МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Реферат

з дисципліни “УКРАЇНСЬКА ТА ЗАРУБІЖНА КУЛЬТУРА”

тема «Культура Стародавньої Греції ТА Стародавнього Риму»

2010

Суспільства стародавніх Греції та Риму (з IX ст. до н.е. до V ст. н.е.) історики називають античним світом («античний» від лат. antiquus – «давній»). На межі III-II тис. до н.е. острови й узбережжя Егейського моря стали ареною розвитку своєрідних культур. Особливо вирізнялися острів Крит і місто Мікени в північно-східній частині півострова Пелопонесс. Відкрили крито-мікенську цивілізацію археологічні розкопки Артура Еванса і Генріха Шлімана на межі XIX-XX ст. На острові Крит існувало кілька самостійних міст (Кносс, Фест, Тіліс та ін.), в яких з II тис. року до н.е. з’являються перші палаці критської культури. Від східних палаців їх відрізняло складне внутрішнє планування у поєднанні з комфортом («критські лабіринти»), система спе- ціальної вентиляції, водопостачання, високохудожній стінний живопис. На Криті не будувалися храми, для культових обрядів використовували алтарі біля палаців або у «священних гаях».

У кінці XV ст. до н.е. критські палаці зруйнували варварські племена ахейців і з цього часу підвищується новий культурний центр – ахейське місто Мікени. Вищого розвитку мікенська культура досягла в XVI-XIII ст. до н.е. Вона запозичила багато критських досягнень: лінійне письмо, техніку вазового розпису і настінного живопису, особливості релігійного культу. Разом з тим мікенська культура відрізнялася від критської. Палаці міст мали вигляд монументальних споруд, захищених міцними кам’яними стінами «циклопічної» кладки. Центральна зала палацу зі священним вогнем (мегарон) вважається прототипом грецьких храмів. Монументальність характерна і для мікенської скульптури. Це відомі Левові ворота в Мікенах, золоті усипальниці царів та ін. У XII ст. до н.е. мікенська цивілізація закінчила своє існування під ударами дорійців. Вона стала об’єднуючою ланкою між культурами стародавніх східних цивілізацій та культурою античного світу.

Після короткочасного періоду «темних віків» в Греції починається відродження культури. Із розрізнених племен виникає єдина грецька народність. Історичним підтвердженням цих процесів вважаються поеми Гомера «Ілліада» та «Одіссея» (тому цей період називають героїчним гомерівським). Це відомі оповідання про події, зв’язані з Троянською війною та поверненням Одіссея до Ітаки. Давньогрецький епос був тісно пов’язаний з міфологією та поширеними релігійними уявленнями, для яких характерно існування політеїзму. Поступово сформувався своєрідний міфологічний світогляд, у якому простежується перехід від поклоніння тваринам і рослинам до антропоморфізму (обожнення людини, уявлення богів в образі прекрасних і безсмертних людей). До головних олімпійських богів належали: Зевс – бог-громовержець, його дружина Гера – богиня неба, Посейдон – бог морів і річок, Аїд – бог царства мертвих, Деметра – покровителька землеробства, Афіна – богиня війни і мудрості, Аполлон – бог світла і мистецтва, Діоніс – бог виноробства, Артеміда – богиня полювання, Гефест – бог ремесла. Значне місце у грецькій міфології займали легенди про героїв – дітей богів і смертних. Міфологія стала найважливішим елементом грецької культури, на основі якої пізніше розвивались література, філософія, наука.

Початок формування особливостей культури нового античного типу в Греції припадає на VIII ст. до н.е. Визначальними рисами арха- їчного періоду стали зародження ранньокласових державних форм, перегляд усієї традиційної системи цінностей. У цей час з’являється специфічна форма державності – поліс (місто-держава), який стає політичним, військовим і релігійним центром. Найбільш великими полісами були: Афіни, Спарта, Корінф, Фіви. Архаїка принесла багато своєрідних культурних досягнень. Перші грецькі писемні пам’ятки датуються VIII ст. до н.е. Новий алфавіт налічував 24 знаки і був доступним народу. Це привело до розвитку різних жанрів літератури. Запис епосу Гомера припадає на цей час. Відомі епічні сказання Гесіода «Теогонія» («Родовід богів») та «Роботи і дні». У VII-VI ст. до н.е. виникла грецька лірика. Найвідоміші поети – Алкей, Анакреонт, Сапфо. Творцем байки був Езоп. У цей час виникає специфічна антична філософія.

