячена розгляду видів ксерофітів та сукулентів штучної флори, їх особливостям будови та розмноження. Особливу увагу ми приділяємо в своїй роботі розгляду представників штучної флори, які використовуються в озелененні наших приміщень.

Ксерефіти – це екологічна група рослин. Сукуленти – група видів багаторічних ксерофітних рослин, здатних накопичувати воду в сильно розвитий спеціалізованій тканині – водоносній паренхімі (до 2–3 т). Водозапасаюча тканина в рослин може розташовуватися в листах, стеблі, підземних органах.

Відповідно, виділяє листові сукуленти (алоє, очітки-седуми і т.д.), стеблові (кактуси, молочаї, стапелії) і кореневі (молочаї).

Тут важливо відзначити, що багато видів одночасно мають сукулентні листки і стебло, чи стебло і корінь. Тому вищенаведений розподіл дуже умовно.

У кімнатних умовах вирощують сукуленти найрізноманітніших видів, з різними формами листів і стебел. Ксерофіти – світлолюбні і теплолюбні рослини, з підвищеною стійкістю до високих температур. Вони дуже мало витрачають води і дуже повільно ростуть. Існує закономірність: чим сильніше виражена ксерофітність, тим рідше варто поливати цю рослину.

Завдання нашої роботи полягає у вирішення декількох питань, а саме:

1. з`ясувати особливості природної флори ксерофітів;

2. охарактеризувати особливості штучно створеної ксерофітної флори;

3. навести морфолого-біологічну характеристику ксерофітних рослин;

4. навести опис найбільш поширених видів штучної ксерофітної флори.

При виконанні роботи були використані наступні методи дослідження: порівняння, аналіз літературних джерел, опис найбільш поширених видів штучної ксерофітної флори.

1. Загальна характеристика ксерофітних рослин. морфолого-біологічна характеристика ксерофітних рослин

Морфологія – розділ ботаніки, що вивчає закономірності будови і формоутворення в рослин.

За морфологічною будовою ксерофіти в цілому не відрізняються від інших вищих рослин, мають як і вони, корені, стебла, листки, квітки, плоди. Але кожна така структура має визначені особливості, що робить ксерофітні та сукулентні рослини цікавими для вивчення, як для ботаніка, так і для еколога. Розглянемо ці особливості.

Корені. Ми уже визначили, що найчастіше коренева система мичкувата чи поверхнева. Але є види, що у процесі еволюції «придбали» величезні ріпчасті чи схожі на бульби корені. Вони дуже допомагають листку та стеблу зберігати воду.

Стебла. Існує листові і стеблові сукуленти, причому вважається, що стеблових значно менше, ніж листових. Крім представників родини кактусових, до стеблових сукулентів належать рослини із родини Молочайних і інших. Стебла в них зелені і виконують функцію листка.

Мало сказати, що ці стебла дуже різноманітні за формою. Як приклад, розглянемо сукуленти із родини Молочайних. Листки їх або скорочені до лусочок, або несукулентні і швидко обпадають у посушливу погоду. Багато з них деревовидні рослини з 3–4–5 гранними стеблами висотою до 20 мм, наприклад Молочай капарисовий, Молочай прибережний, Молочай вузькоголчастий – має фантастичний вигляд: зовні нагадує купку гострих колючок, нанизаних одна на одну.

Тобто варто сказати, що функцію листів виконують стебла, вони запасають і довгий час зберігають Н₂О.

Листки. Майже білі, блакитнувато-зелені, сіро-зелені, червоно-зелені, червоні і коричневі листки родини толстянкові вражають і не залишають без уваги. Але краса лиш для нас, а для рослин усі ці кольори захисні. Листки також можуть мати густе опушення. В окремих видів воно дуже липке, там накопичується пісок і сміття, що також захищає рослину від сонця. Агави взагалі сховали свої листки в довгу щільну трубку. І тільки тоді, коли молодий листок досягає майже максимальної довжини, він відокремлюється від цієї трубки.

