Реферат на тему:

Ландшафтознавче вивчення клімату

Зміст ландшафтно-кліматологічних досліджень полягає у вивченні кліматичних властивостей ландшафтних комплексів, виявленні локальних (мезо-, топо-, мікро-) кліматичних відмінностей – своєрідного відображення ландшафтного різноманіття території. Дослідження подібного плану мають наукове, практичне та пізнавальне значення: розширюються й удосконалюються уявлення про вплив клімату на стани ландшафтів, процеси ландшафтогенезу; з’являються нові знання про особливості місцевих кліматів, умови місцевого кліматотворення; інформація, яку можна застосувати для з’ясування особливостей окремих ландшафтних утворень, оцінок кліматичних умов і ресурсів у цілях удосконалення систем раціонального природокористування, розроблення програм регіонального кліматичного моніторингу для освітніх цілей. Проблемність питання полягає у його геофізичній сутності, що потребує застосування специфічних методів досліджень, комплексності, потребі в репрезентативних даних, відсутності достатнього попереднього досвіду, практичних доробків тощо.

Ландшафтознавче вивчення клімату ускладнене низкою невирішених питань методологічного змісту. До них першочергово належать: а) проблема сутнісних понять підрозділів клімату, відносно якої у фізичній географії та кліматології немає чітких позицій; б) питання розроблення методів ієрархічної систематики метеорежиму за територіальними природно-кліматичними (орокліматогенними, аквакліматогенними) комплексами – в цілях різномасштабного кліматичного районування; в) проблема актуальності, практичної значимості вивчення кліматичного різноманіття як однієї з найважливіших (у т.ч. й кліматоресурсних) характеристик ландшафтних регіонів [8, 9].

Результати вивчення автором питань про історію та зміст вітчизняних і, частково, зарубіжних кліматологічних досліджень ландшафтознавчого змісту (у ХХ – на початку ХХІ ст.), дали підставу для таких висновків: 1) більшість наукових публікацій, які містять корисну інформацію, належить геофізикам, метеорологам і кліматологам – науковцям провідних ВНЗ, спеціалістам науково-дослідних установ; 2) суто ландшафтно-кліматологічних досліджень вкрай мало, для сучасних досліджень найбільш доцільним є використання досвіду деяких з них [1, 2, 11, 16, 17];

3) в Україні останні публікації кліматологічного плану стосуються переважно суто геофізичних досліджень атмосфери та змін клімату, левова частка наукового доробку належить науковцям УкрНДГМІ; 4) взірці окремих елементів ландшафтно-кліматологічного аналізу (головно ті, що стосуються гірських ландшафтів) містять праці К. Геренчука та Г. Міллера [13, 5, 4]; 5) сьогодні означеної теми торкаються дослідження окремих науковців [6, 7, 15]; 6) кліматичне різноманіття ландшафтних регіонів України вивчене недостатньо.

У своїх дослідженнях автор спирається на теоретичні основи фізичної географії, сучасного ландшафтознавства [12] та геофізики ландшафтів зокрема [1, 3], кліматології та концепції мезоклімату й мікроклімату [14], геофізичні концепції теорії клімату та окремі теоретичні положення фізики атмосфери (Оке, 1982) і намагається творчо використовувати досвід попередників [13, 4, 11, 16].

Основна мета дослідження – це з’ясування сутнісних аспектів ландшафтознавчого вивчення клімату та перспектив прикладного застосування результатів. Це потребує розроблення нових методичних засад, критичного аналізу результатів досліджень закономірностей формування кліматів окремих ландшафтів, оцінки сучасного стану проблеми та визначення перспектив на майбутнє. Головною ціллю для автора є вироблення логічних схем вивчення й оцінки кліматичного різноманіття як фізико-географічної, ландшафтної характеристики території. Поставлена й поетапно виконується низка завдань, де головними є: з’ясування змістовних відмінностей кліматичної сутності, виявлення особливостей кліматотворення на локальних рівнях, визначення комплексних властивостей ландшафтів як основи для їх мезо- (топо-, мікро-) кліматичної диференціації. Ці питання є ключовими у публікаціях автора, де більш детально висвітлено їхній сутнісний зміст [7, 8].