Естетичним ідеалом і вищим художнім принципом Еллади стає людина з її реальними можливостями і притаманною їй красою. У VII-VI ст. до н.е. після довгої перерви розвивається храмова грецька архітектура. Виробився єдиний тип храму – прямокутна будова з одинарною чи подвійною колонадою. Виникають три основні архітектурні ордери: доричний, іонічний та коринфський. Найбільш відомими храмами цього періоду були храм Аполлона в Коринфі, Афіни на о. Егіна. Рання грецька скульптура має виразні риси східного скульптурного канону. Її типові зразки – скульптурні зображення юнацької та дівочої фігур. Масовим видом грецького мистецтва стає вазовий розпис. Важливе значення у культурному розвитку Греції мали спортивні ігри, які присвячувалися богам. Найбільш відомі – Олімпійські ігри, присвячені Зевсу, які проходили у Олімпії з 776 р. до н.е. один раз у чотири роки. У VIII-VI ст. до н.е. виникає грецький театр. Значну роль у ньому відігравав хор, який заміняв дійових осіб. Із хору поступово стали відокремлюватися актори. Архаїчна культура заклала основи для розквіту класичної культури стародавньої Греції.

Після перемоги греків у греко-перських війнах у V ст. до н.е. відбувається подальша консолідація та розвиток грецького полісу. Рабство набуває завершеної класичної форми і стає засобом економіки. Серед рабів переважали іноземці, яких називали «варварами». Місто Афіни перетворюється на культурний і духовний центр Еллади, а також центр рабовласництва. У період правління Перікла настає «золотий вік» афінської демократії, який відзначається найбільшими культурними досягненнями. Було відбудовано афінський Акрополь, зруйнований персами. До складу Акрополя увійшли: храм Парфенон, храм Ерехтейон, велика бронзова статуя Афіни та інші споруди. Широко відомі споруди і ранньокласичного етапу – скарбниця у Дельфах, храм Афіни на о. Егіна, храм Зевса в Олімпії. Грецькі скульптори зображали красу людського тіла, її досконалість. Разом з великим Фідієм творили Поліклет, Мірон. Але пам’яток скульптури майже не залишилося (тільки римські копії). Серед творців живопису – Аполлодор, Полігнот, Тімат, які відкрили техніку світлотіні.

У V ст. до н.е. розвивалися математика, астрономія, медицина, історія. Так, «батько історії» Геродот у своєї праці «Історія» вперше створив систематизований виклад історичних подій. Засновником документалізованої історії був Фукідід.

Великий внесок у медицину зробив Гіппократ, який вважав, що треба лікувати не хворобу, а хворого. Класичний період був часом народження грецької трагедії. Відома творчість афінських драматургів – Есхіла, Софокла, Евріпіда. Засновником трагедійної драми був Есхіл. Пізніше в Афінах із трагедії з’являється комедія. Найбільш відомі твори Арістофана. У класичну епоху освіта ще не була юридично обов’язковою, але усі афіняни були писемні. Традиційні для грецької освіти предмети – читання, письмо, лічба, музика, гімнастика, риторика.

Період від початку походу Олександра Македонського в Персію у 334 р. до н.е. і до завоювання Римом Єгипту одержав назву елліністичного. Для нього характерно розширення взаємозв’язків грецької та східних культур. Релігійні вірування античної Греції поєдналися з східними традиціями і з’явилися нові форми релігії. Новий культ Серапіса поєднав єгипетського Осіріса з грецькими богами Зевсом та Асклепієм.

На відміну від релігії, у філософії цілком панувала грецька традиція. Виникають нові філософські школи, які основну увагу звертають на проблеми етики, місця людини у світі. Серед них особливого значення набувають вчення стоїків та філософія Епікура. Будівництво нових міст, розвиток мореплавства, військової техніки зумовили розвиток наукових знань. Архимед і Евклід зробили відкриття у сфері математики; Аристарх Самосський доводив, що Земля обертається навколо своєї осі.

Науковими і культурними центрами стали Олександрія, Сіракузи, Антіохія. В Олександрії було створено велику бібліотеку (близько 700 тис. папірусних світків), при якій існував Мусейон (храм муз) – своєрідний науковий центр. У літературі особливого значення набула комедія, головним чином побутова. Відомі поети того часу – Каллімах, Феокріт. З’являється новий вид поезії – ідилія. Розвивається місцева архітектура, особливо громадські споруди: базиліки, гімнасії, стадіони, терми, бібліотеки. У галузі скульптури вирізнилися три школи: родоська, пергамська та олександрійська.

Багатоманітна культура еллінізму стала заключним етапом у розвитку культури Давньої Греції. Вона мала значний вплив на культуру Римської імперії.

Культура римської цивілізації має тисячолітню історію. Найдавнішим населенням Апеннінського півострова були лігури, у ІІ тис. до н.е. з придунайських областей сюди прийшли італійські племена (у тому числі латини), а в І тис. до н.е. – племена етрусків. У VIII ст. до н.е. найбільшого культурного рівня досягла Етрурія, розташована в Середній Італії. Тут утворилася найдавніша етруська цивілізація. Цей період був початком історії піднесення Рима.

