Міністерство освіти і науки України

Ніжинський держаний університет імені

М.В. Гоголя.

Реферат

На тему:

Роль Чернігівської громади у вивченні історії та культури краю

Ніжин 2011р.

Для України питання культури завжди мало вагоме значення. У Росiйськiй імперії заперечувалося існування української мови – її називали селянською говіркою, українська історія – це була частина історії Російської імперії. У той час кращi представники української нації своєю працею у царині культури та мистецтва доводили протилежне. Для України у її боротьбі за незалежність, окрiм антиукраїнської полiтики уряду, перепоною було зрусифiковане населення, яке висувало полiтичнi вимоги у руслi загальноросiйського демократичного руху i втрачало своє національне пiдґрунтя, та не усвiдомлення бiльшiстю населення своєї нацiональної окремiшностi. Політичні реалiї не давали можливостi українськiй iнтелiгенцiї зосередитися виключно на проблемах демократiї та соцiальної справедливостi. Тодi вони виходили в загальноiмперський простiр i втрачали зв’я зок з нацiональними реалiями. Виникнення нацiонально-культурного руху було зумовлене прагненням нацiонально-свiдомої iнтелiгенцiї вiдродити українську нацiю, показати самобутнiсть та оригiнальнiсть культури, її власну iсторiю.

Поняття нацiонально-культурний рух трактується як дiяльнiсть національно свiдомих людей (у своїй бiльшостi представників iнтелiгенцiї) задля збереження i розвитку народних традицiй, збагачення рiдної мови, лiтератури i мистецтва, розвитку нацiональної освiти. [1]

Проявом національно - культурного руху стала поява громад, до яких належали студенти, викладачі вузів, учителі, письменники, урядовці, ліберально настроєні поміщики та інші представники інтелігенції. Перша "Громада" виникла в Києві в 1859 р. До неї входили переважно студенти Київського університету (В. Антонович М. Драгоманов, П. Чубинський, К. Михальчук, П. Житецький, Т. Рильський та ін.), всього в 1861 -1862 рр. близько 200 чол.

У Петербурзі члени громади групувалися навколо редакції журналу "Основа" (М. Костомаров В. Білозерський, П. Куліш, брати Лазаревські та ін.). Наприкінці 50-х - на початку 60-х років громади виникли в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі та інших містах.

Вони були організаційно аморфними, не мали ні програм, ні статутів, ні чіткої структури, ні певного організаційно визначеного керівництва. За своїми суспільно-політичними поглядами переважна більшість членів громад належала до так званого ліберального напряму, але серед них були й демократично настроєні люди, які прагнули до радикальних перетворень.

Журнал "Основа" - перший український суспільно-політичний і літературно-мистецький журнал, який видавався в 1861- 1862 рр. у Петербурзі. Його редактором був В. Білозерський, активну участь у його виданні брали М. Костомаров П. Куліш, О. Кістяківський та ін. Навколо "Основи" згрупувалася значна частина письменників, літературознавців, істориків, етнографів, мовознавців, фольклористів України. Основне своє завдання вони вбачали у висвітленні національно-культурного руху. У журналі публікувалися українською і, частково, російською мовами наукові праці й джерела з історії й історіографії України, етнографічні матеріали, художні твори (вірші, повісті, оповідання та ін.) та рецензії на них, статті й замітки з питань освіти і шкільного життя, сільського господарства, про становище селян і стан поміщицького господарства, розвиток промисловості й торгівлі тощо. Громадівцям доводилося спростовувати натяки, ніби вони підбурюють селян на повстання. Члени "Громад", зокрема Антонович, доводили, що прагнуть потурбуватися про освіту народу і тоді усі питання можна буде вирішити без зброї, за допомогою науки. Широко висловлені програмні положення громад, їхні прагнення до ведення культурно-освітньої роботи серед народу, сподівання на проведення перетворень у суспільстві лише мирним шляхом, шляхом реформ, що їх мав далі здійснювати царський уряд, відображено в заяві київських громадівців під назвою "Відзив з Києва", опублікованій в "Современной летописи" - додатку до журналу "Русский вестник". Під цим відзивом стояв 21 підпис (В.Антонович, П.Чубинський, П. Житецький, Т. Рильський та ін.).

Автори передусім заявляли, що єдиний їх обов'язок "вжити всіляких зусиль з метою дати народові можливість освітитися", виховувати в ньому релігійність, віру в силу закону. Вони категорично відмежовувалися від революціонерів, ідеалізували реформу 1861 р., прославляли "високогуманні міркування" уряду. [2]

Чернігів наприкінці ХІХ століття був невеликим провінційне містом, про те він не залишився осторонь громадських процесів, які вирували у Києві, Полтаві тощо. У цей час у місті зібралася плеяда інтелігенції, яка прагнула дії — відродження української культури. Тому виникнення у Чернігові "Громади" було явищем закономірним, очікуваним. Для цього тільки була потрібна людина, яка б зуміла організувати розрізнені прагнення і сили тодішньої інтелігенції в одне - боротися за виокремлення української культури у самостійне явище, незалежне від російської.