За формою листки сукулентів можуть бути вузьколінійні, схожі на хвоїнки, до кулястих. За розміром листки теж різноманітні – від маленьких лускоподібних, 3–4 мм довжиною, до величезних, довжиною 1,5–2 м твердих мечоподібних листків у агав і фуркрей. Деякі листки потовщені в нижній частині й утворюють наземну цибулину, м'ясисті лусочки якої запасають вологу. Але на відміну від цибулини ріпчастої ці лусочки значно товщі і мають зелене забарвлення.

Квітки і плоди. Дуже захищені в ксерофітних рослин квітки і плоди. Узагалі ж кожна жива істота, і рослина теж, повинне давати потомство. А в тих умовах, у яких ростуть ксерофіти, особливо важко зацвісти, утворити насіння і зберегти його неушкодженим. Щоб переконати вас у цьому, приведемо такий приклад. Учені підрахували, що розповсюджені в штаті Аризона (США) кактус карнегія гігантська, за своє життя – 100–150 років дає в середньому 4*10⁷ штук насінь. А зберігається і доживає до репродуктивного періоду (тобто до періоду цвітіння), що починається, коли рослині виповнюється 30 років, тільки 0,1% від усієї кількості.

А самі квітки? У багатьох ксерофітів вони розкриваються тільки вночі. А от рослини родини портулакові – талінум і анакампсерос – обманюють майже усіх. Працівники ботанічного саду імені академіка Фоміна КНУ розповідають дуже цікаву історію: «Ми коли тільки починали працювати с. цими рослинами, не один раз дивувалися. Ранком прийдеш – на рослині бутон, що готуватися розкритися от-от, увечері подивишся – бутон усе ще закритий. А через день-два уже всіх пелюстків відпали. А де ж квітка? І тільки через якийсь час ми змогли спостерігати цвітіння талінумов і анакампсеросів. Виявилося, їхні квітки розкривалися тільки 2–3 години – у 14–16 годин дня. Деякі види вирощують у кімнатних умовах. У більшості випадків, – це невеликі рослини з 4-гранним зеленим стеблом. Але от на нижній частині стебла з'являється зелений, дисковидний смішний бутон на досить довгій квітконіжці. Він росте й в один чудесний день розкривається. Але що ми бачимо? Ніяких тонких, ніжних і напівпрозорих пелюстків, ніяких жовтих тичинок і гнучкої маточки. Квітка – шкіряста п`ятикутна зірка сірчасто-жовтого кольору з неправильними темно-коричневими плямами; чи яскраво червоні квітки, теж розташовані в основі стебла.

Цю тему можна продовжувати довго говорити, але визначене представлення про ксерофітні рослини вже одержали. А далі докладніше про деякі з них.

2. Ксерофітні рослини штучної флори

2.1 Сукуленти як типові представники штучної ксерофітної флори

Кожен з вас може створити у своїй квартирі, холі, на чи балконі в зимовому саду прекрасний куточок природи, вирощуючи не тільки квітучі, але й екзотичні декоративні рослини.

В.В. Воронцов [3] не тільки докладно розповідає про кожне з 200 рослин, але і дає конкретні рекомендації з щодо їх розміщення, правильного поливу і підкормки.

Автор розглядає таке питання, як у кімнатних умовах вирощувати сукуленти найрізноманітніших видів, з різними формами листів і стебел; як широко використовуються сукуленти як декоративні рослини, що не вимагають особливого догляду; розміщення восени й узимку в квартирі.

На Україні сукулентні рослини в більшій мері вирощують на підвіконнях, по одному й у композиціях, збирають колекції. У книзі [4] автори В. Гапон, член Міжнародної організації по вивченню сукулентних рослин (IOS), головний редактор журналу «Кактус-клуб», і Н. Щелкунова, секретар того ж журналу, пояснюють багато суперечливих питань по вирощуванню сукулентів і дають практичні рекомендації тим, хто любить ці рослини. Автори пояснюють, що сукуленти – поняття, що ніяк не відноситься до систематики рослин; це не клас, не родина, це «неформальне об'єднання» рослин, подібне до дерев, трав.

