РЕФЕРАТ

на тему:

“Соціально-економічний розвиток Росії в XVII ст.”

План

Вступ

1. Соціально-економічний розвиток Росії в першій половині 17 ст.

2. Загальний огляд економічного становища Росії в II половині XVII століття

3. Сільське господарство Росії в XVII століття

4. Промисловий розвиток Росії

5. Торгівля в Росії 17 ст.

6. Соціальний устрій Росії XVII століття

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Росія початку XVII ст. - централізована феодальна держава. Основою господарства залишалося землеробство, у якому була зайнято переважна більшість населення.

До кінця XVI століття відбувається значне розширення посівних площ, зв'язане з колонізацією російськими людьми південних районів країни.

Початок XVII століття в історії Росії було ознаменовано найбільшими політичними і соціально-економічними потрясіннями. Це час істориками було названо Смутою.

Протягом XVII століття в історії Росії відбулися великі зміни. Вони стосувалися всіх сторін її життя. До цього часу територія Російської держави помітно розширилася, відбувався ріст населення.

XVII століття ознаменувалося в історії Росії подальшим розвитком феодально-кріпосницької системи, значним зміцненням феодальної земельної власності. Нова феодальна знать зосереджувала у своїх руках величезні вотчинні багатства. Також суттєві зміни торкнулися промислового виробництва, торгівлі та інших сфер життєдіяльності.

В даній роботі спробуємо розглянути основні риси соціально-економічного розвитку Росії в 17 столітті.

1. Соціально-економічний розвиток Росії в першій половині 17 ст.

Пануючою формою землеволодіння було феодальне помісне землеволодіння. Зміцнювалася і розширювалася феодальна власність на землю, відбувалося подальше покріпачення селян.

У провідних галузях виробництва головне місце починають займати більш-менш великі підприємства, в основному державні: Гарматний двір, Збройова палата, Городовий наказ і Наказ кам'яних справ з його цегельними заводами і т.д.

Створення і розвиток великих підприємств сприяв росту поділу праці й удосконаленню техніки. Характерною рисою розвитку міського ремесла була поява нових, усе більш вузьких спеціальностей.

Збільшувалося торгово-промислове населення Росії. У Москву стікалися іноземні фахівці і купці, що привело до виникнення в Москві Німецької слободи, торгових дворів - Англійського, Панського, Вірменського. Це свідчить про всі ролі торгівлі, що зростала, в економіці Росії того часу.

Розвиток ремесла і торгівлі був першою ознакою зародження капіталістичних відносин у Росії, однак тоді ще не спостерігалися умови, що були б здатні кардинально змінити існуючий у країні економічний уклад, у той час як економіка західноєвропейських країн стрімко розвивався в напрямку встановлення капіталізму. У Росії не було єдиного національного ринку, товарно-грошові відносини ґрунтувалися на продажі надлишкового продукту феодального натурального господарства. Ринкові зв'язки базувалися на поділі праці, зв'язаному з розходженнями природно-географічних умов.

Початок XVII століття в історії Росії було ознаменовано найбільшими політичними і соціально-економічними потрясіннями. Це час істориками було названо Смутою. Численні народні хвилювання, безвладдя і сваволя польсько-шведських інтервентів привели країну до небаченого господарського руйнування. Наслідком неясного часу був могутній регрес економічного і соціально-політичного положення в порівнянні з досягнутим до кінця XVI століття. Документальні і літературні джерела того часу малюють похмурі картини розорених, що збезлюділи міст і селищ, що запустіли орних земель, занепаду ремесла і торгівлі. Проте російські люди досить швидко справилися з нещастями, і до середини XVII століття життя стало входити в колишнє русло.

2. Загальний огляд економічного становища Росії в II половині XVII століття

Оговтавшись після війни й інтервенції початку століття, Росія вступила в новий етап соціально-економічного розвитку. XVII століття було часом значного росту продуктивних сил в області промисловості і землеробства. Незважаючи на панування натурального господарства, успіхи суспільного поділу праці привели не тільки до розквіту дрібного виробництва, але і виникненню перших російських мануфактур.

Промислові підприємства купців і землеробські господарства великих вотчинников і дрібних служивих людей викидали на ринок усе більша кількість надлишкового продукту. При цьому росла не тільки внутрішня, але і зовнішня торгівля.