Після закінчення Київського університету (1893р.) повернувся до Чернігова член Київської студентської громади Аркадій Васильович Верзилов, який особисто був знайомий з членами "Старої Київської громади" - О. Кониським, О. Пчілкою, М. Лисенком та М. Старицьким. Після обрання його секретарем Чернігівської міської Думи, А. Верзилов намовляє великого прихильника української культури, адвоката І. Л. Шрага, створити у Чернігові українську "Громаду". Останній запросив на нараду О.Тищинського - письменника, друга Глібова Л., та В. Андрієвського - активного громадського діяча, організатора революційного підпільного гуртка "Прогрес".

На цій нараді було схвалено створення Чернігівської "Громад". У тому ж 1893 році до "Громади" приєднався В.І. Самійленко, який прибув у Чернігів і обійняв посаду секретаря редакції "Черниговского земского сборника". У 1894 р. письменник Б.Д. Грінченко одержав посаду у Чернігівському губернському земстві і також став її членом. Незабаром до Чернігова приїхав О.О. Русов і поповнив громадівський осередок. До складу "Громади" з січня 1894 р. до червня 1902 р крім названих членів, входили вже: С.В. Василівський (директор селянського банку), О.Л. Глібов (директор земської друкарні), М.М. Грінченко, Г.О. Коваленко (письменник, діловод у міській думі), М.М. Коцюбинський, В.У. Коцюбинська, С.Ф. Русова І. М. Руденко (очолював сирітський будинок у Чернігові), В.П. Степаненко, Є.К. Тимченко (рахівник статистичного відділу Чернігівського губернського земства), В.І. Харченко (член міської думи), М.Ф. Чернявський (письменник, статистик статистичного відділу Чернігівського губернського земства) А.П. Шелухін (консерватор музею ім. В.В. Тарновського), Ф.С. Шкуркіна (учителька дівочого сирітського дому). Товариство було організацією нелегальною, через те людей до неї приймали обережно. Обирали тих, хто міг бути корисним для громадської діяльності. Так, М. Загірня згадує, що одного товариша, якого рекомендували О. Кониський та В. Антонович, не обрали до "Громади" за його балакучість та за схвалення фізичних кар у школах. Метою товариства була боротьба проти державного, соціально-політичного, культурного гніту, відстоювання і творення української культури. У його лавах об'єднується багато видатних талановитих людей, що спрямували свої зусилля на справу національного відродження українського народу, культури та політичного самовизначення. Спочатку діяльність членів товариства була обмеженою різними дискусіями та маніфестами з приводу діяльності "Громади", бо її склад за своїми поглядами був дуже різноманітним.

Проте згодом дiячi «Громади» взяли на себе чимало обов'язків: видання книжок для народу, розповсюдження книжок по губернії, проведення лекцій на різні теми, організація гуртків самоосвіти та театральних виступів тощо [3].

«Громада» зібрала велику і цінну бібліотеку, що складалася з найкращих творів українських, російських та зарубіжних письменників, якою користувалися молодіжні гуртки та всі бажаючі. Громада подбала і про те, щоб домогтися від Чернігівського губернського земського зібрання прийняти дар В.В. Тарновського - «Музей української старовини». Ця справа, покликана зберегти історичний скарб, зібраний кількома поколіннями родини Тарновських, викликала чималий супротив. Перебуваючи у Києві,

М. Коцюбинський довідався, що Київська «Громада» відмовилась прийняти колекцію Василя Васильовича Тарновського і, приїхавши у Чернігів, він сповістив про це Б. Грінченка та І. Шрага. Тоді було вирішено повернути колекцію на Чернігівщину і громадівці звернулися з проханням до губернатора виділити приміщення для музею. Губернатор погодився. Але довелось вести наполегливу боротьбу, бо значній частині гласних Земської управи ця ідея була не до вподоби. Незважаючи на труднощі, своєю наполегливою роботою Б. Грінченко, М. Коцюбинський та І. Шраг домоглися того, що справу було виграно. Б. Грінченко більше займався роботою практичного плану, а І. Шраг - юридичним оформленням. Завдяки Голові губернської земської управи Ф.М. Уманцю та Б. Грінченку дар В.В. Тарновського був перевезений до Чернігова і описаний подружжям Грінченків [1].