Семенова Д.В. [5] дає коротку характеристику основним родинам; їх практичне використання, описує найбільш розповсюджені і сукулетні рослини, які часто зустрічаються.

Загадкова назва «Зелені троянди пустелі». Так називає Кучинська Е.А. [6] прекрасні, екзотичні і таємничі кактуси. Автор розповідає про те, що останнім часом особливо популярними стали штучні ялини і сосни, а також невеликі живі ялинки, вирощені в контейнерах. Однак можна відійти від звичного стереотипу і замість звичайної ялинки придбати своєрідні екзотичні «ялинки» – кактуси. Адже вони теж з голками! Ними можна прикрасити будь-який куточок кімнати чи святковий стіл. А якщо додати небагато фантазії, що цвіте кактус можна прикрасити ялинковими іграшками, конфетті, стрічками.

Крім того, як всякі екзотичні кімнатні рослини, кактуси несуть у собі літні сонячні фарби, радість спілкування з природою, створюють затишок і настрій.

2.2 Характеристика найбільш розповсюджених ксерофітних рослин штучної флори

Родина – Агавові. Батьківщина – Азія, Центральна і Південна Америка. Для кімнатного садівництва більш за все підходить Агава королеви Вікторії й Агава Тумі.

Агава королеви Вікторії має розетки листків 50–70 см у діаметрі, в основному одиночні, іноді утворюють кілька бічних пагонів. Листки 10–30 см довжиною. 5–7 см шириною, дуже тверді, темно зелені, з білими, косо розташованими лініями з двох сторін листка. Верхній бік листка увігнутий, зворотний – опуклий, з гострим краєм, по якому, як і по краї листка, проходить рогова лінія. Кінець листка з одним довгим (1,5–3,5 см) і одним – двома короткими бічними шипами.

Агава Туми має численні розетки листків, діаметр однієї розетки – 30–80 см. Листки 15–25 см довжиною, 1,0–2,5 см шириною, верхній бік увігнутий, зворотний – закруглений, зі слабко вираженим колом, ясно-зелений з білими смугами. Край у верхній частині з тонкими білими нитками, біля підстави – зубцюватий. Кінчик листка із шипом 0,5–0,8 см довжиною.

Ростуть агави повільно. У відкритому ґрунті цвітуть всього один раз у житті і відмирають. Звичайно вони цвітуть у віці 10–15 років, а іноді зацвітають через 30–40 років. У кімнатних умовах не цвітуть.

Родина – Асфоделові. Батьківщина – Африка, О. Мадагаскар. Рід алое одержав свою назву від арабської назви цих рослин, що в перекладі означає – гірка рослина. У кімнатних умовах вирощують невисоке (30–55 см) багаторічне Алое деревоподібне, відоме усім за назвою «столітник». Листки сіро-зеленого кольору, ланцетоподібні, різко звужені біля верхньої частини, до 30 см довжиною і 5–6 см шириною в основі, зібрані в густу розетку. Край листків зубцюватий, зубці білого кольору, до 5 мм довжиною. Квітки від яскраво-рожевих до червоних (у кімнатних умовах цвіте – рідко). Саме з цими властивостями і зв'язана його народна назва – столітніх (цвіте нібито 1, раз у сто років). Сік алое має бактерицидні властивості. Свіжі листки широко застосовуються в медицині.

Гастерія Трансваальська. Листки, яких бувають до 8, зібрані в 2-рядну розетку. Вони темно-зелені, блискучі, до 12 см довжиною і до 3 см шириною. Поверхня молодих листків зі світлими плямами, що згодом зеленіють і майже зливаються з кольором листка.

Рід Хавортія названий на честь відомого у свій час англійського ботаніка Адріана Хаворта. Маленькі сукулентні рослини з щільною розеткою листів і пазушними квітконосами. Листки – м'ясисті, у них шорсткувата поверхня. У пазухах нижніх листів розвиваються столони, необхідні для вегетативного розмноження. Цвіте хавортія узимку, дрібними начебто восковими, квітками, зібраними в мітелку.