Утворення всеросійського національного ринку було якісно новим явищем, що підготувало умови для виникнення капіталістичного виробництва й у свою чергу випробувало на собі його зворотний могутній вплив. У XVII столітті позначилися ознаки процесу первісного нагромадження, що почалося - поява купців, власників великого капіталу, що нажили багатство шляхом нееквівалентного обміну (торговці зіллю, дорогоцінною сибірським хутром, новгородським і псковським льном). Однак в умовах кріпака Росіянина держави процеси грошового нагромадження протікали своєрідно й уповільнено, різко відрізняючи від темпів і форм первісного нагромадження в західноєвропейських країнах.

Російська держава XVII століття не мало у своєму розпорядженні сприятливі умови для свого господарського розвитку: його торгівля і промисловість не досягли такого рівня, що міг забезпечити поступову ліквідацію особистої залежності селянина; вилучене від західних і південних морів, воно не могло налагодити самостійної, активної морської торгівлі; хутрові багатства Сибіру не могли конкурувати з невичерпними цінностями американських і південноазіатських колоній. Утягнена у вир світової торгівлі на самому початку капіталістичної ери, Росія одержала в XVII столітті значення сировинного ринку, постачальника сільськогосподарських продуктів економічно більш розвитим країнам. Процес первісного нагромадження капіталу сповільнювало ще одну умову.

Величезні земельні резерви, порівняно легко доступні переселенцям, сприяли поступовому розрідженню населення в історичному центрі, зм'якшенню внаслідок цього гостроти класових протиріч і в той же час поширенню феодальних відносин на нові, незайняті території. Загальмованість процесу первісного нагромадження привела до важливих наслідків для всього наступного господарського розвитку країни. У Россі зростання товарного виробництва довгий час випереджав розширення ринку робочої сили.

Виробники прагнули заповнити недолік вільнонайманих робітників залученням до праці на своїх підприємствах кріпаків. Росія виявилася в положенні країни, що була утягнена у світовий капіталістичний оборот і початку прилучатися до капіталістичного виробництва, не встигнувши позбутися від малоефективної панщинної праці. Результатом такого двоїстого положення було не тільки взаємне переплетення старих і нових виробничих відносин, але до відомого моменту одночасний розвиток тих і інших. Феодальна власність на землю продовжувала розширюватися й усталюватися, послуживши основою для розвитку і юридичного оформлення кріпосного права.

3. Сільське господарство Росії в XVII століття

Провідною галуззю економіки Росії залишалося зернове господарство. Прогрес у цій сфері матеріального виробництва в той час був пов'язаний із широким поширенням трипілля і застосуванням природних добрив. Хліб поступово став основним товарним продуктом сільського господарства.

До середини століття російський народ завзятою працею переборов розруху, викликану іноземними вторгненнями. Селяни знову заселили покинуті раніше села, зорали пустища, обзавелися худобою і сільськогосподарським інвентарем. У результаті російської селянської колонізації були освоєні нові райони: на півдні країни, у Поволжі, Башкирії, Сибіру. В усіх цих місцях виникли нові вогнища землеробської культури. Але загальний рівень розвитку сільського господарства був низьким. У землеробстві продовжували застосовуватися такі примітивні знаряддя, як соха і борона. У лісових районах Півночі усе ще існувала підсічка, а в степовій смузі Півдня і Середнього Поволжя - переліг.

Основою розвитку тваринництва було селянське господарство. Скотарство особливе розвивалося в Помор'я, на Ярославщині, у південних повітах. Швидко росло дворянське землеволодіння в результаті численних пожалувань урядом маєтків і вотчин дворянам. До кінця XVII століття вотчинне дворянське землеволодіння стало перевищувати домінуюче раніше помісне землеволодіння. Центром чи маєтку вотчини було село чи сельце. Звичайно в селі нараховувалося близько 15-30 селянських дворів. Але були села в два-три дворів. Сіло відрізнялося від села не тільки великими розмірами, але і наявністю церкви з дзвіницею. Воно було центром для всіх сілець, що входять у його церковний прихід.

соціальний устрій росія економіка

У сільськогосподарському виробництві переважало натуральне господарство. Дрібне виробництво в землеробстві було з'єднано з домашньою селянською промисловістю і дрібним міським ремеслом.