Рим було засновано у 753 р. до н.е. За легендою, його заснування пов’язували з Троянською війною. Після чудового врятування двох маленьких братів Ромула і Рема (синів бога Марса) їх вигодувала молоком вовчиця. Місто було названо за іменем Ромула, який стає першим римським царем. Етруски поклонялися цілому пантеону добрих і злих демонів, головними були верховні боги Вертумн і Тін, а також богині Уні та Міневра. Під впливом етрусків на Капітолії виник перший храм, де встановили статуї цих богів, яких латиняни ототожнювали зі своїми богами. На поминках знаті рабів примушували битися до смерті, на основі цього звичаю виникли римські бої гладіаторів.

Етруська архітектура характеризувалася чітко розпланованими містами, численними гробницями. Скульптури створювалися з теракоти та бронзи (великі саркофаги, статуї Аполлона, Химери, всесвітньо відома Капітолійська вовчиця). Високого рівня досягло і створення лакованої кераміки.

У період Великої колонізації (VIII-IV ст. до н.е.) греки значно вплинули на етруську культуру. Це відобразилося на формі та орнаменті кераміки, будівництві храмів за грецьким зразком, наслідуванні міфології та епосу. У свою чергу, етруски вплинули на сусідні італійські племена, особливо на римлян. Римляни перейняли етруську писемність (римські цифри), спосіб ворожби (на нутрощах тварин та за польотом птахів), одяг (римську тогу та ін.). Для «царського» періоду в історії Риму характерно розклад первісних відношень і зародження класів. Виникає римська держава. За легендою, у Римі правило сім царів, останні три були за походженням етрусками. За їх часи місто обгородили кам’яною стіною, провели каналізацію, збудували перший цирк для гладіаторських боїв.

Етруське панування у Римі закінчилося у 510 р. до н.е., коли повсталий народ скинув царя Тарквінія Гордого і створилася аристократична рабовласницька республіка.

Період ранньої республіки охоплює VIII-III ст. до н.е., у цей час Рим підкоряє усю територію Апеннінського півострова. Політична влада реально перебувала в руках патриціїв, а вищий орган влади – народні збори – мали обмежені можливості.

Релігія римської республіки збагачувалася грецькими елементами. Поступово утворився пантеон 12 головних божеств. Серед них: Юпітер – бог неба, Юнона – богиня неба і шлюбу, Нептун – бог морів, Міневра – богиня мудрості та ремесла, Марс – бог війни, Венера – богиня кохання, Аполлон – бога сонця і мистецтв. Разом з богами були запозичені й грецькі міфи.

Серед філософських вчень найбільше поширення в Римі мали епікуреїзм та стоїцизм. Послідовником Епікура був римський філософ і поет Лукрецій Кар, який у поемі «Про природу речей» виклав античний атомістичний матеріалізм.

У 451-450 рр. до н.е. під тиском народу (плебсу) з’являються перші записи римського права – «Закони XII таблиць». На довгі часи ці закони залишилися першим і єдиним кодексом римського права, над яким працювало багато поколінь юристів.

З IV ст. до н.е. починає розповсюджуватись грецька мова, деякі грецькі звичаї, наприклад, голити бороду. Поступово старий алфавіт змінюється новим грецьким.

Провідними жанрами римської літератури у ІІІ ст. до н.е. були епос і драма. Починається процес створення театру. Після завоювання грецького міста Тарента до Риму потрапив грек Андроник, який був звільнений від рабства своїм господарем. Він першим переклав латиною грецькі трагедії і комедії, заснував школу для дітей римської знаті, де викладав грецьку та латинську мови. Так з’явився перший переклад гомерівської «Одіссеї». До наших днів збереглися деякі комедії римських авторів – Плавта і Теренція.

У другій половині ІІ ст. до н.е. у Римі загострилася політична і соціальна боротьба, що вплинуло на розвиток прозаїчних жанрів: публіцистики, памфлетів, мемуарів, історичних коментарів. Державний діяч і письменник Марк Порцій Катон Старший у своїх трактатах закликав римлян до мужності, а також давав поради щодо ведення господарства. Квінт Енній склав перший національний епос «Аннали», присвячений історії Риму. Відомий римський поет Гай Катулла складав невеликі поеми на міфологічні сюжети. Залишив свої мемуари Сулла.

Мистецтво Риму періоду республіки формувалося під значним впливом етруського та грецького мистецтва епохи еллінізму. Характерною його особливістю була натуралістична точність зображення у портретах, практичність і разом з тим розкіш архітектури. У цей період римляни будують головним чином споруди практичного призначення – дороги, мости, цирк, амфітеатри, терми, базиліки. Центром торговельного і суспільного життя Риму був форум Романум – площа, навколо якої розташувались культові та громадські споруди. Своєрідними були і погребальні споруди – мавзолеї, колумбарії, які мали різні архітектурні форми. Виникають монументальні споруди – тріумфальні арки.