Хавортія клейка. Стебло прямостояче, 10–20 см довжиною, листки розташовані в 3 ряди один під іншим, опукло-тригранні, загострені, у більшості різновидів до 3 см довжиною і 1,5 см шириною, темно-зелені, цільнокраї. Верхня частина листка – увігнута, з малопомітними зеленими бородавками. Кінчик листка загострений.

Хавортія гладка. Велика рослина, листи зібрані в розетку, до 18 см у діаметрі. Листків багато, вони тверді, темно-зелені, подовжено-трикутні, до 12 см довжиною і 2,5 см шириною в основі. Обидві частини листка опуклі, з невеликими, білуватими, розсіяними по поверхні бородавками, нижня сторона листка з кілем.

Рід Гастролея – міжродові гібриди, що утворені шляхом гібридизації видів роду гастерія і 3-х видів роду алое.

Гастролея Бедингхаузена. Розеткова рослина до 25 см у діаметрі. Листків багато, вони ланцетоподібні, 15 см довжиною і 2,5 см шириною в основі, темно-зелені, з білими бородавками на поверхні. Краї листків також бородавчасті.

Гастролея Лапакса. Розеткова рослина, згодом утворює невисоке стебло. Листки темно-зелені, ланцетоподібні. 10 см довжиною і 1 см шириною, з рідкими білими плямами в слабковираженних поперечних смугах і зі світлим роговим краєм.

Родина – Молочайні. Батьківщина – Південна Америка, тропічна Африка, Південна і Південно-Східна Азія. Рід Молочай – один з найбільших пологів сімейства, названий на честь античного лікаря Еуфорба. Хто відповідно до легенди, першим визначив лікарські властивості цих рослин.

Молочай блискучий «Терновий вінець» – невелика рослина з густо переплетеними колючими пагонами. Квітки дрібні, рожеві чи червоні. Рослини цвіте майже цілий рік.

Молочай красивий, пуансетія – багаторічний чагарник з порожніми, гілчастими пагонами, які виділяють при обрізці велика кількість соку. Листки – широкі ланцетні, довжиною до 10–12 см. Славиться пуансетія дивною красою приквітників, забарвлени у червоний, рожевий, білокремовий, малиновий колір.

Молочай зелено-смугастий. Компактний чагарник, стебла розгалужені, чотиригранні, зеленувато-блакитнуватого кольору з білими смужками. Шипи парні, довжиною 1 см, темно-коричневі. Листки укорочені. Суцвіття з'являється на верхівках пагонів.

Молочай товстий. Має одиночні стебла, нерозгалужені, кулясті, з віком – циліндричної форми, світло-зелені з червоно-коричневими подовжніми і поперечними смужками, до 20 см висотою, 8–12 см у діаметрі. Ребра (до 8) широкі, з маленьким коричневатими зубчиками, дводомні рослини.

Родина – Толстянкові. Це трави, чагарники, напівчагарники із соковитими стеблами і м'ясистими листками. Поширені у всіх регіонах земної кулі.

Рід Каланхое. Батьківщина – Африка, Південна Америка, О. Мадагаскар, Азія. Для кімнатного використання найбільш – цікаві К. повстяне, К. мармурове, К. бріофіллум.

Висота рослин – 40 – 45 см. Листки плоскі циліндричні, супротивно розташовані, на коротких черешках, поряд з простими листками розвиваються і складні – непарноперисті (К. Дегремона). Часто К. Дегремона називають «кімнатним женьшенем», а його листки використовують у медицині. Каланхое відносять до квітучих кімнатних рослин, і при правильному догляді воно може цвісти цілий рік. Квітки, у залежності від виду, мають рожеве чи яскраво-червоне забарвлення.