У XVII столітті помітно зросла торгівля сільськогосподарськими продуктами, що було зв'язано з освоєнням родючих земель півдня і сходу, появою ряду промислових районів, що не робили свого хліба і ростом міст. Новим і дуже важливим явищем у сільському господарстві XVII в. Був його зв'язок із промисловим підприємництвом. Багато селян у вільне від польових робіт час, головним чином восени й узимку, займалася ремісництвом: вони виготовляли полотнини, взуття, одяг, посуд, сільськогосподарські знаряддя і т.д. Деяка частина цих виробів використовувалася в самім селянському чи господарстві віддавалася як оброк поміщику, інша продавалася на найближчому ринку. Феодали усе більше встановлювали контакт із ринком, де вони збували отримані по оброку продукти і ремісничі вироби. Не задовольняючи оброком, вони розширювали власну запашку і налагоджували власне виробництво виробів. Зберігаючи в основному натуральний характер, сільське господарство феодалів уже значною мірою було зв'язано з ринком. Росло виробництво продуктів для постачання міст і ряду промислових районів, що не робила хліба. Південні повіти держави перетворювалися в хлібовиробні райони, відкіля хліб надходив в область донського козацтва й у центральні області (особливо в Москву). Надлишок хліба давали і повіти Поволжя. Головний шлях розвитку сільського господарства цього часу - екстенсивний: у господарський оборот землевласники включають усе більшу кількість нових територій.

4. Промисловий розвиток Росії

На відміну від сільського господарства, промислове виробництво просунулося вперед більш помітно. Саме широке поширення одержала домашня промисловість; по всій країні селяни робили полотна і сермяжне сукно, мотузки і канати, взуття валяний і шкіряний, різноманітний одяг і посуд і багато чого іншого. Через скупників ці вироби потрапляли на ринок. Поступово селянська промисловість переростає домашні рамки, перетворюється в дрібне товарне виробництво.

Серед ремісників найбільш численну групу складали тяглі - ремісники міських посадів і черносошних волостей. Вони виконували приватні замовлення або працювали на ринок. Палацеві ремісники обслуговували потреби царського двору; казенні і записні працювали по замовленнях скарбниці (будівельні роботи, заготівля матеріалів і ін.); приватновласницькі - із селян, бобирів і холопів - виготовляли все необхідне для поміщиків і вотчинников.

Ремесло в досить великих розмірах переростало, насамперед у тяглеців, у товарне виробництво. Здавна існувала в країні металообробка була заснована на видобутку болотних руд. Центри металургії склалися в повітах до півдня від Москви: Серпуховському, Каширському, Тульському, Дедилівському, Алексинському. Інший центр - повіти до північно-заходу від Москви: Устюжна Железнопольська, Тихвін, Заонежьє.

Великим центром металообробки виступала Москва - ще на початку 40-х років тут нараховувалося більше півтори сотні кузень. У столиці працювали кращі в Росії майстра по золоту і сріблу. Центрами срібного виробництва були також Устюг Великий, Нижній Новгород, Великий Новгород, Тихвін і ін.

5. Торгівля в Росії 17 ст.

Зростання продуктивних сил у сільському господарстві і промисловості, поглиблення суспільного поділу праці і територіальної виробничої спеціалізації приводили до неухильного розширення торгових зв'язків.

У XVII столітті торгові зв'язки вже існують у національних масштабах. На Півночі, який відчував потребу в привізному хлібі, складаються хлібні ринки, головним з який була Вологда. Торговим центром у північно-західній частині держави залишався Новгород - великий ринок по збуту лляних і конопельних виробів. Важливими ринками продуктів тваринництва були Казань, Вологда, Ярославль, ринками збуту хутра - деякі міста північної частини Русі: Сольвічегодськ, Ірбіт і ін. Найбільшими виробниками металовиробів стали Тула, Тихвін і інші міста.

Основним торговим центром по всій Росії як і раніше була Москва, у якій сходилися торгові шляхи з усіх кінців країни і через границю. У 120 спеціалізованих рядах московського торгу продавалися шовки, хутра, металеві і вовняні вироби, провина, сало, хліб і інші вітчизняні й іноземні товари. Набули всеросійське значення ярмарки - Макарьєвська, Архангельська, Ірбітська. Волга зв'язала економічними узами багато міст Росії.

Пануюче положення в торгівлі займали посадські люди, у першу чергу гості і члени вітальні і сукняної сотень. Великі торговці виходили з заможних ремісників, селян. Торгували різними товарами й у багатьох місцях; торгова спеціалізація була розвита слабко, капітал звертався повільно, вільні засоби і кредит були відсутні, лихварство ще не стало професійним заняттям. Розкиданість торгівлі вимагала багато агентів і посередників. Тільки до кінця століття з'являється спеціалізована торгівля.

У Росії підсилювався попит на промислові вироби, а розвиток сільського господарства і ремесла давало можливість стабільного експорту.