Виконані впродовж кількох останніх років дослідження, в т.ч. й мезокліматичних властивостей гірських ландшафтів (на прикладі Українських Карпат), засвідчили, що вивчення клімату будь-якого ландшафту – питання далеко не з простих. По-перше, поняття “клімат ландшафту” потребує точного означення. По-друге, дія чинників кліматотворення в різних ландшафтних умовах дуже складна, процеси ландшафтогенезу й кліматотворення взаємозалежні й взаємопов’язані. Характер цих взаємозв’язків залежить від ходу макросиноптичних процесів, особливостей їхніх проявів над неоднорідними (у геофізичному та фізико-географічному вимірах) поверхнями. В різних за орографічними, ландшафтними умовами регіонах формуються локальні клімати зі своєрідними, місцевими рисами. Такої якості їм надає особливий хід метеовеличин у приземному шарі повітря, стан якого зазнає відчутного й помітного впливу земної поверхні. Тому за низкою кліматичних характеристик [14, 8] можна визначити місцеві (мезо-, мікрокліматичні, у зарубіжній літературі – “топокліматичні”) відміни. Вони надають ландшафтним комплексам окремих територій певних властивостей, що проявляються в якісних характеристиках складових ландшафтної структури [13, 4, 6, 12].

Ретроспективний аналіз наукової літератури свідчить, що для фізико-географів, кліматологів, ландшафтознавців існує низка спільних дослідницьких проблем. Серед них зазначимо питання про різнопланові визначення поняття “клімат” (суто фізичні, синоптичні, географічні), ландшафтотвірну значимість клімату, закономірності розподілу кліматичних характеристик, горизонтальні й вертикальні виміри кліматичних підрозділів, проблеми кліматичного районування тощо. Цікавою, неоднозначною є історія становлення категорій понять про клімат. І дотепер немає єдиного і остаточного визначення сутності окремих термінів, наявна неузгодженість системи понять з точки зору сучасних кліматології, ландшафтознавства та інших наук. Наприклад, нечітка визначеність понять “місцевий клімат” і “мікроклімат” призводить до двоякого трактування (як тотожних або взаємозамінних понять) або невизначеності нижчих (локальних) підрозділів клімату як географічної характеристики. Географо-кліматологічні дослідження були найближчими до проблем географії кліматів. Відомі дослідження радянського періоду – І. Гольцберг, О. Романової, С. Сапожнікової, С. Хромова та інших – сприяли формуванню сучасних уявлень про складові локальних проявів кліматичних чинників ландшафтотворення.

Непересічне значення в такому аспекті мали й мають праці К. Геренчука й Г. Міллера, в яких неодноразово згадується про внутрішні кліматичні відмінності в ландшафтах, про залежність їхньої структури й станів від розподілу кліматичних елементів. Досліджуючи ландшафтні комплекси Чорногори, Г. Міллер послуговується спірним на ті часи поняттям “місцевий клімат” у розумінні набору певних мікрокліматів, властивих гірській поверхні. (Вивчення праць відомого вченого дало можливість автору розробити методику дослідження місцевих кліматів гірських регіонів, виявляти орокліматогенні комплекси у межах Українських Карпат). У працях К. Геренчука, присвячених природі Українських Карпат, трапляються невеликі за обсягом, але інформативні відомості про місцеві клімати природних районів, кліматичні особливості індивідуальних карпатських ландшафтів. Вони використані автором для обґрунтування схеми мезокліматичного районування Українських Карпат. В цілому ретроспективний аналіз теоретичних та методичних аспектів сукупного попереднього досвіду дав підстави автору вважати, що ландшафтознавча сутність місцевих кліматів у фізичній географії, геофізиці ландшафтів, кліматології, метеорології сприймається як мезокліматична категорія.