Каланхое вогненно-червоне. Стебло малорозгалуджене, висотою 30–40 см. Листки соковиті, зелені, назад-яйцеподібні, довжиною 6–7 см, шириною 2,5–3 см, край злегка хвилястий. Квітки оранжево-червоні, трубка віночка довжиною до 1,5 см. Цвіте в березні – квітні.

Каланхое карликове. Стебла 10–20 см висотою; листки м'ясисті, зелені, довжиною 2,5–3,0 см, шириною 1,5 см, товщиною 0,2 см. Листова пластинка лопатевидна, край від основи до верхівки рівний, на верхівці гострогородчастий. Стебло і листки покриті тонким борошнисто-білим нальотом. Квітки рожево-фіолетові, із приємним запахом. Цвіте з лютого по травень.

Каланхое Шимпера. Стебло висотою до 1 м. Листки соковиті, темно-зелені, довжиною і шириною 8–15 см. Верхні листки округлі, нижні яйцеподібні, край городчатий. Стебло і листки опушені, волоски білі. Квітки білі, ароматні. Трубка віночка довжиною 6–8 см. Цвіте з березня по травень.

Рід Нанантус – невеликі рослини 3–5 см висотою, з товстим, м'ясистим кореневищем, утворює подушки. Батьківщина – Південна Африка. Популярні рослини в кімнатних колекціях.

Нанантус Мальхерба. Листки прямі, на верхівці розширені з зубчиками, злегка загнуті, 1,8–2,5 довжиною, блакитно-зелені, покриті білими пухирцями. Квітки 2,0–2,5 см, 2,5 см у діаметрі, блідо-коричневі. Дуже цікавий вид, використовують для кімнатних колекцій.

Рід Офтальмофіллюм – невеликі високі сукулентні рослини, частіше одиночні. Батьківщина – Південна Африка.

Офтальмофиллюм Лідії. Рослини одиночні чи утворюють маленькі групи. Тіло – кілевидне, 2,2 – 2,5 см висотою, 1,6 см шириною, оливково – зелене, з дуже тонкими волосками, зверху прозоре, край «віконце» зі світлими крапочками, щілина між листками 5 мм глибиною. Квітки діаметром 2 см, білі, кінчик пелюстків рожевий.

Рід Фенетрария – листяний суккулент. Батьківщина – Південна і Південно-Західна Африка. Рослини придатні для кімнатних колекцій.

Фенестрарія жовтогаряча. Невелика рослина до 10 см у діаметрі. Листки прямостоячі, циліндричні, довжиною 2–3 см, на верхівці булавовидно потовщені, закінчуються прозорим «віконцем», сірувато-білі, біля основи червонуваті; гладенькі, зібрані в розетку. Квітки 3–7 см у діаметрі, золотаво-жовті квітконіжка довжиною 4–5 см. Цвіте в серпні.

Родина Кактусові – Echinocactus. Батьківщина – Америка, деякі види зустрічаються в Африці і на острові Мадагаскар.

В останні роки в квіткових магазинах можна купити не тільки маленькі кактуси в маленьких горщиках – продаються просто величезні екземпляри.

Echinocactus grusonii. Батьківщина – Центральна Мексика, де вони досягають висоти 2–3 м, а їхній діаметр дорівнює 1 м. Росте повільно. Стебло в кактуса кулясте, ребра – гострі, високі. Рослину прикрашають могутні колючки золотаво-жовтого кольору. У кімнатних умовах цвіте рідко. Рослини широко поширено в аматорів. У квіткових магазинах найчастіше зустрічається Е. Грусона.

Апорокактус плетевидний – батьківщина Мексика. Це дуже невибаглива рослина з тонкими ефектно звисаючими стеблами, що іноді досягають у довжину до 1 м. Квітки рожево-малинового кольору розпускаються навесні. Колючки – маленькі, яскраво-коричневого кольору.

Астрофитумы – «зірки серед кактусів». У них м'ясисті кулясті стебла, покриті декоративними колючками чи сірувато-білими цяточками. Дуже привабливі жовті квітки, що цвітуть усе літо.