Поступово «Громада» українізувала і взяла під свій нагляд «Земський збірник Чернігівської губернії», де головував В. Самійленко і досить часто друкував твори членів цього товариства. Також «Громада» відіграла велику роль і у виданні газети «Черниговский листок», яка ставила своїм завданням надати можливість місцевим жителям мати свій друкований орган громадського життя й діяльності, здійснити всебічне й неупереджене дослідження українського краю і українського народу та усвідомлення його потреб. Ці завдання були співзвучними із завданнями, які поставили перед собою громадівці, усіма силами намагаючись втілити їх у життя.

Учасники громадського руху особливу увагу приділяли минулому українського народу, зокрема, збиранню фольклору, адже вони доречно вважали, що український народ не зможе просуватися далі історичною ареною, допоки не усвідомить своєї окремішності, своєї унікальності серед інших народів.

Національно-свідома інтелігенція прагнула відродити українську націю, показати самобутність та оригінальність її культури, її власну історію.

Ця ідея дала поштовх для збирання на території Чернігівської та інших губерній фольклорних, етнографічних матеріалів та їх публікації (А. В. Верзилов, Б. Д. Грінченко, Г. О. Коваленко) в «Земском сборнике Черниговской губернии».

Упродовж 1895-1899 рр. Б. Грінченко редагував «Етнографические материалы» - збірник з етнографії України, два томи якого присвячені казкам, загадкам, приказкам, повір'ям тощо, а третій том цілком присвячений пісням (обрядовим, ліричним, сімейно-побутовим, сатиричним). У збиранні матеріалів, окрім Б. Д. Грінченка, брали участь А. Т. Андрієвська, О. Т. Андрієвська, В. Т. Андрієвський, М. Н. Грінченко, Г. А. Коваленко, М. М. Коцюбинський, О. О. Русов, А. А. Тищинський та інші [2, 8-9]. Цінною є видана ним же 1901 р. «Литература украинского фольклора 1777-1900 годов». Свої спостереження за народним побутом і звичаями письменник виклав у чисельних статтях, замітках, використовував зібрані матеріали при написанні повістей, оповідань [2].

Активним збирачем творчої спадщини українського народу була Марія Грінченко. Зібрана нею фольклористична спадщина ще недостатньо досліджена. Тому особливий інтерес становлять перший і другий томи «Етнографических материалов, собранных в Черниговской и соседних с ней губерниях», де вміщено матеріали, записані Марією Миколаївною у Чернігівському краї, а також її праця «Про одруження на Вкраїні в давніші часи». Продовженням фольклористичної роботи став збірник «Із уст народу». Її робота цікава тим, що звичаї українського народу описані у зіставленні зі звичаями інших народів, дається оцінка змінам, які сталися під впливом традицій сусідів. Наприклад, письменниця описує випадок з XVI ст., коли чоловік знущався над своєю дружиною: бив її, замикав у льох, відібрав у неї маєтність. Він поводився з нею так, що вона скаржилася навіть польському королеві, але ж цей чоловік приїхав із Московщини й одружився в Україні. Отож і збиткувався над жінкою, звикнувши до іншого ладу у сімейному житті. В Україні жінки не залежали від чоловіків так, як у Росії. Вони були вільні вирішувати будь-які справи, самостійно виступали в суді. Марія Миколаївна згадує звичаї, які тепер зовсім зникли. Наприклад, такий: коли злочинця, засудженого до страти, приводили до помосту, щоб виконати присуд, то дівчина могла визволити його, прилюдно висловивши бажання одружитися з ним.

До наших часів збереглося немало народних переказів, пов'язаних із цим звичаєм. Загалом, оцінюючи діяльність громадівців у Чернігові і свою, зокрема, письменниця зазначала: «Не яскраве було те життя, не голосна й праця, ніяких подвигів, нічого блискучого, яскравого, все дрібне, буденне. Але ж і таке, яке було воно, робило своє діло; воно було тими краплинками, що пробивають камінь, тими цеглинками, що придавалися до спільного будування нашого кращого прийдешнього».

Неабияким знавцем українського фольклору, музики та старовини був Олександр Русов. Перебуваючи на Чернігівщині, він здійснив етнографічні розвідки в Чернігівському, Ніжинському та Борзнянському повітах. Зібрані матеріали були оприлюднені у ряді заміток і статей. О. Русову належить підготовка збірника народних пісень «Живі струни» (Чернігів, 1897). Також ним було написано розвідку про Вересая («Остап Вересай и исполняемые им думы и песни» 1874 р.), про торбаністів 1892 р., колядки 1907 р. та інші.