В імпорті з країн Західної Європи в Росію важливе місце займали шовкові тканини, зброя, метали, сукна, предмети розкоші. З Росії вивозилися хутра, шкіри, прядиво, віск, хліб. Оживленої була торгівля з країнами Сходу. Вона велася в основному через Астрахань. Увозилися шовки, різні тканини, пряності, предмети розкоші, вивозилися хутра, шкіра ремісничі вироби. Російське купецтво, менш сильне економічно, ніж торговий капітал західних країн, несло втрати внаслідок західної конкуренції, особливо у випадку надання урядом європейським купцям права безмитної торгівлі. Тому уряд прийняв у 1667 році Новоторговий статут, відповідно до якого роздрібна торгівля іноземців у російських містах заборонялася, безмитна оптова торгівля дозволялася лише в прикордонних містах, а у внутрішній Росії іноземні товари обкладалися дуже високими митами, часто в розмірі 100% вартості. Новоторговий статут був першим проявом протекціоністської політики російського уряду.

6. Соціальний устрій Росії XVII століття

Серед всіх класів і станів пануюче місце безумовне належало феодалам. У їхніх інтересах державна влада проводила заходи для зміцненню власності бояр і дворян на землю і селян, по зімкненню прошарків класу феодалів. Служиві люди оформилися в XVII столітті в складну і чітку ієрархію чинів, зобов'язаних державі службою по військовому, цивільний, придворному відомствам в обмін на право володіти землею і селянами. Вони поділялися на чини думні (бояри, окольницькі, думні дворяни і думні дяки), московські (стольники, стряпчі, дворяни московські і мешканці) і городові (дворяни виборні, дворяни і діти боярські двірські, дворяни і діти боярські городові). По заслугах, по службі і знатності походження феодали переходили з одного чина в іншій.

Дворянство перетворювалося в замкнутий клас - стан. Влада суворо та послідовно прагнули зберегти в руках дворян їх маєтки й вотчини. Вимоги дворян і заходи влади призвели до того, що до кінця століття звели різницю між маєтком і вотчиною до мінімуму. Протягом всього сторіччя уряду, з одного боку, роздавали феодалам величезні масиви земель; з іншого боку - частина володінь, більш-менш значну, перевели з маєтку у вотчину.

Великі земельні володіння із селянами належали духовним феодалам. У XVII столітті влада продовжували курс своїх попередників на обмеження церковного землеволодіння. "Укладення" 1649 р., наприклад, заборонило духівництву отримувати нові землі. Обмежувалися привілеї церкви в справах суду і управління.

На відміну від феодалів, особливо дворянства, положення селян і холопів у XVII столітті істотно погіршилося. З приватновласників дещо краще жилося селянам палацевим, гірше усіх - селянам світських феодалів, особливо дрібних. Селяни працювали на користь феодалів на панщині ("іздєльє"), вносили натуральний і грошовий оброки. Звичайний розмір "іздєлья" - від двох до чотирьох днів у тиждень, у залежності від розмірів панського господарства, заможності кріпаків, кількості в них землі. "Столові запаси" - хліб і м'ясо, овочі і фрукти, сіно і дрова, гриби і ягоди - возили на двори до власників ті ж селяни. Тесль і мулярів, цеглярів і інших майстрів дворяни і бояри брали зі своїх сіл і сіл. Селяни працювали на перших фабриках і заводах, що належали чи феодалам скарбниці, виготовляли вдома сукна і полотна і т.п. Кріпаки, крім робіт і платежів на користь феодалів, несли повинності на користь скарбниці. У цілому їх обкладання, повинності були важчі, ніж у палацевих і черносошних. Положення залежних від феодалів селян збільшувалося і тим, що суд і розправа бояр і їхніх прикажчиків супроводжувалися неприкритими насильствами, знущаннями, приниженням людської гідності.

З середини XVII століття Росію трясли могутні народні повстання, що відбувалися у відповідь на заходи уряду по посиленню експлуатації і подальшому покріпаченню селян - розростання дворянського землеволодіння, введення нових зборів і повинностей.

У 1648 р. спалахнуло в Москві рух, який одержав назву "соляного бунту". Почавши 1 червня, повстання продовжувалося кілька днів. Народ громив двори московських бояр і дворян, дяків і багатих купців, вимагаючи видати ненависних чиновників Плещеєва, що відало управлінням столиці і главу уряду боярина Морозова. Для стабілізації положення владою був скликаний Земський собор, який прийняв рішення підготувати нове "Укладення". Хвилювання в столиці не припинялися до кінця року. Могутнє, хоча і швидкоплинне повстання спалахнуло в Москві - "мідний бунт" 25 липня 1662 р. Його учасники - столичні посадські люди і частина стрільців, солдати, рейтари московського гарнізону - пред'явили царю Олексію Михайловичу свої вимоги: зниження податків, що сильно зросли в зв'язку з війнами з Польщею і Швецією, скасування мідних грошей, випущених у величезних кількостях і прирівняних до срібного. До того ж на ринку з'явилося багато фальшивих грошей. Усе це привело до сильного знецінювання мідної монети, дорожнечі, голоду. Владою було жорстоко подавлене це повстання. На початку 1663 р. скасували мідні гроші, відверто мотивуючи цю міру бажанням запобігти новому кровопролиття.