Найпоширенішою і відомою вважається А. «митра єпископа» – рослина з подовженим стеблом без шипів, зеленувато-сірого забарвлення, усіяна білими хлоп`ями. Своєю формою цей кактус нагадує єпископську митру. Його жовті квітки здаються шовковими.

Гордістю будь-якої колекції вважається А. прикрашений. У маленької рослини стебло кругле, але з віком він набуває колонновидної форми. У нього 8 ребер і красиві прямі шипи. У кімнатних умовах А. прикрашений виростає лише до 1 м.

Мамілярия – батьківщина Мексика. Це невелика, невибаглива декоративна рослина. М'яке стебло густо покрите тонкими білими волосками і жовто-коричневими колючками. Навесні на верхівках пагонів з'являються дрібні квітки. Вони бувають жовтого, червоного, рожевого і білого кольору.

Рід Опунція – батьківщина Америка (від Канади до Патогонії), зустрічається в країнах Середземномор'я. Відомо більш 400 видів опунції. На листкоподібних пагонах густо розташовані білі колючки. Квітки – жовті, червоні, білі. Деякі опунції використовуються як підщепу для щеплення кактусів. Для колекції особливо підійдуть О. microdasis, що має жовтуваті квітки, і О. microdasys з червоними квітками. У деяких видів опунцій плоди їстівні. О. microdasys.

Рід Пародія – батьківщина Центральна і Південна Америка. Маленькі, висотою до 20 см кактуси, що цвітуть. Кулясте стебло покрите жовтими щетинистими колючками. Дають багато пагонів. Цвітуть пародії з весни до літа. Квітки можуть бути жовтими, червоними, жовто-гарячими, криваво-червоними. Квітка з'являється на верхівці кулястого стебла. Пародії не вимагають особливого догляду.

Епіфітні, чи лісові кактуси. До них відносяться кактуси, що живуть у тропічних лісах Центральної і Південної Америки. До лісових кактусів відносяться епіфіллуми, рипсалидопсиси, рипсалиси і зигокактуси.

Епіфіллум – батьківщина Центральна і Південна Америка. Ці кактуси, вірніше гібриди первинних видів епіфіллумів, у нашій країні досить широко відомі. Рослина являє собою невеликий чагарник з великими листоподібними стеблами. Часто епіфіллум називають філлокактусом. Вирощують його заради прекрасних квіток, забарвлених майже в усі кольори веселки. Цвітуть епіфіллуми навесні і влітку.

Ріпсалідопсіс – батьківщина Бразилія. Це невеликий кущ з листоподібними дугоподібними стеблами. Листки – членисті невеликі, довжиною 1,5–2 см. Виростаючи один з іншого, вони утворять дугоподібні пагони. У кімнатних умовах вирощують 3 види: з червоними, рожевими чи фіолетовими квітками. Цвітуть навесні в плині двох місяців.

Для нормального росту і розвитку лісовим кактусам необхідно світло, але не сонячні, а напівзатінені місця. Улітку їх бажано виносити на свіже повітря, обов'язково захищаючи від прямих сонячних променів. З весни до осені епіфітам необхідне тепле, вологе повітря. Узимку їх встановлюють у приміщеннях з температурою 15 °С. Поливають рослини на протязі всього року регулярно, кожних 15 днів рекомендується вносить добрива. Цвітуть лісові кактуси в різний час. Епіфіллуми – із травня до липня, ріпсамідопсіси – у квітні – травні. Переставляти на інше місце рослину з бутонами не можна – вона їх повільно скине. Після цвітіння рослинам необхідний спокій (близько 4 тижнів). У цей період їх рідше поливають і зовсім не удобрюють. Якщо необхідно, то рано весною кактуси пересаджують. Однак варто пам'ятати, що в тісному горщику рослина цвіте активніше і довше. Ґрунт для лісових кактусів повинен бути пухким.

2.3 Розмноження ксерофітних рослин

Ксерофіти розмножують насіннями і вегетативним способами. При вирощуванні ксерофітів у кімнатних умовах можна застосовувати обидва способи розмноження, однак вегетативний спосіб переважає.