Його дружина Софія Русова, відомий педагог, вважала, що дитина повинна виховуватися на національному ґрунті, тобто в програму навчання повинні входити народні пісні, казки, легенди: «Рідна мова, рідна поезія, пісня, орнамент - ось ті певні педагогічні засоби, що ними в дитячих садах найкраще виховалась би селянська дитина, непомітно ширився б її світогляд і закладалося б призвичаєння до роботи легкої та приємної, дитячі сади, маючи діло з дуже ніжним матеріалом, принесуть велику користь тільки тоді, коли вони по змозі будуть триматися національго ґрунту..., тоді дитячий сад закладе в своїх вихованцях певне зерно освіченої людини, що не рве своїх зв'язків з рідним народом, а виростає свідомим сином своєї нації». Тому подружжя Русових приділяло велику увагу вивченню традицій українського на роду, збиранню фольклористичних матеріалів. [2]

Піклуючись про культурне життя у Чернігові, про знайомство українського народу з власною культурою, традиціями громадівці організовували театральні виступи за участю М. Кропивницького, П. Саксаганського, М. Садовського, І. Карпенка-Карого, М. Заньковецької; концертні програми М. Лисенка, цикл лекцій Д. Яворницького, І. Тешенка. Окрім цього, ними було організовано аматорський театральний колектив під назвою «Товариство кохаючих рідну мову», що діяв у 1862-1863 рр. У ньому брали участь як члени «Громади», так і ті, хто їм співчував (С.Д. Ніс, О.В. Маркович, Г.І. Паливода, П.Г. Борсук, І.П. Вовк, П.Ф. Глібова, О.М. Шрамченко, М.О. Загорська та ін.).

В репертуарі театру були п'єси І.П. Котляревського «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник», картини з народного життя, хорові твори, читання. Як повідомляла газета «Черниговский листок», вистави аматорського театру користувалися серед глядачів великою популярністю. Щодо «живих картин» з життя народу в одному з її номерів зазначалося: «Характерні риси української музики, українського живопису і поезії виявилися тут більш-менш повно. Різноманітні звуки української пісні, найчудовіші сцени із народного життя і могутні вірші нашого Кобзаря Шевченка привертали почергово увагу слухачів, діючи на них магічною силою рідного слова, рідної природи і рідної мелодії. В хорах і живих картинах поєдналися найпоетичніші мотиви українського життя».

Члени «Громади» намагалися контролювати якомога більше закладів, пов'язаних із освітою, з поширенням знань, української мови, культури. Так, громадівці були і в архівній комісії (М. Коцюбинський, В. Коцюбинська, І. Шраг, Ф. Шкуркіна), членами правління Громадської бібліотеки (М. Коцюбинський, В. Коцюбинська, І. Шраг, Г. Коваленко, Л. Шрамченко), засновниками і керівниками Чернігівської «Просвіти» (М. Коцюбинський, В. Коцюбинська, І. Шраг), членами комісії по народній освіті (М. Коцюбинський, Б. Грінченко, І. Шраг).

У 1906 р. під натиском громадськості царський уряд змушений був дозволити по всій Росії легальні освітні товариства «Просвіта». Механічно Чернігівська «Громада» припинила своє існування, а її члени перейшли до новоствореного товариства і продовжили боротьбу за українську культуру легально. Можливість легально здійснювати культурно-просвітницьку діяльність відкрила нові перспективи національно-культурного розвитку.

А. Верзилов так охарактеризував значення «Громади» для національно-культурного життя: «Щоб ширити певні ідеї, їм разом з тим доводило ся ви яв ля ти українське життя, маніфестувати його, підтримувати й творити українську культуру, а це можна й треба хоч і потай, та так, щоб воно стало явним і закріпилося в життю, бо культура - то ж щось стале, живе, побутове, що не може бути схованим. Тому громади, діючи таємно, представляли й маніфестували українське суспільство, підтримували і творили українську культуру, об'єднуючи видатніших і талановитіших людей з української інтелігенції, направляючи їх зусилля на справу національного відродження українського народу, культурного й політичного самовизначення. Чернігівська Громада серед інших громад, гадаю, займала не останнє місце» [4].

Завдяки зусиллям громадівців щодо збирання, систематизації та публікації фольклорних матеріалів і етнографічних розвідок було збережено цілий пласт народної творчості, душу українського народу, яка криється у народних піснях, легендах, переказах.

Учасники Чернігівської «Громади» доклали чимало зусиль, щоб не тільки зібрати й зберегти надбання українського народу, донести його до загалу, але і довести, що український народ має свою історію, свою неповторну культуру, традиції.

громада чернігів культурний

Список використаної літератури

1. Іваненко О.Фольклористична діяльність Чернігівської «Громади» в національному відродженні України у другій половині XIX ст. Українознавчий альманах № 2. – К., 2010

2. Шаповал М. Жінки Чернігівької «Громади» - Чернігів., 2009

3.Самойленко Г. Громадсько-культурне життя в Чернігові у кінці XIX - поч. XX ст. - Ніжин: ТОВ «Наука-сервіс», 1999

4. Грінченко М., Верзилов А. Чернігівська Українська Громада 1880 - 90 рр. // Чернігів і Північне Лівобережжя: Огляди, розвідки, матеріали / Під ред. М. Грушевського. - К., 1928