Виконані автором дослідження мезокліматичних властивостей гірських ландшафтів у межах гірської частини Українських Карпат і Передкарпаття ґрунтувались на методичних засадах ландшафтознавчого вивчення макроклімату та його локальних різновидів. Комплексне застосування елементів фізико-географічного, ландшафтного, кліматологічного, геофізичного та синоптичного аналізів дало змогу з’ясувати, що умови гірського кліматотворення мають чіткі мезомасштабні ознаки, за якими можливе диференціювання територій на мезокліматичній основі. Для визначення діапазону локальних (місцевих) кліматичних відмінностей застосовувались розрахункові методи статистичного аналізу, кластерний аналіз розподілу метеовеличин, типізація мезоформ рельєфу та інші підходи. Використано досвід виявлення міри орокліматогенного впливу гірської країни [11], на основі чого в межах Українських Карпат автором виділено орокліматогенні комплекси (ОКК) гірського впливу. Виявлені внутрішні кліматичні відмінності та орографічні межі стали головною підставою для мезокліматичного районування в межах об’єктної території. Виконане на основі якісних і кількісних ознак мезокліматичних відмінностей, воно детальніше відображає регіональні особливості ландшафтно-кліматичних умов, структуру й різноманіття кліматів окремих територій. У процесі дослідження набуто певного досвіду, який дає можливість адаптувати його до інших ландшафтних регіонів.

Сутність нинішніх проблем ландшафтознавчого вивчення клімату автор вбачає у необхідності всебічного дослідження кліматичного різноманіття України як відображення різноманіття ландшафтного. Це збагатить вітчизняну географічну науку новими ідеями, знаннями про можливості ефективного використання кліматичних ресурсів як одного з видів невичерпних багатств природи. Сучасні дослідники (як випливає з численних публікацій багатьох науковців-географів), що не займаються безпосередньо кліматичними дослідженнями, у ході своєї дослідницької роботи неодмінно зіштовхуються з проблемами ландшафтознавчого змісту, часто – з елементами суто кліматологічних питань, які трактують відповідно до поставленої мети. В результаті їм доводиться специфічно, по-різному вказувати на особливі ландшафтно-кліматичні якості досліджуваних територій, даючи їм специфічні оцінки – частіше еколого-географічного, природно-ресурсного змісту. У таких роботах прямо чи непрямо вказується на оптимальні для різних видів діяльності місцеві природні, в т.ч. й ландшафтно-кліматичні умови. Копіткий аналіз результатів таких досліджень дає багато корисної, часом цінної інформації, придатної для досліджень суто кліматологічного плану.

Заслуговують на увагу окремі дослідження безпосереднього ландшафтно-кліматологічного, ландшафтно-геофізичного змісту. Так, на думку автора, в останнє десятиліття найпомітнішими є дослідження: біокліматичних властивостей ландшафтів Українських Карпат Н. Михайленко (Київ), впливу біотичних чинників гірсько-карпатських геокомплексів на розподіл метеовеличин (ландшафтно-мікрокліматичні дослідження на Чорногірському географічному стаціонарі) П. Шубера (Львів), станів рівнинних ландшафтів у різні кліматичні сезони В. Чехнія (Київ). Вони свідчать про можливості й результативність творчого наукового пошуку в галузі вивчення кліматів ландшафтів, де багато питань чекають свого вирішення.

Започатковане нами вивчення кліматичного різноманіття рівнинних ландшафтів України дає цікаві результати. Так, безперечною є наявність помітного впливу локальних особливостей поверхні на розвиток мезомасштабної діяльності атмосфери в регіональних межах, що сприяє формуванню мезокліматичних систем. Тому доцільним є дослідження мезомасштабного взаємовпливу поверхні та приземного шару повітря, аналіз розподілу кліматичних характеристик у просторі й часі. Апробована нами специфічна методика визначення кількісних характеристик кліматичного різноманіття і моделі просторового розподілу таких показників свідчать, що ландшафтним неоднорідностям різного масштабу відповідають ареали різної складності розподілу метеовеличин. Позитивні результати дає застосування понять про орокліматогенний вплив гірського чи рівнинного типу. На цій основі нами виділені ОКК рівнинного, гірського, передгірського, акваторіального впливу в межах рівнинних ландшафтів. Зважаючи на різні погляди щодо орокліматогенної теорії ландшафтотворення, автор схильний вважати, що регіональне кліматоформування – наслідок функціонування особливих комплексів орографічно-кліматичного походження. В їхніх межах особливості природи, її характерні місцеві риси залежать від кліматичного впливу рельєфу. ОКК суттєво впливають на компоненти ландшафту, ландшафтні комплекси загалом.