Зрізані для живцювання пагони необхідно залишити на кілька днів для підсихання.

Молочко, яке виділяється на зрізі (еуфорбія) необхідно змити і зріз підсушити. Ксерофіт підсушеною частиною поміщають у субстрат для укорінення.

Деякі види ксерофітів, такі, як седум (очиток), толстянка, розмножують листками, які кладуть для укорінення безпосередньо на вологий пісок і злегка вдавлюють.

Через якийсь час на основі листів утворяться нові, дуже дрібні рослинки, що легко укореняються в звичайному субстраті.

У каланхое і бріофіллума по краях листів утворюються маленькі зародки нових рослин з повітряними коренями. Вони падають і легко укореняються. Їх можна висадити в окремі горшки із субстратом.

Алое розмножується відростками, що утворяться на стовбурі чи в основі стебла. Відростки висаджують у вологий пісок і тримають при температурі 15 – 18° С.

Сансев`єрія, так само як і багато ксерофітів, розмножується живцюванням чи розподіленням кущів.

Черешки кактусів перед укоріненням протягом декількох днів підсушують.

Укореняють у напівсухому піску на глибині 0,5 см, не накриваючи склом. 2–3 рази в день черешки збризкують водою з пульверизатора. Вологе середовище сприяє швидкому утворенню в рослин каллуса і коренів.

У жарку пору року черешки затіняють від прямого сонячного світла. Після укорінення їх пересаджують у невеликі горщики.

Щеплення кактусів буває необхідна, якщо кактуси на своїх коренях погано ростуть. Найкраще проводити щеплення навесні (березень).

Як підщепу звичайно використовують кактуси з добре розвитий кореневою системою: ехінопсіс, перескію й ін. Прищеплюючи кактуси, квітникар домагається прискореного росту рослини, більш раннього і рясного цвітіння, кращого розмноження, а іноді завдяки щепленню він рятує рослину, яка гине.

3. Ксерофіти штучної флори, вирощувані людиною з метою естетичного сприйняття живої природи

Людина завжди відчуває потребу в спілкуванні з природою: одні відчувають надзвичайну тягу до землі і з захопленням щось саджають чи просапують, інші бажають любуватися красивими квітами і незвичайними декоративними рослинами. Саме, тому у вихідні дні, поодинці і цілими родинами, ми прямуємо на луки, в ліс і парки, на дачу – на природу. Завдяки їй поліпшується наш настрій і підвищується життєвий тонус, зміцнюється здоров'я й облагороджуються помисли. Ми робимо такі поїздки навесні, улітку, восени. А узимку…

Щоб частіше радувати себе, людина навчився вирощувати улюблені квіти і декоративно-листяні рослини в кімнатних умовах. Це була кропітка робота, але тепер на своєму підвіконні, на лоджії, у зимовому саду, у тераріумі і навіть… у банці можна створити чудесний райський сад із сукулентних рослин, який постійно, у будь-яку хвилину, буде зачаровувати вас своєю неповторною красою.

На Україні сукулентні рослини вирощують переважно на підвіконні, по одному й у композиціях, збирають колекції. Ці рослини невеликі за розмірами і на підвіконні в чи невеликій тепличці можна розмістити їх чимало. Для багатьох квітникарів сукуленти – це «хвороба» на все життя, відпочинок і одночасно піклування про здоров'я і довголіття.

Композиції із сукулентних рослин прикрашають кімнату, а також дають можливість відпочити, спостерігаючи за змінами форм і квітів рослин, висаджених поряд.

Люди працюють над створенням таких композицій, підбираючи, з одного боку, самі стійкі, а з іншого боку – різноманітні за кольорами і формою рослини, що б менше заважали один одному співіснувати.

Не менш цікавим, а, може, навіть екзотичним хобі є створення з деяких сукулентних рослин бонсаю. З різних літературних джерел відомо, що для цього підходять: портулакарія аорінська, молочай блискучий, толстянка портулакова і т. деревовидна. А взагалі, це ще значно мало досліджена сторінка сучасної сукулентології.

