Методика оцінки ефективності інвестицій у підвищення якості продукції

1.3. Методика оцінки ефективності інвестицій у підвищення якості продукції

Під визначенням техніко-економічної ефективності виробів належить розуміти їх об’єктивну оцінку та аналіз для встановлення мінімальних вимог, які необхідні для роботи і виготовлення виробів, що нормально функціонують, при найменших сумарних затратах суспільної праці поліпшенні основних параметрів цих виробів.

У зв’язку з новими вимогами, що їх ставлять до вдосконалення господарського механізму, виникла потреба в перегляді деяких положень оцінювання економічної ефективності виробів.

Об’єктивно обґрунтованим є народногосподарський підхід до такої оцінки, який базується на єдиному критерії економічної ефективності, погодженим із ним показниках і відповідних до цього критерію умовах економічної ефективності. Цей підхід схематично можна зобразити так (рис.1.3):

Критерій

Показники

Умови

Рис.1.3 Народногосподарський підхід до оцінювання економічної ефективності виробів

Критерієм (основною мірою) економічної ефективності виробів є економія суспільної праці, тобто праці живої та уречевленої у виготовлювача і споживача виробів при знижені її затрат за рахунок застосування нових виробів. При тому мається на увазі як абсолютне, так і відносне їх значення на одиницю корисного ефекту (це може відбутися і при абсолютному підвищенні затрат праці).

Оскільки згідно з Законом України „Про підприємства в Україні” на підприємствах всіх видів основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток, то повинен бути зв’язок економії суспільної праці і прибутку.

Цілком очевидна пряма залежність прибутку від економії суспільної праці: чим більша ця економія, тим менші суспільні витрати виробництва (собівартість), тим більший суспільний продукт. Інша річ, як розподіляється ця економія між виробником, в якого витрати на виробництво якісних виробів можуть збільшитись, і споживачем, в якого витрати на експлуатацію відносно (на одиницю корисного ефекту) можуть зменшитись.

Як критеріальний (інтегральний) може бути використаний показник сумарного економічного ефекту (Е):

Е=Е_о+Е_п=Е_о+Е_п.р.*Т_с, (1.1)

де Е_о- економічний ефект за рахунок зміни одноразових (з погляду споживача), затрат, грн.;

Е_п- економічний ефект за рахунок зміни поточних затрат за весь час “життя” виробів, грн.;

Е_п.р.- економічний ефект на поточних затратах за рік, грн/рік;

Т_с - термін служби виробу, роки.

Відповідно до критерію, вказаного раніше, умовою економічної ефективності, яка свідчить про економію суспільної праці, є

Е > 0 .

У тому разі, якщо новий виріб коштує дорожче (Е_о<0), умова Е>0 стає недостатньою. Необхідне дотримання ще однієї умови:

|Е_о|

Т_ок= ≤Т_ок.н. (1.2)

Е_п.р

де Т_ок.н. - нормативний термін окупності додаткових затрат, роки.

Здебільшого в нормативних документах вказано не нормативний термін окупності додаткових затрат, а величину, йому обернену — нормативний коефіцієнт ефективності, тобто

Е_н= . (1.3)

Т_ок.н.

Додаткова умова економічної ефективності (1.2) встановлює кількісне співвідношення між значеннями Е_о і Е_п, тоді як умова (1.3) такого співвідношення не встановлює.

У такому разі складові економічного ефекту Е (1.1), які повинні враховувати затрати живої та уречевленої праці, можуть бути подані в узагальненому вигляді:

Е_о=Е_в=Ц_б- Ц_н; (1.4)

Е_п=Е_с=В_с.б- В_с.н , (1.5)

де Е_в - економічний ефект при виготовлені нових виробів (на одноразових затратах), грн;

Е_с - економічний ефект при споживанні нових виробів за весь їх термін служби (на поточних затратах), грн;

Ц_б,Цн - ціни продажу нового і базового виробів, грн;

В_с.б,В_с.н- витрати споживача при використанні базового і нового виробів відповідно за весь термін їх служби, грн.

Якщо впровадження якісного виробу пов’язане із супровідними капітальними вкладеннями у споживача, то вони мають бути враховані в Ц_б і Ц_н.

Для практичних розрахунків економічного ефекту за рахунок використання нових виробів зручніше скористатися інтерпретацією формули (1.5):

Е_с=∑Е_Сі (1.6)

_і=1

де Е_Сі - економічний ефект у споживача за рахунок зміни і-го виду витрат, грн;

м - кількість видів витрат споживача, за рахунок яких може бути одержаний економічний ефект (вона залежить від зміни технічних параметрів порівнюваних виробів).

Економіко-математична модель визначення економічної ефективності

поліпшення якості виробів має вигляд:

Е=Е_в+Е_с=Е_в+Е_с.р.*Т_с; Е > 0;

Е_в=Ц_б-Ц_н; Е_п=В_с.б-В_с.н ; (1.7)

Т_ок≤Т_ок.н<Т_с,

де Е - сумарний економічний ефект при поліпшенні якості виробів, грн;

Е_в - економічний ефект при виготовлені нових виробів (на одноразових затратах), грн;

Е_с- економічний ефект при використанні виробів поліпшеної якості (на поточних затратах) за весь термін їх служби, грн;

Е_с.р - річний економічний ефект при використанні виробів поліпшеної якості, грн/рік;

Ц_б,Ц_н - одноразові витрати (ціни продажу) на вироби відповідно базової і поліпшеної (нової) якості (враховуючи супутні витрати споживача), грн;

В_с.б,В_с.н - витрати споживача при використанні виробів відповідно базової і поліпшеної нової якості за весь термін їх служби, грн.