Сучасними завданнями є виявлення орокліматогенних властивостей ландшафтних комплексів, розроблення схем аналізу та оцінки кліматичних умов на мезомасштабному рівні, розрахунки геофізичних характеристик ландшафтів з кліматичними складовими. Тому в найближчій перспективі постає потреба в удосконаленні методів досліджень кліматичного різноманіття та його ландшафтних передумов, у нових підходах до питань ландшафтно-кліматичного аналізу. Для цього пропонуються такі шляхи вирішення проблеми: 1) з’ясувати ландшафтознавчу сутність кліматологічних досліджень; 2) вирішити проблеми щодо категорій клімату, зокрема, диференціації поняття “клімат” (часу й простору проявів його ознак) та ієрархії кліматичних підрозділів (мезоклімат, місцевий клімат, мікроклімат); 3) розробити систематику й типологію локальних кліматів, знайти способи виявлення кліматичних границь ландшафтних комплексів; 4) розробити методики різномасштабного кліматичного районування. Окрім цього, необхідно всебічно вивчати питання про різноманіття форм впливу ландшафтів на процеси мезо-, мікрокліматотворення, про роль геофізичних властивостей поверхні у формуванні властивостей кліматів, про генетичні зв’язки між структурою ландшафтних комплексів і структурою місцевих кліматів (мезокліматів), а також критично опрацювати й творчо використовувати наукові доробки спеціалістів різних галузей, дотичні до сутності проблеми. З таких позицій доцільно проводити сучасні ландшафтознавчі й кліматознавчі дослідження.

Результати дослідження спонукають автора до багатьох висновків. Головними з них є такі: 1) концептуальною основою подібних досліджень має бути позиція щодо клімату як одного з основних чинників ландшафтогенезу; 2) ландшафтознавче вивчення клімату специфічне й трудомістке, воно потребує перевірених, надійних методологічних й методичних основ; 3) кліматичне різноманіття території зумовлене складністю її ландшафтної структури та динамікою мезомасштабних атмосферних процесів; 4) процесам погодо- та кліматотворення властива деяка постійність однотипних територіальних проявів, що своєрідно віддзеркалюється в структурі геокомплексів різного рангу; 5) у різних ландшафтних регіонах складаються специфічні системи місцевих кліматів – складових мезокліматів; 6) ландшафтознавча оцінка кліматичних умов дає можливості для визначення мезокліматичних відмінностей; 7) оцінки мезокліматичних ресурсів і ландшафтно-кліматичних умов мають прикладний характер; 8) існує проблема середньомасштабного кліматичного районування територій; 9) у найближчій перспективі реальним є створення схем кліматичного районування ландшафтних регіонів України на рівні мезокліматів і місцевих кліматів (топокліматів); 10) є реальні перспективи створення нових напрямів ландшафтно-кліматологічних досліджень.

Використана література

1. Беручашвили Н.Л. Четыре измерения ландшафта. М., 1986.

2. Бучинский И.Е. Климат Украины в прошлом настоящем и будущем. Киев, 1963.

3. Дьяконов К.Н. Геофизика ландшафта. Биоэнергетика, модели, проблемы: учеб.-метод. пособие. М., 1991.

4. Миллер Г.П. Ландшафтные исследования горных и предгорных территорий. Львов, 1974.

5. Миллер Г.П. Структура, генезис и вопросы рационального использования ландшафта Черногоры в Украинских Карпатах: Автореф. дис… канд. геогр. наук. Львов, 1963.

6. Михайленко Н.М. Біокліматичний аналіз фізико-географічних областей Українських Карпат: Автореф. дис… канд. геогр. наук: 11.00.01 / Ін-т географії НАНУ. Київ, 1994.

7. Моргоч О.В. Деякі сутнісні аспекти вивчення кліматичного різноманіття ландшафтних регіонів України // Наук. Зап. Вінниц. держ. пед. ун-ту ім. М. Коцюбинського. Сер. Географ. Вінниця, 2003.

8. Моргоч О.В. Досвід аналізу ландшафтно-кліматичних відмінностей в цілях мезокліматичного районування території // Науковий вісник ЧНУ: Зб. наук. пр. геогр. Вип. 158. Чернівці, 2002.

9. .Моргоч О.В. Орокліматогенні передумови мезокліматичних відмінностей ландшафтів Українських Карпат // Вісн. Львів. ун-ту. Вип. 29. Сер. геогр. Ч. 1. Львів, 2003.