І ще один аспект використання сукулентів. Напевно, ті квіткарі, що хоча б небагато знайомі з цими рослинами, помітили, яким потоком до нас приходять каланхое різних сортів і різнобарвних квіток – від білих до червоних.

Узагалі, селекційна робота з цього питання широко проводиться в країнах Західної Європи і США, а нам вона майже не знайома. Відомо багато сортів каланхое, у різних каталогах їх нараховується близько 15.

Значення кімнатних рослин досить велике. Вони не тільки радують нас своєю красою, але й очищають повітря від пилу і бруду, збагачують киснем, підвищують його вологість. Кімнатні сукуленти в квартирі і школі – зелена лабораторія, у якій діти, особливо молодшого віку, ближче знайомляться з живою природою, здобувають багато корисних знань і навичок. Для людей літнього і похилого віку рослини іноді стають єдиними друзями, що урізноманітнюють їх самотнє життя. І звичайно, вони дуже дорожать кожною рослиною, радіють появі на них квіток.

Ксерофітні рослини штучної флори – величезна група рослин, вони широко використовуються і мають різноманітне значення.

Висновки

1. Ксерофіти – досить значна за кількістю екологічна група рослин, це досить цікаві, різноманітні і таємничі рослини. Їх, насправді, можна поважати за стійкість, з якою вони протистоять несприятливим умовам існування, не втрачаючи своєї краси і незвичайності.

2. Для кімнатного садівництва найбільше підходять такі види рослин: Агава Вікторії; Алое деревовидне, Алое весняне; Гастерія Армстронга, Гастерія карликова; Хавортія вузьколиста, Хавортія гладка, Хавортія карликова, Молочай блискучий. Молочай красивий, Молочай блискаючий; Каланхое Дегремона, Каланхое вогненно-червоне, Каланхое карликове;

Очіток Адольфа, Очіток красивий; Дудлея дерниста, Толстянка плауновидна; Конофітум дволопасний; Литопсис красивий, Литопсис мармуровий; Нанантус Мальхерба; Офтальмофиллюм Лидин, Хойя прекрасна, Апорокактус, Астрофиум, Корифанта, Лобивия, Маммилярия, Нотокактус, Опунція, Пародія, Ребуция, Эхинокактус, Эхинопсис, Зигокактус, Рипсамис, Эпифиллиум.

3. Значення ксерофітів штучної флори дуже велике. Вони не тільки радують нас своєю красою, але й очищають повітря від пилу і бруду, збагачують киснем повітря, підвищують його вологість.

Список використаних джерел

1. Баглай К.М., Гайдаржи М.М., Нікітіна В.В. Сукулентні рослини // Квіти України. – К., 1999. – №2. – 46 с.

2. Баглай К.М., Гайдаржи М.М., Нікітіна В.В. Сукулентні рослини // Квіти України. – К., 2002. – №6. – 46 с.

3. Воронцов В.В. Комнатные растения. Новое руководство по уходу. – М.: ЗАО «Фитон +», 2003. – 288 с.

4. Гапон В.Н., Щелкунова Н.В. Правда и неправда о кактусах. – М.: 00 «Издательство Арсель»: 000 «Издательство АСТ», 2001. – 160 с.: ил. – (Цветочный калейдоскоп).

5. Кучинская Е.А. Зелене розы пустуни // Огородник. – 2003. – №1. -52 с.

6. Семенов Д.В. Кактусы и другие суккуленты в доме и саду. – М., 1999. – 254 с.

7. Стеблянко М.І. та ін. Ботаніка: Анатомія та морфологія рослин. – К.: Вища школа, 1995. – 384 с.

8. Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Практикум по курсу общей ботаники: Учебное пособие. – М.: Высш. Школа, 1979. – 422 с.

9. Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Курс общей ботаники: Учебное пособие. – М.: Высш. Школа, 1979. – 472 с.