Т_ок - термін окупності додаткових витрат на підвищення якості, роки;

Т_ок.н. - нормативний термін окупності додаткових витрат на поліпшення якості виробів, роки;

Т_с - термін служби виробів поліпшеної якості, роки.

Аналіз економіко-математичної моделі, яка описує економічну ефективність поліпшеної якості виробів (1.7), дає змогу незалежно від конкретного виду виробів, від конкретних умов їх експлуатації, від зміни певних параметрів якості визначити в загальному вигляді прийнятні або неприйнятні варіанти поліпшення їх якості.

Значення Е_в та Е_с можуть бути і додатні, і від’ємні. Окрім того, залежно від абсолютних значень вони можуть бути більші або менші одне одного. Отже, формалізовано це виглядає так:

Е_в< > 0, Е_с < > 0, |Е_в| < > |Е_с| (1.8)

Неважко переконатися, що кількість варіантів співвідношень між варіантами Е_в та Е_с, які визначають знак Е, дорівнюватиме шести згідно з формулою (1.8). Перш ніж розглянути ці варіанти, приймемо як вихідну таку економічну інтерпретацію деяких математичних виразів:

Е_в> 0 — нові вироби дешевші, тобто Ц_б> Ц_н;

Е_в< 0 — нові вироби дорожчі, тобто Ц_б< Ц_н;

Е_с> 0 — нові вироби кращі, тобто Р_с.н< Р_с.б.

Останній висновок можна зробити на підставі визначення самого поняття “поліпшення якості”. Якщо якість виробів вважати сукупністю властивостей, що дають змогу задовольнити конкретні потреби в певних умовах споживання, то поліпшення якості означає або повніше задоволення потреб, тобто розширення кола задоволених потреб при одних і тих же (а іноді й більших) експлуатаційних витратах, або зниження експлуатаційних витрат на задоволення попередніх потреб. І те, й інше спричиняє зменшення витрат споживача на одиницю корисного ефекту, тобто доданого економічного ефекту (економії) при використані виробів, для яких Е_с> 0;

Е_с<0 — нові вироби гірші, тобто Р_с.н> Р_с.б.

Отже, між категоріями “зміна вартості” (“дешевше” — “дорожче”) і “зміна корисності” ( “краще”—“гірше”) існує тільки шість варіантів залежностей. Ці залежності можуть створити теоретичне підґрунтя для розв’язання проблеми маркетингу — складової менеджменту, яка має відповісти на запитання, що треба випускати, як це належить робити.

Аналіз економіко-математичної моделі визначення економічної ефективності поліпшення якості виробів дає змогу дійти таких висновків. Варіанти (коли Е_с> 0 та Е_в> 0, Е_с> 0 та Е_в< 0, Е_с< 0 та Е_в> 0) економічно ефективні, і таке підвищення якості виробів прийнятне. Але найкращим, таким, що не часто трапляється, є варіант коли Е_с> 0 та Е_в> 0, і якщо умови суспільної праці дозволяють, то треба прямувати саме до нього. Найбільш розповсюджений варіант коли Е_с> 0 та Е_в< 0, але він потребує виконання додаткової умови економічної ефективності Т_ок≤Т_ок.н. Варіант коли Е_с< 0 та Е_в>0 хоча й дає економію суспільної праці (Е >0), але оскільки він вступає у суперечність із вимогами до нових виробів, то його здійснення потребує додаткового аналізу. Інші варіанти не відповідають критерієві економічної ефективності нових виробів, тобто не забезпечують економії суспільної праці (Е < 0) і тому з економічного погляду реалізації не підлягають.

Виходячи з вище приведеного матеріалу можна зробити слідуючи висновки:

Глобалізація економіки і розвиток міжнародних торгових і виробничих зв'язків значно підвищили вимоги споживачів до якості випускаємої продукції;

Досягнення певного рівня якості можливе лише при створенні на підприємстві спеціальної системи, тобто сукупності організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечують загальне керування якістю;.

Як приклад такої системи можна привести комплексну систему управління якістю продукції;

Для України буде цікавий досвід системного підходу до управління якістю продукції нагромаджений у США та Японії;

Важливим елементом у системах управління якістю виробів є стандартизація виробленої продукції;

Еталоном якості у кінці ХХ століття стала група стандартів ISO 9000;

Критерієм економічної ефективності підвищення якості виробів є економія суспільної праці, тобто праці живої та уречевленої у виготовлювача і споживача виробів при знижені її затрат за рахунок застосування нових виробів;

Як критеріальний (інтегральний) може бути використаний показник сумарного економічного ефекту (Е) — Е=Е_о+Е_п=Е_о+Е_п.р.*Т_с. Тоді умовою економічної ефективності, яка свідчить про економію суспільної праці, є Е>0 .У тому разі, якщо новий виріб коштує дорожче (Е_о<0), умова Е>0 стає недостатньою. Необхідне дотримання ще однієї умови: Т_ок≤Т_ок.н. ;