У 1667р. на Дону спалахнуло повстання козаків на чолі зі Степаном Разіним.

У ці ж роки не раз траплялися неврожаї, епідемії, погіршилося положення стрільців, пушкарів і ін. Багато хто бігли на окраїни, особливо на Дон. У козачих областях віддавна узвичаїлося не видавати втікачів. Основна маса козаків, особливо втікачів, жила бідно.

Висновок

Панівним класом у XVII ст. були феодальні землевласники, світські і духовні поміщики і вотчинники. Цей клас у цей період почав здобувати станову замкнутість. До іншого класу феодального суспільства відносилося селянство, що до цього часу поступово почивало зазнавати на численні категорії. Соборне Укладення 1649 р., яке оформило систему фортечної залежності і завершило розвиток кріпосницького законодавства, закріпило приватновласницьких селян за поміщиками, боярами, монастирями, підсилило на місцях залежність селян від феодалів і від держави.

В цих умовах особливого значення набуває розвиток торгівлі. У Росії утворилося кілька великих торгових центрів, серед яких виділялася Москва з її величезним торгом, з більш ніж 120 спеціалізованими рядами. Керівниками і господарями цього процесу були купці.

Зростання товарного виробництва в XVII столітті привів до різкого росту міст. Досить відзначити, що в цей період у Росії нараховувалося більш 225 міст. Різко зросла чисельність міського населення.

Тим часом у ці ж роки в країні раз у раз спалахували повстання, зокрема досить могутнє Московське повстання 1662 р. Найбільш великим виступом було повстання Степана Разіна, що у 1667 р. повів селян на Волгу.

Після селянської війни в Росії був здійснений ряд важливих державних заходів, у числі яких перехід до системи подвірного обкладання, перетворення в армії й ін.

До початку XVIII ст. в економічних відносинах Росія продовжували відставати від головних західноєвропейських країн. Вона робила менше промислової продукції, ніж Англія, Нідерланди, Франція. Мануфактури в Росії тільки зароджувалися, серед них капіталістичні підприємства складали незначну меншість. На економічному становищі Росії негативно позначалося те, що країна фактично не мала вільного виходу до моря. На Балтиці цілком панувала Швеція. Шлях у Західну Європу через Біле море був далеким і міг використовуватися тільки в літні місяці.

У період колоніальних захоплень, що відбувалися у світі, економічне відставання Росії від Заходу, що обумовлювало її військову слабість, грозило їй утратою національної незалежності. Для ліквідації цієї погрози і подолання господарської, військової і культурної відсталості потрібно було терміново здійснити ряд економічних реформ: ще більш зміцнити державну владу, провести європеїзацію державного управління, створити регулярну армію і військово-морський флот, побудувати торговий флот, домогтися виходу до моря, швидкими темпами рушити вперед мануфактурне виробництво, втягнути країну в систему світового ринку, підкорити цим задачам усю податкову і кредитно-грошову систему.

Список використаної літератури

1.Бущик Л.П. Ілюстрована історія Росії. XV-XVII ст. - М., "Освіта", 1990.

2.Данилова Л.В. Історичні умови розвитку російської народності в період утворення і зміцнення централізованої держави в Росії // Питання формування російської народності і нації. Збірник статей.М. - Л., АН СРСР, 1988.

3.Дружинін Н.М. Соціально-економічні умови утворення російської буржуазної нації // Питання формування російської народності і нації. Збірник статей.М. - Л., АН СРСР, 1985.

4.Історія Росії з найдавніших часів до кінця XVII століття / А.П. Новосельцев, А.Н. Цукрів, В.И. Буганов, В.Д. Назаров, - М.: Видавництво АСТ, 1996.

5.Мунчаев Ш.М., Устинов В.М. Історія Росії. Підручник для Вузів. - М.: Вид-во Інфра М-Норма, 1997.

6.Чунтулов В.Т. і ін. Економічна історія Росії: Посібн. для екон. вузів. - М.,: Висш. шк., 1997.