Римська республіка вела постійні війни за панування на Середземномор’ї. Вирішальним етапом цієї боротьби стало руйнування Карфагену (головного суперника Риму) і перетворювання Греції і Македонії у римські провінції. Рим стає міцною державою, але у той же час змінюються внутріполітичні обставини. Громадянські війни спричинили падіння республіки. Тимчасова воєнна диктатура у кінці І тис. до н.е. міняється принципатом – спадкоємною диктатурою імператора при формальному збереженні республіканських установ.

Римська культура піздньореспубліканської епохи з’єднала етруські, грецькі, римські елементи, що зумовило її еклектизм (від грец. – відсутність єдності).

З 31 р. до н.е. римська держава стає великою імперією, у яку входили Східне Середземномор’я, Північна Африка і значна частина Європи.

Епоха Августа була періодом активного будівництва. Багато будівель реставрували (біля 82), інші будували заново. Праця Вітрувія «Про архітектуру» свідчить про складну техніку робіт. У ІІ ст. до н.е. з’являються величні й технічно складні споруди: Колізей – амфітеатр для 50 тисяч глядачів, Пантеон – храм усіх богів, 55-метрові акведуки (лат. аquaeductus – водопровід, від aqua – вода і duco – веду), кам’яний міст через Дунай та ін. Скульптура часів імперії була представлена портретними ідеалізованими зображеннями імператорів та їх сімей.

Період ранньої імперії – це час розквіту наукової літератури. Марк Теренцій написав біля 500 праць, з яких найбільш відомі: «Десять книг наук» – енциклопедія природничих наук і мистецтв та історичні книги «Старожитності людські й божественні». Клавдій Птоломей у своїй основній праці «Альмагест» вперше подав геоцентричну модель світу і розробив математичну теорію руху планет навколо Землі. На початку ІІ ст. до н.е. лікар та природознавець Гален у 400 працях узагальнив відомості античної медицини. Гай Пліній Старший створив «Природничу історію», яка складається з 37 книг. Високого рівня досягла історична наука. Тит Лівій написав 142 книги «Історії Риму». Корнелій Тацит відомий творами «Історія» та «Аннали» про події ранньої імперії.

Вік Августа стає золотим періодом римської поезії. Виразниками ідеології нової епохи були: Публій Вергілій Марон, Квінт Горацій Флакк, Публій Овідій Назон. Найбільш відомі твори Вергілія – цикл віршів «Буколіки», поема «Георгіки», присвячені праці селян; та римський національний епос «Енеїда». Поема Овідія «Героїні» присвячена коханню, збірка поем «Метаморфози» складається з переказів греко-римських міфів про перетворення людей у тварин та рослин. Творчість поета Горація більш витончена і лірична. Він створив дві книги «Послань», у яких виклав свої погляди на мистецтво. Перший у європейській літературі роман «Сатирикон» (складався з 20 книг) написав Гай Петроній. Розважальний характер має роман Луція Апулея «Золотий осел». Ці два твори мали великий вплив на розвиток європейського роману.

Загальною рисою інтелектуального життя перших століть імперії був значний інтерес до філософії, який перемістився або зсунувся від метафізики до етики. Саме з етики найбільше творів писав Луцій Анней Сенека. Поряд з Сенекою філософію стоїцизму представляли Епіктет та Марк Аврелій. Розвивалася також теорія та практика римського права. «Закони XII таблиць» доповнювалися численними новими законами.

Наприкінці ІІ ст. н.е. у Римській імперії починається криза, яка згодом охоплює усю державу. Римська імперія розпадається на дві частини – Західну з центром у Римі та Східну з центром у Константинополі. Східна римська імперія існувала до 1453 р. як Візантійська імперія, культура якої була продовженням грецької на основі розповсюдження християнства. Західна римська імперія закінчила своє існування у 476 р., коли було скинуто останнього імператора. Цей рік вважається кінцем античності й початком епохи Середньовіччя.

Література

1. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.

2. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник / За ред. Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1997. – 448 с.

3. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1993. – 320 c.

4. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 368 с.

5. История искусств: Учеб. пособие / Под ред. А. Воротникова. – Мн.: Современный литератор, 1999. – 608 с.

6. Історія української культури / За заг. ред. І. Крип’якевича. – К.: Либідь, 1994. – 656 с.

7. Качановский В.В. История культуры Западной Европы: Учеб. пособие. – Мн.: ИП Экоперспектива, 1998. – 190 с.

8. Качкал В.А. Українське народознавство в іменах: Навч. посібник. У 2 ч. Ч. 2. – К.: Либідь, 1995. – 288 с.

9. Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1996. – 480.